Наруто. У серці назавжди

Тяжкий, наскрізь промоклий від небесної води чорний плащ неприємним холодним тягарем звисав на змучених плечах мандрівника. Його поли добряче обтріпалися та були вкриті багнюкою. «Не зупиняйся, тільки не зупиняйся!» — переконував себе хлопець, уперто продовжуючи йти вперед. Слизькі камені й глина місцевого ландшафту не могли сповільнити шинобі, навіть попри те, що він давно вже не використовував чакру.

Глухий звук покотився луною зі скель, розчиняючись десь біля підніжжя громадини, мандрівник впав, знесилено звалившись на кам’яну поверхню. «Буває ж…» — цинічно подумав він.

***

Серце пропустило кілька ударів, які чітко віддалися в вухах юнака, а небесно-блакитні очі злегка наповнилися вологою від нахлинулих почуттів. Радість, захоплення, здивування та збентеження — весь цей коктейль почуттів і емоцій змішався в грудях однієї людини. «Що зі мною?..» — слабка, напівпрозора думка промайнула в голові, одразу ж розчинившись у недовірі. «Це не може бути правдою…» — ніяк не вщухала та частина свідомості, що за жодних обставин не хотіла прийняти почуття до Саске.

Ще один відчайдушний удар, коли бажані та трохи прохолодні губи відсторонилися. В очах Наруто читалося благання й водночас полегшення. Він мовчав. Мовчав і Саске, якого неабияк трясло. Він не розумів, чому піддався емоціям і, не промовивши ані звуку, поцілував нічого не підозрюючого Наруто. Інакше він просто не міг. Почуття накрили його з головою, і йому потрібна була бодай якась розрядка.

— Дякую тобі, — порушуючи дзвінку тишу, промовив Саске. — Укотре ти врятував мене.

— Ну, я ж твій друг! — Занадто бадьоро відповів Узумаки, підхоплюючись на ноги. Усе його тіло було напружене, і це не залишилося поза увагою пильного погляду Учіхи. — Якби не Сакура та Хіната, ти, мабуть, уже був би мертвий… І все через мене! Мені шкода, що все так сталося, Саске, правда, шкода.

***

Юнак підставив обличчя проливному дощу. Великі холодні краплі дробилися об бліду шкіру, змиваючи біль і сльози.

«Я став на цей шлях, щоб пройти його на самоті. Я цього хотів, я хотів спокутувати свої гріхи та зрозуміти свої почуття. То чому ж мені так боляче?!»

Так, на шляху дорослішання та самопізнання повинні були бути перешкоди, і Саске вирішив пройти весь цей шлях до кінця. Байдуже на біль у грудях, яка вже стала звичною, байдуже на свої бажання. Зараз було не час піддаватися емоціям і йти на поводу у своїх почуттів.

Сидячи на стрімкій скелі, він згадував свої колишні прагнення, які обіцяв втілити в життя. Тоді його серце палало жагою помсти брату. Він плекав цю мрію та проніс її крізь роки виснажливих тренувань у старого змія. І зрештою його брат мертвий… Тепер залишилося лише одне — продовжити рід Учіх. Це було найменше, що він міг зробити для своєї сім’ї.

Тяжкий, наскрізь промоклий від дощу чорний плащ висів на спині шинобі, нагадуючи про його втому. Глибокий вдих, ковзкі камені та мокра глина не могли змусити його зупинитися.

Дощ припинився, змушуючи мандрівника продовжити шлях. Його метою були рідні краї — туди, де він знайде підтримку. "Я продовжу свій рід, хоча б заради Ітачі".

***

— Сакура хвилюється за тебе, Саске.

— Сакура завжди хвилюється занадто багато! — роздратовано відповів Учіха. Йому нестерпно було думати про рожевоволосу куноічі, а тим більше про її "турботи".

— Чому ти заговорив про Сакуру? Ти досі ревнуєш? — насмішливо запитав він, і в його погляді з'явилася холодна серйозність. — Відповідай мені, Наруто! — Саске підійшов ближче, глянув йому прямо в очі. — Тобі досі подобається Сакура?

Узумаки спочатку отетерів, але, опустивши погляд, тихо відповів:

— Ні. Тобто... Вона гарна і добра, але я вже нічого до неї не відчуваю.

Парубок не зміг приховати радості, яка заповнила його душу. Він зробив крок до Наруто, схопив за комір і притягнув ближче. Їхні губи знову зустрілися, і цього разу Учіха не вагався. Поцілунок був вимогливим, сильним, сповненим емоцій, яких уже неможливо було стримати.

Наруто на мить завмер, але незабаром відповів із таким же ентузіазмом. Усе навколо здавалося розмитим, навіть повітря наче потріскувало від пристрасті.

Учіха відсторонився так само раптово, як і почав, і, тяжко дихаючи, запитав:

— Що ти відчув, Наруто?

— Саске... — розгублено пробурмотів Узумаки, відчуваючи, як обличчя заливається рум'янцем.

— Просто відповідай, ідіоте! — проскреготів Учіха крізь зуби, ще більше почервонівши.

— Я не встиг усе зрозуміти… — Наруто засміявся, скуйовдивши волосся.

Цього було достатньо, щоб Саске не витримав. Він знову рвучко схопив Наруто і ще сильніше притиснув до себе.

***

— Наруто!!! — оглушливо прогримів у його голові голос Курамі.

— Що сталося, Курама? — схвильовано вигукнув Узумаки, опинившись у тьмяній печері, де червоні очі лиса палали люттю.

— Що сталося?! Ти, малий, зовсім не думаєш?! — прогримів хвостатий.

— Ти про що?

— Як ти гадаєш, мені приємно спостерігати за вашими "розвагами"? — єхидно спитав Курама.

— Ой… — Наруто знітився, відчувши, як обличчя наливається теплом. — Вибач, Курама.

Джинчурікі поспішно повернувся до реальності, але в голові ще довго лунав насмішкуватий сміх.

— Як необачно з твого боку, — саркастично зауважив Саске.

— Так… Якось не подумав, — пробурмотів Наруто, розгублено посміхаючись.

— Ну так що? — знову запитав Учіха, дивлячись прямо в очі. — Що ти відчув?

Глава 8 "Коли-небудь" (продовження)

— Мені здається, я вже відповів…

***

Птах-лімпо, розкинувши крила, стрімко мчав донизу, але, не знайшовши свитка, врізався у воду, перетворившись на розмитий текст.

— Повідомлення від Сая? — здивувався Наруто. Його товариш покинув місто всього кілька годин тому, тож що могло змусити його зв’язатися так швидко?

«Наруто! Мені надійшов наказ від Хокаге. Ти повинен якнайшвидше повернутися до селища! Це стосується загального перемир'я. Ти ж розумієш, що інші Каге не залишаться байдужими, дізнавшись, що ти мандруєш разом із Саске за межами Конохи.

У тебе є не більше тижня!

Сай.»

— Що ж, накази Хокаге не обговорюються, — Наруто спробував посміхнутися якнайширше, але від уважного погляду Учіхи не вислизнуло пригнічення, яке відчув джинчурікі.

***

— Гей, куди ти мене тягнеш?! — обурений крик Узумаки лунав так гучно, що, здавалося, його не чути тільки на Місяці.

— Заткнись, ідіоте, і ворушися! — ухмильнувся Саске, ще міцніше потягнувши Наруто за руку. Той нарешті піддався. — Ми прийшли. Можеш відкривати очі.

Хлопці стояли на виході з міста. Вулиці були так само жваві, як і в перший день їхньої появи в цьому дивному містечку, але тепер усе було інакше. Дорослі, старі й діти мирно ходили кожен у своїх справах, ніхто навіть не згадував, що сталося. Здавалося, нічого й не було. Навіть хиганбана, яка ще недавно захоплювала все довкола, поступилася місцем осіннім квітам.

Наруто стояв із широко розплющеними очима, захоплений побаченим.

— Вона впоралася… — у його очах сяяли радість і щирий захват. Це було настільки заразливо, що Саске не зміг стримати усмішки.

— Ось. Це тобі, — Учіха простягнув Узумаки складений учетверо білий аркуш паперу. — Назомі просила передати.

Наруто розгорнув листа, на якому витонченими чорними літерами було написано:

«Наруто! Завдяки тобі та твоїм друзям це місто було врятоване, а наша місія завершена. Ми в боргу перед тобою!

І ще одне: з огляду на свою професію я не могла не зазирнути в підсвідомість твого друга. І ось що хочу тобі сказати: будь поруч із ним, адже саме ти його спасіння.»

— Не сприймай усе це всерйоз. Остання частина — явна маячня, — хмикнув Саске, у своєму звичному стилі, розвернувся й упевнено рушив уперед.

— Почекай мене! — вигукнув Наруто, кинувшись за ним.

***

— І куди ти тепер? — Наруто покусував золотистий колосок степової трави, закинувши руки за голову, й ліниво дивився на мирно пливучі по небу хмари. Але під цією напускною байдужістю ховалася гіркота, яка гризла його зсередини. Він не хотів відпускати Саске, не хотів залишати його самого, але як шинобі, людина невільна, не мав права чинити опір наказу хокаге.

Наруто був упевнений у своїх почуттях. Він знав, що любив Саске ще з дитинства, хоч і не міг тоді це зрозуміти чи прийняти. Але тепер, усвідомлюючи, що ці почуття переросли у щось більше, він страждав від думки, що це може бути їхній останній тиждень разом. Проте розумів це Саске чи ні?

— Ще не знаю… Хочу побачити світ, і не тільки цей. Пізнати суть речей і знайти нову мету в житті. А ти? Що ти робитимеш? — Саске дивився в небо, але не на хмари. Здавалося, його погляд проникав крізь простір і час.

— Хех… — Наруто, як завжди, розтріпав волосся. — Спочатку я наїмся рамена до відвалу, потім отримаю ранг джоніна, а потім стану Хокаге. І тоді я призначу тебе своїм заступником. Як тобі?

— Подумаю, — з легким сарказмом відповів Саске.

***

Хлопці стояли на роздоріжжі. Невисокі головки польових квітів рідкими фіолетовими плямами прикрашали пожухлу траву. Вони дивилися один одному в очі, мовчання тиснуло, ніби навіть вітер на мить затих, переставши тріпати зів’ялу траву. Серцебиття, одного й другого, прискорене дихання, і ледь вологі очі, що приховували біль.

Якби тільки вони могли зупинити цей момент і розтягнути його на вічність.

Бліді, як завжди холодні руки Саске, теплі і сильні руки Наруто. Тонкі м’які губи на гарячих і тремтячих губах джинчурікі.

Їх любов була, як пісня — пісня про гірку іронію.

Наруто віддав би все на світі, щоб зараз, у цей момент, не відпускати руку коханого. А Саске? Саске ще не розумів усієї трагедії того, що відбувалося. Дай йому Наруто хоча б натяк, він би ніколи не дозволив йому піти, але блондин мовчав. І Саске був спокійний.

Та потім, пізніше, він ще встигне пошкодувати про це.