Глава 4

Наступних декілька днів Лада старанно працювала, упорядковуючи будинок. Їй подобалося прибирати в кімнатах, було приємно спостерігати, як змінюється і освіжається їх вигляд. В Дейри було все необхідне для того, щоб прибирання не здавалось покаранням, а ось з городом справи йшли гірше із-за посухи, і Лада неабияк намучилась, коли поливала грядки і знищувала бур'яни.

Сонце почало припікати все сильніше, але Дейра незмінно ходила в чорному брючному костюмі, ні крапельки не страждаючи від жари. Ладі вона принесла купу світлих тунік, схожих на короткі сукенки, і жбурнула на ліжко зі словами: "Візьми, не мучся". Потім пішла і ще раз повернулася з практичними сіро-бурими босоніжками на низькому ходу, майстерно зшитими і прикрашеними химерно переплетеними шкіряними ремінцями; також кинула на підлогу черевички бежевого кольору і ткнула в руки пару темно-сірих, схожих на ті, що вже мала, але значно тонших комфортних штанів.

Туніки виявилися з тонкого шовку всіх пастельних відтінків; вони не м'ялися, були прохолодними на дотик, з вишивкою по подолу, скромними вирізами на грудях; деякі мали ніжні рукави ліхтариком. Дещо довші туніки Лада носила, як короткі сукенки. Коли сонце підіймалося високо, ховалася в будинок, займалася пранням і готуванням їжі.

Жутя всюди її супроводжував, плутався під ногами, спав неподалік або мокнув у власній діжці з водою, бризкаючись і смішно пирхаючи. Міг ще потім підбігти і струснутися так, що ноги по коліна ставали мокрими.

В перший же вечір в кухні з`явились витончені ящики, зовні з ізокаменю слабомолочного кольору, всередині — наче зі скла. Коли Лада відкрила кришку — дмухнуло холодом.

— Білогірський кришталь, подарунок одного, — Дейра замислилася, потім вимовила трохи глузливо: — Покровителя.

Лада доторкнулася до внутрішнього скла — холодне, як лід.

— Всередину кілька разів в тиждень переміщаються продукти. Заглядай туди час від часу; втім, вони просвічуються, і так буде видно, якщо щось нове з'явиться.

Лада дістала з одного ящика глек молока, сир і сметану, з іншого, менш холодного, — різні фрукти, знайомі і незнайомі, небачених форм, дивного окрасу.

"Оце так холодильники! Оце так покровитель! Та хто ж він такий"? — думала Лада, дожовуючи разом зі шкіркою шматочок білого апельсина, на смак схожого на щось середнє між ананасом і грушкою, і спускаючись по сходинках в підвал вслід за хазяйкою дому. З словами "признаєшся про запаси сіронцям — приб'ю" Дейра показала дорогу в комору і підвал, в яких зберігалися голівки сиру, в'ялене і солоне м'ясо, риба, діжечки з капустою й огірками. Лада зраділа картоплі, що відмінно збереглася, того ж вечора насмажила на вечерю.

Троянди поливала річковою водою. Догляд за квітами подобався, з'явилася звичка розмовляти з ними, як з живими. Іноді Ладі здавалося, що одна і та ж троянда з'являється в різних кущах, змінюючи забарвлення. В неї був цікавий бутон, який легко впізнавався, — інші квітки не мали такої витонченості і привабливої зухвалості, яку просто кричущо випромінювала ця особлива квітка.

— Привіт, яка ти красива, — примовляла Лада. — Чого хочеш? Водички? А на листочки? Кажеш, досить?

Їй здавалося, троянда все розуміє.

— Ти особлива трояндочка, ти знаєш? У тебе має бути своє ім'я.

Квітка злегка нахилила голівку, ніби зацікавившись.

— Тебе хочеться назвати по-англійському: Роуз. Ні, треба коротше. Я назву тебе Руз. Ти згодна?

Квітка поблажливо кивнула — значить, ім'я подобається. З Дейрою практично не бачилися, її речі Лада не прала, в особистій кімнаті не прибирала, але хазяйка будинку завжди виглядала бездоганно. Вона то пропадала в лабораторії, то відлітала на мітлі. Лиш увечері могли перетнутися на кухні, коли Дейра витончено їла приготовану Ладою їжу, після чого стримано дякувала і йшла. Прогулянка в ліс відкладалася: Лада не нагадувала, а Дейра займалася своїми справами в лабораторії.

Потри те, що стало дуже жарко, повітря в Буйному завжди було свіжим, ароматним, вранці будив спів соловейка. І ліс, здавалося, змінювався. Лада помічала, що кам'яний майданчик щодня оточують інші дерева, і тільки город і ставок залишалися такими ж.

Жехард з'явився несподівано, просто зайшов на кухню, коли Лада готувала, привітався, сів за стіл, запитав, як справи. Вже декілька днів вона розмовляла тільки з Жутею і квіткою, тому дуже зраділа гостю, нагріла йому чаю, поставила тарілку з млинцями, сіла поруч, відповідаючи на питання про те, чим займалася. Намагалася говорити коротше, не дивитись на нього довго, щоб не видати, наскільки скучила за спілкуванням; однак погляд знов і знов повертався до хлопця, котрий вже здавався, ні — він і справді був красивим.

Жехард теж був радий бачити Ладу, дивився на її руки, губи; коли підіймалася, щоб помішати суп, відчувала, як погляд хлопця теплим промінцем ковзав по оголених ногах; при розмові в його очах читалося м'яке приховане захоплення.

Згодом піднялися до її кімнати, куди були доставлені книги. Лада розгублено перекладала їх зі стопки на стопку. Потім відійшла до вікна, сіла на підвіконня, роздивляючись свої руки, вже зовсім не такі ніжні, як в момент їх першої зустрічі. Її любов до безбарвного лаку виявилася виправданою, інакше нігті виглядали б ще гірше.

— Не уявляю себе королевою. Зараз я в глухому лісі, прибираю в домі, полю грядки. Яка з мене аристократка? — дозволила собі побути щирою.

— Зараз ніяка, потім будеш відмінною. Все змінюється. — Жехард, що задумливо ходив по кімнаті, зупинився поруч. — До речі, Кеф і Равд передавали тобі привіт. Ти їм сподобалася. З твоїми підданими буде те ж саме.

— Але я не хочу, я боюся мати підданих! Я не вмію керувати людьми. В моєму світі, в країні, де я жила, не було ні королів, ні королівств!

— Я знаю. Не бійся. Роль королеви не така вже й значна — просто бути дружиною короля, з цим впорається будь-яка жінка. А зі справами в королівстві він прекрасно справлявся і далі справлятиметься сам. Що стосується Лардена, не переживай: якщо досі його неможливо було змусити одружитися, то й тепер він поспішати не буде, — Жехард скупо посміхнувся. — І тебе, зважаючи на те, що при перенесенні особа збереглася, не змушуватимуть — в Сіроні одружуються тільки з обопільної згоди. Але ознайомитися з підручниками варто заради себе самої. Так само, як і скористатися допомогою Дейри і чарами Буйного. Ти станеш сильнішою — а це на краще.

Жехард знову почав ходити по кімнаті назад-вперед.

— Жехарде, ти не розумієш. Я завжди буду теперішньою! Всередині. Навіть якщо Дейра погодиться застосувати чари свого лісу і зовні стану іншою, — я справжня залишуся колишньою. Та і ти пам'ятатимеш мене такою...

— По-перше, ніщо і ніхто не залишається без змін, по-друге, ти й сама можеш не знати, яка саме ти справжня, а по-третє.... Знаєш, якою я зараз тебе бачу?

— Якою?

Жехард підійшов, підняв їй підборіддя.

— Шалено привабливою. Особливою.

Лада не чекала таких слів, здивовано заглянула в сірі очі, але відповіді, чи не жартує він зараз, не прочитала. А він не жартував. Різко нахилився і поцілував.

Губи м'яко торкнулися її губ, ніжні, пружні, вони пестили, п'янили диханням так, що Лада мимоволі подалася до нього; він погладив її по спині, міцніше притис до себе, поглибивши поцілунок. ″О, так!″ — Лада прихилилась до Жехарда, рука сама піднялася, щоб обійняти його, але тільки торкнулась, як знову почувся пташиний крик. Цього вистачило, щоб розум узяв верх.

— Що ви собі дозволяєте, Жехарде? — нарешті звільнилася, відштовхнула його, задихаючись від обурення і... бажання! Уу-у!

Обоє переводили дихання. Ось, будь ласка, розкрита ще одна грань характеру сіронця: добре цілується, гад!

— Пробач. Я дозволив собі піддатися почуттям, — сказав зовсім невинуватим тоном.

Лада підбігла до дверей, відкрила навстіж.

— Ідіть, Жехарде, негайно, — відвернула голову, щоб не дивитися на нахабу. Ось наочна причина, чому непристойно пускати сторонніх в спальню. Навіть низького малолітку, до якого з усією повагою, але за чоловіка не тримаєш. А він, виявляється, такий...

— Добре, я піду. Пробач, що засмутив. І забудь, — підійшов зовсім близько, засопів носом чомусь згори майже у волоссі. — Мою зовнішність, мій ріст — забудь!

Прозвучало дивно. Лада поглянула на нього — такого впевненого, впертого, з зухвалим поглядом.

— А поцілунок — запам'ятай! І те, як ти на нього відреагувала.

Він знайомо вигнув куточки губ, демонструючи задоволеність ситуацією, блиснув сірими очима і тут же зник в дверному отворі. Його кроки швидко вщухали на сходах. О, він майстер тут же відступати! Як Жехард посмів її поцілувати? Вона так зраділа його приходу, а він все зіпсував!

Лада впала на ліжко і застогнала.

"А поцілунок — запам'ятай".

Смішне хлопченя. Вона пам'ятає багато чого, і хлопця свого теж ще дуже добре пам'ятає. А може, Жехард сприйняв її за легкодоступну? Втім, нічого дивного, якщо враховувати те, як минулого разу Лада кинулася йому на груди.

І тут наринуло розуміння, що у неї ж в цьому світі хлопця — немає. Нікого немає! Був Жехард, найкращий з сіронців, за котрого чіплялася, побачивши Жутю, котрого мало не збила з ніг, злякавшись чорного птаха. Жехард, котрий казав їй, що вона сильніша, ніж думає. А тепер вона його прогнала. І навкруги тільки ліс — величезний, небезпечний заповідний ліс! Це не Земля, це — Коло. О, краще б їй стерли пам'ять!

Легка злість підірвала Ладу з ліжка. Потрібно терміново чимось зайнятися. Чим-небудь, щоб не думати. У її спальні порядок, але штори з вікон інших кімнат не завадило б перепрати. По-хорошому це потрібно було зробити з самого початку, але і так зійде.

Працювала швидко, нервово; розуміла, що втікає сама від себе, від розворушених спогадів, від бажання плакати від нудьги по Землі. Милила, замочувала, полоскала так, що пов'язка-артефакт на лобі стала мокрою. Попри заборону зняла її, попрала і повісила сушитись. Все одно тут її ніхто не бачить. Коли раптом з'явилася Дейра, Лада вже закінчувала прання. Не відразу зрозуміла, чому та застигла, немов привида побачила.

— Дейро, лише в твоїй кімнаті штори залишилися. Якщо знімеш і принесеш — теж поперу. Вони швидко висохнуть, до вечора встигну знову завісити вікна, — запропонувала, витираючи лоб тильною стороною руки і ще більше привертаючи увагу до мітки.

— Не варто, — відповіла Дейра несподівано холодно і зневажливо.

Лада здивовано поглянула на неї, впіймала повний ненависті погляд і зрозуміла, що натворила, знявши пов'язку: роздражнила дівчину, як осу.

Наступного дня вранці Дейра проснулася раніше звичайного, Лада застала її на кухні, коли та вже пила какао з сирним печивом, випеченим вчора, вірніше, сьогодні вночі, спасибі безсонню. Другої чашки з напоєм не було. Ледве поставила воду на какао для себе, як почула роздратоване:

— Давай швидше, нічого розсиджуватися. Сьогодні йдемо в ліс по трави.

— Добре. Тільки поснідаю.

Дейра не відповіла, пішла. Не встигла Лада пригубити гарячий напій, як хазяйка будинку знову з'явилася в дверях:

— Ну? Готова?

Довелося трохи злити какао з чашки в раковину, додати води, споганивши смак, щоб швидше випити і не примушувати себе чекати.

Не так Лада уявляла собі Буйний, коли летіла над ним і коли слухала оповідання хлопців про Дуб Адора. Думала, опиниться серед дивовижних величезних дубів, високої шовковистої трави, великих незнайомих квітів, в'юнких гірлянд на стовбурах; їй назустріч повинні були б виходити казкові звірі, а в гілках дерев — співати красиві пташки, час від часу пролітаючи мимо і навіть сідаючи на плече. Буйний же чарівний, як-не-як. А тут ліс як ліс, зовсім як земний, хіба що більше трави, і сонце просвічує набагато сильніше. Часу оглянутися, зупинитися, щоб роздивитися дерева, квіти і кущі зовсім не було: ледве встигала за Дейрою; іноді зачеплені і відпущені нею гілки боляче хльостали по обличчю або руках; під ноги потрапляло коріння дерев, заважала йти висока трава.

Навіть Жутя захекався. Трохи пізніше він виріс в розмірі, але все одно брів позаду всіх. Звірі і птахи, навіть якщо і траплялися, розбігалися і розлітались, залишаючи лиш шурхіт листя і трави. Десь години через дві зупинилися біля невеликої поляни, але ледве Лада присіла біля дерева, — почула команду приступати до роботи.

— Ми шукаємо п'ятилистник, невисокий, схожий на ромашку, однак синього кольору; листя, як у клена, але значно дрібніші. По-древньолінсійському пентаналг, його коріння потрібне для зняття болю і зайвої чутливості.

— Коріння? А чим викопувати?

— А ти не взяла?

— Я думала, ти взяла інструмент і для мене.

— Ще чого! Ми ж зібралися в ліс, ти повинна була здогадатися або запитати мене в крайньому разі. І не перебивай, будь ласка! Також тут росте смарагдник, він стелиться, як лишайник, його можна впізнати по легкому світінню, застосовується при...

І понеслося! Дейра назвала близько двох десятків трав, описавши їх зовнішній вигляд і властивості, продублювала по-старолінсійскому, — і все сказане змішалося в кашу, з якої Лада нормально запам'ятала тільки першу і останню рослину. Рятувало те, що в перелік затесалося декілька універсальних, тих, що зустрічаються в обох світах, трав, наприклад, деревій, звіробій, меліса, які прекрасно себе почували в цьому лісі. Ось ними в основному і наповнювала захоплений з собою кошик.

— Дивися, показую один раз: роляк жовтий, відмінне протисудомне...

Усе це говорилося швидко, таким незрозумілим тоном, що тут же хотілося впасти на землю прямо на цій поляні, заткнути вуха і заголосити.

Лада невдовзі зненавиділа збирання трав. А ще колупання в землі заради корінців. Копати доводилося ледве знайденою гострою тріскою, потім витягувати вручну, через що за нігті набивався бруд. Трави зривала руками, на долонях на додаток до мозолів з'явилися зеленувато-жовті сліди; світла туніка забруднилася. Дейра ж орудувала гострим ножем і зручною лопаткою, причому її руки залишалися чистими і доглянутими. Їсти з собою Лада теж не захопила в поспіху, живіт бурчав, давно просив води і їжі. А поруч на кущах красиво червоніли невідомі ягоди, притягували погляд.

— Що це за ягоди? Вони їстівні? — раптом перебила чергову ботанічну тираду Дейри, ковтаючи слину і вже простягаючи неслухняну руку до найближчої гілки.

— Ні!!! Вони тобі не потрібні, ми не за ними прийшли.Ти мене слухаєш?

— Слухаю.

Ближче до вечора випадково вдалося застати Жутю в кущах малини, вірніше, застати малину біля Жуті, котрий так швидко її поїдав, що сама прискорювалася поряд з ним, намагаючись з'їсти якомога більше, поки Дейра не бачить. Повернулася до неї як ні в чому не бувало, з серйозним виглядом, але забрудненим обличчям, і її наставниця, забувши про зарозумілість, підказала, де витертись. Половину зібраного Ладою забракувалося і викинулося, не соромлячись у виразах з приводу пам'яті і розумових здібностей деяких ледарок. Причому викинулося майже в самому кінці шляху, ніби спеціально для того, щоб Лада даремно надривалася, тягаючи вміст кошика. Додому ледве ноги приволокла, а Дейра залишалася свіженькою, як квітка, швидкою і сильною.

Діставшись до ванни, Лада довго відмочувала свої руки і нігті, не знаючи, чим позбавитися від задирок і шкодуючи, що немає манікюрного набору — зі слів Дейри в Сіроні ним не користуються. Сил готувати вечерю не було, але змусила себе встати і піти на кухню — завтра мало відбутися знову те ж саме.

Наступного дня Лада вже озброїлася ножем і лопаткою, знайденою в сараї, взяла з собою воду, декілька бутербродів. Але легше від цього не стало. Дейра збільшувала навантаження: більше інформації, швидше крок, далі по відстані і більше холоду в докорах. І так щодня. Вдома доводилося готувати, поливати троянди, упорядковувати і себе, і одяг, довго відпираючи і акуратно зашиваючи шовкові туніки. Як би Лада не старалася, а зберегти їх первозданний зовнішній вигляд не вдавалось.

Відкривати підручники не було ні сил, ні бажання. Якщо приходили додому раніше, Дейра примушувала перебирати рослини разом з нею, доконувала перевірками на знання назв, властивостей, потім ще й запахів. Трави в пучках прив'язували під навісом в суворій послідовності. І після кожної помилки лісова відьма зневажливо кривила повні губи і жорстко відчитувала.

Лада була вже не дівчинкою і знала собі ціну. Знала й те, що якби хотіла Дейра навчити, подавала б знання по-іншому. Дурненькою в очах Лади виглядала якраз вся така розумна відьма. І виникало питання: чому? Адже, бувало, іноді вона забувалась, починала розповідати про свої експерименти з зіллєварінням і тоді її очі буквально спалахували. Було видно, що вона закохана у свою справу. Звичайно, опам'ятавшись, вона замовкала, і її обличчя знову набувало гордовитого вигляду.

Одного разу Дейра попросила Ладу занести вже висушені трави в лабораторію. Краєм ока помітила, як Дейра швидким рухом закрила і сховала в шафу товсту книгу в старовинній палітурці, як щось особливо цінне і секретне.

Лабораторія виявилася добре освітленою і вентильованою кімнатою в підвалі з великим столом з кам'яною стільницею, поличками зі склянками на стінах,відьминським казанком, двома мітлами в кутку: її і ще одної, на вигляд старішої і міцнішої. І купою всякої всячини. Тут пахло сухими травами, невідомими хімікатами, вогкістю. Лада навіть удостоїлася честі подрібнити в ступці квітки звіробою, потім деревного вугілля. Після чого доброта Дейри закінчилася, і вона випровадила Ладу нагору.

То був день її народження. Відьмочка продовжувала в своєму дусі вимотувати розумово, морально і фізично. Лада втомилася до неможливості. Цілий день збирали трави, причому Дейра намагалася ще й навчити орієнтуватися в Буйному, але це ніяк не виходило, — затуркана учениця знов і знов ловила себе на тому, що не пам'ятає, звідки вони прийшли.

— Ладо, я постійно не няньчитимуся з тобою. З завтрашнього дня залишатиму тебе в лісі з Жутею, так що будь уважна, — відчитувала її Дейра, знайшовши в зовсім протилежній стороні від будинку.

При думці про те, що завтра буде такий же нестерпно нудний і важкий день, хотілося застогнати. До того ж фізична витривалість, на яку Лада раніше ніколи не скаржилася, залишала бажати кращого — в порівнянні зі швидкістю Дейри, що примудрилася просто ковзати по траві, іноді долаючи відстані відверто розмитими рухами. Нелюдськими. От відьма!

"Сам Господь Бог на сьомий день влаштовує вихідний, а їй все не йметься," — думала Лада по дорозі додому, нарешті розібравшись в днях тижня і зрозумівши, що сьогодні її день народження — всі дні злилися в одну довгу, страхітливо нудну і вимотуючу сіру смугу без відпочинку і вихідних.

Цього разу вони повернулися додому ще пізніше ніж звичайно, вже в ногу з темрявою. Переступивши поріг, Лада буквально впала на диван, неймовірно втомлена, затюкана, — лежала, звісивши ноги, і дивилася в стелю. Оце так свято! Лада знала, що волосся розпатлане, і якби не пов'язка, що приховувала мітку, її вигляд був би ще жахливіший. Вставати з дивана не хотілося. Тим більше, що побачила Руз, з якою давно не розмовляла, поливала через день і то по-швидкому. Горщик з трояндами стояв якраз поряд з поручнями дивана, і от прямо на її очах стеблинка троянди подовжилася, подовжилася, — і нахилилася до лиця.

— Привіт, Руз. Я завжди знала, що ти чарівна. Скучила за мною?

Руз трохи відвернулася, мов би гордо.

— Ти дуже гарненька трояндочка, — від втоми майже прошепотіла.

"Спасибі" — почулося тихе шелестіння , але йому ніхто не надав значення, — Лада звісила руки-ноги, закрила очі, тому що з кухні вийшла Дейра. Відьмі демонструвалася жива картина з назвою "Не чіпай мене". Звичайно, зараз підуть докори, мовляв, розляглася, така неохайна, на чистій накидці. Але почулося спокійне:

— Візьми, випий чаю. Тільки сядь, бо розіллєш, заляпаєш диван.

Лада від здивування розплющила очі, сіла. Дейра принесла їй чай? Не може бути! Та все ж ось вона стоїть з красивою чашкою, тією, котрою Лада тільки через скло шафки милувалася, — і з неї струмує дивовижний трав'яний аромат.

— Спасибі. — Лада взяла чай і подивилася на Дейру з німим питанням: "З чого така доброта"?

Погляд відьми на мить став винуватим, потім сердитим, потім вона сказала, що це швидко зміцнюючий сили чай, мовляв, так легше буде дійти до своєї кімнати, а не валятися у вітальні, повернулась і пішла на кухню. Лада понюхала напій. На жаль, вгадати вона могла хіба що мелісу, інші трави були невідомими. Руз звісилася ще більше, неначе теж вдихаючи аромат напою.

"З днем народження мене-е "! — проспівала Лада подумки. В

У чай упала пелюстка троянди, потім друга, третя.

— Руз, ти що? — обурилася, дивлячись, як та старається над чашкою, струшуючи з себе пелюстки.

"Не пий," — почулося тихе.

"Здалося," — вирішила.

Квітка скинула ще більше пелюсток. Лада здула їх на край, маючи намір все ж випити напій, але в чашку впав вже листок, а потім, як плювок, з Руз прямо в чай плюхнулася бридка чорна комаха. Вона задриґала ніжками і підозріло затихла.

Деякий час Лада нерухомо сиділа, втупившись в чашку: комаха не рухалася.

"Невже отрута? Не може бути! Дейра ж не така"!

Швидко виплеснула чай надвір, звернувши увагу, що пелюстки троянди не почорнілі, як очікувалося, а свіжі, — значить, не отрута. Снодійне, чи що? Лада повернулася у вітальню, почула рух на кухні, і якось само собою так вийшло, що швидко лягла на диван і прикинулася сплячою. Саме вчасно — Дейра підійшла, задоволено гмикнула, забрала чашку, закрила вікна шторами і, судячи з кроків, віддалилася.

Ще пару хвилин тому Лада не бажала навіть пальчиком ворухнути, а зараз лежати у вітальні стало тягарем. Хотілося роздягтися, помитися, хотілося до своєї кімнати, в зручне ліжко. Але нічого не поробиш — рухатися було не можна, інакше підступний план взнати причину, по якій їй підсипали снодійне, накриється мідним тазом. Лежала недовго — незабаром почувся шум.

У напівтемряві крізь прикриті повіки було видно, що Дейра обнімається з високим, широким в плечах чоловіком. Прозвучали звуки поцілунків, зітхання.

"Оце так! У Дейри коханець!"

Стало вкрай незручно, що виявилася, як мовиться, ″мимовільним свідком їх пристрасної зустрічі″. На щастя, почувся тихий голос Дейри:

— Не тут, зажди.

"Слава тобі, Господи. Йдіть звідси"!

Звук кроків. І раптом привабливий юнацький голос зовсім поряд:

— А це хто?

— Моя помічниця, пам'ятаєш, я розповідала? Знову заснула прямо тут, говори тихіше, а то розбудиш.

Повіяло чоловічим парфумом, тонким, з пряною ноткою. Лада глянула крізь прикриті вії і побачила довгокосого блондина, неймовірно, просто ангельськи красивого.

"Йди звідси"! — застогнала подумки.

А він, як на зло, сів поруч, так, що було чутно його дихання; Лада відчула на собі холодний дотик погляду і одночасно світлу пляму й тепло від піднесеного до неї джерела світла.

— Чому вона така розпатлана?

— Така вона завжди, ненормальна якась, нічому навчити її не можу.

Блондин трохи помовчав, було чутно лише його дихання.

— Так навіщо вона тобі? — вимовив з холодком в голосі.

— Красуню з неї хочуть зробити, ось попросили придивитись, подумати, чим може бути корисна, — глузливо сказала Дейра.

— І ти погодилась?

— Чом би ні? Якщо немає розуму, хоч краса в бідолахи-замазури буде.

Замазура! Ну... так.

Саднили немиті ноги в незнятому взутті; згадалося, що штани порвані, волосся скуйовджене і найнеприємніше — недоглянуті руки. А сьогодні ж день її особистого свята!

День, в який в минулому житті вона була в центрі уваги, виглядала краще за всіх, приймала компліменти, поздоровлення і побажання!

І Лада злилася: на себе, на Дейру. Словами не описати, як злилася. А мозок тим часом знову працював над питанням: "Чому"?

Може, хтось інший підскочив би обурено, висловив в обличчя все, що думає, — але не Лада. Вона вміє приймати удари мовчки.

Навіть полум'я свічки не колихалося, так рівно і спокійно дихала.

"Забирайся ж"! — благала подумки красеня.

Але він немов чув і знущався, продовжуючи роздивлятися.

— Дивна пов'язка у неї на лобі.

— Пов'язка як пов'язка. Не чіпай, моя помічниця не милася. Йдемо звідси, Лардене.

Вони віддалилися в Дейрину спальню. Навряд чи скоро вийдуть. Лада сіла на дивані, стиснула кулаки: ну зачекай, Дейро! Потім злість перетворилася в питання, яке вирвалося гірким шепотом:

— І що? Що ти їй зробиш? Що ти можеш проти неї? Адже до великої магічної сили і відмінних відьомських знань Дейри додається гидкенька така душа звичайнісінької дівчини - піраньї!

″Ти неправа, Дейра непогана, вона просто ревнує″, — відповів їй чийсь шепіт, лиця торкнулася пелюстка, обдавши легким ароматом.

— Ревнує?! — засміялась Лада. І знову перейшла на шепіт, вже переляканий :

— Ти хто?

"Я Руз. Тільки не кричи, я від крику в'яну", — почувся тихий шелест.

— Ти вмієш розмовляти?

"Ні, я вмію шепотіти і розуміти слова, сказані пошепки".

— А сказані вголос?

"Тільки пошепки, — Руз була категорична. — Я від крику в'яну".

— Зрозуміло... Руз?

″Що? ″

— Чому вона так зі мною? Що я їй зробила?

"З'явилася. Ось що ти їй зробила. Вона ревнує, боїться, що король і справді одружиться з тобою".

— Це був король?!

"Король Ларден. Вона любить його, а на тобі королівська мітка".

Ось так представлення королю! Побоювалися, що Лада йому не сподобається? Вирішили, нехай спочатку Дейра її красунею зробить? Та вже, зробила... Чари Буйного, хай їм! Зате тепер зрозуміло: вся ця витівка зі снодійним для того, щоб про всяк випадок усунути конкурентку, чисто по-жіночому принизити в очах короля. Хіба може майбутня королева мати такі руки? Таке волосся? Та нізащо! Тут головне — показати товар лицем. І вчасно! Ослабити супротивника і добити в гірший момент життя, що Дейра й зробила. Королева Сірону в ній, Ладі, вбита, ще не народившись. План Кефа — коту під хвіст. Толком не бачила короля Лардена, а вже з обох боків побудована незрима стіна і на ній викарбуване тверде слово "Ні"!

— І вона не збирається робити мене молодою і красивою... І навчає так, щоб нічому я не навчилася, і по лісі водить спеціально до зносу, щоб я здалася! А потім скаже Жехарду, що я не пройшла випробування. Скільки часу вже минуло? Понад три тижні! Що ж мені робити, Руз?

"Спати... Поки — спати. Треба себе берегти," — повчально прошепотіла трояндочка.

Лада подякувала її за попередження і відправилась до своєї кімнати.

Наступного дня вранці Дейра зробила їй какао, майже доброзичливо обізвала сонею. Здавалася задоволеною і трохи винуватою. Звичайно! Досягла, чого хотіла, та ще й ніч з коханим провела. Лада глянула на неї з-під лоба, до какао не доторкнулася. Фізично почувала себе трохи краще, але заявила Дейрі, що сьогодні в ліс не піде, що дійшла до межі, раз вчора заснула в вітальні. Навіть не дочекавшись дозволу залишитися, пішла вгору, закрилася у своїй кімнаті.

Коли спустилася на кухню, Дейри вже не було. Будинок здавався ще тихішим, ніж зазвичай.

"Дейра полетіла до лісу," — прошепотіла Руз з горщика на вікні, коли Лада поливала квіти. Схоже, квітка любить поговорити.

— А мені що тепер робити? — запитала чи то її, чи то себе.

"У тебе є сила, але ти нею не користуєшся".

— Так, Руз, ти маєш рацію.

Знайти сили, знайти вихід із ситуації.

Лада вийшла в двір, щоб полити інші троянди. Настрою не було. Руз час від часу з'являлася в різних кущах.

"Я знаю, де травник, " — прошепотіла раптом.

— І де?

"Вона тримає його в лабораторії поряд з ″Книгою Зілля″".

Лада промовчала, набрала повний глек води.

"Лабораторія не закривається," — знову прошепотіла Руз, підставляючись листочками під водяний струмінь.

— Я зрозуміла, Руз. Подумаю над цим.

Квітка кивнула і зникла. А Лада знову відправилася по воду.

Є в тихих лісових ставках особлива чарівність. Небо і дерева віддзеркалюються у водній поверхні, котра надає їм темінь і глибину, якою вони насправді не володіють, — ілюзорну і таємничу. Лада задумалась, дивлячись на своє віддзеркалення, що теж відрізнялось ефемерністю і незбагненністю. Яка ж вона справжня? Навіть в свої тридцять п'ять поки що гарна собою. Але вчорашня оцінка Дейри була дуже жорсткою. ″Ти некрасива, стара, слабка" ! — чула між слів лісової відьми, і це було правдою — якщо порівнювати себе з Дейрою і дивитись через призму нелюбові. Але Лада пам'ятала себе, свої маленькі перемоги і досягнення в земному житті, людей, які її любили і поважали, компліменти, які говорились.

"Здайся, заберись,″ — підштовхувала Дейра. Може, і забралася б. Не любила нав'язувати свою присутність. Але куди? І це не в її правилах — здаватися. Не той випадок.

Жутя, що з'явився звідкись, сів поруч на березі, потерся мордочкою, відірвавши від сумних думок, потім почав бігати і кататися по невисокій густій траві.

"На ній добре займатися йогою, — подумала раптом. — Чому я цього не роблю? Як же я дозволила себе так затуркати, вижати, як лимон, довести до межі"?

″...завжди пам'ятайте... ви сильніші, ніж думаєте...", — згадалися слова Жехарда. А він же правий.

Руки, здавалося, самі піднялися, потім опустилися, склалися на грудях, піднялися знову, нахил, — комплекс вправ "Вітання Сонцю", такий популярний на Землі. Приємне розтягування, фіксація уваги. Після вправ Лада занурилася в медитативний стан, відсторонившись від думок. Всередині знову сколихнулася, розлилася по тілу і урівноважилася її дзеркальна, чиста і невагома, але явно відчутна енергія. Лада розплющила очі і не побачила своїх колін.

Вона стала невидимою! Захват влився в її, здавалося, спустошену душу новою енергією. У неї знову вийшло! І так легко вийшло!

— Я дійсно сильніша, ніж думаю.

Втома зникла. І гіркота. Навіть у голові прояснилось, сам по собі склався план дій. Вона спробує використати невидимість у своїх цілях, зіграє на випередження: пробереться в лабораторію, добуде травник і вивчить усі трави! Досконально. Стане медитувати як можна частіше, це поліпшить пам'ять і надасть сил. Дейра думає, що її учениця готова здатися? Як би не так!

Лада тут же спустилася в лабораторію і знайшла травник. Не втрималась, відкрила ту товсту книгу, яку ховала Дейра.

″Книга Зілля″. Важка. Шкіряна палітурка, запах старих сторінок, текст, написаний від руки дивним красивим почерком. Рецепти зборів.

"Зілля від кашлю"," Зілля пам'яті", "Зілля краси". Лада перегортала сторінки і думала, що насправді це всього лише збори трав — звичайні чаї, які слід варити або настоювати, до деяких з них були додані рекомендації, на якій фазі Ліки краще готувати. Звичайна фітотерапія. На Землі безліч таких збірок, а готові збори можна купити навіть у Макса в аптеці.

Розчарована, відклала книгу вбік, відкрила скромніший на вигляд ″Травник″, почала виписувати і змальовувати трави в новий зошит, благо їх було доволі. І лише коли рука сильно втомилася, дозволила собі перепочити. Щоб знову продовжити.

Відтепер вранці Лада прокидалася раніше, примушувала себе підійматися з теплого ліжка, коли було ще холодно і зовсім не хотілося розлучатися з ковдрою, розминатися, медитувати, відкривати зошит, повторювати вивчене; готувати і їсти, навіть без апетиту, ретельно розжовуючи, білкову і калорійну їжу. В лісі встигати за Дейрою. Мовчки збирати трави, не звертати уваги на докори. А вечорами, замість того, щоб лягати спати — записувати те, що побачила і запам'ятала за день, причім правильно, звіряючи з травником.

Може, якби тоді посміла схопитися, нагрубити, помститися — було б легше. А так доводилося свою велику помсту розмінювати на такі ось маленькі щоденні подвиги в ім'я себе любимої. Королевою Сірону вона не стане, це факт. Але їй потрібне своє ремесло. Можливо, знання трав згодиться, тим більше, що нічому іншому тут і не навчишся.

"Я сильніша, ніж думаю". — повторювала, коли хотілося пожаліти себе. Легшало. Але все-таки Лада побоювалася, що настане момент, коли її завзятість розвіється, так само як розвіялася злість на Дейру, невіра візьме верх, а відчайдушне борсання в світі знань флори Буйного остаточно визнається даремним. Насправді Лада швидко пробачила Дейру, виправдала і, чесно кажучи, розуміла її і не могла не визнавати, що відьмочка все-таки варта захоплення, незважаючи ні на що.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Роман Тихий
28.06.2022 00:05
До частини "Глава 4"
Історія чимдалі затягує все сильніше. Назва світу Коло відмінно вписалося. Особливо коли в одному місці зустрілись назви Земля і Коло як натяк на певну схожість, близькість (хоча б геометричну) двох світів.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Магда Май
    29.06.2022 00:03
    До частини "Глава 4"
    Так хто ж мені підказав змінити переклад назви світу?😉 І слово "колючка" теж гарно підійшло, коли описувала справжню зовнішність Жехарда, наче добавився ще один штрих до образу героя.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Фей
    21.06.2022 16:34
    До частини "Глава 4"
    Дуже мило і забавно, приємний стиль, легко читається. Ваша Лада мене усміхає та викликає позитивні емоції ☺️ Цікаво, що буде далі. Успіху та натхнення авторці!)) 💛💙
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше