Провалля

Перед очима промайнуло дитинство, юність, студентство. Ось мама ніжно всміхається, торкаючись короткого волосся Діани. Ось тато сміється над дивним жартом, що вигадав щойно. Перша лялька. Перша перемога на концерті. Перший поцілунок.

В момент падіння, дівчина відчула невагомість. Час сповільнився, вітер зник. «Провалля вирішило забрати мене? – промайнуло в голові, – але я сама його просила». На мить, поглянула на Вʼячеслава, що повільно та перелякано кричав, тягнучи до неї руку. Перевела погляд на Макара, що зосереджено, але так само повільно висунувся з вікна та жорстко схопив її за запʼястя.

Несподівано час повернувся, а можливо прискорився. Біль в руці розійшовся всім тілом, наче тисячі голок прокололи кінцівки. Застогнала, заплющивши очі. Жорстко вдарилась стіни. Шорстка поверхня одразу розідрала шкіру. Плече хруснуло, вивернувши руку під дивним кутом. Знову біль. Сльози потекли щоками.

Після удару, в очах затанцювали біля плями. Лише зараз Діана зрозуміла, що більше не падає в прірву. Повільно підняла голову, побачивши переляканого хлопця. Він кричав, питав щось. А у неї в вухах був лише гул.

Макар потягнув дівчину на себе. Зʼявились друзі, почали хапали за руки, одяг. Через хвилину Діана відчула холодну підлогу, на яку її поклали. Істерично засміялась, витираючи очі. Спробувала підвестись та втратила свідомість.

– Ти думав, що ти робиш? –почула як кричав Макар, – я розумію, що ти вирішив з себе героя корчити, – напроти хлопця Діана побачила Вʼячеслава, – як ми виберемося з цього клятого провалля? – показав рукою в сторону розбитого вікна.

Потерши очі, Діана спробувала сісти. Поряд зʼявилась перелякана Міра, допомогла підвестись. Обережно торкалась плеча. «Що сталось?» – перше, що спало на думку. Макар розлючено махав перед Вʼячеславом руками. Новенький хотів якомога швидше спуститись, тому схопившись руками за віконну раму, стрибнув на карниз пʼятого поверху.

– Нам потрібна ціла мотузка, щоб вилізти, – не заспокоювався Макар, – тепер в нас її немає. Тепер думай, як сам будеш вилазити на шостий поверх.

– Вилізу якщо треба буде, – огризнувся Вʼячеслав, – не треба на мене кричати. Я не маленький і розумію, що роблю, – але в погляді була невпевненість, – до того ж ми знаємо, що Олесь зачинив за собою двері. Там має бути або ключ або просто засув.

Макар відійшов, чортихаючись. Зосереджено оглянув Діану та зупинив погляд на плечі. «Що з плечем?» – подумала дівчина та глянула на нього. Ойкнувши, побачила неприродньо вивернуту руку. Одразу відчула біль, тягнучий, нестерпний. Знову потекли сльози. Застогнала.

– Я маю допомогти, – гаркнув Вʼячеслав, зібравши всю хоробрість та глянув у вічі Макара, – чи ти сам вмієш вправляти вивихи? Міра, постав Ді на ноги, – попросив новенький, відсторонивши рукою Арсенія.

Підійшов, обережно взяв за руку. Біль не припинявся, але тепло хлопця заспокоїло. Глянула в очі аби потонути в сірому океані. Забутись хоча б на мить. Новенький повільно підняв її руку на рівень грудей. Спробував вище, але Діана закричала від несподіваного різкого болю.

Опустив руку та розв'язав залишки мотузки Розвернув простирадло, перевіривши довжину. Скрутив та обгорнув пошкоджене плече. Кінець простирадла завів за спину Діани.

– Макар, – звернувся до хлопця, що вже заспокоївся, – бери за кінець. Розтав ноги, щоб була максимальна опора. І тримай, – Макар перелякано глянув на новенького, а потім на простирадло, – твоє завдання – не зрушити з місця.

– Ді, не хвилюйся, – прошепотів, – обіцяю, все буде швидко, – ніжно торкнувся пальців обома руками, піднявшись до запʼястя, – дивись мені в очі, ні про що не думай.

