Альфа сузір'я Скорпіона

- Коли ти знайдеш нормальну роботу? - невдоволений голос мами неприємно різав по нервах, знаходячи найболючіші точки. - Мені вже соромно перед твоєю тіткою, її донька отримала посаду штатного помічника менеджера у великій компанії, а мені доводиться брехати, що ти все ще у відпустці

- Так скажи правду.

- Що мій син після престижної роботи в ресторані подався варити каву?

Іден не бачив її обличчя, але прекрасно уявляв, як вона підтиснула губи. За останній місяць це вже не вперше, коли мама дзвонить йому з цим питанням. Наче у Ідена повно пропозицій, а він кривиться та відкидає одну за іншою.

- Ти так кажеш, наче я не бариста працюю, а став безхатьком.

- Так до цього недалеко. Тобі вже скоро тридцять. І чого ти досяг? Час думати про сім’ю. Яка дівчина погодиться піти за майже безробітного, що ледь себе може утримувати?

- Хлопець погодиться. Або на крайній випадок заведу кота та буду жити холостяком. Бувай, мамо.

Іден скинув виклик та відкинув на диван телефон, той майже миттєво почав дзвонити знову, але продовжувати розмову він не збирався. Звісно, це не дуже чемно по відношенню до жінки, що народила його та виховала, тільки у нього вже не було ні часу, ні бажання слухати, як вона розпаляється зі своїми двома улюбленими темами. Мама знала, що йому подобаються чоловіки. Йому було п’ятнадцять, коли вона застала, як він цілувався зі своїм другом, з яким вони наче готували спільний проєкт для школи. Тільки чогось навіть після серйозної розмови та його зізнання продовжувала вважати, що це підліткова дурня, яку він обов’язково переросте. Не переріс, але мамі це не заважало чекати на невістку та надсилати йому фотографії дочок всіх її знайомих.

Зазвичай Іден терпів, вислуховував все, що мама хотіла йому сказати, однак не сьогодні. Вже через годину він мав бути на іншому кінці міста, а через те, що мамі було конче необхідно подзвонити йому саме вранці та зіпсувати настрій, Іден забув, що збирався попрасувати білу сорочку. В ній він виглядав презентабельно, а сьогодні він мав бути на висоті.

Іден натрапив на вакансію в академії, де він навчався, абсолютно випадково. Нічого особливого, просто викладач на додаткових курсах, які брали учні, що хотіли поглибитись у традиції європейської кухні. Але це був шанс. Там точно не стануть звертати увагу ні на які чорні списки, якщо це, звісно, не список умовно-достроково звільнених з в’язниці. Для викладача важливий досвід, знання та практичні вміння. Це виглядало як реальний шанс. Піднятись по соціальній сходинці, займатися чимось наближеним до його професії, і так, зарплатню теж обіцяли вдвічі вищу за його теперішню в кав’ярні.

Згодом з’ясувалось, що він міг прийти хоч у вим’ятій сорочці, що тільки-но дістав зі сраки, хоч у кігурумі Пікачу.

- Я б залюбки взяв тебе, ти досі один з найкращих наших випускників, але ходять чутки… Ми тут дітей вчимо, і вони часом можуть бути нестерпними, не думаю, що з твоєю, кхм, агресивною поведінкою ти зможеш з ними працювати, - ректор дивився на нього зі справжнім жалем, наче на дорогу річ, від якої відколовся шматок. І на смітник шкода, і використати за призначенням більше немає змоги.

Іден пішов мовчки та ще довго блукав вулицями в безсильній злобі стискаючи кулаки. Чутки, значить. Настільки обговорювані, що почали виходити за межі вузького професійного середовища? І хто їх розпускає? Вчорашні колеги, що ще недавно залюбки запрошували Ідена у свої заклади? Як же все сумно в їхніх життях, якщо при зустрічі з ректором навчального закладу єдине, про що вони можуть розповісти – звільнення Ідена. Ну що ж, хай говорять, поки самі не нарвались на якусь погань, що пачкою купюр зруйнує їхні кар’єри. Цікаво, у скільки він обійшовся депутатському синку? Треба було дійсно придушити його, коли у Ідена була можливість. Так би мовити, виправдати свою репутацію.

Темін подзвонив, коли Іден вже майже підходив до дому.

- Вже поспівбесідувався? І як воно?

- Вгадай, – Іден дратівливо смикнув за блискавку внутрішньої кишені сумки, коли та не відкрилася ні з першого, ні з другого разу.

