Глава 5

Тоді йшов дощ. Дейри не було вдома, Лада сиділа на ґанку, розчісувала Жутю. Взагалі-то, вона планувала зайнятися собою — вчора так і заснула з помитим, але толком невисушеним волоссям, а вранці абияк пройшлася по них гребінцем, розділивши на три частини, і заплела косу. Але ледве приступила — Жутя перетягнув увагу на себе, підліз під руку, і Лада почала розчісувати його.

Хитрун збільшився до нормальних ведмежих розмірів, напевно, щоб довше з ним возилися, поклав величезну голову їй на коліна. Важкий такий, зухвалий — ще й лапу кігтями на туніці зафіксував, щоб не сповзала.

Лада водила гребінцем по бурій жорсткій шерсті, Жутя тихо сопів, дощ стукав по даху, лився з ливнівки. Жутіна діжка на розі наповнилася, вода витікала через край. Земля на клумбах насичувалась вологою, троянди купалися в краплях дощу, а він все посилювався, його сила підкреслювалася спалахами блискавок і гуркотом грому.

Не думаючи ні про що,

Лада спостерігала за стихією, і навіть не здивувалася, коли посеред двору з'явилося синювате світло порталу, з нього зробив крок Жехард, задер голову до неба і зупинився, не боячись намокнути. Потім неспішно попрямував до ґанку. Лада не зраділа, як попереднього разу, але відмітила, що зовсім не гнівається за той поцілунок.

Коли наблизився, одяг вже прилипав до тіла, обмальовуючи рельєфні м'язи.

"Жехард був таким дужим раніше, чи я цього просто не помічала? А може, це я занадто схуднула, бігаючи напівголодною по лісі за Дейрою? Він же безперечно важчий за мене," — думала, спостерігаючи, як підходить її нежданий гість.

Жехард зійшов на ґанок; до запаху лісу, троянд і дощу додався свіжий, трохи різкіший, ніж завше, деревний аромат його парфуму. Ввічливо привітавшись і притулившись до мокрого, увитого трояндами стовпа, сіронський маг застиг, дивно дивлячись на Ладу; був таким же сірим, міцним, як камінь, — і незворушним, немов колючки прим'ятих квітів не впивалися в його плечі і не доставляли дискомфорту.

Лада відповіла на вітання. Обоє помовчали. Не знаючи, як поводитися, відвела погляд: в горщику поряд з нею серед інших троянд з'явилася Руз, видно, накупалась вже. Всі квітки сухі, а вона з намистинами дощових крапельок.

"Жехард з мокрим волоссям такий красень, і так на тебе дивиться," — прошелестіла пелюстками, і Лада посміхнулася, подивилася на гостя від низу до верху:

"Він красень? Невже? Ну... якщо придивитися, — так, щось особливе в нім, безперечно, є".

Сірі очі Жехарда задоволено блиснули, неначе він прочитав її думки, і Лада знову зніяковіла, звернулася до Жуті:

— Може, досить вже розчісуватися, хитруне? Коліна заніміли.

Ведмідь посовався головою, мовляв, ще трохи, але потім незадоволено засопів і віддалився. Лада змахнула його шерстинки і помітила, що так, кігті Жуті залишили все-таки дірочки. Жехард теж побачив, змахнув рукою — туніка стала чистою і цілою.

— Дякую. Себе теж висуши, не стій мокрим на протязі, — сказала, відводячи очі від сильних грудей, підкреслених вологою тканиною.

Одяг на хлопцеві тут же висох, Лада зітхнула, запросила його в дім.

— Дейра ж заборонила використовувати магію, — згадала по дорозі.

— Під час грози можна.

— А звідки ти знав, що в нас гроза?

— Я її викликав.

Лада вражено озирнулася і наштовхнулась на глузливий погляд.

— Жартую. Прогноз погоди королівства дивився. Як справи в навчанні?

— запитав, поки вона мила руки.

— Ніяк.

— Що читала?

— Навіть не відкривала жодного разу жодну книгу, — сказала похмуро, ставлячи чайник на плиту.

Жехарду це не сподобалось.

— Чому? — засопів носом.

— Тому що це нереально, — Ладу почала нервувати його незворушність, привабливість, впевненість в собі, і те, що Дейри немає вдома. Відвернулася, закрила стулку вікна, шум дощу притих. Лада витерла мокре підвіконня і пішла до криштальників, щоб дістати звідти що-небудь до чаю.

— Чому нереально? Ми ж домовлялися, що ти будеш вчитись, а Дейра — допомагати.

— Якщо допомагати — це водити по лісі до знемоги, тараторити скоромовкою за раз по десятку нових трав, та так, щоб неможливо було запам'ятати, по прибуттю додому їх розбирати, сушити, (а ще ж домашні справи є) — то так, Дейра мені допомагає... — Лада поставила на стіл дві чашки, тарілки з холодними сирниками, сметаною, медом і раптом усвідомила, що тільки що сталося: виплеснула емоції, наскаржилась на Дейру. Взяла себе в руки, замовкла.

За вікном все шумів дощ. Вода в чайнику вже закипіла, Лада налила окріп, додала заварки.

— До знемоги? Ці трави ростуть всюди, варто зробити в ліс два кроки, — криво посміхнувся Жехард, додав в чай мед, зробив ковток. — І я мав на увазі зовсім не їх! Але і це добре. Навіть ще краще, постарайся вивчити, раптом тобі відьминський текст відкриється, зможеш варити зілля.

— А хіба він може не відкритися? — видала себе глузливим здивуванням, теж відсьорбуючи з чашки; вона вже сиділа за столом навпроти нього, з незрозумілим таємним задоволенням дивилась, як він їсть її сирники.

Жехард кинув погляд на її губи:

— Ти вже була в лабораторії?

— Так, доводилося.

— Якщо можеш хоч щось прочитати в ″Книзі Зілля″ або в ″Травнику″, це означає, що у тебе є відьминський дар.

Он як! Який приємний сюрприз... Невже вона зможе чаклувати? Втім, схоже, так, адже така ж посмішка з'явилась на обличчі Жехарда.

— Прочитати заклинання, — вірно розцінив тінь тривоги, що промайнула в очах Лади, — вигадати короткий вірш на потрібну тему. Просто треба бути точною, обережною і думати, що промовляєш.

Лада задивилась на дощ. ″Книга Зілля″, така звичайна на вигляд, виявилася з секретом. А Жехард допоміг його розгадати. Вона глянула на нього — дивний хлопець не відривав від неї пильний погляд.

— Наскільки я знаю, відьомський дар проявляється в тих, хто відчув душевний біль або сильне потрясіння. Ладо, в тебе... нічого не сталося? Скажи мені, — його голос звучав низько, тихо, і від цього ще проникливіше.

— Нічого особливого. — Лада знизала плечима, все ж на мить опустивши очі.

— Як Дейра до тебе відноситься?

— Нормально.

Жехард став ще уважнішим, ковзнув поглядом по обличчю, руках, — напевно, помітив худорбу Лади, недорозчесане, напіврозплетене волосся. В його очах спалахнула жалість, але тут же змінилася суворістю:

— А навчання по книгах, які я приніс, ніхто не скасовував. Йдемо, покажу метод швидкого читання. — Жехард відставив чашку.

— Може, принесу книги у вітальню?

— Хочеш, щоб Дейра застала, як ти їх читаєш?

Ну, так, відьму дратувати не варто. Лада підвелася, попрямувала до своєї кімнати. Знову вони будуть удвох в її спальні, хоча вже вирішила для себе не пускати його більше. Озирнулася через плече:

— Тільки без поцілунків.

— Тільки з твого дозволу.

Ладі здалося, що погляд Жехарда блиснув злегка ображено — чи то через те, що належним чином не оцінили його вміння цілуватися, чи то через те, що ніхто, власне, і не збирався нападати з поцілунками — було б на кого. Лада вирішила — через останнє. Ну так, було таке, сказав пару компліментів і підтвердив діями, вивчаючи межі дозволеного, — але ж це абсолютно нічого не означає, вірно?

В кімнаті сіла за стіл, розкрила "Історію Сірону″.

Жехард став поруч, нависаючи згори.

— Дивися, кидаєш погляд сюди і сюди. Потім сюди і сюди, — ткнув вказівним пальцем з акуратним нігтем у верхні і нижні місця сторінок. — Все, перевертай.

— І це все? — повторила траєкторію його тикання поглядом. — Але я нічого не пам'ятаю!

— Потрібно тренуватися, з першого разу може не вийти, це нормально. Гаразд, поступимо по-іншому. Я перекажу своїми словами, тобі потім буде легше запам'ятати, коли сама прочитаєш.

Жехард сів на стіл, швидко перегорнув приблизно третину "Історії" і сказав, потираючи підборіддя:

— Але в той час, поки розповідатиму, мені потрібно щось робити руками, так краще виходить зосередитися. Можна, я тебе розчісуватиму?

Лада хотіла було заперечити, але Жехард пішов в наступ, використовуючи, як зброю, свій неповторний іронічний і лагідний голос:

— Що в тебе з волоссям, Ладо? Жутю розчесала, а сама скуйовджена!

Лада опустила очі, відвернулася, вперто промовчала.

— Зрозуміло все. Йди сюди. — Він вже зіскочив зі столу, озброївся знайденим гребінцем.

— Не треба. Я сама! — схопилася зі стільця.

— Розповідь буде довгою, а так і час пролетить швидше, і корисну справу зроблю. — Жехард вже розвернув для неї стілець, зробив запрошуючий жест. Лада залишилася стояти.

— Інакше нічого не розповім, — пригрозив серйозно.

Дивний хід. Але ж якщо нічого не змінити, якщо він зараз піде, вона не подужає ці книги самостійно. Ще не знала, що відповісти, а Жехард вже легенько підтягнув її за руку, усадив на стілець, зняв пов'язку-артефакт.

— Я обережно, — шепнув на вушко.

— Добре, — дозволила Лада тільки тому, що тон голосу Жехарда був абсолютно безневинний.

Він провів гребінцем по волоссю і почав розповідь.

Це було дивовижно. Жехард прекрасний оповідач, розказане вставало перед очима цікавим фільмом з героями, описаними так яскраво і харизматично, що запам'ятати не склало труднощів. Іноді жартував, вставляв свої коментарі. Іноді вона відволікалась, віддаючись у владу дотиків гребінця. Тоді він теж замовкав, збирався з думками або думав про щось своє, і вони разом слухали, як за вікном шумить дощ. Час від часу Жехард просив повторити імена, назви і дати, Лада повторювала. Розповідав не в науковому стилі, орудував не сухими фактами, — підносив, як легенди або казки. Але все-таки з'явилося уявлення про те, де вона знаходиться і чому.

Дощ не переставав. Лада відкинулася на спинку стільця, закрила очі і слухала його шум. Стало ще приємніше, коли другою рукою Жехард прибрав волосся, легко торкнувшись шиї і плеча. По шкірі побігли солодкі мурашки. "Він же розуміє, що мені приємно", — подумала Лада, примружившись і збираючи силу волі, щоб сказати ″досить″.

— Розплющ очі, будь ласка, подивися на мене, — раптом промовив Жехард звідкілясь спереду і знизу. — Ладо?

— Що?

Вона розплющила очі.

Жехард сидів перед нею навпочіпки. Зустріла його погляд — відкритий, благальний і... люблячий. Він взяв її долоні у свої, легенько стиснув. Такі приємні руки.

Запахло жасмином, повітря стало п'янким, солодким, тягучим, з чудовим блідо-бузковим, злегка блискучим відтінком, що так дивно змінив все навкруги. Жехард дивився в очі поглядом, повним любові.

Так — любові! В чистому вигляді; вона йшла з серця, сяяла з очей, зігрівала, огортала — була відчутною, як її власна енергія, що пробуджувалась при медитації.

Згадавши про це, Лада зіжалася, трохи злякавшись сили несподіваних почуттів, того, що відчула їх фізично, як реальний потік. Він тут же колихнувся, відбився, вдарився Жехарду в груди; хлопець злегка гойднувся назад, але не відвів погляд від її очей. Лада і сама не могла відірватися від споглядання і вбирання того, як він на неї дивився. Тому що він любив її. Вона це знала, зрозуміла ще до того, як він сказав:

— Я люблю тебе, Ладо.

Дивно, як гарно стало на душі. Дивовижні слова. Жехард притис її руки до своїх губ, потім до щік:

— Дозволь любити тебе, — промовив низьким чарівливим голосом. — Я відчуваю, як ти відгукуєшся на мої почуття і дотики. Я потрібний тобі. Ти хочеш бути зі мною, я знаю це... але скажи сама...

Він відпустив її, провів долонями збоку від колін вгору по ногах; Лада поклала свої руки на його, зупиняючи. Він завмер, піднявши голову. Такий дивний, сірокосий, сіроокий:

— Скажи "так".

"Ох, а чи не занадто швидко все відбувається?" — спробувала розбудити сплячу тривогу. Але звідкись прийшло тверде знання: не швидко, ні, — все відбувається так, як повинно. Вона не має права його зупиняти — нехай торкається до неї, нехай любить, адже це так правильно... Нещодавно питала себе: "Що робити?", а зараз неначе прозріла: треба впустити у своє життя любов. Вона доречна скрізь, завжди.

Лада погладила долонькою по шкірі його рук:

— Так...

Жехард враз легко, як пушинку, підняв на руки, переніс на ліжко, обрушив на неї море ніжних слів; із п'янкою спрагою і неймовірною взаємною насолодою гладив, пестив, наполегливо, чуйно підкоряючи своїй волі, — так, що в неї не було жодного шансу не здатися. Торкаючись губами до шкіри, обдаючи гарячим диханням і перетворюючи все всередині в солодку розплавлену карамель, шепотів: "кохана... бажана... неймовірна моя... єдина... довгождана...″ — і знімав одяг. Лада піддавалася його губам, рукам, притискалася до сильного, немов залізного Жехарда, котрий точно відчував, знав, що сказати, що зробити, як довести її до точки, коли з губ мало не зривалося благання про продовження, щоб з'єднатися з ним, наповнитися, насолодитися, розчинитися один в одному...

І це сталося.

Десь на краю свідомості, немов підкреслюючи увесь об'єм задоволення, на мить почувся відчайдушний пташиний крик, як риска болю, як найтемніша тінь в центрі тяжіння неймовірної світлої насолоди. Що це було, думати не хотілося.

— Тепер дозволиш тебе поцілувати? — трохи підвівся на лікті Жехард, лукаво посміхаючись.

— Дозволяю, — зітхнула, прикривши очі, Лада. — Чого вже там...

Він припав до її губ. І все почалося по новій, вже з поцілунками, солодкими, несамовитими, всюдисущими. Знову дорвалися один до одного, наситилися, залишилися лежати обнявшись.

Благословенна взаємність! Розгублена, задоволена і щаслива, не хотіла аналізувати, що трапилося, як сталося, що вона буквально сп'яніла від признань Жехарда, з'їхала з глузду від його дотиків і зробила те, що зовсім не збиралася — підкорилася його бажанню. І не шкодувала про це. Навіть зараз, втомлений і задоволений, Жехард ніжно гладив її, час від часу цілував шию і голе плече, а Лада ні про що не могла думати, окрім як відстежувати увагою відчуття від його торкань.

Але все-таки відсторонилася, почала одягатися: незабаром з'явиться хазяйка будинку.

Жехард теж одягнувся.

— Я створю портал прямо звідси: не хочу зараз зустрічатись з Дейрою.

— Відчує сплеск магії — скандалитиме.

Лада зітхнула, поправила пов'язку на лобі, сіла на ліжку, обхопивши коліна.

— Вона нічого не відчує. Але якщо що, винен тільки я, кажи, нехай з претензіями звертається до мене.

Жехард сів поряд з Ладою, обняв, і вона знову зреагувала на нього. Вже не буде все так просто, як раніше.

— Не можна бути такою м'якою і довірливою, Ладо.

Він з ніжністю заглянув у її очі.

— І нікому не дозволяй себе гнобити — ні Дейрі, ні собі. Ти королева чи ні? Ну хіба ти дозволила б ворогам топтати поля твоїх селян? Обкресли свою територію. Залишся і завтра вдома, відпочинь... І не надумай себе винити за те, що сталося — зараз ти вільна і маєш право бути з тим, з ким хочеш.

Він завів їй пасмо волосся за вухо і посміхнувся. Внизу грюкнуло. Лада здригнулася:

— Дейра прийшла.

— Якщо загляне, можеш не відкривати: ти вчишся, — сказав з натиском останнє слово. — Такою була домовленість, пам'ятаєш? Я трохи пізніше поговорю з нею, попрошу, щоб ти пожила тут ще. Тим часом постарайся вивчити якомога більше. І, до речі, не забувай медитувати, намагайся швидше входити в стан розчиненостї в просторі і подовше утримувати його. В ідеалі ти повинна миттєво ставати невидимою — це дуже хороша здатність, навчися користуватися нею. Мені пора. — Поцілував в щоку і піднявся з ліжка.

— Хто ти, Жехарде? — не по темі вирвалося.

— Твій мужчина, люблячий і любимий. Теплого вечора, Суничко.

— Взаємно.

Жехард відійшов в центр кімнати створив портал і зник.

Здавалося, зараз же примчиться з криком Дейра, але було тихо. Лада лягла на ліжко, вслухалась у відгомони того, що відбувається в душі, і зрозуміла, що їй це подобається. Значить, все дійсно правильно.

Стук в двері пролунав через декілька хвилин, потім сіпнулася ручка закритих дверей.

— Ладо, там на кухні немитий посуд, — голос Дейри звучав насторожено. — З тобою все гаразд?

"О, який жах — немитий посуд".

— Поки не гаразд. Заберись, будь ласка. Мені потрібно розібратися в собі.

— А. — Пауза. — Ну добре.

І недавнє стерво покірно пішло.

Запах жасмину зникав, бузковий відтінок розсіювався, кімната стала звичайною, але навіть простір навколо Лади зберігав пам'ять про те, що сталося щось красиве і... безповоротне. Знала, що відтепер все буде по-іншому.

На вікні серед інших троянд появилась Руз.

— Ти мене засуджуєш? — прошепотіла Лада, підозрюючи, що квітка в курсі того, що сталося.

"Ні, це ж — Жехард! Як встояти перед чистокровним красенем-арджазійцем?″

— Красенем–арджазійцем?! — вразилась Лада. І раптом подумала, що Руз могла дивитись по-іншому. — Будь ласка, опиши його мені так, як бачиш, — попросила насторожено.

"Високий, вищий за тебе. В нього довге каштанове волосся, широкі плечі, зелені очі.″

— Зачекай, Руз. Ти точно знаєш, про кого кажеш? Жехард — низький безбарвний хлопець років двадцяти з хвостиком.

"Безбарвний? Років двадцяти?! Чи мені не знати брата Дейри? Та він набагато старший за тебе! Навіть боюся тобі признатися, скільки Жехарду років. Його батьки — довгожителі," — прошелестіла квітка.

— Що?!

Он, значить, як! Вона відчувала, що Жехард дивний. Погляд, голос, манера повелівати, стосунки з Дейрою, — все сходилось на тому, що слова Руз були правдою.

Як же хотілося його побачити!

Наступного дня Лада знову відмовилася йти в ліс, пославшись на погане самопочуття і на те, що обіцяла Жехарду почитати його книги, оскільки вчора він був нею невдоволений.

— О, так мені не здалося, я все-таки вловила слабкий магічний слід — так і думала, що він з'являвся вчора вдень! — Дейра скептично посміхнулася, намазуючи на хліб абрикосове варення, що дуже підходило до зміцнюючого чаю, завареного замість какао. Склад, судячи із запаху, той же, що і на день народження, тільки без снодійних травинок.

— Менше звертай на Жехарда уваги, не така вже він важна птиця, як виставляється. На моє невдоволення він, бач, не реагує, — відьмочка розвела руками, ляпнула жовтим на стіл, легким порухом пальців знищила плямку і продовжила: — Скільки разів просила не тривожити ліс магією, і що? З'являється, коли хоче, поводиться, наче це не мій, а його будинок!

Лада кивнула, підтакуючи і попиваючи чай. Дейра дійсно була схожа на занадто самостійну молодшу сестру Жехарда. Він, напевно, являється сюди, щоб наглядати за нею, і їй це дико не подобається.

Як тільки Дейра зникла в лісі, Лада пробралася в лабораторію, почала перегортати сторінки старовинної книги, поки не наштовхнулася на зілля правди. Один інгредієнт викликав сумнів, довелося шукати його опис в травнику, потім серед сушених трав, благополучно забутих, але підписаних — добре, Дейра не заперечувала, коли Лада прив'язувала в пучки записки з назвами.

Тремтячи від хвилювання, поставила казанок на вогонь, а коли вода закипіла, кинула трави, і, помішуючи, промовила те, що продумувала і вигадувала, поки вода нагрівалась:

"Зілля, варися, прошу від душі, вигляд правдивий лиш мені покажи".

Вариво замерехтіло зеленими іскрами!

— Вийшло! — закричала Лада, тут же замовкла, приклавши долоню до губ, але застрибала від радості, як дівчинка. Подумати тільки — у неї вийшло зварити зілля!

Як його використати, Лада не знала, інтуїція підказувала окропити ним дзеркало. Так і поступила. Залишки зілля злила в флягу, лабораторію прибрала так, щоб Дейра нічого не запідозрила і кинулася натхненно прополювати знову зарослі грядки, благо, земля після дощу була волога: потрібно ж кудись подіти нервове збудження.

Там її і застав Жехард.

— Осяйний в допомогу, Суничко.

Лада прикрила очі, не лише вухами — усією поверхнею шкіри реагуючи на його низький голос. Обернулася до нього.

Стояв на розі будинку на кам'яному майданчику, як завжди, в сірій туніці-безрукавці, на сильних зап'ястках з'явилося ще більше браслетів.

Лада привіталася, випрямилася. Він підійшов до неї по мокрій землі, не боячись забруднити чисте взуття, обійняв за талію — і вони вмить перенеслися на мощений каменем двір. Потім взяв її долоні, зробив пас, — вмить і вони, і взуття Лади стали чистими. Жехард подивився на мозолі, накрив їх — знову з'явилося зелене світіння, як тоді, коли загоював подряпини, і руки стали ніжними.

— Дякую, — підняла очі, відмічаючи, як близькість Жехарда впливає на неї, як сильно починає битися серце, червоніють щоки, поглиблюється дихання. Він заглянув їй в очі. Так, ніби поглядом пірнув на саме дно душі, дослідив зсередини і, виринувши, вже знав про Ладу абсолютно все.

— Не потрібно на мене так дивитися.

— Як? — посміхнувся непередавано ніжно.

— Неначе вже знаєш всю мене. Ти позбавляєш прав на загадковість.

— Я б з радістю упізнавав тебе знов і знов, зсередини і зовні, але ти така мінлива, моя Суничко, що це неможливо. Так що твоя загадковість при своїх правах.

— А як щодо тебе, Жехарде? Може, я теж хочу хоч на мить взнати тебе зсередини і зовні?

— Так я тільки за. Дізнавайся.

— Справді? Зверни увагу, сам дозволив, — посміхнулася Лада, теж поглянула в сталеві очі, спробувала пірнути в душу того, з ким учора, здавалося, з'єднувалася в одно ціле, — але не вдалося. Може через те, що його зовнішність просто ілюзія.

Лада вивільнила долоні і пішла до будинку. Серце стукало, немов шалене.

Жехард ішов разом з нею. Вона відчувала його погляд, намагалася приховати хвилювання.

— Я купив тобі травник. Він в твоїй кімнаті. Хочеш подивитися?

— Знову в моїй кімнаті? А у вас не вважається непристойним являтися в чужу спальню без дозволу? — сказала по дорозі.

— Пробач, не подумав про це, коли створював портал. Ти вважаєш мене чужим?

Лада прочитала в мовчанні недомовлене: "Після того, що між нами сталося?"

— Не рідним вже точно.

Біля дверей Жехард застиг.

— Проходь, — запросила його.

Травник лежав на столі поряд з іншими книгами. Лада взяла його, сіла на ліжку навпроти дзеркала. Така поведінка виглядала двозначно — вона це знала. Але сиділа, насилу стримуючи хвилювання: Жехард підійде до неї чи ні? Про що він зараз думає?

Він все ж підійшов, сів поруч. Тепер було страшно підняти очі на дзеркало. Кого вона побачить?

— Що з тобою, Ладо? Ти якась інша.

"Хто б казав."

— Нічого.

І подивилася. Зілля спрацювало!

Руз мала рацію, він справжній схожий на Дейру. Високий. На вигляд років тридцять п'ять - тридцять шість. Каштанові, як у Дейри, коси зібрані в хвіст. Видовжені зелені очі з чорними крилами вій, загострені кінці брів, щоки з щетиною, чітко обкреслені губи в напівпосмішці, — риси його обличчя пронизували особливою гострою, майже гіпнотичною красою.

Колючка ще та.

Тепер зрозуміло, чому він такий впевнений в собі і чому вона вчора йому так швидко здалася — безперечно лідер по життю. Тільки під ілюзією такому красеневі доводиться напружуватися, спокушаючи, шепотіти красиві слова, — а зі справжньою зовнішністю дівчата самі в його обійми падають, напевно.

Лада закрила обличчя руками. Від таких красивих хлопців і чоловіків намагалася триматися якомога далі. Чому якомога далі? А навіщо їй розбите серце і втрачена гордість?

Але з Жехардом вже переспала. Ось він теж подивився в дзеркало, але залишився спантеличено спокійним, — значить, справжню зовнішність видно тільки Ладі, вірно вона вставила слово "лише" у вірш заклинання.

Крізь пальці бачила себе, — тонкоруку блондинку поряд з мужчиною атлетичної статури і з розумним поглядом. Одне пасмо вибилося із зачіски, перетинало його високий лоб. Рівний ніс, вперте підборіддя. Вірно Руз називала красунчиком.

″Навіщо йому така звичайна я?″

Опустила руки, повернулася до Жехарда.

— Що сталося, Ладо? — запитав він, подавшись до неї.

Знову поглянула в дзеркало: зображення в нім теж потягнулося, тільки зверху вниз. Відчула поцілунок на щоці. Тут же схопилася з ліжка, травник впав на підлогу.

— Ні! Я не можу так! — то дивилася на сіронця, то косилася в дзеркало на зеленоокого красеня.

— Як?

— Так! Це все занадто дивно і швидко!

Жехард - сіронець виглядав засмученим і настороженим. Поглянула в дзеркало: справжній теж.

— Скажи, що ти відчуваєш до мене? — попросила раптом, — ти вчора казав, але повтори, а то я забула, — промовила і відвернулася до дзеркала.

— Ти мені дуже подобаєшся, — відповів серйозно, підійшов ззаду; вона добре бачила його віддзеркалення і те, як воно так само поворушило губами.

"Правда, " — зітхнула Лада.

— Ти ще щось говорив... — дозволила себе обійняти. Які ж приємні його дотики...

Жехард посміхнувся краєчками губ :

— Говорив, що я кохаю тебе, — сказав на вушко, і по тілу побігли мурашки.

"Звичайно, це правда, — ти говорив таке вчора. Але мені потрібна чітка відповідь, мені потрібно напевне знати, чи кохаєш ти мене насправді".

— Так ти любиш мене? — Лада розуміла, що поводиться, як блондинка. Втім, така поведінка їй часто допомагала досягати своїх цілей.

— Так, я люблю тебе, — сказав серйозно.

Скосила очі в дзеркало і виразно побачила, як його віддзеркалення промовило те ж саме. Жехард не бреше.

— Навіщо дивишся в дзеркало? — запитав докірливо. — Тобі так важливо, як ми виглядаємо? Вважаєш мене негарним?

"Навпаки, — занадто красивим"!

Лада промовчала.

— Я знаю, що на Землі чоловіки зазвичай вищі й старші за жінок. Ти вважаєш наші стосунки неправильними через невідповідну зовнішність? — Губи Жехарда зігнулися в іронічній посмішці. Який же все-таки він самовпевнений! Повинен би хоч трішки постраждати від ординарності, але ні, посміхається.

— Ні! Тому що ти ніби як готуєш мене для короля.

— Ла-а-до! — протягнув він. — А як же ти сама? Хіба ти безвільна іграшка? Це по-перше. А по-друге — я вже нікому тебе не віддам. Ніколи! — Він різко перемістив її на ліжко, навис згори. — Навіть твоїм сумнівам і докорам совісті.

— Ти суперечиш сам собі. Спочатку кажеш, що я не безвільна іграшка, а потім "не віддам", — спробувала звільнитися, але безрезультатно.

— Мене виправдовує те, що я тебе люблю. І ти мене теж. А коли люблять — і прислуховуються до коханих, і розлучитися не можуть. Буває, звичайно, різне, але не в моєму випадку.

Він торкнувся її губ, поцілував спочатку ніжно, потім все сильніше. Лада не змогла відірватися, відсторонитися — знову ловила момент, відстежувала кожне відчуття, згадувала віддзеркалення справжнього Жехарда і піддавалася йому... Тому що хотілося. Тому що сама собі дозволила. Не закохуються так швидко, це так. Зараз вона не може побачити його в дзеркалі, але відчувала, щирість. І вірила йому.

Відтоді Лада підіймалася щодня ще раніше, проводжала Жехарда, котрий тепер заявлявся до неї щовечора і залишався до ранку. Як тільки за вікном світало і починали співати перші пташки, він з великим небажанням зникав в сяйві порталу, а Лада з відром в одній руці і коротким тонким килимком в іншій відсовувала сплячого біля вхідних дверей Жутю, і той, сонно пирхаючи, супроводжував її на ставок, збиваючи густу росу на траві поряд зі стежиною.

Потім Жутя ловив рибу, а Лада на березі під спів птахів імпровізувала з йогою і тренувалася медитувати. Згодом, бадьорі і задоволені, вони поверталися до будинку, Лада поливала троянди, готувала сніданок, і коли сонна Дейра спускалася на кухню, на столі її вже чекала чашка улюбленого какао.

Ходити по лісі було як і раніше нелегко. Зачастили літні грози, але світло Сонця-Світоча швидко усувало наслідки дощу, листя дійсно оберталося вертикально, струшуючи з себе вологу і створюючи всюди красиво струмуючі стовпи світла, що відбивалися у блиску листя.. Трава підростала все вище, квіти прикрашали її чарівною різноманітністю. Кожна квітка, навіть найдрібніша, варто лише уважніше придивитися, по-своєму була прекрасною і оригінальною, а частенько і напрочуд корисною.

Лада все ще втомлювалася встигати за Дейрою, але радувало те, що в лісі можна було від неї сховатися , зануритися в невидимість і відпочити. Одного разу Дейра підійшла майже упритул, а Лада сиділа під стовбуром дуба, затамувавши подих, — і ніхто її не побачив, не відчув, не вгадав. Тільки коли відьмочка віддалилась, Лада проявилася.

— Де ти була? — запитала тоді Дейра.

— Тут же.

— Я тебе не бачила.

— А я тебе бачила.

Дейра просканувала її підозрілим поглядом, зрозуміла, що учениця не бреше і перемкнула увагу на інше. А Лада вирішила надалі бути обережнішою.

Вивчення травника теж дало свій результат, скоромовки Дейри вже не вводили в ступор, — навпаки, Лада не показувала, наскільки добре почала розбиратися в травах. Дейра як і раніше поводилася зарозуміло, але, здавалося, стала м'якшою, неначе почала звикати до своєї помічниці.

Того дня щастило: раз у раз попадалися поляни суниці, плантації малини, також вдалось накопати пів кошика корінців жарівника. Дейра була в гарному настрої.

— Чому ти ходиш, а не літаєш на мітлі? — запитала її Лада на привалі, благо, Дейра вирішила перебрати знайдене, щоб не нести даремно зайве.

В своєму чорному штанному костюмі, з розпущеним каштановим волоссям, що переливалось мідним блиском, вона дуже гармонійно вписувалася в лісовий пейзаж. Блиск смарагдів тут виглядав органічніше, ніж міг би на балу; тонкі білі пальчики, не забруднюючись, перебирали корінці й зелені стебла.

— Не твоя справа. Що, втомилася? — усміхнулась Дейра криво.

— Звичайно, куди мені поспіти за великою відьмою? Не двадцять же, як тобі, а в обіцяну живу воду, бачу, ніхто занурювати мене не збирається.

— Ах, нам живої води захотілося! Ось так відразу: раз — і молоденька, раз — і красуня! — розсердилася Дейра. — А потім р-раз — і королева!

Вона замовкла, стиснувши губи, ривком вивалила вміст кошика на землю, почала зосереджено переглядати рослини і складати по новій. По такій бурхливій реакції Лада зрозуміла, як сильно це її зачіпає.

— А що тут такого? Здається, кожна жінка хоче залишатися молодою і красивою якомога довше. — Лада притулилася до стовбура дерева, біля якого сиділа, закрила очі. Допомагати Дейрі навіть не пропонувала, відпочивала поки. — І хто не мріяв бути принцесою і вийти заміж за принца, що приїхав за нею на білому коні? Ну або за короля — ще краще.

— Х-ха?! — обурилася Дейра. — А як щодо попрацювати для цього? Своєю працею, своїм розумом, своїми досягненнями заробити собі статус, а не отримати його просто так разом з найкращим чоловіком? І взагалі, що ти знаєш про те, якою має бути королева? — Дейра струсила землю з штанів.

Оце так! Штани, на яких тільки що чистився корінь, залишилися навіть без сліду бруду!

"Я теж так хочу"!

— Дещо знаю, про дещо здогадуюся. Вже зовсім не такою, як я. Тут головне — більше зарозумілості і презирливості, чим більше принизиш іншого, тим більше піднімешся.

— Про що це ти?

— Про те, що є, — подивилася скоса, не повертаючи голови.

— Так, добрі книжки, які в дитинстві читали нам, вчать іншому, але в житті, щоб, як ти кажеш, своїм розумом і досягненнями заробити статус і залишатися на висоті, потрбіно не тільки вміти красиво підкреслювати свої чесноти і приховувати промахи, але й робити акценти на помилках інших в потрібний час і в потрібному місці. В ідеалі — зовсім добити в момент слабкості. І ще топити новеньких, не надавати їм необхідної інформації, підставляти підніжку, по можливості відразу ж обчорнити, зіпсувати репутацію. Можна і треба правдоподібно прибрехати для вагомості, щоб не зайняли, не приведи Господь, твоє місце поряд з королем.

Лада замовкла.

"Чого я так розійшлася? Я ж давно пробачила їй те "представлення королю"."

— А ти, значить, на подібне не здатна? Та ти лише на вигляд така тихоня, безневинна і добренька! — Дейра насипала жменю корінців жарівника поверх ніжного листя родянки, безжально їх прим'явши. Лада вдала, що не помітила.

— Ну, голос в мене дійсно тихий, зовнішність невиразна, це так. Але з невинністю явний перебір, — сказала і витягнула губи трубочкою, приховуючи посмішку і змусивши себе відігнати спогад, як сьогодні вночі з Жехардом займалися любов'ю на стільці. На це зауваження Дейра здивовано підняла брову. Лада кашлянула:

— І не добренька, а добра. Чим тобі ця якість характеру не догодила?

— Тим, що не доброта це, а вдаваність, для того, щоб всім подобатися, щоб возилися з тобою. Наведи конкретний приклад, що доброго ти зробила? Просто так, без розрахунку і не за плату? — запитала вже спокійніше Дейра і почала складати трави акуратніше.

— Ну... — Лада завжди розгублювалася, коли її змушували ось так швидко сказати щось конкретне, на думку спадала якась нісенітниця, а хороші приклади згадувалися, коли вже було пізно. На цей раз вийшло так само, сказала перше, що спало на думку, але досить швидко:

— Пташку врятувала. Пару років назад. Її ворона впіймала в старому парку.

Подія, що ніколи не згадувалася, постала перед очима живою картиною.

— Люди мимо йдуть, не помічають, а птах кричить, неначе просить про допомогу, — сказала і застигла:

″Цей крик. Господи, саме він згадувався мені кожного разу при близькості з Жехардом!″

— Чому ти замовкла?

— Та так. згадала той крик. Ну, я ворону прогнала.

— Лада легковажно посміхнулася, ховаючи розгубленість, сіла навпочіпки біля Дейри.

— Який вражаючий приклад доброти!

— Знаєш, — Лада не звернула уваги на єхидне зауваження відьмочки, почала їй допомагати чистити коріння, — я ж, коли була маленькою, мріяла знайти пташку з переламаним крилом, щоб принести додому, вилікувати, зернятками погодувати з руки, а потім випустити на волю, як написано в добрих оповіданнях. Але попадалися тільки ластівки і горобці, все страшно полохливі і абсолютно здорові. — Черговий вискоблений корінець опустився в куток кошика, а Лада замовкла, усвідомивши, що несе нісенітницю, а відьма Дейра слухає з цікавістю.

— І що, мрія все-таки збулася, врятувала і вилікувала пташку? — кепкування в голосі Дейри здавалося вже не єхидним, а доброзичливим.

— Як би не так! Поглянула на мене з ненавистю і загнала дзьоб в руку, хвилини три відривала. Добре, що це сталося не в дитинстві:бажання рятувати назовсім би відбило. Чи заїкатися б почала. Так от, як тільки відірвала злісного стрижа від руки — відразу викинула в кущі.

— Щоб його, гада такого, ворона доклювала? — засміялася Дейра. Дивно і приємно було бачити її такою простою.

— А що робити? Моя рука була в крові, я побоювалася зараження. Слава богу, все швидко зажило, навіть сліду не залишилося. — Лада поглянула на ліву руку, Дейра теж повторила її жест — і завмерла, замислилася про щось, хмурячись.

— Стриж залишився живий?

— Не знаю. Напевно.

— І не переслідував потім?

— Принаймні не нападав. Мелькав, так. У вікно залітав, було таке, але не впевнена, що той самий. І взагалі, хіба за доброту переслідують?

— Ха-ха. Ще запитуєш! Звичайно, переслідують. Пішли вже, досить розсиджуватися. В мене на завтра заплановані деякі справи і зустрічі.

— Так ти теж вважаєш, що бути королевою — малоприваблива справа? — запитала Дейра після тривалого мовчання по дорозі додому, коли перед ними вже виникла поляна з їх будинком.

— Чому ж, на мій погляд, є одна умова, при якій і королевою можна бути.

— Яка ж?

— Любов короля. Взаємна. Сильна... Тоді всі підступи відпадають за непотрібністю.

Дейра обдала збоку таким дивним зеленим поглядом, що Лада полохливо поправила:

— Напевно. Не знаю, ніколи королевою не бувала. — І поспішила до будинку вперше за всю історію попереду лісової відьми.

Наступного дня вони залишилися вдома обоє: Дейра пропадала з ранку в лабораторії, Лада мила вікна вітальні на другому поверсі, коли Руз несподівано повідомила, що в будинку з'явився Ларден і йде до неї. Живіт від страху перетворився на тремтяче желе, тіло напружилося від протесту. Лада подумки застогнала: "Ні-і-і″, набрала в жменю свіжополиту землю з горщика Руз, повела по обличчю, щедро вимазала чистий одяг, і, сутулячись, обернулася на голос:

— Осяйного дня, діно. Дозвольте представитися...

— Осйн-ного, — прогундосила Лада, безглуздо посміхаючись, так, що Ларден, поправляючий білосніжний комір, втратив дар мови. Лада теж розгубилася: при світлі дня бачила його вперше. Навіть побіжного погляду вистачило, щоб зрозуміти, що цей високий синьоокий блондин — рідкісний зразок бездоганного чоловіка, такого, котрий "десять в одному флаконі", тому що йому дісталося все: краса, розум, фізична сила, благородство, влада... Він немов відразу заповнив собою увесь простір вітальні — так, що хотілося перетворитися на комашку і поповзти до виходу, тримаючись стінки, щоб не роздавив своїми численними чеснотами, чи не ввів в ступор синім поглядом.

Може, по етикету не можна йти першою, але, прикинувшись недалекою, можна все що завгодно, особливо якщо встигнути не дати королю сказати, що він, власне, король..

Сутулячись і уявляючи себе тією ж комашкою, Лада прошмигнула мимо небезпечно білого, аж блискучого рукава шовкової сорочки Лардена, на мить потрапивши в зону сильніше чутного запаху його дорогого парфуму з пряною ноткою.

В двір вискочила досить спритно, почала видаляти бур'яни біля троянд коло ґанку. Ларден вийшов услід, і вона з точністю до секунди відчула момент, коли його погляд торкнувся її спини, ніби холодом обдав. Озирнулася, подивилася в строгі очі. "Навіщо я тобі здалася — йшов би до своєї Дейри", — подумалося необережно.

"Моє королівство, де хочу, там і ходжу, " — прочитала у відповідь, злякалася і швидко повернулася, бо ж руки тим часом щось висмикували із землі, не завадило б бачити, що саме.

Виявляється, поряд з королями навіть думати небезпечно.

Бур'янів, як на зло, виявилось замало, довелося перебиратися на город.

"Ну що ж, додам фарб образу дурненької".

Лада розпрямилася, потираючи поперек, обернулася, намагаючись посміхатися якомога безглуздіше. Знову зустріла здивований, вивчаюче - суворий погляд синіх очей. Король мовчав — і слава Богу.

— Я буду крсунею, ги, — похвалилася, задкуючи назад.

Актриса з неї ніяка, але реакція на її заяву була такою, як хотіла: Ларден приголомшено застиг. Лада опустила очі, обігнула будинок по дузі від нього, збивши на розі діжечку, в якій мокнув Жутя. Вона глухо дзвякнула, бризнула водою і покотилася. Жутя вискочив, скривджено рикнув.

Як і припускала, Ларден за нею вже не пішов.

Згодом Руз розповіла, що з дому до короля вийшла нарядно одягнена Дейра, і вони ступили в портал.

Лада сама не знала, чому так повелася. Розуміла і те, що явно перегравала, і те, що король не дурень, але вже нічого не зміниш — що зробила, те зробила.

Знахабнівши від свого уміння ставати невидимою і користуючись відсутністю Дейри, того ж дня зварила ще два зілля, щоб поліпшити пам'ять, збільшити витривалість і швидкість реакції.

І вони спрацювали! Якщо раніше втомлювалася, але не скаржилася, то, використовуючи зілля, доводилося прикидатися слабкішою, частіше охати і айкати і уважно спостерігати за Дейрою, чи не почала вона щось підозрювати. Але вона на свою помічницю не звертала уваги більше ніж зазвичай. Хіба що, коли Лада просила вихідний,теж вирішувала залишатися вдома і своєю присутністю закривала доступ в лабораторію, чим заважала зварити ще одне зілля: для краси і доглянутої зовнішності. Адже крім збирання трав, за Ладою залишалися ще прання, прибирання, готування і — город.

А потім явився ще один несподіваний гість.

Він підійшов з боку лісу, коли Лада полола моркву. Павутиноподібні бур'яни не лише вистелили землю, але й обплели бадилля так, що доводилося відривати і розплутувати частини міцної жилавої рослини, щоб на грядці залишилося хоч щось.

— Осяйний в допомогу, господинько! — почулося гучне в той момент, коли вона вже дісталася до останнього завитка чіпкого в'юнка, відвоювавши в нього ще одну морквину.

— Ох! — озирнулася, здивувавшись гостю, що підійшов зовсім нечутно.

Був тонкий, гнучкий, з чорним волоссям, зібраним в хвіст, нерівним чубком, що неймовірно йому йшов, в чорній сорочці, коричневих вузьких штанах. На шиї — амулети, на руках — браслети, по декілька штук. Лада відмітила благородний вираз обличчя і королівську статуру.

— Боюся, Осяйний не погодився б прополювати грядки, більше схоже, що бур'яни його улюбленчики, раз так наполегливо ростуть де потрібно і не потрібно. І я — не господиня. — Лада перестала полоти і про всяк випадок боягузливо взяла напрям до будинку, відступаючи так, щоб не наступити на стебла огірків. — Можу її покликати. Як сказати, хто до неї прийшов?

— Не потрібно нікого звати, мила дино! — трохи сумно прозвучало в відповідь. — Дейра, на жаль, не буде рада мене бачити.

Гість одним розмитим рухом здолав досить велику відстань і вже стояв перед Ладою, пахнувши ароматом лісу і схиливши голову набік, як птах. Вона мимоволі здивувалася округлим сіро‐карим очам з величезною райдужкою, у віях чорних і довгих, немов у дівчини.

"Це безумовно людина великої душі ," — подумала раптом.

— Я — Сгірель. А вас як звуть? — він був одного зросту з Ладою, дивився доброзичливо.

″Божевільний лінс! Той, котрий лише поморщить ніс, — і всі розбігаються!″

Лада спочатку застигла, потім затріпотіла віями, проганяючи страх, і майже хоробро представилася.

— Дуже приємно... — він розтанув і опинився ззаду. Від несподіванки ахнула, обернулася на сто вісімдесят градусів, намотавши на ноги дряпуче гудиння. Здалося, що він оглядає її, як музейний експонат, а потім усвідомила, що пов'язка-артефакт вже в руках Сгіреля! Ось тобі і благородний вираз обличчя...

— Що ви собі дозволяєте? — обурилася, звільняючи ноги з рослинного полону, а він стояв декілька метрів перед нею і захоплено глядів кудись поверх її голови.

— Ллірель, це зробив Ллірель! Він живий! Живий! — вигукнув лінс, Лада мимоволі відступила, під ногами хряснув перезрілий жовтопузий огірок, котрий наче спеціально загубився для того, щоб опинитися там в потрібний момент. Впасти не встигла — враз опинилася в руках Сгіреля, а над нею, як в танці, близько‐близько схилилося бліде, злегка веснянкувате обличчя з неймовірними очима.

— Відпустіть мене! — видихнула Лада і Сгірель тут же поставив її на ноги, вмить видалив рослини біля ніг і вже стояв в декількох метрах від неї, як ні в чому не бувало.

— І віддайте пов'язку! — Ладу почала дратувати його швидкість і безцеремонність. — Як ви смієте торкатися до мене і топтатися по моїй моркві? Я стільки полола, а ви...

— Вибачте! — він тут же виявився натягуючим їй на голову пов'язку, незграбно смикнув за волосся і ткнув в око одним з численних браслетів, що побрязкували тихенько на руках.

— Ай!

— Прошу пробачення, королево, я такий невмілий, — промовив лінс вже на відстані двох кроків, — але мені справді потрібно було побачити. Ви не уявляєте, як це важливо, який я радий, що ви є і що ви тут! Візьміть, — він зняв з грудей амулет в вигляді серця і обережно запитав: — Дозволите одягнути вам подарунок?

— Спасибі, не потрібно, — Лада хотіла сказати, що його подарунки не потрібні взагалі, але Сгірель вже затискав в її долоню теплий округлий камінь, зелений з прожилками.

— Це агат. Краще, щоб він торкався шкіри, при переміщенні це допоможе утримувати рівновагу.

— Якому переміщенні? Яку рівновагу? — вкінець розгубилася Лада.

— В просторі, у вас же аура лінсів! На повну Ліку чекаю вас у гості в Агатову печеру. Нам є про що поговорити.

— Зачекайте! — крикнула Лада Сгірелю, що прямував до лісу. — Я що, зможу віддалятися і наближатися так швидко, як ви?

— Так! Тренуйтеся.

Немов згадавши про щось, він зупинився на краю городу і зробив те, що назавжди підкорило її серце і підтвердило підозру в тому, що Сгірель по-справжньому добра людина: якимсь чином вмить видалив усі бур'яни.

— Бережіть себе, королево. Славного дня!

Так, то був славний день. Адже відтоді на город Лада ходила тільки щоб полити, помилуватися і зібрати урожай. Мало того, на кухню телепортувався ще один, просто величезний в розмірах рожевий криштальник, всередині якого знаходилось блюдо з пирогами, свіжоприготований суп в горщику, овочеве рагу, буженина і парочка смажених курчат. На кришці біліла записка. "Бережіть руки, королево". Лада прочитала її і сховала в кишеню.

— Сгірель знову за своє, — прокоментувала Дейра байдужо, але пиріжок взяла.

— Коли ми все це з'їмо? — жахнулася Лада, роздивляючись несподіване добро.

— Не переживай, це не перший порив турботи Сгіреля. Ще раз - другий перекине готової їжі і заспокоїться. — Дейра надкусила пиріжок, схвально кивнула і продовжила: — Це, звичайно, непогано, але до хорошого швидко звикаєш, а потім лінсу набридне, криштальники будуть порожні, після смакотоликів залишиться сподіватися лиш на запаси в підвалі і зілля.

"Ось і проговорилася. Значить, точно на зіллі сиділа, коли готувати було лінь або часу на це шкодувала".

Як завжди, ввечері з'явився Жехард, Лада знову попросила його навчити побутової магії. Але це виявилося складніше, ніж думала: потрібно було не креслити потрібний знак в повітрі, як уявляла собі Лада, а відчути свою магію, потягнути, як нитку, створити плетіння, упіймати чіткий образ бажаного. Пальці не слухалися, не вигиналися, так, як слід, Лада не знала навіть азів, тому Жехард пообіцяв поки що сам робити магічні прибирання, а їй доставити підручник "Основи Магії". Зате показав, як дивитись аури, це вийшло досить швидко.

Лада вечорами завжди читала книжки, якими забезпечував Жехард. За прискореною методикою, як учив. Пройшовши декілька сторінок, зупинялася, намагалась осмислити прочитане. Жехард іноді просив переказати, як вона зрозуміла і запам'ятала, а потім розповідав історії від себе, додавав до її знань те, чого в книгах не було.

Якщо коротко, то на цьому континенті в світі Коло було ще три королівства: Лін, Арджайза і Дінайя. Столиці королівств частково повторювали їх назви: Рон, Ін, Джайз, Найя. Жителі світу були високорослі, сильні фізично і магічно, і тільки в Сіроні всі низькі, схожі, з сірим кольором очей і волосся. Ніхто з сусідніх королівств не одружувався з сіронцями — чи то це вважалося ганебним, чи то не бажали своїм дітям долі негарного і слабкого створіння, тому що магічний потенціал у них був невеликий, довжина життя теж. Арджазійці нападали на Сірон, межі королівства зменшувалися, населення вимирало, вироджувалося. Поки ситуацію не змінила розумна і красива по сіронських стандартах королева Арнета, котра в храмі Осяйного попросила собі в женихи чужинця.

Він з'явився тут же, як тільки храм розчинився. Високий, красивий, як вона і просила, але без пам'яті. Мало-помалу навчився розмовляти, зміг пробудити свою магію, навчився нею користуватись, організував захист кордонів, створив багато нововведень і, звичайно ж, одружився з королевою. Жили вони довго і щасливо, народили троє дітей, один хлопчик мав магічні здібності, був високим, як батько; він отримав корону і продовжив реформи в королівстві. Новий король виявився значно розумнішим, ще сильнішим магічно і приємним бонусом — довгожителем, як володарі сусідських королівств.

За прикладом королеви інші дівчата теж почали просити в Осяйного чужинців, а хлопці — іншосвітних наречених. Деякий час божество виконувало прохання, а потім знання, як здійснювати переходи в інші світи й шукати переселенців відкрилося магові Адору, по його кресленнях побудували піраміду - портал; переселенців почали набирати сіронскі маги.

Справи королівства налагодилися, межі відвоювалися, економіка покращувалась, в містах і селах відкривалися школи; внаслідок реформ відчутна різниця між титулованими сіронцями і простолюдинами стиралася, а населення стало здоровішим і міцнішим. Зріс і авторитет королівства: принцес, і високих, і низьких, видавали заміж за іноземних принців, що зміцнило міжнародні зв'язки.

Ще Лада дізналася трохи більше про лінсів. Ті, що зникли, були занадто сильним народом, їх боялися і не любили. Королівська гілка вміла розчинятися в повітрі, виявити їх магічний слід було неможливо. Лінси знали всі таємниці, їх сила і швидкість реакції лякала. Але їх потребували — щоб зупиняти кегретів, які раніше часто спускалися з гір, спалювали рослинність, звірину і людей.

А чотириста років тому лінси зникли, прихопивши з собою з собою кегретів. Говорять, сам Сгірель відправив їх до іншого світу — чи то спеціально, чи то ненавмисно. А сам з'їхав з глузду від самотності.

Лада, котра уважно слухала розповідь Жехарда, замітила, що Сгірель не схожий на божевільного.

— Ти з ним зустрічалася? — поцікавився Жехард.

— Так, він приходив. Переміщається дивно, але погляд у нього цілком осмислений, мова виразна.

— Щось говорив?

— Що Ллірель живий.

— Після того, як побачив твою ауру? — насторожено уточнив Жехард.

— Так. Він дав мені ось це, — протягнула йому агатове сердечко, вивудивши з кишені. Вона так і не надівала його.

— Ого, лінс і тебе узяв під своє заступництво!

— Мені радіти чи ридати?

— Радіти, звичайно. Носи його, — він віддав кулон Ладі. — Сгірель не божевільний, ти маєш рацію. В разі небезпеки твій кулон і його двійник нагріються, і лінс прийде до тебе на допомогу. Він дуже сильний маг, Дейрі не раз допомагав.

— А я йому не буду винна?

— Ні. Сгірель не такий, як всі, його не цікавить плата чи нагорода, він рідко з'являється на людях. Але якщо запропонував допомогу — користуйся.

Жехард, не зводячи з Лади очей, занурився в свої думки.

— Скажи, Ладо, в твоєму світі не зустрічався брюнет, схожий на Сгіреля, але вищий ростом і чорноокий? — нарешті вийшов із задумливості.

— Не було так, що він торкався до твоєї пораненої руки або щось подібне, словом, не було контакту з кров'ю?

— Може, і зустрічався, але близько не підходив і контакту з кров'ю не було — у нас з цим суворо. Я взагалі крові боюсь. А чому ти запитуєш?

— У лінсів існував так званий шлюбний ритуал, завдяки йому можна було передати обраниці магічні здібності. У тебе його прояви.

— Ну вже ні. Макс єдиний чоловік, який до мене торкався,і він точно не лінс! — засміялася Лада.

Настрій Жехарда тоді вперше за всю історію їх стосунків помітно впав. Лада теж принишкла.

Ще вечорами вона медитувала. Коли розчинялася в повітрі, Жехард торкався до неї і вона тут же проявлялася, хоча вимагалося зберігати невидимість. Це було важко, особливо коли він захоплювався і починав її гладити. Уроки медитації закінчувалися поцілунками, сексом і сном в теплих обіймах.

Також видалося виявити один чудовий факт: Руз бачить невидиме. Якось Лада сиділа в позі лотоса у своїй кімнаті, ставши невидимою, хитала головою і стежила за колінами, чи не проявляються вони при русі. Не проявлялися — і Лада посміхалася, радіючи новому умінню.

"Дурненька, чи що?"— прошелестіла Руз з підвіконня і хотіла було сховатися, але Лада її зупинила, ще більше зрадівши, розцілувала повітря над пелюстками. Руз пирхнула:

"Точно, дурненька".

І сховалася.

Все-таки через деякий час Лада навчилася зникати набагато швидше, також ховати невеликі предмети; це врятувало її якось вночі на кухні, куди вона, тренуючись залишатися невидимою, спустилася за холодним молоком для Жехарда. Лада знала, що Дейру відвідує король Ларден, але ніяк не чекала, що він розгулюватиме по будинку в одних підштанках. Забившись в куток, вона притискала до грудей крижаний глек, борючись з бажанням злорадно захихикати, коли зрозуміла, що його величність явився за тим же, що і вона, але спізнився.

— Магія лінсів, — сказав на це Жехард. Звичайну невидимість він відразу б виявив. До речі, будь обережна, Ларден теж може бути невидимим.

— А чому його відвідування не обурюють Дейру?

Жехард заусміхався.

— Ну, тобто, чому Дейра не побоюється магічного сліду від його порталу? І за тебе вже нічого не говорить?

Жехард прокашлявся, потім зібрався з думками і сказав:

— Тому що слід його магії прихований. Пам'ятаєш, Кеф казав, що в Дейри і тебе схожі аури?

— Так. Але чому?

— Сгірель, рятуючи Дейру від переслідування кегретів, застосував той шлюбний ритуал, про який я розповідав. З її слів, він розпоров їй руку і прошепотів якісь слова, після чого у неї з'явилися сили створити портал, врятувати себе і короля Керсана.

— Невже Сгірель одружився з Дейрою? — вразилася Лада.

Жехард засміявся:

— Та ні, не одружився. Шлюбний обряд — зовсім інше, його проводить третя особа, служитель Осяйного, після чого стають чоловіком і дружиною. А шлюбний ритуал так називається через те, що його зазвичай проводять відразу після одруження. Це копіювання аури на того, кого хочеться захистити; його можна використати лише раз в житті і навіть без згоди партнера. Припускаю, на появу ритуалу вплинула близькість Чорних гір, і те, що королі-довгожителі не хотіли переживати смерть своїх коханих,

— Виходить, Дейра обраниця Сгіреля? А якщо він захоче одружитися з іншою? — Лада забралася глибше в обійми Жехарда, притулилась спиною до його грудей.

— Тоді аура тільки тимчасово копіюватиметься при близькості. Якщо чоловік поїде надовго — а лінси ті ще бродяги — дружина залишиться без захисту, — Жехард погладив Ладу по руці. — Тому ритуал прозвали шлюбним, просто так його ніхто не застосовує. Про нього взагалі мало хто знає, а доступний тільки королівській гілці лінсів, — голос Жехарда приємно звучав над вухом. Ладі стало жаль Сгіреля. Але він сам прийняв рішення. Чи змирився він з тим, що Дейра з іншим? Ларден же навряд чи залишить її — правитель Сірону не втратить шансу користуватися невидимістю, дізнаватися необхідну інформацію і відбивати раптове закляття на того, хто його кидає.

— А Дейра теж вміє бути невидимою?

— Ні, наскільки я знаю. Вона ігнорує властивості аури лінсів і досі грубіянить Сгірелю, а він зайвий раз побоюється потрапляти їй на очі.

— А ти?

— Я умію, — скромно відповів Жехард. — Ти теж прикриваєш мене аурою. Дейра досі не в курсі, що я тут буваю щоночі.

— Так ти використовуєш мене! — обурилася Лада, відстороняючись, щоб поглянути йому в очі.

— Суничко, — дуже серйозно сказав Жехард, взявши її за підборіддя.— Краще, щоб ти знала: ти для мене — велика цінність. І не лише тому, що я тебе люблю. Ти сама по собі — коштовність. А я насолоджуюся тобою. І якщо використовую тебе, то лише щоб знаходитися зараз тут, поруч, щоб обіймати тебе, цілувати, бути з тобою. Ще коли у технічному світі ти поїла мене водою, — вже тоді я просто оживав від твоїх дотиків, ставав сильнішим. Тут я вже просто не можу без тебе, ти немов спеціально для мене створена. Запам'ятай, кохана моя Суничко: я люблю тебе і не віддам ні-ко-му. Запам'ятала?

Лада посміхалася, дивилася, як він це говорить, лагідно проводила пальчиком по лініі скул, підборіддю, згадуючи справжній його вигляд, — і вірила. Але все одно запитала:

— А якби в мене не було унікальної аури і здібностей лінсів?

— Тим більше нікому б не віддав, і взагалі не залишав би в лісі. — Він захопив кінчик її пальчика губами, Лада враз вивільнила, але Жехард ривком обняв її вже всю і продовжив на вухо:

— Винайняв би будиночок в Сіроні. Оберігав би тебе.

— І що я там би робила?

— Все, що й тут. Тільки без лісних поневірянь.

— А мені вже подобається ліс.

— І мені подобається..

Лада постаралася відкинути думки і просто насолоджуватися моментом. То був перший раз, коли їй вдалося приховати невидимістю їх обох, не витрачаючи зусиль і надовго. Після такого розчинення відчувався прилив сил, спокій і ясність розуму.

Переносити предмети вона вже вміла.

Якось вночі на кухні невидима Лада почала обережно відкривати хрустальник, але кришка не піддалася. Лада потягнула її до себе — хтось, сильніший в руках, — до себе. Тоді смикнула сильніше, але швидко відпустила, схопила останній шматочок торта, залишивши лише крихти, і відскочила в куток. Чи шукав її невидимка — не знала, здогадувалася, що Ларден вартував біля дверей, але йому набридло, тому що хвилин через п'ять він проявився, шанобливо гмикнув і пішов до Дейри.

Життя налагоджувалося, входило в звичну колію. Лада належала до тих людей, для котрих норма, коли їх всі люблять, все відразу виходить і радує, нехай навіть по дрібницях. Саме в таких обставинах вона розкривалася, немов перетворювалася, виявляла бажання виражати себе в різних напрямках.

Цього разу взялася за кулінарію. Мало-помалу Сгірелю дійсно набридло наповнювати криштальники їжею; Лада знову почала готувати сама. То самі по собі згадувалися забуті рецепти тортів і печива, то старовинні блюда по рецепту бабусі, то що-небудь складніше.

Дейра теж якось полагідніла, стала добріша.

Жехард розповів, що вона, на великий подив Лади, добре відзивалася про свою ученицю, називала розумною і наполегливою. Декілька днів підряд, правда, відьмочка ходила похмура.

— Що це з нею? — запитала Лада Руз, коли Дейра пішла, залишивши миску улюбленої юшки майже повною .

"Засмутилася через Лардена, вони з'ясовували стосунки. Я пішла, не слухала. Ти ж знаєш, я від крику в'яну".

Лада подивилася на трояндочку з недовірою, але не стала допитуватися.

Ще вдалось зварити зілля краси. Результат виявився кращий, ніж чекала: шкіра стала ніжнішою, білішою і більш пружною, губи яскраво-червоними, руки акуратнішими без особливого догляду. І одяг, як в Дейри, не бруднився і не рвався. Лада раділа результату, але не надто: дзеркало із зіллям правди перестало показувати справжню зовнішність Жехарда через день, інші ж зілля вживала щодня, як писалося в книзі, але не знала, чи залишиться ефект, коли вони закінчаться.

Король з'явився на кухні несподівано, неначе виткавшись з повітря відразу сидячим на підвіконні, коли Лада піднесла до губ ложку спробувати, чи досить в супі солі і спецій.

— Що варимо? Лада здригнулася, облилася гарячою рідиною.

— Ку... Курячий суп.

— Замало буде. Потрібно ще облитися, а то виходите з образу. Ладо.

Лада подумки лайнулась. Сонце просвічувало крізь тонку сорочку, розпущене по плечах волосся, м'яким світінням обводило по контуру риси його обличчя впівоберта. Лардена б в цій білій сорочці — та на обкладинку модного журналу, а не на підвіконня кухні лісового будинку. Навіть його привітна посмішка не рятувала ситуацію. Просто він своєю появою зовсім відключив роботу мозку.

— Славного дня, — спохопилася, що потрібно б привітати його величність.

— І вам славного дня! Дивний, до речі, видався день, — підійнявся Ларден з підвіконня, — і дуже пізнавальний: я застав ще, як ви співали. Дам пораду — при Дейрі і Жехарді краще утримайтесь: у вас немає ні слуху, ні голосу.

— Я знаю...

— Але пісня цікава. Гарний настрій?

"Після прекрасної ночі"? — прочитала в погляді.

"Невже ти знаєш"? — подумала, округливши очі.

"Я все знаю", — кивнув.

Лада труснула головою, неначе скидаючи ману. Нічого він не знає — і взагалі вона собі нафантазувала ці уявні діалоги. Робити королю нічого — спостерігати за нею?

— Признатися, здивований вашою охайністю... і поставою ... за той час, поки ви мене не бачили.

Ларден підійшов ближче; його волосся немов вигоріло на сонці, але все одно блищало. Аршин в плечах. Подивився звисока, посміхнувся:

"Я правитель цієї країни, і знаю, хто ви, чому тут, чому носите пов'язку — таку ж, як і я, артефакт моєї, до речі, сім'ї, (саме так, із словом "до речі" і промовив його погляд) і — так, я знаю, хто вас відвідує вночі".

"Ох! І що тепер зі мною буде"? — видала страх поглядом.

"Я ще не вирішив," — Ларден взяв зі столу печиво, надкусив. Він обернувся до дверей, якраз в той момент, коли ввійшла Дейра:

— Тут у нас кукурячий суп. Пахне смачно.

— О, я бачу, ви вже познайомилися? — блиснула очима і смарагдами Дейра. Ларден підійшов до неї, обійняв і проспівав:

″Я умію літати високо-високо

Там, де гори в імлі мовчазні крижані,

Де з прадавніх віків синє море широке...″

І замовк, наче забув слова або задумався. Добре так співав, не те, що Лада. І думав довгенько, задивившись на Дейрину сережку.

Лада тим часом закінчила готувати, зняла суп з плити і в темпі заорудувала серветкою, щоб усунути слід від пролитого на ліф туніки супу, але ніякої плями там вже і в помині не було, дякувати зіллю. Коли підняла погляд, зрозуміла, що на неї дивляться, а вона тільки підкреслює свої невеликі, в порівнянні з Дейриними, груди. Рухи руки сповільнилися.

— Що ж, пора вас познайомити: його величність Ларден, король Сірону, — Лада, моя помічниця.

— Дуже приємно! В реверансі присідати потрібно? — сховала за спину руку з серветкою і запитала з надією, що ганьбитись не знадобиться.

— Не потрібно реверансів — боюсь, ви не лише співати не вмієте. І тут можете називати мене просто Ларден.

Лада пам'ятала, що земне походження королівської гілки привнесло до етикету і традицій Сірону простоту спілкування. Наприклад, навіть королеви не тримають служниць, максимум пару помічниць. З правителями вітаються, як з усіма, в їх присутності можна сидіти. Кому дозволяють, звертаються на "ти". Ларден розсівся на дивані, розкинувши довгі ноги і доїдаючи печиво. Напруженість і зніяковіння Лади його явно забавляли. Дейра сіла поряд з ним, вони обоє посміхалися.

— Пробачте, Лардене, мені потрібно піти, — поспішила забратися звідти Лада.

— Ви ж пообідаєте з нами? — зупинив її король, піднявши красиву брову над красивим оком.

Дейра поряд з ним принишкла, наче відійшла на другий план, але уважно спостерігала, посміхаючись краєчками губ. Лада готова була застогнати, але вимовила:

— Спасибі, я не голодна. Іншим разом. — Не дочекавшись відповіді, вийшла в коридор.

— Чому вона така перелякана? — почувся ззаду притишений і задумливий голос короля.

Хто б сумнівався: навіть у цьому світі вона викликає ті ж питання. Наступного разу він скаже їй: "Посміхайтеся, Ладо". Їй постійно так говорили. Просто усмішка змінювала її обличчя, і тоді Лада ставала дійсно красивою. Але так діяла лише щира усмішка, а натягнуто посміхатися терпіти не могла, так само не любила, коли фальшивили їй.

— Руз! — покликала Лада голосно, прийшовши до кімнати, опам'яталася і перейшла на шепіт. — Руз.

″Я тут,″ — прошелестіла квітка.

— Чому ти не попередила мене, що Ларден в будинку?

″Я намагалася, але ти не чула, тому що співала! Так жахливо співала, а я від крику в'яну. А потім стало пізно і я пішла з кухні.″

— Руз, давай домовмося, що ти мене попереджатимеш, навіть якщо стане пізно і навіть якщо співатиму. Ти ж не лише красуня, але і розумниця, можеш же придумати, коли захочеш, — пам'ятаєш, як комашку мені в чай запустила?

″Пам'ятаю. І так, я розумниця. Якщо захочу. Ну нічого ж страшного не сталося, Ларден побачив, що ти красива і не дурненька. Як ти, дівчинка, могла так жахливо кривлятися перед королем?!″

— Досить, Руз, не починай. Ми вже усі обговорювали стільки разів, а ти все не можеш заспокоїтися.

″Тому що хто так робить?! Ларден же таки-ий красень!″

— Руз! Це красень Дейри! Я не бажаю терпіти наслідки її ревнощів, нехай він думає про мене, що хоче — відношення нашої відьмочки важливіше.

″Але все одно ти йому подобаєшся, до речі. Він дивився на тебе і посміхався. Гарно посміхався″.

Лада хотіла відповісти Руз, що думає з цього приводу, але в двері постукала Дейра. Окинувши строгим поглядом, нагадала, що Ларден чекає пообідати разом.

— Від запрошення короля не відмовляються, Ладо, і не йдуть без його дозволу. На перший раз нічого страшного, але більше так не роби.

— Зрозуміло, Дейро. Йдемо.

За обідом Лада мовчала, однозначно відповідала на питання, не сміялася на жарти, відпущені королем. Соромно признатися, але через напругу до неї не завжди доходив зміст сказаного. Ларден зрідка кидав уважні зацікавлені погляди. Двічі під стіл падала ложка, один раз Лада занадто сильно стукнула вилкою об тарілку, знову ненавмисно спровокувавши увагу до своєї персони. Зустрівши погляд Лардена, розтягнула губи в посмішці і раптом зрозуміла, що зробила це занадто зухвало. Сам Ларден і Дейра показували верх витонченості в манерах за столом і від цього ставало ще гірше.

Після того, як обід закінчився, Лада звідкілясь знала, що Дейра до неї зайде.

Вона прийшла відразу ж, постукала, а увійшовши, без дозволу сіла на ліжко поруч. Деякий час помовчала, а потім запитала, чи подобається їй Ларден.

— Ні! — відповіла Лада чесно, але потім спохопилася: — Вірніше, подобається, як людина і як король, він, напевно, дуже хороший, але...

— Але?

— Він напружує, душить своєю присутністю, своєю величністю, красою, нарешті. Мені не подобається не він... є такі люди, біля яких сама собі не подобаєшся. Розумієш?

— Розумію, — раптом призналася Дейра. — Але Лардена не варто боятися, і він не любить цього.

— О, як же мені хочеться, щоб було все одно, що він любить, а що ні!

— Не говори так — Ларден твій король! — Дейра раптом перетворилася зі стервозної відьми в дуже правильну дівчинку, — До того ж він вже знає, що тебе вибрали за намальованим ним шаблоном.

— А мене запитували? А може, я не хотіла, щоб мене — за шаблоном... — Лада, як сиділа, так і впала на ліжко спиною.

— Не хочу... — простогнала і раптом додала: — Жехард мене не віддасть. Він обіцяв! Обіцяв що-небудь придумати, і я йому вірю.

— А Жехард тебе не душить своєю красою? Він тобі подобається?

Дивні були б запитання, якби обоє мали на увазі не справжню зовнішність її брата, а ілюзію посереднього сіронця.

— Так, Жехард не душить, він мені подобається. Він розумний, сильний, добрий, чудовий, — раптом видала Лада з ніжною усмішкою, а коли опам'яталася, було пізно.

— О мій Осяйний, — протягнула Дейра. — Це коли ж ти встигла його взнати, щоб так захоплюватися? Та Ларден — просто неоперене пташеня проти інтригана й хижака Жехарда!

Лада відвела очі вбік і промовчала.

— Здається, я дещо пропустила під своїм дахом, — іншим голосом вимовила Дейра. — Він являється сюди, так? А я не відчуваю. От гад!

— Нічого він не гад!

— Ладо, скільки тобі років?

Лада повернула голову до безсовісно молодої і ще безсовісніше розумної дівчини.

— Стара я проти вас з королем! Яка різниця, скільки мені років?

— А поводишся як...

— Як хто? Відкрию тобі таємницю: коли жартівливо кажуть, що дівчатам вічно вісімнадцять — це не комплімент, а вимір дорослості роками.

— Ну, так, Жехард правий, хто-хто, а ти точно потребуєш джерел. Для гармонії віку і зовнішності.

Дивно, але відтоді стосунки між Ладою і Дейрою стали кращими. Навіть не так: відтоді Дейра почала опікати Ладу. Дні знову потекли своєю чередою. Правда, до всього іншого додалися практичні заняття з етикету з вчителькою в особі Дейри.

Тут, в Буйному, останнім часом завдяки Жехарду утворився власний маленький рай для Лади. Насолоджуючись любов'ю, спілкуванням, навчанням, навіть походами в ліс з Дейрою, коріннєкопанням і травозбиранням, Лада просто забувала причину, по якій заявилася в Буйний. Доводилося собі нагадувати і про невідому небезпеку, і про Лардена. Але в цілому ловила себе на тому, що просто щаслива. Звичайно, вона знала, що так буде не завжди, і цінувала, що мала, поки була можливість; вчилася новому, пізнавала незвідане, таке цікаве: іноді красиве, іноді смачне, іноді приємне, — а іноді не дуже.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.