Глава 2

Глава 2

Лада проснулась з передчуттям, що на неї чекає щось прекрасне. Встигла вмитись, причесатись, вдітись, а настрій залишався гарним, злегка піднесеним. Комплект одягу складався з сорочки, штанів, куртки, навіть щільної бавовняної білизни простого крою і носків. Все сіре, міцне, — іншосвітний стиль вчорашнього одягу хлопців. Був ще невеликий рюкзак, в який Лада поклала земні речі.

Магістр Теренс приніс легкі замшеві черевики, привітався фразою "славного дня", поцікавився самопочуттям і попросив приміряти взуття; задоволено кивнувши чи то своїм думкам, чи то тому, як виглядала Лада в новому одягу, він дістав з кишені шкіряну стрічку.

Зав'язував сам. Від нього пахло невідомими травами, милом і озоном.

— Цей артефакт сховає вашу мітку. Члени королівської сім'ї теж інколи виходять у світ інкогніто.

Лада глянула в дзеркало: стрічка їй личила, придавала незвичності і зручно притримувала відрослий чуб.

— Тепер можна виходити на люди, вас будуть мати за новонароджену.

Лада промовчала: вміла не ставити зайвих питань літнім людям зі ще зранку втомленими обличчями. Все одно рано чи пізно дізнається про все необхідне.

Як тільки вийшли надвір, вона буквально затремтіла, мало не задихнувшись від захвату: на площі ждав дракон! Невеликий, золотистий, з чорною окантовкою розумних жовтих з вертикальними зіницями очей, з такими ж чорними гребенями вздовж спини, кігтями на лапах і шипами по краю розкритих крил, — він був прекрасний!

— Який же ти гарний! — підбігла, торкнулась теплої гладкої луски, і її ніхто навіть не подумав зупинити. Значить, дракон не небезпечний, можна бути сміливішою. Підійшла спереду, заглянула в очі:

— Можна тебе погладити?

Дракон фиркнув в знак згоди, злегка прикрив великі, добрі, як у собаки, очі, і Лада провела долонею по ледве вологому носі. Він податливо нагнув голову, підставляючись під лагідні рухи руки.

— Йому сподобалось! — засміялась Лада. — Як його звати?

Жехард не розділяв її захвату, підійшов, коротко привітався, забрався на дракона і всівся на переднє із прикріплених до шипів сидінь:

— Ніяк. Просто дракон.

Равд, котрий нечутно підійшов збоку, зівнув, прикрившись долонею:

— Вірніше, він несправжній дракон. Справжні — величезні розумні істоти. Вони володіють магією і вже стали міфом через те, що їх давно ніхто не бачив. Різниця, як між котенятком і тигром, — простим котенятком і магічним тигром.

— Магічний тигр... Бр-р. Звучить страшно. А котенятко — просто чудо. Це він був автобусом?

— Ага. Він стільки натерпівся, коли ганявся за тобою, що повинен би вже ненавидіти, а бачиш, мружиться від задоволення. — Кеф ловко видряпався по крилах на спину дракона.

— Я назву його Бусиком.

— Як хочете. Попробуйте залізти до нас так, як це зробив Кеф, — порадив Жехард.

"Жехард все ще на "ви". Найбільш правильний," — подумала Лада, і не встигла опам'ятатися, як опинилася біля пустуючого сідла поряд з Равдом: її підштовхнуло крило Бусика, злегка блискучого, абсолютно нічим не пахнучого, на відміну від хлопців, від яких було чути однаковим яблучним милом. А від Жехарда — тонким деревним ароматом. Лада всілась на сидіння, Равд повернувся, допоміг пристебнутись. Магістр Теренс знизу задумливо спостерігав за посадкою, потім попрощався і пішов. Дракон змахнув крилами, плавними рухами піднявся в повітря.

— А він витримає нас чотирьох?

— Легко. Він дуже сильний.

Равд поправив і собі ремні, рюкзак. Побачивши погляд Лади, сказав:

— Трохи провізії. Без сніданку не залишимось.

