На межі
Життя сповнене випробувань іде
І сповнене тяги проблем серце те.
Страждає стомлене пошуками серце
І гірко глянути через гріховність у люстерце.
Ах, молоді роки, дурниць зроблено багато
Й прощає милосердний наш Небесний Тато,
Але іноді заблукавши- людина душеньку погубить
І втратить той зв'язок що з Отцем, Який його так любить.
О, як же хочеться вернутись і виправити помилки
І Богові молитись, кажучи «Прости»!
Як жаль що час вже не повернеш,
Адже повернувши час- на шлях істини звернеш!
Та час не відмотати,
Тому нам треба тут і зараз себе виправляти!
А гірко плачучи від докорів сумління,
Повільно приходить до свідомості прозріння.
А прозріння- то істина, яка вільними зробить
І тоді- то людина гідне похвали Бога зробить.
А наш люблячий Отець усе пробачить
І силу волі Він в людині тій побачить,
Коли щиро покається вона
І відпустить тоді серце тяга!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!