Провалля

– Метод не зовсім надійний, але він має право на існування, – винувато мовив Вʼячеслав, – потрібно намочити тканину та замотати рот та ніс. Це не повністю допоможе нам з газом, але буде простіше.

Хлопець зняв рюкзак та витягнув футболку. Розклав ніж та розрізав одяг на дві частини. Одну повʼязку намотав собі на обличчя, іншу запропонував Діані. Дівчина погодилась, простягнувши руку.

Зітхнула, відчувши запах Вʼячеслава навколо себе. Це збуджувало. «Тримай себе в руках!» – гаркнула на себе в думках та стисла кулаки.

Арсеній та Макар організували собі повʼязки, обмотавши обличчя. Лише Міра стояла на місці та тряслась, тихо шепочучи «Олесь, Олесь, Олесь». Діана знайшла майку, змочила водою та простягнула подрузі.

– Що? – спитала Міра, дивлячись кудись в далечінь, – мені не потрібно.

– Потрібно, – хмикнула подруга та вдягнула повʼязку сама, – Не знімай. Йди біля мене, – взяла Міру за руку та потягнула до сходів.

Друзі швидко спустились на шостий поверх. Попереду був Арсеній, томі на останній сходинці він спинився та розвів руки.

– На пʼятий поверх немає проходу, – показав ліхтарем на завал плит, – Олесь нікуди з поверху не дінеться. Двері в іншому кінці коридору зачинені на замок, – підняв плечі, – так біло зверху.

Вийшли в коридор, оглядаючись. На кожному поверсі, після торгівельного центру, Діана відчувала небезпеку. Тільки зайшла, одразу відчула, як серце стиснув страх. Очікувала все, що завгодно. Провалля дійсно знущається з них своїми тонкими методами. З кожним кроком воно витягує сили, радість, енергію.

«Олесь, де ти дівся?» – Діана не запитала вголос, сподіваючись, що хлопець почує думки. Думки? В голові почало паморочитись, але не так сильно, як раніше. Вʼячеслав чкурнув до дверей ліфта та потягнувши зачинив їх. Повʼязки не знімали, адже розуміли, що газ одразу не зникне.

Несподівано почули кроки. Замовкли, вслухаючись. Далі по коридору, в темряві хтось був. Арсеній миттєво направив промінь світла вперед. Промайнула кофту Олеся. Він зайшов за кут коридору, зникаючи з поля зору.

– Олесь, – закричала Міра, вирвавшись від подруги, – зачекай мене!

Дівчина побігла вперед, не розбираючи дороги. Штовхнула Арсенія в бік, від чого хлопець впав та скрутився від болю. Але зупинилась, почувши удар металевими дверима. «Сходи відчинені?» – сама себе спитала Діана.

– Почекай, не поспішай, – крикнув Макар та спробував схопити подругу, – я з тобою, – кинув погляд на Вʼячеслава, легко махнувши на Арсенія, – Діана, біжимо.

Не було часу відчувати незручності, треба було рятувати Міру та Олеся. Схопила міцніше ліхтарик, підкинула свій рюкзак вище на плечі та кинулась за своїм хлопцем. «Чи він вже не мій хлопець?» – промайнуло в голові, від чого дівчина насупилась. Не час на ці роздуми.

Вискочили за поворот та побачили Міру, що плакала біля дверей. Вона сиділа на підлозі, тримаючись за ручку. Побачила друзів та спробувала підвестись. Впала.

– Олесь зачинив за собою двері, – плакала дівчина, – я благала його відчинити мені. А він... – почала ридати, хапаючи повітря, – а він закричав, що я привид, – перелякано глянула на Діану, – він кричав, що я мертва, Ді.

– Оце поворот, – хмикнув Макар, схопившись за двері, – не хвилюйся, він просто надихався газом. Головне, щоб він собі не нашкодив.

– Але як він міг таке сказати? – не спинялась Міра, вхопившись за подругу, – Він тікав від мене! Він тікав від нас!

Спроби відчинити двері були безрезультатними. Або Олесь підпер прохід чимось важким, або просто замкнув двері на замок. В цей момент з темряви вийшли Вʼячеслав та Арсеній. Хлопці тримали один одного за плечі. Жартівник з кожним кроком кривився, відчуваючи біль.

– Добряче ти мене вдарила, – застогнав, підійшовши до Міри, – не роби так більше!

– Мені байдуже, – прошепотіла Міра, обійнявши подругу, – благаю, врятуйте Олеся. Мені страшно! Він збожеволів.

Арсеній підійшов до дверей після того, як Макар передав слова подруги. Посмикав ручку та насупився. Вони були в глухому куті. Дороги далі не було. Всім, крім Олеся.

– У нас дійсно проблемка, – мовив Вʼячеслав, – тут зачинено. Там, – показав рукою в іншу сторону, – сходи завалені. Але ми не можемо кинути Олеся бозна–де. Він просто зламає собі шию або помре від газу.

– Будемо вибивати, – хмикнув Макар та попросив розійтись, – я перший.

Хлопець зняв рюкзак та розігнавшись стрибнув на металеві двері. Удар підхопило відлуння, рознесло його коридором та потонуло в темряві. Ще одна спроба. Зупинився, потираючи плече.

