Благими намірами

Як я і думав, у щелепу від Фен Сіня мені все ж прилетіло. Але після цього дивитися у очі Се Ляня, сповнені слізьми, було навіть простіше: біль чудово стримує власне бажання покаятися у всіх гріхах. Нехай краще вважають мене зрадником — менше будуть згадувати, швидше настане зцілення.

Безликий-у-білому був настільки люб’язним, що підказав, де знайти місце для усамітнення, сповнене енергією. Широка тераса на схилі одного з піків, поросла густою травою і відкрита всім вітрам. Поблизу навіть знайшлася печера, де можна було розпалити вогнище, щоб зігрітися. Все виглядало так, ніби чекало лише на мене. Справа рук демона, ніяк інакше.

Приступаючи до медитацій, я очікував, що не зможу зосередитися на правильності дій, хай завчених ледь не до автоматизму у монастирі — однак все згадувалося без недоліків. Природна ци протікала крізь тіло, насичуючи меридіани енергією. Вправляючись з мечем, я відчував, як мої дії відточуються настільки, що один помах леза здатен прорізати кам’яні глиби. Однак на серці було пусто. Високі помисли? Прагнення? Натхнення битви? Нічого не залишилося, окрім сподівання, що мої дії не були марними.

Небесне випробування було як грім з ясного неба, буквально. Невже ці два роки нарешті завершилися? Невже я зможу хоч трохи виправити те, що накоїв, хай і з благих намірів?

Моє прибуття до Небесної столиці відбулося доволі урочисто: блискавка залишила мене посеред знайомої головної площі, яку часто доводилося відвідувати, чекаючи повернення володаря з палацу Небесного Імператора. Натовп, який зібрався навколо, вражено перешіптувався: впевнений, швидко знайшлися ті, хто згадав, чиїм помічником я був колись. Слуга, що вознісся поперед господаря, що впав у немилість? Знайшли дивину. Наче селяни, в чиє село випадково забрів хтось зі знаті, а не піднесені небожителі.

Звичайно, відразу так до рангу божества, що має власну повноцінну територію у світі смертних і храм із золотою статуєю, нікого просто так не підвищують. Для цього треба бути звитяжним героєм, шляхетним володарем, поважним мудрецем, або хоча б легендарним цілителем. Якщо ж ні — новоприбулому ще багато століть доведеться сидіти у молодших помічниках старшого поплічника якогось з божеств Верхніх Небес. Чи займати якусь посаду на Середніх (вельми лицемірне найменування, рівнів всього навсього двоє) — проте більшість виворотом вивертається, аби потрапити нагору. Мені пощастило неймовірно, велике дякую (навіть підозрюю, кому саме) — призначили у почт бога війни заходу, Їнь Ю. Вичавити з себе посмішку при врученні сувою з офіційною печаткою Небесного Імператора було складніше, аніж пережити небесну блискавку.

За словами помічників генерала, їх повелитель рідко показується у власному небесному палаці, перебуваючи більше у світі смертних, здобуваючи звитягу і нових послідовників у битвах. От і чудово, менше доведеться кланятися і виконувати всі ці дурнуваті шанобливі ритуальні танці. Зможу зосередитися на справді важливих для мене речах.

Якби ще не ці ідіоти, що звалися молодшими помічниками богів! Бенкети, полювання на нечисть, розваги у світі смертних — чому у всю цю маячню треба було обов'язково втягувати мене? Спочатку хотів відмовитися у якнайбільш пристойних виразах (щоб аж вуха богів цивільних справ зів’яли, як ніжний цвіт сливи), але вчасно нагадав собі, що принаймні до отримання рангу повноправного божества війни доведеться підлаштовуватися під звичаї оточуючих згідно найвигіднішого політичного курсу. Тьху, ніколи не думав, що буду вдячний наставнику Дзюнь У за всі ці політичні премудрості! Це його високість міг начхати на все і вести себе як заманеться — мені подібного не пробачать. Гадаю, за моїми вчинками слідкує зараз занадто багато прискіпливих очей. Тому ні, Му Цине, ти будеш робити вигляд, що ти вельми щасливий перебувати в компанії цих небесних придурків! Що там вони планували через місяць — вдосконалення у місці з гарним фен-шуй? Маєш приєднатися, особливо, якщо кличуть саме тебе. Приховав хтось кинджал у рукаві — то вже будеш розбиратися в процесі.

Ніколи навіть у найгірших кошмарах не очікував, що все так обернеться. Ну як твоя мрія — стати небожителем, щоб захистити своїх близьких, — здійснилася? От тепер їж наслідки і не вдавися. Добре, що душі небожителів не перероджуються, бо за те, що зрадив того, кому щиро присягав на вірність; хто зробив все, щоб ти виліз із багна до золотих вершин, — та ще й виключно заради гарного враження про тебе серед тридцяти одного зарозумілого ідіота; тобі б таке спокутування світило: не те, що про Небеса — про людську подобу довелося б лише мріяти!

Як витерпів схвалення цього натовпу слимаків весь час перебування на благословенній вершині, та ще й нікому навіть носа не зламав — не знаю. Нащо після повернення навідався до притулку колишнього володаря, та ще й приніс аж цілий мішок рису — теж не знаю. Щоб роз’ятрити рану серця так, щоб те ніколи не мало шансу загоїтися — напевне. Хоч з чимось ти зміг визначитися, Му Цине.

