Благими намірами

Цього безіменного юнака, Вуміна, мабуть з’їла якась потвора відразу після падіння з небес. Бо навіть я, задіявши всі доступні нині можливості, поки не зміг знайти і сліду його перебування у світі смертних. Невже усамітнився у якійсь печері від горя? Чи прислухався до моїх порад і робить все, щоб уникнути пильного ока Небесного Імператора? Якщо так — хай продовжує. Мій володар хвилюється за його долю, однак не від усього варто оберігати, особливо тих, хто цього не потребує.

Передбачений долею кар’єрний злет до генеральської посади зі мною стався — але оточення навколо було все ж приємнішим за небесне. Його високість, щоправда, інколи кепкує, що я пропустив половину його мудрих речей, дивлячись на декого поруч — але нічого подібного… ну, а якщо й прослухав — значить, нічого важливого там все одно не було!

Вуміна поки що не знайшов, однак моя ідея щодо привернення на бік володаря вигнанців з каньґою на шиях була сприйнята вельми охоче. Щоправда, за деким довелося добряче побігати, та ще й витримати непогану бійку… однак врешті-решт Цюань Їжень був притягнутий за комір до Примарного міста, де й залишився. Має ж хтось розбиратися з кореспонденцію володаря та приймати відвідувачів! Ну а його абсолютна байдужість до сили і рангів стримує нахабну нечисть (яка досі вважає, що може дозволити собі звертатися до містоочільника без належної його статусу поваги) краще за все. Бо якщо Се Лянь роздратується — то краще ховатися всім, це надто потужна сила. Послизнувся і впав на меч з десяток разів — раніше я гадав, що це синонім “прикрого самогубства”, однак пересвідчився, що в присутності деякого неперевершеного демона біди і не таке може трапитися. Не став обнадіювати по старій пам’яті генерала Їнь Ю — по-перше, на Небесах мене вважають мертвим, по-друге, він має сам розуміти, що його шиді краще вважатися зниклим, аніж ставати важелем тиску.

У чергове виверження Тонлу небожителі знов ловили ґав і незабаром одну з територій на півдні міцно захопив дехто на ім’я Лан Цянцю, що отримав від місцевих наймення “Золотий захід сонця, наповнений криками”. Цей ходячий пафос, попри відносну, як для демона, юність, відразу за щось вз’ївся саме на мого володаря — на околиці домену почалися регулярні набіги з боку пустельної нечисті. Се Лянь присягався, що взагалі не перетинався з ним ні за яких обставин… але трохи згадавши походеньки його вознесеного кузена у світі смертних, я б не був впевнений, що той не навісив на демонічного родича дещо з власних провин — а що тому, він же грізний неперевершений демон!

Взагалі з’ясувалося, що значною відсутністю сильної нечисті небожителі завдячували в першу чергу постійним суперечкам між самими демонами, і контроль за горою Тонлу тут ніяк не допомагав. Мій володар був проти вступати у бій з переможцем кривавих змагань просто зі страху отримати суперника — от і маєте. Плід наступного виверження виявився дещо менш скаженим за попередника — повелитель північного краю і всіх його руйнівних вітрів, Ши Цинсюань, “Нефритовий човник, що наганяє хвилі”, майже відразу наніс вельможний візит до “старшого брата” у Примарне місто. І йому чимось так припав до душі мій володар, що той моментально був проголошений ”довічним другом цього шановного” — під кінець візиту Се Ляню вже було відверто ніяково від подібної натхненності. Що цікаво, володар північних ураганів не брехав і був цілком щирим. Хоча це й не відміняє того, що як і всі могутні демони, той мав всередині безодню безумства — просто його лють не була спрямована на мого володаря.

Вельми дивний демон: на вигляд — не старший за двадцять років, безтурботний, активно застосовує і чоловічу, і жіночу подобу (стверджуває, що в останній навіть сильніший), постійно десь знаходить золото і коштовності, якими щедро обдаровує мого повелителя (Се Лянь намагався ввічливо відмовитися, але під градом ображених сліз і прохань змушений був змиритися). Однак варто лиш комусь згадати повелителя вод і бога торгівлі, Ши Уду, чи повелителя землі, Хе Сюаня, його вірного побратима й союзника — у очах Ши Цинсюаня спалахує нефритовий вогник гніву. Мій володар завбачливо доручив зібрати максимум інформації щодо його минулого; не варто перебувати у невідомості.

Про Безликого-у-білому поки що не було жодних чуток. Ми знали, що він не згинув під ударом меча Небесного Імператора — той просто розвіяв власне втілення сили. Часами сушимо голови, що ж з цим робити, але жоден з планів не здається достатньо надійним, щоб спробувати втілити. Все ж попри нинішню могутність Се Ляня протистояти всім Небесам одразу — самогубство. А на боці противника ще й демони, що розповсюджують пошесті. Нам не вистачає якогось незвичайного рішення — тому й шукаємо можливості, де можемо.

В далекій юності Се Лянь мав дурість необачно проголошувати в якості власного девізу вдосконалення “тіло перебуває у безодні, зате душа — на Небесах”. Наївно, пафосно і не враховуючи реальний стан життя поза межами золотих стін палацу. Пізніше він на власній шкурі відчув, що й перебування тіла на Небесах не є ідеалом (з моїм злим жартом про згнилий труп за сяючими спинами він, зітхнувши, погодився). Зворотню концепцію я випробував на собі — краще не стало. Зате зараз, коли й тіло, й душа в безодні, парадоксальним чином ми всі знайшли саме те, що шукали — спокій і відчуття гідності власного положення. Ми спалили собі шлях на Небеса і увірвалися до пекла, так як це все, що нам залишилося — і вийшло на краще. Мій володар додає, що взагалі-то мав на увазі метафоричне порівняння — що ж, треба було уточнювати раніше.

Минуле не вивітрюється з пам'яті демона — я пам'ятаю досі все, що накоїв, у найдрібніших деталях. Але за найменшого поринання у похмурі роздуми зараз доводиться ухилятися від легкого запотиличника — отримав же на власну голову пильного наглядача! Без обіймів і палких поцілунків теж не обходиться, однак коли дехто намагається цей засіб застосувати посеред білого дня — я проти. Цим безсоромним демонам тільки дай привід здійняти схвальний свист і підтримати оплесками непристойне видовище! Ще й порадами закидають, що і як. Дякую, самі розберемося.

Що б там не судилося долею, чи тим, хто намагається її обернути на власну користь — я не буду намагатися вставати проти один. По-перше, безглуздо, вже зрозумів, що я не найсильніша жаба серед болота, навіть з власною впертістю. Ну й по-друге — хто ж мене відпустить? Не те, щоб тримають — але ця свобода міцніша за будь-які клятви й угоди.

Небеса, демони, смертний світ — скрізь однакові пороки. Важливо знайти, де твої власні прийдуться до місця. І запам’ятати раз і назавжди - за найкращими намірами в більшості випадків ховається лиш гнилля. Не більше. І поодинокі випадки протилежного лиш підтверджують це правило.

Кінець