Наруто. У серці назавжди

Темна сира камера й неприємна тиша. Все тіло заніміло від незмінного положення, а зв'язані руки й ноги здавалися ватними. Але аж ніяк не фізичний дискомфорт виводив Саске з рівноваги, а страх того, що його найкращий і єдиний друг міг забути про нього. Тільки не зараз, не після всього, через що вони пройшли. Не тоді, коли гордий і впертий Учіха здався перед натиском нестерпно наївних і добрих небесно-блакитних очей. Він повірив йому, проковтнув свою помсту, пробачив Коноху й повернувся. А тепер що? Він у в'язниці? Хм... Звісно, Саске не очікував теплий прийом і цілком розумів такий результат, але аж ніяк не міг уявити, що Наруто забуде про нього. Що не прийде, не відвідає, навіть словом не згадає…

Раді чого він все це терпить? Раді чого дозволяє так з собою поводитися, знаючи, що без жодних труднощів, навіть з однією рукою, міг би втекти з цього місця й почати нове життя десь далеко за межами п'яти великих країн? Але небесно-блакитні очі його блондинистого друга не давали спокою. Учіха не міг порушити своєї обіцянки, не міг знову зрадити.

«Стоп. Заспокойся!» — подумки наказав собі Саске. Можливо, це навіть на краще, адже тепер у нього було достатньо часу подумати про ті почуття, що вирвалися назовні після їхнього останнього бою в Долині Завершення. Так, Саске розумів, що це було щось подібне до любові, яку він колись відчував до брата, змішаної з першою дружбою та вдячністю. Але було ще щось інше, те, що вже довгий час не давало йому спокою. Це тягуче відчуття в грудях, схоже на деревну смолу, розливалося в області серця кожного разу, коли Саске думав про Наруто.

Раніше він легко трактував це як ненависть, заздрість, суперництво, чим воно частково й було. Але, лежачи тоді на холодному камені, його душа наповнювалася вдячністю й визнанням, і новий біль у грудях насторожував. Тоді Учіха не сумнівався у своїх почуттях до цього життєрадісного дива — це, безсумнівно, була любов. Але яка саме? Чи відчував Саске до Наруто те, що зазвичай хлопці відчувають до дівчат? Чи мала ця любов романтичний підтекст? Можливо, адже дівчата ніколи не цікавили його…

— Саске. Мені потрібно поговорити з тобою про Наруто.

— Какаші, не очікував, що ти сюди прийдеш, — хмикнув Учіха.

— Послухай… — проігнорувавши коментар Саске, продовжив Шостий Хокаге. — Ти ж знаєш, який Наруто впертий і довірливий. Він вірить тобі й уже кілька днів оббиває мій поріг. Я заборонив йому відвідувати тебе, і ти, напевно, розумієш, чому? Просто не засмучуй його цього разу. Він і так пережив занадто багато.

Голос стих, і відчуття присутності сенсея Какаші зникло.

«Так, я знаю, чому йому заборонили приходити до мене…» — подумки відповів Саске, але вголос так нічого й не сказав.

— Наруто… Нар… кх… — захлинаючись кров’ю, стогнав Саске.

— Саске! — повний відчаю крик зірвався з губ джінчурікі, і він притиснув до себе скалічене тіло ще живого друга. — Саске, не помирай! Сакура щось придумає!.. — роняючи гіркі сльози на бліде, забруднене кров’ю обличчя Учіхи, вигукував він.

Кап… Кап… Кап…

— А адже саме так усе могло закінчитися тоді… — ліниво привідкривши праве око, сказав Лис.

— Про що ти говориш, Курама? — розгублено запитав хлопець у свого к'юбі.

— Ми обоє знаємо, що ти не бився на повну силу. Боявся серйозно його поранити чи навіть убити… І врешті-решт остаточно втомився. Твій кошмар стає частим гостем у наших сновидіннях.

— Ти правий… Мені дійсно було страшно… — Наруто сперся на важку пухнасту лапу, якою Курама підпирав голову. — Правду кажучи, я й зараз боюся…

— Що саме тебе турбує, Наруто? — подавляючи позіхання, спитав к'юбі. — Хоча… Можеш не відповідати, — все ж позіхнувши, додав він. — Ти боїшся, що він знову втече.

Хлопець уже хотів щось сказати, але різко замовк, розуміючи, що Лис має рацію.

— Гаразд, давай уже спати, блохаста мордо! — сказав він, витягаючись на рудій лапі й заплющуючи очі.

— З’їм і не подавлюся, — беззлобно відповів Курама, провалюючись у сонну дрімоту.

— У тебе тут доволі холодно, даттебайо… — пролунав знайомий голос за кілька метрів від ув’язненого.

— Що ти тут робиш? — як завжди холодним тоном запитав Учіха, хоча на душі й стало трохи тепліше.

— Невже я міг не відвідати найкращого друга? — голос наблизився, і гаряче дихання торкнулося щоки брюнета.

Саске весь напружився. Таке дивне й досі невідоме йому почуття взяло гору над розумом.

— Наруто… — хрипко видихнув він.

— Саске…

Сон. Просто довбаний сон! Але який реалістичний… Що це було? Що за дивна реакція на близькість Наруто? Саске був у замішанні. Невже саме підсвідомість намагається донести до нього відповідь на питання, що досі його мучило? Отже, ось що він відчуває до блондина? Чорт!.. Як усе складно!..

У камеру зайшли двоє. Ось і все, тепер він вільний, тому часу розібратися у своїх почуттях, спокутати провину перед Конохою, а передусім перед Наруто, у Учіхи буде вдосталь. Какаші розповів йому, що Узумаки взявся за навчання й незабаром готується отримати ранг джоніна. Саске був безмежно радий за нього, водночас розуміючи, що це в певній мірі ще більше віддалить їх одне від одного. У будь-якому випадку, заважати Наруто в навчанні він не збирався, та й не мав на це права. Не після того, чим той заради нього пожертвував. Було боляче, але попрощатися на певний час було необхідно, аби все стало на свої місця.

— Скажу прямо, за всіма законами ти зараз мав би бути ув’язненим, але ми взяли до уваги твої слова і помилували тебе. Те, що ти допоміг зняти Цукійомі, також стало вагомим аргументом на твою користь, — промовив Какаші, чиє обличчя, як завжди, залишалося байдужим і не виказувало жодних емоцій. — До того ж, я став Шостим Хокаге, тож ми з Наруто, якого весь світ вважає героєм, замовили за тебе словечко. Не забувай про це і більше так не роби, — наставляв він його, наче дитину. — Інакше вся відповідальність ляже на мене.

— Добре. Я зрозумів, — як завжди спокійно відповів Саске, хоча на душі вже шкребли кішки. Чому Наруто не поруч? Чому він не прийшов, щоб попрощатися?

— Тобі обов’язково йти? — втрутилася в розмову Харуно, знаючи, що за жодних умов Саске не залишиться в селі навіть на день. — Штучна рука, яку створює пані Цунадзе, скоро буде готова…

— Мені потрібен час, щоб зрозуміти власні почуття. Я хочу побачити, яким буде цей світ для мене. Можливо, я побачу те, чого не помічав раніше. Те, чого я не зможу побачити тут. До того ж, мене ще дещо непокоїть… — Саске говорив чисту правду, адже йому, як і Наруто, потрібен був час, але зовсім з іншою метою.

— А що, якщо… — червоніючи й відводячи погляд, почала Сакура. — Я захочу піти з тобою?..

Саске важко зітхнув. Він не розумів, чому його стара знайома ніяк не зрозуміє, що вона його зовсім не цікавить, і що її компанія тільки заважатиме. Проте хлопцю було її щиро шкода.

— Я хочу спокутати свої гріхи, тож тобі немає сенсу йти зі мною.

Ця заява ще більше засмутила дівчину, що неможливо було не помітити за її опущеними плечима.

— Немає сенсу?.. — пробурмотіла вона собі під ніс.

Тоді Саске зробив те, на що був здатен у цій ситуації.

Посміхнувшись, він клацнув дівчину по лобі, як це робив Ітачі, коли його молодший братик засмучувався. Цей жест був єдиним проявом ніжності, на який брюнет був готовий по відношенню до неї.

— Може, іншим разом, — з посмішкою додав він. Учіха не хотів засмучувати тих, хто і так через нього багато пережив. — Дякую.

Хлопець дійсно був вдячний Сакурі за все, що вона зробила для нього. Навіть за її почуття, які не згасли через стільки років. Але, судячи з усього, та сприйняла його слова трохи інакше. Ну що ж, нехай… Наразі Саске більше турбував той факт, що серед проводжаючих все ще не було Наруто.

Пройшовши чималу відстань від головних воріт Конохи і зайшовши в ліс, хлопець почув шелест листя, а потім відчув таку знайому йому чакру.

— Не думав, що ти прийдеш мене проводжати, — не втримався від сарказму Учіха, звертаючись до Наруто, який по-господарськи обіперся на стовбур одного з дерев.

— Тримай, — із незвично серйозним виразом обличчя промовив той, простягаючи пов'язку Саске з емблемою Схованого Листа.

Учіха ж у свою чергу намагався приховати шквал емоцій, які завжди брали над ним гору, варто було лише Узумаки з’явитися в полі зору.

— Ти… ти її зберіг? — нарешті опанувавши себе, запитав Саске, не вірячи своїм очам, і його голос на мить затремтів.

«Ти пожертвував своєю рукою, щоб зупинити мене. Завдяки тобі я врятував свою душу. Раніше ми тільки й робили, що билися… Але тепер ми поділяємо біль один одного. Після всіх своїх мандрів я нарешті зрозумів, що біль, розділений на двох, стосується не лише нас із тобою. Однак я не можу робити все так, як ти. Ніщо не йде легко… І кому, як не нам із тобою, це знати? Чим більша проблема, тим важче», — ці слова так і залишилися невимовленими, але, здається, Наруто й так усе зрозумів. Він занадто добре знав свого друга.

— Я повертаю її тобі, — посміхнувся джінчурікі, супроводжуючи слова щирим і добрим поглядом. Саске завжди дивувався, як при такому житті й такому ставленні до себе його друг залишався таким світлим і чистим?

— Я залишу її в себе до нашого… — брюнет запнувся. — ...наступного поєдинку, — протягнувши руку і взявши пов'язку, відповів він.

«Ця ідея — як молитва. Продовжуй іти, незважаючи ні на що, поки не досягнеш свого. І для нас, тих, хто терпить біль і страждання, можливо, це і є шлях ніндзя.»

— Саске… — хрипко прошепотів Наруто і притиснув брюнета до дерева.

— Наруто?.. — нерозуміюче промовив Учіха, широко розплющивши очі.

Неочікувано його губи накрили м’які й ніжні губи, від яких пахло вітром і сонцем. Поцілунок був невпевненим і невинним, але викликав у душі Саске безліч суперечливих емоцій. Через кілька миттєвостей, почервонівши не менше, ніж Саске, Наруто відсторонився і, торкнувшись пальцями своїх губ, тихо промовив:

— Тепер я запам’ятаю, який у тебе смак губ.

Відвівши погляд, Узумаки зник у листі, залишивши Саске ошелешено стояти біля дерева, нездатного рухатися чи навіть дихати.

— Усуратонкачі… — перевівши подих, хмикнув він.