Альфа сузір'я Скорпіона

Коли два роки тому продюсерська компанія «Юнікстар М’юзик» запропонувала Сольджіну контракт, він був радий до небес. Йому і раніше доводилось працювати з айдолами. На концертах, преміях, навіть в кліпи знявся, хоча розгледіти його там серед десятка інших танцівників можна було хіба що з лупою та якщо знати, куди саме дивитись. Але його роздивились, на відміну від трьох його приятелів. Вони багато років займалися в одній студії, працювали разом як бек-танцівники дівочої групи, супроводжуючи їх впродовж всього їхнього азійського туру, однак після повернення додому лише йому вручили пухку папку з логотипом Юнікстар, текстом договору та пропозицію довгострокового співробітництва.

Авжеж, Сольджін хотів. Йому обіцяли залучення в різні проєкти компанії, хороші гонорари та блискучі можливості на майбутнє. Хто б не погодився?

- Де вас носить?! Організатори скоро мене живцем закопають.

- А що я можу зробити? Агентство вже вислало нову машину, обіцяли бути хвилин через двадцять.

- Блять! Може, таксі взяти?

- Думаєш з вечірніми заторами воно приїде швидше? І нагадаю, у мене тут дев’ятеро танцівників, візажист, менеджер, а також кілька тюків з манаттям, пудрами та іншим лайном, щоб навести нашим зірочкам красу. Тут як мінімум три таксі треба, а краще чотири.

- Дідько, що ж сьогодні за день такий? Скажу дівчатам, хай тягнуть час. Уявляєш, вони тут навіть мікрофони не налаштували, а коли ми приїхали…

Далі Сольджін не вслухався в суперечку адміністратора та, певно, менеджера Тінкл, дівочої айдолгрупи Юнікстар, що теж сьогодні мали виступати на тому ж заході. Він відійшов подалі від машини, хоча це не надто допомогло, чи то у представника компанії, що супроводжував їх, настільки потужний динамік, чи чоловік просто ввімкнув гучний зв’язок і навіть цього не зрозумів, але чули їх всі в радіусі п’яти метрів.

Сольджін зітхнув та натягнув рукава тонкого кардигана, майже повністю ховаючи холодні руки під жодного разу не теплою тканиною. Всередині весь день шкреблося неприємне відчуття. Не те щоб вони раніше не виступали на приватних вечірках, було, звісно. І в якості шоубалету айдолів, і як окремі артисти, от тільки варто було менеджеру сказати, що замовник – член політичної партії, отже, і гості у нього будуть відповідні, як по тілу пройшовся неприємний озноб. Танцювати перед такою публікою було ніяково, тим паче з тими танцями, що вони зазвичай ставили. Де ті люди, а де зухвалі номери під популярні треки.

Машина, що зламалася посеред дороги, змусила нервувати ще більше. Гугл карта показувала, що до ресторану, де святкував свій день народження майбутній депутат, їхати щонайменше двадцять хвилин. Якраз стільки, скільки залишалося до їхнього виступу, і замість того, щоб готуватися до виходу, вони стояли посеред однієї з найбільш багатолюдних вулиць в центрі Сеулу, поки з-під капота їхньої автівки валив чорний густий дим, а водій з розумним виглядом роздивлявся двигун, наче дійсно знався на цьому.

Неподалік, під жовтим світлом ліхтаря стовпились Тео, Юна, Юнхо та Сохі. Йонсан ще з двома їхніми дівчатами-колегами хвилин п’ять тому пішов за кавою, Сольджін вже шкодував, що не пішов з ними. Хоча б погрівся в кав’ярні. Чорт би забрав невміння Сольджіна вдягатись по погоді. От що йому заважало подивитись прогноз та вдягнутись нормально, до прикладу, як Джей, їхній негласний лідер? Той за кілька кроків від нього про щось говорив з менеджером Соном і точно не мав проблем з морозним повітрям. Куртка, м’який на вид светр під нею явно вигравали у стильної, але анітрохи не теплої кофти Сольджіна. Хоча на своє виправдання варто було сказати, що з дому виходив він вдень, коли світило сонечко, а в календарі значилось, що зараз тільки середина жовтня. Хто ж знав, що ввечері настане грудень. Певно, всі. Бо тільки Сольджін вже скоро перетвориться на бурульку. Зате гарну і в неймовірно крутому кардигані під шкіру.

- Тримай, - йому в руки сунули картонний стакан, повитий парою, а на шию накинули легкий шарф. – Ти б ще в шортах поїхав, отих своїх брендових, якраз би під кофту підійшли.

- Знаєш, я не планував вийти погуляти посеред поїздки, - Сольджін обхопив стаканчик обома долонями, відчуваючи, як стало трохи тепліше. Від кави чи, можливо, від єхидного, але в той час турботливого голосу Йонсана. Хоча приємні відчуття трохи перекривалися холодним повітрям, що нещадно пробиралося навіть під спідню білизну. Сольджін присягається, наступного разу він не те що штани з начосом натягне, ще й ковдру з собою візьме, щоб вже точно. – Дякую.

- Будь ласка, хьоне, - усміхнувся Йонсан. – Сьогодні додому разом чи Юнхо-хьон вже уламав тебе на ігровий марафон? Він казав, нову стрілялку купив.

- От хай її сам і проходить.

- Самому мені нудно. І я ж не змушую тебе прям всю ніч грати. Хропи собі у куточку, а мені просто потрібна компанія, – капризно протягнув Юнхо за спиною та підійшов до них. – Я, між іншим, на ту виставку з тобою сходити погодився.

Ага, і вже за дві хвилини уткнувся у свій телефон та загубився в одному з залів, бо залип на якесь відео. Сольджін хмикнув, глянувши на вдавано насуплене личко друга.

З Юнхо вони познайомились півтора роки тому, але по відчуттях, наче все життя знали один одного, наскільки легко їм далося зближення. З іншими теж не виникло істотних проблем.

Коли Сольджін прийшов в Юнікстар, Джей працював з ними вже три роки. Канадець корейського походження Джейсон Кім був справжньою знаменитістю у світі професійних танців. Його запрошували в танцювальні шоу вже не тільки учасником, а й як авторитетного суддю. Він вів свої майстер-класи, навіть колишня студія танців Сольджіна кілька разів кликала його для показових занять. Про Теодора Сольджін теж чув, але трохи менше, в основному те, що було вже після переїзду Райта в Корею. Проте й за цей дворічний строк він гучно зарекомендував себе у танцювальних колах як талановитий хореограф. Юнікстар витратили майже пів року, щоб вмовити його приєднатися до них. Приблизно в цей же час Джей привів у компанію Йонсана. З усіма Сольджін хоч раз перетинався на якихось проєктах, але Чон Йонсана він знав ще з того час, як у того ще не почав ламатись голос. Вони дружили з середньої школи, хоча танцями починали займатися в різних студіях.

Сольджін був щасливий працювати з такими профі, але трохи нервував, як його приймуть старші, більш досвідчені колеги. З Джеєм у нього була різниця в п’ять років, з Тео три, і поки він ще ганяв умовних білок по кущах, ці хлопці вже робили собі ім’я, завойовуючи перемоги на танцювальних конкурсах.

Прекрасно прийняли, вже через кілька місяців Сольджін не помітив, як влився в компанію хьонів та Йонсана, молодший взагалі був у захваті від того, що у них нарешті з’явилася можливість працювати разом, а не тільки виходити на каву раз на місяць та в перервах між зустрічами кидати один одному смішні відео, щоб не забувати, що вони все ще друзі. Трохи згодом до них доєднався Юнхо. З іншими танцівниками він теж старався підтримувати хороші стосунки, от тільки саме ці четверо вшанувались звання його друзів.

З Чоном вони ще й стали сусідами, бо їздити на тренування з колишньої квартири Сольджіна виявилось незручно, а мілкий жив у двох кварталах від будівлі Юнікстар та шукав нового сусіда, коли попередній вирішив з’їхатись зі своєю дівчиною. Сольджін того хлопця не знав, але був безмежно вдячний за зайві дві години сну, які з’явились у нього після переїзду.

Очікувано, вони спізнилися. На сорок хвилин. Організатори та всі, хто був відповідальний за сьогоднішнє дійство, зустріли їх на вулиці ледь не у повному складі. Ще б пак, Сольджін уявляв, скільки грошей було вкладено, і за накладки точно доведеться потім відповісти. Однак коли якась жіночка з грубою лайкою схопила Сольджіна за руки та потягнула всередину, він ледь втримався, щоб не відповісти їй. Спиняло те, що перед ним жінка, причому старша, та й десь всередині він міг її зрозуміти, вони тут зараз всі на нервах.

Готуватись до виступу довелося поспіхом. Планувалося, що саме вони відкриють вечір, а потім мали б вийти Тінкл. Але свою чергу вони вже пропустили, так що дівчата заповнювали паузу як могли, хоча всі пісні, що вони мали заспівати, вже прозвучали. Сольджін зробив собі відмітку в голові, що треба буде потім обов’язково підійти до них та подякувати.

Тільки вже за кілька хвилин з’ясувалося, що в їхньому випадку буде великим успіхом, якщо вони взагалі дійдуть до так званої сцени. Їхніх костюмів для виступу, тих самих, що вони сьогодні самотужки складали в сумки, не було. Зовсім. У чохлах і пакетах лежало щось, що на одяг змахувало лише з великою натяжкою.

- Що це? - Сольджін підхопив двома пальцями одежину, що більше нагадувала прозору ганчірку, ніж сорочку, та зустрівся з похмурим поглядом Джея.

- Де наші костюми? Ми не будемо в цьому виступати, - Джей кинув на сумки щось з купою ременів, заклепок та мінімумом тканини між ними.

Сольджін таке тільки на відео бачив. Він взагалі сумнівався, що в цьому наборі юного БДСМщика реально танцювати. Звідки воно взялося в їхній машині? Стафф переплутав кульки? Тоді у Сольджіна багато питань щодо підготовки трейні в Юнікстар. А те, що це могло належати лише підліткам, сумніватись не доводилось. Сольджін не вирізнявся видатними м’язами чи якимись там особливо широкими плечима, навіть був худорлявим для свого зросту, але і на нього це все лахміття налізе лише дивом.

- Не вгадав, Кім. Ви слухняно вдягнете те, що є та вдасте, наче так і було задумано від початку, - гаркнув адміністратор та пнув ногою один з кульків. – Думаєте, гості погодяться почекати годинку-другу? Ви хоч розумієте, скільки замовник заплатив, щоб виступили сьогодні саме ви? Компанія надала портфоліо двох десятків постійних та ще стількох контрактних танцівників. Його син особисто обирав кожного. Знаєте, скільки це ще зверху до звичного цінника?

І, напевно, за свої гроші очікував отримати цукерочку, явно не в дешевому фантику зі славнозвісного китайського сайту.

Сорочка хоч і була просторою, але відчувалося, ніби він голий. Штани зовсім не рятували ситуацію. Вузькі настільки, що Сольджін насилу зміг натягнути їх собі на стегна. Він надіявся, що ті хоча б не тріснуть по швах від необережного руху. Бачить Небо, Сольджін би краще в занавісці вийшов, але який у них був вибір? Особливо, коли в «гримерку» зазирнув хтось з команди організаторів, погрожуючи, що він їх голими випустить на сцену разом зі стаффом, якщо через хвилину вони не з’являться в залі. Сольджін ледь стримав нервовий сміх. Що, дівчата поважним гостям встигли набриднути, тепер хочуть розбавити хлопчиками? А син депутата покладався на власний смак, коли вирішував, що хлопчиків в їхній нашвидкуруч зліпленій групі буде на одного більше? Господи, наче стриптизерів обирав для приватного танцю.

- Я бачу, комусь тут сильно весело? – миттю звівся менеджер Сон, коли губи Сольджіна мимоволі смикнулися. - Так я нагадаю, Лі, там сидять такі люди, що одним дзвінком можуть вже завтра відправити нас всіх жебракувати на північному кордоні, так що будь ласкавий викластись на повну.

І вони виклались, витискаючи все, що в їхніх силах, з урахуванням обставин. З якого місця ростуть руки у людей, котрі це все організували? Занадто мала сцена для дев’ятьох, звук середньої паршивості, місцями музику Сольджін не чув зовсім, орієнтуючись тільки на біти. А ще ці бісові костюми. Здавалось, навіть гості могли почути, як гидко рипить ця пародія на штани, коли він розсував ноги трохи більше, ніж на десять сантиметрів.

На їхній виступ було відведено пів години, якраз вистачить, щоб гості не встигли втомитися від гучної музики. Для Сольджіна ж ці три десятки хвилин тягнулись густим сиропом. Складні хореографії, місцями відверті, одні з найулюбленіших його постановок, йому б отримувати задоволення, як це буває зазвичай під час виступів на великих майданчиках, проте він тільки і міг думати, що зараз вони дійсно більше нагадували купку стриптизерів. І це відчуття посилювалося від масляних поглядів шановних гостей. Від них щось липке ворушилось у шлунку. Він звик до сцени, до уваги, але тут було щось інше. Наче їх оцінювали, немов шматок м’яса, і як він не старався, позбутися цих думок не виходило.

Зі сцени він зійшов втомлений, наче відпрацював повноцінний концерт. Зараз би проскочити швиденько в ту комірчину, що їм виділили для перевдягання, забрати свої речі та поїхати додому. Вони з Йонсаном могли б щось замовити. Те саме смачне та шкідливе, що зазвичай собі не дозволяють, але для сьогоднішнього дня вони зробили б виняток. Але, на жаль, смачнючий торт та жирний бургер поки що залишались лише в мріях.

Раніше він думав, що передбачені договором проєкти компанії – це виступи на концертах, постановка хореографій для айдолів, танцювальні шоу, якщо лейбл надумає окремо просувати своїх танцівників. І це дійсно так, але, крім цього, є ще інші заходи. Йому, та й не тільки йому, всім, хто потрапляє в індустрію розваг, дуже швидко пояснюють комерційний бік справи і що таке «торгувати обличчям». Приватні заходи, закриті вечірки, де замовники інколи були готові за їхній виступ заплатити більше, ніж якийсь музичний фестиваль. Хоча танцівників запрошували нечасто, надаючи перевагу шоуменам та співакам, проте любителі танців теж траплялися. І платили такі люди не тільки за танці, музику, пісні, а й за спілкування зі своїми гостями вже після того, як артисти спустяться зі сцени.

Зазвичай це займало годину-дві. Коли як. Залежало від того, наскільки замовник хотів похизуватися своїм статусом та можливостями. Однак у більшій частині все проходило по одній й тій схемі: світські та не дуже бесіди, усмішки, тости. Охочих поспілкуватись завжди вистачало, і Сольджін більш-менш спокійно ставився до цієї обов’язкової частини будь-якого заходу. Йому не важко обговорити з поважними панами сучасні тенденції танців, послухати комплементи та просто побути гарним, бо саме для цього їх запрошували. Переважно люди йому траплялись дійсно ввічливі та інтелігентні, проте інколи знаходились унікуми, які вважали, що вираз «розважати гостей» має багато цікавих сенсів. Неприємно, але нестрашно. Таких швидко уводила охорона або хтось з гостей, якщо через нездорову самовпевненість чи енну кількість проміле в крові ті не розуміли, коли треба відступити.

Але сьогодні щось було не так.

Оцінювальні погляди, двозначні слова, чужі долоні, що наче випадково торкаються стегон, сідниць, спини. Сольджін смикався від кожного такого прояву уваги, губився, не знаючи, як йому реагувати. Якби це було десь у звичайному клубі, питань що робити в такій ситуації не виникало б, Сольджін ніколи не був обділений бажаючими щось мати з ним, звик до комплементів своїй зовнішності, похабних пропозицій та вмів відстоювати свої кордони словами або, на крайній випадок, діями. Але ж політика не пошлеш, не вдариш по пиці, не виллєш коктейль на голову бізнесмену з якогось там місця в списку Форбс. Бо Сольджін ще хотів жити в цій країні.

- Мене що, блять, на панель привезли? Якого хуя вони мене лапають? – Юна перехопила менеджера біля входу, той тільки-но повернувся в будівлю, певно, виходячи на вулицю покурити. – Я на таке не підписувалась.

- Вона має рацію, - кивнув Тео, коли вони з Сольджіном підійшли ближче. – Мене якийсь мужик за зад вхопив, я ледь стримався, щоб йому по нирках не дати. Що за чортівня тут відбувається? Ви де цих збоченців знайшли?

- Стули пельку, - менеджер нервово огледівся, хоча в невеликому холі перед рестораном було порожньо, і почути їх тут міг хіба що привид колишнього шеф-кухаря закладу. – Це все ж таки замовники.

- Ну то й що? Нам тепер стелитись під них, бо вони гроші заплатили? Повірте, менеджер-нім, я ще не настільки у відчаї, щоб вмерти з голоду без кількох тисяч вон.

- Я розумію, Тео, я теж не в захваті, - чоловік важко зітхнув та прикрив очі. – Але давайте потерпимо ще трохи. Ні вам, ні Юнікстар проблеми не потрібні, а вони будуть, якщо ми не відпрацюємо сплачений час. Такі люди не люблять, коли щось іде не за планом. Всього година. Просто усміхайтесь, уникайте конфліктів та приглядайте одне за одним, не подобається це все мені.

- Година, значить, - втомлено видихнув Джей біля дверей вбиральні, куди обидва вийшли, щоб ненадовго втекти та просто підставити руки під струмені холодної води, відчуваючи, як м’язи обличчя зводить від необхідності усміхатися в режимі нон-стоп.

Сольджін кивнув, прикрив очі та з шумом втягнув повітря. Стало трохи моторошно. Година. Наче й небагато, але вони тут вже майже півтори, а час наче спеціально тягнувся карамеллю. Кислою та терпкою. На смак, як весь сьогоднішній вечір.

- Ти як? – Джей обережно торкнувся його плеча

- Нормально.

Він знав, що Джей йому не повірив. Сольджін і сам собі не надто вірив. Тільки от що вони обидва могли зробити? Їм всім сьогодні діставалося, особливо дівчатам, але серед хлопців саме він мав неабияку популярність.

Тричі, його намагались зняти вже тричі. Чоловік, старший за нього років на двадцять, жінці, що підійшла після, теж було не менше сорока, а ось остання з його потенційних коханок для різноманіття виглядала його одноліткою. Але вона виявилась найбільш наполегливою. Сольджіну довелося докласти зусиль, щоб грубо не скинути нахабну дівку на підлогу, коли та, не церемонячись, всілася йому на коліна, схопила за руку та прилаштувала її у себе на стегні.

- Пограємо, красунчику?

Єдине, в що міг пограти Сольджін – біг наввипередки до найближчого унітаза, бо його неметафорично нудило від огиди та страху. Коротка передишка у вбиральні не надто допомогла. Руки дрібно тремтіли, і думати виходило лише про те, коли це все скінчиться. Здавалося, що кожен зацікавлений погляд залишає на шкірі потворні маслянисті мазки.

Коли у вухах стало огидно дзвеніти, Сольджін не витримав.

На другому поверсі було порожньо. Хоча ресторан точно резервувався повністю, разом з верхнім ярусом, що мав свій власний бар, більярдний стіл у кутку та чудовий вид на основний зал, огороджений лише прозорими бортами та поручнями, Сольджін не бачив, щоб хтось за весь вечір піднімався сюди. І це було порятунком. Йому потрібна пауза. Лише декілька хвилин, щоб опанувати себе, бо всього раптом стало забагато. Хотілося просто заплющити очі та опинитися якнайдалі.

З порожньо він поспішив. В барі якийсь хлопець, певно, бармен, розбирав коробки. На прохання Сольджіна він налив йому яблучний сік, а потім ще, коли ця склянка закінчилась образливо швидко.

- Може, чогось міцнішого? – бармен кивнув на стелажі з алкоголем.

Сольджін похитав головою, підхопивши посудину з соком, на цей раз дочекавшись, поки туди додадуть лід, та перебрався до низького столика прямо біля прозорої огорожі. Артистам заборонялось вживати алкоголь, все ж вони тут працювали, а не на відпочинок приїхали. Хоча навіть якби ніякої заборони не було, пити в такому оточенні було ризиковано. Втратити контроль, де навколо тебе піраньями в’ються багатенькі виродки, котрі вважають, що за гроші їм все можна? Та й навряд чи він би зараз зміг оцінити дорогу випивку, бо сік в його склянці підозріло не мав жодного смаку.

- Це що в тебе? Hennessy? Краще спробуй Louis Royer, гарантую, цей коньяк тобі сподобається більше, тисяча доларів за пляшку.

Сольджін занадто різко повернув голову, одразу відчувши, як в голові запаморочилося. Перед очима мерехтіли мушки, так що довелося кліпнути кілька разів, щоб повернути собі чіткість зору. Біля дивану, спираючись на його спинку, стояв чоловік. Він тонко посміхнувся, спіймавши погляд Сольджіна, та опустився поруч, ставлячи перед ним наповнений на чверть сніфтер.

- Ви дуже ефектно сьогодні виступили, не скажу, що прямо любитель танців, але вас мені рекомендували. І, побачивши сьогодні, як ти танцюєш, я не пожалкував, що обрав саме вашу компанію. Якби мій друг попередив, що екран не передає навіть половини твоєї краси, замовив би тебе раніше, не чекаючи дня народження батька.

Куди, блять, замовив би?! Сольджін смикнувся так, що ледь не пролив на себе залишки соку. І що він має відповісти на це? Подякувати за комплімент? За те, що обрав саме їх? Та краще б не обирав. Сольджін сьогодні головний приз виграв, якщо його так високо оцінив сам син депутата?

Сольджін відкинувся на спинку дивана, стійко борючись з бажанням істерично розсміятися, краєм ока глянув на замовника та зробив великий ковток, бо в роті стало сухо. Очі чоловіка одразу прикипіли до відкритої шиї, ковзнули по ключицях, грудях, залишаючи по собі відчуття чогось липкого, що хотілось змити з себе якомога скоріше.

Хвилі відрази накотила майже миттєво. Об’єктивно його новий сусід по дивану не був позбавлений привабливості. Молодий, десь, може, років тридцять, з гострими рисами обличчя та вражаюче широкими плечима, що не надто старанно приховував розстібнутий піджак. На такий типаж з легкістю б повились багато дівчат і хлопців з індустрії розваг. Він не сумнівався, є айдоли, актори, танцівники, які не нехтують благами від ось таких багатих шанувальників. Так чого серед всього різноманіття корейської творчої спільноти цей багатій обрав саме його портфоліо?

- Радий, що вам сподобався наш виступ, пане… - Сольджін затнувся, зрозумівши, що гадки не має, яке у нього ім’я. Він пам’ятав, що іменинника звати пан Кім, сьогодні прозвучало достатньо привітань з таким зверненням, але що як його син має інше прізвище чи взагалі позашлюбний? Раптом ще образиться, якщо його назвати неправильно.

- Кім Ільйон, - миттєво відреагував той, здається, зовсім не звернувши увагу на заминку Сольджіна, - але ти можеш називати мене просто на ім’я.

- Пане Ільйон, - слухняно повторив Сольджін та закинув ногу на ногу. Чоловік прослідкував за його рухом, і кадик на його шиї смикнувся. Сольджін відчув, як його тіло натягнулося струною. Якщо у нього і були сподівання, що цей мужик обмежиться просто світською бесідою, то вони прямо зараз вмерли в страшних муках. Хіба не смішно? Він втік сюди від нездорової уваги до дешевого дерматину в нього на стегнах, але й тут не зміг сховатись.

- І як тобі? Подобається свято? Як на мене, вийшло навіть дуже добре. Гостям все подобається. А тобі?

- Я… - Сольджін на мить розгубився під чужим важким поглядом. Що взагалі цей мужик від нього хоче? Почути банальщину про те, як він радий тут бути? Сольджін, напевно, міг би сказати саме те, тільки побоювався, що у нього не вийде брехати правдоподібно. Не тоді, коли тіло наче наелектризоване та витрачає всі сили на те, щоб тримати обличчя.

- Ну, добре, - Ільйон посміхнувся краєчками губ і закинув руку на спинку дивана, наче випадково торкаючись шкіри Сольджіна над коміром сорочки. – Бачу, ти втомився від уваги гостей. Але зрозумій і їх, не кожен день таку красу бачать. Давай тоді поговоримо про тебе. Мені казали, місяць тому ти знімався в танцювальному шоу. Розкажи мені про це.

Тіло прошило струмом, але Сольджін міг собою пишатись, він навіть не смикнувся. Ні, чужі пальці не були холодними, та й сам дотик був доволі легким, але від нього та від надмірно ласкавого тону нутрощі скручувало. Хотілося відсунутись, відкинути подалі від себе чужу кінцівку, однак все, що він міг собі дозволити – нахилитись вперед, вдаючи, що йому конче необхідно саме зараз поставити порожню склянку на стіл, поруч з тим бісовим коньяком за хрінову кучу баксів. А потім повернувся всім корпусом до співрозмовника, буцімто дійсно налаштовуючись на душевну бесіду.

Ільйон розчаровано піджав губи, неохоче прибираючи руку з високої спинки собі на коліно. Сольджін нервово смикнув кутиком губ, але наступної миті вже опанував себе та зобразив на обличчі приємну усмішку, котру тисячі разів відпрацьовував перед дзеркалом. Про що він там хотів послухати? Про шоу? Окей, хай буде шоу, тільки б руки і далі тримав при собі до того часу, як Сольджін зможе ввічливо розкланятись та піти.

Розмова не клеїлась. Зазвичай Сольджін одразу вловлював, коли гостя починало вести, ціпко спостерігаючи за чужими рухами, очима, обличчям. Але сьогодні абсолютно все йшло шкереберть. Ільйон майже не пив, практично весь час мовчав, лише декілька разів вставив пару речень. Його очі, темні настільки, що практично неможливо було побачити контур зіниць, невідривно дивилися на Сольджіна.

В якийсь момент він перестав намагатись створити бодай ілюзію діалогу. І це виглядало моторошно, хотілося смикнути плечима і скинути з себе важкий, масний погляд. Можливо, через це він пропустив момент, коли чужа рука раптом опинилась на його потилиці та стиснула волосся в кулаку. Сольджін ледь повітрям не захлинувся, коли чоловік смикнув довгі пасма, змушуючи його відкинути голову назад.

- Гарний, який же ти гарний, - з придихом, із захопленням видав Ільйон, нахилився до нього та з шумом втягнув повітря. – Як же смачно пахнеш.

Він ще раз вдихнув, але на цей раз притиснувшись носом до відкритої шиї. Сольджін чимдуж стиснув зуби та смикнувся, тільки чоловік явно був сильнішим. Всередині почала наростати паніка. Він забився в сталевому захваті, тільки, здається, Ільйону на це було байдуже. Чужі губи волого торкнулися його ключиці, посилаючи по тілу гарячу хвилю відрази. Та якого біса? Сольджін упершись долонями в широкі плечі чоловіка, щосили штовхнув його, і, на диво, важке, наче кам’яне на дотик тіло піддалося.

Короткий спалах болю в потилиці підказав, що він тільки що позбавився добрячого жмута волосся, але Ільйона відкинуло назад, ще трохи, і він зовсім би звалився з дивану. На його обличчі було стільки здивування, наче він навіть уявити не міг, що йому можуть опиратись.

- От же ж сучка, – процідив чоловік, потираючи лікоть, яким він приклався об дерев’яний підлокітник.

Та хто б казав. Сольджін нервово зачесав пальцями волосся назад, прибираючи з очей довгі пасма, що раніше стримувались парою шпильок, не одразу помітивши, що його добряче калатає.

- Бачу, для пана Ільйона цей келих був зайвим, - Сольджін кинув погляд на порожню склянку. Хто б знав, чого йому вартував цей рівний тон та ввічливі слова, коли замість люб’язностей дуже хочеться запустити цим самим келихом по наглій пиці. – Мені краще піти.

Тільки він навіть підвестись не встиг, як чужі пальці боляче зімкнулися на його передпліччі та з силою смикнули вниз, змушуючи знову сісти на диван.

- Ти куди зібрався? – видихнув Ільйон йому на вухо та присунувся ще ближче, торкаючись своєю ногою стегна Сольджіна. – Думаєш, можеш отак піти? Я обрав тебе, відвалив купу грошей вашій компанії, щоб ти просто покрутив переді мною задом та сказав своє «а тепер я піду, Ільйон-щі»? Не вийде, маленька шлюшка, ти мій, я за тебе заплатив, тому доведеться відпрацьовувати.

Сольджін смикнувся вбік, але Ільйон ще сильніше здавив пальці. Сольджін зашипів від болю та накрив чужу долоню своєю, намагаючись відідрати від себе кінцівку чоловіка. Він відчував, що йому починає не вистачати повітря. Він насилу змушував себе дихати, щоб не впасти в паніку, не втратити контроль над своїм тілом.

- Прямо під нами купа людей, вважаєте, зґвалтування піде на користь вашій репутації? – видавив з себе Сольджін, намагаючись вигадати бодай щось, щоб звільнитися. Бо віра в те, що цей покидьок не посміє нічого зробити в приміщенні, повному людей, дуже швидко танула.

- Вирішив пограти в недоторканого? – миттєво спалахнув чоловік та обпалив його зовсім диким поглядом. – Ненавиджу, коли ламаються. Так що просто заткнися та роби те, що я скажу. Ти все одно цієї ночі опинишся на моєму члені.

Ільйон вільною рукою міцно вхопив його за підборіддя та з силою провів великим пальцем по нижній губі.

- Весь вечір думав, як знайду цим губам краще застосування. Ти ж, напевно, досвідчений хлопчик, навіть уявити не можу, скільком ти вже дав. А може є той, хто дере тебе на постійній основі? Хай там як, йому доведеться ділитись. Для початку ти зараз підведешся та слухняно підеш зі мною в машину, і поки ми будемо їхати, хочу, щоб ти попрацював своїми чарівними губами. Чорт, у мене вже від однієї думки стоїть, як у якогось сопливого підлітка, - Ільйон хрипло розсміявся, прихопив зубами мочку вуха та відчутно відтягнув її. - Ось що ти зі мною робиш, лялечко.

У Сольджіна дихання збилося, а серце колотилось десь у горлі, наче він стометрівку щойно пробіг. Він вдавив долоню в чужі груди, намагаючись хоч трохи відсунути від себе чоловіка, але той напирав як скеля, ледь не всім тілом навалився на Сольджіна, втискаючи його в спинку сидіння. Він навіть голову не міг відвернути, не те щоб зайвий раз поворухнутись. Обличчя Ільйона було настільки близько, що він міг бачити кожну вію, відчувати важке дихання, що волого осідало на його щоці, викликаючи мурашки по всьому тілу від огиди. Чоловік жадібно роздивлявся його лице, його зіниці були розширені так, що ледь не повністю поглинали райдужку, світлішу лише на тон. Липкий страх холодом пробіг від потилиці вниз по спині, коли він відчув, як пальці Ільйона грубо стиснула сідницю, а потім перемістились на застібку штанів та потягнули за бігунок.

- Хоча ми можемо трохи пограти тут. Блять, мені здається, я вибухну, якщо не вставлю тобі, - Ільйон підчепив резинку білизни та пояс штанів, рвонувши їх вниз. – Будь хорошим хлопчиком, підніми свою солодку попку.

Сольджін забився під ним що було сили. В кутиках очей нестерпно пекло, а горло стиснуло спазмом настільки сильно, що воно стало неспроможне протиснути крізь себе навіть краплинку повітря. У голові на повторі крутилася думка, що його зараз зґвалтують. Отак, посеред ресторану, повного людей. І ніхто навіть не дізнається, бо Сольджін, здається, знепритомніє швидше, ніж зможе змусити себе бодай закричати.

- Сука! Злізь з нього! - чужий голос пролунав настільки неочікувано, що навіть крізь шум крові в вухах здався приголомшливо гучним. А наступної секунди тіло над ним зникло.

Сольджін схопився, опинившись на ногах настільки швидко, що ледь не збив маленький стіл, тільки келихи з дзвоном попадали на підлогу. Серце калатало десь у горлі, перед очима плило, але Сольджін змусив себе перебирати ногами, відступаючи, поки спиною не наштовхнувся на скляну огорожу.

Ільйон напівлежав на дивані в незручній позі, його права рука була міцно зафіксована за спиною, а чуже коліно тиснуло на поперек, вдавлюючи його у світле шкіряне сидіння під ним.

- Виродок, відпусти! - смикнувся Ільйон і тут же завив, необережно ворухнувши рукою. На його обличчі виступили негарні червоні плями. – Ти хоч розумієш, хто я? Я знищу тебе! Мій батько…

- Твій батько мудак, раз вчасно не встиг висунути, а потім не дав твоїй мамаші грошей на аборт. Чи мені треба знати щось ще? – сталевим тоном поцікавився чоловік над ним. Ільйон вибухнув барвистою лайкою, почавши смикатись, чоловік на це ще сильніше вдавив коліно в хребет та, не звертаючи уваги на прокльони на свою адресу, підняв погляд на Сольджіна. – Ти в нормі? Він нічого не встиг зробити?

Сольджін хитнув головою, не впевнений, що голос його не підведе. Чоловік огледів його з голови до ніг та підтиснув губи, певно, залишившись не дуже задоволеним побаченим.

- Застібнись

Сольджіна жаром обдало від одного лише слова. У мізках щось клацнуло, наче ввімкнувши одразу всі органи сприйняття. Сольджін видихнув та пройшовся язиком по пересохлим губам, усвідомлюючи, який вигляд зараз має. Розхристаний, зі слідами від чужих пальців на обличчі, і, як вишенька на торті, приспущені штани, що видно лобок та верхню частину сідниць. Сольджін смикнувся, тремтячими руками спішно потягнув за дерматин, намагаючись привести себе до ладу під темним, наче штормове небо, поглядом чоловіка. Молодий, навряд чи набагато старший за Сольджіна. Очі зачепилися за білий кітель, такий, як носять кухарі в кулінарних шоу, що так любить його мама.

- Сольджін!

Гучний голос Юнхо полоснув по вухах, а слідом його володар повиснув у нього на шиї, міцно втискаючись у нього своїм мініатюрним тілом. Сольджіна хитнуло, але він все ж таки зімкнув руки в нього за спиною. Над білявою маківкою він бачив, як на поверсі з’явилися ще три фігури його друзів, а за ними одразу ще якісь люди. Звідкіля вони тут? Як дізналися? А слідом у думках промайнуло боягузливо: добре, що хлопці не бачили, не власноруч знімали з нього того мужика. Сольджін до кінця життя не зміг би дивитися їм у вічі без відчуття сорому. Хай вже краще незнайомець у кітелі, якому не завадило хоча б подякувати.

- Сольджін, йди вниз. Юнхо, Йонсан, ви з ним, - тихо проговорив Джей. І хоча його голос звучав спокійно, короткі, рублені фрази та вени, що ще більше проступили на шиї, видавали його стан. – Зберіть наші речі, знайдіть дівчат, ми їдемо. Прямо зараз.

Юнхо кивнув та взяв Сольджіна за руку, одразу потягнувши його до виходу. Сольджін покірно слідував за ним, відчуваючи, як спину печуть чужі погляди. Біля сходів він не витримав, озирнувся, одразу зустрівшись очима зі своїм рятівником. Той дочекався, поки нога Сольджіна ступить на першу сходинку, та не надто делікатно послабив хватку. Ільйон з крехтінням та відбірними матами, що з шелестом виривались крізь стиснуті зуби, сів, поправив перекручену сорочку та з перекошеним від злості обличчям повернувся до чоловіка над собою.

- Я це так просто не залишу, - виплюнув Ільйон йому в лице та озирнувся до Сольджіна, спеціально підвищуючи голос, щоб той міг почути кожне його слово. – А щодо тебе, сучко, завтра ти сам благатимеш, щоб я тебе трахнув. Тільки завтра по-доброму вже не буде, тому подумай, як ти проситимеш у мене вибачення.

Хлопець у кітелі глузливо фиркнув:

- Особисто від себе можу перепросити хоч зараз.