Наруто. У серці назавжди

— Він спить? — тихий дівочий голос наповнив собою простір запиленої кімнати, яка тимчасово слугувала прихистком для двох шинобі.

— Так. Він заснув у мене на руках, — Наруто обережно прибрав пасмо темного волосся з обличчя спокійно сплячого Саске. Його груди стискалися від усвідомлення, що саме він винен у всьому, що сталося з його другом. Він обіцяв завжди бути поруч, а натомість лише завдав болю.

— Йому важко витримувати таке навантаження. Його чакра й воля борються з технікою Юрико, тому він такий виснажений, — дівчина важко зітхнула. Було видно, що вона вкрай втомилася як фізично, так і морально. Понад шість годин вона намагалася розмовляти з Юрико, впливаючи на неї своєю чакрою, але поки безрезультатно: дівчина замкнулася в собі й не бажала нікого слухати.

— З ним усе буде добре? — у голосі Наруто звучали тривога й відчай.

— Я нічого не можу обіцяти. Він може вистояти й прокинутися, а може здатися, підкоритися техніці й завершити перетворення… або навіть померти. Вибач...

— Нічого... Я впевнений, що з ним усе буде добре, — блондин спробував звично яскраво усміхнутися, примруживши очі, але було видно, що йому це дається з величезними труднощами.

«Саске, як так?»

— У будь-якому разі нам потрібен медик-ніндзя... У моїй команді є такий, але зараз він абсолютно безсилий. Якщо ти знаєш когось, хто може допомогти, їх слід негайно викликати, — куноїчі слабко усміхнулася й вийшла з кімнати.

Їй було боляче бачити Наруто таким. Було очевидно, що для нього Саске — не просто друг і товариш по зброї, а хтось набагато важливіший.

Дівчина пішла, залишивши Наруто наодинці з думками. Його охопило відчуття провини й страху за друга. Блондин запустив руку в свої золотисті пасма й різко підвівся, сівши в позу лотоса. Жаба з’явилася за його закликом миттєво — темно-зелена, зі смішними окулярами-маскою на голові, як у нього самого колись були.

— Ось, передай цього листа Шостому Хокаге. Скажи, що це дуже терміново.

— Зрозумів! — швидко відповіла жаба й зникла.

Повідомлення Наруто написав ще тоді, коли приніс Саске в цей будинок, але досі не наважувався його відправити. Тепер залишалося лише чекати.

***

У резиденції хокаге, серед купи паперів на столі, раптово з’явився зелений посланець, що неабияк здивував Какаші.

«Наруто?..»

Розгорнувши листа й швидко пробігшись очима по кривуватих рядках, вираз його обличчя став серйозним. Він звернувся до Шикамару Нарі, який стояв поруч, і наказав привести до нього Сакуру Харуно, Хінату Х’югу й Сая.

— Скажи, щоб були повністю готові. Щойно покинуть мій кабінет — одразу вирушать у дорогу.

— Зрозумів… — без особливого ентузіазму протягнув сонний шинобі й пішов виконувати завдання.

Менш ніж за п’ять хвилин у кабінеті стояли частина команди номер сім і Хіната Х’юга.

— Ваше завдання — вирушити за цими координатами в невелике поселення, де зараз перебувають Саске й Наруто. Там ви отримаєте детальний опис місії, — сказав Какаші, передаючи Саю папку, як негласному лідеру цього загону.

Сакура злегка почервоніла, почувши ім'я свого улюбленого, але, усвідомивши, що з ним знаходиться і Наруто, заніміла.

— Але ж я сьогодні бачила його в академії!

На це ніхто не відповів. Какаші закотив очі, а Хіната сором’язливо опустила погляд.

— Це був один із його клонів. Самого Наруто давно немає в селі, — спокійно пояснив Сай.

— І ви всі знали й мовчали? — обурилася куноїчі. Її зачепило це відкриття. Як її, члена команди номер сім і друга Наруто, могли не посвятити в це? Вона теж хотіла бути поруч із Саске. Вона розуміла, що не має права нав’язуватися, адже він ясно дав зрозуміти, що поки не час. Але доля, чи збіг обставин, привели її до цього моменту.

— Він нам нічого не казав. Хіната бачила, як він покидає село, — продовжив Сай. Від цих слів Хіната ще сильніше почервоніла й опустила очі.

— Це було його рішення, і я його підтримую, — додав Какаші, помітивши збентеження на обличчі Сакури. — Але тепер їм потрібна ваша допомога. Саске в небезпеці, і його життя під загрозою. Шлях буде довгим, тому вам слід поспішити.

Всі троє кивнули й, покинувши кабінет, незабаром вирушили з села.

Какаші важко зітхнув і відкинувся в кріслі, втупившись у порожнечу. Його стомлювали це крісло, сірі стіни й нескінченні папери. Як би він хотів повернутися в ті часи, коли вони з командою вирушали на місії, разом сміялися й долали труднощі.

«Обіто, Рін… якби у мене був шанс провести з вами хоч трохи часу разом, я б обов’язково скористався ним…»

Він тяжко зітхнув, кинувши погляд, повний болю, на фото команди, яке прикрашало його стіл.

«Я сумую за вами, друзі...»

***

Три довгих дні Назомі провела в підвалі, намагаючись достукатися до Юрико. Після того як вони з Наруто знайшли її схованку й визволили Саске, світловолоса куноїчі занурилася в себе, не проявляючи жодних ознак життя. Здається, це були наслідки зустрічі з Орочімару, який залишив темний слід у її свідомості. Бар’єр, який вона створила навколо себе, був непробивним.

Назомі витрачала всі сили, намагаючись пробитися крізь цей захист, але успіху поки не було. Змусити Юрико зняти техніку, яка досі впливала на Саске, здавалося неможливим.

***

— Що це? — Сакура, Хіната й Сай зупинилися перед входом до міста, де їх чекали Наруто й Саске.

Перед ними постала картина, яка здавалася сюрреалістичною: все місто було вкрите червоним морем квітів хіганбани. Лілії розросталися на кожному кроці, створюючи атмосферу, водночас прекрасну й зловісну.

— Вони живі? — запитала Хіната, тримаючись за руки, які трохи тремтіли.

— Я не впевнений, але ми дізнаємося, — спокійно відповів Сай, хоча його очі видавали занепокоєння.

— Поспішаймо, — сказала Сакура, стискаючи кулаки й готуючись діяти.

Команда рушила вперед, сповнена рішучості завершити цю небезпечну місію.

— Мабуть, це і є та проблема, про яку говорив Какаші-сенсей. Хінато, проскануй усе навколо, — давши розпорядження куноїчі, Сай розгорнув сувій і намалював десяток мишей-шукачів, ожививши їх за допомогою своєї техніки лімпо й відправивши на розвідку.

— Б’якуґан! — склавши печать, промовила Х’юґа, і її погляд пройшов крізь усі перешкоди на своєму шляху. Дівчина побачила, що все місто огорнуте дивною аурою, схожою на купол із блідого туману, джерелом якого була пилок червоних квітів, що, немов паразит, заполонила все навколо. Квіти були наповнені слабкими потоками чакри, тонкими струмочками, що живили їх.

— Ці квіти вирощені штучно за допомогою чиєїсь техніки. Думаю, я зможу визначити шинобі, який їх створив.

— Гаразд, — звіряючи побачене з даними з листа, відповів Сай. — Я знайшов їх. За мною! — Шинобі накинули каптури, приховавши протектори Конохи.

Сакура весь час мовчала. Вона дуже хвилювалася перед зустріччю із Саске й чудово бачила, що її подруга червоніє не менше. Для дівчат ця місія була найскладнішою, адже навіть найсильніші шинобі не здатні приборкати серця, що страждають від кохання, особливо в сімнадцять.

«Усе, що я могла раніше, — це плакати й просити про допомогу... Але такого більше не буде! Я врятую Саске навіть ціною власного життя! Я зроблю те, що колись зробив для нього Наруто!»

— Ми на місці, — трійця зупинилася біля невеликої двоповерхової будівлі, яка лише віддалено нагадувала житловий будинок.

— Вони всередині, на другому поверсі. У будинку ще двоє дорослих і діти, — просканувавши будівлю, повідомила Хіната.

— Гаразд. Ідемо, — дозволив Сай, і вони зайшли вглиб слабо освітленого приміщення.

У будинку було дивовижно тихо. Діти сиділи у своїй кімнаті, а двоє незнайомих куноїчі, за словами Хінати, перебували у підвалі. Піднявшись на другий поверх і відчинивши двері в потрібну кімнату, шинобі побачили сплячого тринадцятирічного Учіху, чия шкіра здавалася ще бліднішою, ніж зазвичай. Поряд із ним, на краю ліжка, сидів осунений джінчурікі, втупивши невидючий погляд у підлогу.

— Наруто… — тихо промовила чорноволоса куноїчі, злякавшись такого стану завжди веселого й життєрадісного хлопця, який із самого дитинства запав у її серце й душу. Але Узумаки їх наче не помічав і, ніяк не реагуючи, продовжував сидіти, втупившись у посірілі дошки.

Першою опам’яталася Сакура, кинувшись, наче божевільна, до все так само нерухомого Саске, який своїм виглядом більше нагадував порцелянову ляльку.

— Саске! Саске! — роняючи сльози на білі простирадла, кричала вона. — Це все через тебе! — витерши солоні краплі тильною стороною долоні, процідила дівчина, спрямовуючи свій погляд в оранжеву спину. — Як ти міг це допустити?! — Ще більше розлютившись, Сакура замахнулася кулаком на хлопця, який її ігнорував. Її рука почала наповнюватися чакрою. Удар міг бути дуже болючим навіть для джінчурікі, але за секунду він був перехоплений, не завдавши жодних ушкоджень.

— Досить, Сакуро. Заспокойся й краще оглянь Саске. Йому зараз як ніколи потрібна твоя допомога.

Дівчина завмерла, не очікуючи такого опору від завжди терплячого Узумаки. Їй стало навіть трохи соромно, адже по суті Саске й сам міг би подбати про себе, а звинувачувати Наруто, щонайменше, було дурістю.

— Вибач… — тихо промовила вона, нарешті заспокоївшись. Узумаки мав рацію — зараз не час кричати й шукати винних. Потрібно якомога швидше вирішити проблему.

— Хінато, підійди сюди, мені потрібна твоя допомога, — швидко промовила Харуно, вже встигнувши оцінити ситуацію. Брюнетка кивнула й підійшла до неї.

— Спустися в підвал. Ти там потрібніший, — звернувся до Сая Наруто, прямувавши до дверей.

— А ти куди? — поклавши руку на плече друга, запитав той.

— Не хвилюйся, далеко не піду. Мені просто потрібно побути на самоті.

Блондин вийшов, залишивши своїх товаришів наодинці.

Засунувши руки в кишені, джінчурікі повільною ходою блукав спорожнілими вулицями. Більшість дітей не покидали будинків. Вже не було чути ні дитячого сміху, ні плачу через поділену іграшку, ні тихих дівочих перешіптувань. Все стало надто тихо. Навіть для Наруто було очевидно, що замкнутість Юріко пов’язана із замкнутістю дітей. Але найбільше його турбувала відсутність голосу Лиса.

— Засумував за мною? — ліниво примруживши одне око, поцікавився Курама.

— Мрій! — насмішкувато відповів Узумаки, і на його душі стало трохи тепліше. — Де ти був?

— Навіщо питаєш, якщо знаєш, що я завжди тут, у тобі? Просто не хотів зайвий раз турбувати, бачу, тобі й так нелегко.

— Усе нормально, — в’яло відмахнувся джінчурікі. — Більше не зникай, із тобою мені легше, — сказавши це, Узумаки обійняв морду Лиса, уткнувшись обличчям у руду м’яку шерсть. На це Курама задоволено примружив очі й розтягнув рот у посмішці. Якби він був котом, то напевно б замуркотів.

— Можна я побуду тут із тобою, ти не проти? — дивлячись рудому чудовиську прямо в очі, запитав блондин.

— Питаєш… — хмикнув у відповідь Лис. — Лягай спати, це піде тобі на користь.

Наруто вмостився на величезній пухнастій лапі й, згорнувшись клубочком, уперше за довгий час заснув. Поряд із Курамою йому більше не було страшно й самотньо, він більше не боявся й не переживав.

— Спи, ми щось придумаємо.

***

— Як тебе звати? — упевнений монотонний голос брюнетки відлунював від стін. — Назви своє ім’я.

— Юріко, — слабка, безжиттєва відповідь.

— Скільки тобі років? — крізь потоки слів юної куноїчі тонкою струминкою текла чакра, проникаючи через вуха в мозок полонянки.

— Тринадцять, — невпевнено відповіла вона.

— Скільки тобі років? — підсилюючи потік чакри, знову запитала Назомі.

— Тринадцять!

Назомі похитнулася, отримавши ментальний удар.

— Обережніше, — Сай підхопив куноїчі під руки, коли вона мало не впала від виснаження. — Як ти?

— Нормально. Дякую за допомогу, — відповіла дівчина, коли хлопець послабив хватку, даючи їй можливість твердо стати на ноги.

— Сай, — він простягнув руку на знак привітання.

— Назомі, — зніяковіла брюнетка. Шинобі був дуже вродливим.

— Тобі б не завадило відпочити й набратися сил. Я тим часом догляну за нею, — на обличчі хлопця з’явилася його звична усмішка, яка здалася Назомі трохи неприродною.

— Дякую. Мені справді потрібен відпочинок.

***

Блакитне сяйво чакри повільно розливалося з рук рожевоволосої куноїчі. Дівчина обережно сканувала помолоділе тіло свого коханого, але не знаходила жодних пошкоджень. Він був повністю здоровий, навіть його ліва рука, яка зараз була цілою та неушкодженою. Сакура обережно взяла його долоню й притулилася до неї щокою. Така м’яка й ніжна, зі злегка огрубілою шкірою від виснажливих тренувань. Уперше Сакура дозволила собі таку вільність і, подумавши про це, зашарілася.

«Мій. Мій Саске.»

— Хінато, подивися, чи все в порядку з потоками його чакри? — неохоче відпустивши втомлену руку Учіхи, попросила вона.

— Зараз. «Б’якуґан!» — погляд Х’юґа уважно вивчав кожен потік і кожну точку чакри, шукаючи найменші пошкодження. — З його чакрою все добре, але в області кори головного мозку є сильний вплив чужорідної енергії, яка за своєю природою схожа на ту, що є у квітів у місті. Простіше кажучи, це справа рук тієї дівчинки, про яку йшлося в листі.

— Зрозуміло. Отже, нам потрібно якнайдовше стримувати її чакру й підтримувати життя Саске. Цим і займемося…