Глава 9

Лада звикла до того, що в її спальні щовечора відкривався портал, і його синювате сяйво ставало приємним знаком зустрічі з Жехардом. Коли ж воно з'явилося прямо зранку і на кухні, теж мимоволі потягнулася до нього, але звідти зробив крок Кеф, тільки потім вийшов Жехард.

— Ладо! Ух ти! Все вийшло! Як ти змінилася! Та ти ж сяєш! Чуєте, теж хочу пожити в Буйному! Вирішено: я залишаюся! — видав Кеф, ледве привітавшись. Він якось відразу наповнив простір навколо себе шумом і молодим завзяттям.

Лада засміялася:

— Хороший жарт. Тобі сподобалося мити підлогу? Тут, як і раніше, не можна застосовувати магію.

— Та ну? Жехард же сюди портал створив? Я його вчора вислідив, і сьогодні він не зміг мені відмовити.

— Неначе це було можливо, — зітхнув Жехард. — Причепився зі своїми тривогами, переживаннями і домислами... Довелося брати з собою, щоб показати, що все гаразд, і страшна жінка Дейра "не знищила нашу милу дівчинку".

— О, у мене серце боліло, коли ми відлітали на Бусику, а ти залишалася тут одна. Я мало не заплакав, але ти не бачила, тому що дивилася лише на Жеха. — Кеф сів за стіл. Лада округлила очі, здивувавшись його останнім словам, і тому, що він, котрий знав її вік, називав Дейру жінкою, а її дівчинкою, але хлопець продовжував, спершись ліктями об стіл і дивлячись знизу догори: — А Жехард рідкісний егоїст. Сам відвідував, нікому не признавався. Ладо, як твої справи, розповідай.

— Чудово! Зараз питимемо чай. — Нарізала хліб, поставила на стіл сир, холодну буженину.

— Неймовірно! Лада стала приголомшливо красивою, але залишилася такою ж доброю, як і раніше! Королева мрії! Я ж казав, Жехарде, що у нас все вийде? Все-таки я молодець.

— Так, щодо "підбити на подвиги" тобі немає рівних, — погодився Жехард. — Але ти ж пам'ятаєш домовленість — туди й назад.

— Домовленості не було! Це ти сказав, а я не погоджувався.

— Мовчання — знак...

— Незгоди! Я залишаюся тут. Підлогу митиму... — Кеф не зводив очі з Лади. — На двічі в тиждень згоден.

— Тиждень?!

— І взагалі, — вів далі, не звертаючи уваги на обурення Жехарда, — Дівчатам потрібен захисник, це ж ліс.

Лада посміхнулася. Вона вже налила чай, поставила тарілку з нарізаними овочами й пучком кропу і сіла за стіл до гостей.

Жехард на заяву Кефа не відреагував, наколов на вилку сир, відкусив і почав жувати з серйозним виглядом. Але по його обличчю і так було зрозуміло, що Кеф не залишиться.

— Ну, щодо захисника — Жутя справляється, а ось щодо помічника можна подумати: сарай пофарбувати не перешкодило б. — Вказала, посміхаючись, на дерев`яну будівлю за будинком.

Кеф виглянув в вікно у напрямку її жесту.

— Та він же височезний!

— Так. І при фарбуванні — ніякої магії. — Лада всміхнулась куточками губ і надпила чай.

— Штюх побери. — Кеф, вже не такий веселий, повернувся на місце за столом. Лада протягнула йому сформований бутерброд, він взяв й одразу ж перестав засмучуватися:

— Краще розкажи, як тобі тут живеться.

— По-всякому бувало. Але зараз, — вона вдячно поглянула на Жехарда, упіймала його лагідний погляд, — мені тут подобається.

Потім коротко, в комічних відтінках розповіла, як спочатку Дейра її водила по лісі, як пробралася в лабораторію, щоб зварити зілля, про допомогу Жехарда книжками, про зустріч зі Сгірелєм, неслухняну мітлу, джерела і дзеркало. Про загублене місто і кегретів промовчала.

Кеф слухав, посміхаючись і попиваючи чай. Жехард, забувшись, обняв Ладу, котра сиділа поряд з ним, за плечі, а вона і не заперечувала, розповідала далі.

— Руки прибери — не для тебе королеву шукав, — раптом перебив Ладу Кеф.

Жехард і Лада тут же відсахнулися один від одного.

— Кефе, пробач, але я ніколи не буду королевою Сірону. Таку плату попросила Дейра.

— Так і знав! От яка ж с... — він поглянув на загрозливе обличчя Жехарда і проковтнув міцне слівце — ... страшна жінка, га? А давайте поставимо мітку і Дейрі, аура ж у неї відповідна?

Жехард пирхнув:

— Ну-ну, став. Ларден тобі подякує. Може, навіть кермо влади тобі, розумникові, передасть: такі блискучі рішення приймає Кефард Великий.

— Не рішення, а ідеї. Їх легко можна відкинути чи змінити. А ось дехто примудрився зробити так, щоб ідеї відразу перетворилися на рішення.

Жехард кашлянув, поглянув на пов'язку, посмутнів.

— І що тепер? Як Лада з цією міткою житиме?

Питання Кефа залишилося без відповіді.

Чай був випитий; Жехард недвозначно натякнув, що пора повертатися, сіронець слухняно погодився.

— Не сумуй, я не прощаюся — ще повернуся, — підморгнув Кеф Ладі перед тим, як ступити в портал.

Даремно вона йому не повірила. Хлопець повернувся в другій половині дня, коли Дейра вчила Ладу створювати пульсари. Посеред двору раптом засвітився портал, з нього зробив крок задоволений Кеф, почав підстрибувати з піднятими вгору кулаками і волати:

— Так, так! Я зробив портал, перший портал, причім — одразу в Буйний!

Дейра мало не подавилася повітрям від обурення.

— Це ще що таке? Кефарде! Як ти смієш сюди заявлятися? Твоя магія фонить на весь ліс! Я не давала тобі запрошення!

— Ось-ось! Навіть без запрошення вийшло! Я явився, шановані діни, ризикуючи життям, щоб розповісти, звідки у вас могла з'явитися аура королівських лінсів! — кинув Кеф, як козир, і пафосно застиг, чекаючи захоплених запитань.

Дейра і Лада понуро поглянули одна на одну. Кеф заморгав і продовжив менш радісно:

— Вам її могли передати спеціальним ритуалом...

— Кефе! — перебила його Дейра. — Ми давно все це знаємо!

— Як знаєте?..

— Так, знаємо і все! А ось ти знаєш, що означає "не можна"?

Радість Кефа остаточно згасла.

— Але чому Жехарду можна, а мені ні?

— Тому що його магія не фонить!

— Як це?

"Ох, Кефе, — подумала Лада, — Ти ж сам прийшов розповісти про властивості наших аур".

— Яка різниця! — Дейра нічого не хотіла пояснювати. Закрила на пару секунд очі, потім стомлено сказала: — Підемо, Ладо, покажу, як зміцнювати купол. І, схоже, нам знадобиться допомога Сгіреля.

— А мені що робити? — подав голос Кеф. Від нього повіяло вином.

— Повертатися туди, звідки явився.

— Я не можу.

— Тоді мити підлогу, — сказала Дейра сердито.

Кеф скис, подивився на Ладу, шукаючи підтримки, але вона тільки співчутливо знизала плечима. Вже збиралася піти вслід за Дейрою, але швидко повернулася і шепнула хлопцю над правим плечем:" Без магії"!

Кеф посміхнувся, озирнувся і напоровся на дуже строгий погляд.

Зміцнювати купол було просто, Лада швидко навчилася, проте незабаром відчула себе в'ялою.

— Все, досить, нам потрібні сили. Щось мені тривожно.

Лада попросила Відблиска подивитися, чи немає поблизу тварюк, він повідомив, що доки тихо.

— Принаймні, до вечора є час. Головне, щоб Жехард з'явився і прибрав звідси свого друга. Коли повернулися на кухню, Кеф вже вимив підлогу, протирав ганчірочкою пил і привабливо посміхався.

— Бачите, як чисто, діно Дейро? Що ще можу для вас зробити?

— Ну, раз так, помічнику, — примружилася Дейра, — в сараї в правому кутку біля дверей є зелена фарба, поруч розчинник і нові кисті... Фарбуватимеш сарай! — Остання фраза прозвучала так злорадно, що навіть Лада здригнулася, але посміхнулась: не змовляючись, лякали Кефа одним і тим же.

— Легко! — з награною веселістю погодився хлопчина. Обоє простежили за ним через вікно кухні: Кеф підійшов на декілька кроків, зупинився, подивився. Виникло відчуття, що він зараз втече, але ні, зайшов всередину.

— О, та він мужній хлопець!

Сама Лада ніяк не наважувалася навіть відкрити банку з фарбою. Невже робота буде зроблена? Відішли від вікна; уява вже намалювала, як Кеф приступає до роботи.

Як би не так. Через мить хлопець стояв на порозі кухні, повідомляв, що він дуже хоче пити і вимагав чашку свіжозавареного чаю для підняття тонусу. Лада заварила, і дівчата пішли, не склавши гостю компанію.

Робота в лабораторії не клеїлася. Лада планувала зварити зілля для Данза, але залишила цей намір. Відьмочки вперше залишили всі експерименти і вийшли надвір.

— Давай знову потренуємося кидати пульсари. Ти пам'ятаєш, як я тобі показувала?

— Пам'ятаю, але... Дейро, у мене не виходить .

— Все одно пробуй.

Лада зосередилася, але замість вогняної бомби в долоні заблищала срібна кулька розміром з горіх, і тут же випарувалась.

— Пробач, не можу. Це ти як плита, а я — ні, на мені пульсар не приготувати.

— Чого б то? — засміялася Дейра.

— У тебе всередині, як в плиті, є жар алогірського кришталю, а в мені — суцільний ізокамінь.

— Ні, не думаю. У тобі також є жар. Просто до нього треба добратися.

— Я його не відчуваю.

— Не переживай, все буде добре. Мені простіше — я вчилася в академії, а ти, вважай, тільки з Землі. З часом все обов'язково вийде.

Руз з'явилася в сусідньому горщику, але мовчала при Дейрі. Відблиск крутився над лісом.

— Дивно, звідки у вашому світі такий пахучий розчинник? — спохмурніла Лада, простеживши, як лопнув ще один невдалий "горішок".

— Із Землі, звичайно.

— Ладо, йди сюди, будь ласка, швидше! — крикнув Кеф. Лада злякалася, кинула тренуватися і побігла до нього.

На сухій деревині будівлі пофарбовано всього з квадратний метр, а хлопець вже сидів під будинком, жахливо втомлений на вигляд.

— Що сталося?

— Це не стіна, а губка, — похмуро вказав пальцем на сарай. — Вона вмить вбирає не лише фарбу, але і настрій, життєві сили і... І мені нудно, побудь біля мене, розкажи що-небудь.

— Навіть не думай. Йдемо звідси, нехай сам, — виникла поруч Дейра. Лада пішла, озирнувшись через плече на сумовитого колючку.

— Дейро,може, помилуймо його... Га?

— Нічого не знаю, нехай фарбує! А то пригріється тут, — потім не збудешся, — сказала Дейра, схопила горщик з трояндою, пішла в дім. — Квіти сховаємо в лабораторії, а клумби вкриємо магією. Все цінне — теж вниз.

Через пів години, коли Руз, Ягідка, книги і навіть деякі речі з кухні й вітальні були сховані, від сараю сильно зафонило магією.

Лада кинулася подивитись: стара будівля виявилася пофарбованою, абсолютно вся.

— Кефе, що ти наробив?

Він спочатку мовчав, дивився, закусивши губу, впертий і задоволений, як дитина, що нашкодила, але потім побачив, як засмутилася Лада і розгубився.

— Пробач. Бісик шепнув: "З магією".

— Вибрав, кого послухатись, значить. Ну що ж, чекай шлейфу.

— Я думав, так краще. І швидше... Я ж хотів потурбуватися про вас, ризикував, створював портал, а ви залишили мене тут... з цією смердючою фарбою! — почав майже кричати, але замовк, коли з'явилася оскаженіла Дейра.

Вона мовчки підійняла руку, ворухнула пальцями, Кеф став зменшуватися в розмірі, бігати по мощеному каменем дворі, перескакуючи через шви, як через рови; потім опам'ятався, зупинився і запищав:

— Що я такого зробив? Ви всі магічите, а мені, виходить, не можна, поясніть, нарешті, чому?

Дейра нахилилася, схопила його в кулак:

— Хочеш знати, значить. Так от. Ти прикликав кегретів. Вони чують магію і живляться нею, зрозуміло?

— Чорних тварюк? Але вони давно не існують!

— Існують, дорогий. — Дейра, тримаючи Кефа в кулаці, попрямувала до ґанку будинку.

— Я не лише дорогий, — видав неуважно Кеф, намагаючись вивільнити руки, але здався і завмер, дивлячись в очі, потім сказав тужливо: — але й ніжний і ламкий. Навіть занадто. Дуже, дуже ніжний і ламкий!

Дейра, трохи остигнувши, поставила Кефа на стілець, що стояв на ганку, і нахилилась над ним.

— Кегрети дійсно з'явилися в лісі. Нападуть, будинок мій спалять. А тебе, розумника такого, першого знищать!

— Чому м-мене?

— А в нас аура дзеркальна, нас вони не бачать і не чують — ти ж глядач, повинен знати.

Кеф промовчав, потім молитовно склав руки.

— Збільште мене, будь ласка, я не хотів заподіяти вам клопоту! Навпаки, допомогти хотів.

Колючка був зворушливим, як лялечка, і Лада вступалася:

— Так, Дейро, поверни, будь ласка, його розмірчик, мало що може статися.

Дейра лайнулась, але збільшила.

Кеф полегшено зітхнув, зіскочив зі стільця, потім глянув скоса на Дейру і попросив збільшити його ще трішки, так, щоб він ростом трохи вищий за Ладу був.

Відьма застогнала, закотила очі; Лада закрила обличчя руками, ховаючи посмішку.

"Приголомшлива стресостійкість! Мені б таку, " — подумала, згадуючи вчорашніх тварюк. Чомусь здавалося, що якщо прилетять, то їх буде набагато більше, ніж учора.

З'явився синюватий портал, з нього вийшов Жехард, побачив Кефа, обличчя дівчат і спохмурнів.

— Я вже був покараний, — квапливо проговорив Кеф і обернувся до Дейри: — Ну, ось! А його чому не лаєте за портал?

Жехард стомлено зітхнув, підійшов до Лади, обійняв, мовчки зняв артефакти, що приховували її і його аури, і вони заблищали дзеркальністю, абсолютно однакові.

Кеф відкрив рот від подиву, потім від обурення:

— Ти з Ладою?! Так от що за новий браслет у тебе з'явився! Ладо! Моя королево! Як ти могла? Ларден такий симпатяжка, а ти... — Кеф, зморщившись, як від кислятини, направив вказівний палець на свого друга, — з ним?!

Лада почервоніла, відвела очі. Жехард шумно вдихнув носом повітря, повільно видихнув, зняв з себе ілюзію, тут же зростаючи за Ладою стіною. На її плече лягла біла долоня з довгими вузькими пальцями. Лада мимоволі нахилила голову, підіймаючи плече, щоб торкнутися щокою його руки.

Кеф на деякий час втратив дар мови.

— Ти — не ти! Ти — арджазієць! Штюх! Ти знаєш, на кого схожий? Ти.... Ти ж бо Жехард Алозійский!

— Я просто Жехард, Кефе. І не смій ні в чому докоряти Ладі, матимеш справу зі мною.

— Звичайно, в чому їй докоряти, тим більше що ти ... арджазієць!

— Кефе, а ти не забуваєшся? — вкрадливо запитала Дейра. Хлопець зблід, відступив.

Блиснув ще один портал, з нього зробив крок похмурий Ларден у вишуканій блакитній сорочці, з пов'язкою-артефактом на лобі.

Короля Сірону привітали тільки легкими кивками.

— Ваша величносте... — промовив Кеф. — Я не знав. Не знав всієї небезпеки...

Ларден зупинив його жестом, мовляв, не потрібно слів. Лада розгледіла на його грудях агатовий кулон. Її власний теж почав теплішати.

— А я вже навіть хочу, щоб тварюки з'явились, набридло бути завжди насторожі, — похмуро сказала Дейра, збігла сходинками в двір, крутнулась, дивлячись на небо: — Де ж ви, гості дорогі?

Почали спускатися сутінки. Відправляти Кефа з лісу не стали: він висловив бажання перевірити, чи не вигадала Дейра кегретів.

— Відмінно, будеш приманкою, — похмуро посміхнулася відьма.

Відблиск попередив, що кегрети летять, їх багато, але доки далеко.

Дейра покликала Жутю і відправила його до лісу, наказавши до ранку не являтися. Ведмідь незадоволено рикнув, але пішов. Ладу ще більше охопила тривога: тварюки по дорозі могли зашкодити донкам. Чи зуміють вони захиститися, чи встигли зробити щити? Якщо раніше вона досадувала, що її сила збільшилася і треба постійно зливати надлишки в кристал, то зараз гарячково думала, як можна використати її, щоб захистити не лиш себе.

— Сгіреля викликали? — запитав Ларден.

— Ще ні. Він сам прийде, коли відчує небезпеку.

— Зви його зараз. Він полюбляє спізнятися.

Дейра активувала видимц, викликала лінса. Сгірель пообіцяв незабаром прибути. Стало дивно тихо — перестали співати птахи.

Жехард і Ларден почали зміцнювати купол. Кеф сидів навпочіпки біля західної стіни будинку, похмуро дивився на пофарбований сарай.

Повернувся Відблиск з попередженням, що кегрети наближаються.

— Кефе, в будинок! Ти найвразливіший, не можна допустити, щоб вони тебе побачили! — крикнув Жехард і швидко послав в купол над будинком ще одну порцію магії.

І тут почалося.

Кегрети летіли птахами, оповитими чорнотою, але одна їх частина приземлилася і перетворилась на громіздких звіроподібних монстрів. Дійсно як напівтехнічні чудовиська, вони рухалися з дивною швидкістю і одночасно незграбністю — рухи були рвучкими, грубо збиті тіла здавалися кам'яними, але відливали залізом. Очі кегретів лякали блиском навіть в сутінках. З дзьобів і пащ виривався чорний вогонь.

″Кге-гре, кге-гре,″ — чулося з усіх боків.

Кегрети натикались на купол, відлітали, поверталися і лупцювали в нього плямами диму впереміж з порціями вогню. Сила ударів збільшувалася з кожним разом. У місця, розм'якшені вогнем, били лапами, крилами, дзьобами, дряпали кігтями. Кегрети здавалися безглуздими, несерйозними, але було помітно, як раніше прозорий, а тепер закопчений купол, в який стільки сил вклали, все ж піддавався.

— Де їх стільки набралося? — видихнула Лада. Їй було страшно. В селі донків нападали всього троє птахів, і то меншого розміру, а тут...

"Стоп! Не боятися! Яка різниця, яка форма і розмір у печива, якщо воно зроблене з одного тіста? — сказала собі подумки, — Як нещодавно легко знищились монстроптахи, так тепер знищаться і монстрозвірі"!

Як не дивно, від цієї думки стало легше, страх відступив, в голові прояснилося.

Крізь діру в куполі проник кегрет. Жехард дістав його пульсаром. Монстр глухо заклекотав і розвіявся димом. Другу тварюку знищив король. Засмерділо гаром.

"Підгоріле печиво. Це всього лиш підгоріле печиво"! — знову нагадала собі Лада, примружившись, вже вголос.

— Всі в будинок! — скомандував Ларден.

Забігли в нього за мить до того, як в продірявлений купол кинулися кегрети. Двері будинку самі закрилися, засіявши; вікна теж замерехтіли.

— Будинок захищений набагато сильніше, не бійся, — прошепотіла Дейра в напівтемряві.

— Я не боюся, Кеф ще відразу після прибуття у Коло сказав, що в порівнянні з твоїм характером будь-яка небезпека нешкідлива.

Кеф пирхнув.

Дейра посміхнулась, повела плечем:

— Уперше в житті була б рада з Кефом погодитись.

Через мить напівтемрява розсіялася — засвітився портал, з'явився незворушний Сгірель у своєму звичайному темному одязі. Затримав довгий погляд на Дейрі, запитав, чи всі живі і, почувши відповідь, засвітив і відправив вгору пульсар. Стало набагато світліше; лінс, спокійний і зосереджений, знову і знову запалював нові мерехтливі кулі, потім порухом пальців розсипав їх по вітальні, направляв до вікон і дверей, в які билися тварюки.

— Самонавідні, — трохи посміхнувся він, побачивши, що Лада за ним стежить.

Дейра збігала в лабораторію. Повернувшись, напоїла усіх, включаючи Кефа, зіллям для швидкості реакції і підвищення фізичних сил.

Жехард відкликав Ладу вбік.

— Нічого не бійся, — поправив їй волосся. Його зелений погляд бринів ніжністю.

— Я не боюся.

— І справді не боїшся, — констатував, заглянувши в її очі. — Тепер і мені боятися соромно. Тільки ось все одно побоююся: за тебе і Кефа, саме він для кегретів ласий шматочок. Зможеш укривати його невидимістю?

— Гадаю, зможу.

— Сховайтеся в підвалі. Сумніваюся, що тварюки туди дістануться, але все-таки, краще бути готовими до всього. Тому ви підете туди прямо зараз.

Лада деякий час сиділа в кутку лабораторії, що перетворилася чи то в склад, чи то в розарій; однією рукою вона утримувала вазон з Руз, котра, як котеня, попросилась на руки, іншою стискала долоню Кефа, в будь–який момент готова застосувати невидимість. Хлопець, невдоволений, похмурий, сидів на подив тихо. Згори донісся гучніший шум, стук, глухе клекотання: схоже, кегрети ввірвались в дім. Ягідка тісніше стисла талію, Лада і Кеф розчинились в повітрі. Хотілося вірити, що усі справлялися. І вона теж повинна справитись.

Але як же важко було сидіти нерухомо, коли інші б'ються! І одночасно страшно проявитися, підставити під удар Кефа.

— Ладо, — раптом сказав похмуро Кеф, — я хочу... в туалет. Надто багато випив.

"Ох. Що робити, що робити?"

— Відблиску, — прошепотіла, утримуючи невидимість. — Як можна створити захисний купол для Кефа?

— Створи йому дзеркальну сферу. І собі теж.

Лада вручила Руз Кефу.

— Як саме її створити?

— Так, як тебе вчила Дейра, тільки формуй не пульсар, а кулю. Дій м'яко, без напруги, немов надуваєш мильну бульбашку.

Лада сконцентрувалася, згадала урок. Дзеркальний горішок, що з'явився в долоні, плавно перетворила на кулю, схожу на сферу перенесення, в якій колись її доставили з Землі, і помістила в нього Кефа з Руз; потім зафарбувала її кольором дзеркальності своєї аури, через що вона стала майже невидимою, а за міцністю потягнулася до каменю в персні. Додала вибіркову проникливість і мобільність. Вийшло!

— Тепер ти зможеш рухатися. Туалет за тими дверима. Тільки не виходь звідси, добре, Кефе? І квітку бережи, не випускай з рук, вона мені дорога. Я піду вгору, треба укрити інших.

Лада створила і собі дзеркальну сферу, зміцнила її, трохи гойднулася від втоми, але знову потягнула силу з запасів каменю, швидко відновилася і вийшла з лабораторії. Вчасно: хоча кегрети напали відносно нещодавно, рухи Лардена стали повільнішими. А через пробиті вікна влітали нові тварюки. З аурою лінсів король був невидимим, але це не означало, що в нього не могли потрапити випадково. Лада, не підходячи до Лардена і не звертаючи на себе його уваги, здула з руки дзеркальну кульку, вона полетіла до короля і, досягнувши його, збільшилася, обволокла з усіх боків. Ларден здивовано озирнувся, затримавши магічну бомбу в руці:

"А я зможу її кинути крізь цю сферу"? — запитав подумки. Лада ствердно кивнула:

"Так!"

Одна з тварюк потрапила плювком вогню в сферу-щит Лардена, що відволікся, і сама обпеклася відбитим вогнем. Король добив її пульсаром, що відмінно проходив через прозорі стінки сфери.

"Відмінно! — крутнулась на місці Лада і поспішила до Жехарда. — Як вчасно Кефу закортіло, я ж могла не здогадатися робити захисні сфери і сиділа б зараз з ним у підвалі".

Будинок всередині нагадував руїни, меблі диміли. Лада встигла ухилитись від падаючої полиці. Гар смердів немилосердно. Жехард, пластичний, хижий, як тигр, метався біля стіни, створюючи і кидаючи пульсари.

— Що ти тут робиш? Тікай звідси, не бачиш, що твориться?

— Бачу, тому тут! З Кефом все гаразд. Я на секунду. — Підійшла впритул, оточила сферою. — Так безпечніше.

Жехард кинув пульсар і зупинився, обійняв Ладу за талію і притулив до стіни.

— Моя ти розумнице. Суничко...

Вона обвила його шию руками, стала навшпиньки, потягнулась до губ. Поруч рухнула шафа, проте Лада не звернула увагу: до неї нахилився Жехард. Поцілував. Збоку в сферу вдарило вогнем, Лада побачила це краєм ока, здригнулася, але не перервала поцілунок: вона не лише цілувалася — передавала Жехарду силу, потягнувши її з кристалу.

Як дізналася, що так можна? А якось так склалося все в пам'яті. Навіть при першій зустрічі на Землі, коли поїла водою, йому ставало краще. Значить, зараз буде результат в сто разів сильніший! Логічно? Так!

Жехард відірвався від неї, завмер, притискаючи до себе.

— А я вже думав, не впораюся.

— А ти не думай. Сам казав: обережно з думками. Все, секунда пройшла, йду...

Жехард створив величезний пульсар, кинув в трійку застряглих у віконній рамі монстроптах, тут же озирнувся, погасив комод, що спалахнув.

"Як багато кегретів, — думала Лада, піднімаючись по сходах, — а пульсари звичайних магів їх би не убили"!

Сгірель і Дейра розташувалися спиною до спини і виглядали дуже навіть бадьоро. На те, як вони рухалися, можна було б милуватися нескінченно, як на вогонь і воду. Лада послала їм дзеркальні сфери кульками з долоні — захист не завадить, а ось енергії у них було задосить — Дейра азартно посміхнулася, вбивши чергову тварюку, а Сгірель між іншим обійняв її за талію, увіткнувши ніс в розпущене волосся. Уся його фігура, погляди і жести так явно говорили про любов, що Лада посміхнулася, відвернулася і якомога швидше спустилася по сходах.

А ось у Лардена справи не дуже добрі: він хитався.

— Відблиску? Як поділитися силою без поцілунку?

— Можна використати контакт очима і руками. Але краще поцілунок і міцні обійми, як це робили ти з Жехардом і Дейра зі Сгірелєм.

— Угу, зрозуміло.

"Дейра зі Сгірелєм. Так я і думала".

Дим то заважав дихати й дивитись, то щезав, знищений магами. Лада провела поглядом бездоганного блондина, котрий вже сповзав по закопченій стіні, в цілісінькій сорочці і з чистим, на відміну від усіх, обличчям, поки він не зник за обгорілим диваном, потім рішуче рушила до нього. Він подивився стомлено, привітно й анітрохи не соромлячись своєї слабкості.

— Візьми мене за руки, будь ласка, — попросила Лада, присідаючи поруч, — і дивися в очі. Спробую поділитися силою.

Вона хотіла говорити жорстко, але голос, як завжди, прозвучав тихо й винувато.

Ларден стиснув її долоні. Лада вперше зустріла його погляд відкрито і близько: наштовхнулася на дивовижну прозору синяву — не холодний лід, як їй здавалося раніше, а небесний колір роси на пелюстках земних квітів. Час застиг.

— Я знаю, як ефективніше ділитись енергією. Поцілунком. — Здавалося б, ослаблений король раптом сильніше стиснув її долоні, нахилився ближче.

Лада злякалася, ширше розкрила вії, зітхнула, трохи розтуливши вуста. Ларден поглянув на них, знову подивився в очі:

— Боїшся? Боїшся... А даремно. Чого боятися? Представницького вигляду? Красивої зовнішності? — Він гірко усміхнувся блідими губами. — Так, я дещо можу. Але, на відміну від декотрих, не застосовую силу стосовно дівчат: ні фізичну, ні магічну, ні силу обставин. — Ларден знову трохи сильніше стиснув долоні. — Визнаю тільки силу любові. Справжньої. Ти прийшла б до мене сама... Тому що це було б просто необхідно. Обом. Але вже не прийдеш.

"Ніби марить. І такий сумний. На що він натякає"? — серце Лади забилося швидше. Ларден її хвилював. Сила перетікала до нього двома потоками з рук в руки, і йому дійсно ставало краще.

"Чудово"!

Лада розуміла, що їх ситуація виглядала двозначно: Жехард поруч бився, а вони сховалися в кутку за меблями.

— Але я вже прийшла; сама, до речі. І це потрібно нам обом, — посміхнулася йому. — Не дякуй.

Лада спробувала звільнити долоні, але Ларден їх затримав. Посміхнувся.

"А як же "не застосовую силу", га"?

"Я лише трохи затримаю тебе, це не рахується".

— Та все ж дякую, Ладо, — сказав вголос і відпустив її руки.

Навкруги літали протуберанці, клубочився попел, вибухали пульсари, блищали дзеркальні щити; чорніли, клекотали, плювали вогнем, спалахували, розсіювалися димом чорні залізно-кам'яні кегрети. Незабаром з ними покінчили.

Залишилася лише розруха, специфічний запах гару, сморід підпалених меблів, тканини і стін. Втім, пожежі не дозволяли розгорітися — вогонь тут же гасився магами.

Лада пустила Відблиска покружляти над будинком і лісом. Повернувшись, він повідомив, що навкруги спокійно.

Кеф вийшов з підвалу, понуро побрів до вікна.

— Ей, ти чого? — Лада поспішила за ним, подивилася в очі.

— Я нікчема. Це все через мене, мій вибір.

— Взагалі –то ти не настільки важлива особа, — підійшла до нього Дейра.

— Це точно...

— Рано чи пізно це повинно було статися. Не переживай, — вона погладила його по плечі. Кеф підняв здивовані очі:

— Ви мене ще утішаєте? Але ваш будинок — зруйнований, як ви й попереджали.

— Ось — тобі є чим зайнятися. Відновлюй тепер.

— Без магії? — жахнувся Кеф.

— З магією.

— Нізащо.

— Напади тварюк завжди бувають парними. Напевно, вони діляться на дві групи. Це ще не все. Нам твоєю магією потрібно привабити ще другу партію кегретів. Саме сюди.

Дейра пішла.

Кеф повернувся в будинок, почав відновлювати кухню, Жехард допомагав. Очистили від гару, відновили скло. Лада перевірила Руз, запитала, як справи в її ніжної подружки.

"Все добре. Бедлам, але милий хлопчик мене відволікав. Уявляєш, — він постійно мені шепотів різні речі і навіть гладив. Такий гарненький".

— Гладив тебе чи горщик?

"Яка різниця? Мені було приємно."

— Не хочеш розповідати? Ну гаразд.

"Якщо знову налетять кегрети, хочу бути з ним".

Кеф вже валявся знесилений на відновленому улюбленому дивані в кухні, зате вона була чистою, з вікон не дуло, а помивши руки і лиця, було приємніше підкріплюватися розігрітими пирогами з криштальників і гарячим чаєм. Особливого апетиту не було, але всі розуміли, що потрібні сили. Час від часу Відблиск літав навкруги, видивляючись кергетів і повертався зі звісткою, що все спокійно.

Жехард ревнував. Він бачив, що Ларден був ослаблений під час бою, а потім його сили поповнилися, але ні про що Ладу не запитував. Вона відчувала його холодок, бавилася ревнощами, але все-таки не витерпіла і натякнула, що поділитися силою можна і просто тримаючись за руки.

— І Ларден не поцілував? — Жехард притягнув Ладу до себе, погладив по щоці: — Ні, я б так не зміг.

Лада створила всім нові дзеркальні сфери.

Сгірель показав, як зробити їх самонавідними. Один такий магічний щит навела на Жутю, що бродив по лісі за наказом хазяйки, — раптом надумає повернутися додому в непідходящий момент.

Ларден тримався осібно, немов спеіально уникаючи усіх, ходив по кімнатах, оглядав будинок і не бачив, як лінс учив Дейру точніше наводити пульсари, як брав її руки в свої, як делікатно притримував за талію, хоча без цього можна було обійтися, і з яким виразом дивився на неї. Жехард не відходив від Лади, а коли залишались удвох — негайно цілувалися. Вона знову тягнулася за магією до персня, благо, наповнювала його багато днів і тепер могла черпати силу і ділитися нею.

Коли агатові амулети знову почали нагріватися, і Відблиск сповістив про наближення тварюк, усі були напоготові.

Кегрети ввірвалися в вікно кухні з дзвоном розбитого скла. Вони ледве разок видавали своє ″Кге-гре″, як тут же перетворювались на дим. Від великої кількості пульсарів, вибухів різало очі, дзеркальні сфери багаторазово відбивали спалахи. Завдяки завчасній підготовці всю чорнову роботу зробили самонавідні магічні бомби. Це воістину нагадувало боротьбу світла з мороком, причому з великою перевагою світла, дарма що ніч.

В самий розпал сутички увірвався величезний Жутя в захисній сфері. Він жахливо заричав, кинувся в скупчення тварюк, почав бити їх лапами. Кегрети охоплювалися своїм же відбитим полум'ям. Потім добивалися пульсарами магів.

Чорні птахи раніше не поверталися, але цього разу кинулись назад.

— Створюйте пульсари, посилайте навздогін! — крикнув Сгірель.

І магічні бомби летіли з будинку, наздоганяли кегретів. Вони спалахували над Буйним, як найблюзнірніший фейєрверк, який тільки зустрічався в житті. Незабаром все затихло.

Лада відправила Відблиска перевірити, чи не залишилася де тварюка.

— Невже все? — запитала Дейра. — Дивно, як їх було багато. Таке враження, що монстрів створили під копірку.

— Як в старі часи... — замислився Сгірель. — В Чорних горах твориться дивне. Не завадило б повернути лінсів якомога скоріше.

Відблиск повернувся зі звісткою, що кегрети знищені повністю. Нарешті можна було спокійно зітхнути.

Лада познімала з усіх захисні сфери і увійшла до будинку, все ще зовні міцного завдяки ройцу, але чорного від сажі, з жалюгідними залишками штор, скатертин, з обгорілими меблями. Потім спустилася в підвал.

Кеф сидів в кутку на стільці, все ще тримаючи горщик з Руз; побачивши Ладу, поманив до себе.

— Здається, я з'їхав з глузду. Зі мною розмовляла квітка!

— І що вона сказала? — подивилася на Руз.

"Нічого особливого".

— О, чуєш? Мені не здається!

— Кефе, — Лада відняла горщик. — Після того, як я потрапила у ваш світ, повинна вважати себе тричі божевільною. Особливо після сьогоднішнього вечора. Загадку аур ти розгадав, ось з'явилося нове завдання — розгадати таємницю розмовляючих троянд.

— Розгадка ваших аур відбила в мене всяке бажання до загадок.

Кеф спохмурнів, але потім замислився, пригадуючи щось:

— Хіба що... троянди Арджайзи! Віддай квітку, — потягнув за горщик.

"Ні, я втомилася. Із загадками почекаємо," — прошелестіла Руз.

— Іншим разом, Кефе. — Лада остаточно відібрала горщик з трояндочкою. Вчасно — зайшли Дейра і Ларден; король створив портал для Кефа.

— Я зробив налаштування на гуртожиток. Крокуй, хлопче, і тримай язик за зубами.

— Так, ваша величносте, — Кеф озирнувся на Дейру, одними губами шепнув "пробачте", попрощався і зник. Лада глянула на Лардена: мав поганий вигляд, був занадто блідим. Блондин помітив її погляд, вислизнув у двері.

— Ларден погано виглядає, помітила?

— Та ніби нормально, — знизала плечима Дейра, чиста, свіжа, немов тільки з душу. Лада відігнала занепокоєння.

— І мені б у душ...

— Йдемо! — Дейра поманила її за собою, відкрила зазвичай закриті двері в підсобку. За нею виявився невеликий коридор; одні двері в нім дійсно вели в підсобне приміщення, а дві інші приховували спальню і ванну.

Руз покрутила своєю чарівною голівкою:

"Фе, знову підвал! Тут немає сонячного світла".

— Сонячного світла немає, тому що доки ніч, — прошепотіла Лада, косячись на Дейру. Та, почувши її слова, іронічно посміхнулася:

— Яке глибокодумне зауваження! Незабаром буде світанок. Влітку ночі короткі.

"Навіть якщо сонце зійде, його промені сюди не потраплять". — вередливо помітила Руз.

— Будинок майже зруйнований, так що і сюди може заглянути сонце.

Дейра, котра увійшла до спальні, зупинилася, озирнулась:

— Що ти сказала? — Її зіниці розширилися, обличчя стало серйозним — більше нікуди.

Лада зніяковіло повторила фразу. Вона стояла з горщиком в руках, трохи винувата, адже Руз, особлива квітка, була призначена арджазійці.

Дейра замислилася, потім відкрила шафу, в пошуках нового рушника почала кидати на ліжко різні речі: коли чекали кегретів, Лада зібрала деякі туніки, штани і білизну, також книги, а усе інше згоріло.

На прикроватній тумбочці Дейри залишалася розкрита книга обкладинкою вгору із зображенням напівголого красеня на коні і назвою "Мій дивний принц". Лада кинула красномовний погляд на Дейру.

— Зілля в лабораторії я теж варю, — правильно зрозуміла вона здивування Лади, — але й полюбляю просто почитати собі на втіху. Правда, іноді, коли зачитаюсь, трапляються вибухи... Все, йди в ванну, а я — вгору.

Жехард зустрів Ладу пропозицією переночувати у нього.

— Давно хотів запросити тебе до себе, ось і трапилась нагода.

— Але будинок...

— Нічого страшного, головне, лабораторія ціла, а з будинком покровителі Дейри розберуться і без тебе.

— Йди з Жехардом, — підтримала Дейра.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.