- От і чудово, післязавтра чекаю на зміні, - пролунало з динаміка без жодної краплини співчуття.

Іден цикнув на таку чуйність друга. І ця людина ще щось каже про типового Скорпіона Ідена з замашками цундере, хоча сам ще той аб’юзер та експлуататор. Прекрасні у Ідена друзі все ж таки.

- Дякую за підтримку, аж легше стало, - їдко кинув Іден, вивудивши нарешті магнітний ключ-перепустку для пункту охорони в його житловому комплексі.

- Зараз стане ще краще. Тут твій Антарес прийшов.

- Хто?

- Мда, як з тобою важко. Кажу, танцівник, високий такий, з об’єктивно гарними рисами обличчя, але з твоїх слів неймовірно прекрасний, наче зірка на небі. Знаєш такого?

- Я думав, його звати Сольджін, – Іден приснув від такого опису. Це ж треба, наче зірка, Теміну б вірші писати, а не своєю тарологічною дурнею страждати. Може, з поезією у нього б… Стоп. Сольджін?

- А я що сказав? Прийшов твій Сольджін, дуже засмутився, що його зустрів не твій писок за стійкою.

- Він зараз в кав’ярні?

- О, нарешті, дійшло. У нього такий вираз обличчя був, наче він збирався одразу розвернутися та піти. Джису навіть образилась. Але все-таки він залишився, вже пару хвилин сидить за столиком біля вікна та всім своїм виглядом наганяє меланхолію. Прийдеш?

Прийти? Сольджін не з’являвся в його попередні зміни, і в принципі, Іден його розумів. А тепер Темін хотів, щоб він прийшов у кафе у свій вихідний, бо Кан щось не те побачив на лиці Сольджіна? Може, ще й карти встиг розкинути, щоб докопатись до чужих думок? Іден не збирався в це грати.

- Залиш хлопця, він просто прийшов попити кави.

- Тобто не прийдеш?

- Звісно, ні.

Для чого? Іден й так почувався ідіотом. Він і був ним та повівся з Сольджіном відповідно. Хьонджун весь час не втомлювався йому нагадувати про це.

- Друже мій, твоя принцеса дууууже крута. Але ти якийсь притрушений. Це що взагалі було? В залі сяяв, немов нобелівську з кулінарії виграв, а потім морду таку скривив, що страшно підійти. Я здивований, що хлопець не втік одразу. Прийму це на рахунок моєї неперевершеної харизми. Але блять, хьоне, якого біса ти режим мороженої риби увімкнув? Я ж бачив, все нормально було. Що трапилось?

Іден на це невизначено знизав плечима, мовляв, гадки не має, про що Хьонджун. Хіба щось було не так? А якщо Хьонджуну щось здалося, то це виключно його проблема, особисто у Ідена все прекрасно.

Брехня. Але знати Хону про це не обов’язково.

Іден дійсно придурок. Раніше він зверхнє дивився на неврівноважених бовдурів, що маскували свою невпевненість за мудацькою поведінкою. А тепер і сам поповнив їхні ряди, не спроможний нічого вдіяти з пасивною агресією.

Білі троянди. Така банальщина. Вартістю в його зарплату за кілька змін. А ще більше бісило, як Сольджін сяяв від такого подарунка. Зрештою, раціональна частина мозку холоднокровно присікла всі коментарі, що крутилися в той момент на язику. Настрій невблаганно скотився до позначки в мінус сто, хоча, якщо подумати, об’єктивних причин для цього не було. Яка йому різниця, хто що дарує Лі? Пам’ять послужливо підкинула спогад, як хтось забирав його з кафе на чорному позашляховику. Ну то й що? Ідену повинно бути байдуже. Але, блять, ніхріна не байдуже! Як би він не намагався відмахуватись від очевидного.

І злиться він не на Сольджіна, а на те, як життя елегантно ткнуло його мордою в реальність та вчергове нагадало, ким він зараз є.

Як же, бляха, файно.

Кілька місяців тому Іден міг би спробувати, навіть якби точно знав, що у Сольджіна хтось є, це б не завадило його впевненості, бо тоді він ще був кимось. Майже су-шеф в елітному ресторані, кухар з гарним майбутнім та чималими перспективами. А тепер? Що він міг би запропонувати Сольджіну? Знижкові купони на каву? Невизначеність? Хлопець заслуговував більшого і, певно, отримував це більше від когось, хто не був таким невдахою, як Іден.

Саме тому вже за пів години Іден штовхнув двері кав’ярні.

Сольджіна міг вже давно піти, але Іден поспішав, хоча адекватної, сформованої відповіді, нащо він це робить, у нього не було. Темін стояв біля стійки, говорячи з кимось по телефону. Помітивши Ідена, він насмішкувато усміхнувся, наче зовсім не сумнівався побачити Яна так скоро, та кивнув у бік столиків. Під чужим поглядом Іден пройшов вглиб, намагаючись виглядати абсолютно незалежно та невимушено. Тільки все це загубилося, варто було побачити знайому зігнуту спину.

Сольджін, підперши голову долонею, гортав щось у телефоні. Іден почувався дурнем, сідаючи навпроти нього. Можливо, Сольджін дійсно зайшов у кав’ярню по дорозі, просто побути на самоті та відпочити, але повертати назад було вже пізно.

- Привіт.

Сольджін підняв на нього очі миттєво. Іден слабо усміхнувся на німе питання та знизав плечима. Хай думає, що Іден за якимось бісом зайшов на роботу та вирішив привітатись, побачивши знайоме обличчя.

Сольджін віддзеркалив його усмішку, тільки у нього вона вийшла якоюсь невпевненою. Він озирнувся через плече, швидко глянувши в той бік, де Джису якраз збивала молоко.

- Сьогодні не твоя зміна?

- Ні.

- Я думав, що правильно порахував.

- Правильно. Але Джису попросила помінятись, з навчанням не встигає.

До нього. Сольджін справді прийшов до нього. Від цього зсередини обпалило приємним жаром.

- Не хочу образити твою колегу, але каву ти готуєш краще, - губи Сольджіна смикнулись, коли він тихо постукав кінчиками пальців по напівпорожньому стакані.

- Тоді приходь післязавтра.

Вони перекинулись ще кількома незмістовними фразами, наче обидва не могли вирішити, як тепер їм спілкуватись. Сольджін мав пригнічений вигляд, хоча намагався не показувати цього. Ідену дуже хотілося спитати, про що той думає, замість цього несподівано навіть для себе видав:

- Прогуляємось?

Сольджін думав недовго, і за пару хвилин вони вже неспішним кроком йшли вулицею. Здавалося, чим далі вони відходили від Блек ен Брауні, тим менше напруги ставало між ними, поки вона взагалі не луснула, коли Сольджін засміявся. Іден вже за мить забув, про що він говорив, тільки дивився на відкриту шию, на те, як гарні губи вигинаються в щирій широкій усмішці. І це був провал. Повний та безумовний.

- З чого? З гнізд? Серйозно? І хтось це їсть?

Іден тряхнув головою, намагаючись зібрати думки до купи. Так, він якраз розповідав, як в одному з ресторанів, де він працював, проходила ділова зустріч, і щоб задобрити китайську сторону їм наказали приготувати суп з пташиних гнізд.

- Назви якесь лайно елітним, ексклюзивним, корисним, і одразу знайдуться охочі, - хоча Іден любив експериментувати, подібну дичину щиро зневажав. Їжа має бути смачною, якісною, а не умовно придатною до вживання та з листочком кінзи зверху у якості вишуканого декору. – Я їм пояснюю, що ми не готуємо те, чого нема в меню. Навіть якби хотіли, банально нема інгредієнтів. Де мені брати те ластівчине гніздо? Полізти на горище та відколупати їм шматок? Так цей вид ластівок у нас не водиться. Це треба замовляти закордоном, і коштує воно десь під дві тисячі доларів.

- Скільки? За тарілку якоїсь хріні дві штуки?

- Не хріні, а мегакорисного китайського делікатесу з пташиної слини, - фиркнув Іден. – Це за кілограм, за порцію в хорошому ресторані візьмуть не менше ста доларів.

- Слина? Фу, гидота яка. Я думав, там бульйон з гілочок вариться, - гидливо скривився Сольджін, і Іден насилу стримався, щоб не розповісти про деякі інші витвори китайської кухні. Хоча подражнити хлопця хотілося, занадто яскрава та жива міміка у того була. – І що вони сказали на це?

- А вони поскаржились керівнику, той зробив втик нам та заявив, що ми можемо шукати ті гнізда де завгодно, але віпклієнти за годину мають отримати те, що вони хочуть.

- Та ну, блін, це ж маячня якась. Де шукати, в супермаркеті?

