Наруто. У серці назавжди

Довгий-довгий коридор. Майже безкінечний. Наруто тримав наречену за руку, ведучи в їхнє нове, спільне життя. Напевно, так правильно… Він мав би радіти, але чомусь на душі було неспокійно. Відчуття нереальності того, що відбувається, вперто не покидало розум молодого шинобі. Що ж, чорт забирай, не так? Теплий весняний вітер легенько обдув гарячу шкіру хлопця, коли вони нарешті вийшли з, здавалося, нескінченного приміщення. Натовпи людей, і всі дивляться на них із захопленням. Почервоніла Хіната, яка так і не звикла до думки, що Наруто, її перше й єдине кохання, стане її чоловіком. Легкий шлейф аромату весняного цвітіння закрутив голову й наповнив легені. У свідомості трохи прояснилося, але відчуття нереальності так і не полишило його.

«Наруто! Наруто!» — Голос Саске, так близько...

— Все гаразд, Наруто? — Хіната зі стурбованістю глянула в затуманені очі нареченого.

— Так, все добре, — після недовгої паузи відповів він, натягнувши широку усмішку. Дивно, але, здається, це подіяло, і Хіната так само усміхнулася у відповідь. — Ходімо.

Крок, ще один… Кожен рух наближав його до неминучого, на яке він сам так легко погодився. Чому? Чому саме сьогодні його так тремтить? Чому його зрадницьке серце так болісно ниє в грудях? «Саске…» — Його образ, такий недоречний і неочікуваний, гострим шипом вп’явся у серце, змусивши й без того змучений орган знову заплакати кров’ю. «Прости мене, Саске…»

І ось вони вже біля вівтаря. Червона доріжка, якою вони щойно йшли, була всіяна ніжно-рожевими пелюстками сакури. Тихо. Всі голоси стихли, залишаючи молодят у тремтячій тиші, наодинці одне з одним і Всевишнім, який мав стати свідком цього шлюбу.

Слова клятви, смак саке на губах і тонке кільце із золота на пальці. Захоплені вигуки, подарунки, вітання…

— Чи варто мені усміхатися?

— Напевно… — вирішив підтримати свого джинчурікі Курама.

Перша шлюбна ніч, вагітність Хінати, пологи, їхній первісток — Боруто з двома милими смужками на щоках, потім народження Хімаварі, такої схожої на свою матір. Титул Хокаге і гори паперів, у комплекті з хронічною втомою.

Виснажений турботами й остаточно вибитий із колії Сьомий Хокаге важко впав на підлогу перед робочим столом. Останні залишки його чакри були витрачені на створення тіньового клона, який мав відзначити разом із його родиною день народження Хімаварі. І тут він схибив — клон зник, впустивши на підлогу торт, так і не донісши його до столу. «Я поганий батько…»

Двері прочинилися, і в світловолосу голову Сьомого полетіла пляшка з водою, яку він тут же впіймав.

— Погано виглядаєш. — Такий знайомий, такий рідний голос Учіхи Саске порушив гнітючу тишу й змусив серце дорослого чоловіка забитися частіше, як тоді, коли вони ще були дітьми, хоч і змушеними рано подорослішати.

— Саске? — Невіра, радість і полегшення — весь цей коктейль почуттів і емоцій відбився на обличчі Наруто, змусивши його забути про втому й турботи. Він нарешті зустрів його, людину, заради якої одного разу був готовий пожертвувати своїм життям.

— Я заходив до тебе, але тебе не було вдома. — Присівши навпочіпки навпроти Сьомого, сказав Учіха. «Близько… Занадто близько…»

— Ех… — трохи збентежившись, Наруто почав розтріпувати свої коротко підстрижені волосся. — Справ багато, знаєш...

— Я бачив твого сина. Він схожий на тебе в дитинстві, — сказав Саске, протягуючи другу його стару дитячу кофту. — Ось, знайшов її на дорозі біля твого дому, малий явно обурений.

— Ні, він не схожий… Швидше він схожий на тебе, — беручи пошарпану в боях кофту, розсіяно протягнув джинчурікі, але, помітивши дивний погляд Учіхи, додав: — Це звична справа… Він вічно витворяє дурниці, щоб мене роздратувати, тому я не здивований. Він сердиться, що я не приділяю належної уваги йому, сестрі та Хінаті. Я нікудишній чоловік і батько…

— Не кажи так! У нього зараз такий вік. Згадай хоча б нас із тобою…

— Так, ти правий. Наші діти ростуть, Саске… Хто б міг подумати, що твоя донька від Сакури та мій син будуть в одній команді… Так само, як і ми колись були Командою номер сім, — Наруто відповів легкою усмішкою. У цей момент було так тепло й добре, що він остаточно забув про все на світі. Так траплялося щоразу, коли вони перетиналися з Учіхою. Якась незрозуміла дивна зв’язок, що затягує в безодню з головою, звідки не хотілося повертатися. У такі моменти все здавалося правильним. Саске був єдиною людиною, в якій він був упевнений і не мав права сумніватися.

***

— Уже пізно. Не хочеш піти додому? — Шикамару Нара, права рука й друг Сьомого, поклав нову стопку паперів на стіл, із докором дивлячись на змученого Наруто. Яскраво виражені перші зморшки на лобі та глибокі кола під очима виказували його втому.

— Минуло більше року з дня його смерті… — чоловік нервово усміхнувся й звичним рухом розтріпав коротке волосся. — Чому мене не було поруч?! — Гучний удар кулаком по столу, і акуратно складена стопка паперів полетіла на підлогу, приєднавшись до інших документів, розкиданих у схожий спосіб раніше. — Чому я не зміг уберегти його, захистити?! — ледве ворушачи язиком, п’яний після двох пляшок саке, які останнім часом ставали частим порятунком, пробурмотів Узумаки. Він згасав, немов вуглинка, що випала з багаття під натиском вітру.

— Пора взяти себе в руки! Візьмися за розум! Така доля всіх шинобі, у який би час ми не жили. Ти не можеш уберегти всіх і кожного. Люди вмирають, зрозумій це нарешті!

— Саске — не всі! Він… він мій друг! — Наруто зам’явся. Він розумів, що його слова звучать безглуздо, але що він міг відповісти? Він і сам не до кінця розумів, чому так поводиться, або, точніше, не хотів розуміти. Не хотів зізнаватися собі, що навіть через стільки років все ще відчуває до цього зарозумілого брюнета нездоланне почуття, яке можна назвати лише коханням. Напевно, це було найчистіше й найсвітліше почуття, яке він коли-небудь переживав.

— Що з тобою? Я тебе не впізнаю! Що б не траплялося, ти завжди залишався собою: веселим, життєрадісним дурнем. Що сталося з тим Наруто, якого я знав? Ти — глава села, його обличчя й опора, тобі не пристало так поводитися!

— Ти не розумієш… — Сил сперечатися більше не залишилося. Все, чого хотів зараз морально знищений Узумаки, — це щоб його не чіпали й дали спокійно закінчити цей вечір. — Залиш мене.

— Іди додому. Проспися, — наполягав Нара, щиро стурбований станом друга. Так, у Наруто вже траплялися напади меланхолії, але того дня, коли він дізнався про смерть Саске, він просто зірвався й вирушив на місце загибелі товариша, розгромивши за лічені години всіх ворогів. Такого Наруто ще ніхто ніколи не бачив.

— Я сказав, що залишуся тут. Просто залиш мене в спокої, — голосом, що не терпить заперечень, наказав він.

Кабінет спорожнів, дозволяючи гнітючій тиші старої будівлі поволі пожирати по частинах розбите серце і душу вже немолодого чоловіка. Вікно розчинилося навстіж, створюючи в кімнаті легкий протяг. Із темної щілини привідкритих дверей повіяв сильний вітер, з силою змітаючи папери й дрібні предмети з робочого столу, поступово посилюючись і забираючи все на своєму шляху. Але Наруто це абсолютно не турбувало, його думки зараз займав тільки один чоловік — Саске, шинобі, який став сенсом існування Сьомого хокаге.

— Невже це відповідь, яку ти отримав, коли просив нашого благословення? — суворо глянувши на сина, який утратив зв'язок із реальністю, проголосив Четвертий хокаге, Мінато Намікадзе.

— Батько? — Алкоголь миттєво вивітрився з крові, повертаючи до голови ясний розум, але це видіння було схоже хіба що на наслідок сильної інтоксикації.

— Що відбувається? Ти теж його бачиш, Курама?

— Так… Це точно Мінато.

— Синку, ми з батьком любимо тебе і, як будь-які інші батьки, у першу чергу бажаємо тобі щастя. Ти маєш прожити своє життя з гідністю, не шкодуючи ні про що і не озираючись назад. Щоб, помираючи на заході своїх днів чи в тяжкому бою, посмішка не сходила з твого обличчя, — поруч із чоловіком стояла Кушина, яку Мінато ніжно обіймав за талію.

— Мамо…

— Не роби дурниць, Наруто. Ми з батьком підтримаємо будь-який твій вибір, продиктований не волею, а серцем. Адже воно не знає перепон.

— Будь щасливий… — Усмішка батьків — останнє, що зміг розгледіти джінчурікі, перш ніж кімната почала розчинятися, відкриваючи перед ошелешеним шинобі двір, усіяний пелюстками квітучої сакури, і світлі очі Хінати, одягненої в шлюбну юкату, що дивилася на нього зі стриманим занепокоєнням. Не вірячи своїм очам, хлопець оглянувся навколо в пошуках підтвердження своєї теорії. І точно, він зараз стояв біля весільного вівтаря, оточений незліченною юрбою людей, які, затамувавши подих, чекали його відповіді. Невже він нічого не сказав, коли священник поставив стандартне запитання, чи згоден він узяти в дружини Хінату Х’юґа? Як довго він мовчав? «Я прийняв рішення! Тату, мамо, дякую вам!»

— Пробач… — тихо промовив він, відпускаючи руку нареченої та відступаючи на крок назад.

— Наруто…

Він не бачив відчаю в очах Хінати і не чув здивованих вигуків натовпу, коли за його спиною відкрився портал, а холодна сильна рука потягнула його за собою, вириваючи з цього світу, привласнюючи собі.

Парубок виявив себе лежачим на колінах у Саске, який обережно розгладжував світле волосся, що недбало спадало на обличчя джінчурікі.

— Саске? Що відбувається? — Наруто не зміг приховати тремтіння в голосі. Він зовсім не очікував побачити Учіху на своїй весільній церемонії. Йому стало соромно, і він заплющив очі, лише потім усвідомивши, що досі лежить у нього на колінах. — Ти живий, Саске…

— А чому я маю бути мертвим? — У голосі брюнета прозвучали нотки сміху, і, голосно засміявшись, він кинув погляд на Наруто, що так і лежав у нього на колінах. — Я радий, що ти зробив вибір на мою користь!

— У якому сенсі? Ти був там?

— Про що ти? Навіщо мені бути на твоєму весіллі? — Як ні в чому не бувало відповів Саске, але, зустрівши допитливий погляд Узумаки, уточнив: — Я спостерігав за тобою через портал… — Легкий рум’янець від непроханого збентеження торкнувся блідого обличчя брюнета, і, намагаючись це приховати, він відвернувся. — Ідіот! Змусив мене похвилюватися!

Наруто не стримався й залився гучним сміхом, змушуючи щоки Учіхи набувати нового відтінку червоного.

— Чого смієшся, дурню?! — Обурився той, усе більше ніяковіючи, що було зовсім не властиво для нього.

— Я щасливий, що ти мене врятував, Теме.

— Я не…

— Я люблю тебе, Саске! — І, не чекаючи відповіді, блондин жадібно поцілував холодні тонкі губи ошелешеного Учіхи. — Тепер я твій, Саске…

— Я нікому тебе не віддам!

Пурпуровий цвіт магнолії, не менш прекрасний за ніжні квіти сакури, п’янкий аромат весни та спів птахів. Зелена трава, ясне сонце, блакитне небо й люблячі очі найдорожчої людини. Два металевих обручі — золотий і срібний, як знак вічного кохання та вірності. Слова клятви, написані похапцем після безсонної ночі, і поцілунок, що скріплює їхній союз непорушною печаткою.

— «Узумаки-Учіха» — погодься, звучить непогано? Як думаєш? — Шепнув Наруто, обернувшись до брюнета, вдягнутого у сіре кімоно.

— Тут точно якась помилка, прізвище звучить лише як «Учіха-Узумаки»! — Із посмішкою відповів Саске, потягнувши блондина за край його срібного кімоно та ніжно прикусивши мочку вуха.

— Ніяк не можеш змиритися зі своїм програшем?

— Я все ще не здався! Не думай, що наше змагання закінчиться після весілля!

— Я й не сподівався!