Що поганого може зробити маленький пухнастий кролик?

Прорив облоги Хмарних Глибин припав якраз на перші дні весни. Байсе якраз відкопував цибулини первоцвітів поруч зі стіною (хоч якесь частування для вічно голодного Хейсе), коли почув віддалені крики знизу, де розташовані табори найманців.

Ватажок двоногих не був у захваті від того, що його відволікли від чатування у руїнах, але все ж допетрав, що у Байсе є якісь новини. Як же шкода, що ці істоти занадто закриті для ментального спілкування! Довелося обходитися пирханням та імітацією укусів.

Поспішно зібраний загін рушив униз, щоб зустрітися з прибульцями у темно-зеленому та сірому, які вже дорізали залишки найманців.

“Старійшино Цижень, ваші племінники цілі й неушкоджені. Січень зараз у Цитаделі Грішних, Ванцзи…гаразд, з ним історія складніша, він вирішує деякі справи з молодим Веєм.”

“Дякувати Небесам! Очільнику Н’є, то всіх заручників Венів було звільнено? І що зараз відбувається взагалі? Клан Н’є…”

“... вирішив, що з нього досить плазувати перед цими покидьками у червоному. Оголошено війну, шановний старійшино. До альянсу вже приєдналися Байлін Оян, Мейшан Юе, дрібні клани…”

“А Юнмень Дзян? Ланлінь Дзинь?”

“А…ви ж тут останніх новин не чули. Пристань Лотоса вирізали майже одразу після звільнення заручників наприкінці другого місяця осені. Дзян Фенмянь та Юе Цзиюань були вбиті; адепти, які захищали резиденцію, також.”

“Жахливо…”

“Проте Дзян Ваньїн дивом вижив, зібрав залишки адептів ордену та приєднався до альянсу. Хоробрий юнак, хоч і дещо безголовий. Вижила й панна Дзян.”

“А, кхем, їх названий брат?”

“Вей Вусянь…він теж вижив і на нашому боці. І це добре, так. Хоч і дісталося цьому хлопцю добряче. Від хорошого життя те, на що він пішов, не обирають. Все ж примарна культивація…”

Байсе слухав розмову з кущів, накинувши морок. Занадто багато розпалених різаниною насторожених двоногих. Не те, щоб він не впорався, однак піднімати гармидер не хотілося. Але приглянути за ними варто.

Велетень-двоногий назвав потрібне ім’я (одне з найчастіше вживаних) і був впевнений, що їхній доглядач живий. Непогано. Можливо, той скоро повернеться?

***

І Лань Ванцзи справді повернувся. Хейсе зацікавлено повів носом: на аурі двоногого відчувалися численні обірвані життя, однак неспокійної темної енергії майже не було. Ядро двоногого перебувало в постійному резонансі з його дошкою зі струнами: можливо, саме це допомагало розсіювати залишки сутностей.

Але це “майже” не стосувалося емоцій. Гнів, біль, розчарування, відчай.

“Брате.”

Двоногий-дзеркало також прибув до Хмарних глибин буквально нещодавно. Хоч і був вимотаний до краю, але радо зустрів сородича.

“Ванцзи! Як я радий, що ти живий!”

Байсе теж зрадів. Двоногий доглядач попри заклопотаність не забув прихопити ласощі — пучок раннього салату, молоді паростки дикої цибулі та декілька соковитих коренеплодів. За межами гори їжі було явно побільше.

“Ванцзи, це неймовірно! Твої вихованці стали справжніми оберігачами Хмарних глибин за час облоги; навіть наставник визнає, що Байсе врятував життя не одного адепта, разом з ними відбиваючи напади Веньських найманців.”

“А Хейсе?”

“Наставники в один голос стверджують, що діти в його присутності не відчували проблем з духовною енергією. Та й взагалі він якимось чином їх заспокоював.”

Звісно, що заспокоював — поглинаючи викиди негативної енергії, що утворювалися через численні смерті посеред стерильно чистого середовища гори, та живлячись негативними емоціями — страхом в першу чергу. Маленьким двоногим лише на користь, ну а для Хейсе це звичне джерело їжі — он як його побратим горнеться до рук доглядача. Байсе теж підставив маківку під ласкаві пальці.

“Брате. Що з бібліотекою?”

“Мені вдалося врятувати найцінніші праці, що на момент атаки знаходилися зовні схрону. Втрачено лише фоліанти, що були в скрипторії; на щастя, їх можна відтворити за виписками.”

“Мг.”

“Тобі потрібно знайти щось конкретне? Це стосується молодого пана Вея?”

“Мг. Розсіювання негативної енергії.”

“Хіба мелодії Очищення недостатньо?”

“Примарна культивація. Лише зовнішні меридіани.”

“Гм. Можливо, допоможуть мої варіації для балансування ядра да-ге. Але для цього потрібен час та повна кооперація об’єкта лікування. Ванцзи, ти маєш обговорити це з майстром Веєм”

“...”

“Ти вже говорив? Невже він відмовився?”

“...”

“Можливо, спробуй ще раз? Тим паче, воєнна кампанія ще не завершилася…”

“Мг.”

Нарешті хоч відблиск надії. А то Байсе від такої кількості печалі вже втомився трохи. Він не Хейсе, йому ближчі емоції іншої природи. Як би ще зробити так, щоб двоногий зіграв щось приємне?

Так і кортіло відправитися у зовнішній світ разом з ним, розім’яти лапи, але… Його пріоритет зараз — безпека Хейсе.