Благими намірами

Винищуючи монстрів, що жиріли на численних війнах у світі смертних, я незчувся, як минув рік з моменту мого вознесення. Скажу відверто — не рахував дні. І не рахував би й далі, якби не доручення генерала Їнь Ю відправити звіт про подолання чергової напасті до Небесної столиці. Той молодший небожитель, який зазвичай бовтався при особі генерала в якості гінця, отримав поранення у битві. Тому й довелося відправлятися самому — і відправити бідолаху до резиденції богів-цілителів.

Рік — геть не той термін, щоб у Небесній столиці змінилося щось принципове. Це як декілька днів для смертних. Звичайно, шурхотіння свіжих пліток не припинялося ні на мить, але саме на Небесах нічого нового не трапилося… а ні, цей шановний помилився.

Якраз в момент, коли я збирався повернутися до світу смертних, на головній площі столиці спалахнув сліпуче-яскравий стовп світла. Від нього пішла хвиля такої сили, що з дахів почала зриватися золота черепиця, а деякі витончені шпилі геть знесло взагалі без сліду. Було враження, що я стою коло урагану — але ні, то було всього лише чергове вознесіння когось зі світу смертних. Вочевидь, це мав бути хтось видатний, щоб спричинити подібну руйнацію. Подивимось, що там за птах?

Якийсь юнак у чорному обірваному одязі. На вигляд не старший двадцяти років, чорне коротко обрізане волосся, ліве око, закрите пов’язкою, в руках закривавлений чорний меч. Геть незвичне видовище для сяючої Небесної столиці. Та мою увагу привернула не його постать, а біла маска, яку той тримав у іншій руці.

Біла, неначе фарфорова маска, що зображувала напівусміхене, напівсумуюче обличчя, як дві краплі води схожа на ту, яку носив Безликий-у-білому. Тільки зкраю заляпана кров’ю, ніби за нею схопилися рукою, щоб зірвати й відкрити приховане лице.

Вже зробив крок, щоб витрусити з новоприбулого усі подробиці — звідки це в нього? Чи це якось пов’язане із Се Лянем? Що взагалі відбулося? — однак поруч з юнаком проявилася ще одна постать у шляхетному пурпурі.

Мей Нянцин, Небесний Імператор власною вельможною персоною… Він що, особисто засвідчив вознесіння цього обірванця? Це хтось з видатних героїв? Такий юний? Чому це обличчя, зі слідами сліз та закритим пов'язкою оком видалося мені знайомим? Де ми могли перетнутися? Серед зустрінених мною людей за останні роки перебування у вигнанні не пам’ятаю, щоб бачив когось подібного; значить, це було раніше. Навіть пам’ять безсмертного небожителя має обмеження.

Мей Нянцин зробив крок до юнака в чорному, очевидно, чи то щоб пояснити, де саме той опинився, чи то поговорити, але юнак несподівано вороже наставив на нього меча. Небесний Імператор завмер, здивовано дивлячись на зухвальця, як і решта натовпу. А в мене на мить майнула думка, чи не приєднатися до цього відчайдуха? Однак я просто не встиг: Імператор розчаровано зітхнув і зробив знак варті, яка вже стояла напоготові; попри спроби опору, юнак не зміг довго триматися проти декількох досвідчених небожителів та був заарештований і відведений кудись — судячи за напрямом, до в’язниці резиденції бога війни південних земель.

Південні території — Центральні рівнини, де розташоване нинішнє королівство Йонг’Ань — юнак з маскою Безликого. Ані трохи не цікаво, еге ж?

Що ж, допитливість згубила не одну кішку, сподіваюся, на небожителів це правило не розповсюджується. Бо за проникнення до в’язниці південного генерала в разі мого викриття явно не відбудуся одними нотаціями. Якщо вже Імператор особисто зацікавився нововознесеним — сторонній інтерес буде розцінений як мінімум підозріло.

Задумане пройшло вдало. От же ж ліниві йолопи в підлеглих у цього генерала! Спробував би хтось повз мене просковзнути, ха!

— Гей ти, юначе, звідки в тебе опинилася ця маска?

Вперте мовчання. Гаразд, спробуємо інакше.

— Ти бачив Безликого-у-білому? Це його маска? Він знищений?

Юнак при імені демона широко розплющив очі: ага, не очікував, що мені відомо, з яким кошмаром наяву тобі довелося зіткнутися!

— Це ти його вбив? Та скажи хоча б щось! Дарма я сюди вдерся, чи що?

— Ні… це був не я. Це той небожитель, у пурпурному одязі, з косою. Він здолав Безликого одним ударом меча!

В голосі юнака відбилося захоплення. Так, Небесний Імператор не має рівних у володінні мечем (хоча будучи наближеним одного колишнього бога війни, я мав власні представлення щодо цього твердження), і в цілому здатен перемогти навіть найвеличнішу пошесть, що призвела до падіння цілого королівства.

От тільки зроблено це було до демона вчасно. Одним ударом? Його високість не зміг побороти Безликого, навіть виклавшись на повну, а цей отак взяв і раз? Враховуючи вже відомі мені факти — це все смердить стухлим.

— Так звідки ти взяв маску? Зірвав трофей з тіла? І за це тебе вознесли? Знаєш, цей шановний навіть не здивований!

Але замість очікуваного обурення юнак запнувся та хрипким голосом проказав дещо несподіване:

— Це не його. Ця маска — все, що залишилася від його високості, кронпринца Сяньле!

Все, що залишилося? Раптом моє дихання перехопило і я опустився на холодну кам’яну підлогу. Як це… Що трапилося у королівстві Йонг'Ань, доки я тут… Демон заприсягся мені! Заприсягся, що не доторкнеться до них!

— Розказуй! Що сталося з кронпринцем? Чому ти тут? Розкажи хоч щось, інакше я тебе вб’ю!

Погана загроза для небожителя, однак в той момент мені не вдалося придумати кращу. Схоже, що юнак ще не второпав, які переваги отримав при вознесенні, тому затинаючись, почав розповідати все в деталях. І з кожним його словом мене все щільніше огортав розпач.

Цей хлопець зустрівся з Се Лянем у святилищі божества, увінчаного квітами,з мечем у руці — його ж власному святилищі! — куди їх загнали посланці Безликого-у-білому. Кривавий ритуал жертвоприношення, жага його крові від тих, кого колись кронпринц прагнув захищати усім серцем… Юнак був другим, хто відмовився проштрикнути серце Се Ляня мечем, щоб убезпечити себе від хвороби — однак єдиним, хто вижив серед присутніх у святилищі:

— Як сказав Безликий-у-білому, хвороба вражає лише того, хто не забирав жодного життя. Я був солдатом у армії Сяньле, і хоч від мене не було значної користі — я вбивав, захищаючи його високість у сутичці. Тому коли вийшов назовні — мене не змогли зупинити його посланці. Коли у святилищі спалахнуло червоне полум’я — я вижив.

І тут мене нарешті осяяло, де ж я міг бачити подібне обличчя:

— Ти — дитя, народжене під Проклятою зорею? Той, кого кронпринц спіймав, падаючого зі стіни? Як там тебе, Хонг, Хунг?

— Я не маю права на ім'я після того, як не зміг захистити мого бога. Тому Вумін.

Юнак вчепився нігтями в долоні, стискаючи кулаки, його обличчя застигло у страдлій гримасі. То він що, один з тих диваків, що продовжували вірити у Се Ляня, незважаючи ні на які невдачі? Гарний жарт долі — запроторити останнього послідовника колишнього бога на Небеса! Але що сталося з самим Се Лянем? Він не міг померти, йому залишити його безсмертя як додатковий тягар спокути!

Те, що я далі почув від Вуміна, поставило моє волосся дибки. Се Лянь сам вдягнув маску, подаровану Безликим?! І відправився до колишнього королівства Сяньле, щоб вивільнити пошесть тисячі ликів на голови загарбників? Однак спаливши королівський палац та перемістившись до долини Лан-ер, він віддав свою душу на розтерзання духам померлих від епідемії та війни.

Юнак стверджував, що супроводжував його високість зі святилища невідлучно. Принц намагався його прогнати від себе, однак той не бажав відступитися від власного божества за жодну ціну. І в підсумку навіть посприяв вознесенню юнака, просто віддавши власний меч (“подарований” тим же Безликим), щоб той міг захистити городян від розлючених духів — Вумін це здійснював сумлінно та з неабиякою звитягою. Ніхто, окрім мого володаря, не був здатен провернути подібне. Тому я повірив у слова юнака без вагань.

— З його високістю у храмі більше нікого не було поруч? Воїна з жовтою стрічкою у волоссі?

— Ні, нікого.

Що сталося з Фен Сінєм? Він не я, він не покинув би його високість. Вбитий? Чи я переоцінюю його шляхетність? Краще б друге!

Після завершення розповіді у в’язниці запланувало мовчання. У мене закінчилися запитання — як і бажання щось запитувати взагалі. Вумін теж, очевидно, сказав усе, що лише знав. Випустити його? А чи має це сенс? Напад на Небесного Імператора даром не зійде.

— Дві поради. За розповідь про долю кронпринца Сяньле.

— Які?

— Не довіряй нікому на Небесах.

— А друга?

— Особу, на яку начепили прокляту каньгу, неможливо відслідкувати з Небес за допомогою артефактів.

— Дякую.

— Вітаю з вознесінням, Вуміне.

Наступного дня новачка було скинуто з Небес за напад на Небесного Імператора — безстроково. На шиї Вуміна чорніла в’язь прокляття, на зап’ястках рук — теж. Пересторога Небесного Імператора? Він настільки сильний? Значить, не пропаде і у світі смертних. Якщо вдача дозволить.

Повернувшись до генерала Їнь Юя, коротко доповів про побачене. Він не коментував, більш того — коли я попросив про тимчасову відпустку від обов'язків, надав її без зайвих питань. Не знаю, скільки тому було відомо з мого минулого; чи то просто байдуже, що роблять його підлеглі, якщо це не шкодить справам — мені обидва варіанти були тільки на руку.

Маю повернутися по власним слідам назад — з’ясувати, де ж саме обійшов мене Безликий-у-білому. Вже зрозумів, що був наївним дурнем, коли повірив у надійність бездоганної клятви. Але, можливо, все ще є хоч крихта надії?