– Про тебе можна думати? – пошепки спитала.

Вʼячеслав всміхнувся та погоджуючись махнув головою. Повільно підняв її руку в сторону. Мірі махнув, щоб подруга підійшла ближче. Попередив що буде рахувати до пʼяти. Діана відчула, як затремтіли ноги.

Новенький дорахував до трьох та несподівано, приклавши силу, смикнув руку Діани на себе. Наче блискавка вдарила в голову, за нею почувся хруст. В очах потемніло. Дівчина закричала, ноги підкосились. Міра кинулась вперед та спіймала подругу. Разом опустились на підлогу. Деякий час не рухались, але Діана спробувала ворухнути рукою. Відчувала наче болять кістки, але болю не було. Витерла сльози та піднялась. Не зважаючи на розлючене шипіння Макара, кинулась вперед та міцно обійняла новенького.

– Це вправлення плеча за методом Мотом, – розгублено, але голосно сказав Вʼячеслав, – тобі потрібно перевʼязати руку. Плече може знову вискочити, – глянув на Міру, – руку треба зігнути та привʼязати до грудей. Дуже туго. Впораєшся?

Друзі зааплодували, а Діана глянула в очі В’ячеслава та всміхнулась. Він відійшов засмучений та почав оглядати коридор пʼятого поверху.

– Олеся не бачили? – спитав аби відвернути увагу від обіймів, – тут дійсно багато мотлоху.

– Нажаль не бачили, – зітхнула Міра, знімаючи простирадло, з якого і планувала зробити тугу повʼязку, – Аби з ним все було добре.

– Мала, не хвилюйся, – подав голос Арсеній, що весь час стояв тихо в стороні, – на цьому поверсі ліфт зачинений. До того ж ми вибили вікно, – показав рукою на порожнечу, що наче заглядала всередину.

Щойно закінчили перевʼязувати Діану, рушили вперед. Перші декілька квартир були пустими. Рудого хлопця не побачили. Йшли до наступного приміщення. З часом, дістались до іншого кінця будинку. Двері, що вели на сходи були виламані величезною плитою. Вікно в провалля ціле, брудне як всі інші. Остання квартира стояла з відкритими дверима.

– Погляньте, – кинув Арсеній, посвітивши ліхтариком в сторону завалу, – під плитами є простір. Можливо ми зможемо пролізти до нижнього рівня? – глянув на друзів, що округлили очі, – я перший спробую, не хвилюйтесь, – підняв руки з ліхтарем, заспокоюючи, – якщо є прохід до самих сходів – тоді дорога далі відкрита.

– Я не хочу лізти в це кляте провалля, – гаркнула Міра, стиснувши кулаки, – мені й так достатньо наших пригод. В шахту ліфта спускались. Над прірвою висіли. Тепер ще між плитами повзати?

– Ти не забула про Олеся? – засміявся жартівник, – чи махнемо на нього рукою. Я спробую його замінити, – одразу підскочив до Міри, обійнявши за талію, – Я буду дуже старанним, – спробував поцілувати її в шию, але подруга замахала руками та відскочила.

Несподівано, з темряви відкритої квартири почувся рух. Компанія підскочила та направила промені світла на джерело звуку. Попереду побачили лише передпокої. Двері в кімнати зачинені.

Арсеній підвів палець до рота, показуючи, щоб всі мовчали. Зробив обережний крок всередину, махнувши рукою. «Йдіть за мною!». Якщо Олесь був там, він міг накинутись на друзів. Покалічити. Це небезпечно для нього та інших. Арсеній зламав ребро, Діана вивернула плече. «Наступний щось має зламати? – спитала дівчина в думках, – Провалля, це такі жарти у тебе?».

Відчинили перші двері, побачили кухню. Діана визирнула з–за плеча хлопця, але не побачила нічого особливого. Вікно в порожнечу, стіл посередині та багато посуду біля раковини. Всі шухляди відкриті, наче власники квартири швидко збирались та тікали.

