Глава 9

Лада звикла до того, що в спальні щовечора відкривався портал, і його синювате сяйво ставало приємним знаком зустрічі з Жехардом. Коли ж воно з'явилося прямо зранку і на кухні, теж мимоволі потягнулася до нього, але звідти зробив крок Кеф, тільки потім вийшов Жехард.

— Ладо! Ух ти! Все вийшло! Як ти змінилася! Та ти ж сяєш! Чуєте, теж хочу пожити в Буйному! Вирішено: я залишаюся! — видав Кеф, ледве привітавшись. Він якось відразу наповнив простір навколо себе шумом і молодим завзяттям.

Лада засміялася:

— Хороший жарт. Тобі сподобалося мити підлогу? Тут, як і раніше, не можна застосовувати магію.

— Та ну? Жехард же сюди портал створив? Я його вчора вислідив, і сьогодні він не зміг мені відмовити.

— Неначе це було можливо, — зітхнув Жехард. — Причепився зі своїми тривогами, переживаннями і домислами... Довелося брати з собою, щоб показати, що все гаразд, і страшна жінка Дейра "не знищила нашу милу дівчинку".

— О, у мене серце боліло, коли ми відлітали на Бусику, а ти залишалася тут одна. Я мало не заплакав, але ти не бачила, тому що дивилася лише на Жеха. — Кеф сів за стіл. Лада округлила очі, здивувавшись його останнім словам, і тому, що він, котрий знав її вік, називав Дейру жінкою, а її дівчинкою, але хлопець продовжував, спершись ліктями об стіл і дивлячись знизу догори: — А Жехард рідкісний егоїст. Сам відвідував, нікому не признавався. Ладо, як твої справи, розповідай.

— Чудово! Зараз питимемо чай. — Нарізала хліб, поставила на стіл сир, холодну буженину.

— Неймовірно! Лада стала приголомшливо красивою, але залишилася такою ж доброю, як і раніше! Королева мрії! Я ж казав, Жехарде, що у нас все вийде? Все-таки я молодець.

— Так, щодо "підбити на подвиги" тобі немає рівних, — погодився Жехард. — Але ти ж пам'ятаєш домовленість — туди й назад.

— Домовленості не було! Це ти сказав, а я не погоджувався.

— Мовчання — знак...

— Незгоди! Я залишаюся тут. Підлогу митиму... — Кеф не зводив очі з Лади. — На двічі в тиждень згоден.

— Тиждень?!

— І взагалі, — вів далі, не звертаючи уваги на обурення Жехарда, — Дівчатам потрібен захисник, це ж ліс.

Лада посміхнулася. Вона вже налила чай, поставила тарілку з нарізаними овочами й пучком кропу і сіла за стіл до гостей.

Жехард на заяву Кефа не відреагував, наколов на вилку сир, відкусив і почав жувати з серйозним виглядом. Але з виразу його обличчя і так зрозуміло, що Кеф не залишиться.

— Ну, щодо захисника — Бурчик справляється, а ось щодо помічника можна подумати: сарай пофарбувати не перешкодило б. — Вказала, посміхаючись, на дерев`яну будівлю за будинком.

Кеф виглянув в вікно у напрямку її жеста.

— Та він же височезний!

— Так. І при фарбуванні — ніякої магії. — Лада всміхнулась і надпила чай.

— Штюх загреби. — Кеф, вже не такий веселий, повернувся на місце за столом. Лада протягнула йому сформований бутерброд, він взяв й одразу ж перестав засмучуватися:

— Краще розкажи, як тобі тут живеться.

— По-всякому бувало. Але зараз, — вона вдячно поглянула на Жехарда, упіймала його лагідний погляд, — мені тут подобається.

Потім коротко, в комічних відтінках розповіла, як спочатку Дейра її водила по лісі, як пробралася в лабораторію, щоб зварити зілля, про допомогу Жехарда книжками, про зустріч зі Сгірелєм, неслухняну мітлу, джерела і дзеркало. Про загублене місто і кегретів промовчала.

Кеф слухав, усміхаючись і попиваючи чай. Жехард, забувшись, обняв Ладу, що сиділа поряд з ним, за плечі, а вона і не заперечувала, розповідала далі.

— Руки прибери — не для тебе королеву шукав, — перебив раптом Кеф.

Жехард і Лада відсахнулися один від одного.

— Кефе, пробач, але я ніколи не буду королевою Сірону. Таку плату попросила Дейра.

— Так і знав! От яка ж с... — він поглянув на загрозливе обличчя Жехарда і проковтнув міцне слівце — ... страшна жінка, га? А давайте поставимо мітку і Дейрі, аура ж у неї відповідна?

Жехард пирхнув:

— Ну-ну, став. Ларден тобі подякує. Може, навіть кермо влади тобі, розумникові, передасть: такі блискучі рішення приймає Кефард Великий.

