1.2

Опустивши руки, Лада холодно скомандувала:

— А ну, випустіть мене звідси!

Кеф і Равд здригнулися.

— Ви мене чуєте чи не чуєте? — нахмурила брови.

— Я ж казав — королева! Жаль, що стара, — прошепотів Кеф.

— Що? — з несподіванки Лада знову засміялася, Кеф чкурнув за спину Равда.

— Просто наш король виглядає молодшим за вас, пояснив звідти.

— Ну то відправте мене назад! Не потрібен мені ні ваш король, ні ваше королівство!

— Ми не можемо, це неможливо, — встряв у розмову задумливий Жехард. — Ви відправитесь назад тільки тоді, коли проживете життя тут і помрете. Потрапите в ту точку, звідки перенеслися, все забудете і продовжите жити далі так, наче вам приснився сон, якого не будете пам'ятати. Така наша магія перенесення. Ви мали б заснути у сфері, вам би стерли пам'ять, підправили зовнішність і вживили б основні знання. Видно, стався збій. Добре, що наші світи найближчі і мова однакова: ви можете адаптуватися тут і самостійно.

Лада задумалася. Сон, значить. А з нею ж уже траплялось подібне, мала відчуття, що вві сні проживала ціле життя, іноді навіть не своє, а чиєсь.

Підняла підборіддя вище, подивилась на притуленого до стіни старого.

— Ваш учитель точно живий?

— Живий, спить тільки. Я можу його розбудити. Магістр Теренс зніме з вас сферу перенесення, лише пообіцяйте, що не робитимете дурниць.

— Обіцяю.

Жехард легко провів рукою, нахилившись над учителем, той прокинувся, моргнув. Обличчя стало здивовано–стурбованим.

— Ваша королева відбила моє заклинання! Неймовірно! — він занадто швидко, як для свого віку, підвівся з підлоги.

— Так-так, що ми маємо, — нервово обійшов сферу. Виглядав ще старшим, ніж здавалось, зморшки на його лиці ще глибшими, але чорні очі блищали живим розумом. — Мітка вже на шкірі! Аура... Аура збігається із затребуваною! — щиро здивувався, потер підборіддя кістлявими пальцями. — Як ви її знайшли?

Але лише Жехард почав розповідати, магістр захлинувся повітрям:

— Ви перенеслися в технічний світ з драконом? Кому таке спало на думку?

— Мені, — потупив голову Кеф. — Ви ж прив'язали мене до нього на місяць.

— Так-так, пам'ятаю. Після того, як ви, Кефе, забули його на практиці, повернувшись в академію в нетверезому стані.

— Мене повернули, — поправив Кеф. — Я нагадував про дракона, але ніхто не слухав...

— Не дивно, якщо згадати ваш стан, дінаре Кефе. Подякуйте друзям, що хоча б вас доставили. Але це неважливо. Хто здійснював перехід між світами?

— Я, — озвався Жехард. — Кеф запевняв, що знайде королеву. Хотів спокутувати свою вину й отримати залік. Я погодився допомогти. Магістре Теренсе, Кеф — найкращий глядач і заслуговує довчитися в академії!

— Зрозуміло все з вами. А Равд був потрібен, як ілюзіон, щоб замаскувати дракона, це простіше, ніж підтримувати його невидимість, так?

Дочекавшись ствердного кивка, магістр зітхнув і попросив продовжити розповідь.

Вірячи і не вірячи своїм вухам, Лада слухала про те, як сюди потрапила, зіставляла почуте зі своїми згадками. Студенти літали над містом на невидимому драконі, Кеф побачив її ауру, показав друзям. Вони приземлилися в безлюдному місці, створили дракону ілюзію автобуса, щоб підібратися ближче і краще роздивитися.

— Ну і як, добре розгледіли?

Прозвучало образливо, хоча так, їй дійсно за тридцять. Як студенти могли це не помітити?

— Але Лада тоді усміхалася, — встряв, оправдовуючись, Кеф. — І була такою швидкою! А ще у неї ззаду пояс так гойдався, якраз посеред... — Кеф знітився, побачив підняті брови вчителя.

— Був момент, що відвертав увагу, — поправив себе.

Равд і Жехард ховали усмішки, Лада почервоніла.

— Коли представлятимете діну Ладу королю, попросіть її відтворити цей момент, може, і його увагу відверне.

— Головний критерій вибору — аура. Думаєте, її легко роздивитися в запиленому повітрі технічного світу? — виправдовувався Кеф, але магістр Теренс не слухав:

— Продовжуйте, Жехарде.

Жехард розповів, як поставив мітку. Свою помилку з місцем прикріплення пояснив тим, що Лада спіткнулася, а він був магічно ослаблений. В кінці недовгої розповіді Лада і сама повірила в те, що відбувається, а потім, коли слово знову взяв Кеф, навіть у свою винятковість.

— Королеву чому не могли знайти? Погляньте, магістре Теренсе, у Лади магічна частина на перший погляд незначна, але, якщо придивитися, розташована ще вище, ніж здається, і відрізняється дзеркальною складовою, що відбиває погляд, — Кефа наче підмінили, він заговорив, як викладач. Ну або відмінник, який визубрив потрібну тему. — Я побачив її всупереч завадам технічного світу. Щось подібне було присутнє в аурах королівських лінсів! І на малюнку його величності може означати ось цей легкий перламутр.

Кеф витягнув з кишені пом'ятий листок, тикнув в нього пальцем. Малюнок явно магічний, більше схожий на кольорове відео. Всі подивилися спочатку на листок, потім поверх голови Лади. Захотілося пригладити коси, що й зробила. Погляди декотрих перемістились на груди; перекинула волосся наперед і схрестила руки.

— Але вік, вік! Вибачте за прямоту, мила діно...

— Лада, — нагадав Жехард.

— Діно Ладо, це важливий момент. Мітку зняти неможливо, а її повинен прикріпити король, якби схвалив вас. А він ще нікого не схвалив... Виходить, дінари студенти зробили остаточний вибір замість короля. Як поступимо? Не ховати ж вас від усіх?

Лада запанікувала. Не вистачало ще просидіти все життя в якій-небудь вежі! Жехард спіймав її погляд, підбадьорливо всміхнуся:

— Зробимо так, що король схвалить. Допомогти можуть чари Буйного лісу. Дейра — охоронниця сильної і незвичайної магіі. Гостей не приймає, живе усамітнено. Думаю, Буйний ліс — найбільш слушне місце для Лади. Поки що.

Магістр кивнув.

— Розумно. Чари Буйного тримаються в таємниці, здивований, що ви про них знаєте. Ну, раз так, залишається лише вмовити Дейру допомогти нам. Гадаєте, зумієте?

— Зуміємо, дінаре Теренсе, — низький голос Жехарда прозвучав так впевнено, що Лада теж заспокоїлася.

— Чудово, — магістр порухом руки розвіяв сферу перенесення. Лада злегка хитнулася, Жехард вправно її підхопив; через мить присів, закотив їй штанину і протягнув руку, майже торкаючись коліна.

— Що ви робите? — здивувалася Лада.

— Лікую вашу подряпину, — підвів на неї спокійний самовпевнений погляд. Біля його руки з'явилось м'яке зелене світло, шкіру на коліні злегка защипало, ранка зникла. Лада ахнула. Жехард знову зустрівся з її поглядом, його рука ще раз, вже без сяйва, ковзнула по шкірі, пускаючи приємні мурашки, кутики губ здригнулися; він підвівся, взяв її долоні в одну руку, другою провів над черговою подряпиною, випромінюючи таке ж зелене світло. Пошкодження під ним швидко зникло.

Перше чудо. Лада широко відкритими очима дивилась, як смарагдові іскри ховаються в долоні Жехарда, а він усміхається.

— Дякую.

— Радий допомогти.

— Чудова робота, Жехарде. Поставив би найвищий бал, але вас цим не здивуєш, — вчитель поплескав його по плечі. — Так і буде, дінари студенти, я промовчу про інцидент з Ладою до кращих часів, всі ми промовчимо. Вам, Кеф, ставлю залік і знімаю прив'язку до дракона — жаль тварину. Якщо з ним все в порядку, дозволяю завтра полетіти в Буйний ліс до діни Дейри, а зараз всім потрібно відпочити.

Через мить Лада ступала в сяючу арку дверей. Сумнівів, що вона потрапила в магічний світ, вже не залишилося, особливо після того, як, зробивши один крок, опинилася у вітальні готичного стилю.

Вітальня освітлена невеликими сяйнистими кулями, творчо розкиданими під стелею. Напівкругле вікно зі щільними шторами, диван і крісла з вигнутими ніжками червоного дерева підкреслювали відчуття, що Лада знаходиться в якійсь казці. І викликали тихе захоплення.

В напіввідчинене вікно разом з напрочуд свіжим повітрям вливалися звуки й аромати тихої заміської ночі. На круглому столі на свічнику дивовижної краси самі по собі загорілись свічки. Захотілося спати.

Лада здивовано і розгублено оглянулася, прикриваючи долонею зівок; Жехард помітив, підійшов.

— До світанку залишилося кілька годин. Теплої ночі, королево, — додав лагідно.

— Славно відпочити, — помахав рукою, сонно всміхаючись, Кеф.

— Навзаєм, — побажала в відповідь, дивуючись прощальним словосполученням. Звучать непогано.

Студенти пішли. Магістр відчинив одні з дверей, зробив запрошувальний жест.

— Ваша спальня на сьогодні, мила діно. За протилежними дверима — зручності, там знайдете все необхідне. В шафі — два комплекти одягу, заберете з собою.

Лада усміхнулася, подякувала за турботу. Магістр кивнув, уважно дивлячись їй в очі:

— Сподіваюся, ви освоїтеся в нашому світі. Теплої ночі, діно.

Залишившись одна, Лада пройшла в спальню в такому ж стилі, похмуру, але затишну, чисту і свіжу. Підійшла до вікна, відгорнула оксамитові штори. Кімната розташована на поверсі третьому чи четвертому. На небі сяяв повний місяць, не сумний, як на Землі, а усміхнений. Зрідка світилися вікна в темних масивах будівель з невеличкими вежами. Внизу шелестіли кучеряві дерева, в нічній темноті схожі на клени; пахло бузком.

Ну що ж, якщо повернутися не виходить, вона залишиться тут і ще побореться. Принаймні, життя в магічному світі обіцяє бути цікавим.

"Уявлятиму, що подорожую. А зараз дійсно краще відпочити."

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.