Наруто. У серці назавжди

Розділ 3 "Квітка мертвих"

Осінній ранок, сьогодні холодніший, ніж учора, увірвався у розчинене навстіж вікно готельного номера. Він приніс із собою легкий аромат трави та гіркуватий присмак вогняної квітки, що вкривала третину міста.

Наруто не спав. Його огортало дивне передчуття, ніби вони із Саске упустили щось важливе або ж просто не надали цьому належного значення. Можливо, даремно вони вчора не перевірили околиці і не дізналися більше про цих дітей? Адже у них мали бути батьки чи, зрештою, бодай якісь дорослі. За час, проведений у цьому поселенні, шинобі не виявили жодної людини старше тринадцяти років.

«Стоп!» — блондин різко підвівся з ліжка і почав міряти кімнату широкими кроками. «Їм усім по тринадцять, так?» — намагався знайти у вже відомих даних хоч якийсь натяк. «І жодного дорослого… Чорт, нічого не розумію!..»

Парубок запустив пальці у світле волосся, що дивно стирчало в різні боки, і важко опустився на ліжко. Такі складні мисленнєві процеси явно були йому не під силу, і представник клану Узумаки відчував, що його мозок ось-ось вибухне від подібних роздумів.

«Ні, я ніколи не знайду відповіді на свої запитання, якщо й далі сидітиму тут і нічого не робитиму!» — рішучість у його погляді, вже невід'ємна риса Наруто, і цього разу підштовхнула його до дій. Залишалося лише розбудити мирно сплячого Учіху.

— Розбудити, так? — озвучив свої думки Узумаки, після чого підступна усмішка осяяла його обличчя. Відійшовши у протилежний кінець кімнати, джінчурікі зробив кілька розігрівальних рухів і, символічно хруснувши шиєю, метнувся до ліжка Саске. Його крик, сповнений нісенітниці, міг би почути навіть сам Ооцуцукі Тонері на своїй Місяці.

— САСКЕ! ЦЕ ВСЕ ЗЛИЙ ПРОФЕСОР МОРІАРТІ! МІСЯЦЬ ПАДАЄ! — прокричав Узумаки й стрибнув прямо на сплячого брюнета.

Бідолашний Учіха спросоння не одразу збагнув, що відбувається, а стрибок Наруто остаточно вивів його з рівноваги.

— ЩО? ДЕ? — підхопившись, закричав Учіха.

Активований мангекьо шарінган, чідорі у руці й люта заспана фізіономія Саске змусили Наруто розреготатися. Тим часом сам Учіха, ще трохи постоявши у такому комічному вигляді, різко змінився на обличчі й, нервово смикаючи оком, подивився на Узумаки.

— Ось халепа… — блондина кинуло у холодний піт, і він повільно відступив до стіни.

— НАРУТОООО?! — прогримів розлючений Учіха, але замість того, щоб влаштувати розправу, раптом міцно обійняв джінчурікі, жадібно вдихаючи запах його волосся.

— С... Саске?.. — невпевнено покликав друга Наруто. — Ти... що?.. — у голосі чітко читалося занепокоєння, адже він очікував більш жахливого розвитку подій.

Брюнет завмер. Здавалося, що навіть його серце перестало битися. Але цей стан швидко минув, і хлопець, відсторонившись, підвівся з ліжка.

— Я в душ, — кинув коротку фразу, він зник за дверима.

— Що з ним? — запитав себе вголос, Наруто все ще сидів на ліжку друга в повній розгубленості. Саске справді поводився дивно, зовсім не так, як зазвичай.

— Може, сон якийсь наснився?.. — почухавши свої розкуйовджені світлі волосся, припустив Узумаки.

І, як виявилося, таки сон. Знову його підсвідомість підкидала бажані образи, що з кожною ніччю ставали все сміливішими й наполегливішими. Але цей сон був іншим. Він був настільки реальним, що Саске міг відчути дотик пальців Наруто на своїй шкірі, обпалююче дихання і тягучу насолоду від споглядання. Навіть це ранок відрізнялося від попередніх — хлопець зовсім не контролював себе, а подібного з ним ще ніколи не траплялося. Завжди холодний і розважливий, він, здавалося, дав тріщину.

«Що це, чорт забирай?..» — Саске стояв під душем, міцно впираючись рукою в холодну стіну. «Що зі мною відбувається?!» — його кулак з силою вдарив у плитку, й та розсипалася на шматки, осідаючи пилом на підлогу. «Чорт! Чорт! Чорт!» — гарчав він. Його витримка, його звичне хладнокров’я ніби вислизали крізь пальці, мов пісок. Привчений завжди слідувати плану, він не міг збагнути, що з ним коїться.

«Ніби мені знову 15…» — подумав він, знесилено спускаючись на підлогу. Тоді його рятували виснажливі тренування з Орочімару. Зараз він теж тренувався щодня, не шкодуючи себе, адже після втрати руки був змушений покладатися тільки на одну, що обмежувало використання багатьох технік.

«Вирішено!» — раптом подумав Учіха, підводячись і залишаючи зруйновану стіну позаду.

---

— Ходімо за мною, — кинув він, проходячи повз Наруто, який саме доїдав швидкорозчинну локшину.

— Та я ще не доїв! — обурився блондин, але все ж піднявся й пішов за другом.

«Хм… Навіть не запитав, куди ми йдемо…» — з незрозумілим задоволенням подумав Саске.

Хлопці вийшли на невеликий майданчик за готелем.

— Ну що, Наруто, нападай! — посмішка розтягнулася на обличчі брюнета, який вже прийняв бойову стійку.

— Ого, я давно чекав цих слів! — азарт замінив невдоволення, і, склавши печаті, Наруто кинувся в атаку разом із двома клонами.

— Расенган! — крикнув він, стрибаючи вперед, утворюючи три кулі чакри перед обличчям Саске. Учіха миттєво активував шарінган, а блискавичний рух його катани розсіяв клонів і відкинув Узумаки вбік.

— Згори! — крикнув Наруто, стрімко налетівши на Саске.

Учіха спритно ухилився, змусивши блондина вдарити расенганом по землі, залишивши там велику вирву.

— Я давно освоїв цю техніку. Ти дурень, якщо думаєш, що зможеш здолати мене нею!

— Не недооцінюй мене! — закричав Наруто, входячи в режим відлюдника.

— Расенсюрікен! — клон кинув у Саске вітрову зброю.

Радість на обличчі Наруто змінилася страхом, коли він побачив здивування і нерішучість в очах друга. Техніка була надто близько, але Учіха не зробив жодного руху. Швидко склавши печать, Наруто розвіяв техніку і підбіг до друга.

— Як ти? — поклавши руку йому на плече, запитав він.

— Що це було? — злісно виплюнув Саске.

— Вибач, я забув… Я подумав… і застосував… — Наруто зніяковіло замовк.

— Наруто, я питаю тебе, якого біса ти скасував техніку?! — Учіха ледь стримував себе, щоб не вдарити друга. — Ти думаєш, я настільки безпорадний?!

— Саске?.. — зсутулився Узумаки. — Я просто хвилювався…

— Дурень! — гаркнув хлопець, різко скинув руку джінчурікі з плеча. — Тренування закінчено!

Наруто хотів наздогнати розлюченого і сердитого Учіху, але Курама його зупинив.

— Зачекай. Дай йому побути наодинці, — настійливо порадив К'юбі.

— Добре... — несподівано швидко погодився блондин, а тоді тихо додав:

— Піду, огляну місто.

Хлопець серйозно переживав за друга й боявся знову його втратити. Адже, якими б жорстокими не здавалися представники клану Учіха, дивлячись на Саске, можна було сказати лише одне — їхня бравада, гордість і вся ця відверта дурня, яку вони вбирали разом із молоком матері, була лише своєрідною захисною реакцією, коконом, що оберігав їхні ранимі душі й серця. Щойно в цій шкаралупі з'являлася тріщина, Учіха отримував червоні очі з однією томое, а далі — ще гірше. Чим сильнішими ставали очі, тим небезпечнішим ставав їхній власник і тим більше в нього "зносило дах". Наразі ж Саске був без руки, яку відмовився відновлювати, вважаючи це покаранням за всі свої злочини. Наруто розумів, що його друг — один із найсильніших шинобі планети, навіть попри каліцтво, але не міг не хвилюватися й не оберігати його.

Наруто блукав вулицями червоного міста, намагаючись знайти хоч якісь відповіді на свої сумніви, але зосередитися не вдавалося. Увесь час він думав про Саске і про те, як дивно той повівся вранці. Звісно, блондину були приємні такі прояви почуттів, але він і сам одного разу зробив подібне, необдумано, тоді, в Конохі, коли поцілував його. І вся справа була в тому, що під час знайомства з бідзю та їхніми джінчурікі один із хвостатих запитав у хлопця, який смак мають губи Саске. Від такого запитання він аж закашлявся, згадавши прикрий момент дитинства, але, як би там не було, відрази не відчув. Більше того, його власні почуття до Учіхи були досить неоднозначними: більше, ніж друг, ближче, ніж брат, і думок про нього було більше, ніж про Сакуру, яку, як йому здавалося, він любив. Як виявилося, губи Саске були ніжніші за спілу вишню і мали медовий присмак. Одного мимовільного дотику було достатньо, аби захотіти більшого, але хлопець не міг. Ще зарано. До того ж, він ще не розумів усіх своїх бажань і справжніх почуттів до друга. Відповідь була зовсім поруч, на поверхні, але Наруто вперто не хотів її приймати. А зараз брюнет злився на нього, і небезпідставно, бо для Учіх слабкість була соромом. Навряд чи Саске швидко забуде таке приниження.

Від учора в селі нічого не змінилося. Діти й далі снували вулицями, і джінчурікі досі не зустрів жодного дорослого. Здавалося, ніхто не звертав на нього уваги, усі були радісними й безтурботними. Спроби розговорити когось із них зазнавали невдачі — дитина тікала або взагалі нічого путнього не говорила. Тільки дівчата кидали закохані погляди на красеня-блондина, але близько не підходили.

Узумаки увійшов у режим відлюдника й призвав п’ятьох жаб із гори Мьобоку, попросивши їх обстежити місто і повідомити про будь-які зміни чи дивності. Сам ще раз просканував місцевість, але, нічого не знайшовши, попрямував назад до готелю. Тут його увагу привернула дівчинка, яка, попри свої тринадцять років, виділялася з натовпу. Вона мала змучений, потріпаний вигляд, а в її очах читався відвертий страх. Хлопець вирішив за нею простежити. І коли вона відійшла досить далеко від людних місць і трохи розслабилася, сповільнивши крок, він підійшов, поклав їй руку на плече й обернув обличчям до себе.

— Як тебе звати? — дівчинка здригнулася від несподіванки й закрила обличчя долонями. — Не бійся, я не заподію тобі шкоди, — заспокійливо промовив Наруто, підкріпивши свої слова щирою усмішкою.

Ця сцена нагадувала зустріч маніяка й маленької дівчинки. Звісно, заповітні слова «Я не заподію тобі шкоди» джінчурікі промовив від щирого серця, бо дійсно не мав наміру її лякати. Але, погодься, виглядало це досить дивно: якийсь хлопець раптом підходить на вулиці, кладе руку на плече, ніби в тебе якась проблема, і ще питає ім'я, щось там приговорюючи. Від цих думок Наруто почервонів, а Курама тільки тихо захихотів.

— Назомі, — трохи заспокоївшись і прибравши руки від обличчя, відповіла вона.

— Гарне ім’я, — усміхнувся хлопець. — А мене Наруто звати. Скажи, де твої батьки? — дівчинка зам'ялася, боязко озираючись навколо. — Ми тут самі, не хвилюйся, можеш мені сказати.

— Я не знаю… Вони зникли, як і всі дорослі…

— А ти не бачила нічого підозрілого? Хто їх забрав чи куди вони поділися?

— Ні, — вагалася Назомі. — Але люди почали зникати щовечора, по одному. І, здається, щоранку дітей ставало більше.

— Тобто всі діти, які зараз у місті — не місцеві?

— Ні, я жодного з них ніколи раніше не бачила.

— Зрозуміло, — задумливо почухав потилицю Узумаки. — А де ти живеш? Давай я проведу тебе і допоможу нести кошик.

Курама голосно розреготався, ляскаючи лапою по підлозі.

— Завоював довіру, спитав, де живе, а далі ми й так усе знаємо, — крізь сльози промовив він. — Ти такий банальний, Наруто.

— Ось як влуплю тебе расенганом… — пробурмотів джінчурікі, надувшись.

— Дякую, — коротко відповіла дівчинка.

Як з’ясувалося, Назомі жила в невеликому будинку, зовсім недалеко від готелю, де зупинилися хлопці.

— Що ти робила в місті?

— Збирала продукти. Їх тут повно на прилавках. Та й… за них не потрібно платити… Правда, багато з них вже давно не свіжі, але все ще підходять для приготування, — вона поставила кошик на стіл і почала мити овочі.

— Допомогти?

— Так. Почисть картоплю, а я поріжу цибулю.

— Ти живеш одна? — блондин відчував у домі щонайменше десяток інших дітей, але не став завалювати дівчинку питаннями. Він хотів, щоб вона сама розповіла йому все, що знає.

— Зовсім ні. Разом зі мною тут живуть інші діти, яких ще не забрали.

— І вас багато?

— Тридцять, разом зі мною. Але, можливо, є ще…

Джінчурікі уважно слухав розповідь Назомі про те, як вони тут живуть, що їдять і чим займаються. З її слів складалася картина, яка мала б стати ключем до розгадки, але Наруто чомусь не вдавалося скласти всі пазли докупи.

— Слухай, я тут не сам. Зі мною мій друг. Думаю, разом ми точно вирішимо вашу проблему, — дочистивши картоплю, висловив свої думки Наруто. — Я піду за ним, а коли повернуся, ви нам усе розкажете детальніше. Домовились? — У відповідь дівчинка лише кивнула.

---

«Без Саске я не впораюся», — це усвідомлення чомусь порадувало хлопця, і в піднесеному настрої, зовсім забувши про ранковий інцидент, він увійшов до кімнати.

Саске сидів на краю ліжка, сперши голову на долоню. Було видно, що брюнет про щось напружено думає.

— Саске? — обережно покликав блондин, чий настрій миттєво зіпсувався. «Невже досі сердиться?»

Учіха підняв голову й глянув на джінчурікі, який топтався на порозі. У його очах зблиснув дивний вогник, від якого у Наруто побігли мурашки по шкірі.

— Добре, що ти прийшов…

— Усе гаразд? — Наруто підійшов ближче й сів на ліжко поруч із другом.

— Наруто… — тихо промовив Саске, ніби йому не вистачало повітря. — Ти ж знаєш, я завжди був самотній, як і ти. Я гнався за братом, за тобою, за силою, одержимий жагою помсти. І лише ти… — глибокий вдих. — Ти був єдиним, хто не втратив віру в мене.

— Саске?.. — невпевнений голос.

— Дай мені договорити, — хлопець поклав свою холодну бліду долоню на теплу руку Узумаки. — Ти витягнув мене з темряви, в яку я занурився за власним бажанням. Я хотів убити тебе! І все одно ти зараз тут, поруч зі мною. Чому? Чому, Наруто? — Учіха підняв сповнені болю очі й зустрівся поглядом із синіми очима джінчурікі.

— Бо я твій друг… — невпевнена відповідь, яка вже стала звичною, але брюнету вона явно не сподобалася.

— Друг, кажеш? — гірка усмішка промайнула на обличчі, і Саске перекинув «друга» на спину, нависнувши над ним. — Для мене ти не просто друг, Наруто! Як ти цього не розумієш?.. — гаряче дихання торкнулося щоки блондина. — Зізнайся, ти ж теж це відчуваєш?

— Саске, я… — розгублений, безпорадний погляд і повна нездатність висловити свої почуття.

— Не треба, не кажи нічого, — ніжно прошепотів Учіха, і його губи торкнулися пухких губ блондина.

Поцілунок був легким, ненав'язливим, наче дотик крила метелика. Саске відсторонився, уважно вдивляючись у почервоніле обличчя хлопця.

Кілька довгих, томливих секунд, які здавалися вічністю, хлопці мовчали, жадібно вдивляючись в обличчя одне одного. Учіха чекав на відповідь, а Наруто… Здавалося, Наруто забув, як дихати.

— Що за біса з тобою коїться?! — блондин наче стряхнув із себе наваження й торкнувся пальцями губ, яких щойно так нахабно торкався Учіха. В його очах читалися нерозуміння й страх.

Цього погляду було достатньо, щоб Саске все зрозумів. Зрозумів і Наруто, який побачив гнів і розчарування в очах друга. Вони завжди розуміли одне одного без слів.

— Яким був дурнем, таким і залишився! — втомлено фыркнув брюнет, намагаючись придушити раптову дрож. Він притулився чолом до чола блондина, від чого той ще більше напружився. — Не бійся, я більше тебе не торкнуся, — видихнув Учіха й зник.

Наруто відчув, як Саске відкрив портал і залишив замість себе квітку хіганбани, що свідчило про те, що місто брюнет не покинув. Узумаки полегшено видихнув і відкинувся на подушки, поринувши у свої думки. Він обіцяв допомогти Назомі та іншим дітям. Хай і без Саске, не вперше ж…

***

Холодний подих осіннього вітру вдарив у обличчя, змиваючи з очей непрохані сльози. Саске сидів на пагорбі, на околиці червоного міста, серед вогняних суцвіть осіннього дива. Він спостерігав за польотом птахів, шепотом вітру та плавним рухом хмар. Хлопець не знав, скільки часу минуло відтоді, як сині очі блондина наповнив страх, але тремтіння від цього погляду досі не покидало його тіла. Можливо, він повівся надто необачно, але тепер точно знав, які саме почуття має до Наруто Узумаки.

Друг… Саске не хотів бути просто другом! Але бачити страх у очах близької людини, а тим більше бути його причиною, він не міг. Наруто не боявся, коли вони билися на смерть. Він не боявся й тоді, коли обидва були за крок від загибелі. «Тоді чому його лякають мої почуття?» — ніяк не міг зрозуміти Учіха.

Захоплений своїми думками, брюнет не відразу помітив, що до нього майже впритул підійшла незнайомка. Однак її аура, що різко виділялася на тлі інших, одразу привернула увагу. Від неї віяло силою, але хлопець це проігнорував.

— Ти схожий на них, — пролунало ніжним дівочим голосом десь над головою.

Саске підвів погляд. Перед ним стояла невисока, струнка дівчина, яка за віком не відрізнялася від інших дітей цього поселення.

Уловивши непорозуміння в його очах, вона присіла поруч і злегка усміхнулася:

— На квіти. Такий самий дикий і прекрасний… Вони просякнуті отрутою й корисні лише для того, щоб знищувати паразитів. Усі ними милуються, але проходять повз.

— Можливо, ти маєш рацію.

Саске спостерігав, як останні промені сонця перетворюють червоне поле на вируючий вогняний океан. Повіки налилися свинцем, і йому чомусь дуже захотілося спати.

Учіха впав, поглинутий безоднею кривавих лілій.