Глава 3

Жехард привів Ладу до затишної просторої кімнати з щільними подвійними, білими і лавандовими, шторами на вікнах. На підвіконнях, як і всюди, цвіли троянди. В кутку височіло ліжко з балдахіном і різьбленими стовпами з білого дерева, така ж шафа, стіл, стільці; переливалися перлинним блиском ідеально рівні стіни, поклеєні світлим шовком з ледве помітним трояндовим орнаментом.

— Прямо спальня принцеси. Лиш запорошена дуже.

— Зараз виправимо. — Жехард змахнув рукою — в кімнаті стало чисто, свіжо, навіть вікна самі відчинились. Потім додав пас — на ліжку з'явилися стопки чистої білизни.

— У ванні теж все необхідне вже є.

— Спасибі. Як добре! Володіти магією — просто чудово!

— Нема за що. Магія переміщення складніша, а ось побутову на першому курсі вивчаємо, це просто.

— Я теж хочу! У мене ж в цьому світі вже є магія? Навчіть мене, будь ласка! — Лада мало не затремтіла від нетерпіння, як дівчинка, склала руки в благаючий жест, і незворушний раніше Жехард вже, здавалося б, готовий був погодитись, але до кімнати фурією влетіла та, котра не так давно просила себе не турбувати.

— Більше ніякої магії, чуєте? Тут не можна магічити, Жехарде, я ж попереджала! — Дейра вперлася руками у боки. Лада здивувалася, яка ж у неї тонка талія.

— Чому? Які підстави для заборони?

— Раз сказала, що не можна, значить — не можна! Хіба я сама не могла прибирати у будинку магією? Але чомусь обходжуся, а вам несила терпіти! Досить того, що ви і так фонили на всі чотири сторони, поки летіли над лісом! Тут — без магії. Зовсім. Зрозуміло?

— Зрозуміло, — занадто покірно і швидко вимовив Жехард своїм густим голосом. Дейра глянула недовірливо і постаралася надавити ще більшою владністю:

— І попередь своїх жовторотиків, щоб теж за магію забули, а то викину в Буйний!

Лада впіймала на собі гнівний погляд, мимоволі завмерла, наче в чомусь нашкодила, і вільно зітхнула тільки тоді, коли господиня дому зникла, грюкнувши дверима. Що стосується Жехарда, Дейра старалась безрезультатно — він не виглядав ні роздавленим, ні тим, хто гірко кається.

— Ну що ж, ми з Равдом підемо полювати, — сказав безтурботно. — А ви з Кефом подивіться, що можна приготувати із запасів на кухні.

Лада швидко освіжилася в душі, навіть не дуже здивувавшись, що він тут є, хіба що замилувалася бронзовими кранами і раритетною ванною на зігнутих ніжках; потім спустилася на кухню. У навісній шафці знайшлися гречані крупи, соняшникова олія і черствий шматок сиру.

Сама кухня була просторою, затишною. Лада умовно розділила її на дві зони: кухонну і столову. У кухонній тягнулася сіра стільниця, частково заставлена всякою всячиною, над нею нависали шафки світлого, покритого лаком дерева, під нею — висувні ящики і полиці; на білому кахлі фартуха висіло дещо з кухонного начиння. Тут була нікельована мийка з гіркою немитого посуду, добре освітлена вікном з видом на ліс.

Буйний заглядав і в столову частину кухні в два великих вікна з щільними квітчастими шторами, що звисали по краях; по центру красувався стіл з стільцями, гідними королів; притягував погляд витончений бронзовий свічник на нім, такі ж свічники висіли на блідо-зелених стінах поряд з дуже навіть пристойно написаним натюрмортом з кавуном і виноградом. Під картиною був диван, що цілком вписався в інтер'єр; на нього вже влігся Кеф і заявив, що спатиме тут.

Лада не стала довго мудрити, налила в каструлю води, щоб зварити гречку і застигла:

— А на чому готувати?

— На плиті.

— І де ж вона?

— Ось це плита, — вказав Кеф на товсте прямокутне скло у вигляді тришарового желе, знизу білого, потім коралового, а згори кольору молока, сильно розбавленого водою, з вирізаними кругами.

— Береш ось так, зрушуєш ізоляційний камінь — і готуєш.

Кеф вправно підчепив білим гачком круг, і на Ладу дмухнуло жаром — відкрився червоний прошарок ″желе″.

— Якщо потрібен сильніший жар, можна зняти ще один шар ізокаменю. Кеф продемонстрував, як це робиться, забрав каструлю з її рук, поставив на червоний круг.

— Алогірский кришталь добувають в Червоних горах, він буває різних кольорів і потужностей. На червоному готують, взимку з його допомогою обігрівають будинки. Хороша штука, але дуже дорога. Коли закінчиш готувати, просто закриєш ізокаменем.

Кеф знову ліг на диван, закинув ноги на поручні. Лада доторкнулася до плити: прохолодна. А каструля з водою нагрівалася. Так, хороша штука.

— А це, я так розумію — духовка?

— Це піч.

Внизу просто на дерев'яній полиці стояв незайманий білий ящик з ізокаменю і алогірского кришталю. Схоже, хазяйка будинку ним жодного разу не користувалася.

— Кефе, а ви тут раніше гостювали? — запитала, переглядаючи крупу.

— Так, і не раз. Жехарду потрібно було.

— Дейра завжди така привітна?

— Завжди. Але раніше хоч можна було магією користуватись. А зараз доведеться посуд вручну мити.

— Подумаєш, проблема. — Лада повернула гвинт бронзового крана. — Головне, вода гаряча тече.

— Ну-ну, приступай, а я подивлюся, може, згадаю, як це робиться, — піднявся з дивана Кеф.

Лада загорнула рукави, але потім подивилася на зім'яту в кутку ганчірочку, підняла її за кінчик і бойовий настрій згас.

— Фе... Попрати, чи що? — запитала сама себе. — Ніби нова, але слизька, бр-р.

— Викинути. — почувся із-за плеча тихий шепіт Кефа.

— Попрати, — прийняла рішення і оглянулася у пошуках господарського мила.

— Ви-ки-ну-ти, — ще наполегливіше, але вже ледве чутно прошепотів Кеф, легенько обіймаючи її за талію.

— З таким шепотом потрібно підходити із-за лівого плеча, — обернувшись, злякала хлопчину ганчірочкою, і він тут же відскочив убік.

— Що, страшно? Недоробки пахнуть, угу.

— Страшно. А чому з лівого?

— Тому що на лівому сидить бісик, а на правому — ангелик, ось він прошепотів би: "по-пра-ти", — скопіювала тон Кефа, знайшла мило.

— Бісик — істота на зразок нашого штюха, а ангелик, як блістр, слуга Осяйного? — здогадався Кеф. Ти могла б просто відірвати шматок чистої тканини. У чому, власне, різниця між підказками вашого ангелика і бісика, якщо результат буде однаковим?

— Може, в запаху, відчутті чистоти? У настрої, що потягнеться шлейфом від твого вибору? — Лада вкотре намилювала ганчірку і змивала водою.

— О, я чую, як ангелик шепоче мені...

"Вимий підлогу," — прошепотіла Лада, наблизившись до його правого плеча, і додала вголос: — А ти здогадливий. Приступай.

Кеф зітхнув і почав прибирання. Лада віджала випрану тканину, струсила; Кеф, що виявився поруч, навіть не подумав відсахнутися.

— Вже не страшно?

— Ні. Зрозуміло, чому ангелики перемагають, — посміхнувся знизу, надраюючи підлогу.

Лада все ж зробила ще одну ганчірку з чистої тканини й приступила до миття посуду. Вимивши, почала витирати пил, попутно досліджуючи вміст шафок. Приємним сюрпризом виявилася наявність спецій, порошку какао, цукру, солі, борошна, безлічі ароматних трав і різних сухофруктів. Кеф тут же, не соромлячись, поповнив останніми свої запаси.

Гречка зварилась, підлога була вимита і вікна теж, коли явилися мисливці з уже оббілованою і випатраною тушкою невідомого звіряти.

— Ноги витирайте, — вказав Кеф на розстелену біля порога мокру ганчірку. — Не для того я тут горбатився, щоб ви натоптали наново.

— Ти горбатився? Жартуєш! — Равд підкреслено старанно витер підошви черевиків. — Ладо, ти чарівниця.

— Королева, — поправив Жехард, підійшов зовсім близько, обдавши своїм неперевершеним парфумом; він змішався з ароматом стиглих, трохи пом'ятих ягід суниці на його долоні. По-хазяйськи висипав їх на тарілку і впіймав погляд Лади.

"...ягідка, червона, солодка," — згадала і відчула, що обличчя червоніє; тут же взяла ніж, почала енергійно розрізати тушку на дрібні шматочки, скоса поглянувши на хлопця. Він підняв брови і відійшов.

Лада поставила тушкувати м'ясо у великій сковороді на маленькому вогні, а сама вийшла через задні двері у пошуках городу.

Він знайшовся за будинком, засохлий, зарослий бур'янами, але все-таки можна було розгледіти грядки моркви, цибулі й петрушки; трохи далі рожевіли боки перерослої, але все ще придатної для вживання редиски, яку Лада з радістю набрала в захоплену з собою глибоку емальовану миску з малюнком двох грибків в траві, — здається, сіронці не лише людей із Землі переміщають.

Насилу вирвавши декілька цибулин і нащипавши зелені, озирнулася на Буйний, що оточував поляну з будинком. Ліс здавався таємничим, живим і небезпечним.

Згадалось дитинство, те, як вірила в казки. На ніч тато і мама завжди завішували вікна. Якось маленька Лада розглядала своє відображення в темному склі, а батько побачив і заборонив це робити. На питання ″чому?″ відповів, що вночі з лісу виходять вовки, ведмеді, лисиці й бродять під вікнами. Ладі тоді уявилися чудові звірі, схожі на кольорові ілюстрації, що ожили з книги казок. Деякий час вона все одно крадькома поглядала у вікно, відчайдушно мріючи застати хоч когось, хоч мигцем, але так нікого і не побачила. Якими яскравими були дитячі фантазії!

Лада згадала і батька, котрий відірвав погляд від книги, щоб поглянути поверх окулярів і дуже серйозно відповісти на її питання, і той страх нічних звірів, що бродять під вікнами, і дитячу радість через те, що у неї є сильний тато, стіни будинку товсті, а двері замикаються на ключ. І ось, будь ласка: вона реально в місці, де з лісу може вийти хто і що завгодно. І не звинуватиш батьків в тому, що даремно лякали дитину.

Тато, поки був живий, формував їй особливе сприйняття світу, оточуючи відібраними мультфільмами і книгами. Навіть в дитячий сад Лада пішла тільки перед школою. Батько за віком годився в дідусі, його не стало, коли їй було тринадцять. Деякий час після його смерті Лада і мама плакали і сумували, обнявшись, а потім смуток посвітлішав, перетворився в світлу пам'ять. Саме тоді за наполяганням бабусі Лада вивчила декілька молитов, одна з яких, найкрасивіша, стала улюбленою.

Сонце сідало, західне небо горіло яскраво-червоним, ліс відкидав довгу тінь, повністю накривши нею будинок і крихітну поляну городу. Легкий порив вітру обдав холодком, що супроводжувався ще гучнішим і тривожнішим шелестом лісу. Лада поспішила в дім, з вікна якого вже доноситься аромат тушкованого м'яса.

Випекла прісні коржі, зробила салат. Здалося, що цього замало, зварила ще бабусину киселицю зі знайдених сухофруктів і принесених Жехардом свіжих ягід; замість крохмалю використала борошно, додала щіпку мускатного горіха. Потрапивши в блякло-буре вариво, ягоди суниці пускали яскраві червоні шлейфи, фарбували невибагливий десерт в красивіший колір і насичували свіжим ароматом, але самі зблякнули. Лада всипала в киселицю кілька ложок цукру і зняла каструлю з плити.

Кеф і Равд, вже переодягнувшись і освіжившись, гладили Бусика на ґанку, коли Лада виглянула з дверей і безтурботно повідомила:

— Колючки, вечеря готова!

Шиї торкнувся гострий погляд, озирнулась: на неї дивилась Дейра, котра розмовляла з Жехардом на розі будинку.

— Діно Дейро, Жехарде, ви йдете?

— Йдемо, Суничко.

— Я не голодна! — Дейра крутнулась і широким кроком зникла за будинком.

Добре приправлене спеціями і зеленню, присипане тертим сиром, м'ясо мало неймовірний смак. Зголодніла компанія проковтнула все до останнього шматочка; на велику радість Лади гречка теж користувалася успіхом, була смачною і в достатній кількості. Подумки похвалила себе за те, що відклала на завтра хлопцям в дорогу м'яса і коржів, а також порцію вечері для господині дому.

Коли розливала всім в великі чашки киселицю, спускалися сутінки. Жехард пройшовся по будинку, закриваючи на ніч штори, повернувся на кухню.

— Дейра попередила, що вікна краще не відкривати, світло не світити. Можна одну свічку, але при зашторених вікнах. Схоже, з деяких пір не варто покладатися лише на захисний купол.

Равд свиснув.

— Нічого собі справи. Дейра не пояснила, чому такі обережності?

— Ні, але не забувайте, Буйний із-за того і заповідний, що...

— Що тут живе стерво Дейра?

— Кефе, заспокойся, інакше коли-небудь дійсно взнаєш на собі всю міру її стервозності. Ти наразі знаходишся в будинку Дейри. Мабуть, не наважився б ночувати в Буйному просто неба? — присадив його Жехард.

— Не просто, — похмуро посміхнувся Равд. — Говорять, листя дерев Буйного вночі з'єднується і закриває небо зовсім.

— Як це? — здивувалась Лада.

— Гілки витягуються, листя повертається горизонтально і прилягає щільно один до одного. А вдень відокремлюється і може ставати вертикально, щоб пропустити світло Світоча для кущів і трав. — Равд відсьорбнув з чашки, обпікся. Кеф відсунув свою чимдалі:

— І хто ж цей пан "Говорять"? Хотів би я подивитися на щасливчика, котрий повернувся з ночівлі в Буйному.

З відкритого вікна повіяло запахом троянд, сухої ромашки, м'яти, інших незнайомих, дивно і приємно пахнучих трав. Жехард зачинив вікно наглухо, поправив штору:

— Кефе, взагалі-то, ти зазвичай те і робиш, що задивляєшся на неї, хоч і називаєш стервом позаочі. Сьогодні теж будеш спати на кухні, щоб підглянути Дейру в нічній сорочці і потім ще пів року зітхати по її "страшній" красі?

— Дейра не вважається, вона сама дика, як ліс — його теж побоюються, але ж ніхто не заперечує, що він надзвичайно красивий... Стоп. Це вона ночувала у Буйному? І залишилася жива?

— Так, — Жехард запалив свічку на свічнику в центрі столу. — Їй пощастило опинитися під дубом Адора. Чарівне дерево дійсно існує. Мало того, я знаю, що Дейра саджала його жолуді.

Всі шанобливо замовкли, дивлячись на свічку, потім почали пробувати киселицю, що смачно пахла суницею. Равд пояснив Ладі, що дуже давно чарівний дуб в їх світ перемістив Адор Великий. Це прекрасне дерево може з'являтися в несподіваних місцях. В багатьох старих казках розповідається, як дуб Адора рятує зівак, що заблудились в Буйному, підхоплює їх гілками і оточує стіною з листя, тим самим захищаючи від кегретів, чорних тварюк, що з'являються в нічній темряві.

— І Дейра всю ніч сиділа на шорсткій корі величезного дуба, така беззахисна, тоненька, з шоколадним волоссям, в коротенькій нічній сорочці, що розвівалась на вітрі... — Кеф зітхнув і застиг з мрійливим поглядом.

— Кефе!

— Що?! Ну, так, дуб Адора, стіна з листя, ніякого вітру...

Равд заусміхався, Жехард виразно подивився на Кефа.

— ... І ще саме Дейра рятувала короля Керсана, — сказав Равд. — М-м-м, як смачно. В нас такого не варять. Ладо, в тебе просто талант готувати смакоту, причім ні з чого.

— Спасибі за комплімент. Якщо чесно, це дуже простий напій, я трохи переживала, думала, що вам може не сподобатися.

— Мені сподобався, — заявив Жехард, котрий не зводив з неї сяючих очей. — На смак так солодко і ...ніжно.

Лада сумно посміхнулася: згадала, як одного разу готувала для Макса. Тоді до неї в гості напросилася його мама. Заради такого випадку Лада не пошкодувала на знатну вечерю ні грошей, ні часу. Гостя належним чином його оцінила, ось тільки на десерт Лада спекла сирний пудинг, а до нього подала кисіль. Смачний, малиново-червоний, з ягідками полуниці і білої черешні. А їй сказали:

— Фе, я такого не їм. Желе — так, можливо, спробувала б. Ладочко, у тебе не вистачило грошей на желатин? Взагалі ти могла купити звичайний тортик і не морочитися з усім цим. — І на її повітряний із золотистою кірочкою пудинг гостя вказала таким жестом, наче хотіла змахнути зі столу. Лада так і застигла з посмішкою на губах.

— Максе, а ти будеш? — запитала свого хлопця, який зовсім змінився в присутності матусі. Він капризно відвів її руку з пригощанням.

— Ні, прибери. Звари нам краще каву.

— Так, ми з Максюшою будемо каву.

Це їх "ми"! Тоді Лада вперше відчула, що знаходиться по іншу сторону стіни, в якій для неї немає дверей. А довбати перешкоду якось не хотілось...

Висмикнув зі спогадів Кеф.

— Мені теж десерт сподобався, — він підійшов до каструлі з киселицею, щоб налити собі ще.

— І мені налий, — підставив йому свою чашку Равд. Лада задоволено посміхнулася, і ця посмішка тут же відбилася на обличчі уважного Жехарда.

"Як же комфортно в їх компанії"! — відмітила Лада, але змусила себе відвести очі.

— Розкажіть, що сталося з королем Керсаном? — Їй це чомусь здавалося важливим — було передчуття, що подібне може статись і в її житті.

Розповідав знову Равд. З його слів дізналася, що король Керсан, батько Лардена, знехтував заборонами і організував похід для дослідження Чорних скель, розташованих на східному краю заповідного лісу, куди з давніх віків наближатися заборонялося. З ним відправилися найвірніші піддані і друзі. Дейра, як придворний маг, теж була в тому загоні. Вона єдина залишилася жива, не рахуючи лінса Сгіреля, який ув'язався за ними, щоб відрадити, а потім так і залишився.

"Ну й ім'ячко — Сгірель. Якраз для божевільного."

— Так от, кегрети, про існування яких майже забули після зникнення лінсів, — продовжував Равд, — вбили всіх, Короля Керсана спробував захистити Сгірель. Він же, зі слів Дейри, знищив всіх тварюк, але король отримав поранення. Дейра, котра ледве трималася на ногах, слабка після битви, зуміла його зменшити і ще живого доставила в палац. Повернувшись порталом, вона в буквальному розумінні витягнула напівживого короля, величиною з долоньку, з кишені. Потім, звичайно, збільшила до нормальних розмірів, але сіронська рада їй цього так і не пробачила, адже щодо королівської сім'ї мало того, що не можна застосовувати магію — вона навіть не повинна була б подіяти. Багато хто звинувачував Дейру в зневажливому відношенні стосовно короля. Ось тільки слова, що вигукував він в маренні, підтвердили сказане Дейрою. Одне те, що вона змогла зробити портал, вже було дивом, адже Чорні скелі (їх ще звуть Чорними горами) блокують магію.

— А лінс?

— Сгірель? Колишній король, бродяга, єдиний з роду зниклих лінсів, зазвичай живе в Агатовій печері на березі Перлинного озера за Буйним лісом. Але його там не завжди можна застати — любить подорожувати. В лінса бувають припадки, коли починає стогнати та крушити все навколо. Вгамувати його ніхто не може: занадто сильний; Сгірелю варто тільки зморщити ніс — і всі просто розбігаються.

— Не перебільшуй. Він тільки раз побив посуд і то давно, — заступився за лінса Жехард.

— Але в магазині Варда! Один арджазійский сервіз там коштує стільки, скільки мій будинок!

— Сгірель повністю відшкодував збиток.

— Багатий, зараза, — здивовано відмітив Кеф.

Жехард строго глянув на нього і знову почав виправдовувати Сгіреля, чим ще більше сподобався Ладі:

— Останнім часом лінс нічого не розбиває, тільки, буває, стогне. Але всі продовжують вважати його божевільним.

— А лінси хто такі?

— Його народ з королівства Лін, найближчого до Чорних гір. До речі, саме зі слів Сгіреля всі вирішили, що вони пішли в інший світ, досі живі і можуть повернутися.

Свічка на столі потріскувала, Бусик мирно сопів в кутку кухні. Киселиця закінчувалась, Кеф перебрався на диван і солодко позіхнув.

Це послужило сигналом підійматися з-за столу. Лада швидко зібрала і вимила посуд, потім, як завжди, з особливим задоволенням видушила останню краплю з ганчірки, що ознаменувало переможне закінчення роботи, яку, якщо чесно, робити зовсім не любила, і впіймала задумливий і якийсь задоволений погляд Жехарда.

З-під підлоги пролунав приглушений звук, схожий на вибух.

— Опа! Дейра в підвалі експериментує. Магічить все-таки, — прокинувся Кеф, що задрімав.

— Не магічить. Відьмачить.

— Та ну? В нашому світі немає відьом.

— Вже з'явились, — з ноткою гордості сказав Жехард. — Через те, що в Буйному не відстежуються відьомські чари, Дейра ними не на жарт захопилась. Вже літала на мітлі — сам бачив. Йдемо, Ладо, проведу вас до вашої кімнати.

Жехард запалив ще одну свічку, зробив запрошуючий жест, пропускаючи її вперед. Ще раз внизу щось вибухнуло.

— Ух ти. Яка жінка ця Дейра! Реально страшно! — захоплювався позаду Кеф.

При світлі свічки і у відгомонах почутих розповідей будинок здавався іншим. Лада, зовсім як у дитинстві, тихо раділа, що стіни товсті, штори щільні, поруч сильний Жехард, а двері замкнуті на ключ. Чи не замкнуті?

— Жехарде, а двері... на замку? — боязко кивнула в бік вхідних дверей.

— Так, я замкнув. — Він взяв її за руку, і вона заспокоїлася. Та зразу ж, варто було зробити крок, в двері поскребли. Лада здригнулася, прислухалась: може, здалося? Звук повторився. Потім пролунав рик. Лада затремтіла, вчепилась в руку Жехарда.

— Що це?

Рик повторився, трохи тихше.

— А, це Жутя, вихованець Дейри. — Жехард ледве розірвав хватку Лади, підійшов до дверей, відкрив — і на порозі виник силует величезного підсвіченого знизу свічкою ведмедя. Він глухо гарчав.

— О-ох. — Лада, як стояла біля стіни, так тихо і сповзла по ній на підлогу, не спускаючи з чудовиська очей.

Ведмідь теж поповз вниз, вірніше, почав зменшуватись і перетворився на кота. Ні, він залишився ведмедем, просто маленьким. Задріботів до Лади і почав обнюхувати.

— Що ж ви така перелякана? — м'яко пожурив Жехард. Він вже теж підійшов, присів поруч, лагідно прибрав з обличчя пасмо волосся і, здається, навіть по голові погладив, як дівчинку. А Лада продовжувала сидіти, дивлячись на ведмедика і нервово сміючись.

— Жутя — ваш охоронець. Не варто його боятись. Не знаю, як Дейра це зробила, але він може сам змінювати розміри. В разі небезпеки перетворюється на величезного ведмедя, а в звичайний час такий ось малюк.

Жутя вже закінчив ознайомлювальне обнюхування, заліз на коліна до Лади і тихенько чи то хрюкнув, чи то рикнув.

— Он як! — Нарешті наважилася погладити густу, пахнучу лісом шерсть. — Я, взагалі-то, до своєї кімнати йти збиралась, Жутя. Який же ти був жахливий — вірно тебе назвали.

— Йдемо, Ладо. Не вірте Жуті — хитрун ще той.

Лада прийняла сильну, приємно теплу руку Жехарда, піднялася. Жутя дріботів ззаду, проводжаючи їх на другий поверх.

— Теплої ночі, Ладо, — сказав Жехард біля дверей її спальні і протягнув свічку. — Завтра потрібно встати вдосвіта, ми відлітаємо. Ви ж проводите нас?

— Постараюся. — Лада протягнула руку до свічки, котру, однак, ніхто віддавати не спішив. Знову спробувала розпізнати, що ж виражає сталевий погляд, але не змогла, тому залишила цей намір.

— Теплої ночі, Жехарде.

— Спасибі за смачну вечерю, — подивився не її губи. Голос звучав, як ніжний оксамит.

— Це вам спасибі за турботу.

— Пробачте, я повинен був попередити вас щодо Жуті. — Жехард нарешті віддав свічку. — Сильно злякались?

— Ні, не сильно. Мені корисно. Впевнена, що попереду на мене чекає знайомство з чимось страшнішим за Жутю.

— Все може бути. Але завжди пам'ятайте: раз ви тут, то маєте магію, а значить, ви сильніші, ніж думаєте. І наш світ вже і ваш. Насправді він прекрасний, і...

— І я полюблю його, — продовжила, відчуваючи, як ведмежа штовхається біля ніг. — Здається, Жутю я вже трохи полюбила.

Жехард відкрито посміхнувся:

— Днями я відвідаю вас, доставлю книги. А зараз постарайтеся виспатися.

Він ще раз попрощався і пішов, Жутя за ним; Лада залишилася одна. Вже розстелила ліжко, приготувалася до сну, але зупинилася. Що ж за світ там, за вікнами? Хто не спить в лісі під листям, зімкнутим на ніч? Щільно закрите вікно вабило до себе. Поставила свічку на стіл. Потім повільно, з неосвітленого боку кімнати підійшла і взялась за край штори. Хотілось побачити м'яку посмішку Ліки, хотілось повернути собі спокій, трішки вчорашнього відчуття, що потрапила в казку. В красиву, добру казку. Відсунула штору, сміливіше подивилась на освітлене Лікою небо над темною громадою Буйного — і побачила ширяючу чорну тварюку — птаха з шлейфом диму, котрий тут же рваним механічним рухом повернув до неї голову із загнутим дзьобом і блиснув очима.

″Кегрет!″

Лада відстрибнула від вікна, кинулась в темний коридор, побігла, спустившись по сходах, там наштовхнулась на когось в темряві, притулилась до грудей, обвила шию. Чиїсь міцні руки тут же притисли її до себе, погладили по спині. Лада схлипнула, вдихнула приємний запах чоловічої шкіри з ноткою знайомого деревного аромату. Разом зі здогадкою, на кого налетіла, почувся низький заспокійливий голос Жехарда:

— Ш-ш-ш... Що сталося?

— Там... Там за вікнами чорна тварюка...

— Тихо, тихо... Не бійся. Ти в безпеці.

— Навколо неї чорний дим... Вона жахлива!

Лада притиснулась щокою до рельєфних грудей; крізь тканину сорочки відчувалося тепло його тіла і те, як б'ється серце — спокійно, рівномірно.

— Ш-ш-ш... — Він погладив її по спині, міцніше притис до себе. — Це може бути спотворення нашої залишкової магії... воно прийняло вигляд твого страху. Тут чарівний ліс, а ми магічили... не послухалися Дейру...

Лада заспокоювалася. Так добре стало в його обіймах. А потім знову почула тихий пташиний крик. Не тварюки — іншого птаха, меншого і неначе від болю. Цей крик вона колись чула, він пролунав чи то в свідомості, чи то в пам'яті і тут же стих. Знову стало тривожно.

— Жехарде! — Лада завмерла. Відсторонилася. Очі трохи звикли до темряви, і вона розрізнила перед собою контури дуже навіть високого чоловіка. — Жехарде! Але ти ж не такий?!

Моргнула — і темна фігура стала низькою.

— Який — не такий?

— Не високий.

— Не високий. Нормальний я, — відповів зі спокійною гідністю.

— Але я ж тільки що... На твоїх грудях... Як...?!

— Звичайно. Я досить сильний чоловік, можу і заспокоїти, і встояти, коли на мене налітають в темноті, — в його голосі чулась насмішка.

— Це теж було... спотворення сприйняття із-за... залишкової магії?

— Можна і так сказати, хоча звучить не дуже. Ми ж в чарівному лісі. Дейра права, тут краще обходитись без магії.

Лада зітхнула. Як незручно вийшло.

— Я випадково погасив свічку. Доведеться до твоєї кімнати повертатись в темряві. — Жехард обійняв її за плечі, вони пішли до снопа ріденького світла, що падало з її відкритих дверей.

— Не дивіться в нічні вікна, Ладо. Теплої ночі, — провів долонею по її щоці, погляд знову затримався на губах.

— В нас бажають спокійної... — відповіла трохи сумно і зробила крок до порогу.

— Добре бажають. Спокійної теплої ночі, Суничко, — тихо сказав Жехард, і їй дійсно стало спокійніше.

Лада прокинулася на світанку; привівши себе в порядок, вийшла надвір. Було туманно і свіжо, ліс бринів росою, багатоголосим пташиним щебетанням, дзвінко витьохкував - заливався соловейко. Лада ненадовго заслухалась, обійнявши себе за плечі, потім підійшла до спантеличених хлопців, котрі стояли біля маленького дракона. Кеф озирнувся, — під його оком красувався синяк.

— Славного дня всім.

— Славного... — настрою ні в кого не було.

— Ну і як летіти будемо? — запитав Равд, погладжуючи щетину на підборідді. — Дракона знову збільшити потрібно. Жехарде? Ризикнеш розбудити злу відьму?

Той зітхнув, пішов назад у будинок.

— Що з оком, Кеф? — наважилася запитати Лада.

— Нічого, просто обізнався.

Лада помітила, що Кеф теж "защетинився".

— Як це?

— Ну як... Прокидаюся вночі: хтось їсть на кухні. Навколо темно, вікна закриті, ну я включаю бачення: перламутр в аурі, як у тебе. Я ззаду: "Ага"! А мене — бах в око! Я: "Ладо, ти що"?! А вона, злюща - презлюща, мене знову туди ж — бах, бах! Потім дійшло: це Дейра! Просто фурія!

— Страшна жінка! — сказали хором з Равдом і розсміялися.

Дракончик підійшов ближче, Лада погладила спинку з чорними гребенями:

— Рибка ти моя золота.

Бусик скривджено поглянув знизу красивим оком і спробував гордо піти, але Лада почала чесати його за вушком, і він залишився.

— В неї в аурі дзеркальність... Як у тебе без пов'язки, — продовжував задумливо Кеф. — Виходить, ще одна кандидатка в королеви завжди була в нашому світі, майже під носом. Тільки чомусь маскувала ауру усі ці роки.

Кеф потер око.

— Не чіпай руками, а то запалиться ще більше, — попередила його Лада і трохи зіщулилася від холоду.

— Виберемося з Буйного, залікую магією. Дивно це все. Але я все одно коли-небудь розгадаю загадку Дейри, ось побачите.

— Дейра непроста, це так, — промовив Равд, — ти будь обережна, Ладо, добре? — обняв її за плечі. Стало тепліше.

— Добре, колючко.

Лада не стала відводити його руку: сприймала сіронців чисто як друзів, або двоюрідних братів. На ґанку показалися Дейра і Жехард. Деякий час вони притишено про щось сперечались, потім Дейра повернула Бусику його розміри і, не попрощавшись, зникла за дверима.

Жехард, роздратований після суперечки з Дейрою, виразно поглянув на Равда — той вмить відійшов чимдалі від Лади; сам же підійшов ближче.

— Через пару днів доставлю тобі книги, — нагадав несподівано тепло. — І не звертай уваги на Дейру. В неї важкий характер, але...

— Добре серце?

— Так, — трохи сумно посміхнувся хлопець.

В Жехарда не було щетини. І чому їй здається, що він не той, за кого себе видає? Ну не може звичайний студент так сміливо і розкуто поводитись з могутньою лісовою магічкою!

На дракона він підійнявся останнім. Лада попрощалася, побажала хлопцям гарного польоту; по шкірі побігли мурашки. Жехард впіймав її погляд і підбадьорююче всміхнувся.

"А мурашки не лише у мене," — подумала, розриваючи контакт із дивними очима.

Коли Бусик золотою точкою розтанув за лісом, Лада повернулася в будинок.

Дейра сиділа на кухні, перед нею вистигали дві чашки з гарячим какао. Одну присунула Ладі і запитала:

— З чого розпочнемо, що сьогодні робитимеш?

— А що скажете?

— Звертайся на "ти", мені так більше подобається. Взагалі, сама бачиш ситуацію, помічнице. Двір, будинок, город, — все потребує догляду. Вирішуй, з чого розпочати. Інвентар знайдеш в сараї за будинком, можеш оглянути все, крім моєї кімнати і лабораторії. В ліс — тільки з Жутею, сама не сунься, і взагалі, краще почекати пару днів, — підемо разом. На ставок — можна, але не купатися; він поруч, он з вікна видно. Троянди більше люблять річкову, ніж водопровідну воду, вдобрювати їх не варто, але землю розпушувати потрібно. Якщо є питання, задавай тепер, а то доведеться чекати до вечора. Якщо чогось потребуєш — говори або пиши список.

Дейра замовкла, стало чутно, як цокає годинник. Виявляється, він є в кухні — а вчора і не помітила. Питань поки що не було.

Був сум за Землею, за домівкою і навіть за відлітаючими сіронцями, які, здавалось, забирали з собою всю казковість і легкість з її життя, залишаючи попереду лише труднощі й невідомість.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.