Повітря обдавало холодом, бадьорило. Зачарована краєвидом, Лада лиш на деякий час затримала погляд на найкрасивішій будівлі, що височіла серед дерев над багатьма іншими корпусами. Величне і суворе, воно все віддалялось, зменшуючись, і незабаром територія академії залишилась позаду.

Дракончик летів дивовижно швидко. Жехард створив захисний магічний купол, так що летіти було комфортно.

Внизу пропливало місто, площа з фонтанами, ратуша з годинником, черепичні дахи і ниточки вулиць, міські ворота, потім поля, рівнини, стрічка ріки.

Над головою вихорились хмари, літали пташки, по-ранковому лагідно сіяло сонце.

— Яка краса! — не втримала захоплення Лада.

— Ласкаво просимо у світ Коло! — урочисто видав Кеф.

— Чого?

— Ласкаво просимо у світ Коло, — повторив він.

— Чого..? — делікатно уточнила Лада.

"Дивно, чому Кеф не закінчує речення?" — Коло чого?

Хлопець, котрий розгублено застиг, розслабився: — Коло — наш світ. Ваш світ — Земля, наш — Коло. Назва така у нашого світу.

— А. Пробач, не зрозуміла.

— Не пробачу, весь пафос подачі мені перебила. — Кеф зробив ображену міну, але тут же усміхнувся:

— Не вибачайся, ми просто не зрозуміли один одного. Буває.

Лада провела поглядом зграю білих птахів, що пролітали внизу:

— Ух ти! Це лебеді чи не лебеді?

— Лебеді. — Равд теж любувався грацією гордих створінь, Кеф же потайки розглядав Ладу.

— Ваш світ Коло, значить, ви... Хто? — вирішила його відволікти.

Кеф знову не зрозумів, задумався.

— Коляни або колючки,— підказала йому, тобто, собі, Лада.

— Нічого подібного, ми, навпаки, милі і пухнасті, — вдав невинність Кеф.

— Угу, особливо ти. Нічого не знаю, будете колючками, — заявила Лада, задерши підборіддя, і з легкою впертістю всміхнулась йому через плече.

— Ну, як хочеш.. А раз твій світ називається Земля, ти...?

— Землянка.

— Суничка, — почулось спереду низьке. Жехард повернув голову, блиснув стальним оком і знову відвернувся. — Є така ягідка, червона, солодка, любить ховатись під листям. Знаєте?

— Знаю. — Лада враз відчула, що червоніє. — Але це слово не підходить до назви мого світу.

— А до вас підходить. Цю ягідку шукають біля землі, а ми знайшли вас на Землі...

— Ледве знайшли, — вставив Кеф.

— Нічого не знаю, будете суничкою, — повторив її недавнім тоном Жехард. Лада згадала, що суницею пахне її парфум і крем для тіла. Перед очима з'явилась картина, як вночі лікувалось її коліно. — І ще ви червонієте, — додав Жехард одночасно і лагідно, і насмішкувато, навіть не оглядаючись.

"А ти ще й піддражнюєш!" — подумки обурилась Лада, а вголос просто змінила тему:

— А як у вас називається сонце?

— Світоч. Сонце теж можна казати, тебе зрозуміють, але краще — Світоч. Це дар Осяйного, — відповів Равд. Невдовзі Лада дізналась, що Осяйний — божество, покровитель людей, магів і всього світу. А от місяць — Ліка, календарний місяць називається місяцем чи кругом Ліки, в ньому також тридцять—тридцять один день, назви збігаються і це добре — не треба вчити. Ще взнала, що королівством править король Ларден і його рада, що королева-мати, Зорана, теж з переселенок... і багато чого іншого. Незабаром Лада почала боятись заплутатись в іменах і назвах, тому перестала запитувати і залишила Равда в спокої.

Сонце було вже високо, коли Кеф довів всіх до відома, що він втомився, зголоднів і хотів би відпочити "он в тій долинці". Його тут же послухались.

