Благими намірами

Почав з перевірки слів Вуміна — порада “не вірити нікому” стосується не лише Небес. Так, Лан-ер був врятований від мстивих духів саме пожертвою мого володаря. Юнак справді з мечем в руках захищав громадян та Се Ляня від Безликого-у-білому та духів. Та і явлення Небесного Імператора не залишилося непоміченим — місцевий храм вже оголосили місцем масштабного паломництва. Сліпі ідіоти. Лицемірні покидьки. З одного удара, кажете, здолав? Ну що ж, вірте. Цей шановний он теж, вірив.

Взявся за розмотування клубка слідів переміщення Се Ляня та його батьків. Вони часто змінювали міста, переховуючись від солдат Йонг'Аня, однак мені все ж вдалося вирахувати, де їх бачили востаннє півроку тому.

У занедбаному будинку всередині було все рознесене, ймовірно, подорожніми волоцюгами. Черепки, уривки тканини, засохлі залишки їжі… Серед пилу мені пощастило знайти закочені під дерев’яний каркас ліжка декілька яскравих скляних бісерин. Робота майстрів Сяньле, королева носила низку, що залишилася від давно проданого дорогоцінного намиста, як пам’ять. Вони справді тут були.

Коли я зайшов всередину кімнати, яка вочевидь слугувала спальнею для батьків Се Ляня — по шкірі пробігли мурахи, стільки темної енергії, сповненої смертю і відчаєм, клубочилося всередині! Не дивно, що будинок стоїть порожній: навіть смертним, що не мають чутливість до ци, тут було б не по собі.

Доторкнувся рукою до стіни — і видіння поглинуло мене: дім немов заходився криком, прагнучи поділитися своїм горем. Король і королева… Мій володар… Це було як ножем у серце, навіть лише в формі видіння минулого.

Дивися, Му Цине, запам’ятовуй, ти ж хотів знати? Безликий не збрехав, не порушив обітниці ні на йоту: два роки, поки ти вдосконалював своє ядро до піднесення, вони ще були живі. А от про строк потім тобі ніхто нічого не обіцяв! Якщо цей клятий демон не доклав руки до рішення королівської чоти покінчити з життям, щоб не бути тягарем на шиї сина — то я тоді Небесний Імператор! Ну а що ще міг зробити їх син, побачивши подібне? В цей момент я б також не згадав про безсмертя: та безодня болі, що сповнювала кронпринца, не під силу була навіть небожителю. Померти тоді для Се Ляня було б великою милістю — але кляті Небеса не дозволили йому навіть цього!

Видіння закінчилося; я сповз вниз на запилену підлогу, бо ноги не підкорялися. Щасливий Фен Сінь, який був вигнаний принцом якраз увечері перед трагедією! Сподіваюся, він не повернувся назад, щоб дізнатися правду. Варто було перевірити і його; після побаченого у хижці на серці було неспокійно.

Я підозрював, що його кохана не побажала б покидати місто, де були хоч якісь можливості жити по-людськи. Значить, знайти її — знайду і цього бовдура. Сподіваюся, моя поява не надто засмутить щасливу родину.

Містечко було сповнене гаміру: на мій подив, найбільш актуальною темою для розмов були не податки і не плітки про те, що сталося у Лан-ер — всі містяни були налякані подією, що відбулася посеред мирних будинків буквально на днях:

— Кажуть, що всі стіни були розписані кров'ю!

— А де ж був господар? Чому він покинув вагітну дружину саму в такий час?

— Тц, він поїхав по повитуху у сусіднє місто, наша стара померла ще перед холодами. А туди по такій бурі шлях неблизький, от і не встиг…

— Уявіть, повернутися додому отак — і побачити, що трапилося з його дружиною та ненародженим сином! Хто б витримав на його місці!

— Нещасна пані Дзянь! Така страшна смерть, ой-йой, цей будинок точно тепер проклятий!

Який будинок? Пані Дзянь — Дзянь Лань? Кохана мого побратима? Що, в ім’я Небес, трапилося?

— Я чула, що заклинателі кажуть, що якийсь збочений послідовник темного шляху використав ритуал, щоб зробити собі помічника-нечисть з ненародженої дитини! От і вирізав плід з материнського лона, створивши мстивий голодний дух!

Це… Вона була при надії? Сподіваюся, мій побратим не збожеволів настільки, щоб вплутатися в це все. Сподіваюся, вона знайшла собі іншого, більш надійного покровителя. Не може бути так, щоб Фен Сінь…

Може. Невеликий будинок був сповнений негативною енергією по вінця. Криваві знаки на стінах, підлозі; калюжа засохлої крові посеред формації — тіло Дзянь Лань, вочевидь, вже встигли прибрати. І трохи збоку від накреслених ліній — бризки темного кольору на стіні, наче той, хто стояв поруч, змахнув їх лезом кинджалу.

Підніс долоню до них. Ні. Тільки не Фен Сінь. Але мої надії були розбиті в друзки: відбиток сили мого побратима, хай і спотворений смертю, я не міг сплутати ні з чиєю іншою.

Два роки тебе залишали в живих, щоб на третій, не зачепивши й краєм блідого нігтя, вбити безжалісно й жорстоко. У тебе не було безсмертя Се Ляня, тобі пощастило померти від такої дрібниці, як перерізане горло. Напевно, це було швидко.

Тіла вже похапцем скинули у спільну могилу на краю цвинтаря, увішану охоронними талісманами і обставлену піднесеннями, щоб душі померлих не мстили живим. Не знаю, як щодо Дзянь Лань — ніколи б не повірив, що ти був би здатен на подібне. Твій дух завжди був сповнений шляхетності, прагнення до справедливості, чесності; мені це видавалося пустою бравадою, постійно хотілося піддіти блискучу шкаралупу, щоб побачити очікуване гниле нутро — однак ти й зсередини був такий же. Не ідеальний — мої кпини тебе дратували і неабияк — але точно кращий за мене. Смішно…оце стою тут, сяючий небожитель у небесних обладунках, представитель самого бога війни заходу, безсмертний ідеал, що має надихати й захищати воїнів. А краще б лежав зараз у холодній труні! Все одно відчуваю майже зримо, як її стіни змикаються навколо мене, закриваючи від світу.

Навколо вже згустилися сутінки, не помітив… Нащо я тут? Нащо прийшов з тріумфом, як і обіцяв — проте занадто пізно? Хто ще залишився, щоб тримати мою душу у цьому світі? Се Лянь — мертвий, Фен Сінь — мертвий, мама…

Перемістившись у рідне передмістя колишньої столиці Сяньле, опинився перед зачиненими дверима.

— Серце. Вона поверталася з ринку, і впала на порозі. Ми негайно покликали лікаря, але було вже запізно. Я зібрала ваші речі у себе, шановний пане, бо власник попросив звільнити кімнату якнайшвидше.

Сусідка, яка за моїм проханням наглядала за моєю матір'ю, доки я вештався деінде, не стримувала сліз. Вона добре ставилася до нас: іноді, коли дні були особливо невдалі, ділилася їжею і наглядала за мною в дитинстві.

— Му Цине, не картай себе: навіть, якщо б ти був тут — що б ти вдіяв? Це доля…

Доля? З силою небожителя з долею можна було й посперечатися — але не з тим, хто прикривається її велінням. Можливо, Безликий і справді був тут ні до чого — занадто дрібна ціль — однак побачити, як обернеться моя відсутність вдома, він точно міг.

Розпорядившись щодо гідного поховання, вийшов за ворота міста, не озираючись — тепер колись рідні стіни видавалися геть чужими. Заборона небожителям на пряме втручання у справи смертних, особливо, доки живі ті, хто їх пам'ятає до вознесіння — дійсно доцільний захід, адже ніяк не годиться, щоб безсмертні зарозумілі павичі краяли собі серце і задумувалися про наслідки власних рішень. Годиться опікуватися лише глобальними справами за мудрою вказівкою згори — не сперечаючись, мовчки, сумлінно, з вдячністю за дозвіл побачити хоч краєм ока небесну велич.

Так, Безликий-у-білому? Цей шановний вірно сприйняв твій щедрий дарунок? Те ж саме ти задумував для Се Ляня — позбавити всіх, хто йому дорогий; всіх прив’язок до смертного бруду, всіх земних цінностей, особливо сумління — і перетворити у власну гнилу подобу? Як, шкода, що цінна здобич виявилася такою впертою і нерозумною, щоб зрозуміти — все це виключно для її блага?

Що ж, вдячний за науку. Тепер мене справді не тримає геть нічого. Ти хотів отримати слухняну маріонетку — тримай. Сумління, гордість, шляхетність — щоб дістатися до твого горла, я облишу все це з легкістю. Рано чи пізно — ти сам подарував мені весь час світу.