Провалля

– Нам обов’язково обходити кожен поверх? – застогнала Міра, – Мені нудно! Я хочу вже побачити торгівельний центр та зняти фільм.

– Мала, чого ниєш? – відгукнувся Арсеній, – ти маєш побачити все, – розвів руки, показуючи навколо, – Атмосфера! Пам’ятаєш?

– Мене більше хвилює не атмосфера, – засміявся Олесь, обіймаючи Міру, – а те, щоб ти, Арс, – показав пальцем на друга, – нічого не видав нового.

Друзі засміялись, відчиняючи двері тринадцятого поверху. Не побачивши нічого нового, зітхнули та пішли оглядати рівень і його можливі пам’ятки.

Весь шлях від сімнадцятого поверху, Макар тихо йшов поряд з Діаною. Дівчина мовчала, не звертаючи ні на що уваги. Просто йшла, час від часу розглядаючи потилицю В’ячеслава. Чи хоче вона покінчити цю історію зі своїм хлопцем? Чи хоче вона щось мати з новеньким?

Голова гуділа від думок, вимагаючи рішення. Але Діана не хотіла приймати його. Вона хотіла просто відпочити від всього. «Стосунки заради стосунків?» – промайнуло в голові.

Заглядали в усі квартири. Арсеній взяв за звичку відкривати шафи та тумби. «А якщо будуть гроші?» – питав, пояснюючи, що можна трохи збагатіти. Кожен з компанії розумів, що гості, які прийшли до них – робили те саме. Якщо мешканці й залишили гроші, їх вже давно хтось привласнив.

Вийшли з чергового приміщення, освітивши стіну біля ліфта. Зупинились, не розуміючи, що саме не дає спокою. Але Макар хмикнув, розвернувшись до друзів.

– Ви звернули увагу, що стіна пуста? – кинув хлопець, – жодної фотографії не прикріплено. Жодного напису не зроблено, – махнув рукою на білосніжну стіну, – цей поверх особливий.

– Нарешті, хтось почав думати як я – зрадів Арсеній, – це тринадцятий поверх! Число тринадцять – демонічне, містичне, – одразу знайшов Діану поглядом, – Ді, в мене є для тебе пропозиція! – дівчина одразу насупилась, розуміючи, що нічого хорошого не відбудеться, – ми можемо закрити питання містики раз і назавжди.

Друзі підійшли до Арсенія, що скинув рюкзак та почав копирсатись в ньому. За хвилину задоволено крикнув «Ура» та витягнув дошку.

– Матінко рідна, – вигукнула Міра, схопившись обличчя, – ти притягнув дошку для спілкування з духами? Ти божевільний!

– Ні в якому разі, – запевнив Арсеній, сідаючи на коліна, – Мої любі хлопці та дівчатка. Перед вами спіритична дошка, – одразу підняв палець догори, – знаю, зараз почнете фиркати та плювати в мене. Але, – підвів той самий палець до вуст, – просто послухайте. Звичайно, я розумів, що на тринадцятий поверх ми дійдемо. В багатоповерхівці жили люди. Багато людей. Багато сімей. Всі пам’ятають новини? Були загиблі. Булі ті, кого не знайшли. – він поклав дерев’яну дошку на пильну підлогу, – я не вірю в цю маячню. Але ми прийшли разом, – глянув на кожного, – погодились йти до кінця, – всміхнувся Мірі, – всі погодились! Я пропоную закріпити нашу подорож спіритичним сеансом.

– Ми накликаємо біду, – прошепотіла Діана, але в тиші її слова почув кожен, – не можна так просто сміятись над померлими. Не можна гратись з потойбічним життям.

– Не будемо, – погодився Арсеній, – тому питання будеш задавати саме ти, Ді. Так буде чесно. Ти знаєш, – він всміхнувся, – я можу витворити якусь дурню. Але я буду мовчати. Участь беруть всі, – показав пальцем на кожного, – але питання ставить лише Ді. Згода?

Компанія незадоволено загомоніла, але підійшла, сіла навколо. Арсеній почав висвистувати улюблену мелодію, розкладаючи спіритичну дошку. Поверхня дошки лакована, відблискувала у світлі ліхтариків. Кожна літера української абетки досконально виведена. Під літерами, по боках, написи «Так» й «Ні».

Хлопець дістав планшетку, схожу на зірку з діркою посередині. Її всі мали торкнутись одним пальцем лівої руки. Планшетка, якщо духи дійсно існують та хочуть говорити, має рухатись, вказуючи на літери. Або тягнутись до коротких відповідей, зображених на дошці.

