Наруто. У серці назавжди

Густий вечір опустився над маленьким містом. Місцеві жителі, схожі на невеликі метушливі зграї, снували вулицями, кожен зайнятий своїми справами. У невеличкій затишній раменній сиділи двоє молодих шинобі. Аромати їжі й парфумів, світло ліхтарів і звуки вечірнього міста створювали неповторну атмосферу, яка мала б розташувати їх до щирої розмови, але вона ніяк не клеїлася.

— Як думаєш, із ним усе гаразд? — гарна дівчина з ніжно-рожевим, наче пелюстки сакури, волоссям повільно перебирала паличками локшину в мисці. Апетиту не було, як і настрою.

— Думаю, так. Не хвилюйся, цей засранець переживе всіх нас! — Наруто хихикнув у своїй звичній манері, затягнувши до рота чергову порцію гарячого рамена.

— Я знаю, але... — кунойічі опустила очі, обірвавши себе на пів слові. Як пояснити цьому світловолосому дурнику, що вона хвилюється не тільки за благополуччя Саске, але й за їхнє спільне майбутнє? Вона досі не відкинула ідею шлюбу з Учіхою і не збиралася цього робити. Її почуття, що вкоренилися ще з дитинства, тільки зміцніли з роками.

«От би побачити його...» — мрійливо подумала вона.

— Як у вас із Хінатою? — вирішила відволіктися від сумних думок і трохи розвідати обстановку на любовному фронті товариша.

— А? — Наруто трохи зам’явся, перш ніж відповісти: — Усе нормально. Чому питаєш?

Блондин уже доїв локшину, але його думки були далеко звідси. Його душа зараз була поруч із Саске. Як він там? Думає про нього чи почав нове життя, у якому немає місця для Наруто? Так, як і планувалося. Але чому ж тоді так боляче? Чому так хочеться втекти й сховатися, уткнувшись носом у теплу груди Учіхи?

— Хіната останнім часом сама не своя... Може, річ у підготовці до весілля, і я лізу не в свою справу, але, Наруто, не накої дурниць! — Сакура піднялася з-за столу, залишивши вечерю недоторканою, і пішла, не отримавши відповіді.

«Весілля... Як я міг забути?» — Наруто настільки загруз у думках про Саске, що геть забув про важливе майбутнє свято.

***

«Коли це ти став таким похмурим і замкнутим? Де той Наруто, який дратував усіх нескінченним оптимізмом і вірою навіть у найбезнадійніших людей? Я тебе не впізнаю, малий», — Курама розумів, у чому річ, але не казав цього вголос, боячись, що його джинчурікі зрештою втече до Саске. Лис, утім, визнавав: якби Наруто таки вирішив це зробити, він би не став його зупиняти, адже справжнє щастя дорожче за будь-які обіцянки.

Як зараз хлопець пам’ятав події тих днів. Білий пухнастий сніг і легкий мороз, такі незвичні для клімату Конохи, і дивні викрадачі, які зазіхнули на старшу сім’ю Х’юга. Місія з прямим квитком на Місяць, як би дивно це не звучало. І легке, раптово накотило хвилювання, коли він відчув чакру Саске. Тремтіння, хвилювання і раптові спогади накрили з головою, заважаючи мислити тверезо. Подорож через бульбашки спогадів змішала почуття і думки Наруто та Хінати воєдино, створюючи дикий коктейль і утворюючи нові, свіжі емоції, які не піддавалися логіці та здоровому глузду. Хіната на коротку мить стала об’єктом бажання для Наруто, у нього, наче, відкрилися очі, і він побачив у ній об’єкт захоплення. Її відмова після його гарячого зізнання підлила масла у вогонь, і на краю свідомості виникла певна паралель між нею та Саске. Про здоровий глузд варто було забути, адже в голові крутилася лише одна думка: повернути Саске! Ні… Повернути Хінату й зробити її своєю! Кохання? Ні. Закоханість? Можливо. Помішання? Сто відсотків. Емоції били ключем, затьмарюючи тверезий розум. Вона була йому потрібна, вперше в житті він побачив у ній дівчину — тендітну та ніжну.

Фінальний акорд був зіграний, коли він побачив її в темній залі у весільній чорній сукні. Вона була прекрасна й невинна, наче дивовижна нічна квітка. Її краса п’янким ароматом манила і звала за собою. Хотілося оберігати, захищати, вкривати її від усіх бід і негараздів. І зрештою, не стримавшись, він поцілував її. Легкий дотик губ і відчуття, як її тіло тремтить від хвилювання. Дивно, але дихання залишилося рівним, а пристрасть не спалила душу, залишивши розум Наруто холодним. Усе було правильно й рівно, ніби заздалегідь написаним сценарієм, але не так він це собі уявляв. Коли він був закоханий у Сакуру, він червонів від однієї лише думки про щось подібне, а із Саске він відкрив нові грані почуттів та емоцій. А цілуючи Хінату, він лише відчув свою владу над нею й легку ніжність моменту. Можливо, так і повинно бути? Можливо, це і є дорослішання?

