Альфа сузір'я Скорпіона

- Спиш? Добре тобі, а нас тільки відпустили додому, - почув Іден, коли з заплющеними очима намацав телефон на приліжковій тумбі.

Поруч завозився Сольджін, але не прокинувся, тільки щільніше укутався в ковдру. Іден забрав телефон від вуха, зіщулившись від яскравої підсвітки. В кутку екрана показувало, що зараз була шоста ранку, а над цифрами, що відраховували тривалість виклику, значилось ім’я Хіджін.

Іден кліпнув кілька разів, проганяючи сонливість.

- Що?

- Кажу, цих придурків настільки вразив показовий виступ твого хлопчика, що весь персонал трусили до ранку.

Іден вже більш осмислено подивився на сплячого хлопця праворуч від себе, поки мозок спішно завантажував файли вчорашнього дня. Він відкинув ковдру, намагаючись не створювати зайвих звуків, підвівся та вийшов зі спальні.

На вулиці було ще темно, у вітальні меблі підсвічувались відблисками вуличних ліхтарів, Іден навпомацки дістався дивану та накинув на плечі плед, який приготував собі вчора для ночівлі.

- Що вони хотіли? Боялися, що хтось побіжить продавати новину телеканалу?

- Ти диви, майже вгадав. Спочатку змусили підписати писульки про нерозголошення. Звісно, з гостями не вийшло, то хай хоч хтось підпише, не марнувати ж стільки паперів, і байдуже, що вся кухня в залі не з’являється. Якби не кричали про свого вельмишановного пана Кіма на кожному кроці, ніхто б не зрозумів, що сталося та з ким. А потім по камерах побачили, що хтось неподалік бару наче як знімав на телефон. Ось тоді почався справжній треш.

- Чекай, хто знімав? Гість?

- Бармен наш, Хансоль, щоб його тим телефоном виїбали в усі отвори. Через нього нас маринували всю ніч, - роздратовано виплюнула Хіджін. – Ще й став так, що не розібрати, хто то. Знає, сука, де слабкі місця системи спостереження.

- Звідкіля ти тоді знаєш, що це Хансоль? – загальмовано поцікавився Іден, поки що не вхоплюючи причинно-наслідковий зв’язок.

- Цей дебіл, як тільки зрозумів, що його за це в Париж-Брест скрутять, прибіг на кухню ховатись. Каже, не мав на меті нічого такого, просто впізнав хлопця-танцівника з дня народження Кіма-старшого, хотів сфотографувати, бо сподобався ще тоді. Шеф гаркнув, щоб не дуркував, видаляв все, поки не пізно та перестав бігати, привертаючи увагу. Той наче послухав, у нас всіх потім телефони перевіряли, нічого не знайшли. Але цей одноклітинний тепер труситься, що за ним прийдуть.

По нервах неприємно дряпнуло, що хтось нишком знімав Сольджіна. Начебто йому мало одного сталкера.

У ресторанах такого рівня персоналу, що працює в залі, не дозволяється мати при собі телефони. Задля безпеки та комфорту гостей. Заради одного фото ризикувати звільненням та чималим штрафом?

- А тепер найголовніше, чого я до тебе телефоную. Сольджін і є той танцівник, через якого тебе звільнили? За нього ти поліз бити морду Кіму?

- Так. І що? – Іден підібрався, розуміючи, що не почує нічого хорошого. Не просто ж поцікавитись його особистим життям Хіджін вирішила одразу, як вийшла з Оксамиту.

- І що? – обурено зойкнула дівчина. – А то, милий мій, ти знаєш, що такі речі треба озвучувати? Якби ти перед заходом попередив охорону, персонал, що серед танцівників буде твоя пасія, нічого б цього не було. За ним би приглядали, не дали б піднятися на другий ярус, непомітно увели в разі потреби. Знаєш, скількох повій водили в Оксамит? Та охорона вже навіть у зал майже не виходить під час таких вечірок. Просто словами через рот, Іден. Щось типу: сьогодні не ескортники, а мій хлопчик з друзями. І все, ти б досі працював тут, а твій Сольджін не різав би собі обличчя, щоб відвадити зарозумілого мудака.

