Я живу з чудовиськом

Автор: пухнастий білий кіт із яскраво-помаранчевими очима,

який тримає повітря під контролем.

Цього дня прокинувся від гучних оплесків. Лежав із заплющеними очами, насолоджуючись гідним моєї величі привітанням від Каті, яку все менше і менше називаю Чудовиськом.

Тож, день почався приємно. Потягнувся. Вилизав лапу. Вимив єю всю мармизу, вуха та загривок. Перевів дихання. Вилизав другу лапу. Вилизав іншу. Вилизав останню. Трохи подумавши з висунутим язиком (так краще думається, можете самі спробувати) вилизав хвоста. Катя продовжувала аплодувати тільки вже не поряд зі мною, а з кухні.

Пішов до неї. Вона хлопала у долоні пританцьовуючи. Підіймала руки високо до гори, то опускала їх до низу. З чого мені сьогодні така шана? Я звісно вартий того, щоб мені аплодували всього дня, але такого ще не було. Хоча все буває перший раз.

Може шана і мого щоденного харчування торкнулось? Перевірив миску. Ні, не все одразу. В мисці був звичайний корм. Поїв, не йти ж в дозор квартири голодним. Пішов на диван відпочити, тобто перейшов у місце всебічного спостереження.

Тільки вмостився, як одним вухом почув тихий, новий звук: Фр-р-р-р. Друге вухо закрутилось у всі боки і теж вловило: Фр-р-р-р. Я повільно відкрив очі. Трохи покрутив головою, щоб знайти ціль. Щось маленьке та сіреньке тихо літало біля стелі.

В голові почався процес ідентифікації: Не муха... Не комар... Метелик? Імовірно, але не сто відсотків... Метелики зазвичай красиві та мають більші крила. Може цей хворий? Літає він якось повільно.

Я простежив за ним поглядом. Він зробив коло навколо люстри. Полетів до шафи. Злетів та підлетів до дивана. Я підняв лапу. Він полетів далі. Я опустив лапу. Він знову повернувся. Я підняв лапу. Він знову полетів.

Хворий метелик чи ні, проте відверто-нахабний. А я хто? Головний охоронець з усіма навичками мисливця. Все! Час розгортати спецоперацію з очищення квартири від летючого загарбника. Тут і Катя виглянула з кухні.

— Йойки, Сніжок, літає поряд з тобою, хапай її, це ж міль! Вона робить багато шкоди...

Міль? Так от. як тебе звати, небезпечна повітряна ціль — Міль! Цікаво, що ім’я їй добре підходило: коротке та неприємне. Як і сама вона.

Одним точним влучанням прибив міль лапою до дивану.

Катя підійшла ближче.

— Вау, який ти спритний! Тільки не з'їж її, добре?

Я обурено подивився на Чудовисько. Хто дозволив вказувати, що мені робити? В мої плани зараз входило з’ясування, чому вона літала моєю територією. І це питання безпеки, а не харчування.

Підняв лапу, міль виглядала роздавленою, без ознак життя. Треба було ніжніше лапу використовувати. Тихе фр-р-р-р доносилось зі сторони штор. Тож, я миттєво опинився поруч. Стрибок! Страх заплутатися привів до промаху. Міль полетіла вгору. Другий стрибок! Знову промах...

Хотів би повідомити, що третя спроба була кращою за дві попередні. Але ні. Я розігнався коридором, застрибнув на крісло, з крісла на диван і вже звідти зробив неймовірний стрибок... Міль зробила кульбіт та спокійно полетіла вбік, а я приземлився на подушку. Подушка сковзнула та впала на підлогу, а з нею і я. Чудовисько гучно засміялася та почала аплодувати... Не мені, а мілі.

— Сніжок! А чого ти мені не допомагаєш?

Як допомагати, хлопати лапками, в знак моєї поразки завдяки набутим страхам? Ні, дякую. Поважно підвівся.

— Ну де вона? — зупинила Катя оплески для пошука. — Допоможи її знайти.

Знайти? Ну добре. Покрутив головою. А звісно де вона? Почав огляд. Проліз під диван — немає. Заглянув за крісло — немає. Подивився на штору сподіваючись, що її там нема. Фух — немає. Пройшовся до кухні, прогулявся під столом — теж саме.

Якщо вже поряд, то заглянув у свою миску. Все заради безпеки. Може, вона вирішила сховатися біля їжі? Кухня була чиста, як і моя миска. Повернувся до кімнати де почув: Фр-р-р-р. Міль пролетіла над моєю головою.

— Няв! — підтримав я себе.

Та почав ганяти її по кімнаті. Катя ледве встигала відходити вбік та голосила.

— Сніжку, обережно!

Бам! Я врізався в ніжку крісла. Шурх-Шурх! Тримаючи рівновагу пазурами пробіг поверхнею дивана. Гуп-гуп-гуп! Зі столу впали ручка та олівці...

— Будь ласка, обережніше!

Кинув погляд докору: “Я не винен. Міль винна!". Небезпечна ціль змінила траєкторію та полетіла у бік телевізора. Я звісно за нею.

— О, ні! Ні! Ні! Тільки не сюди!

Катя встала на захист телевізора. Та пару раз зробила гучних хлопків направлених на піймання ворога.

О таке. Ранкові оплески не мають ніякої пошани, а ні для мене, а ні для молі. Треба буде над цим подумати... пізніше. А зараз стрибок! Тиша! Друга міль розчавлена. Перемога! Я гордо сів видивляючись на Катю. Вона вже дивилася на мене з захопленням..

— Мій герою!

Так! Герой! І сьогодні, захисник повітряного простору, бо в моїй квартирі літають тільки ті, кому я дозволив. І спокійно вилізав переміжну лапу. Наче нічого особливого не сталося. Хоча вона була трохи жирнувата на смак.

P.S. Якщо на вашій теріторії з'явився сіренький метелик, то скоріш за все це міль. Вона нахабно займає повітряний простір, хоча не несе в собі загрозу для котів. За Чудовиськ не ручаюся.