Міра вмостилась, підперла Олеся. Діану з обох сторін обсіли Макар та В’ячеслав. На мить відчула себе Клеопатрою, від якої божеволіють всі чоловіки. Всміхнулась, не зважаючи на безглузду ідею з грою в питання мертвим душам.

Арсеній дістав нічник та увімкнув, попросив вимкнути ліхтарики. Тиша та темрява допомогли отримати потрібну атмосферу. Подивився на всіх, попросив не теревенити. Закрив очі та потягнувся пальцем до планшетки, давши іншим приклад до дій. Друзі витягнулись, торкнувшись зірки з діркою.

– Закрийте очі, – мовив Арсеній загадковим голосом, – зосередьтесь та дайте можливість духам, що наповнюють будинок, прийти до нас, поговорити з нами, – дав час на підготовку та продовжив, – Десять років тому, коли мешканці будинку закінчували свій робочий день... – помовчав, вдихнувши повними грудьми, – повернулись додому, зайнялись домашніми справами. Але порожнина, що була під багатоповерхівкою дала тріщину. Вона поглинула неймовірно високу споруду, потягнувши всіх до можливого пекла, – зітхнув, глянувши на друзів, що сиділи з заплющеними очима, – Ми знаходимось на тринадцятому поверсі. Саме це число є наймогутнішим у світі мертвих, – знову зробив паузу, – ми просимо поговорити з нами, дати нам відповіді. Привітайтесь з нами. Моє перше питання просте, будь ласка дайте нам відповідь, – всміхнувся, зосередившись на планшетці, – ви будете говорити з нами?

Компанія завмерла. Діана відчула мурах, що пробіги по руках та ногам. Серце закалатало в грудях, не даючи спокійно дихати, думати. Аж раптом, дерев’яна зірка почала рухатись. Спочатку відчула гнів на Арсенія. Відкрила очі. Побачила дошку, друзів. Всі зосереджені, торкаються планшетки.

Кинула погляд на Арсенія та його руку. Якщо тіло добре розвинуто, а це саме про друга, кожен м’яз рухається, виділяється. Хлопець сидів розслаблений, не напружувався. Проте планшетка рухалась. Повільно рухалась вниз та спинилась на «Так».

Друзі відкрили очі, бажаючи побачити відповідь на поставлене питання. Міра ойкнула, але палець не прибрала. Макар всміхнувся, розуміючи, що Арсеній зробив крутий фокус. Лише В’ячеслав сидів та напружено хмурив брови.

– Ді, твоя черга, – тихо порушив тишу Арсеній, – мертві з нами, – глянув на дівчину, махнувши головою.

– Я не знаю, – пробубоніла Діана, зрозумівши, що її почало трясти від страху, – хвилинку, – закрила очі та зітхнула, зосередившись, – ми зможемо пройти на перший поверх? – спитала перше, що спало на думку, глянувши на Арсенія з запитанням на обличчі.

Хлопець підняв плечі та легко всміхнувся. Перевів погляд на планшетку. Очікували. Зірка почала рух. Відійшла в сторону та зупинившись, повернулась до слова «Так». Олесь приснув, подавивши сміх. «Банально?, – промайнуло в голові дівчини, – розумію!». Чомусь вголос не наважилась сказати. Зосередилась.

– Як тебе звати? – спитала та затамувала подих, – Скажи нам своє ім’я.

Деякий час нічого не відбувалось, але потім зірка повільно потягнулась до літери «Я» та зупинилась. Продовжила рух до літери «Н». Завмерла.

– Тебе звати Ян? – спитала Діана, але розуміла, що чекати відповіді «Так» не потрібно.

Стало неймовірно моторошно. Біля неї знаходиться привид на імʼя Ян, що вирішив поговорити з живими. Майже забула про настрій, про хлопців, про вибір. Спіритична дошка затягувала, наводила паніку, страх. Аж раптом, відчула спиною теплий вітерець. Прикусила губу, розуміючи, що не може рухатись. Питання саме вилетіло з вуст.

– Ми вийдемо з провалля? – хрипко та тихо спитала.

Планшетка повільно потягнулась вниз. Потім зупинилась, та рушила в сторону. За мить, зупинилась на слові «Ні». Побачивши відповідь, Міра підскочила, відірвавши палець від зірки та запищала.

– Досить цих жартів! – крикнула тонким голосом на Арсенія, – ти вже задовбав мене своїми приколами.

– Я взагалі нічого не робив, – злякався не на жарти Арсеній, – ми всі тримали цю бісову планшетку, – а потім вибухнув, – досить вже мене в усьому обвинувачувати.

– Але це була твоя ідея! – не зупинялась Міра, по обличчю якої текли сльози, – мені все це набридло.