Визнаю, я слабкий, я не витримав — бо після вигнання мітлою по пиці з хижі просто не зміг безтурботно повернутися до Небесної столиці та ще й начепивши вираз “нарешті я остаточно позбавився сентиментальних прив’язок до колишнього володаря-невдахи”! Відправився кудись навмання, подалі звідти, — опинився врешті-решт у якомусь гармидері, де наливали вино, не задаючи зайвих питань, якщо клієнт платить золотом. Небожителя практично не бере навіть міцний алкоголь смертних, однак мені знову пощастило і господар забігайлівки явно знюхався з демонами, щоб споювати багатих відвідувачів, які хвалилися гарною витримкою у питті. Те, що подавали там, могло спалахнути навіть від піднесеної близько свічки — саме що треба. Хай хто думає, як хоче — тверезу голову на плечах відчувати було фізично боляче.

Треба ж було такому трапитися, що я мимоволі наштовхнувся на улюблене місце відпочинку генерала Їнь Ю! Коли нарешті почав відчувати хоч якийсь ефект від випитого, то раптом знайшов, що він сидить за моїм столом (замовив окремий кабінет у тому вертепі, господар пропонував ще файних панянок, але мене цікавили лише напої). Деякий час ми обидва мовчали. В мене не було жодного бажання щось пояснювати. Запропонував випити — він хитнув головою:

— Не допоможе. Навіть якщо господар наллє чисту отруту, яку він видає за вино. Колись працювало, зараз вже звик.

— Не буде запитань, з приводу чого маю святкування?

Генерал знову хитнув головою:

— Більше схоже на поминки, але називай як бажаєш. Я не з тих, хто буде когось осуджувати.

— Дякую, з останнім діянням я й сам впораюся.

— Бачу. Мені вже переказали про твої героїчні вчинки. Справді, краще за самого себе ніхто не зможе осудити за те, про що маєш пам’ятати лише ти.

Я спробував згрести докупи свідчення і чутки про генерала Їня — він-то від чого постраждав? Начебто нічого смертельного: хіба що кілька століть тому його найближчий за впливом суперник, Цюань Їжень був вигнаний з Небес (гм, як знайомо!) за напад на Небесного Імператора, та ще й обдарований проклятою каньгою наостанок. Нібито вигнанець був колись його чи то учнем, чи то побратимом…

— Цюань Їжень?

От нахіба я запитав? Му Цине, тобі власного гнилля бракує, що ти ще й в чуже бажаєш влізти? Однак генерал лише кивнув:

— Мій шиді. Мене мали вигнати замість нього, якби на Небесах залишалося б хоч щось схоже на честь.

— За що саме?

— Це мій підлеглий підніс йому Шати Безсмертного в якості подарунку. Щоб перетворити його на посміховисько. А я розлютився, що його, а не мене запросили до почесної імператорської варти, та віддав не ті накази, які дозволено було робити. В результаті його вигнали за напад на Небесного Імператора. Хоча винен був лише я.

Навіть у п’яному тумані мені видалося вельми дивним, що Їнь Ю так легко зізнався у скоєному злочині ледь не першому зустрічному. Мала бути вельми вагома причина так вчинити. Зараз, зберуся з думками…так ось же!

— Небесний Імператор… ви зізналися йому у скоєному?

— Так.

— До чи після вигнання Цюань Їженя?

— До.

— І він?

Замість відповіді генерал лише приклав палець до своїх тонких губ, викривлених у невеселій посмішці. Он як… Мої підозри, які почалися ще у світі смертних, щойно підкріпилися черговим доказом.

— Де Цюань Їжень зараз?

— Зник відразу після введення вигнання. Проклята каньґа не дає можливості його відслідкувати. Хоч я і намагався.

— А ви отримали посаду колишнього побратима в якості бога війни заходу. Дайте поміркувати: бо Цюань Їжень не згодився їсти з рук за командою?

На мить здалося, що Їнь Ю все ж мене вдарить — і бачать Небеса, цього б навіть хотілося! Але бог війни стримав себе. Замість цього він гірко розсміявся:

— Мій шиді… його звитягу й хоробрість не можливо було втримати навіть обмеженнями смертного тіла, не кажучи вже про безсмертне. Він був серед Небесної столиці, як левеня всередині пташника — але як не парадоксально, його обожнювали саме за цю нестримність. Єдиною особою, чиї слова хоча б через раз долітали до його вух, був я — сіра посередність. От і того разу…

— Та хоч хтось з небожителів не має за своєю сяючою спиною власного наскрізь прогнилого трупа?!

Попри те, що мої слова були геть непристойними, особливо відносно шановного бога війни, він лиш відповів:

— Цьому шановному видається, що наявність подібної реліквії є неодмінною вимогою, щоб втриматися на Небесах довше, аніж століття.

— Тоді я справді потрапив у пристойне, гідне моєї персони товариство!

Генерал Їнь Ю видався напрочуд терплячим небожителем: після тижня, витраченого мною у марних спробах втопити сумління у алкоголі, мене не лише не вигнали копняком під зад, а й підвищили до рангу його представника. Тепер моя премерзенна статуя мала бути виставлена у його храмах в якості відповідача на ревні моління про допомогу проти нечисті, монстрів, демонів — та хоч би кого, мені було все одно, аби довше не з’являтися у Небесній столиці!

Блискавичне просування в ієрархії завдяки вдалому знайомству, хай йому грець! Успішний початок кар’єри при Небесному дворі, щоб його втопило у океані!