– Спробуйте, – сказав Макар, – але мені здається, в цьому немає ніякого сенсу. Вони наче броньовані.

– Благаю, – Міра знову почала ревіти, стиснувши пальці на спині Діани, – не лишайте його там! Благаю!

– Ніхто не залишить Олеся в цьому проваллі, – заспокоїв Арсеній, оглянувши все навколо.

Зупинив погляд на вікні. Ціле, без жодної тріщини. Запилене, брудне. Але світло проходило, зникаючи в порожнечі. Хмикнув та розвернувся в іншу сторону. Впевнено крокуючи, зайшов в найближчу відкриту квартиру та зник.

Друзі здивовано переглянулись, але за мить Арсеній зʼявився знову. В зубах стискав ліхтарик, а руками тримав металевий стілець. Підійшов до компанії та проричав, махаючи головою. Відійшли в сторону, дозволивши хлопцеві пройти далі.

Несподівано він розігнався та кинув стілець у вікно. Тишу порушив дзвін скла. Міра підскочила, закриваючи вуха. Округлила очі з переляку, але плакати перестала. Діана теж злякалась, одразу відчувши подих провалля. Холодний вітерець увірвався до приміщення.

– Думаю, що це можна поки зняти, – сказав Арсеній, звільняючи обличчя від брудної тканини.

– Ти здурів? – крикнула Міра, стиснувши кулаки, – що ти хочеш робити?

– Мала, ти хочеш врятувати Олеся? – хмикнув хлопець, – він зараз бігає наче навіжений на поверху під нами. А можливо спустився ще нижче, – всміхнувся, глянувши на Діану, – в саме пекло. Нас там, я бачу, вже зачекались.

Діана фиркнула. Обережно наступаючи на бите скло, підійшла до віконної рами. Зчистила залишки та подивилась вниз. На пʼятому поверсі теж було вікно, але неабияк пошкоджене. Перевела погляд вперед, побачивши темряву. Одразу повернулось відчуття наче хтось спостерігає за друзями. «Провалля, ти хочеш нас поглинути?» – промайнуло в голові.

– Я тільки благаю тебе, Арс, – дав про себе знати Макар, – не кричи як різаний. Мені вистачило минулого відлуння, від якого ми майже втратили слух.

– Не буду, – всміхнувся Арсеній, – мені самому не сподобалось. Але проблемка зараз в іншому, – ляснув в долоні, – як ми будемо злазити?

– Пропоную обійти квартири, – запропонував Вʼячеслав, не задоволений ідеєю лізти в порожнечу, – можливо знайдемо мотузки. Якщо ні, то будемо робити власну з білизни. Вона точно знайдеться.

Міра та Діана знову округлили очі. Від самої думки, що вони мають обмотати себе простирадлом та висунутись назовні, почало трясти. Діана відчула як важко стало дихати. Але подруга швидше прийшла до тями. Взяла ліхтарик та кинулась в найближчу квартиру. «І не дивно, внизу її коханий, – подумала дівчина, – чи ризикнула б я рятувати таким чином Макара?, – труснула головою, – Звичайно!».

Чкурнула за подругою, освітлюючи дорогу під ногами. У квартирі не знайшли жодної мотузки, крім тієї на яку вішають одяг. Зняли постільну білизну, потягнули до коридору. Хлопці теж часу не гаяли, винесли купу ганчірок. За декілька хвилин назбирали велику купу матеріалу для майбутньої страховки.

– Хто лізтиме першим? – спитала Діана, перелякано глянувши на хлопців.

– Я буду перша, – вискочила Міра, важко дихаючи, бо очікувала зустрічі з коханим, – я все зроблю.

– Ні, мала, – всміхнувся Арсеній, – по–перше, треба вибити скло. Можеш себе скалічити, – зітхнув та почав крутити вузол мотузки, – по–друге, якщо Олесь вважає нас мертвими, він може накинутись зненацька. Сама розумієш, якщо він під впливом газу, він може завдати тобі шкоди. Як морально, так і фізично.

– Я піду першим, – впевнено мовив Макар, глянувши на Діану, – мене буде не так шкода, якщо впаду. Не сумуйте дуже про всяк випадок.

– Тіпун тобі на язик, – огризнулась Діана та зашипіла, – не кажи так більше!

– Хочу і кажу, – огризнувся у відповідь хлопець, – яка тобі різниця? Твій новий хлопець буде не проти, якщо я перестану маячити перед очима.

– Досить, – гаркнула розлючено Міра, – нам Олеся рятувати треба, а не сваритись. Потім будете зʼясовувати стосунки.

Друзі замовкли, опустивши голови на купу постільної білизни. Робота просувалась не швидко. Декілька раз перевіряли вузли. Нікому не хотілось зірватись з шостого поверху.

Пройшло не більше години, аж поки Арсеній не ляснув задоволено в долоні. Він підняв готову мотузку та намотав на руку. Поряд з вікном побачив металеву трубу. Схопився за неї та почав трясти. Стояла міцно, навіть не відреагувавши на людину.