Дівчина озирнулась та схопила ліхтарик. Увімкнула та пішла геть по коридору. Олесь підскочив здивований та рушив в сторону коханої.

– Не потрібно, – кинула розлючено, – я хочу побути сама, – розвернулась й пішла далі, завернувши за кут.

Олесь так і лишився на місці, хлопаючи очима. Розвернувся до Арсенія та покрутив пальцем біля скроні. Жартівник розвів руки в сторони, показуючи, що він не винен.

Макар та В’ячеслав встали, Діана одразу відчула прохолоду. Хлопці закривали її та зігрівали. Глянула на дошку, досі тримаючи планшетку пальцем. «Це був жарт? – промайнуло в голові, – чи мертвий дійсно поряд?». Несподівано, від протягу колихнулось волосся. Знову цей клятий вітерець. Чи це просто маркер десь в голові, від якого вибухають барви її фантазії? Відчула, що серце затремтіло в грудях. «Можливо, Ян досі поряд?, – паніка стисла шию, – як потрібно завершувати сеанс з спіритичною дошкою? Дух розлютиться, почне вбивати!».

Від власних думок Діані стало моторошно. Тихо мовила «Вибач» та відпустила палець. Піднялась та увімкнувши ліхтарик. Рушила в сторону, де зникла Міра. Олесь благаючи глянув на подругу. Хвилювався, не знаючи, як йому діяти. «Провалля дійсно діє на нас» – промайнуло в голові дівчини. Торкнулась плеча рудого хлопця та всміхнулась.

– Я знайду Міру та заспокоюю її, – тихо мовила, – не хвилюйся. Збирайтесь та чекайте нас тут.

Олесь махнув рукою, погоджуючись та відійшов в сторону. Діана посвітила в коридор, розглядаючи пил, що плавав навколо. Протягу більше не відчувала. Зітхнула та пішла вперед.

Зайшовши за куток, почала оглядати квартири, шукаючи подругу. Дійшла вікна, що вело в порожнину. Скло ціле, без тріщини, але дуже брудне. За ним нічого крім темряви не видно. Зазирнула в останнє приміщення та побачила світло.

– Мала, ти тут? – позвала подругу, – це я, Діана. Впустиш мене у хату?

– Заходь, – відповіла Міра тремтячим голосом, – тут безлад, не звертай уваги, – підхопила жартівливий настрій, – чаєм також я тебе не напою, все закінчилось.

– Ти як? – спитала Діана, знайшовши подругу на кухні, – я гадала, що це я така боягузка. А виявилось, що ні.

– Я не боягузка, – Міра підняла заплакані очі, – я просто втомилась. Знаєш, – замовкла, наче підбираючи слова, – враження, що підземелля витягує з мене всі сили. Не знаю, як це пояснити.

– Дівчинко, тебе розумію, – погодилась Діана, піднявши стілець, – те саме, слово в слово, я сказала Славі. А він знаєш, що відповів? – Міра зацікавилась, ледь всміхнувшись, – він сказав, що провалля як жива істота. Слідкує, витягує з нас все радісне.

– Може й так, – хмикнула подруга, яка ніколи не вірила в монстрів та демонів, – а що у Вас зі Славою було на сімнадцятому поверсі? – глянула на вікно в кухні, в якому теж було ціле скло.

– Нічого, – миттєво відповіла Діана та почервоніла, – мені здалось, що я побачила кота, – підняла плечі, – Слава прийшов до мене саме в той момент, коли мій ліхтарик вимкнувся.

– Так, так, – хмикнула Міра, розкривши рюкзак та діставши пачку з цигарками, – а потім ти впала, він тебе спіймав, – дістала одну цигарку та запалила, – і саме в цей момент, випадково, ви поцілувались, – подруга хитро всміхнулась та вставши, відкрила вікно.

В кухню одразу увірвалось холодне повітря. Назвати його свіжим не можна, але сморід був лише від цигарок.

– Я... та ні... такого не було, – почала виправдовуватись Діана, але вийшло не дуже впевнено, – чому ти так вирішила? – фиркнула та замахала рукою перед собою, відганяючи дим.

– По–перше, ти повернулась в кафетерій перелякана та червона, наче буряк, – Міра загнула пальчик, – по–друге, Слава прийшов теж схожого на тебе по кольору. По–третє, ти разів десять за хвилину торкалась своїх вуст, – дівчина загасила цигарку та кинула у вікно, – не роби з мене дурепу, будь ласка.

Діана згорбилась, опустивши голову вниз. Руками обхопила себе та почала розтирати плечі. «Якщо Міра побачила, то Макар теж міг, – промайнуло в голові, – що я накоїла?»

– Подруго, – знову сказала Міра, – ти граєш в небезпечну гру. Я пропоную тобі зупинитись. Так, Макар, і мій друг. Я вже довго знаю цього бовдура. Якщо ти з ним порвеш, я нічого не буду мати проти. Твоє життя. Але не знущайся з обох, тим більше в такому замкнутому просторі, – поглянула на кухню, але мала на увазі провалля.

– Не буду, – буркнула Діана, заплющивши очі, – Макар теж здогадується?

– Не знаю, – чесно відповіла Міра, – він не тупий, може й здогадується. Але якщо на Славу не накинувся й тебе не обвинувачує, то розуміє, що заслуговує на це – глянула на Діану та всміхнулась, – все буде добре, Ді. Але будь обережною. Не буду тебе мучити питаннями, просто виріши собі, що ти сама хочеш. От і все.

Подруги встали та обійнялись. Діана міцно стиснула Міру, подруга навіть крякнула від потуги. Почала хлопати руками по спині та відсовуватись. Звільнившись, перелякано ковтнула повітря та засміялась.

Більше не зволікали, вийшли з кухні, перетнули кімнату. Несподівано, вікно, що було відкрите на кухні, заскрипіло. Потім пролунав легкий удар. Дівчата почули як щось впало на підлогу. Діана одразу відчула, як холодок пройшов по спині. Обидві посвітили в сторону кухні.

– Там щось є, – дала висновок Міра, ліхтарик її затремтів, – йдемо звідси, – розвернулась та кинулась до вхідних дверей.

Аж раптом, двері гепнули, зачинившись прямісінько під носом у дівчини. Вона ойкнула та відскочила. Діана в цей момент чкурнула до подруги. Вхопилась за ручку та почала крутити. Двері не піддавались, хоча замки були відчинені. Ніяких перешкод.

– Ді, щось повзе, – подруга закричала не своїм голосом, вказуючи променем світла на вхід до кухні, мені страшно.

– Допоможіть, – закричала Діана та почала бити рукою у двері, – Допоможіть!

Розвернулась, нервово оглядаючи все навколо. У світлі ліхтаря побачила тінь, що видовжилась, відходячи від дверей, наче дійсно щось повзло. Не пройшло й декількох секунд, як дівчата побачили хвіст, що випадково видав свого власника. Тишу порушив скрип дверей. Несподівано, на підлогу впав клубок зі зміями.

Діана підскочила до Міри, вхопивши за руку. Крик застряг десь в горлі, не виходячи. Змії, чорні наче сама темрява, ледь рухались. У вухах задзвеніло. Дівчина була впевнена, що це не тиша, а тихе шипіння.

Саме в цей момент, обидва ліхтарики вимкнулись. Так голосно Діана ніколи не кричала у своєму житті. Вона кинулась на двері та почала бити в них руками та ногами. Міра підскочила та приєдналась до подруги. За хвилину, голос перетворився на хрип, а сльози заливали обличчя.

Не зрозуміло, як швидко змії дістануться дівчат, але Діана яскраво уявляли висунутий довгий язик, гострі ікла та отруту, що капає з пащі.

Несподівано відчули вібрацію, за якою пролунав сильний удар. Інстинктивно відскочили від виходу з квартири. Через декілька секунд двері вилетіли на середину кімнати та впали на підлогу. Пил піднявся та заполонив все навколо.

Закашлявши, Діана побачила хлопців, що важко дихали, розглядаючи свою роботу. Чкурнула вперед, до рятівників. Побачила Макара та кинулась йому на шию. Заплакала, показуючи рукою в сторону кухні.

– Там змії, – хрипко мовила, – ми відчинили вікно в порожнину. Напевно вони влізли в будинок через нього.

В кімнату заскочили Арсеній та В’ячеслав. Обійшли розбиті двері, посвітивши на кухню. Хлопці тихо засміялись, підіймаючи з підлоги чорний шланг, що випав з шухляди, поряд з дверима до приміщення.

– Змія переможена, – заволав Арсеній, піднявши шланг над головою, – ріж голову, Слава, ріж!

В’ячеслав підхопив настрій друга, дістав ножа та відрізав частину шлангу одним махом. Підняв шматок з підлоги та кинув вперед, на двері.

– Ми відрубали голову цій паскуді повзучій, – підбив висновки Арсеній, та кинув решту шлангу поряд з собою, – красуні врятовані! – потім хмикнув, витер долоні, – але дівчата, – показав пальцем по черзі на кожну з них, – наступного разу так не верещіть. Ми вже думали, що або підземний троль з’явився або хтось з вас вже летить в порожнину, рахуючи поверхи багатоповерхівки.