1.2
Опустивши руки, Лада холодно скомандувала:
— А ну, випустіть мене звідси!
Кеф і Равд здригнулися.
— Ви мене чуєте чи не чуєте? — нахмурила брови.
— Я ж казав — королева! Жаль, що стара, — прошепотів Кеф.
— Що? — з несподіванки Лада знову засміялася, Кеф чкурнув за спину Равда.
— Просто наш король виглядає молодшим за вас, пояснив звідти.
— Ну то відправте мене назад! Не потрібен мені ні ваш король, ні ваше королівство!
— Ми не можемо, це неможливо, — встряв у розмову задумливий Жехард. — Ви відправитесь назад тільки тоді, коли проживете життя тут і помрете. Потрапите в ту точку, звідки перенеслися, все забудете і продовжите жити далі так, наче вам приснився сон, якого не будете пам'ятати. Така наша магія перенесення. Ви мали б заснути у сфері, вам би стерли пам'ять, підправили зовнішність і вживили б основні знання. Видно, стався збій. Добре, що наші світи найближчі і мова однакова: ви можете адаптуватися тут і самостійно.
Лада задумалася. Сон, значить. А з нею ж уже траплялось подібне, мала відчуття, що вві сні проживала ціле життя, іноді навіть не своє, а чиєсь.
Підняла підборіддя вище, подивилась на притуленого до стіни старого.
— Ваш учитель точно живий?
— Живий, спить тільки. Я можу його розбудити. Магістр Теренс зніме з вас сферу перенесення, лише пообіцяйте, що не робитимете дурниць.
— Обіцяю.
Жехард легко провів рукою, нахилившись над учителем, той прокинувся, моргнув. Обличчя стало здивовано–стурбованим.
— Ваша королева відбила моє заклинання! Неймовірно! — він занадто швидко, як для свого віку, підвівся з підлоги.
— Так-так, що ми маємо, — нервово обійшов сферу. Виглядав ще старшим, ніж здавалось, зморшки на його лиці ще глибшими, але чорні очі блищали живим розумом. — Мітка вже на шкірі! Аура... Аура збігається із затребуваною! — щиро здивувався, потер підборіддя кістлявими пальцями. — Як ви її знайшли?
Але лише Жехард почав розповідати, магістр захлинувся повітрям:
— Ви перенеслися в технічний світ з драконом? Кому таке спало на думку?
— Мені, — потупив голову Кеф. — Ви ж прив'язали мене до нього на місяць.
— Так-так, пам'ятаю. Після того, як ви, Кефе, забули його на практиці, повернувшись в академію в нетверезому стані.
— Мене повернули, — поправив Кеф. — Я нагадував про дракона, але ніхто не слухав...
— Не дивно, якщо згадати ваш стан, дінаре Кефе. Подякуйте друзям, що хоча б вас доставили. Але це неважливо. Хто здійснював перехід між світами?
— Я, — озвався Жехард. — Кеф запевняв, що знайде королеву. Хотів спокутувати свою вину й отримати залік. Я погодився допомогти. Магістре Теренсе, Кеф — найкращий глядач і заслуговує довчитися в академії!
— Зрозуміло все з вами. А Равд був потрібен, як ілюзіон, щоб замаскувати дракона, це простіше, ніж підтримувати його невидимість, так?
Дочекавшись ствердного кивка, магістр зітхнув і попросив продовжити розповідь.
Вірячи і не вірячи своїм вухам, Лада слухала про те, як сюди потрапила, зіставляла почуте зі своїми згадками. Студенти літали над містом на невидимому драконі, Кеф побачив її ауру, показав друзям. Вони приземлилися в безлюдному місці, створили дракону ілюзію автобуса, щоб підібратися ближче і краще роздивитися.
— Ну і як, добре розгледіли?
Прозвучало образливо, хоча так, їй дійсно за тридцять. Як студенти могли це не помітити?
— Але Лада тоді усміхалася, — встряв, оправдовуючись, Кеф. — І була такою швидкою! А ще у неї ззаду пояс так гойдався, якраз посеред... — Кеф знітився, побачив підняті брови вчителя.
— Був момент, що відвертав увагу, — поправив себе.
Равд і Жехард ховали усмішки, Лада почервоніла.
— Коли представлятимете діну Ладу королю, попросіть її відтворити цей момент, може, і його увагу відверне.
— Головний критерій вибору — аура. Думаєте, її легко роздивитися в запиленому повітрі технічного світу? — виправдовувався Кеф, але магістр Теренс не слухав:
— Продовжуйте, Жехарде.
Жехард розповів, як поставив мітку. Свою помилку з місцем прикріплення пояснив тим, що Лада спіткнулася, а він був магічно ослаблений. В кінці недовгої розповіді Лада і сама повірила в те, що відбувається, а потім, коли слово знову взяв Кеф, навіть у свою винятковість.
— Королеву чому не могли знайти? Погляньте, магістре Теренсе, у Лади магічна частина на перший погляд незначна, але, якщо придивитися, розташована ще вище, ніж здається, і відрізняється дзеркальною складовою, що відбиває погляд, — Кефа наче підмінили, він заговорив, як викладач. Ну або відмінник, який визубрив потрібну тему. — Я побачив її всупереч завадам технічного світу. Щось подібне було присутнє в аурах королівських лінсів! І на малюнку його величності може означати ось цей легкий перламутр.
Кеф витягнув з кишені пом'ятий листок, тикнув в нього пальцем. Малюнок явно магічний, більше схожий на кольорове відео. Всі подивилися спочатку на листок, потім поверх голови Лади. Захотілося пригладити коси, що й зробила. Погляди декотрих перемістились на груди; перекинула волосся наперед і схрестила руки.
— Але вік, вік! Вибачте за прямоту, мила діно...
— Лада, — нагадав Жехард.
— Діно Ладо, це важливий момент. Мітку зняти неможливо, а її повинен прикріпити король, якби схвалив вас. А він ще нікого не схвалив... Виходить, дінари студенти зробили остаточний вибір замість короля. Як поступимо? Не ховати ж вас від усіх?
Лада запанікувала. Не вистачало ще просидіти все життя в якій-небудь вежі! Жехард спіймав її погляд, підбадьорливо всміхнуся:
— Зробимо так, що король схвалить. Допомогти можуть чари Буйного лісу. Дейра — охоронниця сильної і незвичайної магіі. Гостей не приймає, живе усамітнено. Думаю, Буйний ліс — найбільш слушне місце для Лади. Поки що.
Магістр кивнув.
— Розумно. Чари Буйного тримаються в таємниці, здивований, що ви про них знаєте. Ну, раз так, залишається лише вмовити Дейру допомогти нам. Гадаєте, зумієте?
— Зуміємо, дінаре Теренсе, — низький голос Жехарда прозвучав так впевнено, що Лада теж заспокоїлася.
— Чудово, — магістр порухом руки розвіяв сферу перенесення. Лада злегка хитнулася, Жехард вправно її підхопив; через мить присів, закотив їй штанину і протягнув руку, майже торкаючись коліна.
— Що ви робите? — здивувалася Лада.
— Лікую вашу подряпину, — підвів на неї спокійний самовпевнений погляд. Біля його руки з'явилось м'яке зелене світло, шкіру на коліні злегка защипало, ранка зникла. Лада ахнула. Жехард знову зустрівся з її поглядом, його рука ще раз, вже без сяйва, ковзнула по шкірі, пускаючи приємні мурашки, кутики губ здригнулися; він підвівся, взяв її долоні в одну руку, другою провів над черговою подряпиною, випромінюючи таке ж зелене світло. Пошкодження під ним швидко зникло.
Перше чудо. Лада широко відкритими очима дивилась, як смарагдові іскри ховаються в долоні Жехарда, а він усміхається.
— Дякую.
— Радий допомогти.
— Чудова робота, Жехарде. Поставив би найвищий бал, але вас цим не здивуєш, — вчитель поплескав його по плечі. — Так і буде, дінари студенти, я промовчу про інцидент з Ладою до кращих часів, всі ми промовчимо. Вам, Кеф, ставлю залік і знімаю прив'язку до дракона — жаль тварину. Якщо з ним все в порядку, дозволяю завтра полетіти в Буйний ліс до діни Дейри, а зараз всім потрібно відпочити.
Через мить Лада ступала в сяючу арку дверей. Сумнівів, що вона потрапила в магічний світ, вже не залишилося, особливо після того, як, зробивши один крок, опинилася у вітальні готичного стилю.
Вітальня освітлена невеликими сяйнистими кулями, творчо розкиданими під стелею. Напівкругле вікно зі щільними шторами, диван і крісла з вигнутими ніжками червоного дерева підкреслювали відчуття, що Лада знаходиться в якійсь казці. І викликали тихе захоплення.
В напіввідчинене вікно разом з напрочуд свіжим повітрям вливалися звуки й аромати тихої заміської ночі. На круглому столі на свічнику дивовижної краси самі по собі загорілись свічки. Захотілося спати.
Лада здивовано і розгублено оглянулася, прикриваючи долонею зівок; Жехард помітив, підійшов.
— До світанку залишилося кілька годин. Теплої ночі, королево, — додав лагідно.
— Славно відпочити, — помахав рукою, сонно всміхаючись, Кеф.
— Навзаєм, — побажала в відповідь, дивуючись прощальним словосполученням. Звучать непогано.
Студенти пішли. Магістр відчинив одні з дверей, зробив запрошувальний жест.
— Ваша спальня на сьогодні, мила діно. За протилежними дверима — зручності, там знайдете все необхідне. В шафі — два комплекти одягу, заберете з собою.
Лада усміхнулася, подякувала за турботу. Магістр кивнув, уважно дивлячись їй в очі:
— Сподіваюся, ви освоїтеся в нашому світі. Теплої ночі, діно.
Залишившись одна, Лада пройшла в спальню в такому ж стилі, похмуру, але затишну, чисту і свіжу. Підійшла до вікна, відгорнула оксамитові штори. Кімната розташована на поверсі третьому чи четвертому. На небі сяяв повний місяць, не сумний, як на Землі, а усміхнений. Зрідка світилися вікна в темних масивах будівель з невеличкими вежами. Внизу шелестіли кучеряві дерева, в нічній темноті схожі на клени; пахло бузком.
Ну що ж, якщо повернутися не виходить, вона залишиться тут і ще побореться. Принаймні, життя в магічному світі обіцяє бути цікавим.
"Уявлятиму, що подорожую. А зараз дійсно краще відпочити."
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!