Обмотав кінець мотузки навколо труби та завʼязав на два вузли. Посмикав, задоволено простягнувши Макару.

– Не поспішай, добре? – сказала Діана, тихо підійшовши до хлопця, – не зважаючи ні на що. Я буду хвилюватись.

– Добре, – відповів, глянувши на дівчину, – обіцяю не робити дурниць, – та додав після невеликої паузи, – як дехто з нас.

Обмотавшись простирадлом, повільно піднявся на раму. Оглянув свій маршрут та глибоко зітхнув. Розвернувся спиною до порожнечі, вхопившись руками за підвіконня, почав спускатись вниз. Багатоповерхівка була панельною, але верхній зовнішній шар був шорсткий як наждачний папір. Ноги не ковзали, ставали твердо.

Друзі підійшли до вікна та визирнули, спостерігаючи за спуском. Хлопець обережно випрямив ноги та повільно відпустив руки. Мотузка заскрипіла під вагою Макара, але трималась міцно. Крок за кроком спустився та став на карниз. Витягнув ліхтарик, посвітивши у вікно.

– Пусто, – не голосно крикнув, – вибиваю вікно.

Знову випрямив ноги, відсунувшись в порожнечу. Розставив їх якомога ширше. Дістав сокиру та розмахнувся тупим кінцем. Короткий удар. Скло розлетілось та задзвеніло, падаючи на підлогу пʼятого поверху або зникаючи в темряві провалля. За склом пішло відлуння удару. Спочатку тихо, але повернулось голосніше.

Друзі закрили вуха, очікуючи хвилі страшних звуків, але порожнеча замовкла, не бажаючи продовження.

Ногами поскидав залишки скла та потягнувся до вікна. Заскочив всередину, задоволено свиснув.

– Поки чисто, – крикнув, висунувшись та скидаючи кінець мотузки в провалля, – хто наступний?

– Макар, – крикнула Міра, – не стій. Йди шукай Олеся, благаю тебе!

– Хай хтось один ще до мене перелізе, – відповів, – бажано хлопець. І обовʼязково піду. Тут багато мотлоху розкидано. Трохи моторошно, – помовчав, певно оглядав все, – тіні дивно скачуть. Хутчіше спускайтесь.

Арсеній схопив мотузку та обмотуючи себе, затягнув вузол. Вискочив на вікно та задоволено вдихнув повними грудьми. Певно хлопець і не сподівався на такий збіг обставин. Встигли й покричати, і полякатись, і повисіти на ганчірках над прірвою.

Хлопець швидко випрямив ноги та впевнено покрокував вниз. Біля вікна пʼятого поверху зупинився та розвів руки. Друзі вже вирішили, що він збирається кричати, але Арсеній тихо засміявся, потягнувшись до руки Макара, що чекав знизу.

Наступною була Міра, що обмотала себе та вже хотіла стрибнути вниз. Вʼячеслав кинувся до дівчини та чортихаючись зробив вузол. Покрутив біля скроні пальцем та відпустив.

Витягнувши мотузку, хлопець підійшов до Діани. Закріпив кінець, надійно завʼязав. Підвівся, глянувши в очі. Дівчина відчула тремтіння та страх, що стискав шию. Але жар миттєво розійшовся по тілу. «Знову твої сірі очі» – промайнуло в голові.

Стояли хвилину, дивились один на одного. Вʼячеслав тримав Діану за талію. Ніжно почав водити руками. Потягнувся до її вуст.

– Я не можу, – відхилилась Діана, – не можу.

Новенький стиснув губи, кинувши холодний погляд. Не вимовив жодного слова. Відійшов на крок та запросив дівчину до провалля. Діана повільно залізла на підвіконня, схопившись за раму. Відчула прохолодний вітерець, що загойдав волосся. Паніка зʼявилась миттєво та безсердечно. Стисла тіло дівчини на деякий час. Зібравши волю, розвернулась обличчям до хлопця.

Зробила крок, другий. Випрямила ноги та повільно почала спуск. «Я зараз на висоті не менше двадцяти метрів, – думки почали стрибати наче навіжені, – нічого особливого. Гора була й та вище». Дивитись вниз не наважувалась, хоча темрява не дала б можливості злякатись прірви під ногами.

Дійшовши середини, несподівано дівчина почула тріск. Мотузка не витримувала. Застогнала, округливши очі. Вʼячеслав, що спостерігав зверху побачив реакцію Діани та насупився. Аж раптом, дівчину смикнуло вниз. Простирадло, що було натягнуте наче струна миттєво розірвалось.

Діана закричала. Відлуння миттєво підхопило звуки, повертаючи їх все гучніше та гучніше. Втративши рівновагу й опору, випрямила спину та полетіла вниз. Хлопець висмикнув залишок мотузки на себе та кинувся на підвіконня.

Закрила очі, розуміючи, що це кінець. Аж раптом, з вікна пʼятого поверху вискочив Макар, схопивши Діану за запʼястя. Дівчина з розмаху вдарилась стіни та застогнала. Хлопець закричав від болю, але тримав мертвою хваткою. Висунулись Арсеній та Міра, простягнувшись руками до подруги.