Глава 10

Перенеслися до невеликої кімнати, обставленої просто, але комфортно. Декілька пульсарів під стелею освітлювали її м'яким рівним світлом. Тут панувала особлива атмосфера житла, що належало чоловікові. Причім найкращому з усіх.

— Ласкаво прошу в мій скромний притулок. Відпочивай, скоро світатиме. А я поки в душ.

Дім Жехарда. Гм, підходить образу сіронця: просто, сіро, комфортно і надійно.

Лада роздяглася, лягла, сховавшись під м'якою теплою ковдрою. Повіки злипалися. Вже крізь сон почула, як Жехард обійняв її ззаду, холодний після душу.

Прокинулася від тривоги. Вже розвиднілось.

Спати було не можна.

— Жехарде! — піднялася на лікті, торкнула за плече.

— Що сталося? — він сонно повернувся до неї, підвівся.

— Не знаю що, потрібно з'ясувати. Перенеси мене до Дейри? Будь ласка!

Жехард застогнав, але піднявся з ліжка:

— Зараз...

Оділися за мить. Жехард помахом руки розчесав її волосся, навіть пов'язку поправив. Зробив портал.

Лада мала слушність, що непокоїлась: дому, хай і обгорілого, вже не було — одні руїни в оточенні троянд і лісу.

Дейра сиділа на розвалинах, звісивши ноги в тріщину в стелі лабораторії. Вона плакала.

Лада обійняла її за плечі, сіла поруч:

— Хто це зробив? Хто зруйнував будинок?

— Я... В лабораторію потрапило світло Світоча, — бачиш? — Дейра спробувала посміхнутися. Сонце вже дійсно піднялося над лісом, блискучим від роси. Дзвінко співали пташки.

— Чому? Що сталося?

Дейра мовчала.

"Ларден пішов. Сказав, що між ними все скінчено".

Лада поглянула на Руз великими очима. Стало тривожніше, ніж перед нальотом тварюк.

— Дейро! — крикнула Лада, торсаючи її за плече. — Розповідай!

Вона схлипнула, відвернулася, відсторонюючись.

— Ти мені розкажеш чи не розкажеш?!

— Ларден пішов.

"Вони посварилися. Ларден сказав, що вона уві сні називає його Керсаном, що його самого насправді ніколи не любила і просив його не шукати", — прошелестіла Руз.

— От як.... Як він виглядав?

— Як завжди, — здивувалася питанню Дейра.

"У нього почорніла рука,"

— Він поранений! — закричала Лада. — Поранений, як Керсан! Пішов помирати, щоб ти не бачила!

Дейра схопилася, зблідла:

— Треба до нього! Жехарде? Будь ласка!

— Боюся, я не зможу вас туди перенести.... Королівський палац захищений. Потрібен Сгірель.

Дейра активувала видимц і з диким відчаєм покликала:

— Сгірелю!

Від її голосу побігли мурашки.

Сгірель не відповів, — він просто з'явився перед нею, видно, був неподалік, вартував Дейру всю ніч.

— Потрібно до Лардена, швидко!

Лінс з незворушним обличчям тут же зробив портал для всіх чотирьох.

Через секунду вишли на королівській раді. Напевно. Тому що це був просторий сірий зал, серйозні сірі люди за довгим, поблискуючим сірим глянцем столом, і лише за однією повністю скляною стіною зеленів яблуневий сад. Ларден, білокосий, в білій сорочці, сидів на чолі стола. При несподіваній появі їхньої четвірки радники сполохалися, попідхоплювались з місць з обуреними вигуками, але Ларден голосно і владно наказав всім заспокоїтись і покинути зал. Він був блідим; чорнота на лівій руці вже добиралася до нігтів.

— У вас щось сталося? — Король встав з-за столу, підійшов з таким виглядом, неначе все нормально, а його даремно потривожили.

Лада озирнулася на Дейру і Жехарда: ті ховали очі, відчуваючи незручність від зухвалого вторгнення.

"Та вони ж не бачать, як все насправді"! — здогадалася Лада.

— Лардене, скинь ілюзію! Покажи руку!

Король закрив очі, відвернув голову, беззвучно вилаявся.

— Ви знаєте... Ну що ж.

Ілюзія спала. Дейра закричала, потім закрила рот долонями.

— Ні, ні, ні... Тільки не це! — по її щоках текли сльози. Жехард обійняв її, погладив по плечах.

— Зніми сорочку, — попросила Лада Лардена.

Він, криво посміхаючись блідими губами, почав оголятися. Чорнота розповзалася на всі боки від плеча ламаними жахливими лініями. В місці ураження тіло виглядало, як чорний камінь. Чи страшними були самі кегрети? І так, і ні. Безглузді птахи-звіри, живі купи заліза-каменю, диму і вогню, від яких легко захистилися магічними сферами, яких запросто вбивали пульсарами. Але слід їх попадань жахливий, нестерпно, кричущо страшний. І страшно, що рани двояться і ранять ще і люблячі серця болем, що не проходить. На очах на ідеально красивому тілі короля прокреслилися ще три чорні промені.

Дейра вирвалася з обіймів Жехарда, кинулася до Лардена, впала на його груди:

— Керсане, ні, ти не можеш мене кинути... Керсане, коханий... Не помирай!

Сгірель тихо застогнав. Ларден ривком відірвав Дейру, зчепивши зуби.

В зал ввірвалася висока блондинка в бежевому костюмі із зализаним волоссям. На її лобі злегка мерехтів королівський завиток.

— Що тут відбувається?

Лада розрізнила крізь молоде обличчя, підправлене заклиначами, сіточку зморшок, важке підборіддя і глибоко посаджені очі.

— Зорана, — прошепотів Жехард.

— Як ви посміли сюди заявитися? Лардене! Лардене... Ні!!! Ні... ні... — її обличчя перекосили відчай і біль, потім гнів і лють. Зорана кинулася на Дейру, але Сгірель зупинив її перш ніж вона зробила два кроки.

— Проклята, проклята арджазійка! Чоловіка знищила — тепер сина? Це ти, ти, ти у всьому винна!

Дейра заголосила. Жехард обійняв її, прошепотів, щоб не слухала Зорану.

— Ненавиджу! Це все через тебе! Чому ти не здохла в тому лісі? — перейшла на виск Зорана. Її волосся розтріпалося в спробі вирватися з лещат Сгіреля.

— Заспокойтеся, мамо! — сказав Ларден тихо, але так, що затремтіли стіни. Вона замовкла, тихо обливаючись сльозами.

Лада підійшла ближче, взяла Лардена за здорову руку, потягнулася до сили в накопичувачі, передала йому. Подивилася на короля упертими сухими очима.

— Боляче?

— Не дуже. Ви все-таки встигли мене побачити, щоб попрощатися, — сказав Ларден.

— Ні. Встигли побачити, щоб врятувати.

Лада узяла іншу руку, почорнілу, але ще теплу, рухливу, спробувала збільшити потік передаваної сили.

Але запаси скінчилися. Тієї сили, що залишилась, було мало, і занадто тьмяною була проти такої зарази...

— Що ти можеш зробити? Це ніколи не виліковувалося.

— Все змінюється. Те, що свого часу допомогло мені, допоможе й тобі.

"А те, що у мене було зовсім не таке пошкодження, тобі знати не варто".

Ларден скептично посміхнувся. Ах, так, — він же вміє читати її думки.

"Але я знаю, знаю, що тобі можна допомогти"! — подивилася в очі, благаючи повірити.

Повірив. Кивнув.

— Треба вийти під світло Світоча, — чогось вирішила, поглянувши на газон перед садом, що виднівся через скляну стіну і такі ж двері.

Всі послухалися. Вийшла навіть принишкла Зорана. Королівський сад зустрів прохолодою і запахом яблук, над газоном з білої конюшини в рясній росі дзижчала бджола. Не відпускаючи почорнілу руку, Лада відійшла чимдалі від усіх, сіла на мокру траву в позу лотоса, Ларден зробив те ж саме. Дейра плакала в обіймах Жехарда, Сгірель стояв в кроці від Зорани, котра опустилася на газон і зовсім не по-королівськи тихо скиглила.

— Світло — протиотрута. Пам'ятаєш, як наповнювалися сяйвом обладунки в Храмі? Так треба наповнити ним твоє тіло. — Лада взяла Лардена за руку, закрила очі, зосередилася, передаючи Лардену потік своєї енергії, урівноважуючи його силою волі до спокійного стану, і почала подумки промовляти слова молитви. Знову відчула благосну вібрацію, і під її нечутний дзвін продовжувала до самого кінця: "...визволю його, і прославлю його... довготою днів насичу його..." — від серця, від душі на межі сліз і думок вплітала в слова молитви величезне бажання життя для друга. — "Амінь".

Розплющила очі.

Храм виник прямо навколо них двох. Двері були закриті, але в напівтемряві крізь щілини обладунків полилося світло і освітило все навкруги.

Ларден і Лада стали на коліно; хтось в обладунках, зробивши крок, виявився поруч, дав знак піднятися. Ларден встав; рука неаидимого божества з легким скреготом підійнялась, торкнулась ураженої долоні Лардена так, як нещодавно торкалася Лада; світіння передалося його руці, чорнота одразу почала розчинятися і зникати.

Це була потужна, швидка дія. Лада бачила, як Ларден розкрив очі: його зіниці трохи моторошно сяяли золотом.

Через мить обладунки повернулися на місце. Лада мимоволі подалася за ними — її охопило захоплення, бажання йти за цим дивовижним світлом хоч на край світу.

Але ще один помах вій — і Храм розтанув, а вони опинилися на газоні з білоголовими квітками конюшини.

Ліворуч біліли петунії на клумбі, справа на яблунях зріли, ховаючись в листі, зелені яблука. Ларден, немов в трансі, стояв застиглий, але живий і здоровий; світіння в його очах потухало. Лада знову мимоволі задивилась на гармонійну красу його тіла, рельєфні м'язи грудей, кубики на животі, і те, як легкий вітер розвівав його волосся. Мимо пролетіла бджола, попалася в пасмо Лади, заплуталася, жахливо задзижчала.

"Зараз вкусить"!

Лада завищала, почала стрибати, бити себе по волоссі, забігала по траві. Ларден опритомнів, тут же приспав комаху і з посмішкою викинув в траву.

— Спасибі, Лардене, ти мене врятував! Страшенно боюся бджіл у волоссі...

Король заусміхався ще більше.

"Як же йому йде така тепла посмішка! Я б сама твердила йому: "Посміхайся, Лардене"!

Лада намагалася відсапатися, посміхаючись і згораючи від сорому: навряд чи в її стрибках була грація, а на них дивилися не лише друзі, але і цікаві придворні з-за вуглів і з вікон палацу.

— Це ти врятувала мені життя. Дякую. Я перед тобою в боргу, — неймовірна посмішка короля помалу гасла, Ларден знову ставав собою.

— Не я — Осяйний. Йому дякуй.

— Так, але коли б не ти...

— Лардене! — кинулася до нього Дейра, повисла на шиї. Вона плакала вже від радості. — Ти живий, живий!

Він обійняв її, погладив по голові.

— Так, живий, не плач... все добре...

Зорана перестала скиглити, піднялася, почала взуватися. Сгірель, чомусь похитуючись, пішов в сад. Лада стривожено відправилась за ним, тільки тепер відчуваючи, як промокли від роси коліна.

Лінс притулився до стовбура яблуні, міцно стискаючи кулаки. На напружене лице падали легкі світлі тіні; він не кривився, але дихання було переривчастим, нерівним. Лінсу було боляче. Фізично.

"Припадок. Один з тих, з-за яких його вважають божевільним."

— Сгірелю, що з тобою? — торкнулася його плеча.

— Все добре. Для мене це норма життя.

Лада озирнулася: там, на газоні, Ларден теж подивився в їх сторону, відірвав від себе Дейру.

Як тільки це зробив, до нього тут же кинулася Зорана; він заспокоював вже її.

Сгірелю зразу стало легше, почав дихати нормально.

Лада подивилася, як Жехард обіймає сестру, котра все ще плакала, помалу відводячи її від Лардена.

Дейра йти не хотіла. Вона не висловила ще всього, що було на душі, дивилася хворим поглядом на короля Сірону, а той вже за запоною тиші розмовляв з магістром Теренсом. Зорана спала в ледве помітній сфері — напевно їй підправлять пам'ять. Підійшов Жехард з Дейрою, попросив лінса створити портал.

— Добре, зараз... Дейра з нами?

— Так, — сказав Жехард.

— Ні! — схлипнула Дейра.

Лада ласкаво погладила її плече:

— Дейро, йдемо. Ларден сам тебе знайде трохи пізніше. Обіцяю.

— А якщо він не захоче мене бачити? Ти не знаєш...

— Знаю. Йдеш чи не йдеш?

— Йду...

Лада на мить озирнулася на напівголого довгокосого короля на майже білому від квітів газоні. ″Конюшина біла має знеболюючу, ранозагоювальну, тонізуючу дію,″ — згадалося раптом. Пахло яблуками і медом.

— Терпіти не можу королівські палаци, — сказав Жехард. — Сгірелю, роби портал в Агатову печеру. Нам усім варто заспокоїтись.

Кінець першої книги

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Анатолій
20.02.2023 18:42
До частини "Глава 10"
Роман цілковито відповідає заявленому жанру фентезі. Читаючи і сам ніби занурюєшся в чари загадкового і примарливого світу, а виписані персонажі та їхні діалоги дуже реалістичні. Окремо слід сказати про Ладу - це сильна і вольова особа навколо якої і грунтується вся сюжетна лінія. Ви вдало виписали закінчення першої книги з переносом читача в портал Агатової печери. Це інтрига яка змушує читача чекати нових пригод.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Фей
    14.07.2022 14:12
    До частини "Глава 10"
    Дуже сподобалось)) Цікаво і, схоже, буде друга книжка. Ця, на мою думку, вдалася, гарна історія, персонажі, описи. Ближче до розв'язки сюжет стає динамічнішим. Посміхнули кумедні моменти, та й загалом, кінець сподобався) Чекатиму нової книги 🥰
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Магда Май
    14.07.2022 14:59
    До частини "Глава 10"
    Рада, що вам сподобалось.) Ця історія, здасться, сама себе розповіла, я всього лише змогла зловити її і передати так, як побачила і почула.)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше