Альфа сузір'я Скорпіона

Час до вечора тягнувся огидною хімозною жуйкою з кавовим запахом. Відвідувачі наче взяли за мету випробувати його нервову систему на міцність. Він розумів, перший день весни, народ у передчутті тепла та пори квітучого кохання, але хіба це привід для колективного отупіння? Магнітні бурі сьогодні якісь? Чого вони всі припхалися саме в Блек ен Брауні?

Через проблеми з навчанням Джису не мала можливості працювати за звичним графіком, Ідену довелося спочатку підміняти її на день-два, а потім взяти всі її зміни. Це було важко, два тижні в такому режимі вимотували гірше за нічні зміни та спецобслуговування в ресторані. Там хоч наступного дня за тебе віддувалася друга зміна, тут же доводилось зішкрібати себе з ліжка та знову заступати на тринадцять годин. Від людей вже фізично нудило, Темін допомагав, Джису теж забігала вранці, щоб допомогти з відкриттям, слізно просила пробачення та обіцяла, що через тиждень повернеться. Іден подумки закреслював у календарі дні до цієї сакральної дати, коли знову траплявся скандальний клієнт, невдоволений, що він телепатично не вгадав, що саме той хоче після фраз «мені як завжди», «налий чогось», «що замовлятимете? – каву».

Як не дивно, цих дебілів від втомленого та зайобаного Ідена рятував Сольджін. Його присутність чарівним чином притупляла роздратованість до прийнятного максимуму. І Іден не мав нічого проти. Але сьогодні навіть магія Сольджіна втрачала свою ефективність.

Іден думав, що день закоханих успішно пройшов пів місяця тому. Ще радів, що тоді на зміну змогла вийти Джису, позбавивши його щастя спостерігати червоні серця усюди, де тільки можна та замежну дозу рожевих шмарклів, якими заливало всі заклади з трохи більше, ніж одним стільцем. Зате сьогодні карма, напевно, вирішила відігратись на ньому.

Іден ще міг пережити натовп парочок, їхні парні светри, але терпіти агресію деяких хлопців стосовно себе – занадто. То комусь не сподобалось, як його дівчина дивилась на Ідена, інші стверджували, що це сам Іден витріщається на їхніх подружок. Більшість з цих дівчат були постійними відвідувачами, не настільки, щоб Іден пам’ятав, хто що зазвичай замовляє, але обличчя примелькались. А тепер же вони вирішили притягнути сюди свої другі половинки, і ті були не в захваті, побачивши за стійкою Ідена.

Сольджін посміювався над ним зі свого обмилованого місця біля вікна, а Іден давив в зародку бажання кинути в нього ганчіркою, а черговому невдоволеному мужику, що випинав груди та говорив з ним зверхньо, цю ганчірку заштовхати в рот. Одному непомірно експресивному придурку все ж прилетіло стаканом по голові, шкода, що порожнім. Той примудрився посваритися зі своєю подружкою прямо біля стійки, а та тупнула ніжкою, видала капризне «чого ти не можеш бути таким, як Іден-оппа?» та вибігла з кафе, залишивши свого кавалера. Звісно, винним виявився саме Іден-оппа.

- А я думав, чого у неї останнім часом рот не закривається. Іден-оппа – Іден-оппа. Думав, одногрупник якийсь чи взагалі викладач, а тут просто якась обслуга. Що, сука, вирішив, раз пикою вдався, можна чужих дівок трахати? Я її три місяці розкручую, по кафехах воджу, стільки грошей вже вбухав, а вона задарма дала тобі? А, може, не тільки вона? – хлопець грюкнув кулаком по стільниці та розвернувся обличчям до зали. – Всі чули? Він претендує на наших дівок, а ми йому це так просто подаруємо?

В тиші, що настала після його слів, добре було чути, як пластик ударяється об порожній череп та падає на підлогу.

- Стакан за рахунок закладу. Розведеш вдома розчинну каву, може, якась невибаглива дасть і за неї. Це по-перше. По-друге, поворот праворуч, п’ять кроків вперед, і вали нахрін звідси, поки я тобі не допоміг.

- Якого біса? Ти хоч знаєш?..

- Що знаю, що ти мудак? Пробач, за це у нас теж не дають, навіть купон на знижку.

Гості в залі почали хихикати, навіть не намагаючись більше вдавати, що зайняті своїми справами. Обличчя зарозумілого придурка спалахнуло червоним. Кинувши злий погляд з-під лоба, він квапливо пішов на вихід та ледь не впав, наштовхнувшись на парочку, що тільки-но ввійшла. Сміх став гучнішим. Іден і хотів би позлорадствувати, але втома та дратівливість не дозволяли розмінюватись на такі дрібниці. У нього ще п’ять невиконаних замовлень. І сподівання, що він все ж доживе до вечора.

Дожив. І це офіційно можна вважати подвигом. Як і те, що він не огризався на кожну фразу клієнтів, хоча дуже хотілось.

Сольджін же, навпаки, мав прекрасний настрій. З одного боку, це трохи дратувало, з іншого ж - саме від його усмішки Ідена потроху відпускало. Але занадто повільно, щоб бути впевненим, що він не зірветься та не образить Сольджіна кинутими в запалі словами.

Дотик чужої долоні до його власної не тільки витягнув з думок, а змусив прокотитись хвилі струму від того місця, де торкалася їхня шкіра. Сольджін забрав руку надто швидко, наче теж відчув розряд маленьких блискавок між ними. До роздратування Ідена додалось ще розчарування.

- Ти ж знає, що не повинен цього робити?

- Що робити? – Іден перевів погляд на Сольджіна. Той все ще усміхався, але з якимось відтінком суму.

- Возитись зі мною, розважати. Ти втомився, тобі треба відпочити, а не йти зайвих три квартали після цілого дня на ногах, щоб провести мене. Це я можу завтра хоч до обіду спати, а тобі через вісім годин вже треба вставати.

До обіду? А як же ранкові тренування, про які розповідав Лі? Іден насупився, логічне мислення вимагало зусиль, які зараз його мозок не в змозі був акумулювати, тому він вирішив відкласти цю думку на потім, зараз же потрібно розібратись з іншими питаннями.

- Це ти мені так намагаєшся натякнути, що втомився від моєї компанії? – Іден криво усміхнувся, намагаючись додати у свій голос краплину жартівливості.

- Звісно, ні. Просто мені ніяково, що я наче користуюся тобою.

Іден зупинився та смикнув Сольджіна за рукав, щоб той теж пригальмував.

- Давай одразу визначимось. Я тут, з тобою, бо я так хочу. Якби мені не подобалось, я б помахав тобі ручкою біля кав’ярні та спокійно поїхав додому. Інше питання, якщо ти не хочеш зі мною…

- Хочу, - випалив Сольджін та додав трохи тихіше: - З тобою.

Такими темпами Іден скоро заробить аритмію, занадто часто останнім часом серце збивається саме через Лі. Це «з тобою» обпалило не гірше розпеченої духовки, був у Ідена такий досвід. Він би не відмовився від можливості прямо зараз залізти в гарненьку голівку Сольджіна та переконатись, що той розуміє, як воно звучить. Що ж, в будь-якому разі план поговорити зсунувся з мертвої точки і навіть дуже непогано.

- От і чудово, з’ясували. А тепер, будь ласка, помовч хвилин п’ять, мені треба прийти до тями після сьогоднішньої божевільні та заспокоїтись.

Іден вже встиг пройти кілька метрів, як помітив, що нікого поруч немає. Він озирнувся, Сольджін стояв на тому ж місці з зосередженим обличчям, навіть зморшки між бровами проступили.

- Що?

- Заспокоїтись, кажеш? Тоді не проти, якщо ми трохи змінимо маршрут? Якраз за п’ять хвилин дійдемо.

Ішли вони дійсно хвилин п’ять. Тиша між ними розбавлялася їхніми кроками, віддаленими звуками автомобільної дороги та лисячою усмішкою Сольджіна, від якої інтерес Ідена підігрівався ще більше.

Було цікаво подивитись, що вигадав хлопець. Маючи вже певне уявлення про Сольджіна, Іден міг припустити, що для того заспокійливим можуть бути танці, картинні галереї, магазини, як одягу, так і ті, де продають приладдя для малювання. Сольджін якось казав, що одного разу пробув там годину, обираючи олівці. Для самого Ідена місцем, де він скидав напругу, був спортивний зал, звичні вже груша та боксерські рукавички чудово справлялись з внутрішньою агресією, прочищаючи мозок краще за будь-яку медитацію. Тільки з таким графіком спортзал йому найближчим часом не світить та й фізично не вистачить сил після зміни провести повноцінне тренування. Тому він залюбки подивиться на чужі методи для розслаблення, навіть якщо це годування качечок у ставку, відмороження дупи на оглядовому майданчику з якимось гарним краєвидом або…

Тир?!

Серйозно? Намет з мішенями та дядьком, що висипав в пластикову ємність перед ними десять маленьких кульок?

Іден недовірливо покосився на Сольджіна, той у відповідь звичними рухами зарядив гвинтівку та передав її Ідену.

- Отже, тир. Чого я ще не знаю про вас, пане Лі?

- Ну, тут скоріше не про мене, а про Юнхо. Його це заспокоює, а я просто ходжу з ним, коли у нього раз на місяць просинається жага вбивати.

- У хлопчика-кульбабки?

Іден пам’ятав, що Юнхо наче звали мініатюрного хлопця з широкою усмішкою, ляльковим личком та пухнастим білим волоссям. Сольджін якось показував фотки всієї їхньої команди. Чи Іден щось переплутав, і Юнхо був той качок-іноземець з наче неприродними льодисто-блакитними очима? Тому б точно стрільба у вигляді хобі підійшла.

- Ти просто не знаєш Юнхо. Повір, там розгін від кульбабки до фурії менший, ніж у гоночного боліда, - хихикнув Сольджін. – Ну що, спробуєш?

Покласти з десяток мішеней, уявляючи на їхньому місці сьогоднішніх пихатих індиків? Звучало непогано.

- А ти? – поцікавився Іден, помітивши, що Сольджін не поспішає брати собі другу гвинтівку. Відступивши на кілька кроків, він притулився плечем до металевої опори намета та склав руки на грудях.

- Я? А мене сьогодні не діставали, я поки нічого не маю проти людей.

- Людей? У мене тільки мішені з бляшанками. Це вам до старого Чхве, це у нього пики міжнародних терористів, - встряг дядько.

- Тільки терористів мені не вистачало, - бовкнув Іден. – Скільки треба поцілити, щоб щось виграти?

- Та всього нічого. Поцілите лише тричі, і один з цих милих брелоків у формі серця для вашої дівч… тобто, ваш. Перепрошую, у нас в основному тематичні призи для пар, - зніяковів чоловік.

Прекрасно, той сраний День Валентина переслідуватиме його до Чхусока?

- А той заєць? – Іден вказав на бокову стіну, де до тенту були приколоті з десяток плюшевих сердець та ведмедиків. Тому заєць у чорній кофтині, що однобоко посміхався та косо дивився на тих, хто прийшов випробувати свою удачу, дуже виділявся.

- Який заєць? А, білий? О, я чогось думав, що його вже забрали. Ну, якщо виб’єте шість з десяти, віддам.

Наче звучало нескладно.

До першого пострілу.

Іден знав, що цілитись треба трохи вище тієї точки, куди хочеш влучити. Тільки з таким же успіхом він міг би стріляти наосліп. Друга кулька чиркнула по боку бляшанки, але та не ворухнулась. Іден чортихнувся та косо подивився на тирного дільця. Клеєм він їх намастив чи що? Зі злим азартом він зарядив чергову кульку. Тільки на шостий раз пощастило. І це мало заспокоювати? Навпаки, з’явилося бажання розстріляти тут все к чортям. Особливо зайця, що глузливо посміхався ліворуч від нього. Де, дідько, подівся його окомір?

- Давайте ще десять, - Іден з гуркотом поклав зброю на стійку, зняв куртку та кинув її Сольджіну. – Потримай, зараз їм покажу.

Що і кому він збирався показувати – невідомо. Сольджін посміювався у своєму кутку, відволікаючи Ідена.

- Я так розумію, Сольджін-щі дуже хоче показати, як треба стріляти?

- У жодному разі, Іден-щі. Куди мені до твоєї майстерності.

От же засранець. Тепер Ідену стало конче необхідно показати, на що він здатен.

Цього разу три з десяти бляшанок впали на підлогу, а наступний сет з ще десяти куль приніс йому чотири влучання.

- Непогано, пане, вам би трохи потренуватись, могли б нашу збірну на Олімпіаді представляти, - усміхнувся господар тиру та дістав контейнер з різнобарвними невеликими брелоками. – Обирайте. Будь-які два на ваш смак.

- Тоді притримайте для мене того зайця, потренуюсь і заберу, - хмикнув Іден. – Роки через два.

Перебираючи маленькі іграшки, пластикові, тканинні, плюшеві, Іден з подивом відчув, що його дійсно відпустило. Наче разом з тридцятьма кулями він вистріляв всю напруженість, вганяючи її в зім’яті боки банок та металеву обшивку задньої стіни. Треба буде якось сюди повернутись, для різноманіття, в перервах між спортзалом підійде.

Два маленькі в’язані ведмедики виглядали дійсно мило. Білий та коричневий. Білого він одразу простягнув Сольджіну, замінюючи його на свою куртку в руках Лі.

- Ну що, ходімо?

Він вдягнувся, закинув на плече рюкзак, що до цього валявся у нього в ногах, та підняв очі на Сольджіна. Той же на нього не дивився, його погляд був направлений на бляшанки, що знову повернулися на своє місце, поки довгі пальці повільно м’яли біле ведмежа.

- Сольджін?

- Хочеш білого зайця? – усміхнувся Сольджін та витягнув з кишені кілька купюр. – Буде тобі заєць. Ще десять куль, будь ласка.

Те, що відбувалось далі, змусило Ідена з подивом відкрити рота. Бляшанки падали одна за одною. Сольджін тримав гвинтівку впевнено, його дії та рухи були чіткими, але неспішними, його вигляд, поза видавали в ньому далеко не початківця. Господар тиру щось вигукнув, дивлячись на мішені, Іден теж кинув оком в той бік, відзначаючи, що на полицях не вистачає десь п’ять-шість банок. Що там Іден казав Сольджіну? Щоб він показав, як треба стріляти? Здається, Лі дійсно вирішив влаштувати майстер-клас.

Це дійсно виглядало вражаюче. І Іден мав на увазі зовсім не нововідкриті навички хлопця. Сольджін зі зброєю виглядав… Гаряче? Так, це саме те слово. Такий серйозний, впевнений, зосереджений, він кардинально відрізнявся від своєї повсякденної м’якої версії. І цей бік Сольджіна хвилював не гірше, ніж коли той танцював. Погляд чіплявся за руки на чорному металі гвинтівки, розгорнуті широкі плечі. В голову лізли нав’язливі думки, що непогано б зняти з нього верхній одяг, щоб було видно, як напружуються м’язи та виступають вени навколо передпліччя. Нижче Іден намагався не дивитись, хоча дуже хотілось, задерта бісова коротка куртка Лі цьому навіть сприяла, відкриваючи вид на вигин попереку.

Йому б відвернутись, навряд чи Сольджін зрадіє, що його так нахабно роздивляються, але це виявилось важко. Іден смикнувся, коли підняв очі та напоровся на чужий погляд у відповідь.

- Вісім з десяти, пане! Прекрасний результат. Можете забрати одного з великих ведмедів. Зауважу, ще ніхто сьогодні не вигравав їх.

- Не ведмедя. Я заберу того зайця, - погляд Сольджіна не відпускав. Хай він говорив до чоловіка за стійкою, але у Ідена мурашки побігли по шкірі.

- Зайця? Але ж… Оу, кхм, зрозумів. Тримайте. Гарного вам вечора.

Що б там не зрозумів власник тиру, а от Іден усвідомив, що для нього вперше в житті виграли іграшку, наче він якась дівчинка. І, дідько, йому це, здається, сподобалось.

- Ви з ним схожі, - Сольджін смикнув за іграшкову лапу, коли торговельна вулиця з її натовпом туристів, місцевих парочок, яскравими вогниками та запахом вуличної їжі залишилися позаду.

Невеликий заєць розміром з долоню тепер бовтався на застібці рюкзака. Рюкзака, що належав двадцятисемирічному мужику, котрий в повсякденному житті надавав перевагу чорному одягу та зручним високим чоботам з рифленою підошвою. Загалом, Ідена все влаштовувало.

- Та невже? Може, краще розкажеш, звідкіля такі вміння, агенте нуль нуль Лі? Даю гарантію, той чолов’яга в якийсь момент увірував, що до нього прийшов робітник МІ6.

- Ну, можливо, Юнхо нервує частіше, ніж ти думаєш і безсоромно таскає мене за собою кожного разу, коли хтось з айдолів не може повторити елементарну зв’язку?

- Юнхо, - Іден надіявся, що скептицизм на його обличчі помітний в достатній мірі.

- Не недооцінюй Юнхо, - серйозно кивнув Сольджін та майже одразу розтягнув губи в грайливій усмішці. – Я всього лише рік у школі ходив на секцію стрільби, хотів стати військовим, але присягаюсь, з Юнхо я вистріляв куль більше, ніж під час навчання.

- Ти хотів стати військовим? – хмикнув Іден, зробив великі очі та постукав себе пальцем по підборіддю. - Навіть не знаю, що пішло не так.

Уявити Сольджіна в армії, звісно, можна, але краще подякувати провидінню, що відправило хлопця на танці. Армія б такого не пережила. Солдати, поруч з якими кожен день маячить цей згусток сексуальності, навряд чи змогли б нормально нести свою службу. Іден би точно не зміг, постійно відволікаючись на Лі зі зброєю, Лі на плацу, Лі в тісній футболці. Про спільні душові краще взагалі не думати.

- Можна подумати, ти з дитячого садочка знав, ким станеш, - відмахнувся Сольджін, ловлячи на долоню кілька сніжинок. Знову почався сніг? Цьогоріч природа вирішила надолужити всі роки, коли Сеул з зимового мав лише сльоту та низьке сіре небо?

- Якщо це тебе втішить, у садочку я хотів стати дантистом. Щоб я міг повидирати зуби одному малому засранцю, а він би мені ще за це гроші давав, і я б на них купував собі машинки, - Іден задер голову, з усмішкою розглядаючи поки поодинокі сніжинки. І це наче як у перший календарний день весни. Хоча гугл говорив, що насправді весна починається двадцятого березня. Іден тепер більше схильний вірити всесвітній мережі.

- Який добрий хлопчик, - пирхнув Сольджін десь збоку.

Іден вирішив не розповідати, що тому пацану, котрий дражнив його за великі передні зуби, він-таки вибив парочку молочних різців. Випадково, та й ті сьогодні-завтра випали б самі, зате як же Іден тоді собою пишався. Пацан до випуску не наважувався з ним заговорити, а Іден став визнаним авторитетом всієї групи.

- Ти знаєш, що твій кавовий фан-клуб думає, що ми зустрічаємось?

Від такої різкої зміни теми Іден мало не спотикнувся.

- Мій фан-клуб?

- Ага, фан-клуб чарівного Іден-оппа. Ця дівчина, Мійон, здається. Її хлопець сьогодні ліз до тебе. Так ось, вона у них щось на кшталт президента. Ти б чув, як вони пищать, коли ти приносиш мені щось до кави, - Сольджін зупинився, і Іден з подивом відзначив, що вони дійшли до того місця, де зазвичай розходились. - Кажуть, що ти дуже милий. Такий холодний та дорослий оппа, а так мило дбаєш про свого хлопця, так мило залицяєшся.

Ідена обпалило жаром. Частково від сорому. Невже він настільки очевидний? Але здебільшого від передчуття. Сольджін же не просто так вирішив поділитись, як дівчатка обговорюють їх.

- Ти стільки разів сказав слово «мило», починаю підозрювати, що ти теж вважаєш мене милим. Тільки не повторюй це при Теміні, його обсипить від обурення, - віджартувався Іден, даючи собі час зібратися з думками. Вони поговорять. Сьогодні. Якщо Іден чекав слушного моменту, то кращого не знайти.

- Ти милий, Ян Іден, змирись з цим, - митцем підхопив Сольджін. – Хлопцю Мійон, надіюсь, вже колишньому, не завадило б повчитись у тебе різним милостям. І почати з того, що до кави ти мені ще десерт береш.

Іден пирхнув. Варто подумати над навчальним посібником з пікапа. Так і написати в першому розділі: «Дати на першому побаченні за каву – моветон, але не тоді, коли кавуся іде з десертиком».

- І як? Працює метод? Ми, звісно, опустимо, що мене шкода твою голодну тушку, котра цілий день сидить в обнімку з кавою. Версія з підступним планом мені подобається більше.

- О, значить, все ж таки план є? – Сольджін драматично склав долоні на грудях. - І те, що тепер ти почав брати контейнери з домашньою їжею не тільки для себе, а й для мене, розцінювати як важку артилерію? Я мав здогадатись, що з цим не все чисто.

Іден знизав плечима.

- Ну, ти ж сказав, що одразу після тренувань ідеш до мене, а мені щиро жаль твій шлунок та майбутній гастрит.

За останній тиждень у нього з’явилася нова звичка готувати трохи більше. Можна, звісно, як Темін, харчуватись магазинними напівфабрикатами, які там же є можливість розігріти, але, по-перше, у нього було не так багато часу на перекус, щоб витрачати його на пробіжку до найближчого маркету, а по-друге, Іден відверто зневажав готові страви, зроблені незрозуміло з чого. Темін фиркав, називав його снобським гурманом, на що Іден незворушно відкривав перед його носом власноруч приготований обід та глузливо підіймав брови, коли той посилено вдавав, що його абсолютно не цікавлять апетитні запахи свіжих страв.

Сольджін же, здається, аніскільки не переймався такими приземкуватими питаннями, як нормальне харчування. Певно, дай йому волю, він би існував виключно на каві. Але не в зміну Іден. В решті решт, йому не важко покласти в рюкзак зайвий контейнер, зате здивовані очі Сольджіна, коли це трапилось вперше, заслуговують на окрему главу в його майбутньому посібнику.

- Ну чому ти такий? – страждально простогнав Сольджін, гримаса на його обличчі виглядала настільки кумедно, що важко було не усміхнутись.

- Який?

- Турботливий. Ти з усіма друзями-приятелями такий?

- А ми друзі? – поцікавився Іден, і від легкого, жартівливого тону розмови не залишилось нічого. Бо ось воно, те саме питання, відповідь на яке Іден хотів знайти, тільки ж шукати її мають двоє.

- Я… - усмішка Сольджіна повільно стекла з його лиця, як і будь-який натяк на театральність. – Я не знаю, Іден, я заплутався. Я боюся надумати зайвого, я вже це роблю.

- Я теж. Я не знаю, чи потрібно тобі це, чи захочеш.

Сольджін же, здавалося, на кілька секунд затамував подих, видихнувши з повітрям тихе:

- Захочу що?

- Мене. Бо іншого, на жаль, я нічого запропонувати не зможу. Ні машин, ні дорогих подарунків, ні букетів з дохріна білих троянд. Точно не зараз, - слова давалися насилу, але він мав їх сказати. Сольджін заслуговує на чесність.

- Букет з білих троянд? – повільно повторив Сольджін, наче намагався зачепитись за якусь думку. – Боже, ти тоді через той віник мені бойкот оголосив? Я думав, що щось зробив не так, не те сказав, образив. Я…

- Не ти. Це я. Можливо, я трохи приревнував і…

- Який же ти придурок, - Сольджін несильно штовхнув його в плече, та так і залишив руку поверх щільного матеріалу куртки. – Нахрін мені ті подарунки? Мені дарували різне, а натомість чекали, що я їм віддячу. Як гадаєш, хоч одного з них цікавило, чи поїв я, чи змерз, які у мене проблеми? Єдина причина, чому я взяв той бісів букет, а не залишив валятись в гримерці, не роздав дівчатам зі стаффу, бо думав, що він від тебе. Якщо хочеш знати, я викинув його в смітник одразу, як виліз з таксі.

Сольджін опустив голову, дихаючи важко, наче крос пробіг. Іден накрив його руку та стиснув пальці навколо чужих. Так, він дійсно придурок, нема сенсу заперечувати. Вони не обговорювали той невдалий вечір після зйомок. Невдалий стараннями Ідена. Жодного слова, наче його не було. Іден був цьому радий, відчуваючи полегшення, не треба вигадувати адекватне пояснення, виправдовуватись. А насправді потрібно було посади Сольджіна перед собою та поговорити, коли почав розуміти, до чого у них все іде, але життєвий принцип «словами через рот» саме на Сольджіні давав збій.

- Тому не кажи, що не можеш нічого дати. Ти навіть не уявляєш, що робиш для мене.

- А ти не уявляєш, на що погоджуєшся, - посміхнувся Іден кутиком губ. Здається, Сольджін занадто ідеалізував Ідена, приписавши йому кілька зайвих чеснот. Він знав, що далекий від того, яким його у своїй уяві намалював Сольджін, і той скоро теж це зрозуміє, але буде пізно. - Можна я тебе поцілую?

Сольджін підняв на нього очі, Іден, на свій подив, не побачив там жодної краплини сумнівів, тільки наліт обурення та, здається, сумніву в його розумових здібностях.

- Ти справді думаєш, що все ще не маєш моєї згоди?

Байдуже, що там думав Іден, головне, він отримав вербальну згоду, отже Сольджін міг нарікати лише на себе.

Іден поклав руку на його шию та, натиснувши на потилицю, притягнув до себе. Технічно це не був їхній перший поцілунок, але Іден не пам’ятав, що губи Сольджіна були такими м’якими, що настільки правильно вони відчуваються проти його. Сольджін зі схлипом видихнув та притиснувся до нього ближче, зчепивши руки у Ідена за спиною.

Сольджін був трохи вищим, Ідену довелося підняти голову, але бачить небо, він би і навшпиньки встав, якби була потреба. Бо це Сольджін. Той самий танцівник з Оксамиту, хлопець, що полюбляє желейки кислотних кольорів, що може пів дня просидіти з руками, вимащеними олівцем, бо знову розтушовував малюнок пальцями. І ще десяток дрібних деталей, що намертво впечатались в мозок Ідена.

Вони цілувались повільно, вдумливо, наче обидва хотіли дати собі змогу звикнути, розпробувати, підлаштуватись під партнера. Зазвичай Ідена не вистачало на довгі ніжності, а от з Сольджіном хотілось саме так.

- У мене зараз підігнуться коліна, - зі смішком поділився Сольджін, рвано видихаючи хмаринку пару біля його губ. – Наче я знову в школі. Відчуття такі ж.

Не те щоб як в школі, але серце у Ідена калатало, віддаючи у вуха, і здавалося, крім власного, він міг чути серцебиття Сольджіна.

- Це добре чи погано?

- Не знаю, але я думав, що в дорослому житті такого вже не буде, - погляд Сольджіна опустився на губи Ідена, коли той змазано провів язиком по нижній, стираючи залишки слини. - І що тепер?

- Я тебе поцілую, ти підеш додому, поки не відморозив собі щось важливе, а завтра я надіюсь побачити тебе за твоїм улюбленим столиком біля вікна.

- Ти зрозумів, про що я, - Сольджін насупив брови та відсунувся.

Іден зітхнув та спіймав долоні, що майже встигли опуститися, зіслизнувши з його спини.

- Зрозумів, і все ще вважаю свій план геніальним. Поспішати нам нікуди. Якщо ти, звісно, не збирався отак одразу скористатись моєю втомленою тушкою та збезчестити її в темному кутку. Бо я не така.

- Блазень, - Сольджін закотив очі, проте кутики губ зрадливо смикнулися. – Тоді почнемо з побачення.

- Побачення? Я не проти. В кафе сходимо чи прогуляємось ввечері? – люб’язно поцікавився Іден. Але ж дійсно, якщо подумати, вони вже робили те, що роблять клішовані пари, навіть не бувши ще парою.

Іден не втримався від смішка, коли Сольджін обурено фиркнув. Проте попри невдоволення на гарненькому личку, Сольджін дозволив, щоб Іден закинув його руки собі на плечі, а потім слухняно зробив невеличкий крок вперед, притягнутий долонями Ідена на його поясі.

- Ти неможливий. З ким я зв’язався? Я хочу справжнє побачення. З тобою. Є заперечення?

Жодного. А щодо побачення… Здається, у Ідена є одна цікава ідея.