Іден зітхнув та потер пальцями повіки. Не пояснювати ж, що все було трохи в іншому порядку.

- Яка вже різниця, нуно?

- Дійсно, вже ніякої. Я зла на тебе більше, ніж на йолопа Хансоля. Надіюсь, у тебе вистачить мозку вигадати, як вберегти свого хлопчика. Бо чесно, після того, що чув Мінхьок, не уявляю, як ви будете вибиратись з цієї дупи.

- Щось трапилось? – сонно промуркотів Сольджін, коли Іден повернувся в ліжко.

- Нічого, просто Хіджін дзвонила, спи, - Іден поцілував його в маківку, коли той підсунувся ближче, поклав голову на його плече, а долоню на груди.

- Що казала? Просто так би вона в таку рань не дзвонила.

Іден закотив очі. От же впертий. У самого язик ледь ворушиться, а все одно треба знати тут і зараз.

- Сказала, їх тільки відпустили, бо службі охорони не сподобалось, що бармен знімав тебе на телефон.

- Той самий? Що, все ж таки отримав своє відео? Цього разу, правда, не таке цікаве, - голос Сольджіна й так тихий, під кінець взагалі став ледь чутним. Але Іден розібрав.

- Цього разу? Хто той самий?

- Бармен.

В голові промайнула навіть не думка, а відчуття чогось важливого.

- Хансоль?

- Не знаю. Він був тоді на другому поверсі, а потім говорив друзям, що хотів би відео зі мною. Було б простіше, якби тоді йому вдалося засняти, хоча мені вже здається, навіть будь там крупні плани з пикою Ільйона, він би сказав, що то не він, і всі б з ним погодились.

Сольджін заснув, Іден ще довго дивився в стелю, слухав його розмірене дихання, бездумно перебираючи довгі пасма. Якби і хотів, заснути він би не зміг, поки головоломка перед очима набувала нових граней.

На другому ярусі не мало бути нікого. Іден не пам’ятав, щоб хтось… Чи пам’ятав? Там дійсно міг бути хтось за баром? Який бармен був тоді на зміні? Хансоль? Енхо? Ні, у Енхо дружина тоді тільки народила, він не брав пізні зміни. І Хансоль впізнав Сольджіна. Яка вірогідність впізнати людину, котру бачив один раз п’ять місяців тому? Висока, якщо у тебе ейдетична пам’ять або, якщо це було не один раз. Іден схилявся до другого варіанту. Хансоль міг тоді на святі опинитись на другому ярусі? Теоретично міг, якщо йому щось знадобилося в верхньому барі. А зняти відео? Протягнути телефон навіть на спецобслуговування, де вже точно будь-які гаджети під забороною. Хоча, якщо знати сліпі зони та дуже хотіти... Так хотів чи все-таки зняв?

Іден ледь дотерпів, поки Сольджін прокинеться, йому потрібно більше фактів.

- Я приїздив в Оксамит, хотів знайти тебе, подякувати, а там офіціанти з барменом ділилися враженнями від вечора.

- Хансоль сказав, що знімав?

- Ні, наче не так, не пам’ятаю. Він, здається, просто розповідав, як Ільйон… Словом, цей Хансоль був у захваті. А коли хтось заперечив, сказав щось на кшталт «не кажи, що не хотів би подивитись таке відео».

Сподобалось, значить? Що ж, його біда.

Дізнатись, де живе Хансоль було неважко. Всього пара дзвінків, спочатку Хіджін, яка вилаяла його за те, що він її розбудив, а потім Джівон, що наче як непогано товаришувала з Хансолем. Те, що її він теж розбудив, Ідена не сильно хвилювало. Набагато важливіше тут і зараз перевірити свої здогадки.

Було близько десятої, як він вже стояв перед дверима однієї з квартир двоповерхового будинку. Не надто хороший район, будівля хоч і підтримувалась, давно потребувала капітального ремонту.

Іден залишив Сольджіна валятись у теплому ліжку, сказавши, що вийде ненадовго у справах. Не хотілось його зайвий раз нервувати, як і давати марну надію, сам він теж намагався не надто сподіватись. Але якщо у Хансоля дійсно є записи… Іден обривав себе кожного разу, щоб не будувати примарні плани, хоча серце в такі моменти пришвидшувалось в схвильованому очікуванні.

Двері довго ніхто не відчиняв. Можна було повірити, що там нікого нема, однак…

- Хансоль, ти ж знаєш, що у вас тут стіни картонні? Я прекрасно чую, як ти шурхотиш біля дверей.

Іден усміхнувся, коли після кількох секунд цілковитої тиші замок клацнув.

- Що тобі треба? – Хансоль відчинив двері на маленьку щілину, Іден міг бачити лише половину його обличчя. – Я тільки зі зміни. Та ти ж, певно, й так це знаєш.

- Не хвилюйся, багато часу не займу. Швидко обговоримо твої відеооператорські таланти, і підеш далі спати.

Хансоль фиркнув та сально посміхнувся.

- Що, подружка Хіджін розтріпала? Невже хвилюєшся, що я якимось холодним вечором пересмикну на твого красунчика? А я казав, що ти зняв Кіма з нього, щоб самому трахнути. Але твій красунчик все одно по мужиках пішов. Щось погано слідкуєш чи не допрацьовуєш, Іден-щі.

Іден силою змусив себе розтиснути зуби. Довелося нагадати, що йому все ще потрібен цей вилупок і, бажано, зі спроможністю нормально говорити, інакше він би вже к чортям розбив цей поганий рот.

- Відео, Хансоль, мені потрібні відео, які ти зняв.

- Ого, який погляд, аж страшно. Розслабся, нема ніяких відео. Видалив я все. Вчора здуру вирішив пофоткати, але я, знаєш, не поціновувач такого жорсткача, коли морду собі ріжуть.

- Зате поціновувач зґвалтувань, чи не так?

- Не знаю, про що ти.

- Я про те відео, що ти зняв у жовтні. Сподобалось, як його затискали на твоїх очах? – Іден стиснув кулаки. Очі Хансоля розширились. - Уявляєш себе на місці Кіма? Як він звивається під тобою, а ти тримаєш його, сам задираєш прозору сорочку, стягуєш штани та просовуєш пальці під чорні тісні труси.

- Білі, - гучно ковтнув Хансоль.

- Та невже? На ньому тоді були білі? – зло посміхнувся Іден.

- Я… - Хансоль змарнів та випалив загнано: - Іди геть, у мене нічого нема.

Хансоль хотів захлопнути двері, тільки Іден виявився швидшим. Від удару ногою в важких чоботах двері гучно стукнулись об стіну, а Хансоль, не втримавшись, з зойком приземлився задом на підлогу власного коридору. Іден зайшов у квартиру, зачинив за собою двері та нависнув над ошалілим хлопцем.

- Тепер поговоримо більш змістовно.

- У мене дійсно нічого нема! – вигукнув той та відповз на пів метра.

Іден стримався, щоб не пнути цього жалюгідного хробака, хоча дуже хотілося.

- Не кричи, люди й так вже в курсі, що живуть поруч зі збоченцем, не будемо їх просвіщати, що ти ще й злочинець.

- Це не злочин знімати для себе! Я нікуди не викладав!

Не викладав, значить? Отже, відео дійсно існує? Іден думав, що відчує радість, полегшення чи щось ще з цього ж спектру, тільки в реальності було просто гидко.

- Мін Хьонбіну скажемо те саме? Керуючий оцінить, - Іден сів навпочіпки біля Хансоля. - Чи одразу підемо до Кім Ільйона? Тому точно сподобається порно з собою в головній ролі.

- Іди до біса, - Хансоль, певно, оговтавшись, штовхнув Ідена в плече та підвівся. - Ти нічого не доведеш.

- А мені треба щось доводити? Один натяк, і до тебе в гості завітаю вже не я, а пан Кім зі своєю службою охорони. Такі люди заради своєї репутації зроблять все, з тобою панькатись ніхто не буде. Я ж зі свого боку посприяю, щоб інформація про те, хто вчора знімав вечерю пана Кіма, досягла потрібних вух якомога швидше.

Хансоль закусив губу, зацьковано дивлячись на Ідена з-під брів. Що, невже, крім хтивої каші, в голові ще є якісь мізки?

- А тобі нащо це відео? Ти хочеш… - тут його очі округлилися, і він відсахнувся від Ідена. – Бляха, не кажи, що ти зі своїм хлопцем вирішили грошенят зрубити з того хріна. Він не повівся на спектакль з суїцидом, так ви йому аля зґвалтування намалюєте? Оце вже без мене! Їм бабки, а мене крайнім виставите? Та іди ти нахуй, Ян Іден. Не знаю, звідкіля ти дізнався про відео, але врахуй, я сам можу натякнути пану Кіму, як ви під нього копаєте.

Іден не дуже міг відслідкувати момент, в якій опинився біля Хансоля, штовхнув його до стіни та перетиснув горло передпліччям. Поки несильно, але достатньо, щоб вгамувати біле полум’я люті, котре розгоралось десь в районі сонячного сплетіння, та щоб Хансоль вилупив очі, панічно чіпляючись за його руку.

- Здається, ти не зрозумів. У тебе вибір не в тому, віддати мені записи чи ні. А добровільно ти це зробиш або ж мені доведеться робити все самому. Я прийшов не просити, не торгуватись з тобою. Кім все одно побачить це відео, питання, чи знатиме він, кому завдячувати.

Ігровий комп’ютер завантажувався швидко. Хансоль нервово постукував пальцями по мишці, косо спостерігаючи за Іденом.

- Ти псих, - буркнув він та потер шию. – Ще й дохріна сильний. А якби ти мені щось зламав?

- Походив би місяць в лангеті, медицина зараз творить дива, - байдуже відізвався Іден. І він не перебільшував. Коли на кону стоїть безпека Сольджіна, одна зламана кінцівка якогось вилупка - прийнятна ціна. Або навіть не одна.

Папка була без ярлика на робочому столі, мала невинну назву «рецепти» та ховалася серед інших файлів з назвами якихось ігор. Іден зневажливо хмикнув на таку конспірацію. Той хоч здогадався накидати туди якісь нотатки з пропорціями домашнього печива?

Не здогадався. Десятки відеофайлів з цифрами замість назв. Хансоль клацнув мишею по першому, виводячи на екран знайомий інтер’єр. Іден вчепився в край столу, коли камера сфокусувалась на двох фігурах на дивані біля скляної огорожі.

- Гарно відзняв. Якщо звільнять, можеш сміливо йти в оператори, - процідив Іден. Дивитися на це було важко, хоча і знав, чим все закінчилось, проте, коли в кадр увірвався він сам, відчув полегшення. – А якби я не прийшов, ти б так і знімав? Навіть думки не було допомогти?

- Чим? За лубрикантом збігати чи волосся потримати, щоб відсмоктувати не заважало? Твій танцівник не сильно-то був проти. А навіть якби й так, знаєш, скільки б йому потім заплатили? Думаєш, він перший такий? Це ви на своїй кухні ні хріна не бачите, а я тільки за пів року…

Хансоль говорив щось ще, обурено, презирливо, однак для Ідена його голос перетворився на далекий фоновий шум. Заплющити очі, порахувати від нуля до двадцяти та в зворотному порядку. Знала б ця нікчемна мерзота, наскільки Іден близький до того, щоб схопити його за волосся та кілька разів вдарити пикою об стіл, сидів би тихенько та боявся зайвий раз рота відкрити.

Єдина користь, відео вийшло напрочуд якісним, можна чітко роздивитись обличчя та те, як Сольджін намагається відштовхнути насильника. Одразу видно, оператор досвідчений, навіть руки майже не смик…

Досвідчений?

Іден різко підняв голову.

- Що на інших відео?

- Яка тобі різниця? Я просто знімав виступи. Ти отримав, що хотів, ти не маєш права лазити по моїх… Що ти робиш?! – верескнув Хансоль, коли Іден відштовхнув його, ледь не перевернувши разом з кріслом на колесах.

Іден поморщився від гучного звуку та почав відкривати один файл за іншим. І вже скоро стало ясно, що то не просто набір рандомних цифр, кожне відео підписувалося датою. Всі заходи в Оксамиті за останні два роки. Хансоль спробував вимкнути системний блок, але Іден одним лише поглядом змусив його відійти. І у хлопця, певно, все ж ввімкнувся в голові запобіжник. Вчасно, Іден з ним би зараз церемонитись не став.

Інколи на відео справді були всього лише виступи запрошених гуртів, але більшість мали доволі пікантні кадри різного ступеня роздягнутості та якості зйомки. Підстаркуватий бізнесмен, що трахав в туалеті тендітного хлопчика, нагнувши його над раковиною. Дама в дорогій сукні з поплившим макіяжем м’яла в’ялий член хлопця, що на попередньому відео співав на сцені. Зовсім юна дівчинка витирала сльози та намагалася прикрити груди порваною кофтиною.

І ще багато іншого, від якого волосся ставало дибки. Він пропрацював в Оксамиті рік, не знаючи, що відбувається буквально за стіною. Чи всі ці дівчата та хлопці були повіями? Всі знали, на що ідуть, погоджуючись на підробіток, де обіцяли непогані гроші? А скільки таких як Сольджін та його друзі? Кому дякувати, що Іден саме в той вечір вийшов у зал, хоча до цього шеф справлявся самостійно та й офіціанти прекрасно знали свою роботу. Якби не це, а потім не той бісів шоколадний фонтан, котрий все ніяк не вдавалося встановити, Сольджін би став черговою розвагою в ланцюжку подібних вечірок. І єдиним свідчення, що там щось сталося, було б відео конченого збоченця, якого збуджує дивитись, як він пручався, поки ним хтось користувався у своє задоволення.

Ще на трьох відео Іден помітив знайому пику Ільйона, але дивитись, з ким той розважався того разу не став. Одного відео з Сольджіном було б достатньо, щоб у пана Кіма виникли неприємності, винеси хтось це не загал. Однак те, що подібне відбувалося систематично, в одному й тому ж місці, підвищувало ставки до небес. Іден поки не знав, як він використовуватиме це, але скинув собі на телефон всю папку.

- Видаляй.

- Все? – приречено видихнув Хансоль.

Іден подивився на нього, як на ідіота. Яка йому різниця до всіх? Хай сам вирішує, чи тримати у себе таку бомбу уповільненої дії. Питання часу, коли його впіймають на гарячому, якщо не Кім, то хтось інший. Впливових людей там вистачає, а вони явно не прийдуть у захват від компромату на себе.

- Номер один, - Іден смикнув кутиком губ в злій напівусмішці. Тільки один файл позначався просто одиницею. Певно, щоб бути на початку списку. Найулюбленіше. - Десь ще є копії?

- Я що, несповна розуму в телефоні таке ще таскати? Боже, таке враження, що з твого танцівника поменшає, якщо хтось подрочить на нього. З твоїми ревнощами треба було монашку якусь завалити, там під рясу тільки ти б заглядав.

Іден все ж таки не втримався, коротко, без замаху, вдаривши лівою Хансоля під дих. І поки той, скорчившись, осів на підлогу, пішов.