Все навкруги було, як на Землі: пахуча трава з дрібними квіточками, прозора чиста вода, берізка така ж і з такою ж назвою. Тільки золотистий дракон мирно пасся неподалік, нагадуючи, що вона в іншому світі.

Хлопці розстелили плащ, дістали з рюкзака хліб, сир, куски сушеного м'яса і овочів, подібних до томатів, але без кісточок, запіканку з картоплею і грибами. Коли наїлись, Кеф розговорився, згадуючи Дейру:

— Я тільки подумаю про неї, і починаю тремтіти. До такої жінки краще появлятись ситим, хоробрим і веселим. Ось, Ладо, з'їж чогось солоденького — тобі потрібно бути сильною.

— Він протягнув їй на долоні кусочки сухих фруктів.

— Не перебільшуй, Дейра нормальна. Просто трохи своєрідна, — потягнувся до солодощів в руці Равд.

— Скажи краще — високомірна, Дивиться так зверхньо, що одразу втекти хочеться. — Кеф вправно відвів руку від Равда, висипав в долоню Лади оранжеві, світло – зелені і жовті кубики.

— Звичайно, зверхньо. Вона ж висока, не така, як ти.

— Ну і що? Лада теж не низенька, але усміхається, як своя. А може, ми не будемо її Дейрі залишати? Я от роздивився краще: Лада і так гарна.

— Ого. Приємно чути це від того, хто мене старою назвав. Ти перший за все життя, до речі. — Лада розкусила оранжевий кубик, роздумуючи, що ж він їй нагадує на смак: наче лимон, але ні. — Жаль, від старості нікуди не подітися.

— Чому ж не подітися? Члени королівської сім'ї не старіють. Самій Дейрі теж невідомо, скільки віків. І взагалі, ми тебе веземо до неї, щоб ти стала молодою і красивою. От побачиш себе потім у дзеркалі й зрозумієш, як тобі з нами пощастило.

— А розкажіть про чари Буйного лісу? Що це таке? — запитала Лада, як тільки дожувала зелений кубик, однозначно ківі. Бажаючих відповідати не було. — Будь ласка.

— Ем... Властивості природних артефактів, частин самого лісу. Джерел з Живою і Мертвою водою. Є й рукотворні чарівні речі. Я мало про це знаю, краще Жехарда запитай. — потер висок Равд.

По вигляду Жехарда було видно, що він знає не набагато більше.

— Чесно кажучи, я не маю поняття, які ці джерела, але бачив результат їх дії. Вражає. — Він подивився на Ладу, примружив очі. Напевно, подумки приміряв їй новий образ.

— А скажіть, якщо королі довго живуть і не старіють, то повинні б правити вічно. Куди подівся попередній король? Керсан, здається. Так, Равд?

Равд кивнув.

В повітрі повисла мовчанка, тільки Кеф хрустів сухофруктами.

— Ви мені відповісте, чи не відповісте?

— Його вбили. З королями таке трапляється, — сказав Жехард.

Схоже, цей світ не такий прекрасний, як здається.

— Тут небезпечно?

— Не більше, ніж в будь-якому іншому світі.

— А в порівнянні з характером Дейри всяка інша небезпека дріб'язкова, — додав Кеф.

Утішив, називається.

Равд усміхнувся, а от Жехард залишався мовчазним і, здавалось, байдужим. І якщо говорити про зверхній погляд, то це про нього: завжди дивився так, що Ладі вважалось, що він вищий і старший за неї.

Після перекусу хлопцям захотілось спати, а Лада відійшла подальше, сіла, схрестивши ноги на подобі лотоса і почала медитувати.

Все, як завжди — розтягнути дихання, дослухатись до себе, до навколишнього світу, уявити, що вона лиш оболонка, котра розчиняється... і раптом відчула, що почувається по-іншому: в її тілі хвилювалась прозора невагома енергія, котру ледве заспокоїла зусиллям волі. І завмерла, відпочиваючи в невагомості.

"Так просто в цьому світі медитувати," — майнула і щезла думка.

І враз голос Жехарда над вухом, гучний, зляканий:

— Ладо, Ладо, поверніться!

Розплющила очі:

— Тихше, прошу... Жехарде, що сталось?

— Ви стали скляною, Ладо, — промовив глухо.

— Я просто медитувала. Нічого страшного, я часто так роблю.

— Ми знаємо, що таке медитація, — присів поряд Равд. — Але ти не вчилась, Ладо. А ми за тебе відповідаємо.

— Розумію, що ви турбуєтесь, але цьому я якраз вчилась у своєму світі. У мене був хороший вчитель.

"А те, що він був недовго, вам знати не варто..."

— Добре, продовжуйте. Але пам'ятайте, що в нашому світі думки мають вагу значно більшу, ніж у вашому. Навіть більшу, ніж слова, особливо в стані медитації. Ви зрозуміли?

Лада коротко кивнула.

Не можна допускати тривожні думки, не можна сумніватись, хоч вона одна в чужому світі.

— Продовжуйте, я буду поряд. — Жехард дав знак, хлопці відійшли, сам же сів поряд, так само схрестивши ноги.

"Треба ж, — як хвилюється. Ні, з ним не страшно, йому я чомусь вірю."

Знову все по втоптаній колії, знову свідоме розчинення, легкість в тілі. Деякий час так посиділа, потім подумки почала читати завчені слова земної молитви. І знову нове відчуття: здавалось, енергія Лади вібрувала, як від дзвону. Збоку почулось гучне зітхання — чи то від здивування, чи то від захвату.

Повільно відкрила очі: за кілька кроків перед нею блищав невеликий білокам'яний храм з золотистим куполом, стрільчастими вікнами, відчиненими дверима.

— Храм Осяйного! — почувся радий голос Кефа.

Світ став яскравішим, красивішим.

Ладу охопило легке благоговіння і інтуїтивне розуміння важливості моменту.

— Ладо, ідемо, поки не щез. Можна загадати одне бажання, — в голосі Кефа почулось радісне хвилювання.

— Знайди квітку чи травинку для дарунка, — попередив Равд. — Швидше.

— А вона не зів'яне?

— Ні, це ж для Осяйного! Сама побачиш, що станеться.

В храмі було напівтемно. В центрі височіла сіра статуя, ні, не статуя — обладунки, пусті всередині. Стіни розписані квітами, пташками, прекрасними пейзажами, а Світоч і Ліка вінчали їх вгорі.

Лада зачудовано завмерла.

Тим часом хлопці стали на коліно перед обладунками, поклавши до ніг стеблинки трави. Лада зробила так же — додала ромашку.

— Бажання, — одними губами нагадав Равд.

"Бажаю щастя — мені, друзям, родині, країні, всій Землі, світу Коло і всім живим створінням..."

Обладунки засвітились зсередини, рослини з-під ніг піднялись в повітря, засяяли, іскорками розлетілись на стіни, зразу перетворившись в малюнки.

— О... — тільки могла й видати Лада, вражена до глибини душі.

— Дарунки отримані, бажання збудуться, — почула збоку, підняла щасливі очі на Жехарда, котрий протягував їй руку, і побачила в його погляді ніжність і... надію?

"Який дивний хлопець," — подумала, подаючи руку. Оглянулась. Світло в обладунках зникало, стіни храму розчинялись. Невдовзі всі стояли на траві під безхмарним небом, тільки Світоч сяяв ще ясніше. Здавалось, все примарилось, але хлопці були такими мрійливо‐урочистими, що Лада усміхнулась. Яка сентиментальність! А вона ж все одно мимоволі запитувала себе, куди летить, з ким, і чи можна довіряти своєму супроводу.

Біля тонкої, злегка общипаної білокорої берізки чекав одинокий золотистий дракончик.

Поки хлопці збирали рюкзак, Лада провела рукою по гладенькому боці Бусика.

— Таке сильне, велике створіння — і травоїдне. Дивовижно.

— Крім трави є ще повітря, проміння Світоча, Ліки, також вода, магія, сам Осяйний, — підійшов ззаду Жехард. — Сили є звідки черпати. Наш світ чудовий, ви вже починаєте це бачити і розуміти. Ви полюбите його, повірте.

Лада оглянулась: він задумливо дивився на неї, стоячи зовсім поряд. Правильні, але якісь звичайні риси обличчя. Він чомусь здавався нескладним і незрозумілим в порівнянні з Равдом і Кефом, але кожний раз вражав новою рисою: то внутрішньою силою, то привабливістю голосу, то, як от зараз, королівською поставою і ще чимось, що визначити поки що не вдавалось.

Жехард протягнув руку, поправив Ладі волосся, звільнив чуб, прикривши ним пов'язку, а через мить вже легко забрався на дракона.

"І чому я дозволяю йому торкатися до мене?"

Всі рушили за ним.

"І ще у Жехарда є здатність повелівати." — подумала Лада, пристібаючись. Змах крилами — і зелена долина залишилась внизу й позаду, але всіх ще тримала в полоні мовчазна мрійливість.

— З храмом Осяйного завжди так відбувається? — попробувала порушити тишу Лада.

— Завжди. Вірніше, це буває дуже рідко, але завжди приблизно так.

— І бажання збуваються? Як швидко?

— Ладо, — подав голос Жехард.— Про бажання не розповідають і взагалі про це не заведено говорити.

— Зрозуміло.

"Щоб не сполохати удачу, напевно".

Знову поля, села, річки — і нарешті темно-зелена смуга лісу, що стрімко наближалася назустріч.

— Буйний, — сказав Равд.

Тон його голосу ще більше підкреслив невисловлений захват і повагу, що охопили Ладу при усвідомленні розмірів цього лісу. Вони летіли вже достатньо довго, а ліс все стелився під ними, перетворюючись на рівнини, якщо дивитись згори. Кеф почав наспівувати якусь пісеньку, Лада — розпитувати Равда про їхнє королівство, про те, як виглядають жителі Сірону, в що вдягаються, як себе ведуть, на чому їздять.

Виявляється, більшість жителів схожі між собою: невисокі, сірокосі, з сірими очима, тільки новонароджені і переселенці подібні до землян. Мужчини сіронці носять сірий одяг, жінки здебільшого бежевий, а новонароджені — яку душа забажає. Взагалі в Сіроні дуже поважається благородний сірий колір. Переміщаються порталами, на драконах, є любителі коней. Коли помітила, що Равд втомився, замовкла, спробувала заснути і це навіть ненадовго вдалось.

Ладі здавалося, що пройшло дуже багато часу, перш ніж дракон почав спускатися нижче, летіти повільніше прямо над деревами в якомусь відомому тільки Жехарду напрямку. Знизу доносилися шум листя, пташиний крик і щебетання, звіриний рик, що швидко вщухав позаду. Іноді чувся тупіт доганяючих лап. Чи копит? Навіть зараз, сидячи на драконі, стало тривожно.

— Буйний ліс — заповідна територія. Над ним навіть літати заборонено. Те, що ми робимо, доступно одиницям, — сказав Равд. — Жех, коли ти розкажеш нам, як тобі вдалося отримати перепустку в Буйний ліс?

— Коли-небудь. — Жехард трохи обернувся, щоб поглянути на Ладу, усміхнувся краєчком губ. Вона побачила на його шиї зелений камінь на чорній мотузці, що стирчав вперед, вказуючи шлях, і трохи світився. — Насолоджуйтеся польотом, поки можна. Як думаєте, що попросить Дейра за допомогу?

— Звичайно, твій кулон. Прощавайте, наші грошики за ройц.

— Що за ройц?

— Отрута з голок ройстанів, маленьких таких противних звірят. Ми їх "доїмо", щоб продати ройц, а Дейрі це не подобається. Тепер вона зітхне вільніше.

