З середини

Останнім часом в соцмережах, я часто бачу, як українці негативно висловлюються в адресу Ізраїлю та євреїв. Можливо не все те пишуть українці, але більшість негативу все ж йде з українського контенту.

То Менора заважає, то Ізраїль у війні не допомагає, а ще Небесний Єрусалим, захоплення територій …

Якщо ви так не любити євреїв тоді не користуйтеся винаходами євреїв. У вас не буде інтернету, мобільного зв’язку, ліків, технологій й багато ще чого.

А саме цікаве. Ви повинні перестати святкувати Різдво, зняти хрестик з грудей, та змінити віросповідання. Якось не комільфо носити на грудях вбитого єврея, вірити в нього, святкувати його день народження та славити його. І це тільки початок.

А щодо підтримки у війні маємо одну велику проблему. Коли Ізраїль розбирається з палестинцями, яких ніколи не існувало в природі, та майже всі вони співпрацюють з терористами, та хочуть знищити Ізраїль, Україна в ООН ні разу не підтримала Ізраїль. Ви завжди були проти нього.

Але Ізраїль в міру своїх можливостей допомагає Україні. Багато громадян Ізраїлю донатят, не дивлячись на те, що в країні своїх проблем вистачає.

І мені здається, що більшість українців переконані що ми тут лопатою гроші гребемо та будуємо підступні плани з захоплення територій України, щоб збудувати Небесний Єрусалим.

Що цю війну з болотами євреї спеціально розпочали, щоб руками московітів відібрати території України, а потім на них збудувати Новий Ізраїль.

Читаєш таку херню й думаєш, невже люди в це вірять. Звідки в українців такий настрій та такі думки.

А одне падло мені написало, що я повинен скинути йому гроші, які я гребу лопатою, тому що в нього в країні війна. Що я купаюся у грошах, а він не має за що купувати їжу. А повинен я йому гроші за те, що я колись жив в Україні тощо.

Я колись жив в срср, я тепер московії теж повинен гроші? А може показати всім українцям мою лопату, якою я грубе золоті яйця.

Я майже пів свого життя не маю відношення до України, я не живу на її території з 2000 року й мене майже нічого не пов’язує з країною.

Так, в мене залишилися знайомі, люди з якими я служив, якісь дальні родичі. Але це все.

Всі процеси, всі події, які відбувалися в Україні, пройшли повз мене. Мені ніколи було перейматися цими проблемами. Мені потрібно було розбудовувати своє життя заново та «гребти» гроші лопатою.

Але події 2022 року щось змінили в мені. Зміни пройшли раніше, ще у 2014, але десь глибоко в середині. А у 2022 вони вже були усвідомленими змінами.

За ці роки, що я живу на святій землі, я збудував собі нову реальність, нове життя тощо. Я дуже сильно змінився у всіх планах. Але…

Коли почалася війна, я не міг в це повірити. А коли усвідомив, що це мені не сниться, прийняв рішення підтримувати Україну в міру своїх можливостей. З перших днів війни, поступово перейшов на українську мову.

В мене вже 3 роки висить прапор України на балконі, я почав читати українську літературу та книги українською мовою. Я перевів весь свій основний контент на українську, те що зміг. Перестав дивитися російські фільми,слухати музику.

Ми з дружиною вирішили донатити кожен місяць.

Про гроші та лопату ви пам’ятаєте. Але 40 000 гривень я відправив хлопцям. Це тільки на 2 рахунки. Гроші не великі, але… кожен місяць… на 7-10 рахунків… по теперішній час.. порахуйте.

Я не хвалюся, тут нічим хвалитися. Але я роблю те, що можу. Хоча можу нічого не робити. В нас тут своя війна й мені теж тут є кому донатити. Що я і роблю.

До чого я все це веду. Вирішив написати цикл статей (книгу) про Ізраїль. Не про той, про який розповідає телебачення. Про той, який я відчув на собі. Без прикрас, без цензури, з середини. Тільки мій досвід, мої враження, мої незабутні моменти.