Ревнощі? О, так, Іден ревнивий. Дуже. А ще більше має бажання відгородити Сольджіна від різних покидьків. І перший крок він вже зробив.

*

Залишати Сольджіна надовго самого не хотілось. Як він почувався, Іден міг лише здогадуватись. У самого нервова система трималася виключно не впертості, що вимагала повної зібраності. Він думав, після вчорашнього спатиме погано, але ні. Обіймаючи теплого, розслабленого Сольджіна, його зморило дуже швидко. Якби не Хіджін, навряд чи прокинувся б раніше дев’ятої-десятої. І це було теж трохи несподівано. Зазвичай йому потрібен час звикнути, що він спить не сам, однак Сольджін якимось чином пробрався в зону комфорту Ідена, як наче завжди там був.

Іден надіявся, поки його немає, Сольджін не вигадає якусь чергову дичину з серії «це лише моя проблема, мені краще піти, щоб з тобою все було добре». Не буде. Без нього, не знаючи, як він, що з ним. Тому хотілося якомога швидше дістатися дому.

Ідену залишалося пройти ще хвилин десять, далі по вулиці вже виднілися три висотки, що входили в їхній житловий комплекс, як у внутрішній кишені ожив телефон. Колишній начальник явно не був тією людиною, ім’я котрої Іден очікував побачити на дисплеї.

Шеф Мін Чонсок наче постарів з того часу, як Іден бачив його востаннє. Хоча, можливо, так здавалося, Ідену нечасто доводилось бачити його просто у звичайному одязі, не в кітелі та поза межами кухні. Той приїздив раніше за всіх і їхав з роботи теж лише після того, як відправить своїх кухарів по домах. Було дико сидіти з ним за одним столом у кабінці в якомусь маленькому ресторанчику. Іден насилу знайшов його, хоча розташовувався заклад в одному районі з його будинком.

- Це місце відкрив мій знайомий ще рік тому. А у мене все не було часу зайти, - шеф з цікавістю оглядався, хоча дивитись, крім як на сірі перегородки та не надто багате меню, не було на що. – Як був скнарою, так і залишився. Хоча, яка різниця, ми тут ненадовго. Думаю, у тебе своїх справ вдосталь. Надіюсь, я тебе не з роботи смикнув?

- Ні, у мене вихідний.

- Куди влаштувався? Я чув, ти був в кількох ресторанах.

- Я бариста в кав’ярні, - Іден байдуже знизав плечима під здивованим поглядом шефа.

Ще пару місяців тому йому було б соромно зізнаватись в цьому, і не комусь, а самому шефу, визнаному кухарю світового масштабу. Зараз же ніякого зніяковіння він не відчував. Робота як робота. Яка різниця, що подумає про нього Мін Чонсок? Хоча йому і було цікаво, навіщо шеф запросив на зустріч, більшість думок були направлені на того, хто чекає його вдома. Тому краще, щоб вони закінчили з ввічливими передмовами та перейшли скоріш до суті.

- Бариста? Несподівано. З твоїм талантом…

- Самі розумієте, талант мало що вирішує, коли твоє ім’я в чорному списку.

- Розумію, але… Так, гаразд, - шеф тряхнув головою та зчепив руки перед собою в замок. – Я хочу запитати, що насправді відбулося того вечора в Оксамиті. Що передувало твоєму звільненню?

Іден, наскільки б він не поважав людину напроти, скептично підняв брову. Шефу знадобилось без малого п’ять місяців, щоб запитати це? Яка вже різниця?

- Хіба ви не знаєте?

- До вчора я знав лише те, що ти навіщось вийшов у зал та побився з гостем, замовником. Офіціанти казали, заступився за якогось хлопця. Так собі причина для професіонала та й для будь-якої адекватної дорослої людини. Можна ж покликати охорону, його супутників, якщо гість перевищив свій алкогольний ліміт.

Іден нестримано приснув. Як же у світі шефа Міна все просто. Охорона, яка боїться зайвий раз зазирнути в залу, щоб не побачити чогось, що вони бачити не хочуть. Супутники гостя, котрі не проти розважитись так само. О, а ще бармени, що знімають всю цю вакханалію, а ввечері вдома задовольняють себе, дивлячись на сльози жертв. Кого ще Іден мав покликати?

- Я вважав твоє звільнення виправданим, як би ти мені не імпонував. Раз не можеш дати ради своїм емоціям, тобі не місце в високій кухні. Ми готуємо для різних людей, перших осіб держави, політиків, дипломатів, бізнесменів. Не всі вони приємні люди, але треба тримати лице та не втрачати свою гідність. Але те, що обговорювали вночі офіціанти, охорона, навіть кілька кухарів… Не знаю.

- Я просив охорону втрутитись, якщо вам цікаво. Як бачите, всім важливіше тримати лице.

- Пробач. Це я допоміг Мін Хьонбіну вийти на представників чорного реєстру. Я думав, раз він налаштований настільки радикально, значить, проти тебе є вагомі докази. Я був дуже в тобі розчарований, тепер же мені здається, я сильно помилився. Треба було вислухати ще тебе, зв’язатись з власницею, а не…

- Для чого ви це кажете? – не надто ввічливо перебив його Іден. Його тон був холодний, слова різкими, не так належно говорити з людиною, що має вище соціальне положення та старша за тебе вдвічі. Тільки жодних мук совісті Іден не відчував. – Коли вже нічого не можна змінити, вам раптом знадобились мої пояснення?

Шеф зітхнув та відвів очі, в той час, як Іден, навпаки, роздивлявся його з прискіпливою увагою. Визначити, що саме він відчував до чоловіка навпроти та нововідкритих фактів було складно. Жаль, що так сталося? Злість? Ні. Іден нашкодувався з цього приводу на все життя наперед, злитись теж вже не було сил. Розчарування? Це ближче. Але скоріше відторгнення. Наскільки він поважав шефа, як наставника, видатну особистість, що залишить свій вклад в історії кулінарного мистецтва, настільки тепер не бажав знаходитись поруч.

От нащо йому ці знання? Що він буде з ними робити? Іден й так не надто довіряв людям, а зараз зневірився ще в одній людині, котрій він особисто нічого поганого не зробив.

- Пробач. Я гадав, ти це заслужив.

- А зараз вже так не думаєте? – хмикнув Іден та одразу продовжив вже іншим тоном, подавшись вперед. – Ви знаєте, що відбувається в Оксамиті? Закриті вечірки для еліти, сходини багатіїв. Знаєте, як саме вони розважаються?

- Здогадуюсь, але не думав, що все настільки серйозно.

- Здогадуєтесь? Прекрасно. Хто ще здогадується? Власниця?

- Не знаю, вона вже рік з Франції не приїздила, не думаю, що її цікавить щось, крім прибутку.

- Тоді чого ви не сказали їй? Раз ви, як кажете, здогадуєтесь? Чи це нормальне явище в світі елітних закладів з бісовими зірками? – от тепер він почав заводитись, коли в складний клубок почуттів почала вплітатись огида.

Під час навчання щось жоден викладач не заїкнувся, що йому доведеться стикнутися з цим боком ресторанного бізнесу. А варто було б. Щоб це не стало сюрпризом для Ідена, котрий амбітно мріяв, що попереду лише вдосконалення своїх навичок, створення нових страв та отримання за це заслуженого визнання.

- Послухай, це дійсно ненормально. Я не хочу, щоб ти думав, наче подібне відбувається в абсолютно всіх закладах. Запевняю, це не так. Але в нашій професії треба бути готовим, що можна дізнатись багато таємниць гостя, особливо, якщо гість постійний. Ти ще молодий, я знаю, ти до цього не працював в ресторанах такого рівня, треба навчитись тримати дистанцію з гостями, твоя справа - готувати для них, їхня - оцінити твою майстерність та додати свої імена у твій послужний список. Все інше нікого з вас не має цікавити, - твердо закінчив шеф, хоча по вигляду легко зчитувалось, як він не в захваті від того, що говорив.

А Ідена і не цікавило. Зовсім. Хай хоч президент приведе свою молоду коханку поїсти устриць. Іден мовчки зробить свою роботу та забуде про це наступного дня через непотрібність. Зробив би Іден те саме, якби тоді це був не Сольджін? Певно, що так. Якби побачив та зрозумів, до чого все іде. Інше питання, чи зачепив би той гіпотетичний інший настільки, щоб Іден шукав його очима серед натовпу з сотнею людей.

- Пан Кім дійсно переслідує того хлопця, котрого він?… З котрим у них сталося непорозуміння?

- Надаю перевагу, коли речі називають своїми іменами. Кім хотів зґвалтувати запрошеного на свято танцівника, я не дозволив цього зробити. І тепер багатенький сучьониш вирішив добитись свого погрозами, шантажує його мною та його друзями. Достатньо вагомо, щоб втрутитись? – Ідену вже набридла вся ця розмова. Задовольняти чужу цікавість, вислуховувати лекції по професійній етиці. За цим його покликав Мін Чонсок? У Ідена точно є справи важливіші. Тому хай не розраховує на подробиці.

- Я розумію, заради близької людини… Ти дійсно зустрічаєшся з ним? Хіджін казала, тільки я до останнього думав, що неправильно зрозумів. Хіба ти не зустрічався з нею? Ви виглядали гарною парою. Ніколи б не подумав, що ти по хлопцях. Я працював з кількома поціновувачами чоловічої краси, дуже манірні, місцями жіночні, ти геть на них не схожий. - шеф подивився на нього зі співчуттям, як наче дізнався, що у Ідена якась неприємна хвороба.

- Якщо це все, то я піду, - Іден зі скреготом відсунув свій стілець від столу та підвівся. Обговорювати свою орієнтацію він не мав жодного бажання, виправдовуватись за власний вибір теж.

- Почекай, - шеф теж піднявся та поклав руку йому на плече. – Вибач, я не мав на увазі нічого поганого. Це твоє життя, тобі вирішувати, кого кохати.

Велике спасибі, а то ж Ідену так не вистачало чужого дозволу та схвалення.

Шеф, певно, побачивши щось на його обличчі, важко зітхнув та замість подальших розмов витяг якісь зім’яті папери з наплічної сумки, поклавши їх перед Іденом.

- Що це? – Іден пробіг очима по перших рядках. Зачепившись за ім’я Сольджіна, він схопив аркуші, вчитуючись вже уважніше.

- Мінхьок знайшов цей договір, коли прибирав зі столу пана Кіма та твого хлопця. Як і завжди, хотів покласти в шафу для забутих речей, але коли зрозумів, що сталося, сховав у кошику між брудними скатертинами. Він просив передати, якщо буде потрібно, він виступить свідком. Його сестра теж була жертвою насилля, і пробачати це пихатому виродку не можна, хай би чим він не погрожував.

Сольджін налетів на нього з порогу, Іден встиг притримати його за плечі, щоб вони обидва не впали.

- Де ти був? Я думав, щось трапилось, думав, він знайшов тебе, - шепотів Сольджін йому в шию, обіймаючи міцно, навіть попри те, що одяг Ідена був вологим від дрібного дощу, що йшов весь ранок.

- Тшш, все добре, Сольджіні, тепер все буде добре.

- Ти про що? – Сольджін відсунувся, щоб мати змогу дивитись йому в вічі, і Іден, не втримавшись, погладив його по щоці, прямо над порізом.

- У нас є докази. Навіть більше, ніж я очікував.

Відео в телефоні важили стільки, що могли суперничати зі злитком банківського золота. А якщо додати до них контракт з вписаними в нього іменами Сольджіна та Кіма і номер телефону Мінхьока на жовтому стикері, вкладеному між аркушами, то… У них дійсно може щось вийти.