Наруто. У серці назавжди

Зазвичай сирий, холодний ранок зустрів Учіху теплом і затишком. Насилу розплющивши очі, хлопець помітив, що вкритий похідною ковдрою, якої спочатку в нього не було.

— Прокинувся-таки? — почулося десь зверху.

Брюнет різко підвівся й підняв голову, зустрівшись з пильним поглядом блакитних очей. Наруто сидів на гілці старого дуба за два метри від свого товариша й, звісивши одну ногу вниз, крутив на пальці кунай.

— Я пам’ятаю, як ти сильно мерзнеш, тому й укрив тебе своєю ковдрою, — сказав він, не дивлячись більше на брюнета.

Погляд блондина був спрямований кудись у далечінь, і здавалося, що думками той уже давно не тут. Легкий осінній вітер грав його світлим волоссям, і Саске захотілося відчути, які вони на дотик. Напевно, м’які й теплі… Погляд опустився трохи нижче, на губи. Мимоволі торкнувшись пальцями своїх губ, брюнет усміхнувся, згадавши їхній недавній поцілунок.

«Наруто, що ж ти зі мною робиш?..» — поставив своє німе питання він. Дихання почастішало, й стало незвично жарко. «Що це зі мною? Чорт! Чорт! Чорт!» — подумки лаяв себе Учіха.

Взяти себе в руки все ж вдалося, завдяки учіхівській крові, яка не раз рятувала своїх носіїв від сплесків емоцій і неконтрольованих дій (щоправда, саме вона, своєю чергою, й доводила людей до божевілля, перетворюючи їх на мстивих і жорстоких істот).

Спіймавши себе на думці, що вже досить довго розглядає свого друга, Саске заштовхав усі суперечливі емоції в найдальший куточок своєї свідомості (як він зазвичай і робив, коли справа стосувалася Наруто), і, з обличчям, що не виражало жодних емоцій, промовив:

— Що ти тут робиш, Наруто?

Відповідь не забарилася. Миттю опинившись поруч із Саске, блондин злегка усміхнувся й сказав:

— Я ж обіцяв, що більше не залишу тебе одного!

Учісі знадобилося кілька секунд, щоб перевести дух і приборкати знову сплилі на поверхню почуття.

— А як же твоє навчання? Чи ти настільки тупий, що Ірука-сенсей здався й махнув на тебе рукою? — саркастично кинув він, як завжди.

— А-а-а… — ще ширше усміхнувшись і примруживши очі, протягнув «прогульник». — Я залишив у Коносі парочку клонів, а коли техніка розвіється, усі напрацьовані ними знання перейдуть до мене, — промовив Наруто, проводячи рукою по волоссю й розтріпуючи його на потилиці.

Так хлопець зазвичай поводився, коли нервував або про щось переживав. Учіха дивувався, як за лічені секунди серйозний і дорослий юнак перетворювався на безглуздого хлопчака, яким був у дитинстві. Такий наївний і непередбачуваний. І хоч його усмішка здавалася безтурботною, а вчинки часто імпульсивними й нерозважливими, очі завжди говорили правду. У них читалася безмежна любов до кожної живої душі й водночас вселенський смуток за тими, кого не вдалося врятувати. Будь-які труднощі й перешкоди на шляху цього ніндзя зверталися на прах, а кам'яні серця ворогів давали тріщину.

«Хто ти за людина, Узумакі Наруто? Хто ти? І звідки в тобі стільки життєвої сили й енергії? Чому ти не можеш пройти повз? Чому, незважаючи на невдачі, ти продовжуєш намагатися?» — це беззвучне запитання Саске ставив собі неодноразово, поки одного разу не наважився озвучити його вголос.

— Чому ти не здаєшся й просто не даєш мені тебе вбити? — надриваючи горло, тоді кричав Учіха.

— Бо ти мій друг, — лунав у відповідь голос.

— Чому, знаючи, що це безглуздо, ти все одно намагаєшся повернути мене?

— Бо ти мій друг, — невпинно повторював він.

— Тоді мені доведеться вбити тебе, щоб здійснити свою помсту! — відчайдушно вигукнув Саске.

— Тоді ми помремо разом, і я заберу твій біль собі, — із серйозністю відповідав Наруто.

Тоді Саске наївно вважав, що це лише юнацьке вихваляння, і Наруто кидає слова на вітер, але незабаром зрозумів, що помилявся. Цей хлопець витратив роки на тренування, щоб наздогнати й перевершити його, щоб знайти сили вберегти й зупинити, щоб бути визнаним ним, Саске Учіхою. Узумакі пожертвував у тій битві своєю правою рукою, і, знаючи його, жодного разу про це не пошкодував. А тепер він стоїть тут, так близько, на відстані витягнутої руки, такий гарний і рідний, з голови до п'ят випромінює безмежну любов і чистоту.

«Мій перший і єдиний друг...» — усміхнувшись, подумав Учіха. «Я серйозно замислююся змінити статус наших стосунків, Наруто. Як би там не було, але я зроблю тебе своїм!».

***

— А куди, власне, ми йдемо? — покусуючи гілочку пахучої трави, звернувся до друга блондин. Він був щиро радий, що йому вдалося втекти від пильного ока Какаші та Сакури, і тепер він міг провести час із тим, з ким пообіцяв завжди бути поруч. Наруто прекрасно пам’ятав погляд Саске, коли той побачив його. Тоді, сидячи на широкій гілці старого дуба, джінчурікі спостерігав за мирно сплячим Учіхою, не в змозі відвести погляду. У цьому хлопці було щось особливе, щось таке, що змушувало серце Наруто битися частіше, а землю – іти з-під ніг. Саске хотілося захищати й оберігати, але зовсім не від ворогів, з якими він і сам міг легко впоратися, а від самого себе, від його мстивої натури, від повторення помилок. Саме тому він тут, поруч із ним, і тепер він його не покине, що б не сталося.

— До найближчого міста чи села. Нам потрібно нормально помитися й відпочити, — задумливо відповів Саске. Його думки були плутаними, і все, чого йому зараз хотілося, — це як слід виспатися. Решта не мала значення, адже поруч із ним був Наруто, і це було найважливішим.

— І поїсти, — весело додав блондин. Що-що, а з його бездонним шлунком навіть сама Кагуя нічого б не змогла вдіяти.

— І поїсти, — усміхнувся Учіха.

Дорога виявилася недовгою, і незабаром двох ніндзя зустріло невелике поселення, ландшафт якого був усіяний хіганбаною*. Ці надзвичайно гарні квіти, зовні схожі на іскри палаючого вогню, простягалися на десятки метрів навколо села, і здавалося, що крім них тут більше нічого не росло. Здавалося, ніби рослина, як полум'я, спалила все, до чого торкнулася.

— Яка краса… — зачаровано протягнув Наруто, милуючись алою розсипом осінніх квітів. Чомусь вони нагадали йому його к’юбі, чия покривна чакра була подібна до полум’я.

— Дивно…

— Що дивного? — відірвавшись від споглядання цього дикого дива природи, запитав Наруто.

— Ці квіти доволі отруйні. Зазвичай вони ростуть на кладовищах або на полях після битв, а садять їх лише на рисових плантаціях. Але тут квітів повно всюди, та я не бачу ні поховань, ні рису. І аура цього місця досить незвичайна. Ти цього не відчуваєш?

Наруто миттєво перейшов у «режим відлюдника», адже завжди мав у запасі тіньового клона, що наповнював його чакру природною енергією.

— Ти правий. Це місце наче огорнуте коконом, але зловісної енергії я не відчуваю.

Хлопці пройшлися вулицями, але, крім дітей віком приблизно тринадцять років, нікого не виявили. Дівчатка й хлопчики бігали вулицями, лазили по деревах і поводилися доволі звично. Тільки одне насторожувало — їх було надто багато.

— Скільки ж їх тут? — тереблячи волосся на потилиці, протягнув Наруто, розглядаючи переповнені дітьми вулиці.

— Де ваші батьки? — зупинив він хлопчика, який пробігав повз.

— А мені що? — кинув той і продовжив свій шлях.

— Це тобі не здається дивним? — звернувся Наруто до Саске.

— Думаю, нам варто тут усе оглянути, — так само байдужо відповів брюнет, хоча, правду кажучи, побачене його зачепило. Але це можна було залишити на потім, адже зараз він бажав лише розрядки та морального спокою.

Не встигли хлопці зробити й кроку, як несподівано опинилися втиснутими в тісне коло почервонілих дівчаток того ж віку, що й інші діти навколо.

«Які красунчики!» — долинали тоненькі дівчачі голоси.

«Мені більше блондин подобається!»

«А мені той чорненький у плащі!»

Наруто розгублено усміхнувся й не знав, куди себе подіти. Останнім часом він не відчував браку уваги з боку шанувальниць, але досі не звик до цього. Саске ж, навпаки, залишався холодним, як завжди, і, судячи з усього, трохи роздратованим.

— Ходімо, — у своїй звичній манері сказав Учіха, потягнувши блондина за руку. — Пошукаємо кімнату.

Протиснувшись крізь натовп, ніндзя Листа попрямували до найбільшої будівлі в селі, яка, як їм здалося, була готелем. Зайшовши всередину, вони знову побачили лише натовпи дітей, на що Саске лише скептично хмикнув.

— Є припущення, куди поділися всі дорослі? — все ж таки вирішив озвучити мовчазне запитання Учіха, сподіваючись на здібності Наруто.

— Крім дітей, я більше нікого тут не відчуваю…

— Я теж, — зітхнув Саске, очікуючи такого самого відповіді. Власне, а на що він узагалі сподівався? — Що ж, так чи інакше, але з проблемою цього села розберемося пізніше, а зараз у нас є справи важливіші.

Ніндзя залишили на стійці гроші й, узявши вільний ключ, вирушили в номер. Пошуки тривали недовго, і от Наруто вже кілька разів намагався вибити двері, коли до крайньої межі роздратований Учіха не повернув ручку в інший бік і не зайшов до кімнати.

— Іди в душ, а я поки щось приготую, — скомандував Саске й попрямував на передбачувану кухню.

На полицях, обшукуючи всі потаємні куточки кухні, Саске виявив безліч різноманітних овочів, запаси сушеної локшини та якісь спеції. У холодильнику ж його увагу привернула свіжа курка. Згадуючи способи приготування, Учиха почистив птицю та опустив її у холодну воду в каструлі. Довівши до кипіння, він зменшив вогонь і залишив курку варитися. Коли м'ясо стало досить м'яким, він додав овочі й спеції, а через кілька хвилин зняв каструлю з плити. Потім дійшла черга до локшини, яка готувалася набагато простіше. У решту часу Саске майстерно працював ножем, роблячи якісь додаткові приготування.

— Я закінчив, можеш іти купатися, — долинуло з другого поверху саме тоді, коли вечеря вже була готова.

Задоволений собою, Учиха запакував плоди своїх кулінарних зусиль у сувій і піднявся нагору.

— Наруто, у твоєму сувої є ще один рушник? — запитав він, заходячи до кімнати, поки його погляд випадково не впав на оголене тіло блондина. Його підтягнуте, все ще вологе тіло, по якому стікали дрібні крапельки води, змусило Саске застигнути на місці. Його ноги мовби вросли в підлогу, пульс віддавався в скронях, а кров прилила до обличчя, залишаючи його безпорадним перед несподіваним емоційним напливом.

Остаточно «врятувало» Саске тільки рушник, обгорнутий навколо стегон Наруто. «Як необачно з мого боку так ввалитися… Ми ж хлопці й бачили одне одного роздягненими, але я дивлюся на нього не як на друга, а як на чоловіка, який мені подобається! Пробач мене, Наруто, я не знаю, скільки ще зможу стримуватися!..»

— Думаю, є, — відповів Наруто, не обертаючись, і почав переглядати свої похідні сувої в пошуках рушника. Його обличчя горіло від смущення, адже він чітко відчував ауру кольору карміну**, яка буквально виходила від Саске. Наруто ще погано розумів природу та значення цієї енергії, але вона точно впливала на нього, змушуючи червоніти.

— Пробач, Саске, але нового немає, лише моє, — трохи зніяковіло сказав він. — Але воно чисте, правда.

Витягнувши яскраво-помаранчевий рушник із сувою, Наруто простягнув його Саске, уникаючи прямого погляду.

— Зійде, — холодно відгукнувся той. Але лише Саске знав, яких зусиль йому коштувало зберігати спокій і приховувати хвилювання.

Гаряча вода тонкими струмками стікала його грудьми й плечима, заспокоюючи й розслабляючи. Як же давно Учиха не приймав душ…

Саске ніяк не міг змиритися з думкою, що Наруто тепер поруч із ним — так близько, на відстані витягнутої руки, такий рідний і, здавалося, зовсім свій. Хай вони й були найкращими друзями, хай вічно сварилися та билися, але тепер замість суперництва їх об'єднувала взаємна прихильність. Саске не заперечував, що відчуває до Узумаки щось більше, ніж просто дружбу, але ось що відчуває до нього сам Наруто? Той поцілував його хоч і незграбно, хоч і по-дитячому, але це був усвідомлений вчинок, а не випадковість, як у дитинстві. Проте Узумаки завжди славився своєю непередбачуваністю, і його вчинки важко було трактувати однозначно. Ніколи не знаєш, що в того на думці, та й, мабуть, сам джінчурікі цього не знав.

Любов до цього блакитноокого дива, яку Учиха усвідомив зовсім нещодавно, жила в його серці вже багато років. Просто він не надавав цьому почуттю особливого значення, заглушаючи його жагою помсти та ненависті. Як би там не було, але він завжди відчував присутність Наруто, навіть коли той був за сотні миль. Саске відчував тепло, яке виходило з серця друга, і саме це тепло не давало його власному серцю остаточно зачерствіти. «Друг»… Як багато було вкладено в це слово, але для Учихи цього було замало, йому завжди було замало. Так, він був егоїстом і ніколи цього не заперечував, але тепер думав не лише про себе, а й про Наруто. Його головна мета тепер — бути щасливим самому і зробити щасливим ЙОГО.

Саске не знав, скільки часу простояв під душем, але, почувши наполегливий стукіт у двері, повернувся до реальності.

— Ти скоро? Я голодний! — з капризною інтонацією пролунав голос Наруто.

— Зараз.

Схопивши з полиці помаранчевий рушник, Саске приклав його до обличчя й застиг, більше не в змозі ворухнутися. Який приємний і ніжний аромат виходив від цього шматка тканини. Від нього віяло теплом, як і від самого Наруто.

«Чим же ти його переш? Воно пахне, як сонце, що зігріває», — подумав Саске й, обгорнувшись рушником, вийшов із ванної.

— Де ти сховав нашу вечерю? — сердито пробурчав Наруто, метаючись по кімнаті.

— Вона в сувої, — все ще стоячи у дверях, відповів Учиха.

Наруто вже хотів щось заперечити, але його погляд упав на помаранчевий рушник, який обвивав стегна Саске. Він гучно ковтнув і, густо почервонівши, різко відвернувся.

«Його реакція… Можливо, не все ще втрачено?» — блискавично промайнуло в голові у Саске, хоч імовірність такого результату здавалася критично низькою.

Незручність моменту порушив гучний, майже протестуючий звук голодного шлунка Наруто.

— Ось, бери, — фыркнув Саске, кинувши Наруто свиток. — А я поки вдягнуся.

— Угу, — розгублено кивнув блондин і рушив до столу.

Ні, Наруто зовсім не почервонів через те, що побачив напівоголеного Учіху. Його кинуло в жар через усвідомлення, що зараз його улюблений рушник був обмотаний навколо стегон Саске.

«Сумніваюся, що тепер коли-небудь зможу використовувати його нормально… Як після такого взагалі можна дивитися на Саске як на друга? Біс, ну як так?! Чому в голову лізуть такі дурні думки? Я ж люблю дівчат!» — намагався заспокоїти себе Наруто. «Еро-санін, я б ніколи не подумав, що скажу це, але зараз твої лекції точно б не завадили.»

— Старий, звісно, добре розбирався у дівчатах, але сумніваюся, що він би допоміг тобі з почуттями до чоловіка, — саркастично відповів Курама, повертаючи хлопця до реальності.

— А ти знаєш? — із відвертим сарказмом уточнив Наруто.

— Кхм… — ображено засопів лис і більше не подавав голосу.

— Що ти так довго? — буркнув підкреслено роздратований Саске.

— А? О, вибач… Задумався.

— Ладно, сідай. Я розгорну свиток.

На столі з’явилися дві каструлі, тарілки й пара паличок для їжі.

— Мммм… Як смачно пахне, — заспівав Наруто, а його живіт видав схвальний звук.

— На, — Саске підсунув другу тарілку ближче.

— Це ж рамен? — з радістю вигукнув Наруто.

— Це курячий суп із локшиною. Їж, відчуваю, нам ще знадобляться сили.

Блондин одразу ж накинувся на їжу і, голосно чмокаючи, промовив:

— Як же смачно! Коли ти навчився так готувати?

— Після смерті батьків я жив сам і готував собі, тому й набив руку.

— Зрозуміло. А я можу хіба що рибу засмажити чи локшину заварити.

— Ну, тепер я буду готувати. Головне — правильне й здорове харчування, — підсумував Саске. — Ладно, час спати. Завтра на нас чекає важкий день.

Наруто не заперечував, адже й справді дуже втомився. Щойно його голова торкнулася подушки, він миттєво заснув. Але сон до Саске так і не прийшов. Його хвилював Наруто, який мирно спав, згорнувшись калачиком, на ліжку за кілька метрів. Усе тіло Учіхи було напружене, а внизу живота неприємно пульсувало.

«Це нестерпно!» — майже процідив він крізь зуби, відвертаючись до стіни й намагаючись заснути.

Ліжко Наруто скрипнуло, а гаряче дихання торкнулося щоки.

— Саске… — хрипким голосом прошепотів блондин. — Ти не спиш, Саске? — знову муркнув він, а його рука обережно торкнулася стегна Учіхи. Саске весь напружився від цього дотику, а серце забилося частіше. Голова була переповнена суперечливими думками.

— Наруто… — простогнав він, коли рука блондина обережно ковзнула під ковдру і торкнулася його збудженого тіла.

— Я хочу тебе, Саске… — вирвалося з його вуст, і ось уже Наруто, з поглядом, сповненим бажання, схилився над Учіхою. — Дуже хочу!

Гарячий язик обережно торкнувся трохи відкритих губ, а потім настійливо проник усередину, вивчаючи, досліджуючи, і, зловивши невпевнений язик брюнета, закружляв із ним у пристрасному танці. Тим часом руки впевнено позбавляли Саске одягу, ніжно пестячи його бліду оксамитову шкіру. Учіха навіть не встиг нічого усвідомити, та й, якщо чесно, особливо не хотів заморочуватися, адже головне — те, що відбувається тут і зараз. А вже завтра, можливо, він пошкодує про це. Але це буде завтра.

— Ти дуже красивий, — прошепотів джінчурікі, коли його язик обережно ковзнув по тонкій шиї брюнета. Той вигнувся і, заплющивши очі, глухо застогнав.

— Будь ласка, не зупиняйся… — його голос звучав благально.

— Я не зупинюся…

_____

Примітки:

Хіганбана — червона павуча лілія, також відома як Лікоріс. У Японії її цвітіння збігається за часом зі святкуванням фестивалю осіннього рівнодення Хіган, тому назва квітки звучить як «хіган-бана» — «квітка осіннього рівнодення».

** Кармін — яскраво-червоний барвник.