- Віриш, мій колега навіть туди подзвонив, - хихотнув Іден. Це зараз здавалося смішним, а тоді вони всі напсихувались. – І це врахуй, що замовлення інших гостей ніхто не скасовував. Мене це вибісило так, що я поліз у гугл, знайшов, як воно має виглядати, зробив рисову локшину, всипав у бульйон сухе молоко, щоб на смак це нагадувало, цитата: «молочний коктейль зі зваляною локшиною» та з гордо піднятою головою виніс це в зал.

- Тебе ж не покарали за це?

- Бери вище, ті китайці ще кілька днів штурмували ресторан, хотіли викупити рецепт, бо таких смачних помиїв, тобто супів з пташиних гнізд, ніде на своїй батьківщині не куштували.

Сміх Сольджіна звучав голосно та заразливо, хтось з перехожих озирнувся на них з осудливими поглядами. Той прикрив рот долонею, але продовжував широко усміхатись, Іден це бачив і не одразу помітив, що усміхається у відповідь.

*

- Сумісність Скорпіонів та Риб дуже висока. Риби прагнуть безпеки та стабільності, сильного, надійного партнера. Скорпіону комфортно контролювати своє життя та присутніх у ньому людей. Тому ці знаки ідеально поєднуються. Рибам нескладно бути другим у парі та слідувати за своїм партнером, якщо партнер дасть йому захист і почуття безпеки. І владний, ініціативний, рішучий Скорпіон може йому це дати, навіть більше. Якщо Скорпіон знаходить свою справу або свою людину, повністю зосереджується на ньому одному. Як на мене, трохи стрьомно, але Рибам подобається. В сексі теж ідеальний збіг, обом важливі емоції та чуттєвість, і Риби радо погодиться на експерименти, бо знає, що Скорпіон не зробить нічого, що б йому не сподобалось.

- Це ти до чого? – Іден навіть відволікся від виставляння у вітрину тістечок, що тільки-но привіз постачальник.

- До того, що тобі вже час запросити свою Рибу на побачення, - Темін діловито натягнув рукавичку, ножем зрізав плівку з ящика з кокосовим печивом та почав перекладати його у велику скляну банку.

- Мою Рибу? Якщо ти про Сольджіна…

- А у тебе є ще якась Риба на приміті, крім тієї, що прийде через пару годин? І нагадай, чому це раптом у нас в меню з’явилося кокосове печиво?

Бо Сольджін любить його більше за мигдальне, а Ідену нескладно додати до списку замовлення постачальнику ще одну позицію.

- Гостям подобається, у мене часто запитували про нього.

- Гостям, авжеж, - глузливо фиркнув Темін. – Сольджін тобі подобається. Скажеш, ні?

Іден нічого не збирався говорити, повернувся до друга спиною та знову взявся за розкладання десертів. А про що говорити? Тим паче Темін не запитував, а стверджував. Він би міг погратись у заперечення, але який сенс? Теміна він, може, й переконає. А себе? Хоча, судячи з астрологічного докладу хвилиною раніше, Кану теж все більш ніж очевидно.

Ідеальна сумісність, треба ж. Іден криво посміхнувся. Гороскоп Теміна звучав дуже заманливо, настільки, що десь за ребрами розтікалось почуття вдоволення. Проте, на жаль, життя – те ще паскудство, а гороскопи годяться хіба що для дівчаток зі старшої школи, котрі ще не встигли зрозуміти, що в реальності все працює набагато складніше.

Позаду почулося гучне зітхання.

- Добре, перейдемо на твою мову, невірець ти мій. Коли у тебе востаннє були стосунки? – і сам же відповів: - Давно. Як одружився зі своїми каструлями, так і зберігав їм вірність. Але зараз-то що? Якщо поки закриті можливості для професійного розвитку, чому б не почати будувати щось інше?

- З ним?

- А чого ні? Дупу, пробач, душу ти його оцінив ще в Оксамиті, він теж не проти.

Капець, як у Теміна все просто. Наче дитячий садочок. Побачив, зацінив, вподобав, значить, моє. А коли у самого Кана були ті стосунки? Бажано, з реальною людиною, а не з гороскопами та зірками. Бо якщо Іден одружився з каструлями, то у Теміна колода карт була вірною подружкою вже багато років. Ті кілька дівчат, що самі проявили ініціативу, довго не протримались, бо «у нас середня сумісність, ми б могли спробувати, але нащо, якщо десь є кращі партнери для нас». Та й взагалі, Темін не виглядав хоч якось зацікавленим у своєму особистому житті, певно, чекав, коли його доля одного дня просто з’явиться у дверях Блек ен Брауні, а планети на честь цього вишикуються в один ряд. Зате, поки цього не сталося, активно цікавився життям Хьонджуна, а тепер ще й Ідена. Але у Хона хоча б дійсно було чим цікавитись, на відміну від нього.

- Не проти чого? Щоб я його дупу оцінював? Які високі стосунки.

- Не все одразу. Головне, що ти йому теж подобаєшся.

- Та невже? Тобі зірки це підказали?

- Я і без них прекрасно можу скласти дві двійки. Він буває тут тільки у твої зміни, чекає на тебе, дивиться на тебе. Цього замало? Але ти поводишся, як придурок та вдаєш, що так і має бути.

- А що я маю робити по-твоєму? Моє життя зараз трошечки котиться під три чорти. Мені з собою його взяти? От коли зможу собі дозволити автівку, як у того хріна, що його забирав, тоді поговоримо, - ця розмова потроху починала виводити з себе. Бажання сказати Теміну, щоб той не ліз в його життя, вже оформилось, але поки він стримувався.

- Оу, так ось у чому справа, як мило, ревнивий Скорпіон у дії. По-перше, якщо ти про той випадок минулого місяця, то це був його друг, вони, здається, за костюмами тоді їздили, а він прийшов побути з тобою, поки той Джей, чи як його там, звільниться. І ти б це знав, якби витягнув язик з дупи та запитав. По-друге, якщо так підгорає з уявних конкурентів, так запроси його сам нарешті кудись, поки дійсно хтось спритніший його не увів. А по третє, у нього поцікавитись не хочеш, що потрібно йому? Твоя Риба набагато емоційніша за тебе, впевнений, він тобі в барвах пояснить, який ти дебіл.

- Без тебе розберусь, що мені робити, - огризнувся Іден.

Темін правильно зчитав його настрій і більше не робив спроб завести розмову не на робочу тему, тільки дивився на нього осудливо. Іден на такі погляди давно вже не реагував.

Сольджін прийшов сьогодні трохи раніше, зайшовши за великою компанією дівчат. І поки Іден намагався вихопити з суцільного ґвалту, що та на якому молоці вони хочуть, Сольджін усміхнувся, махнув йому рукою та одразу пройшов до столиків, зайнявши передостанній вільний.

- Іден-оппа такий гарний, коли усміхається, - високим голоском протягнула одна з дівчат, що, певно, мало звучати мило, тільки у Ідена подібні милашничества викликали лише дратівливість. – Ну ось, знову нахмурився, Іден-оппа, усміхайся, тобі дуже личить.

Дівчата захихикали. Іден потайки кинув оком на Сольджіна. Усмішка, значить. Він не помітив, треба сподіватись, що хоч загальний вигляд він мав не надто придуркуватий.

Сольджін знову дістав невеликий скетчбук та задумливо водив по паперу олівцем. Він тепер часто це робив. Приходив десь близько опівдня, малював, поки Іден був зайнятий роботою. Коли видавалась вільна хвилина, вони говорили. Якщо людей було мало, Іден міг взяти якийсь смаколик та недовго посидіти з Сольджіном, спостерігаючи, як той з задоволенням, ложка за ложкою, з’їдає тістечко з шапкою вершкового крему. В інші рази Сольджін сам підходив до його стійки. А ввечері вони гуляли.

Лі залишався в кав’ярні аж до самого закриття, чекаючи, коли Іден проводить останнього гостя. Це вже стало традицією, що вони разом прибирали приміщення, а потім, закривши заклад, ще з годину просто гуляли вулицями, поки Сольджін у своїй короткій куртці змерзне, і Іден ледь не силоміць проведе його додому. Здавалося, хлопець взагалі не дружить з розумінням, як одягатись відповідно до пори року. Тільки рукавички Ідена вибивались з образу. Сольджін намагався їх повернути, але Іден відмахнувся. У нього руки майже ніколи не мерзли, а так хоч буде впевнений, що Сольджін, якщо і відморозе собі зад, то хоч кінцівки будуть в теплі. Вони та шия. Бо шарф Ідена під слабкі протести вже на другий вечір змінив господаря. Пухнастий та об’ємний, він не те щоб сильно поєднувався з брендовим одягом, проте Сольджін носив його.

- Наступного разу подарую свою куртку, щоб ти вдягався як нормальна людина.

-Говориш як Йонсан. Але ж так гарніше, хіба ні? – Сольджін показово надув губи та стряхнув з плеча кілька сніжинок.

- Авжеж, гарніше. А з простатитом та запаленням легенів буде ще краще.

- Який простатит? Я сьогодні тільки на тренування, а потім одразу до тебе.

І це було дивно. Тобто, Сольджін і раніше був частим гостем у кав’ярні, тепер же він, здавалося, спеціально засиджувався, щоб не повертатися додому. На пряме запитання, хоч і в жартівливій формі, Сольджін відмахнувся та сказав, що у них зараз полегшений графік, поки айдоли у відпустках. Всього пара годин тренувань вранці для підтримання форми, решта дня вільна, і проводити цей час вдома йому не хочеться.

Ну, звісно, а кафе - єдине місце, куди він міг піти, враховуючи друзів, родичів та всі заклади, що може запропонувати Сеул. Посварився зі своїм сусідом по квартирі? Але Іден сам чув, як той по кілька разів на день розмовляв з Йонсаном, закатував очі та називав його квочкою. Значить, справа була в чомусь ще, а не тільки в «Мені подобається ця кав’ярня».

- Тебе щось тривожить, - не витримав Іден наступного разу.

Вони стояли неподалік будинку Сольджіна, а той з сумом дивився на затемнений провулок між будівлями, через який треба було пройти, щоб дістатися входів у під’їзди, та вже хвилин п’ять не міг зібратись, щоб попрощатись з Іденом.

- Все нормально.

Іден не вирів ні словам, ні рівному тону, ні розсіяній усмішці.

- Я можу допомогти?

- Ти вже. Просто, сьогодні мені сказали те, що я і так знав, але почути це від професіонала… це розчаровує. А я ж навіть не вірив, що з цього щось вигорить.

Запитань стало ще більше, але Ідену довелося прикусити язика. У голові потроху починала складатись мозаїка, і Ідену вже не подобалось майбутнє полотно, хоча в ньому ще не вистачало більшої частини деталей. Щоб не відбувалося у Сольджіна, з’явилося це не раптово сьогодні. Іден вже встиг трохи дізнатись його за ці місяці, і тепер міг точно сказати, Сольджін раніше теж нерідко бував смиканим, нервовим. Якщо припустити, що якась проблема тягнеться ще з того часу, то зараз вона, певно, вийшла на новий рівень.

Іден майже наяву чув, як з клацанням ще один шматок картинки встав на місце. Спокій. Сольджін тоді казав, що приходить в кав’ярню, бо відчуває себе там спокійно, а якщо накласти сюди ремарку Теміна, що приходив той виключно в зміни Ідена, то… Можливо, це надто сміливо, однак… Сольджін шукав спокою не в каві чи самому закладі, а у нього.

І це знову повертало до питання, що ж відбувається між ними. Чому Іден? Чому замість того, щоб бути зараз з кимось близьким, Сольджін обирав його компанію? Якщо подумати, зараз був би ідеальний момент відштовхнути Сольджіна. О, в цьому він профі. Кілька їдких слів, натиснути на болючі точки, і вони більше ніколи не побачаться. Іден міг це зробити, але все нутро пручалося, він не міг залишити Сольджіна, особливо зараз. Хоча їм в будь-якому разі доведеться поговорити, Іден ненавидів невизначеність, а саме вона зараз в’язкою субстанцією розливалась між ними.

- Оппа, мені ще того кокосового печива. Таке смачне, я тепер тільки заради нього приходитиму.

- А я прийду, щоб ще раз подивитись на Іден-оппа.

Іден тряхнув головою, абстрагуючись від топорних загравань, що супроводжувались кокетливим кліпанням вій та надутими губами. От чисто з цікавості, якби йому подобались жінки, йому б і ці кривляння теж здавалися привабливими? Хоча деякі хлопці теж цим не нехтували. Він спробував уявити Сольджіна та мало не приснув в стакан з вже готовим американо. Ні, щось в цьому, звісно, було, але краще хай Лі поводиться так, як поводиться.

Іден ще раз глянув на задумливого Сольджіна, прослідкував, як плавно рухається олівець в його руці, як він закусює нижню губу та поправляє пасма, що лізуть в очі. На відміну від цих дівчат, саме Сольджін тут виглядав по-справжньому мило, не докладаючи при тому жодних зусиль.

Іден міг казати Теміну що завгодно, сперечатись із собою до запаморочення, однак правда була в тому, що він хотів Сольджіна собі. Надовго. В ідеалі, назовсім, якби той витримав характер Ідена.

То що, Ян Іден-щі, саме час для угод із совістю?