Альфа сузір'я Скорпіона

- Пане Ян, - інспекторка Вон подзвонила в той момент, коли Іден тільки ввійшов у квартиру Хьонджуна. Сам господар позіхав та щулив заспані очі. У нього була нічна зміна, Іден це знав і відчував би провину, що розбудив його, але не в тій ситуації, коли адреналін та зле збудження штовхало його вперед.

- Пані Вон, - повернув їй Іден, знімаючи взуття під поглядом, що міг значити лише «чого припхався зрання?». І байдуже, що на годиннику вже друга дня.

- Мені, звісно, байдуже, що там буде з вами. Свою справу я зробила, побажання поважних людей врахувала та більше не лізтиму в цю справу. Але ж Теміні засмутиться, а я не люблю, коли моє цуценятко сумує.

Іден хмикнув та закотив очі. Цікаво, звісно, і про цуцика, і про те, що дамочка все ще так зворушливо прив’язана до колишнього хлопця, проте хотілося б обійтися без довгих вступів та непотрібної драматичності. Особливо, якщо їй дійсно є що сказати по справі.

Наче почувши його думки, Чунсо змінила тон на рівний професійний.

- Мій інформатор тільки зараз закінчив збір доказів. Мені це вже не потрібно, а вам з паном Лі може стати у пригоді. Ви знаєте таку панянку, Сомун Юна?

- Ні.

Прізвище рідкісне, він би точно запам’ятав, якби чув його раніше.

- Тоді спитаєте у пана Лі, він працював з нею. Одна з танцівниць, що виступала з ним в Оксамиті.

- Оксамит? Я правильно почув? Ваш ресторанний бордель? – у Хьонджуна навіть очі ширше розплющились. Він притулився до Ідена, намагаючись притиснутись вухом до телефону з іншого боку, проте через різницю у зрості у нього не сильно виходило. Іден спробував його відпихнути, але куди ж там. – Нахились. Або ввімкни гучну. Я маю знати все, що говориться в моєму домі.

Іден інколи вважав таку допитливість та настирність кумедною, але частіше хотілося прибити друга за звичку влазити в чужі справи. Як, наприклад, зараз. Він нерідко підслуховував його розмови, щоб потім обов’язково впхнутись третім. Іден вважав, що це наслідки того, що Хон погано переносив самотність, а тут як наче він залишався осторонь, поки інші розмовляли. Іден робив на це скидку, хоч і закочував очі у два рази інтенсивніше. Зараз же приставучість нахабного хом’яка не виправдовувалась навіть цим.

- Та що сьогодні за зв’язок? Цілий день якісь сторонні звуки. Я зараз перетелефоную.

- Не треба, це у мене. Я куртку знімав.

Іден перестав намагатись відчепитись від себе Хьонджуна та поглядом пообіцяв йому всі кари небесні. Хон вдав, що повірив та ще ближче підсунувся до Ідена.

- Гаразд. Про що?.. А, так. Ми вийшли на організатора, що займався днем народження. Виявилось, його вже колись намагались притягнути до відповідальності за злочини проти статевої свободи та організацію секс-трафіка, але хтось дуже ретельно прикрив його сраку. Він мав зв’язки з різними розважальними компаніями, ще десять років тому самі лейбли охоче продавали своїх артистів. Зараз же все менше компаній ідуть на такий ризик після кількох гучних скандалів. У нашого дільця життя ускладнилось, стало менше можливостей, а товар його клієнти хотіли ексклюзивний. От і довелося вишукувати інші шпарини та зв’язуватись вже не з керівництвом, а з дрібними щурами, що бажали підзаробити.

Хьонджун поруч переривчасто видихнув та прошепотів беззвучно «охуїти». Іден був з ним солідарним.

- І вони охоче продавали своїх колег? Ця Юна теж?

У голові не вкладалося, що хтось заради грошей міг на це піти, знаючи, що там можуть зробити з їхніми знайомими, а то й друзями.

- Ну, вони ж не ви. Це вам принципи, мораль чи що там у вас не дають пройти повз зґвалтування гарненького хлопчика. У інших з цим все нормально. Ще з попередніх місць роботи наша не надто етична танцювалка займалася підгоном дівчат. Гроші хороші, легкі, нічого складного робити не потрібно, просто за потреби говорити, хто з колег міг бути не проти заробити таким чином, когось вмовляла, якщо замовники обирали не абстрактну дівчинку, а конкретну. І всі залишались задоволені. З новим колективом їй пощастило менше. Очевидних продавчинь пісьок не було, в колективі більше чоловіків, вона у стосунках з їхнім лідером Джейсоном Кімом, думаю, напряму вона розпитувати побоялась, назвала ім’я Лі Юнхо навмання, бо гроші вже взяла, а про Лі в певних колах колись ходили чутки. Говорити з ним не стала, скоріш за все, побоявшись, що той може розповісти Джейсону.

- Тобто їй було начхати, що Юнхо міг бути проти.

- Швидко вхоплюєте. Не її ж нагинатимуть. Тільки з цим дівчинка прорахувалась. Організатор теж промовчав, що Юнхо піде під їхнього боса, але й інші танцівники без роботи не залишаться. Кім особисто схвалював кожного, щоб були різні типажі, враховуючи вподобання своїх друзів. Не знаю, чого він вже на святі передумав, далі ви бачили, що з цього вийшло, - Чунсо зітхнула, на фоні почувся гудок авто, певно, говорити у відділку вона не ризикнула. – Робіть висновки, звідкіля у Кіма постійно були дані про пана Лі. Організатор згадував, що цього разу нею були дуже незадоволені, цілком вірогідно, змусили відпрацьовувати гроші. Звісно, це припущення, був би час, ми б знали достеменно, але це все, чим я можу вам допомогти. Будьте пильні до свого оточення, особливо до цієї дамочки. І переказуйте вітання Теміні. Якщо він подзвонить у суботу, я буду не проти.

Іден опустив руку з телефоном та прикусив губу, здираючи з неї клаптик шкіри. Отже, Сомун Юна. Тепер стало зрозуміло, як Кім дізнався номер Ідена. Сольджін сказав, що Йонсан дав контакти Джею. Першого підозрювати сенсу не було, Іден ще пам’ятав, як заспокоював Чона, таке не підробиш, та й не дзвонив би той, щоб хтось допоміг врятувати хьона. Щодо другого… Іден не знав його, тому питання залишалось відкритим: дівчина сама дістала номер з його телефона чи Джей їй його дав. Для Сольджіна це точно матиме значення. Але вони розберуться з цим згодом. Поки є справи важливіші.

- Щось я не зрозумів, ви звернулися до поліції стосовно тієї справи? І мені не сказали? Та ще й до знайомої Теміна, що кличе його цуценятком? Я хочу знати все, - Хьонджун обурено надув щоки та склав руки на грудях. – Це якось пов’язане з тими ранозагоювальними препаратами? Ви ж мені, зарази, сказали, що все нормально. Чого раптом Теміну ти довіряєш більше?

- Це неправда, я довіряю вам обом, тому зараз прийшов до тебе.

- О, - войовничий вигляд Хона миттю змінився на занепокоєний, хоч і трохи ображений. – Ну, кажи, що я можу зробити?

Іден видихнув, втомлено та приречено. Якби у них дійсно було більше часу, можливостей, його друзі, якби і дізналися про все, то вже фінальну версію. Частково Іден міг зрозуміти Сольджіна, чого той не хотів нікого вплутувати. Але з іншого боку, це його Сольджін, йому-то якраз мовчати не можна, принаймні Іден твердо вважав, що мав дізнатися про все першим. Бо Іден понад усе хотів йому допомогти.

- Пам’ятаєш, торік на твоєму телефоні заглючив фейс айді, і ти не міг його розблокувати? У тебе залишились ще контакти майстра, що тобі допоміг? У мене для нього термінова робота.

«Твої три години сплинули. Моє терпіння теж. Я прийду за тобою, сучко»

- Це ми ще подивимось, хто за ким прийде першим, - зло усміхнувся Іден екрану телефона.

Час пішов.

*

- Ти божевільний!

Хьонджун повторив це кілька десятків разів з того моменту, як отримав стислу версію останніх подій. Не те щоб Іден рахував, але у вухах вже починало дзвеніти від панічних ноток у чужому голосі, котрий зараз звучав щонайменше на октаву вище звичайного. Іден докоряв собі, що взагалі прийшов до Хона, хоч і розумів, часу шукати когось, хто б витягнув з телефону Міна потрібний йому номер, у нього не було. Знайомий Хьонджуна здавався єдиним доступним рішенням. Хон теж йому був потрібен, зрештою, у Ідена не так багато людей, кому він міг довіритись. Однак вже скоро стало зрозуміло, що Іден поспішив вписувати друга у свої плани.

Дзвінок Теміна розхитав ситуацію ще більше. В кав’ярню приходили якісь люди, вимагали дати адресу Ідена, звісно, Темін відмовився, натомість отримавши безлад та наляканих відвідувачів. «Слідство закрито, треба зустрітись» - все, що встиг сказати Іден, як Темін коротко кинув, що зачинив поки кафе та чекатиме його там. «Вони сьогодні точно вже сюди не повернуться».

Іден не хотів брати з собою Хьонджуна, але той не дав йому піти, вчепившись мертвою хваткою, як тільки вони вийшли з маленького захаращеного підвалу, що мав горду назву ремонтного сервісу. З позитивного: контакт з іменем «Кім Джуйон, голова партії рівність та справедливість» існував, навіть у двох варіантах, що значились як робочий та особистий. Іден поліз перевіряти це прямо в той момент, як отримав у руки розблокований телефон. Щоправда, майстер з вибаченнями попередив, що деякі дані з пам’яті могли не зберегтись, але Ідену було байдуже до чужих світлин у галереї. А ось те, що рот Хьонджуна з того моменту не закривався ні на хвилину, дещо псувало картину. У Ідена ж тільки-но трохи піднявся настрій. Хьонджун вмовляв, лаявся, закликав до його почуття самозбереження, а насправді просто вибішував Ідена чим далі, тим більше.

- Вкрасти телефон, шантажувати політика. Я тебе не впізнаю. Ти завжди крапав мені на мізки за сумнівні авантюри, але, дідько, моє повести дівчину на нелегальні вуличні перегони на недобудованій трасі навіть поруч не стояло з цим. Ти всього лише заплатив заставу, щоб поліція мене відпустила, а я кому заплачу? Охоронцю кладовища? З тебе стружку зроблять та прикопають в коробці від парацетамолу. Ти це розумієш? Ти навіть рот не встигнеш розтулити, як тобі заламають руки, відберуть записи та в кращому випадку викинуть десь за містом. Ти цього прагнеш?

Звісно, ні. Тому зустріч Іден планував провести в людному місці. Думка епічно заявитись в кабінет майбутнього депутата (мав же у нього десь бути кабінет?), як у фільмах, сісти в чуже крісло та заявити, що тут він диктує умови, тішила безмежно. Іден смакував її з усіх боків, але, на жаль, надприродними здібностями він не володів, щоб пройти непомітно охорону по вентиляції, а потім вийти цілим та неушкодженим з офісу, вистоявши сам на сам з усією партією, та повернутися героєм до Сольджіна. Дуже заманливо, але він всього лише кухар.

- Ти мене взагалі слухаєш? – Хьонджун штовхнув його в плече та випадково зачепив ліктем Теміна, що сидів поруч, поступившись місцем за своїм робочим комп’ютером Ідену.

- Джуні, ніхто тебе не слухає, - нестримано зашипів Темін, певно, теж втомившись від звукового супроводу. - Годі завивати, в залі під стійкою аптечка, піди парацетамол свій випий та заспокойся. І взагалі-то я тебе не запрошував, але як прийшов, то хоч не заважай.

- Авжеж, не запрошували. Утворили тут коаліцію рятівників і радіють. Темін, ну хоч у тебе має бути мозок. Хай у цього желе в голові, але ти ж не западав на гарненький писок танцівника. Де ваш, бляха, здоровий глузд?

Іден зітхнув. Здоровий глузд - якраз те, що він намагається знайти вихід, а не барикадується у своїй квартирі з надіями, що воно розсмокчеться саме по собі. Це, на думку Хьонджуна, він мав робити? Тоді хто з них з желе в мізках?

Кинувши на Хона дратівливий погляд, він від’єднав від процесора флешку, кинув її на стіл поруч з такою ж, та вставив в роз’єм наступний накопичувач. Кожен з них матиме ідентичний вміст, все, що Іден дістав від бармена. Одна з них залишиться Теміну. У того, звісно, були матеріали, з якими він ходив у поліцію до своєї колишньої, ось тільки там було лише те, що стосувалося справи Сольджіна. Тепер же Ідену потрібна підстраховка, якщо зустріч з депутатом складеться для нього кепсько, мають залишитись кілька інших носіїв у різних місцях. В одному Хьонджун мав рацію, у Ідена могли вилучити телефон, флешку, однак копії гарантуватимуть певну безпеку і йому, і тому, що записи у цьому випадку знайдуть своїх глядачів.

Вони довго не могли вирішити, що робити зі свідченнями інших випадків, Йонсан запропонував знайти жертв, тим паче одну дівчину він наче як впізнав. У цьому був сенс, за дії, вчинені організовано та неодноразово, уникнути покарання в десяток разів складніше. Однак дівчина, з якою Чон зв’язався, спочатку все заперечувала, наполягаючи, що її з кимось переплутали, а побачивши кілька початкових секунд відео, зірвалася та накричала на нього. З усієї її істеричної промови, що місцями переходила в плач, виходило, що свідчити вона не буде ні за яких обставин та просто бажає, щоб їй дали спокій.

Що ж, Іден міг її зрозуміти та з самого початку на багато не розраховував. Невідомо, чим їй погрожували, ким був той чоловік, що скористався нею, але точно не рядовим службовець з сусіднього з Оксамитом офісом. З великою долею ймовірності інші жертви вчинили б так само, просто через страх за своє життя.

Можливо, якби зі справи з Кімом щось вийшло, хтось з жертв міг би побороти свій страх та теж виступити постраждалою стороною. Тепер вже не виступить. Якщо все піде так, як Іден хоче, ці записи ніколи не побачать світ. Ну і нехай. Якою б людиною його це не робило, він не відчував жалю. В їхньому хиткому становищі жаліти ще когось - велика розкіш.

- Я все розумію, але заради якогось хлопця… хьоне, послухай мене. Набити морду ґвалтівнику це одне, окей, потішив своє почуття справедливості, молодець. І заплатив за це своєю роботою та репутацією. А погрожувати політику – зовсім інше. І заради чого? Нічого не маю проти Сольджіна, непоганий хлопець. Але ти його знаєш… скільки? Пів року є вже чи нема? А разом ви… та блять, я маю на увазі, ви можете розбігтися через пару тижнів, а ти через нього зараз підставишся так, що всі твої чорні списки кухарів будуть здаватися легкою незручністю. Ніякий хлопець з гарненьким писком не вартує цього. Скажу як людина, що закінчила медичний коледж: навіть у таких між булками те саме, що в інших, у твого Сольджіна теж. Сенс ризикувати? Знайдеш собі ще десяток хлопчиків, а ось життя поновити не вдасться. Так що закінчуй думати членом та вмикай го…

- Хьонджун. Просто. Заткнися, - гаркнув Іден. Хон, що стояв по інший бік столу, підскочив від несподіванки та відсахнувся. – Ще хоч слово про Сольджіна в такому руслі, і ти сильно пошкодуєш.

Він розумів, Хьонджун хвилювався за нього, але це не врятує його від добрячого стусана, щоб клепка стала на місце. Слухати, як Сольджіна вчергове прирівнюють до просто тіла, гарного та бездушного, було огидно. Тим паче від друга. Як Хон взагалі бачив цю ситуацію? Прийти додому, виставити на вулицю Сольджіна з побажаннями самому розбиратися? Прекрасно. Що ще? Закупитись у Хьонджуна снодійним? Бо після такого Іден ніколи в житті спати не зможе. І транквілізаторів пачку, щоб не думати, не переживати, не згадувати. Неймовірне рішення, велика дяка Хон Хьонджуну.

Друга флешка з набору мала дістатись якраз-таки йому. Просто на зберігання, про всяк випадок. Іден визнавав, що це було егоїстичним з його боку, але він думав, раз Темін ледь не боєм вибив собі право брати участь у цій справі, то другий його друг вчинить так само. Особливо такий, що ладен вв’язатись у будь-який кіпіш. Тепер же Іден навіть згадувати про це не збирався. Нехай. Він не мав права ображатись на Хьонджуна за небажання підписуватись на сумнівні авантюри, однак і Хону ніхто не давав права говорити так про Сольджіна.

- Ой, дебіл, - співчутливо протягнув поруч Темін та підпер голову долонею. Ось хто виглядав по-справжньому спокійним. Наче карти йому написали розписку, що все неодмінно буде добре. Хотів би Іден теж отримати таку гарантію. – Джуні, протри свої контактні лінзи, це для тебе твої дівки всі однакові, а тут… Весь світ скоріше палатиме, ніж Скорпіон віддасть те, що належить йому. І байдуже на перешкоди, ціну, випадкові жертви. Ми можемо лише допомогти або відійти вбік, щоб не зачепило. Тямиш?

- Я…

- Ти, Джуні. А тепер посидь та подумай про свою поведінку, а нам треба обговорити деталі.

Хьонджун дійсно замовк, і в кімнаті, нарешті, запанувала тиша.

- Світ палатиме. Якось пафосно, Теміні, навіть для тебе, - через якийсь час хмикнув Іден, згрібаючи зі столу флешки та розкладаючи їх по кишенях.

Темін забрав свою та покрутив її між пальцями.

- Зате правда. Ти вже все вирішив та зробиш так, як вважаєш за потрібне, хто б що не казав.

- Це у мене в гороскопі написано? Тоді, якщо всі Скорпіони однакові, чому ми ще не захопили світ?

- Бо справа не в Скорпіонах, а в тому, що це ти. Навіть народившись під знаком Рака, тобі б це не сильно допомогло стати обережнішим та менш рішучим.

Іден однобоко усміхнувся. Значить, можна вважати, він народився під своїм власним знаком? Чудово, йому це підходить.

- Тоді хай згорить вщент.

*

Орендувати банківську скриньку було дешевше, ніж він думав, зате бюрократичних формальностей стільки, наче Іден потрапив на воєнний об’єкт. Лише через сорок хвилин флешка відправилась у сховище, код від якого, крім нього, знатиме лише Сольджін. Іден не хотів лишати копії вдома, бо це найочевидніше місце, де у разі чого будуть шукати. У Сольджіна, на його планшеті, телефоні теж нічого не має бути. Задля його безпеки. Так можна буде сказати, що він нічого не знав, а все це виключно ініціатива Ідена.

Можливо, Іден занадто нагнітав, але ставки незабаром підвищаться стократно. Це вже не психопат з обсесією на Сольджіна, хоча й він понадміру небезпечний, однак Кім-старший - зовсім інший рівень. Політик, не остання людина в країні. Іден уявлення не мав, як той відреагує та що зробить. Добре, якщо все закінчиться задовільно для всіх сторін, і вони домовляться, проте треба бути готовим до всього.

- Пробач, - перше, що він почув, сівши на переднє сидіння новенької автівки Теміна, що чекала його на паркуванні біля банку. Той взяв її лише три дні тому, і Іден, на свій сором, тільки зараз усвідомив, що так і не привітав друга. – Я не мав так говорити про Сольджіна. Просто… Я хвилююсь та… Чорт, та я до усрачки наляканий. Ти правда закоханий придурок, якщо ідеш на це заради нього. Я б так не зміг, мені моя дупа дорожче, ніж… Що?

Хьонджун перервався на смішок Теміна та перевів на нього погляд, миттєво змінивши його з винуватого на дратівливий.

- Нічого. Подивлюсь я та тебе через три роки, коли у тебе по матриці долі стоїть кохання.

- Слухай, я чогось не розумію, чого ти такий веселий? Тобі пів кав’ярні рознесли.

- По-перше, веселий та зібрано-поміркований – не синоніми, по-друге, кілька тарілок ще не пів кав’ярні, - терпляче пояснив Темін, наче дійсно то було щось очевидне.

Хоча щодо тарілок він трохи применшив, збирати з підлоги скло від полиць та розсипані кавові зерна доведеться довго. Іден відчував за це провину. Але хоча б вітрина та дорогі кавові машини залишились цілими.

- А якби там сьогодні не було цього вашого фан-клубу?

- Фан-клуб не наш, а виключно Ідена та, можливо, трохи Сольджіна. До твого відома, дівчатка приходять на кожну зміну свого оппа. Чув, Іден-оппа, пригостиш потім їм кавою за рахунок закладу.

Іден хмикнув. Оптимістично. Він не брався загадувати, як буде далі, а Темін впевнений, що за чотири дні він спокійненько повернеться до роботи на свої зміни? Це не могло не радувати, хоч щось стабільне та звичне блимає попереду вогником, поки майбутнє заволокло серпанком туману. Проте, якщо дійсно все вирішиться найближчими днями, якщо це божевілля нарешті скінчиться, Іден не тільки купить дівчатам по чашці кави, а й кожній по десерту, які вони оберуть. Є за що, не кожен чоловік наважиться сперечатися з явно недобро налаштованими мужиками, а ці пані ще й почали вести лайв, показуючи в прямому ефірі все, що відбувалося в кав’ярні, та викликали поліцію.

- Я один усвідомлюю, яка зараз величезна та непроглядна дупа відбувається?

- Не один, але карти сказали мені…

- Блін, Міні, іди ти в сраку зі своїми картами. Навіть не починай.

Їхні звичні суперечки відволікали, заспокоювали. Іден до цього моменту не надто задумувався, наскільки напружено почувався. Голоси друзів злилися в єдиний фоновий гул, що перервався вхідним дзвінком.

- Мені заблокували рахунки, - нервово хихикнув Сольджін на тому кінці зв’язку. – Я хотів подивитись, чи прийшов останній платіж від компанії, а рахунок, пишуть, тимчасово не обслуговується. Подзвонив у банк, а там ніхто нічого сказати не може і від прямих відповідей ухиляються. Здається, жарт про моє утримання більше не жарт.

- Все буде нормально, ми впораємось.

Іден вишкірився та стиснув руки в кулаки. Прекрасний хід. Залишити Сольджіна без роботи, житла, грошей. Що наступне? Він не хотів вдумуватись, але мислі все одно заполонили голову, підкидаючи один варіант гірший за інший. Треба поспішати, поки хворий виблядок не розіграв один з цих сценаріїв. Бо якби Іден був на його місці, далі на черзі стояла б сім’я.

*

Вже був вечір, але Темін з Йонсаном і не думали йти, активно сперечаючись, яке місце для зустрічі з депутатом підійде найбільше.

- Блек ен Браун чим вас не влаштовує?

- Дай подумати. Всім? – замахав руками Йонсан, добре хоч чашку з чаєм відставив на стіл, інакше б Іден з самого Чона зробив килим, достатньо, що на пухнастому ворсі де-не-де ще залишалися ледь помітні плями від крему.

- По-перше, на очах поціновувачів ранкової кави та своїх майбутніх виборців політик навряд чи наважиться щось заподіяти Ідену, по-друге, приміщення обладнане камерою. І, найголовніше, я буду там.

- В інших місцях теж є люди та камери, а ти можеш піти туди з Іден-хьоном. Сядеш десь неподалік та вдаватимеш незацікавлений фікус, а у разі чого даси знак нам з Сольджін-хьоном.

Іден теж був проти Блек ен Брауні. І справа навіть не в тому, що в такому разі Темін підставлявся сильніше, ніж потрібною. Кім-молодший хоч і мудак кончений, але миттю здогадається, хто хоче бачити його батька та зробить все, щоб зірвати зустріч. Це, звісно, при умові, що Кім-старший вважатиме за потрібне проінформувати сина про запрошення. В будь-якому разі ризикувати не хотілось, хто знає, які стосунки в тій сімейці.

Саме це Іден озвучив, практично поставивши крапку в спорі, Темін буркнув щось незадоволене собі під ніс, хоча видно було, що він сам вже не вважав свою ідею вдалою, все одно наостанок, певно, через вроджену капосність, спробував втягнути в розмову Сольджіна та схилити на свій бік.

Сольджін мовчав. Залізши на крісло з ногами, він скрутився в маленький комок, обійняв коліна руками та апатично дивився у вікно, наче йому було абсолютно байдуже, що саме вони обговорювали. Це тривало вже довго. Спочатку Іден не надав цьому значення, списавши на розхитані нерви. Занадто багато новин і всі ненайкращі. Тільки чим далі, тим більше Ідену не подобалось те, наскільки Сольджін був тихим.

- Сольджін, - Іден перегнувся через підлокітник дивану та торкнувся його плеча.

Чого він не очікував, що Сольджін різко смикне рукою, скидаючи його долоню. Іден сам смикнувся від несподіванки. Хлопці на іншому боці дивану теж притихли.

- Сольджін, я розумію… - спробував він знову, але перервався на півслові. Сольджін все ж повернувся до нього, нагородивши при цьому таким поглядом, що стало ніяково. Те, що Іден прийняв за апатію, виявилось пригнічуваною злістю. Наче Сольджін з усіх сил стримувався, щоб не вилити її назовні. – Так, здається, нам треба поговорити.

Іден підвівся, без зволікань схопив Сольджіна за руку та потягнув за собою в спальню. Друзі друзями, але він звик вирішувати проблеми віч-на-віч. Коли за ними зачинилися двері, Сольджін, що до цього покірно дозволив завести себе в кімнату, відійшов до підвіконня, обперся на нього руками та опустив голову.

- Сольджіні, просто скажи вголос, що тебе турбує.

Хоча тут швидше озвучити, з чим у них повний порядок. Але все одно Іден був не у захваті, що Сольджін надав перевагу мовчки переживати це все всередині себе. Як тоді, коли у нього ще не було підтримки, але зараз це не так.

- Що ти хочеш почути? – відізвався Сольджін оманливо рівно, коли Іден вже не очікував отримати хоч якусь реакцію. – Що ви такі молодці, вирішили все, аж цілий план склали, як поглибше зануритись у це лайно? А у мене яка роль? Сидіти на дупі рівно поки ти домовляєшся з депутатом?

- Не сидіти, ти ж сам чув, якщо Кім відмовиться, ви з Йонсаном передасте компромат…

- Кому? Пресі? Конкуруючим партіям? І що далі? Після цього у нас життя налагодиться? Ні чорта не налагодиться, стане тільки гірше. Ви цим намалюєте на своїх спинах мішені. Зараз один псих просто хоче мене трахнути, а тоді вся політична зграя жадатиме наші голови.

- Я не думаю, що до цього дійде. Моя мета – донести до Кіма, щоб тримав свого сина на повідцю. Показати, що є реальна загроза його успішній кар’єрі.

Але якщо його не почують, якщо буде небезпека для життя когось з них, Іден пустить в хід відео без вагань. Хоча б щоб помститись. І забрати сімейку Кім на дно з собою.

- Ні! – Сольджін вдарив долонею по підвіконню та повернувся до нього обличчям.

- Сольджін, послухай, - Іден спробував його торкнутись, але той увернувся та зло підтиснув губи.

- Я сказав, ні.

- Сольджін, будь ласка, - Іден теж був на взводі.

Він був готовий, що з Сольджіном домовитись буде ще важче, ніж з Хьонджуном. Тільки він надіявся, що зможе подолати впертість Лі. Одного разу у нього вийшло, прямо тут, у цій спальні. Цього разу він теж не відступить та не дозволить, щоб жертовне «я сам» взяло гору.

- Що, будь ласка? Ти змусив пообіцяти, що я не піду більше до Ільйона. Для чого? Щоб самому це зробити?

- Сольджіні, це реальний варіант, щоб нам дали спокій. Єдиний доступний в нашому становищі.

- Не єдиний.

- Навіть не думай, - миттю спалахнув Іден, ступив ближче та вперся долонями в підвіконня по обидва боки від Сольджіна. – Ми це вже проходили.

- Іден, - Сольджін підняв на нього втомлений погляд. – Це має припинитись. Чим далі, тим більше він заганяє в кут мене і тебе разом зі мною.

- От я і намагаюсь зробити так, щоб це божевілля, нарешті, закінчилось. Довірся мені.

Іден посунув руку, спочатку легко, самими пальцями, а потім більш впевнено торкаючись спини Сольджіна, поки вся долоня не притислась до попереку. Цього разу Сольджін не став уникати контакту, однак торкнутись якось у відповідь не намагався, його руки були схрещені на грудях.

- Довірити тобі вчинити самогубство? Це ти хочеш сказати? Шантажувати одну з перших осіб країни все одно, що зайти в клітку до лева з цукеркою та надіятись, що лев з’їсть її, а не тебе.

- Ти планував зробити те саме, щоправда, з одним диктофоном та сподіваннями, що хоча б вдасться його ввімкнути. Ось це дійсно самогубство. Я ж піду до Кіма, маючи все, щоб диктувати свої умови. Тому, вважай, я просто завершу те, що почав ти, - Іден невесело хмикнув, спостерігаючи, як Сольджін обурено розкривав та закривав рот, але жодного слова так і не спромігся вимовити. Бо Іден мав рацію, вони обидва це знали.

Іден підняв вільну руку та вплів пальці у хвилясте волосся біля скроні, великим гладячи теплу шкіру з полохливою жилкою під нею.

- Я тепер думаю, може, дійсно краще поїхати? Хоча б на якийсь час, не буде ж його зацикленість на мені тривати вічно. Рік-два, потім повернусь.

- Тобі доведеться відмовитись від танців та великої сцени, від свого звичного життя. А як щодо твоїх батьків, друзів? Готовий все це кинути через забаганки хворого мудака? А чи не забагато жертв для нього одного?

Іден не відкидав таку можливість, що доведеться поїхати. Особливо, якщо відео з’являться у вільному доступі та стануть надбанням суспільства. В цей час в ідеалі їм би знаходитись подалі від епіцентру. Ще до початку слідства він дивився доступні білети на найближчі дати, а потім зненацька увірував у правоохоронну машину, побачивши, як активно пішло розслідування. Навіть дозволив собі думки, що все може налагодитись. А життя в який вже раз показало середній палець, нагадавши, що надіятись можна лише на себе. І ось знову все повернулося до думок про втечу. Це злило, змушувало кров в жилах закипати, бо якого хріна через якусь суку вони повинні залишати свій дім, свою країну та все, що для них важливо.

- Ні чорта я не готовий, - здавлено просипів Сольджін, - але зроблю, щоб не створювати нікому проблем.

- Мені здається, чи ти думаєш, наче у разі чого поїдеш сам? Ми поїдемо, Сольджіні, - Іден зробив наголос на займеннику. – Чи ти надіявся таким чином позбутись мене?

- Не верзи дурниць. Просто я… Це значитиме, що ти знову чимось жертвуєш заради мене. Це неправильно, я не маю права просити тебе про це.

- Мене не треба просити. Це виключно моє егоїстичне небажання тебе відпускати.

- Я теж егоїст, я теж хочу, щоб ти мене не відпускав, - ламко усміхнувся Сольджін та замружив очі, ставши разом таким вразливим, що захистити його, заспокоїти здавалося важливішим за потребу в повітрі.

Іден зітхнув та притис його до себе. Чудово, хоч з цим визначились.

- Обіцяю, ми поїдемо. Але спочатку дозволь мені спробувати. Мені здається, я зможу виторгувати нам нормальне життя.

- А як не спрацює?

- Спрацює, - твердо відізвався Іден.

Або так, або доведеться жити в чужій країні. Варіанту залишите все як є у них не було. І Іден зробить все можливе, щоб не програти в цій боротьбі. Він не віддасть своє, цього разу точно ні.

- Я боюся, що потім нас вже не випустять за кордон, - Сольджін нарешті обійняв його у відповідь, поклавши голову на плече Ідена.

Зараз Сольджін в його руках здавався маленьким. Іден переривчасто видихнув, не знаючи, як впоратись з хвилею ніжності до цього хлопця. Її було так багато, що здавалося, наче він у ній захлинеться. Іден до цього моменту навіть не знав, що здатний відчувати настільки багато.

- Не випустять, погребемо на надувному матраці в бік Китаю. Думаю, Темін з Йонсаном будуть не проти скласти нам компанію, - криво віджартувався він, щоб хоч якось знизити рівень емоційності. Не вийшло, той продовжував зашкалювати, додаючи потроху інші почуття та сплітаючи їх в міцний вузол.

- А якщо Кім не погодиться на зустріч? Ти про це подумав?

- Ти щось пропонуєш?

- Пропоную врахувати таку можливість, - Сольджін підняв голову, зустрічаючись з ним поглядом. – Якщо вже ми збираємось у це влізти, нам потрібен план Б. Не знаю, надіслати флешку йому в офіс, можливо, вистежити його якось та змусити вислухати. Треба над цим ретельно подумати. І точно після першої відмови не кричати одразу, що ми зіллємо весь компромат конкурентам. Особливо у два наступні дні, в інтернеті бачив, післязавтра у Кіма якісь дебати з головами інших партій на національному телеканалі, тож навряд чи після таких погроз Кім адекватно сприйме те, що ми хочемо йому сказати. Може, відкласти на кілька днів розмову? Щоб не зробити собі гірше.

- Куди ще відкладати? Завтра молодший мудак зробить ще щось, а ми сидітимемо та чекатимемо, поки його татусику буде зручно? Щоб не відволікати його від важливих справ? Це і є важлива справа, Сольджіні. Ти важливий. Набагато важливіший за нерви депутата перед якимись бісовими дебатами.

- Іден, - на обличчі Сольджіна відобразилась безпомічність та вразливість, він ковтнув та опустив погляд. - Я розумію, Ільйон не зупиниться, просто… Треба бути обережним з такими людьми, зробити максимум з можливого, щоб не ескалювати конфлікт.

- Ескалювати. Який мені дістався освічений хлопець, такі слова знає, - усміхнувся Іден.

Сольджін звів брови, наче йому було боляче.

- Не блазнюй, будь ласка. Мені дійсно страшно.

- Пробач, - Іден підняв його долоню до свого лиця та притиснувся губами до зап’ястка.

- Я піду з тобою.

Авжеж, щоб Ідену було ще веселіше спілкуватись з цим сімейством.

- Сольджіні, подумай та скажи чесно, ти б дозволив мені піти, якби був на моєму місці?

Сольджін закусив губу та відвів погляд. Кутики губ Ідена смикнулись на таку відповідь. Зате дійсно чесно.

По той бік дверей почувся шурхіт та тихе, навіть делікатне покашлювання.

- Гей, молодята, можна вас? Йонсан дещо цікаве знайшов у телефоні цього вашого Хьонбіна.