Альфа сузір'я Скорпіона

Джей вилетів з танцювальної зали, мало не збивши Сольджіна з ніг. І, певно, навіть не намагався зрозуміти, хто перед ним, кинув безлике вибачення та зник у коридорі, де розташовувались кілька маленьких кімнат, обладнаних ними для адміністративних потреб. Двері хряпнули десь вдалині, скоріш за все ті, що вели в крихітний, але обожнюваний Джеєм кабінет.

Сольджін ще пару секунд здивовано дивився в той бік, перш ніж зайти в танцювальну залу. Джея вивести нескладно, проте лідер прекрасно вмів стримуватись. Тому Сольджін очікував побачити… Та хто зна, на що він очікував. Чиюсь несанкціоновану оргію, що офісники поверхом вище затопили їх або проломили стелю своїми величезними купами паперів. Але нічого з цього, тільки Йонсан з розслабленим обличчям робив розминку. З колонок лилась негучна музика, приміщення заливало сонце, таке яскраве, що можна подумати, через тиждень не листопад, а якийсь червень. Чудова картина, спокійна, благодатна. Сольджін навіть засумнівався, що Джей щойно вийшов звідси.

- О, привіт. Я думав, ти будеш пізніше, - Йонсан махнув йому рукою.

- Я теж думав. Теміну вдалося домовитись, щоб нас прийняли одразу.

Як виявилось, для відкриття ресторану дійсно потрібно чимало документів. З цим та багато чим іншим допомагав Темін, включивши режим «я що, дарма вчився чотири роки на факультеті ресторанного бізнесу?». Іден хихикав, що ресторану ще нема, але керуючого вони вже знайшли. А потім задумався та дійсно запропонував другу працювати з ним. Досвід керування закладом у Теміна був, знання теж, а головне, у нього була довіра Ідена. Все одно довелося б потім когось наймати, бо керувати кухнею та одночасно контролювати всі інші питання складно. Сольджін теж би не зміг приділяти ресторану достатньо уваги.

Темін спочатку взяв паузу подумати, ну як подумати, Сольджін особисто бачив, як той робив розклад на їхній майбутній ресторан та щось вираховував, обклавшись роздруківками. У підсумку Темін поблажливо кивнув та дав добро не тільки на свою участь, а й на сам заклад. Особливо, коли почув назву.

- Антарес? Все ж так зареєстрували?

- Так. Інших варіантів не розглядали.

- Чому? – в голосі Йонсана була непідробна цікавість. – Темін казав, що це якась там зірка в сузір’ї Скорпіона. Він, звісно, в захваті, але я думав, ти запропонуєш щось… Вишуканіше? Гучне? У твоєму стилі.

Щоки трохи потепліли. Вперше, коли він почув від Ідена майбутню назву, вона здалася трохи банальною. Хоча і не без сенсу. Запропонував кілька інших, навіть поліз в гугл пошукати зірки з іншими цікавими назвами. Чому б ні, якщо звучатиме гарно? Іден з усмішкою спостерігав за його бурхливою діяльністю, а потім кількома реченнями змусив Сольджіна завмерти та перестати дихати.

Антарес – одна з найяскравіших зірок нічного неба, настільки сяюча, що зірки-компаньйони губляться біля неї. І в кожного Скорпіона за життя лише один Антарес, не всім щастить зустріти свій.

- Просто подобається, - Сольджін усміхнувся, не збираючись давати Йонсану пояснення більше цього.

Його хлопець часто скупий на прояв емоцій, але коли він робить це, у своєму стилі, здебільшого діями, це звучить гучніше за будь-які слова. Кожного разу у Сольджіна в голові коротке замикання.

- Що ви знову не поділили з Джей-хьоном? – перевів він тему, не тільки через небажання ділитись з молодшим тим, що мало бути тільки між Сольджіном та Іденом. Йому дійсно було цікаво. – Не набридло з ним гризтись постійно?

- Я? Гризтись? Якщо не помітив, я просто тихо працюю, намагаюсь підтримувати нормальні робочо-дружні стосунки. Мені здається, у мене непогано виходить. Але хьону чогось цього мало. Постійно намагається лізти зі своїми душевними бесідами, не питаючи, чи потрібно воно мені.

- Сані, ти ж знаєш, він хоче як краще.

Сольджін зітхнув, зізнаючись, що Джей останнім часом перегинає з турботою про молодшого. Йому як наче життєво необхідно, щоб Йонсан почувався комфортно, не сторонився його, але своїми діями змушував Чона хотіти зробити навпаки. Сольджін пробував обережно поговорити про це з Джеєм, тільки ж Кім у своїй впертості був непохитним.

- Краще? Кому краще? Йому? Для його сумління? Бідний малюк Сані, як же він проживе зі своїм коханням? Та мовчки. Мені нічого від нього не потрібно. Особливо, коли він вбив собі в голову, що щось винен мені, - Йонсан тряхнув відрослим волоссям та піднявся з підлоги, де до цього робив вправи на розтяжку.

Він підійшов до столу з ноутбуком, однім дотиком до клавіш вимкнув музику та взяв почату пляшку з водою, що стояла поруч. Тільки відкривати її не поспішав, прокручуючи кришку вперед-назад.

- Знаєш, що цей придурок вигадав зі своєю гіперопікою? Він запропонував спробувати. Зустрічатись.

Якщо у Сольджіна рот самовільно привідкрився, то це абсолютно виправдано. Зустрічатись? З Джеєм? Тим самим, що все життя мав стосунки тільки з дівчатами? Що він зібрався робити з Йонсаном? Він хоч у курсі, що у Чона в штанах трохи інше, ніж він звик бачити?

- Він з тобою збирається виключно за ручки триматись чи що? – випалив Сольджін, не стримавшись.

- Ага, упиваючись своїм благородством. Так і сказав, дай мені час звикнути, ніколи не дивився на хлопців, але спробую. Що він, блять, пробувати буде? Уявляти свою придурочну, щоб не блюванути, коли цілуватиме мене?

У Сольджіна не було що йому відповісти. Він тільки і міг, що дивитись на профіль молодшого та гадати, наскільки сильно Джей поїхав. Хотілося розізлитись на нього, тільки не виходило. По Джею ця історія вдарила не менше, і тепер він намагався виправити, як йому здавалося, свої помилки. Отаким божевільним чином. Коли у підсумку боляче буде всім.

- Ти йому так і сказав?

Бо Сольджін би не промовчав та навряд чи став би сильно підбирати слова.

- І це також. А ще, що не на смітнику себе знайшов, щоб бути піддослідною морською свинкою та плекати його почуття провини. Він хоче, щоб йому стало легше. А мені? Я себе потім не зберу. Воно мені треба? .

- Я поговорю з ним.

- І що ти йому скажеш, хьоне? Що він придурок? Повір, він тепер знає. От цікаво, якби зараз повернулася його сучка, одразу б передумав робити з себе гея? Невже так важко просто залишити мене у спокої та жити далі? Краще б знайшов собі нову дівчину, оно новенька, як її, Джісо, перед ним хіба що цицьки не вивалює. Ти бачив, у чому вона приходить та тренування? – Йонсан гидливо скривився та нарешті відкрив пляшку, роблячи великий ковток.

- Бачив. Думаєш, тобі буде легше, якщо він зійдеться з кимось на кшталт Джісо? Слухати, як і що вона робила з ним? Як я помітив, панянка без комплексів.

- Та будь ласка, хай розповідає. Вчора вона нам з Юнхо-хьоном хвилин п’ятнадцять втирала, як вона вихідні з колишнім провела, поки Юнхо її не заткнув. Навряд чи Джей-хьон переплюне дводенний марафон у пентхаусі з джакузі.

Сольджін скривився, він теж чув про це. Та всі, напевно, в їхній студії встигли оцінити відкритість нової колеги. У негативному ключі. Тепер Сольджіну здавалось, вона надовго у них не затримається, судячи з того, що не всі такі ввічливі та не чекали п’ятнадцять хвилин, щоб послати її. Наприклад, Тео. І Єрін. О, так, це був перший випадок, коли ці двоє собачились не між собою, а разом поносили когось, дуже влучно доповнюючи одне одного. Уявити таку дівицю з кимось з їхніх друзів… Ні, Сольджін не хотів знати, хто з них що полюбляє в ліжку та від чого вони кінчають. Фу, гидота яка.

- Секс дійсно настільки класна річ? Бо мені здається, що всі занадто носяться з ним, - задумливо протягнув Йонсан та повернувся до Сольджіна.

І як пояснити людині те, що вона ні разу не відчувала?

- Секс може бути класним, може бути так собі. Болісним теж, таким, що краще б просто пішли поїли, ніж починали щось. Справа в емоціях. І в людині, тоді навіть дурнувата возьня може принести задоволення більше, ніж секс з партнером, що точно знає, як все робити правильно, але при цьому ти нічого до нього не відчуваєш.

- Звучить не дуже переконливо.

Авжеж, ні. Бо для цього потрібно спробувати, мати бажання фізичної близькості. Те саме, якого у Йонсана не виникало ні до кого, крім Джея.

- Ти хочеш Джея? Хочеш, щоб він торкався тебе? Самому торкнутись? Принести йому задоволення?

- Хотів. Раніше уявляв, як би воно могло бути. А тепер… тепер, напевно вже не хочу. Принаймні я не бачу сенсу про це думати.

Звісно, який сенс, коли у його випадку бажання напряму пов’язане з емоційною прив’язаністю? Джей же за останні роки зробив достатньо, щоб зменшити її. Шкода, що разом з цим не погасився вогник закоханості. Так було б простіше. Тому, якби Джей дійсно раптом по-іншому почав дивитись на Йонсана, не тільки б йому знадобився час, щоб звикнути. Їм обом. І терпіння Джея, щоб приручити та показати, що йому можна довіряти.

- Мені дійсно нічого не потрібно від нього, хьоне. Тим паче так, коли я знатиму, що він змушує себе. Це просто огидно.

Розмова на цьому стихла, залишивши кожному простір для роздумів. Йонсан запустив якийсь трек, і наступні дві години вони перекидались лише фразами, що стосувалися хореографії. Через два тижні цей танець будуть розучувати дівчата з популярної зараз групи. Хоча дебютували вони всього пів року тому, але їхні простенькі та запальні пісні вже звучали на кожному кроці, дівчат запрошували на фестивалі, бренди охоче підписували контракти. Ось що значить, коли лейбл дуже багатий та знає кому та куди занести гроші.

- Все, перерва, піду куплю кави та щось перекусити. Тобі взяти? – Йонсан накинув на плечі спортивну кофту та відкрив свою сумку, шукаючи, певно, гаманець. – О, згадав, у будинку робитимуть ремонт труб, написали, води не буде два дні. Ти наче збирався сьогодні-завтра ощасливити нашу квартиру своєю присутністю, але краще відклади свій візит ввічливості на кілька днів.

- Та я тільки за навушниками. Уже все обшукав, у нас їх нема, в студії теж. Остання надія, що вони на квартирі.

- Оу, як цікаво. «У нас» - це у твого бойфренда? Навіть для пристойності не вдаєш, що у тебе є власне житло? Тебе скоро в будинок перестануть пускати, настільки часто ти вдома з’являєшся. Сусіди впевнені, що я живу сам, а інколи до мене забігає друг, - Йонсан не звинувачував, хіба що хотів подражнити. Сольджін це бачив по ледь помітній хитрій усмішці, що ховалася в кутиках його губ, але все одно відчув слабкий укол провини.

- Я з’являюсь, - його слабкий протест потонув в глузливому хихотінні.

- Раз на тиждень забігти за речами не рахується, - побачивши, що Сольджін вже відкрив рот, щоб заперечити, додав: - Чотири ночівлі в цьому місяці теж.

- П’ять.

- Ой, звісно, це покращило справу. Чому ти просто не переїдеш до Іден-хьона? Не вірю, що він не пропонував - це раз, два - ти й так фактично живеш з ним. Нащо ще витрачатись на квартиру, що тобі не потрібна?

Сольджін зітхнув.

Бо він занадто багато думає?

- Гаразд, не грузись. Тобі американо як завжди?

Дочекавшись кивка, Йонсан пішов. Сольджін повернувся обличчям до дзеркал, без ентузіазму, повільно, як наче в загальмованій зйомці, виконуючи зв’язки. Просто, щоб зайняти себе.

Спочатку в голові намертво сиділа установка, щоб сильно не нав’язуватись. На той момент вони з Іденом почали зустрічатися не так давно і ледь не з першого дня жили разом у силу обставин. Це здавалось трохи неправильним. У них ще цукрово-букетний період не почався, а етап притертя, звикання та ведення сумісного побуту раптом опинився в самому розпалі. Хоча тоді було трохи не до того, щоб акцентуватись на цьому. А потім Сольджін подумав, що їм обом не завадить особистий простір, щоб все рухалось плавно, як у нормальної пари.

Вони з Йонсаном зняли квартиру, і Сольджін чесно провів у ній аж цілий тиждень, а потім все частіше став залишатись у Ідена. Бо йти від нього не хотілось. Іден взагалі дивився на це зі скепсисом, але мовчав, даючи Сольджіну можливість самому вирішувати. Навіть якщо після походу в кіно на вечірній сеанс не було жодної об’єктивної причини йти три квартали до своєї нової домівки. Сольджін почувався дурнем.

Нова квартира не відчувалася домом, яким була її попередниця до того, як там побував Ільйон та його люди. Зате дім Ідена все частіше починав асоціюватись з тим місцем, куди прагнеш повертатись. По сусідству з одягом Ідена у великій шафі вже давно висів одяг Сольджіна, Іден навіть додатково звільнив йому полички у вітальні, бо у нього виявилось занадто багато речей. У ванній стояла його зубна щітка та доглядові засоби, дві улюблені чашки з фото їхньої компанії, подарунок Юнхо, наче завжди знаходились біля раковини. Та що там чашки, охорона віталася з ним, як з рідним, бо у Сольджіна більше ніж пів року малася перепустка, по якій у квартиру сорок тридцять чотири він міг приходити в будь-який час, незалежно від того, чи вдома її господар.

Сольджін не знав, чому ще не міг назвати речі своїми іменами та чіплявся за той самий простір, який їм обом не здався.

По відчуттях, Йонсана не було вже хвилин двадцять. У них у сусідній будівлі було непогане кафе, але черги там завжди стояли величезні. Тож або Чон вирішив почекати, або попрямував в ту кав’ярню, що за дві вулиці. Там якраз і сендвічі продавали такі, що подобались Йонсану.

Кроки за дверима, а слідом звук відчинених дверей змусив Сольджіна зупинитись та впертись долонями в стегна. Здається, сьогодні він трохи перестарався, Йонсан мав рацію, потрібна перерва.

- Ти швидко. Тебе офісники без черги пропустили? Щось не схоже на них.

- Лі Сольджін? Мені сказали, я можу знайти його тут, - замість Йонсана відповів жіночий голос.

Сольджін випрямився та озирнувся. У дверях стояла жінка. Молода, вродлива. Чорний розстібнутий плащ, сукня, що вигідно підкреслювала її фігуру. Сольджін її огледів з ввічливим подивом. Не була вона схожа на тих, хто зазвичай приходив у студію вчитись танцям, і професійні танцівниці не носять з собою сумки вартістю в кілька тисяч доларів, Сольджін бачив таку в осінній колекції люксового бренду.

- Так, добрий день, чим можу допомогти?

Вітання Сольджіна вона проігнорувала, теж роздивляючись його уважно, але з болісною цікавістю. ЇЇ губи на мить гнівно стиснулись, як і пальці на маленькій сумці.

- Тепер зрозуміло. Хотіла б я сказати, що нічого особливого.

- Перепрошую?

- Мені казали, що хлопчик гарний. Але ж ти розкішний, правда, Лі Сольджін? Навіть з мокрим волоссям та в спітнілих лахах. Як таке можливо?

Це б можна було зарахувати за комплімент, хоч і доволі сумнівний, якби в тоні жінки було менше зневаги.

- Знаєте, я все ще не розумію, хто ви та що вам від мене потрібно.

- Що мені потрібно? Прийшла подивитись, що то за шлюшка так зачепила мого чоловіка, - вона неприємно посміхнулась.

І як це розуміти? Пані дверима помилилась? Здається, десь на верхніх поверхах приймав психолог. Їй би точно туди.

- Не знаю, про кого ви та й, власне кажучи, мені байдуже. Вихід самі знайдете чи вам допомогти? - Сольджін склав руки на грудях та підняв підборіддя. Ще не вистачало тут розборок з нервовою дамочкою, що не встежила за своїм чоловіком та з якогось хріна прийшла шукати його сюди.

- А ти з гонором. Він таке любить, - хмикнула жінка, пройшла до дивана біля стіни та елегантно опустилась на нього. – Зовнішність, гра в недоступність, і крути ним як хочеш, так, пане Лі? А казали, що ти щось з обличчям собі зробив. Щось я не бачу жодних шрамів.

Холодок пройшовся по шкірі, рука смикнулась до щоки, але він утримався, тепер вже зовсім по-іншому дивлячись на жінку.

- О, бачу, ти почав розуміти. Я Пак Сумін, якщо тобі щось говорить моє ім’я. Зате мого чоловіка ти точно пам’ятаєш. Кім Ільйон. Уявляєш, він у нашу першу шлюбну ніч називав мене Джіні. Я спочатку думала, що це його хвойда секретарка. На жаль, до весілля мене не попередили, що стоїть у нього виключно на дешевих шлюх та хлопчиків-танцівників. Але ти не дешевий, і це мене розчаровує. А ще підриває самооцінку. Виходить, я програю мужику? З тобою йому не потрібно було напиватись, щоб лягти в ліжко?

Сольджін глибоко вдихнув, намагаючись заспокоїти серцебиття. Він надіявся, що ніколи більше не почує це ім’я. Особливо після того, як Кім Джуйон отримав своє крісло в залі Національних Зборів Кореї. Наречену, тепер вже дружину Ільйона Сольджін не пам’ятав, бачив лише раз на фото, потім у нього не було ні бажання, ні необхідності цікавитись, відстежувати, як живе його колишній сталкер. Сольджін надіявся, що колишній, але тепер перед ним сиділа його жінка та щось вимагала з усією зверхністю та нахабством сімейства Кім.

- Навіщо ви прийшли? Я не бачив його давно.

- Я знаю, - легко погодилась ця Пак Сумін. - Тому я тут. Повернись до нього.

- Що? – Сольджін здалося, що йому почулося. Не могла ж дружина Ільйона просити його…

- Він наче навіжений. Постійно їздить до своїх шлюх, пиячить, навіть у своєму робочому кабінеті. Його помічникам доводиться за ним перевіряти кожний документ.

- І ви вирішили, що це через мене?

- Він коли напивається, я твоє ім’я чую частіше, ніж своє. А напивається він майже щодня. Пан Кім змусив його пройти курс реабілітації. Стало краще, а потім Ільйон розбив телевізор, бо побачив тебе в якомусь музичному шоу. Достатньо показово, не думаєш? – Сумін звела брови та торкнулася пальцями з довгими нігтями скроні, ніби у неї страшенно боліла голова. – Послухай, мені аніскільки не подобається бути тут, але мені потрібно, щоб мій ідіот-чоловік не потопив наш бізнес. Я не знаю, що між вами сталося, чула, що ви розійшлися ще до нашого весілля. Можу припустити, що Ільйон з його характером утнув якусь дурницю, але без тебе він перетворився на проспиртовану ганчірку. Подумай, що він може зробити, щоб ти його пробачив? Що я чи сім’я Кім можемо зробити для тебе? Наша сім’я має дуже великий вплив, і ми всі будемо тобі дуже вдячні, якщо Ільйон знову повернеться до нормального стану. Повір, те, яким він був з тобою та який зараз, дуже відрізняється.

Та яка йому різниця, що з Ільйоном? Чого він має бути відповідальним за це? Після того, що він зробив, вони ще мають нахабство просити його про допомогу? Та хай захлинеться у своєму п’янстві. От прямо тим коньяком за тисячу доларів за пляшку. Такий же він любить?

Руки почали дрібно тремтіти. Сольджін обійняв себе за плечі, краєм свідомості відзначаючи, що шкіра під закоченими рукавами футболки холодна та липка.

- Пан Кім знає, що ви тут?

- Ні. Яка різниця? Тобі недостатньо, що я тут, готова принизитись та просити тебе? Буде потрібно, я потім поговорю зі свекром. Якщо ти переймаєшся через оплату, я…

- Пані Пак, - перебив її Сольджін, не бажаючи слухати маячню про гроші. Подібні їй дійсно вміють вирішувати все лише грошима? Сольджін вже достатньо чув такої нісенітниці від обох Кімів, їй він такої можливості не подарує. – Ільйон не приходив до мене жодного разу, не намагався зв’язатись. Як гадаєте, чому? Ви так просто знайшли мене, у нього б це теж не зайняло багато часу. Так чому тут ви, а не він?

- Він… - Сумін замовкла, як наче до цього їй не приходило в голову таке питання. Так хай подумає, раз клепки вистачило прийти до Сольджіна.

- Ми з вашим чоловіком не розходились, бо для цього треба спочатку бути разом. Я не спав з ним, не був близьким і не відповідаю за психічний стан Ільйона та те, що він собі вигадав. Якщо кортить, запитайте у пана Кіма, що тоді трапилось. Він вам розповість, як вважатиме за необхідне. А заразом поцікавтесь, чи розцінювати мені ваш прихід, як порушення нашого договору.

Сумін на останніх словах підібралась.

- Якого договору?

- Всі запитання до пана Кіма. Або до вашого чоловіка. Він теж знає, що трапиться, якщо він знову вирішить з’явитись у моєму житті.

Сольджін ще довго сидів, притулившись спиною до дзеркала, та дивився в вікно, поки в залу не зайшов Йонсан, з порогу починаючи розповідати, як довелося йти в кафе в сусідній квартал, бо чергу в їхньому, напевно, видно з космосу. Але й там налетіли якісь студенти та намагалися влізти перш за всіх. Сольджін усміхався, слухаючи голос Чона, та намагався вкласти всередині той осад, що підняла Сумін.

Він вперше набрав номер з візитівки, що пів року тому залишила посланниця Кіма. Кілька довгих гудків змінилися чоловічим голосом. Сольджін вдихнув та почав говорити.

«Просимо вибачення, пане Лі, вас більше не потурбують».

Що б там не відбувалось далі, ні про Сумін, ні про Ільйона Сольджін більше не чув. Що не могло не радувати.

В той день він дійсно не поїхав в їхню з Йонсаном квартиру, забувши про навушники. Зате через три дні, в день народження Ідена, остаточно перевіз до нього ті невеличкі залишки речей, що помістилися в одну сумку. Огледівши порожню та необжиту кімнату, він не розумів, чого не зробив цього раніше. Іден з самого початку хотів, щоб він залишився у нього, але не наполягав, чекаючи, поки Сольджін сам вирішить.

На цей символічний переїзд він теж промовчав, тільки усмішка, тепла, щира, говорили занадто багато. Сольджін дійсно відчув, що він вдома. Не в місці, де зберігається його одяг та якісь дрібнички. Вдома – це саме з ним, з Іденом.

Зрештою, Антарес не може бути далеко від свого сузір’я. Від людини, що змусила його палати в тисячі разів яскравіше.

*

У залі ресторану було близько тридцяти осіб, не рахуючи персонал. Однак по гучності ніби футбольна команда разом зі своїми фанатами святкували гол. Хоча танцівники теж свого роду спортсмени, навіть якщо не брали участь у спортивних змаганнях. Іден був на їхніх тренуваннях та розумів, що впахують вони не менше, ніж він на своїх заняттях боксом, а може, й більше. І привід святкування у них сьогодні теж був: триріччя студії, плюс вони взяли якусь круту відзнаку. Сольджін пояснював, але Іден зрозумів лише те, що такого мало хто удостоюється, і вони неймовірні молодці. Іден знав це і без нагород. Особливо, що стосується Сольджіна.

Він сьогодні мав приголомшений вигляд. Наче нічого особливого: волосся зібране в низький хвіст на потилиці, пара сережок, браслети, чорний гольф з високим горлом, штани, що облягали стегна та були заправлені в високі чоботи на шнурівці. На комусь би подібне виглядало нудно. На комусь, хто не Сольджін. Одяг вигідно підкреслював його фігуру, широку спину, вузьку талію та злочинно довгі ноги. Якби Іден був більш ревнивим та менше впевнений в собі, в їхніх стосунках, кусав би губи та шукав, якою занавіскою прикрити цей безсоромно-спокусливий вид.

- Ого, який погляд. На кого задивляємось, красунчику?

Іден би навіть не звернув уваги на дівочий голос збоку від себе, якби на його плече не лягла маленька рука, грайливо стискаючи пальцями тканину сорочки. Повернувшись до дівчини, він здійняв брову та демонстративно перевів погляд на чужу кінцівку, а потім знову на обличчя. Дівчина років двадцяти п’яти, мініатюрна, нижча за нього на голову, об’єктивно симпатична. Під його поглядом вона забрала руку, але при цьому надула губи так, наче Іден її образив.

- Такий недоторканий? Гаразд, не чіпаю, котику, розслабся. Я недавно в студії та не бачила тебе там. Ти прийшов з кимось з наших?

Іден хмикнув. Ще б його хтось запрошував у власний ресторан. Хоча він планував провести цей вечір на кухні, контролюючи процеси, тільки Сольджін слухати нічого не хотів. На резонне зауваження, що це його свято та його колег, Сольджін ткнув пальцем йому в груди та тоном, що не терпить заперечень, оголосив: «Ти будеш там. Гарно вдягнений та залишивши своїх кухарів у спокої на один вечір. Як ти правильно сказав, це свято моєї студії, а ти мій чоловік, мій партнер, я хочу, щоб ти був зі мною».

Що на це міг сказати Іден? Так, він слабкий перед своїм хлопчиком, і той це знав, часом використовуючи у власних цілях. Але зрештою всі залишались задоволені.

Темін та Хьонджун теж мали бути десь тут. Перший хоч і був формально на роботі, як керівник закладу, мав би слідкувати за порядком, тільки Іден готовий закластись, що він зараз у компанії Йонсана та Юнхо потягує вино або вони троє обмилували якийсь стіл, і тепер Темін робив їм карткові розклади під захоплені погляди вдячної публіки. Так, ці троє явно знайшли один одного в любові до містичної дурні. Ще до них міг приєднатися Хьонджун, але не з любові до зіркових передбачень, а щоб поглузувати з них.

Хон йшов як плюс один Юнхо. Вони непогано здружились. Принаймні їм подобалось підйобувати один одного. Інколи вони у своїх жартах загравались настільки, що оточуючи, особливо ті, хто її бачив вперше, думали, що вони разом. «Фу! Збоченці. Ми просто бро». Іден би і сам почав підозрювати цих бро, якби не був впевнений в непохитній натуральності Хона та в тому, що у нього з’явилась нова дівчина. Хоча з останнім все було не так прозоро, зазвичай Хьонджун у подробицях розповідав, що за дівиця, де познайомились, куди він її водив. Тепер же він підозріло мовчав, кинувши ледь не сором’язливо, що поки рано про щось казати. Темін поблажливо усміхався, перебирав свої карти та говорив, що це доля. Іден починав думати, що він чогось не знає.

Інші танцівники теж запросили друзів або другі половинки. Тому Іден роздав останні вказівки команді, перевдягнувся та вийшов у зал. Столи спеціально розставили так, щоб всередині було вільне місце для танців. Незважаючи на те, що прийшли всі від сили годину тому, половина людей вже перебралася на імпровізований танцмайданчик. І звідкіля таке бажання після цілого дня в залах хореографії? Не те щоб Іден не знав, що значить горіти улюбленою справою.

Сольджін теж танцював, і Іден обрав посидіти біля бару кілька хвилин та поспостерігати. Він любив дивитись, як Сольджін танцює. Навіть коли той просто рухався під музику у своє задоволення, як зараз. Але при цьому він робив це пластично, з грайливою сексуальністю. За іншими спостерігати не так цікаво, принаймні погляд Ідена, як намагнічений шукав у натовпі саме його.

- Слухай, це навіть якось неввічливо. Все ж до тебе дівчина звертається, а ти змушуєш мене почуватись меблями якимись.

Може, тому що цікавила вона Ідена не більше, ніж сусідній стілець? Чесно кажучи, він встиг забути про її існування. Так, з його боку це негарно не тільки до дівчини, до будь-кого. У своє виправдання він міг сказати, що сьогодні добряче вимотався, бо зустріч з новими постачальниками в останній момент перенеслась з дня на ранок. Зрештою ці чотири години були витрачені дарма. Іден лаявся від невідповідності якості продуктів тим захмарним цінам, що за них хотіли, а Мінхьок плювався, що лише тридцять відсотків оплати проходило через банк, решту дільці хотіли готівкою. Мінхьок взагалі багато лаявся на більшість постачальників, що видаткові документи оформлювали, цитата, «через сраку на лівій п’ятці». Бо, як виявилось, хлопець мав ступінь з обліку та фінансів, і взявся допомагати їм з Теміном вести бухгалтерію з того дня, як прийшов працювати офіціантом. Тепер же він мав монополію на фінансові операції та звітності ресторану, чим свого часу викликав видих полегшення у Теміна. Але, на жаль, хлопець нічим не міг допомогти на кухні, коли су-шеф Ідена так невчасно взяв лікарняний, а отже, роботи для Ідена додалося.

Сольджін був стурбований, Ідену довелося його запевняти, що все нормально. За кілька годин з ним нічого не трапиться.

- Пробач. Я не налаштований на спілкування.

- Зі мною чи взагалі?

- Взагалі.

- 0н як, шкода, - вона наче як розслабилась, її голос став м’якшим. – Важкий день?

Звичайний день, як для людини, що працює на себе. Іден знизав плечима та відвернувся. Антарес тільки півтора роки як окупився та почав приносити стабільний дохід. До тих захмарних сум, що пишуть на дошках бажань ще далеко, але вони доклали багато зусиль, щоб вивести ресторан у середню ланку. Це тепер Антарес має позитивні відгуки та постійних клієнтів, Іден зміг дозволити собі переманити до себе Хіджін, що непогано підвищило виручку завдяки любителям солодкого. А були часи, коли з’являлась думка все кинути. Важко будувати все з нуля, без зв’язків, коли за місяць не вдавалося хоча б у нуль вийти. Іден навіть приблизно не уявляв, що значить не просто працювати в ресторані, а тягнути його на собі. Якби не Сольджін, його ласка, підтримка, інколи копняки, Іден би не витримав.

Минулий рік став точкою відліку, з якої Антарес пішов на підйом. У цьому немаленьку роль зіграло те, що Ідена запросили як одного з експертів на зйомки епізоду кулінарного шоу. І несподівано всім сподобалось, як він на камеру рівним тоном, без жалю розніс страву одного з лідерів. Потім його кликали ще кілька разів. Іден не був у захваті, він все ж кухар, а не шоумен, однак погоджувався, треба було робити рекламу Антаресу. Навесні йому навіть запропонували стати ведучим нового сезону, Іден відмовився без роздумів, йому є чим зайнятись, крім як стирчати місяцями в знімальних павільйонах з ранку до пізньої ночі. І ні, платили за це не настільки гарно, щоб він проміняв свою кухню на це.

- Та що ж там такого цікавого? Найон? Єрін? Чи?.. Тільки не кажи, що ти теж запав на нашого Сольджіна. Дарма, можеш підібрати слину. Знаєш, скільки разів до нього підкочували? А він всіх посилає. Є у нього хтось постійний. Я чула, вони давно разом.

Ну, дивлячись, як рахувати. Але три з половиною роки точно є.

- Я йому кажу, тебе ж ніхто не змушує йти від своєї пасії, але ж розслабитись можна після тренувань. Що в цьому такого? Це природно.

Та дійсно. Здається, дамочка взагалі не в курсі концепції стосунків. Іден не сумнівався, що хтось щось пропонував Сольджіну, зрештою, у людей є очі, а у деяких рішучість, щоб спробувати. Це не могло не дратувати, але Сольджін жодного разу не давав приводу задуматись, що йому потрібен хтось ще, крім Ідена. До речі, сам Сольджін дуже мило ревнував, коли Ідена хтось обдаровував увагою. Не ті ревнощі, що «спалю все к чортям», в такі моменти він становився в десять разів тактильнішим, як наче прагнув довести і Ідену, і всім навкруги, що Ян тільки його. Наче Іден цього й так не знав, а на решту йому було чхати.

- Тебе бісить, що він принциповий чи що послав саме тебе? – хмикнув Іден, кинувши оком на дівчину на сусідньому стільці.

Бармен поставив перед нею бокал з шампанським та потайки показав Ідену п’ять пальців. О, тепер зрозуміло, йому самому навряд чи щось було б від п’яти келихів, але й він не тендітна панянка з вагою максимум сорок п’ять кілограмів. Він подав знак, щоб їй більше не наливали нічого, що б мало градус вищий за виноградний сік.

- Та на біса він мені здався? Лялька гарненька. Мені навіть здається, що він по мужиках. От не знаю, не уявляю поруч з ним дівчину. Пробувала з цікавості розпитати, ніхто нічого не говорить, а ці п’ятеро тримаються своїм колом. Наче і товаришують з усіма, а ближче не підпускають. Придурки зарозумілі. Ну, гаразд, ще власники студії, їм наче не по статусу з простими смертними, аристократія, блін. А ті троє куди? – дівчина одним ковтком влила в себе шампанське та скривилась, певно, він бульбашок, що вдарили в ніс. – Ти теж зарозумілий придурок, але ти мені подобаєшся. Одразу відчувається, чоловік, навіть шкода, що витріщаєшся на нашу фарфорову ляльку. Надіюсь, ти хоча б бі. Ну не можуть такому чоловіку не подобатись жінки, це злочин.

Вона кокетливо покліпала віями. Іден, не втримавшись, закотив очі та підвівся.

- Гійом, виклич дівчині таксі, здається, з неї досить свята.

На танцмайданчику було вже не так багато людей. Більшість повернулись за столи. Сольджін все ще плавно хитався під повільну музику, заплющивши очі, та потроху відпивав зі свого келиха. Іден забрав у нього бокал з залишками шампанського, не дивлячись, поставив його на найближчу горизонтальну поверхню, та притягнув Сольджіна до себе за талію.

Сольджін сіпнувся, розплющив очі, і в ту ж мить розслабився, розтікаючись наче масло у Ідена в руках.

- Ти довго, - Сольджін закинув руки йому на плечі. – Все нормально?

- Абсолютно. Ти сьогодні такий гарний. Тобі личить, - Іден торкнувся пальцями короткого пасма біля його скроні, а ще вчора волосся з гривки діставало губ.

Сольджін довго відрощував волосся, Іден з розуму сходив, коли воно прилипало до розпаленої вологої шкіри шиї, плечей та лопаток під час сексу. Тепер же волосся ледь діставало до середини шиї, його вистачало тільки на маленький хвостик на потилиці. Ідену було трохи шкода. Впритул до того моменту, як він побачив результат. З такою довжиною риси обличчя наче стали ще більш виразними, відкрилась шия, на яку неможливо було не дивитись. Дідько, чому ніхто не попередив Ідена, що його хлопець стане гарячішим за полум’я пекла? Хоча, здавалося б, куди ще?

- Подобаюсь? – Сольджін грайливо закусив губу. – Так, може, додому?

- Пізніше, - усміхнувся Іден та подався вперед, прошепотівши йому на вухо, спеціально торкаючись губами чутливої мочки. – Хоча, знаєш, можу запропонувати тобі мій кабінет. Якраз новий диван привезли.

- Ти… Провокатор, - видихнув Сольджін. Іден з задоволенням дивився, як шкіра покривається мурашками від того місця, де її обпалювало його гаряче дихання.

- Блять! Так ти і є та таємнича пасія? І ти мужик! Я мала рацію! – пролунало неподалік гучним тріумфальним вигуком та одразу слідом плаксиве: - Всі вродливі чоловіки в цій країні геї? І чому всіх збираю саме я?

Іден повернув голову якраз вчасно, щоб побачити, як ту дівчину з бару уводить Єрін.

- От ти знала.

- Знала, заспокойся. Коли ти встигла налакатись?

- Це що зараз було? – Сольджін провів колег здивованим поглядом.

- Та так, дівчинка вважає, що у вас у студії змова. Ніхто не хоче ділитися з нею подробицями особистого життя та своїми вподобаннями. Особливо ти.

- А я маю?

- Звісно, ні, - Іден легко поцілував його в губи. – Ну що, наш план ще в силі?

- Кабінет, диван та безсоромний начальник, що не за призначенням використовує свій ресторан? – хихикнув Сольджін, хоча було видно, що він абсолютно не проти жодного з цих пунктів.

- Наш ресторан, Сольджіні.

- Наш, - слухняно виправився він та ще міцніше притиснувся до Ідена. – Один танець, і можеш вести мене куди завгодно.

Музика вже була не така повільна, для парного танцю, де двоє злиплися пельмешками, не зовсім те. Їм було байдуже. Вони розхитувались у своєму ритмі, насолоджуючись самим дійством, близькістю, не звертаючи уваги на те, що відбувалося навколо. На них дивляться? Хтось щось сказав? Схвально засвистів? А чи є різниця?

- Я кохаю тебе, Іден. Ти ж знаєш?

- Знаю. Я теж, Сольджіні, дуже сильно.

Для Ідена і раніше такі слова важили дуже багато, тому він надавав перевагу не розкидатись ними. Тільки він не здогадувався, що вони можуть бути цілим всесвітом. З зірками та галактиками, від яких захоплює подих. І має цей всесвіт коротку просту назву.

«Ми».