Рішення зіграти весілля було прийнято за ініціативою клану Х’юга, і, дивлячись на розчервонілу «наречену», Узумаки згадав останнє прохання Неджі, який помирав у нього на руках. Він просив оберігати його молодшу сестру, і Наруто не міг порушити цю обіцянку.

— Відчайдушний крок, ти так не вважаєш? — Лис із явним задоволенням підливав масла у вогонь.

— Ми вже це обговорювали! — нехотя відмахнувся Наруто. — Ти ж знаєш, що так буде краще для нього. У Саске має бути родина і діти, його рід не може обірватися.

— Як би сильно ти себе в цьому не переконував, але від правди не втечеш. Тобі погано без нього, я ж відчуваю. До того ж, чи впевнений ти, що Саске, дізнавшись про твоє весілля, не зірветься і не повернеться до своїх старих звичок?

— Він змінився, Курама. Став дорослішим і поборов свою ненависть. Згадай хоча б його останні листи… Як красиво він описував ті краї та людей.

— Ти про ті три скупі рядки: «Наруто, давно не бачились. Зараз я досліджую убоге поселення. Люди жахливі, як і погода»?

— Не будь таким суворим, раніше він би й не помітив, що там хтось живе!

— Тоді у мене до тебе залишилось лише одне питання: коли ти збираєшся надіслати йому запрошення?

«Я скоро буду вдома…» — легка мрійлива усмішка торкнулася змученого обличчя Учихи, а тінь надії про майбутню зустріч ковзнула своїм крилом. Два роки… Рівно два роки минуло з того часу… І як багато всього змінилося. Незмінними залишилися лише почуття Саске до цього білокурого дива. Нечасті, але сповнені любові листи, написані нерівним, корявим почерком. «За цей час він так і не навчився красиво писати. Хм…» Ще за сотню миль хлопець відчув наближення сокола з черговим посланням. «Я теж за тобою сумую,» — усміхнувся він, підставляючи руку для птаха. Цього разу до лапки посильного був прив’язаний невеликий сувій. Заінтригований, Саске розгорнув його, одразу отримавши у руки білосніжний конверт, прикрашений візерунками квітучої сакури. Стримуючи бажання прочитати його за допомогою ріннегана, він обережно відкрив конверт. Гарний і явно жіночий почерк сповістив: «Запрошення на весілля».

Недобре передчуття накрило шинобі, і, наче зачарований, він розгорнув вкладений у листівку папір, не бачачи рядків і імен молодят, зазначених у запрошенні, наче мозок відмовлявся приймати побачене.

«Саске!» — цього разу текст був рівним, ніби блондин ретельно виводив кожну літеру. «Я одружуюся на Хінаті. Знаю, напевно, це здасться тобі дивним, але я кохаю її.» — останні рядки були втиснуті у папір, ніби це зізнання давалося блондину з великими труднощами.

«Кого ти хочеш обдурити?» — не дочитавши листа до кінця, Саске зі злістю стиснув його в руці, ледь стримуючи наростаючу лють. «Кохання, значить…»

Весільна юката, шпильки, сережки, море квітів і безперервний тремт від усвідомлення майбутнього свята.

«Якби Нейджі зараз був поруч...» — сльоза скотилася по ніжній шкірі юної куноїчі. Незабаром вона стане дружиною. Хто б міг подумати, що любов усього її життя, герой Конохи Узумаки Наруто, одного разу стане її чоловіком? Вона захоплювалася ним, наслідувала йому та мріяла про його визнання, і ось це сталося. Невіра, захват і якийсь чарівний трепет наповнювали серце Хінати, коли він зізнався їй у своїх почуттях. «Що це: сон, міраж чи нарешті втілена у життя мрія?»

Наруто завжди був доброзичливим і милим, але романтики в їхніх стосунках не було. Може, вона себе накручує? А може, вся справа у частих місіях, на яких блондин пропадав днями. Як би там не було, навіть ці короткі зустрічі тішили любляче серце дівчини.

«Уже скоро... Уже зовсім скоро...»

***

— Ти ще не втомився? — дорікнув лис. — Місія за місією, одна за одною. Скільки можна? У тебе є наречена й певні обов’язки. Чи ти вирішив змінити плани?

— Навіщо питаєш? Ти ж і так усе прекрасно знаєш! — Наруто не хотів продовжувати цей безглуздий діалог. Та й що Курама хотів від нього почути? Зізнання у власній дурості? Ганебне розірвання заручин? Що? Борючись із собою і своїми бажаннями, хлопець заглушав біль єдиним відомим йому способом — розбитими кулаками й упійманими злочинцями.

— Не думаєш про себе, так подумай про Хінату, як їй буде жити з людиною, яка її не кохає?

— Я кохаю її. Справді кохаю. Але... Саске я люблю інакше.

І правда, якби можна було порівняти ці два почуття, то любов до Хінати була схожа на легкий подих вітерця, наповненого ароматом весняних квітів. Тоді як почуття до Учіхи нагадували чакру дев’ятихвостого лиса: спочатку вони обпікали, приносили біль і силу, водночас захищаючи й оберігаючи від будь-яких негараздів. Приручивши Кураму, джінчурікі зміг перетворити його ненависть на любов, так само, як і з Саске. Любов Учіхи ранила й змушувала страждати, але не любити його було неможливо.

«І нехай я ніколи не зможу зізнатися тобі у своїх почуттях — ти здатен зрозуміти їх без слів. Ти прекрасно знаєш, який тягар лежить на моїй душі, знаєш, що лише ти здатен його зруйнувати. Але можливо, цей вантаж нам даний не просто так, і, попри наші страждання, ми маємо пройти цей шлях до кінця, нехай і не тримаючись за руки, але поряд».

***

Весняне повітря, аромат сонця і ніжні пелюстки сакури, підхоплені вітром, тихо спадають на землю. Цей день особливий не лише для Наруто й Хінати, але й для всієї Конохи. Натовпи людей, і кожен мріє доторкнутися до легенди, гордо іменованої ГЕРОЄМ. Статний, високий, світловолосий чоловік і прекрасна тендітна квітка — його дружина. Ідеальна пара, яка так гармонійно підходила одне одному. В її очах — захват і радість, в його — сила й гордість.

Хіната не зводила очей із чоловіка — як довго він для неї був лише недосяжною мрією. «Чому так важко дихати? Чому все здається таким нереальним?» Невже вона змогла доторкнутися до своєї мрії, невже тепер її мрія належить їй? Чоловік — як багато в цьому слові. Серце пропустило кілька відчайдушних ударів від думки про майбутню ніч, і щоки залила рум'янцем.

Відвівши свій погляд, сповнений болю й надії, від монумента Хокаге, Наруто перевів його на майбутню дружину. Побачивши у її погляді легкий страх і збентеження, він узяв її за тоненьку тендітну руку, м’яко посміхнувшись. Тепер вона належить йому, і він зобов’язаний оберігати й захищати її ціною власного життя. «Ти бачиш мене, батьку?» — подумки звернувся він до викарбуваного на скелі зображення Четвертого хокаге. «Чи правильно я чиню? Чи цього для мене хотіла мама?»

Пелюстки сакури, кружляючи у повітрі, проникли до кімнати крізь погано зачинене вікно й торкнулися його щоки — легкий шепіт досяг слуху: «Слухай своє серце, синку, воно ніколи не обмане». Камінь, який так тяжко тиснув на його груди, трохи ослаб, ніби батьки взяли на себе частину цього непосильного тягаря, який їхній син звалив на свої плечі. Парубок легко зітхнув: хоч і не все правильно, але вже не так важко. «Назад шляху немає, дивись тільки вперед, твердо йдучи до своєї мети, і одного разу світ обов’язково винагородить тебе».

***

«Ти багато чого досяг, Наруто… Ти втілив свої мрії в життя й здобув визнання, якого так відчайдушно прагнув. Моя душа радіє, коли я думаю про тебе, і я щиро щасливий за тебе, але не зараз, не тоді, коли ти суперечиш самому собі, не тоді, коли ти йдеш на відчайдушні вчинки. Заради чого? Скажи мені, заради чого ти на це пішов? Навіщо ти руйнуєш своє життя?! Мрія стати хокаге? Вона ж ніяк не зобов’язує тебе одружуватися! Що, чорт забирай, ти робиш?!»

Сил більше немає, чакра на межі. Її останні слабкі потоки були спрямовані на невпевнені кроки, які Саске робив, наближаючись до селища. З кожним кроком парубок усе чіткіше відчував аромат чакри друга, і весь біль, що ранив його серце, бурхливим потоком вливався в душу Учіхи. «Одного разу ти поглинув мій біль, увібравши її всю до останку, і наповнив моє серце теплом і радістю. Зараз я хочу зробити те ж саме для тебе. Так, нехай я і сам страждаю, але відчуваю, що твій біль у рази сильніший. І нехай ти ніколи не побачиш мого схвалення — я підтримаю тебе, навіть здалеку. Я ніколи не залишу тебе, так само як і ти не залишив мене одного з моїм болем».

Зелений молодий лист обережно ліг на долоню парубка, який вчасно його помітив. «Це ще не Коноха, але я впізнаю її в цих деревах». Посильний птах, молодий сокіл, обережно сів на плече шинобі, тим самим сповістивши, що повідомлення було доставлено. Вудка закинута, залишилося лише почекати…