Наступною була спальня. Широке ліжко, шафа, розбитий телевізор на підлозі. Арсеній на мить зупинився, освітлюючи діру в стіні, що вела в печеру. Густа темрява не давала можливості бачити далі. Але здійнявся вітерець, спричинений протягом.

Останню кімнату відчинив Макар та одразу присвиснув. Друзі поспішили зазирнути всередину. На всю стіну була намальована перевернута пентаграма з головою цапа посередині.

– Це знак сатани? – тремтячим голосом спитала Діана, – йдемо звідси!

– Почекай, Ді, – зупинив дівчину Арсеній, – ми шукаємо Олеся. Не забувай! – показав пальцем на пентаграму, – це Печатка Бафомета. Але ти права, це головний символ шанувальників диявола.

Символ було намальовано червоною фарбою. Компанія розуміла це, але перевіряти не наважилась. Біля стіни побачили столик з товстими свічками та старими книгами. Напроти стіни шкіряний диван, покритий пилом.

– А це кинджали? – всміхнувся Вʼячеслав, показуючи на диван, – два гарненьких та гострих, – спробував торкнутись пальцем.

– Ти здурів? – зашипіла Міра, вдаривши по протягнутій руці, – не чіпай. Не відомо, що ним різали.

– Народ, треба звалювати, – не заспокоювалась Діана, що не наважувалась заходити, – мені страшно. Це моторошне місце. Тут з дияволом спілкувались, – показала пальцем на пентаграму, – це або жартівники дістались цього місця, або тут хтось жив.

– Не памʼятаю фотографій біля ліфта, – хмикнув Арсеній та витягнув з кишені запальничку, – все було зачинено, Ді. Не треба зараз наводити страху на всіх, – клацнув та підпалив свічки, – я впевнений, що десять років тому тут жив якийсь сатаніст. От і вся історія.

– Думаєш, сатаніст буде про себе кричати навколо? – засміявся Вʼячеслав, – сидить собі тихенько та з дияволом спілкується.

– Ну от, – погодилась Діана, показавши на новенького пальцем, – а ми прийшли та все зіпсували.

– Ді. Досить, – гаркнув Арсеній, побачивши обурення дівчини, – бачиш скільки тут пилюки? Тут вже давно нікого не було. Перестань панікувати, – розвів руки, – Олеся теж немає. Тому йдемо далі.

Діана насупилась, перетнула кімнату та потягнулась до свічок, аби загасити їх. Аж раптом, вхідні двері квартири гепнули, зачинившись. Друзі підскочили, розвернувшись обличчями до передпокоїв.

– Ви забули, що ми чули звуки з цієї квартири? – прошепотів Макар, – Олесь ховався за дверима?

Арсеній та Вʼячеслав кинулись вперед. Втікач не міг далеко пробігти. Вони мали його наздогнати. Але спробувавши відчинити двері, зрозуміли, що вони тримаються в рамі мертво. Ліхтариками освітили замок. Покрутили. Все працює. Двері тримало щось інше. Почали бити кулаками.

– Олесь, якщо ти там, – крикнув Арсеній, – відчиняй. А то я тобі пику наб'ю. Досить жартів!

– Хлопці, – заверещала Діана, відскочивши від свічок, – що це?

Полумʼя здійнялось вгору. Вогники хаотично замерехтіли, наче від вітру. Несподівано одна свічка почала стрибати на місці. Потім зупинилась та поволі почала підійматися в повітрі.

Міра пискнула та кинулась в передпокої, до хлопців. В кімнаті лишились Макар та Діана. Дівчина вхопила хлопця за плече вільною рукою та затремтіла, не зводячи погляду зі столику. Вогонь свічки став менше. За мить почули хлопок. Свічка вибухнула та розлетілась в різні сторони.

Діана закричала, закривши голову рукою. Макар схопив її та потягнув до виходу. Міра кинулась до подруги та міцно обійняла.

– А ось і диявол вирішив зазирнути, – не весело пожартував Арсеній, – готові до спекотної зустрічі?

Почули дзвін на кухні, наче хтось вдарив руками по посуду та почав возити його в різні сторони. Свист. Удар. Знову свист. Знову удар. Почули як в стіну полетіла каструля. Вдарилась, але не впала.

– Треба глянути, що там відбувається, – невпевнено мовив Макар та взявся за ручку дверей, – відійдіть.

Компанія чкурнула до вхідних дверей, хоча вони були зачинені. Металеві удари не припинялись. Хлопець став збоку та штовхнув двері на кухню. Освітили ліхтариками та побачили дивну картину. Щойно на столі лежала ложка, аж раптом вона почала стрибати. Підскочила та неймовірно швидко полетіла в сторону. На стіні побачили багато металевих предметів. Ложка влетіла в каструлю та прилипла. Відлуння рознесло металевий удар по приміщенню.

Несподівано закричав Арсеній. Друзі здивовано перевели погляди на жартівника, зробивши крок від друга. Він посвітив на свої штани. На ремені висіла сокира, що почала рухатись. Швидко взяв її та витягнув руку в сторону кухні.

Діана побачила як Арсеній намагається втримати інструмент, але той поволі вивільнявся з захвату пальців. За мить, сокира вискочила та на шаленій швидкості влетіла в стіну до прилиплого посуду.

– Схоже на магніт, – хмикнув Макар, – ми потрапили в адронний колайдер?

– Оце круто, – засміявся Арсеній, знайшовши в цій моторошній ситуації зацікавленість, – в мене навіть ключі почали витанцьовувати в кишені. Це підземне магнітне джерело. Читав про таке, – почав цокати від задоволення.

Раптом свічка, що залишилась горіти, згасла. Посуд, що висів на стіні, разом впав на підлогу. Піднявся неймовірний гуркіт, від чого друзі закрили вуха руками.

– Ді казала, що треба тікати! – застогнала Міра, схопившись за ручку вхідних дверей, – що нам тепер робити?

Натиснула на ручку, двері легко відчинились. Компанія одразу кинулась на вихід. Але вискочили не всі. Макар з Діаною були останніми. Перед самим носом двері гепнули, перекривши дорогу.

– Зараз знову все почне намагнічуватись? – спитала Діана, глянувши на хлопця, – це провалля хоче нашої смерті! – в голосі почулись істеричні нотки.

Перший предмет пролетів біля обличчя та вдарився в вхідні двері. Друзі відскочили в сторону. Наступна прилетіла каструля. Її наздогнала ложка з виделкою. Несподівано просвистіла сокира, від чого Діана пронизливо закричала. Інструмент вдарився каструлі та прилип. Відійшла ще далі, зупинившись біля входу до кімнати з пентаграмою.

Аж раптом, за спиною дівчини щось зашаруділо. Макар округливши очі, кинувся на на Діану, збивши її з ніг. Впала на перевʼязану руку та застогнала від болю. «Невже знову потрібно буде вправляти плече?» – промайнуло в голові.

– Ти можеш вести себе обережніше? – закричала на хлопця, – чого ти кидаєшся на мене?

Металеві предмети впали на підлогу, піднявши гуркіт, від якого почало дзвеніти в вухах. Миттєво відчинились двері, заскочив Вʼячеслав та озирнувся. Перевів погляд на посуд під ногами та кинувся до Діани. Підняв та потягнув до виходу. Макар повільно встав та рушив за друзями.

В коридорі побачила Арсеній, що обіймав перелякану Міру. Поряд купа з рюкзаками. Мотлох навколо. Але тут затишно, порівняно з містичною квартирою. Відчула дотик та розвернулась. Перед нею стояв Макар

– Вибач, що я тебе штовхнув, – промовив хриплим голосом, – я хотів як краще, – його обличчя почало біліти.

Хлопець зробив крок в сторону, але нога підкосилась. Він впав, вдарившись обличчям підлоги. Миттєво закричала Міра, закриваючи долонею рота. Посмішка Арсенія зникла. В’ячеслав кинувся вниз.

Макар лежав без тями, розкинувши руки та ноги. В його боку стирчав кинжал.

– Він не хотів зробити мені боляче, – самими губами мовила Діана, відчувши сльози на очах, – він хотів мене врятувати.