Я живу з чудовиськом

Автор: пухнастий білий кіт із яскраво-помаранчевими очима,

який сильно погладшав за один день

Є дні звичайні, коли Катя, яке я називаю Чудовиськом, кудись поспішає... Вона грюкає дверима, постійно дивиться в телефон, який не випускає з рук, а потім вибігає за вхідні двері. І я не бачу її до самого вечора.

А бувають інші дні. І вони всі різноманітні. Найбільше мені подобаються дні без будильника. От і сьогодні був такий день, коли моє котяче серденько раділо з самого ранку.

Я спав на подушці. Прокинувся від того, що Катя ніжно чухала за лівим вухом. Такі моменти треба розтягувати, тож підставив їй і праве вухо. Потім допомагав своїми рухами для прогладжування: мармизи, шиї, спини... всі-всі частини тіла, які важко охопити язиком. Тому хвіст не підсовував. Там я і сам вправно пораюсь.

— Бачу, що вже проснувся, мій Герой дня! Готовий до частування? — лагідно запитала Катя.

Так, я герой. І завжди готовий до будь-яких пригод. Тому відповів очима “так”. Хоча і не розумів чому “дня”. Чудовисько напевно переплутала. Я ж герой “щодня”.

— Тоді скоріше побігли на кухню! Будемо святкувати! — зраділа вона.

Бігти так бігти. За мить я вже був там. І побачив, що моя мисочка зі сухим кормом стояла на столі. Поряд на тарілці відкритий пакетик улюбленого вологого корму. Зліва була маленька тарілочка з декількома вітамінними ласощами. З правої сторони естетично був викладений лосось зі скоринкою у вершковому соусі. Другим рядом засервіровані різні за запахами паштети...

Я завмер. Подивився на Катю.

— Це все тобі! — підбадьорюючи відповіла вона.

Все мені? На сніданок? З недовірою поглянув на стіл, на який за моїми оцінками, був заповнений їжею на тиждень. Отже, Катруся теж пригадала фараонський досвід у шануванні котів. І нарешті визнала мою велич. Я почав їсти з паштету який за запахом мені сподобався найбільше. Трохи спробував та перейшов на інший. Катя сиділа поруч і дивилася.

— Не смачно? — здивовано запитала вона, — Перший був Фуа-гра, а інший курячий паштет печінки.

Я не відповідав. У мене була важлива справа. Продегустувати все, а потім обрати що мені до вподоби. Бо все їсти я не збирався.

— Свинячий та яловичий, теж не сподобались? — з прикрістю прошепотіла вона. — Що? Тільки облизав лосося і не їв? — з недовірою в голосі сказала вона.

Я ж продовжував похід гурмана. Для чистоти тестування з’їв: одну гранулу корму, шматочок з волого, вітаміни. Та повернувся до лосося. Після оцінки можу визнати, що він все ж таки мені найбільше до смаку!

Через кілька хвилин тарілка з лососем спорожніла. Вершки залишив. То вже забагато для ранку. Подивився на Катю ситими-преситими очами.

— Сподобалось?

Я моргнув в знак згоди.

— На цьому сюрпризи для тебе не завершуються!

Катя дістала вудочку з пір'їнкою на підставці. Спочатку вона зі мною гралась, а коли замарилась, то я взяв керівництво у свої лапи та направляв пір’їнку так, щоб вона лоскотала Каті шию.

— Сніжок, ти ще не награвся?

Ні! Давай ще! І всім своїм видом показав, що мені потрібне продовження. Катя дістала лазерну вказівку та почала керувати нею. Я ганявся за крапкою всією кімнатою: стрибав на диван, на підлогу, на крісло... Коли Чудовисько швидко змінювала напрям руху, то розвертався у повітрі.

Катя кожного разу вибухала новим приступом сміху.

— А це зможеш наздогнати! Ух, який спортсмен!

Мені було легко переслідувати крапку від лазера. Насправді я дуже талановитий, а тому це все закономірно.

Після активної частини свята настав час відпочинку. Я розлігся на дивані, а Катя сіла поруч. Вона гадала, що в мене вже скінчились сили. Проте я не гаяв часу й одразу перебрався їй на коліна і заплющив очі. Зручно. Тихо. Ідеально. Відпочивши я дізнався, що сюрпризи не закінчилися.

Катя принесла мені порожню коробку. Де вона ховала її до цього не знаю. Але як ви розумієте одразу заліз усередину.

— Подобається? Рада, що в мене виходить тебе порадувати в Всесвітній день кота?

Так! Цей день мені подобається! Буду муркотіти, щоб зробити його щоденним та звичайним для нас. А зараз дізнаємось, чи зможеш ти змагатися зі мною в швидкості. І вистрибуючи з коробки ніжно торкався лапою руки Чудовиська, та прудко ховався в коробку. Спойлер: я найшвидший!

До святкового вечора Катя теж приготувалася. Замовила вечерю з ресторану, де і для мене була заготовлена порція святкового м'яса.

— Ну от і добігає твій день!

Я подивився на Катю з вдячністю та муркнув. Так, дякую! День вийшов пречудовий!

Після вечері ми влаштувалися на ліжку. Катя читала в голос книгу “Пухнасті оповідки” та трохи чухала мій загривок. Коли вона завершила читати, то тихо сказала:

— Знаєш, Сніжку… Я так рада, що ти в мене є...

Я підняв голову, щоб подивитись їй в очі, а вона із загривка перейшла чухати на підборіддя. Від чого мої очі самі заплющились.

— ... з тобою вдома краще, — ніжно прошепотіла вона.

Я був з нею згоден тому замуркотів. Мені теж подобалась її компанія. Так, вона Чудовисько. І їй ніколи не стати такою ж досконалою, як кішка. Але в неї є свої переваги: руки з п’ятьма пальцями; її розуміють інші Чудовиська; вона може купувати їжу (хоча над її смаком треба ще попрацювати)...

От взяти і розкласти сьогодняшний день... Вона зробила все за моїми вподобаннями: ласощі, ігри, погладжування і цілий день була поруч...

Продовжуючи муркотіти згорнувся клубочком. Заплющив очі з думкою, що саме так виглядає справжнє котяче щастя. Солодко заснув.

P.S. Якщо ви знаєте, що сьогодні Всесвітній день котів, але не відчуваєте його, то не соромтеся нагадати своєму Чудовиську про його обов'язки.