Що поганого може зробити маленький пухнастий кролик?

Примітка: Tuzi (兔子), "тудзи" - кріль

“Відпустіть! Я не хочу у Гусу Лань! Я не хочу у Хмарні Глибини! Хіба це гідно — утримувати людину проти її волі? Ви ж шляхетні заклинателі, панове, як можна?”

Байсе озирнувся на Хейсе і побачив у очах побратима таку ж насолоду від ситуації, як і у нього самого. Взагалі-то їх теж дехто не питав, коли в мішку приніс до дому Лань Ванцзи… Нічого, звикне.

“Коли завершить галасувати і втомиться — відведіть його до Покоїв Тиші.”

Під звичною холодною маскою двоногий явно образився. Байсе чомусь подумалося, що той би притягнув свою здобич за навіть комір, якби не було віслюка. І молодших.

Декілька днів пройшли спокійно. Байсе медитував на сонечку в оточенні нащадків та насолоджувався насиченою природною ци Хмарних Глибин. Хейсе, нездатний надовго всидіти на одному місці, сновигав у тінях деінде. Байсе навіть підозрював, де саме: коло нового двоногого. Як не спробувати на зуб, так з’ясувати, чи й справді всередині геть іншого тіла сутність того самого нахаби, який спіймав їх більше двадцяти років тому?

А може — бо вони з Хейсе були чимось подібні? Наприклад, шарпнути за метафоричне довге вухо Лань Ванцзи двоногий нахаба за ці дні намагався ледь не щоразу, як вони перетиналися. Гострим словом, посмішкою, поглядом…

Хтось так дограється. Як і Хейсе. Було щось знайоме в мовчанні Лань Ванцзи, що наводило Байсе на подібні думки. Зрештою… їх двоногий все ж знайшов і притягнув, кого шукав і за ким сумував всі ці роки, до свого лігвища.

Рано чи пізно, до когось з цих двох дійде, навіщо.

***

“Ааа, ні, ні-ні-ні, тільки не собака! Лань Чжань, рятуй мене!”

Об’єкт, що викликав стільки страху — невеликий пухнастий пес — азартно рвонувся за двоногим, але Хейсе, який випірнув з тіней, вишкірившись, пригальмував рух. Чеснотою пса стало те, що він і не подумав відступити, скавулячи і підібгавши хвіст (як робили його необачні сородичі, яким спадало на думку вхопити маленького пухнастого кролика, мирно чимчикуючого поруч з господарем): звір зупинився, неголосно загарчав, піднявши верхню губу та демонструючи ікла.

Байсе, який супроводжував Лань Ванцзи (останнім часом їм з Хейсе здалося логічним розділитися і наглядати за двоногими окремо: швидше реагування на небезпеку, та й щоб тримати одного нахабу під наглядом, достатньо одного з них), лиш скосив очі на пса, демонструючи, хто тут головний, а хто може лише претендувати. Лише після цього звір все ж вирішив не тягнути долю за вуса і повільно відступити до не менш сконфуженого молодого господаря.

“Тудзи-цзюнь!”

Двоногий, який щойно тремтів за спиною Лань Ванцзи, почувши шепіт натовпу, пирхнув і розсміявся.

“Повелитель кролів? Справді? А що сталося з титулом “Той-хто-приносить-світло”? Це так мило!”

“Мг”

“Це…ти проти чи за?”

“Час рушати до Хребта Сінлу.”

“До речі, звідки в тебе взялися ці чудернацькі звірі? У Гусу Лань заборонено тримати домашніх улюбленців, наскільки пам’ятаю…”

“Так. Цей шановний пам’ятає правило вірно…”

“Хіба це гідно для такого шановного пана — ухилятися від відповіді?”

“...Дивно, що цей шановний пан не пам'ятає власних вчинків.”

“Це яких ще? Нечесно знущатися над бідним невдахою!”

Місце, в яке вони направилися згодом, було сповнене темної енергії. Хейсе був у захваті і з ентузіазмом запрошував Байсе наздогнати, перегнати й… Так, не час відволікатися!

Знову цей надміру хоробрий пес! Цього разу він гавкав скоріше розгублено, хоча двоногий забудькуватий нахаба все одно сховався за широкою спиною Лань Ванцзи. Байсе вийшов вперед, вирішивши з’ясувати, що ж коїться: в незвичайно круглому схилі була дірка, з якої тхнуло мертвечиною. І трохи — півоніями. Як від молодого двоногого, такого ж безголового, як і його пес. Схоже, його господар — всередині і звір збентежився за його долю.

Звісно ж, його двоногі вирішили пролізти слідом. І Хейсе з ними. Ну от що за йолопи!

Байсе залишився з псом: було у нього відчуття, що ця пастка на когось чатувала. І недарма: через деякий час з-за дерев визирнула невисока постать, закутана в плащ.

***

“Відчепись від Дзинь Ліна! Не смій його кусати!”

“Хейсе.”

Але побратиму вже вдалося підчепити пасмо темної енергії, що огортало ногу молодого двоногого, та висмикнути прокляту мітку. Байсе лиш фуркнув: для Хейсе прокляття було скоріше ласощами. Хай поживиться, перш ніж настане час повертатися у Хмарні Глибини, (побратим не раз скаржився, що після народження нащадків темна енергія на їх території відчувалася прісною).

“Ого. Не знав, що ці істоти на таке здатні.”

“Я теж.”

“Повелитель кролів — і не знає?”

“Вони не підкоряються нікому. Байсе і Хейсе мають власну думку і вільні у своїх діях, доки це не шкодить людям.”

“І що про це думають старійшини Гусу Лань? Шановний Цзеу-цзюнь?”

Істерика молодого двоногого, який отямився від заклинання гробниці, на деякий час врятувала Лань Ванцзи від необхідності відповідати на незручні питання.

“А де Байсе? І пес Дзинь Ліна?”

“Що ви зробили з Феєю?!”

“Пфф, ха-ха-ха, хто тебе намовив так назвати собаку? Хоча…а, можеш не відповідати, юначе!”

“Що поганого у імені Фея? Коли вона була маленька, її звали Маленька Фея, зараз — просто Фея, бо вона вже доросла.”

“Годі, годі, Фея так Фея; не Пухнаста Хмаринка, принаймні…”

За деякий час зі сторони гробниці почулися кроки; кістлява “лежанка” під Байсе сіпнулася, намагаючись підвестися, але сил не вистачило.

“Пане кролику, нащо вам здався цей скромний заклинач? Я худий, з мене мало м’яса, одні кістки, а ви ж не пес, так? Ох, я не знаю, що вам ще запропонувати, щоб переконати… Ех, казав мені да-ге “працюй над силою, знадобиться”, чого ж я його тоді не слухав…”

“Ханьґван-цзюнь твій кріль — Байсе, так? — когось спіймав, доки ми були у гробниці. Цікаво, хто це і що він забув у цій глушині? Гей, шановний, ви там живий? Не рухайся — цей звір залюбки відкусить тобі ніс, якщо ворухнешся!”

“Не треба! Ах, за що мені це, я ж нічого не зробив…”

“Очільник Н’є?”

“Н’є Хвайсан???”

“Пан Не-знаю-нічого-і-не-питайте??? Ай, та як ти смієш?! Мій дядько тобі ноги переламає!”

“Дзинь Лін, де твої манери!”

“Хто б казав, придурок!”

Повторно зламану гробницю та ще дві знайдені немертві кінцівки (цього разу — ноги) потому вони нарешті повернулися до міста. Байсе очікував, що нарешті вийде відпочити й перевести дух — ага, зараз!

Невгамовний нахаба примудрився не лише довести Лань Ванцзи до непритомності (хоча від нього самого смерділо різким запахом вина набагато сильніше), а й вислизнути з готелю, замівши слід талісманом. Доки Хейсе його розшукав (їх доглядач був би невтішним, якби з тим щось трапилося погане), заклинач примудрився бути спійманим володарем енергетичної блискавки, поруч з яким ошивався молодий двоногий, якого вони врятували у гробниці. Він, зрештою, все ж вирішив віддячити добром за добро та потай вивів полоненого з заключення — і добре, що це трапилося до того, як Хейсе вже налаштувався рознести півміста у протистоянні заклинателю в пурпуровому.

На цьому тлі поява неспокійного мерця, який вмів розмовляти, взагалі не видавалася чимось особливим. Хейсе вже планував втрутитися, але навіть безслівне “киш звідси”, виражене у формі штурхана від нетверезого до повного безстрашшя Лань Ванцзи, не змусило мерця розлютитися. Він взагалі здавався напрочуд сумирним, навіть у віслюку було більше агресії.

Хоча в присутності побратима Лань Ванцзи всі оточуючі стали поводитися дивно. Байсе не знав, наскільки це стосується їх з Хейсе, але чесно підозрював недобре.