— Не рішення, а ідеї. Їх легко можна відкинути чи змінити. А ось дехто примудрився зробити так, щоб ідеї одразу перетворилися на рішення.

Жехард кашлянув, поглянув на Ладину пов'язку, посмутнів.

— І що тепер? Як Лада з цією міткою житиме?

Питання Кефа залишилося без відповіді.

Чай був випитий; Жехард недвозначно натякнув, що пора повертатися, сіронець слухняно погодився.

— Не сумуй, я не прощаюся — ще повернуся, — підморгнув Кеф перед тим, як ступити в портал.

Даремно вона йому не повірила! Він повернувся в другій половині дня, коли Дейра вчила створювати пульсари. Посеред двору раптом засвітився портал, з нього зробив крок задоволений Кеф, почав підстрибувати з піднятими вгору кулаками і волати:

— Так, так! Я зробив портал, перший портал, причім — одразу в Буйний!

Дейра мало не подавилася повітрям від обурення.

— Це ще що таке? Кефарде! Як ти смієш сюди заявлятися? Твоя магія фонить на весь ліс! Я не давала тобі запрошення!

— Ось-ось! Навіть без запрошення вийшло! Я явився, шановані діни, ризикуючи життям, щоб розповісти, звідки у вас могла з'явитися аура королівських лінсів! — кинув Кеф, як козир, останні два слова і пафосно застиг, чекаючи захоплених запитань.

Дейра і Лада понуро поглянули одна на одну. Кеф заморгав і продовжив менш радісно:

— Вам її могли передати спеціальним ритуалом...

— Кефе! — перебила його Дейра. — Ми давно все це знаємо!

— Як знаєте?..

— Так, знаємо і все! А ось ти знаєш, що означає "не можна"?

Радість Кефа остаточно згасла.

— Але чому Жехарду можна, а мені ні?

— Тому що його магія не фонить!

— Як це?

"Ох, Кефе, — подумала Лада, — Ти ж сам прийшов розповісти про властивості наших аур".

— Яка різниця! — Дейра нічого не хотіла пояснювати. Закрила на пару секунд очі, потім стомлено сказала: — Підемо, Ладо, покажу, як зміцнювати купол. І, схоже, нам знадобиться допомога Сгіреля.

— А мені що робити? — подав голос Кеф. Від нього повіяло вином.

— Повертатися туди, звідки явився.

— Я не можу.

— Тоді мити підлогу, — сказала Дейра сердито.

Кеф скис, подивився на Ладу, шукаючи підтримки, але вона тільки співчутливо знизала плечима. Вже збиралася піти вслід за Дейрою, але швидко повернулася і шепнула хлопцю над правим плечем:" Без магії"!

Кеф посміхнувся, озирнувся і напоровся на дуже строгий погляд.

Зміцнювати купол виявилося просто, Лада швидко навчилася, проте незабаром відчула себе в'ялою.

— Все, досить, нам потрібні сили. Щось мені тривожно.

Лада попросила Відблиска подивитися, чи немає поблизу тварюк, він повідомив, що поки тихо.

— Принаймні, до вечора є час. Головне, щоб Жехард з'явився і прибрав звідси свого нав'язливого друга.

Коли повернулися на кухню, Кеф вже вимив підлогу, протирав ганчірочкою пил і привабливо посміхався.

— Бачите, як чисто, діно Дейро? Що ще можу для вас зробити?

— Ну, раз так, помічнику, — примружилася Дейра, — в сараї в правому кутку біля дверей є зелена фарба, поруч розчинник і нові кисті... Фарбуватимеш сарай! — Остання фраза прозвучала так злорадно, що навіть Лада здригнулася, але посміхнулась: не змовляючись, лякали Кефа одним і тим же.

— Легко! — з награною веселістю погодився хлопчина. Обоє простежили за ним через вікно кухні: Кеф підійшов на декілька кроків, зупинився, подивився. Виникло відчуття, що він зараз втече, але ні, зайшов всередину.

— О, та він мужній хлопець!

Сама Лада ніяк не наважувалася навіть відкрити банку з фарбою. Невже робота буде зроблена? Відішли від вікна; уява вже намалювала, як Кеф приступає до роботи.

Угу, якраз. Через мить він стояв на порозі кухні, повідомляв, що дуже хоче пити і вимагав чашку свіжозавареного чаю для підняття тонусу. Лада заварила, і вони з Дейрою пішли, не склавши гостю товариства.

Робота в лабораторії не клеїлася. Лада планувала зварити зілля для Данза, але залишила цей намір. Відьмочки вперше залишили всі експерименти і вийшли надвір.

— Давай знову потренуємося кидати пульсари. Ти пам'ятаєш, як я тобі показувала?

— Пам'ятаю, але... Дейро, у мене не виходить .

— Все одно пробуй.

Лада зосередилася, але замість вогняної бомби в долоні заблищала срібна кулька розміром з горіх, одразу випарувалась.

— Пробач, не можу. Це ти як плита, а я — ні, на мені пульсар не приготувати.

— Чого б то? — засміялася Дейра.

— У тебе всередині, як в плиті, є жар алогірського кришталю, а в мені — суцільний ізокамінь.

— Ні, не думаю. У тобі також є жар. Просто до нього треба добратися і роздмухати.

— Я його не відчуваю.

— Не хвилюйся, все буде добре. Мені простіше — я вчилася в академії, а ти, вважай, тільки-тільки з Землі. З часом все обов'язково вийде.

Руз з'явилася в сусідньому горщику, але мовчала при Дейрі. Відблиск крутився над лісом.

— Дивно, звідки у вашому світі такий різко пахучий розчинник? — спохмурніла Лада, простеживши, як лопнув ще один невдалий "горішок".

— Із Землі, звичайно.

— Ладо, йди сюди, будь ласка, швидше! — крикнув Кеф. Лада злякалася, кинула тренуватися і побігла до нього.

На сухій деревині будівлі пофарбовано всього з квадратний метр, а хлопець вже сидів під будинком, жахливо втомлений на вигляд.

— Що сталося?

— Це не стіна, а губка, — похмуро вказав пальцем на сарай. — Вона вмить вбирає не лише фарбу, але і настрій, життєві сили і... І мені нудно, побудь біля мене, розкажи що-небудь.

— Навіть не думай. Йдемо звідси, нехай сам, — виникла поруч Дейра. Лада пішла, озирнувшись через плече на сумовитого колючку.

— Дейро, може, помилуймо його... Га?

— Нічого не знаю, нехай фарбує! А то пригріється тут, — потім не збудешся, — сказала Дейра, схопила горщик з трояндою, пішла в дім. — Квіти сховаємо в лабораторії, а клумби вкриємо магією. Все цінне — теж вниз.

Через пів години, коли Руз, Ягідка, книги і навіть деякі речі з кухні й вітальні були сховані, від сараю сильно зафонило магією.

Лада кинулася подивитись: стара будівля виявилася пофарбованою, абсолютно вся.

— Кефе, що ти наробив?

Він спочатку мовчав, дивився, закусивши губу, впертий і задоволений, як дитина, що нашкодила, але потім побачив, як засмутилася Лада і розгубився.

— Пробач. Бісик шепнув: "З магією".

— Вибрав, кого послухатись, значить. Ну що ж, чекай шлейфу.

— Я думав, так краще. І швидше... Я ж хотів потурбуватися про вас, ризикував, створював портал, а ви залишили мене тут... з цією смердючою фарбою! — він майже кричав, але замовк: з'явилася оскаженіла Дейра.

Вона мовчки підійняла руку, ворухнула пальцями, Кеф став зменшуватися в розмірі, бігати по мощеному каменем дворі, перескакуючи через шви, як через рови; потім опам'ятався, зупинився і запищав:

— Що я такого зробив? Ви всі магічите, а мені, виходить, не можна, поясніть, нарешті, чому?

Дейра нахилилася, схопила його в кулак:

— Хочеш знати, значить. Так от. Ти прикликав кегретів. Вони чують магію і живляться нею, зрозуміло?

— Чорних тварюк? Але вони давно не існують!

— Існують, дорогий. — Дейра, тримаючи Кефа в кулаці, попрямувала до ґанку будинку.

— Я не лише дорогий, — видав Кеф, намагаючись вивільнити руки, — але й ніжний і ламкий. Навіть занадто ламкий. Дуже, дуже ніжний і ламкий!

Дейра, трохи остигнувши, поставила Кефа на стілець, що стояв на ганку, і нахилилась.

— Кегрети дійсно з'явилися в лісі. Нападуть, будинок мій спалять. А тебе, розумника такого, першого знищать!

— Чому м-мене?

— А в нас аура дзеркальна, нас вони не бачать і не чують — ти ж глядач, повинен знати.

Кеф промовчав, потім молитовно склав руки.

— Збільште мене, будь ласка, я не хотів заподіяти вам клопоту. Навпаки, допомогти хотів!

Колючка виглядав зворушливим, як лялечка, і Лада вступилася:

— Так, Дейро, поверни, будь ласка, йому його розмірчик, мало що може статися.

Дейра лайнулась, але збільшила.

Кеф полегшено зітхнув, зіскочив зі стільця, потім глянув скоса на Дейру і попросив збільшити його ще трішки, так, щоб він ростом трохи вищий за Ладу став.

Відьма застогнала, закотила очі; Лада закрила обличчя руками, ховаючи сміх.

"Яка приголомшлива стресостійкість! Мені б таку, " Згадалися вчорашні тварюки. Чомусь здавалося, що якщо прилетять, то їх буде набагато більше, ніж учора.

З'явився синюватий портал, з нього вийшов Жехард, побачив Кефа, обличчя дівчат і спохмурнів.

— Я вже був покараний, — квапливо проговорив Кеф і обернувся до Дейри: — Ну, ось! А його чому не лаєте за портал?

Жехард стомлено зітхнув, підійшов до Лади, обійняв, мовчки зняв артефакти, що приховували її і його аури, і вони заблищали дзеркальністю, абсолютно однакові.

Кеф відкрив рот від подиву, потім від обурення:

— Ти з Ладою?! Так от що за новий браслет у тебе з'явився! Ладо! Моя королево! Як ти могла? Ларден такий симпатяжка, а ти... — Кеф, зморщившись, як від кислятини, направив вказівний палець на свого друга, — з ним?!

Лада почервоніла, відвела очі. Жехард шумно вдихнув носом повітря, повільно видихнув, зняв з себе ілюзію, тут же зростаючи за Ладою стіною. На її плече лягла біла долоня з довгими вузькими пальцями. Лада мимоволі нахилила голову, підіймаючи плече, щоб торкнутися щокою його руки.

Кеф на деякий час втратив дар мови.

— Ти — не ти! Ти — арджазієць! Штюх! Ти знаєш, на кого схожий? Ти.... Ти ж бо Жехард Алозійский!

— Я просто Жехард, Кефе. І не смій ні в чому докоряти Ладі, матимеш справу зі мною.

— Звичайно, в чому їй докоряти, тим більше що ти ... арджазієць!

— Кефе, а ти не забуваєшся? — вкрадливо запитала Дейра.

Він зблід, відступив.

Блиснув ще один портал, з нього зробив крок похмурий Ларден у вишуканій блакитній сорочці, з пов'язкою-артефактом на лобі.

Короля Сірону привітали тільки легкими кивками.

— Ваша величносте... — промовив Кеф. — Я не знав. Не знав всієї небезпеки...

Ларден зупинив його жестом, мовляв, не потрібно слів. Лада розгледіла на його грудях агатовий кулон. Її власний теж потеплішав.

— А я вже навіть хочу, щоб тварюки з'явились, набридло бути завжди насторожі, — похмуро сказала Дейра, збігла сходинками в двір, крутнулась, дивлячись на небо: — Де ж ви, гості дорогі?

Почали спускатися сутінки. Відправляти Кефа з лісу не стали: він висловив бажання перевірити, чи не вигадала Дейра кегретів.

— Відмінно, будеш приманкою, — похмуро посміхнулася відьма.

Відблиск попередив, що кегрети летять, їх багато, але поки далеко.

Дейра покликала Бурчика і відправила його до лісу, наказавши до ранку не являтися. Ведмідь незадоволено рикнув, але пішов. Ладу ще більше охопила тривога: тварюки по дорозі могли зашкодити донкам. Чи зуміють вони захиститися, чи встигли зробити щити? Якщо раніше вона досадувала, що її сила збільшилася і потрібно постійно зливати надлишки в кристал, то зараз гарячково думала, як можна використати її, щоб захистити не лиш себе.

— Сгіреля викликали? — запитав Ларден.

— Ще ні. Він сам прийде, коли відчує небезпеку.

— Звіть. Він полюбляє спізнятися.

Дейра активувала видимць, викликала лінса. Сгірель пообіцяв незабаром прибути. Зависла загрозлива тиша — перестали співати птахи.

Жехард і Ларден заходилися зміцнювати купол. Кеф сидів навпочіпки біля західної стіни будинку, похмуро дивився на пофарбований сарай.

Повернувся Відблиск з попередженням, що кегрети наближаються.

— Кефе, в будинок! Ти найвразливіший, не можна допустити, щоб вони тебе побачили! — крикнув Жехард і послав в купол над будинком порцію магії.

І тут почалося!

Кегрети летіли птахами, оповитими чорнотою, але одна їхня частина приземлилася і перетворилась на громіздких звіроподібних монстрів. Дійсно як напівтехнічні чудовиська, вони рухалися з дивною швидкістю і одночасно незграбністю — рухи рвучкі, грубо збиті тіла здавалися кам'яними, але відливали залізом. Очі лякали блиском навіть в сутінках. З дзьобів і пащ виривався чорний вогонь.

″Кге-гре, кге-гре,″ — чулося з усіх боків.

Кегрети натикались на купол, відлітали, поверталися і лупцювали в нього плямами диму впереміж з порціями вогню. Сила ударів збільшувалася з кожним разом. У місця, розм'якшені вогнем, били лапами, крилами, дзьобами, дряпали кігтями. Кегрети здавалися безглуздими, несерйозними, але раніше прозорий, а тепер закіптюжений купол, в який стільки сил вклали, все ж піддавався.

— Де їх стільки набралося? — видихнула Лада. Їй було страшно. В селі донків нападали всього троє птахів, і то меншого розміру, а тут...

"Стоп! Не боятися! Яка різниця, яка форма і розмір у печива, якщо воно зроблене з одного тіста? — сказала собі подумки, — Як нещодавно легко знищились монстроптахи, так тепер знищаться і монстрозвірі"!

Як не дивно, від цієї думки стало легше, страх відступив, в голові прояснилося.

Крізь діру в куполі проник кегрет. Жехард дістав його пульсаром. Монстр глухо заклекотав і розвіявся димом. Другу тварюку знищив король. Засмерділо гаром.

"Підгоріле печиво. Це всього лише підгоріле печиво"! — знову нагадала собі Лада, примружившись, вже вголос.

— Всі в будинок! — скомандував Ларден.

Забігли в нього за мить до того, як в продірявлений купол кинулися кегрети. Двері зачинилися, засіявши; вікна теж замерехтіли.

— Будинок захищений набагато сильніше, не бійся, — прошепотіла Дейра в напівтемряві.

— Я не боюся, Кеф одразу після прибуття у Коло сказав, що в порівнянні з твоїм характером будь-яка небезпека нешкідлива.

Кеф пирхнув.

Дейра усміхнулась, повела плечем:

— Уперше в житті була б рада з Кефом погодитись.

Через мить напівтемрява розсіялася — засвітився портал, з'явився незворушний Сгірель у своєму звичайному темному одязі. Затримав довгий погляд на Дейрі, запитав, чи всі живі і, почувши відповідь, засвітив і відправив вгору пульсар. Стало набагато світліше; лінс, спокійний і зосереджений, знову і знову запалював нові мерехтливі кулі, потім порухом пальців розсипав їх по вітальні, направляв до вікон і дверей, в які билися тварюки.

— Самонавідні, — усміхнувся він, побачивши, що Лада за ним стежить.

Дейра збігала в лабораторію. Повернувшись, напоїла усіх, включаючи Кефа, зіллям для підвищення швидкості реакції і збільшення фізичних сил.

Жехард відкликав Ладу вбік.

— Нічого не бійся, — поправив їй волосся. Зелений погляд бринів ніжністю.

— Я не боюся.

— І справді не боїшся, — констатував, заглянувши в її очі. — Тепер і мені боятися соромно. Тільки ось все одно побоююся: за тебе і Кефа, саме він для кегретів ласий шматочок. Зможеш укривати його невидимістю?

— Гадаю, зможу.

— Сховайтеся в підвалі. Сумніваюся, що тварюки туди дістануться, але все-таки, краще бути готовими до всього. Тому ви підете туди прямо зараз.

Лада деякий час сиділа в кутку лабораторії, що перетворилася чи то в склад, чи то в розарій; однією рукою утримувала вазон з Руз, що, як котеня, попросилась на руки, іншою стискала долоню Кефа, в будь–який момент готова застосувати невидимість. Хлопець, невдоволений, похмурий, сидів на подив тихо. Згори донісся гучніший шум, стук, глухе клекотання: схоже, кегрети ввірвались в дім. Ягідка тісніше стисла талію, Лада і Кеф розчинились в повітрі. Хотілося вірити, що усі справлялися. І вона теж повинна справитись.

Але як же важко було сидіти нерухомо, коли інші б'ються! І одночасно страшно проявитися, підставити під удар Кефа.

— Ладо, — сказав похмуро Кеф, — я хочу... в туалет. Надто багато випив.

"Ох. Що робити, що робити?"

— Відблиску, — прошепотіла, утримуючи невидимість. — Як можна створити захисний купол для Кефа?

— Створи йому дзеркальну сферу. І собі теж.

Лада вручила Руз Кефу.

— Як саме її створити?

— Так, як тебе вчила Дейра, тільки формуй не пульсар, а кулю. Дій м'яко, без напруги, немов надуваєш мильну бульбашку.

Лада сконцентрувалася, згадала урок. Дзеркальний горішок, що з'явився в долоні, плавно перетворила на кулю, схожу на сферу перенесення, в якій колись її доставили з Землі, і помістила в нього Кефа з Руз; потім зафарбувала її кольором дзеркальності своєї аури, через що вона стала майже невидимою, а за міцністю потягнулася до каменю в персні. Додала вибіркову проникливість і мобільність. Вийшло!

— Тепер ти зможеш рухатися. Туалет за тими дверима. Тільки не виходь звідси, добре, Кефе? І квітку бережи, не випускай з рук, вона мені дорога. Я піду вгору, потрібно прикрити інших.

Лада створила і собі дзеркальну сферу, зміцнила її, трохи гойднулася від втоми, але знову потягнула силу з запасів каменю, швидко відновилася і вийшла з лабораторії. Вчасно: хоча кегрети напали відносно нещодавно, рухи Лардена стали повільнішими. А через пробиті вікна влітали нові тварюки. З аурою лінсів король невидимий, але це не означало, що в нього не могли потрапити випадково. Лада, не підходячи до Лардена і не звертаючи на себе його уваги, здула з руки дзеркальну кульку, вона полетіла, і, досягнувши його, збільшилася, обволокла з усіх боків. Ларден здивовано озирнувся, затримав магічну бомбу в руці:

"А я зможу її кинути крізь цю сферу"? — запитав подумки. Лада ствердно кивнула:

"Так!"

Одна з тварюк потрапила плювком вогню в сферу-щит Лардена, що відволікся, і сама обпеклася відбитим вогнем. Король добив її пульсаром, що легко проходив через прозорі стінки сфери.

"Відмінно! — крутнулась на місці Лада і поспішила до Жехарда. — Як вчасно Кефу закортіло в туалет, я ж могла не здогадатися робити захисні сфери і сиділа б зараз у підвалі"!

Будинок всередині нагадував руїни, меблі диміли. Лада встигла ухилитись від полиці, що падала. Гар смердів немилосердно. Жехард, пластичний, хижий, як тигр, метався біля стіни, створюючи і кидаючи пульсари.

— Що ти тут робиш? Тікай звідси, не бачиш, що твориться?

— Бачу, тому тут! З Кефом все гаразд. Я на секунду. — Підійшла впритул, оточила сферою. — Так безпечніше.

Жехард кинув пульсар, зупинився, обійняв її за талію і притулив до стіни.

— Моя ти розумнице. Суничко...

Лада обвила його шию руками, стала навшпиньки, потягнулась до губ. Поруч рухнула шафа, проте вона не звернула увагу: до неї нахилився Жехард. Поцілував. Збоку в сферу вдарило вогнем, Лада побачила це краєм ока, здригнулася, але не перервала поцілунок: вона не лише цілувалася — передавала Жехарду силу, потягнувши її з кристалу.

Як дізналася, що так можна? А якось так склалося все в пам'яті. Навіть при першій зустрічі на Землі, коли поїла водою, йому ставало краще. Значить, зараз буде результат в сто разів сильніший! Логічно? Так!

Жехард відірвався від неї, завмер, притискаючи до себе.

— А я вже думав, не впораюся.

— А ти не думай. Сам казав: обережно з думками. Все, секунда пройшла, йду...

Жехард створив величезний пульсар, кинув в трійку застряглих у віконній рамі монстроптах, тут же озирнувся, погасив комод, що спалахнув.

"Як багато кегретів, — думала Лада, піднімаючись по сходах, — а пульсари звичайних магів їх би не убили"!

Сгірель і Дейра розташувалися спиною до спини і виглядали дуже навіть бадьоро. Тим, як вони рухалися, можна було б милуватися нескінченно, як вогнем і водою. Лада послала їм дзеркальні сфери кульками з долоні — захист не завадить, а ось енергії у них задосить — Дейра азартно усміхнулася, вбивши чергову тварюку, а Сгірель між іншим обійняв її за талію, увіткнув ніс в розпущене волосся. Уся його постать, погляди і жести так явно говорили про любов, що Лада посміхнулася, відвернулася і якомога швидше спустилася по сходах.

А ось у Лардена справи не дуже добрі: він хитався.

— Відблиску? Як поділитися силою без поцілунку?

— Можна використати контакт очима і руками. Але краще поцілунок і міцні обійми, як це робили ти з Жехардом і Дейра зі Сгірелєм.

— Угу, зрозуміло.

"Дейра зі Сгірелєм. Так я і думала".

Дим то заважав дихати й дивитись, то щезав, знищений магами. Лада провела поглядом бездоганного блондина, що вже сповзав по закопченій стіні, в цілісінькій сорочці і з чистим, на відміну від усіх, обличчям, поки він не зник за обгорілим диваном, потім рішуче рушила до нього. Він подивився стомлено, привітно й анітрохи не соромлячись своєї слабкості.

— Візьми мене за руки, будь ласка, — попросила Лада, присідаючи поруч, — і дивися в очі. Спробую поділитися силою.

Вона хотіла говорити жорстко, але голос, як завжди, прозвучав тихо й винувато.

Ларден стиснув її долоні. Лада вперше зустріла його погляд відкрито і близько: наштовхнулася на дивовижну прозору синяву — не холодний лід, як їй здавалося раніше, а небесний колір роси на пелюстках земних квітів. Час застиг.

— Я знаю, як ефективніше ділитись енергією. Поцілунком. — Здавалося б, ослаблений король раптом сильніше стиснув її долоні, нахилився ближче.

Лада злякалася, ширше розкрила вії, зітхнула, трохи розтуливши вуста. Ларден поглянув на них, знову подивився в очі:

— Боїшся? Боїшся... А даремно. Чого боятися? Красивої зовнішності? — Він гірко усміхнувся блідими губами. — Так, я дещо можу. Але, на відміну від декотрих, не застосовую силу стосовно дівчат: ні фізичну, ні магічну, ні силу обставин. — Ларден знову трохи сильніше стиснув долоні. — Визнаю тільки силу любові. Справжньої. Ти прийшла б до мене сама... Тому що це було б просто необхідно. Обом. Але вже не прийдеш.

"Ніби марить. І такий сумний. На що він натякає"? — серце Лади забилося швидше. Ларден її хвилював. Сила перетікала до нього двома потоками з рук в руки, і йому дійсно ставало краще.

"Чудово"!

Лада розуміла, що їх ситуація виглядала двозначно: Жехард поруч бився, а вони сховалися в кутку за меблями.

— Але я вже прийшла; сама, до речі. І це потрібно нам обом, — посміхнулася йому. — Не дякуй.

Лада спробувала звільнити долоні, але Ларден їх затримав. Посміхнувся.

"А як же "не застосовую силу", га"?

"Я лише трохи затримаю тебе, це не рахується".

— Та все ж дякую, Ладо, — сказав вголос і відпустив її руки.

Навкруги літали протуберанці, клубочився попел, вибухали пульсари, блищали дзеркальні щити; чорніли, клекотали, плювали вогнем, спалахували, розсіювалися димом чорні залізно-кам'яні кегрети. Незабаром з ними покінчили.

Залишилася лише розруха, специфічний запах гару, сморід підпалених меблів, тканини і стін. Втім, пожежі не дозволяли розгорітися — вогонь тут же гасився магами.

Лада пустила Відблиска покружляти над будинком і лісом. Повернувшись, він повідомив, що навкруги спокійно.

Кеф вийшов з підвалу, понуро побрів до вікна.

— Ей, ти чого? — Лада поспішила за ним, подивилася в очі.

— Я нікчема. Це все через мене, мій вибір.

— Взагалі–то ти не настільки важлива особа, — підійшла до нього Дейра.

— Це точно...

— Рано чи пізно це повинно було статися. Не хвилюйся, — вона погладила його по плечі. Кеф підняв здивований погляд:

— Ви мене ще й утішаєте? Але ваш будинок — зруйнований, як ви й попереджали!

— Ось — тобі є чим зайнятися. Відновлюй тепер.

— Без магії? — жахнувся Кеф.

— З магією.

— Нізащо.

— Напади тварюк завжди бувають парними. Напевно, вони діляться на дві групи. Це ще не все. Нам твоєю магією потрібно привабити ще другу партію кегретів. Саме сюди.

Дейра пішла.

Кеф повернувся в будинок, почав відновлювати кухню, Жехард допомагав. Очистили від гару, відновили скло. Лада перевірила Руз, запитала, як справи в її ніжної подружки.

"Все добре. Бедлам, але милий хлопчик мене відволікав. Уявляєш, — він постійно мені шепотів різні речі і навіть гладив. Такий гарненький".

— Гладив тебе чи горщик?

"Яка різниця? Мені було приємно."

— Не хочеш розповідати? Ну гаразд.

"Якщо знову налетять кегрети, хочу бути з ним".

Кеф вже валявся знесилений на відновленому улюбленому дивані в кухні, зате вона була чистою, з вікон не дуло, а помивши руки і лиця, було приємніше підкріплюватися розігрітими пирогами з криштальників і гарячим чаєм. Особливого апетиту не мали, але всі розуміли, що потрібні сили. Час від часу Відблиск літав навкруги, видивляючись кергетів і повертався зі звісткою, що все спокійно.

Жехард ревнував. Він бачив, що Ларден був ослаблений під час бою, а потім його сили поповнилися, але ні про що Ладу не запитував. Вона відчувала його холодок, забавлялася ревнощами, але все-таки не витерпіла і натякнула, що поділитися силою можна просто тримаючись за руки.

— І Ларден не поцілував? — Жехард притягнув Ладу до себе, погладив по щоці: — Ні, я б так не зміг.

Лада створила всім нові дзеркальні сфери.

Сгірель показав, як зробити їх самонавідними. Один такий магічний щит навела на Бурчика, що бродив по лісі за наказом хазяйки, — раптом надумає повернутися додому в непідходящий момент.

Ларден тримався осібно, немов спеіально уникаючи усіх, ходив по кімнатах, оглядав будинок і не бачив, як лінс учив Дейру точніше наводити пульсари, як брав її руки в свої, як делікатно притримував за талію, хоча без цього можна було обійтися, і з яким виразом дивився на неї. Жехард не відходив від Лади, а коли залишались удвох — негайно цілувалися. Вона знову тягнулася за магією до персня, благо, наповнювала його багато днів і тепер могла черпати силу і ділитися нею.

Коли агатові амулети знову нагрілися, а Відблиск сповістив про наближення тварюк, усі були напоготові.

Кегрети ввірвалися в вікно кухні з дзвоном розбитого скла. Вони ледве разок видавали своє ″Кге-гре″, як перетворювались на дим. Від великої кількості пульсарів, вибухів різало очі, дзеркальні сфери багаторазово відбивали спалахи. Завдяки завчасній підготовці всю чорнову роботу зробили самонавідні магічні бомби. Це воістину нагадувало боротьбу світла з мороком, причому з великою перевагою світла, дарма що ніч.

В самий розпал сутички увірвався величезний Бурчик в захисній сфері. Він жахливо заричав, кинувся в скупчення тварюк, почав бити їх лапами. Кегрети охоплювалися своїм же відбитим полум'ям. Потім добивалися пульсарами магів.

Чорні птахи раніше не поверталися, але цього разу кинулись назад.

— Створюйте пульсари, посилайте навздогін! — крикнув Сгірель.

І магічні бомби летіли з будинку, наздоганяли кегретів. Вони спалахували над Буйним, як найблюзнірніший фейєрверк, який тільки зустрічався в житті. Незабаром все затихло.

Лада відправила Відблиска перевірити, чи не залишилася де тварюка.

— Невже все? — запитала Дейра. — Дивно, як багато монстрів! Таке враження, що їх створили під копірку.

— Як в старі часи... — замислився Сгірель. — В Чорних горах твориться дивне. Не завадило б повернути лінсів якомога скоріше.

Відблиск повернувся зі звісткою, що кегрети знищені повністю. Нарешті можна було спокійно зітхнути.

Лада познімала з усіх захисні сфери і увійшла до будинку, все ще зовні міцного завдяки ройцу, але чорного від сажі, з жалюгідними залишками штор, скатертин, з обгорілими меблями. Потім спустилася в підвал.

Кеф сидів в кутку на стільці, все ще тримаючи горщик з Руз; побачивши Ладу, поманив до себе.

— Здається, я з'їхав з глузду. Зі мною розмовляла квітка!

— І що вона сказала? — подивилася на Руз.

"Нічого особливого".

— О, чуєш? Мені не здається!

— Кефе, — Лада відібрала горщик. — Після того, як я потрапила у ваш світ, повинна вважати себе тричі божевільною. Особливо після сьогоднішнього вечора. Загадку аур ти розгадав, ось з'явилося нове завдання — розгадати таємницю троянд, що розмовляють.

— Розгадка ваших аур відбила в мене всяке бажання до загадок.

Кеф спохмурнів, але потім замислився, пригадуючи щось:

— Хіба що... троянди Арджайзи! Віддай квітку, — потягнув за горщик.

"Ні, я втомилася. Із загадками почекаємо," — прошелестіла Руз.

— Іншим разом, Кефе. — Лада остаточно відібрала горщик з трояндочкою. Вчасно — зайшли Дейра і Ларден; король створив портал для Кефа.

— Я зробив налаштування на гуртожиток. Крокуй, хлопче, і тримай язик за зубами.

— Так, ваша величносте, — Кеф озирнувся на Дейру, шепнув "пробачте", попрощався і зник. Лада глянула на Лардена: мав поганий вигляд, був занадто блідим. Блондин помітив її погляд, вислизнув у двері.

— Ларден погано виглядає, помітила?

— Та ніби нормально, — знизала плечима Дейра, чиста, свіжа, немов тільки з душу. Лада відігнала занепокоєння.

— І мені б у душ...

— Йдемо! — Дейра поманила її за собою, відкрила зазвичай закриті двері в підсобку. За нею виявився невеликий коридор; одні двері в нім дійсно вели в підсобне приміщення, а дві інші приховували спальню і ванну.

Руз покрутила своєю чарівною голівкою:

"Фе, знову підвал! Тут немає сонячного світла".

— Сонячного світла немає, тому що поки ніч, — прошепотіла Лада, косячись на Дейру. Та, почувши її слова, іронічно посміхнулася:

— Яке глибокодумне зауваження! Незабаром буде світанок. Влітку ночі короткі.

"Навіть якщо сонце зійде, його промені сюди не потраплять". — вередливо помітила Руз.

— Будинок майже зруйнований, так що і сюди може заглянути сонце.

Дейра, яка увійшла до спальні, зупинилася, озирнулась:

— Що ти сказала? — Її зіниці розширилися, обличчя стало серйозним — більше нікуди.

Лада зніяковіло повторила фразу. Вона стояла з горщиком в руках, трохи винувата, адже Руз, особлива квітка, була призначена арджазійці.

Дейра замислилася, потім відкрила шафу, в пошуках нового рушника почала кидати на ліжко різні речі: коли чекали кегретів, Лада зібрала деякі туніки, штани і білизну, також книги, а усе інше згоріло.

На прикроватній тумбочці Дейри залишалася розкрита книга обкладинкою вгору із зображенням напівголого красеня на коні і назвою "Мій дивний принц". Лада кинула красномовний погляд на Дейру.

— Зілля в лабораторії я теж варю, — правильно зрозуміла вона здивування Лади, — але й полюбляю просто почитати собі на втіху. Правда, іноді, коли зачитаюсь, трапляються вибухи... Все, йди в ванну, а я — вгору.

Жехард зустрів Ладу пропозицією переночувати у нього.

— Давно хотів запросити тебе до себе, ось і трапилась нагода.

— Але будинок...

— Нічого страшного, головне, лабораторія ціла, а з будинком покровителі Дейри розберуться і без тебе.

— Йди з Жехардом, — підтримала Дейра.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.