Провалля

Невелика, не більше двадцяти метрів, скеля практично закривала небо. Якщо просто пройти поряд, вона не викликатиме жодних емоцій. Кам’яна гора з виступами та стрімкими схилами. Зверху декілька крутих гострих виступів.

Діану трусило від страху. Макар хитро всміхнувся та міцно закріпив карабін на системі, перевіряючи мотузку. Дівчина, в котрий раз, невпевнено глянула вгору. Висота була дійсно дитячою, але холодок так і бігав по спині.

Несподівано, хлопець взяв руками систему та жорстко смикнув. Діана ойкнула, перевела розлючений погляд на Макара. В останню мить стисла губи, ковтаючи слова образи. Вони зранку вже посварились через дрібницю, не вистачало зіпсувати день остаточно. «Обіцяла лізти на цю кляту скелю, - застогнала в думках, - мушу лізти».

Макар відійшов в сторону, зосереджено просунув мотузку в блок-ролик, натягнув та схопився обома руками.

- Ді, я готовий, - повідомив басом, - не чекай довго, лізь вгору. Чим довше будеш вагатись, тим страшніше буде зробити перший крок.

- Мала, - підскочила Міра та обійняла подругу, - ти зможеш. Не хвилюйся. Тут не так високо, як здається. Я вірю в тебе!

- Аби я ще так в себе вірила, - пробубоніла Діана собі під носа, - в мене немає вибору.

Дівчина зітхнула та заплющила очі. Стисла кулаки, відчуваючи біль. Порахувала до десяти та приготувалась підкорити скелю та свій страх. Ще декілька нерозбірливих слів і зробила крок вперед. Розплющила очі та вхопилась за найближчий виступ. Потягнулась, шукаючи опору для ноги. Наступний виступ. Знову крок вгору.

Пройшло декілька хвилин перед тим, як Діана опустила голову вниз, щоб оцінити пройдений шлях. «Я пройшла не більше двох метрів!» - зрозуміла критичність ситуації, відчувши як запалало обличчя від сорому. Поглядом знайшла друзів.

Водночас Міра, що стояла поряд з Олесем, вхопила свого хлопця за руку. Час від часу кричала щось мотивуюче, але Діана чула крик подруги наче крізь невидиму стіну. Лише гул у вухах все збільшувався та збільшувався.

Макар стояв мовчки, звів незадоволено брови, час від часу витягував мотузку, переставляючи руки по черзі. «Чому він постійно не задоволений мною?» - промайнуло в голові.

Повернувшись до скелі, глибоко втягнула тепле повітря. Літо вже декілька днів як скінчилось, але погода була ще доволі спекотною. Вона б ніколи не погодилась на таку вилазку, якби було холодно. Байдарки на річці з порогами. Стрибки в затоплений кар’єр. Клята скеля та шалене сафарі на іржавому позашляховику. «Як я взагалі погодилась на це все?».

Знайшла виступ, потягнулась. Швидко поставила ногу, знайшовши потрібне заглиблення. Аж раптом, згори посипався пісок та потрапив в очі. Від несподіванки, потягнулась рукою до обличчя, втративши опору. Закричавши, зірвалась та полетіла вниз. Страховка спрацювала миттєво, де дозволивши Діані пролетіти й декількох сантиметрів. Ойкнувши, вдарилась плечем скелі та зашипіла від болю.

- Ді, зберись! – гаркнув Макар, від чого дівчина напружилась, - ти навіть не почала лізти.

- Я намагаюсь! – у відповідь крикнула, не витримавши напруги, - Ти постійно не задоволений мною! Досить!

Розвернулась та схопилась за камінь. Ногами знайшла опору. Потягнулась. Макар нічого не відповів, але вона відчувала його погрозливий погляд у себе на спині. «Ти мене бісиш!» - подумала, але нічого не сказала.

Серце божевільно калатало в грудях, але підйом став легшим. Декілька метрів промайнули дуже швидко. Відчула втому, але не зупинялась. Лише на широкому виступі зупинилась та перевела подих. Одразу відчула, що вся мокра. Вітерець приніс прохолоду, що було дуже доречним.

Міра вигукнула вітання та почала плескати в долоні. Олесь підтримав дівчину, голосно крикнувши «Ура!». Мовчав лише Макар, зосереджено витягуючи мотузку.

- Половина пройдена, - сама собі мовила Діана, - залишилось ще трохи страждань і я можу забути про цю пекельну вилазку.

Подивилась вгору, витерши мокрого лоба. Скеля здалась не такою страшною і це дуже радувало. Дівчина всміхнулась та зітхнула. Схопилась рукою за камінь, потягнувши себе вперед. Крок за кроком. Ціль вже близько. Вже добре видно гострий виступ, який і був фінішною точкою.

Зосереджено кусаючи зубами верхню губу, Діана вгамувала серцебиття. Від цього стало легше дихати. Страх майже не турбував її, не торкався своїми липкими лапами. Навіть птахи заспівали, а Міра верещала так голосно, що навіть в вухах почало дзвеніти.

Через деякий час, дівчина підняла руку, хватаючись гострої піки. Зупинилась та глянула вниз, нахиливши корпус. Посмішка розпливлась на обличчі, від вуха до вуха. Друзі зменшились в розмірі, адже вона сягнула двадцятиметрової висоти. «Це практично сім поверхів багатоповерхівки, - заспівала собі в думках, - це божевілля! Але мені сподобалось!».

Діана потягнулась вгору. Відчувши рівну поверхню, застогнала та впала на клаптик землі. «Не хочу рухатись! Не хочу нічого робити! Тільки лежати. Хай думають що я померла» - промайнуло в голові з полегшенням.

- Агов! – крикнув Олесь, засміявшись, - спускайся, дай дорогу іншим шукачам пригод!

Тільки зараз дівчина зрозуміла, що не закінчила. Повільно піднявшись, відчула гул в ногах. Глянула вниз, важко ковтнула.

- Це обов’язково? - тремтіння в голосі не можливо було приховати, - може я тут вас почекаю?

- Ні, ні, ні, - засміялась Міра, - так не вийде, мала. Спускайся до нас, а то засмагнеш на сонці. Літо вже закінчилось, а ти наче у підвалі весь цей час сиділа, - Макар, ти її тримаєш в якомусь підземеллі? – запитала у хлопця, що тримав мотузку.

- Ді, згадай, як я тебе вчив, - крикнув Макар, не звернувши увагу на жарт подруги, - розвертаєшся спиною та відштовхуєшся ногами. Поволі. Вниз та вниз. Готова?

- Готова, готова, - тихо відповіла Діана та розвернулась спиною, - спробуй тут ногами відштовхуватись, коли під тобою двадцять метрів. Як впаду, то не залишиться від мене й мокрого місця.

Схопилась руками за мотузку та випрямила ноги. Крок за кроком почала спускати. Але згодом, спробувала невеликий стрибок. Вийшло. Не страшно. Засміялась та відпустила страх. Наче зайчик, що скаче по скелях, кинулась вниз, до справжнього фінішу.

Пройшло не більше двох хвилин, як Діана стрибнула за землю обома ногами. Піднявши руки вгору, задоволено закричала. Міра одразу підхопила крик подруги та кинулась до неї. Дівчата обійнялись та почали стрибати на місці.

- Ді, я була впевнена, що в тебе все вийде, - запевнила подруга, - тобі сподобалось?

- Сподобалось, - нервово відповіла, - але поки з мене досить. Я практично все життя перед очима побачила. Треба переварити ці нові шалені відчуття.

Діана зняла карабін з мотузкою та передала Олесю. Навіть не глянула на Макара, пройшла декілька метрів та впала на траву, підперши дерево. Витягнула ноги, сховавшись в тіні та закрила очі. Повільно підняла руку та зняла обруч, русяве коротке волосся впало на плечі.

- Я бачу ти вже пройшла свій іспит? – запитав Арсеній, що несподівано з’явився біля дівчини, - таке враження, що ти мішки з цементом тягала, а не на скелю підіймалась.

- А сам не хочеш спробувати, - Діана розплющила очі та всміхнулась, - На дворі ранок, а ти вже пиво п’єш? Це так ти вирішив ухилятись від скелелазіння? Ти наче казав, що тобі погано.

- В мене більше шансів ухилитись, ніж у тебе, - Арсеній хитро хильнув головою в сторону Макара, - Ді, він тобі не дає змоги видихнути та розслабитись?

Дівчина нічого не відповіла, але погляд її одразу став сумним. «Не тільки я помічаю, що Макар кидається на мене?» - промайнуло в голові. Але обговорювати з друзями проблеми зі своїм хлопцем вона не планувала. Вирішила, що треба про це з ним поговорити, відклала думки в сторону.

Арсеній сів поряд з Діаною, граючи м’язами. Невисокий, підтягнутої статури. Шорти та футболка з короткими рукавами вказували на те, що він теж не збирається відпускати теплі літні дні. Запропонував пляшку з пивом, але дівчина зморщила свій носик та відмовилась.

Коли Олесь зіскочив на землю, Діана гукнула привітання, приєднавшись до радощів Міри. Подруга кинулась до свого хлопця на шию, цілуючи в щоки та губи. «Це так мило» - подумала та кинула погляд на Макара. Її хлопець був без настрою, зосереджено скручував мотузку.

Друзі зняли системи, склали в рюкзак. Міра вхопила Олеся за руку та потягнула до озера. Макар потягнув рюкзак, повісивши на плечі. Дістав телефон та почав відповідати на повідомлення. Рушив вперед, не чекаючи більше нікого. Діана провела поглядом свого хлопця, зітхнувши.

Арсеній підійшов до дівчини та грубо обійняв за талію. Потягнув за собою, насвистуючи веселу мелодію. Настрій його був на висоті.

- Ді, не переймайся, - нахилившись промовив, - все у вас буде добре. Починається навчання, рік важкий. Макар хвилюється, що провалиться на найпершому ж іспиті. Він може вилетіти з бюджетного місця й університет залишиться в минулому.

- Але я тут до чого? – не втрималась Діана, глянувши на друга, - не я винна в тому, що він махнув рукою на навчання.

- Ні, не ти, звичайно, - погодився Арсеній, - але я знаю як покращити ваші стосунки, мала.

- Ого, - настрій дівчини вмить змінився, - Арс, ти в нас став експертом з кохання?

- Не зовсім, але дуже близько, - хитро всміхнувся хлопець, - я маю для вас дуже цікаву пропозицію. Будь впевнена, - він підняв руку з пляшкою пива, - Ніщо так не покращує стосунки, як неймовірно яскраві емоції. Саме ці емоції я і хочу запропонувати нашій відчайдушній компанії.

Настрій Діани дійсно покращився, сум та тривога відійшли на другий план. Вона глибоко вдихнула осіннє повітря та вирішила порадіти останнім теплим дням. Не варто втрачати такої можливості. Адже далі не буде часу ні на відпочинок, ні на розваги. Навчання, навчання, навчання.