За зеленим полум'ям

Я втомилася. Виснажена і фізично, і морально.

− Сонь, сьогодні ще є хтось? − питаю в адміністраторки, схрестивши пальці на удачу. Тендітна блондинка з приємною посмішкою щось уважно вивчає на моніторі. Вона дуже гармонійно виглядає за конторкою на фоні бузкової венеціанської штукатурки. Здається, що одяг під колір стіни підбирала, на випадок, якщо робитимуть фото салону.

− Півгодини тому запис відмінили, − сумно промовляє вона, а в мене аж полегшення всередині промайнуло. − Намагаюся закрити віконечко, але поки що не виходить.

− Слухай, не записуй нікого, я щось ніяка, посиджу трохи почитаю, відійду. Будь ласка − складаю руки в молитовному жесті, побачивши невпевненість на її обличчі.

− Директорці це не сподобається, − розтягуючи звуки говорить білявка.

− А вона в себе? − киваю головою на непримітні двері з паперовою прикрасою у вигляді віночка.

− Ні, поїхала вже, − каже, не піднімаючи очей, − доречі, остання клієнтка вийшла не задоволена і хотіла зайти до директорки. Тобі пощастило, що в неї інші справи були.

− Справді? Яка прикрість. Не задоволена, бо я більше не хочу її бачити. З мене досить. − Я голосно гупнула чашкою з кавою по столу. − Одна дві години про алкогольне життя буття вішала, друга про лікарняні подробиці промивання шлунку. Нехай пані сама таких клієнтів бере.

Власниця салону теж була майстром манікюру, але обслуговувала тільки vip−клієнтів, тільки по понеділках і за якісь скажені гроші.

− Добре, я не записуватиму до тебе нікого, − помітивши мій стан, промовила Соня. − Йди відпочивай, читай свою книжку. Але на роботі все одно до 21:00 сидітимеш.

Я кивнула й попрямувала назад до кабінету.

− А я ненавиджу книжки, − почула за спиною писклявий голос бровистки. − В моєї мами вся хата була завалена цим непотребом. На голову сипалися. Ненавиджу. − Вона так зло це сказала, що мені здалося, що книжки тут ні до чого. Але це був дзвоник, що знаходжуся я не на своєму місці і не серед своїх людей.