Кривавий місяць

Кривавий місяць

Від автора:

Усі події та персонажі вигадані, співпадіння з реальними особами та подіями цілком випадкове. Ідея цього роману з'явилася після прочитання візуальної новели «Kara no Shoujo». Деякі соціальні моменти, котрі, як я вважаю, доторком зачепив в деяких розділах, мають повне право на окрему історію, тобто книжку.  І можливе майбутнє, котре тут змальовано, частково може як подобатися, так і не подобатися. Є логічним продовженням “Ляльки” (і в тому ж “таймлайні”, що “Крізь зорі” і інші мої твори). Смішно, коли я почав її писати в 2014 — 2019 деяких технологій в світі ще не було, а от зараз вони є. 

Присвячую пам’яті Артура Вільчинського та і всім іншим героям ЗСУ, тим, хто загинув, захищаючи українців від навали російських маньяків, а також всім живим. Вічна вам слава і повага.

Недалеке майбутнє, Україна.

Передмова - Мирослав

Недалеке майбутнє, Україна.

Передмова - Мирослав

Війна. Війна ніколи не змінюється. Війна тривала вже багато років. Чинного президента було вбито ядерною бомбою яку орки скинули на українське місто, де в той час був Президент і весь Генеральний штаб. Та Україна не здавалась, та й українці котрі жили в Україні.

Восени, коли підрозділи ЗСУ пішли у наступ, Мирослав приймав участь в боях за невелике селище на Донбасі. Як тільки війська увійшли в населений пункт воїни побачили що там немає жодної живої людини, всюди лежали залишки слідів життєдіяльності окупантів. Двоє російських військових підняли руки, - Ето не ми, ето всьо Хуйло.

Інший навіть розмовляв українською - Моя мати зі Львова. Нас змусили.

У останнього під час обшуку знайшли золотий хрестик на шнурку. Дімка, підозрюючи що москалик вкрав той хрестик хотів бранця придушити.

- Це подарунок моєї дівчини.

Котигорошко, а це був позивний Дмитра, це бранець, ми повинні поводитись з ними згідно Женевської конвенції, зупинив товариша Мирослав.

Дмитро був кремезним хлопцем, два на два як кажуть.

Перед цим Мирославові, як колись, декілька років тому почали снитися дивні страхітливі сни, як тоді коли він познайомився з Катериною. Друзі пов’язували це з тим що він розійшовся з дівчиною і намагалися якось умовити їх замиритися. Вони сміялись над хлопцем, котрий всюди возив з собою ляльку, котра нагадувала йому Катю. (точніше все те що з ними сталось перед війною). Навіть позивний був “Лялькар”

- Куди поділись люди, - спитав один з бійців.

- Може втекли, - відповів Мирослав, - я піду подивлюсь на наступній вулиці, прикрий мене.

- Лялькар, прийняв.

- Тут теж було тихо, навіть птахів не було чутно.

- Хлопці, тут теж нічого немає, - проте штин стояв такий що поряд точно було мертве тіло. Трохи оглянувшись боєць побачив руку що стирчала із землі.

- Почекайте, я щось знайшов.

Мирослав підійшов та почав розгрібати землю, раптом зупинився і зблід. Це було тіло вбитої дівчини або молодої жінки. Скоріш за все її згвалтували а потім вбили, тіло лежало оголене та понівечене. Вбили її десь тиждень чи два тому, воно активно почало гнисти.

- Боже, який жах, - сказав вояк котрий підійшов до Мирослава.

Мирослав немов зачарований дивився на обличчя дівчини, котра дивилась на нього мертвим оком, бо іншого вже не було. Ці очі будуть в його снах. Тому наступного дня він вирішив повернутися до могили, щоб зрозуміти як це сталося.

Покопиршавсись в траві, хлопець знайшов розбитий смартфон, той не вмикався.

- Діма, дай сюди ноутбук, запитав Славко.

- Тобі навіщо?

- Пам’ятаєш ту могилу з дівчиною, я знайшов його поряд.

- Вирішив погратися у Шерлока Голмса, - запитав Котигорошко

- Та просто цікаво.

- От краще б ти не чіпав мертвих, але окей. Тримай.

Хоча батареї в телефоні не було, та той під’єднався. Власне там можна було побачити фотки тієї дівчини котру вони знайшли мертвою. Звичайні дівчачі фотки “ватної” дівчини, котра ходила на мітинги в підтримку Росії… крім останньої. Де вона була разом з тим “львівянином” і з хрестиком на шиї…

Хлопець піднявся і мовчки пішов в камеру де сиділи бранці. Відкрив двері і почав лупити

- Нє надо…

- Ти її вбив сволота.

Москалю не відразу дійшло про що мова. Та потім той почав плакати, - Вона ватніца, вона не хотіла давати мені, а подарунки радо отримувала.

Котигорошко відтягнув Мирослава назад.

- Дімко, вона ж зовсім молода… Їй би жити, народжувати… , - практично в істериці казав товаришу хлопець.

- І тому ми тут воюємо, щоб більше не було таких жертв.

Наступного тижня Діму-Котигорошка було важко поранено в голову.

Через два роки війни Мирослав повернувся додому з чітким бажанням що переведеться до поліцейської академії. Війна скінчилась та покидьків вистачає і в мирному житті. Академію він закінчив на відмінно. Та довелось повертатись додому.

Його зустрів знайомий з дитинства будинок, це все що залишилось від мажорного життя батька.І через це життя Мирослав не любив батька. Проте зараз у юнака не було роботи, а отже він не міг віднайняти житло тому довелося повертатись до батьківської хати