В наступну мить ліс попереду розступився, відкриваючи поляну, ні — дворик, мощений каменем, і доволі пристойний, схований в зелені і квітах будинок під зеленою черепицею. Дракон зробив круг і приземлився .Праворуч прозвучав приглушений гуркіт: по землі покотилися горщики з квітами, зачеплені крилом. Кеф незрозуміло вилаявся, зіскочив з Бусика, почав підіймати, уколовся.

— Ай! Штюхові троянди!

Ніжні біло-рожеві квітки нагадували гордих пташечок, що безпомічно розкинули листя-крила біля перевернутого горшка з розсипаною землею, а метушливий Кеф — винуватого сірого злодія.

— Лапи забрав від моїх троянд! — прозвучав дзвінкий голос так несподівано і грізно, що Лада здригнулась, а Кеф відстрибнув і, ховаючись, втягнувся в дракона разом з його животом — Бусик теж весь підібрався, затремтів.

З ґанку спускалась дівчина.

Лада затамувала подих, як тоді, коли побачила дракона. Тому що дівчина була — сама досконалість. Довге каштанове волосся, красиве лице, ідеальна фігура, обтягнута чорним брючним костюмом, мимоволі приковували і утримували погляд. Кеф, як загіпнозований, подався їй назустріч.

Лада спохватилась, що так відверто розглядати непристойно, а от Кефа і Равда це не хвилювало: вони витріщились на красуню мало не з відкритими ротами.

Швидкими граціозними кроками Дейра наближалась до гостей.

Жехард зробив пас рукою, горщик став на місце, троянди підлетіли, ковзнули в нього, земля вляглась, утрамбувалась. Зверху пішов дощик, на листках, здавалось, досі ображених квіток заблищала роса.

А Дейра розізлилась ще більше.

— І що це було? — примружені зелені очі, підкреслені смарагдами в сережках, буквально метали блискавиці з-під довгущих вій. На руках і шиї подзвонювало різнокольорове каміння чи то прикрасах, чи то в амулетах, що дуже пасували їй, придавали особливий шарм і чарівність.

"Ах, яка у неї шкіра! А губи! Вона ж без косметики — і так приголомшливо виглядає!" — думала Лада, зісковзуючи вниз, щоб бути разом з усіма в цей складний момент. Стомлена нічною пригодою і перельотом, почувалася не кращим чином, і, судячи з винувато-сумного вигляду Бусика, не вона одна.

— Славного дня, діно Дейро! — спокійно і жорстко привітався Жехард.

— Славного? — скривила пухкі губи. — Без вас цей день був би славнішим. — Навіщо прилетіли?

"Нічого собі гостинність!"

Лада непомітно погладила Бусика за вухом, щоб хоч комусь підняти настрій.

Жехард, схоже, був морально готовий до такої зустрічі, тому що не зніяковів ні краплі.

— Можна бути ввічливішою з гостями, особливо якщо серед них знаходиться діна, котра не в курсі того, що у вас, Дейро, насправді добре серце. Ось, познайомтеся: Лада, Дейра, — представив їх одна одній жестом долоні.

— Дуже рада! — Дейра ковзнула поглядом по обличчю Лади, уникаючи зустрічі очима, і знову звернулась до Жехарда: — Так вам, значить, знадобилося моє добре серце! І кому саме потрібна моя "доброта"?

Куточки її губ підвелись в відверто злорадній усмішці. На студентів навіть не поглянула.

— Мені, діно Дейро! — може, і запізніло, але спробувала посміхнутись Лада. Те, що вона набагато старша за молодесеньку хамку допомогло не розгубитись.

"Сподіваюсь, моя посмішка не виглядає такою хижою, яку неї, я ж ніколи не вміла посміхатись фальшиво," — промайнула думка.

Дивно, але, обернувшись до неї, Дейра якось затихла. Лада здогадалась, що дівчина розгледіла її пов'язку.

Дейра немов пропустила удар, але в ту ж мить прийшла в себе, гордовито-ввічлово запросила в дім, повернулась спиною, труснувши волоссям, і пішла першою; Жехард рушив за нею. Равд легенько смикнув Ладу за рукав, кивком голови запрошуючи за собою.

Бусик акуратно повернувся, побоюючись зачепити численні горшки з квітами, і потопав в ліс щипати листя. Дейра зрозуміла це, зупинилась на порозі, оглянулась, спохмурніла, зробила жест рукою — і дракон зменшився до розмірів собаки!

Кеф прошепотів: "Я ж казав: страшна жінка!"

Добротний і красивий сірий будинок нагадував приземкуватий гриб, що виріс прямо з кам'яного майданчика і просто потопав в трояндах. Вони вилися по стінах, росли на клумбах, виглядали з вікон, — в основному блідо-рожеві, ясно‐жовті, попадалися і ніжно-бузкові. Їх солодкий аромат змішувався з запахом листя, кори, трави і був незвичайно свіжим, приємним.

Всередині теж цвіли троянди в горшках. Дивно було бачити в самотньому будиночку в лісі розкішно, зі смаком обставлену вітальню в пастельних тонах з витонченими меблями з білого дерева.

Лада сіла на вказану канапку поряд з Жехардом і огледілась: в хазяйки дому гарний смак, але прибирати тут, поливати квіти не хватало чи то часу, чи то бажання.

Равд сів в крісло, Кеф залишився біля дверей. Дейра всілася напроти, царствено піднявши підборіддя. Її чорний костюм так само, як одяг Лади і сіронців, не вписувався в ніжний, чисто жіночий інтер'єр кімнати. Коли б не легкий безлад, можна було б подумати, що ця вітальня — просто ілюзія для гостей.

— Ну, розповідайте, що привело вас до мене, — театрально-іронічно почала Дейра.

— Чари Буйного лісу, дорога діно, — розмову вів, звичайно, Жехард. Відповідав в тон їй, але жорсткість з його голосу нікуди не поділась.

— О, я дорога, це так! А які ви мені дорогі! Я так розумію, явилися за красою, — вона кинула на Ладу неприховано оцінюючий погляд і єхидно скривилась: — І молодістю. А от пов'язка на лобі... чи не приховує вона королівську мітку?

— Приховує, — підтвердив Жехард сухо.

І приступив до розповіді. Розпочав з того, що п'яний Кеф забув повернути в академію дракона.

Всі подивились на сіронця біля дверей, той зразу ж з невинним виразом почав роздивлятись стелю. І справді, люстра заслуговувала на увагу — справжній витвір мистецтва.

Дейра слухала, не перебиваючи. Тільки в місці, де Жехард помилився з прикріпленням мітки, в'їдливо замітила: — Жехард і помилка? Не можу повірити!

— То побудьте, діно, хоч годину в технічному світі, потім вирішите, вірити чи ні.

По її обличчю не можна було прочитати, що вона думала про те, що сталось, але Лада була впевнена, що їй це дуже не подобалось. Схоже, вибрик Кефа зачепить ще одну долю. Ні, безперечно потрібно вплинути на хлопця, щоб кинув пити. Скрипнули двері — Кеф відчув небезпеку і зник. Равд уміло прикидався тінню.

Деякий час після того, як Жехард закінчив розповідати, Дейра роздумувала, потім поставила декілька запитань Ладі. Хотіла знати, хто її батьки, чи не помічала за ними і за собою нічого дивного, просила описати їх зовнішність. Лада відповіла, що батьки прості люди, вона теж зовсім звичайна, що король їй не потрібен і королева з неї не вийде.

Дейра усміхнулась: навряд чи повірила. В те, що король їй не потрібен. Невже він настільки чудовий? А Лада ж навіть не спитала Равда, як їх правитель виглядає.

— То ви допоможете нам? — запитав Жехард.

— Дивлячись, що запропонуєте натомість.

— Скажіть, чого хочете.

— Припустимо, ваш кулон.

Слова Дейри нікого не здивували. Всі саме цього і чекали. Лада відчула, що це неправильно. Гостро так відчула. І вирішила, що потрібно втрутитися:

— Я так розумію, ви зробите мене молодою і красивою?

— Так, Ладо, і це дещо потужніше за заклинання зовнішності. Те, що ви отримаєте, залишиться з вами навіть тоді, коли повернетесь в свій світ. — Жехард обняв її за плечі.

— Тоді я сама повинна розрахуватися, — відвела його руку.

— А що ви можете мені дати? — Дейра аж подалася назустріч.

— Ну, наприклад, — Лада розгубилася, поглянула на вицвілу ниточку давно засохлого бур'яну, що звисав з горщика з вперто існуючими трояндами: — Можу допомогти з роботою по дому, доглядом за рослинами і іншим, чим скажете.

— Королева в служницях? Потішно, — Дейра посміхнулась і продовжила крижаним тоном: — Вважаєте, цього досить?

— Принаймні, поки допомагатиму, у вас буде час придумати, чим іще зможу бути корисною.

На деякий час стало тихо.

— Добре. Давайте так: поживете в мене круг Ліки, і я подивлюся, чи варті ви того, щоб з вами возитися.

— Стоп, — втрутився Жехард. — Так не піде. Нехай Лада поживе тут, це добре. Потрібен час, щоб адаптуватись у нашому світі. Їй треба багато чому навчитись, і ви, Дейро, допоможете.

Знову в очах Дейри спалах не стільки ненависті, як обурення і болю. Самовладання знову швидко цей спалах загасило. Ладі навіть стало жаль дівчину: щось тут не так.

— Технічний світ пригнічував магію Лади, але в Колі вона проявлятиметься, — вів далі Жехард, — і треба навчитись нею керувати. Ви будете допомагати нашій переселенці, поки вона допомагатиме вам, — він говорив твердо, майже розтягував слова. — І зовнішність їй зробите в будь-якому випадку, якщо не Лада, то я заплачу за це.

— Договорились. Тільки щоб духу вашого в моєму лісі не було!

— Вибачте, але у мене пропуск. І я повинен приглянути за Ладою, щоб з нею у вашому, — він зробив паузу, — лісі... нічого не трапилось.

Дейра примружила очі, подалась наперед, на що Жехард теж примружився, мило посміхнувшись.

— Добре. А тепер мені пора — маю справи. Я так розумію, ви залишитесь ночувати? — Дейра піднялась, поправила штани так, ніби на ній була сукня, і мстиво заявила: — Їжі в будинку нема. Ну, майже нема. Якщо хочете їсти — полюйте, лиш без магіі, або готуйте з того, що знайдете. Жехарде, ви знаєте, де розташуватись. До завтра мене не турбувати.

Дейра струснула розкішним волоссям і зникла в дверях.

— В лабораторію пішла, напевно, — полегшено зітхнув Равд.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Роман Тихий
12.06.2022 20:46
До частини "Глава 2"
Цікаво, чи з'явиться надалі в історії справжній дракон? Ліс недарма ж звуть буйним... Щодо тексту - подобається як прописані діалоги та реакції персонажів. Читаю із задоволенням, хоча ще трохи плутаюсь в іменах.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Магда Май
    12.06.2022 23:16
    До частини "Глава 2"
    Звичайно, дракон буде,) Другу главу ще не всю виклала. Переклад така штука, що раз за разом спиняюсь і задумуюсь. Наприклад, раніше світ був Бліз, Світ Поблизу не звучить, назвала його Біля, хлопців — білками.)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Роман Тихий
    12.06.2022 23:52
    Переклад то така справа... А ще як присутня гра слів... Тут як не крути, а щось та втрачається. Якщо назва світу не несе в собі якогось особливого значення для майбутніх/минулих подій я б подумав над її зміною...
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Роман Тихий
    13.06.2022 14:15
    Чому б ні? Не втрачається гра слів "Коло чого?", а хлопців можна назвати "Колючками", бо ж часом дістають.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше