Легенда острова Дракнес

Глава 24

Світанок на острів приніс хвилювання. Інгрід прокинулася задовго до світанку — дитина ворушилася всередині, не даючи спати. Сім місяців минуло з того моменту, як вона дізналася про вагітність. Ще трохи — і вона зможе взяти свою дитину на руки.

Лежачи без сну, Інгрід поринула у спогади. В пам’яті сплив той день, коли Чорний прилетів до них і почав емоційно щось пояснювати, заплутавшись у словах, нервово тупаючи та метушливо пересуваючись по кімнаті.

— Що трапилося? — стривожено запитала Інгрід. — Чорний, ти поранений?

— Та ні, це… щастя! — прогарчав дракон, стрибаючи й тупотячи. — Все буде добре!

— Чорний, заспокойся, — її голос став твердішим. — Ти лякаєш мене. Скажи нарешті, що сталося.

Дракон різко зупинився, втупивши великі очі в жінку:

— У твоєму стані не можна нервувати. Я відчуваю, що ти переживаєш.

Інгрід не витримала:

— Нарешті скажи по суті!

— У тебе буде дитина, — промовив він, придивляючись до її живота.

— Що? — ошелешено прошепотіла вона, прикладаючи руки до живота. — Ти впевнений?

— Я відчуваю нове життя в тобі. Воно почало рухатися сьогодні, — дракон нахилився, випускаючи теплий подих на її живіт.

Радість накрила Інгрід хвилею. Вона давно не сподівалася стати матір’ю, і тепер ця новина здавалася справжнім подарунком долі.

— Що трапилося? — раптом на порозі з’явився Дір, босий, у самих лише штанях, але з готовністю до бою в очах.

— У нас буде дитина! — вигукнула Інгрід і кинулася на його шию.

Чоловік на мить застиг, потім вибухнув сміхом і щастям. Він обхопив дружину та закружляв на руках. Поцілунок, що їх з’єднав, здавався нескінченним.

— Гей, не забувайте про мене! — ревнув Чорний, нагадуючи про свою присутність.

Інгрід розірвала обійми, повернулася до дракона й ніжно обхопила його морду руками.

— Дякую, — прошепотіла вона, наповнюючи серце дракона теплом.

— За що?

— За те, що ти завжди поруч, — ніжно поцілувала його в морду.

Раптом голос дракона пролунав у її свідомості:

— Дракони летять на острів.

— Дір, прокидайся! Щось трапилося! — швидко піднялася Інгрід, накинувши сорочку.

— Що? Ти народжуєш? — розгублено підскочив Дір. — Вода! Рушник! Кличемо Мілену!

— Заспокойся, — втомлено відповіла Інгрід. — Я не народжую.

— Тоді чому ти мене будиш?

— Дракони повертаються на острів, — пояснила вона, стискаючи його руку.

— Щось трапилося на материку, — пролунав голос Бура в голові Діра.

— Бур каже, що їм довелося рятуватися втечею, — передав він.

— Тоді ходімо дізнатися, що сталося, — рішуче сказала Інгрід, і вони разом кинулися назустріч новому дню та невідомості.

У Велику залу почали збиратися всі дракени, які перебували на острові. Дракени, на яких вони прилітали, плавно спускалися на розчищені галявини в центрі острова. Коли створіння сходили зі спин своїх драконів, величезні крила здіймалися в повітря, розсікаючи нічний вітер, і обережно приземлялися трохи осторонь, щоб не заважати іншим. Кожен помах крил був граціозним, але відчувалася неймовірна сила й міць цих створінь.

Діставшись до Великої зали, Інгрід і Дір зустріли Лів із Тімоті.

— Ти знаєш, що трапилося? — привітно обняла Інгрід Лів, але у голосі жінки чутно було тривогу.

— Поки що ні, — відповіла Інгрід, намагаючись приховати власне хвилювання.

— Давайте підійдемо ближче, — запропонував Тімоті, обережно притримуючи дружину за руку.

Всі четверо рушили до столу, за яким зазвичай засідала Рада. Там уже зібралися старійшини й староста, який мав би бути у Східному королівстві. Атмосфера в залі була напруженою, а повітря насичене невідомістю й тривогою.

Коли всі зайняли свої місця, запанувала глибока тиша — настільки глибока, що можна було почути найменший шурхіт. Вона мовчки свідчила про готовність слухати.

Велика зала була спроєктована так, щоб кожен добре бачив і чув промовця. Той, хто виходив на невеликий підйом у центрі, одразу опинявся в полі зору всіх присутніх. Зараз туди піднявся Дем’ян. Його обличчя було зосередженим, а очі світилися втомою й тривогою.

— Учора ввечері мене викликав король Східного королівства, — почав він рівним голосом, але слова відчутно відбивалися в серцях слухачів. — Він зажадав, щоб дракени та дракони поклонилися йому та стали його слугами.

Гомін здійнявся серед присутніх, свідчачи про обурення й обурливість таких вимог. Дем’ян підняв руку, закликаючи до тиші.

— Почувши нашу відмову, — продовжив він, чекаючи, поки вщухне шум, — король вирішив захопити нас силою. Тому всі дракени та дракони залишили Східне королівство. Ми більше не зможемо допомагати його жителям. Тепер їм доведеться виживати самостійно.

Його слова повисли у повітрі, наче грізний вирок.

— Діду, які новини з інших королівств? — підвівся Дір, розуміючи серйозність ситуації.

Староста здавалося ще більше постарів. Його плечі опустилися, а голос став майже приглушеним.

— На жаль, Південне королівство теж вирішило підкорити нас. Дракони вже летять на острів. Бо… боюся, нам доведеться захищатися, — сказав він, і слова прозвучали глухо, але всі почули їх.

— А Західне та Північне? — промовив Лайон, нахилившись уперед, ніби від цього залежала вся відповідь.

— Поки що вони дотримуються нейтралітету. Північ підтримує драконів, адже пам’ятає, хто відродив життя на материку. Але це королівство постійно воює зі Східним і Південним через їхнє ставлення до рабів, — пояснив староста, знову замовкнувши, даючи зрозуміти: світ знову повертається проти драконів.

У залі запанувала важка мовчанка, сповнена невисловлених страхів і запитань.

— У найближчий час усі дракени та дракони повернуться на Дракнес, — додав староста. — І тоді ми вирішимо, як діяти далі.

Дем’ян був стомлений. Нічний переліт і денні збори вимотали його до краю. Тягар відповідальності і страх стискали груди, не даючи спокою. Бріт, його стара дракониха, після важкого перельоту виглядала ще втомленішою. Староста відчував: щось із нею не так. Перемовини й обговорення були завершені, але серце тягнуло його до лісу, де Бріт проводила більшість часу.

Він рушив крізь густу частину лісу, ховаючись від останніх променів вечірнього сонця. Дійшовши до знайомої галявини, присів поруч із її величезним тілом. Рука легла на велику лапу драконихи, і він тихо спитав:

— З тобою щось відбувається? Розкажи мені.

Бріт повільно підняла голову. Її очі, сповнені болю та мудрості, зустріли його погляд. Голос був важким і тихим, мов вітер, що проноситься крізь порожні дерева.

— Я не переживу ще одного полювання на драконів, — сказала вона, кожне слово давалося їй із неймовірним зусиллям. — Минулого разу я втратила всіх. І якщо все повториться… я не витримаю. Мені доведеться порушити правило не вбивати людей. — Вона замовкла, важко дихаючи, немов кожен вдих і видих був боротьбою. — Коли дракон не може стримувати полум’я, значить, настав час віддати енергію світу.

Дем’ян мовчав. Його серце стискалося від жаху й розпачу, дивлячись на стару подругу, яка несла в собі таємницю життя та смерті.

— Бріт… — прошепотів він, і голос здригнувся від емоцій.

Вона трохи нахилила голову, її морда наблизилася до нього, і в очах спалахнув суміш спокою і суму.

— Я дуже стара, — сказала Бріт. — Останні чотириста років поруч із тобою були найкращими у моєму житті. Але настав час віддати енергію світу. Дракони іноді можуть добровільно це зробити, і тоді світ забирає створіння. Але є й ті, як я, хто може завдати шкоди іншим. Тому світ припиняє ділитися енергією зі мною… І я розумію: мій час настав. — Вона тяжко видихнула. — Я не знаю, як це вплине на тебе.

Дем’ян відчув, як його накрила важка хвиля усвідомлення. Сили залишали його, і слова Бріт не можна було заперечити.

— Скільки в нас часу? — запитав він, його голос важкий, мов камінь.

— Декілька днів… або годин. Точно не скажу, — спокійно, але з тією ж важкістю, відповіла Бріт.

Дем’ян гірко кивнув і міцніше обхопив її лапу.

— Я попереджу дракенів. Я відчуваю втому так само, як і ти. Вранці вирішу всі питання, і ми покинемо цей світ разом, — сказав він, шукаючи хоча б часточку надії.

Він залишився поруч із Бріт на всю ніч, так само, як у ту першу ніч, коли між ними вперше з’явився непорушний зв’язок.

Ранковий туман обіймав ліс, ховаючи Дем’яна. Староста погладжував грубу шкіру лапи Бріт, відчуваючи залишкове тепло, що тепер було слабким, неначе догораюча свічка. Ніч пройшла мовчки — ні він, ні вона не мали сил говорити.

Ледь підвівшись, Дем’ян повільно рушив стежкою з чащі.

— Батьку, що з тобою? — Іларіон, який знав, що батько вночі пішов до Бріт, був приголомшений.

Дем’ян змінився за одну ніч. Його раптова старість шокувала сина до глибини душі. Чоловік, ще вчора сповнений сили, сьогодні здавався старезним, ледве тримаючись на ногах. Зв’язок із драконами не зупиняв природного старіння, але зараз здавалося, що всі роки наздогнали його одночасно.

— Наш час прийшов, — промовив Дем’ян, і його слова звучали як вирок. — Я хочу завершити справи і повернутися до Бріт сьогодні.

Іларіон, не знаючи, що сказати, схилився та підхопив батька під руку. Його серце стискалося від болю за старого чоловіка. Він підтримував його, поки Дем’ян повільно переступав ногами, йдучи до лавки. Кожен крок був важким, мов крок крізь час.

— Зачекай тут, — сказав Іларіон, намагаючись звучати спокійно. — Я знайду віз і перевезу тебе до Великої зали.

З цими словами він рушив до найближчого дому. Господар, здивовано глянувши, швидко зрозумів ситуацію і допоміг Іларіону, поки кожна секунда ставала безцінною.

У Великій залі, де зібралися члени Ради та дракени, які щойно повернулися з Південного королівства, панувала гнітюча тиша. Здивування охопило всіх, коли на порозі з’явився старий чоловік, який ледве переставляв ноги. Його вигляд був настільки виснаженим, що навіть ті, хто не впізнав його відразу, зашепотіли між собою. Придивившись уважніше, присутні зрозуміли: це був їхній староста, Дем’ян.

Рагнар миттєво підійшов, щоб підтримати його. В очах відбилася невіра:

— Дем’яне… — тихо промовив він, сповнений тривоги. — Що трапилося?

Староста, важко дихаючи, сів на підготовлений для нього стілець. Його старість і втома були настільки очевидними, що здавалося, ніби сам світ наклав на нього тягар часу. Перевівши подих, він заговорив:

— Я говорив із Бріт… — голос звучав як скрегіт старого дерева, що бореться з вітром.

Дем’ян похитав головою, збираючи залишки сил, щоб продовжити:

— Я хочу залишити цей світ, знаючи, що дракони і дракени будуть у безпеці. Тому часу в нас обмаль. Розповідайте, що сталося в Південному королівстві.

Присутні, які повернулися з королівства, почали доповідати. Голоси змінювалися від стриманих до напружених, коли вони згадували пережите:

— Король викликав нас на світанку і оголосив, що ми тепер його прислужники та раби, — промовив один із дракенів. — Нас мали заклеймити королівською печаткою.

— Серед охоронців були вірні драконам. Лише завдяки їм ми змогли втекти, — додав інший.

— Дракони забирали нас прямо з дахів замку, — промовив третій, його голос здригнувся.

— Нам довелося летіти крізь усе королівство, ухиляючись від переслідувань, — додав четвертий.

Члени Ради слухали уважно, задаючи уточнювальні питання. Поступово перед ними виростала чітка картина: зрада, полювання, втеча, союзники й вороги. Після завершення доповіді прибулим дозволили відпочити.

Староста весь цей час мовчав, уважно слухаючи. Тепер, коли тиша повернулася до зали, він заговорив знову:

— Бріт мала рацію… Острів потребує захисту. Всі дракони повинні повернутися сюди.

Іларіон, що стояв поруч, не приховував здивування:

— Батьку, нас підтримує Північне королівство і навіть Фалгар. Чому ти так занепокоєний?

Дем’ян опустив погляд, голос його став тихішим, але не менш рішучим:

— Наші дракони пережили полювання. Вони вижили, але це їм коштувало. Багато з них були поранені.

— Можливо, тобі варто відпочити, друже, — обережно запропонував Рагнар, явно переймаючись станом старости.

— Відпочинок мені не потрібен! — різко обірвав Дем’ян, хоча його голос швидко втратив силу. — Ті, хто пережив полювання, можуть втратити контроль над собою. І тоді світ забере їх.

Зала занурилася у моторошну тишу. Дем’ян, відчуваючи страх, додав:

— Бріт ледь не спалила стражників Східного королівства. Вона порушила домовленість зі світом, і тепер він її забирає. Так станеться з іншими драконами, якщо ми їх не захистимо.

Він пояснив, що почув від Бріт: коли люди з’явилися у світі, дракони спершу вирішили не втручатися. Але коли людство зросло, деякі дракони почали на них полювати. Світ відповів покаранням, забираючи енергію у тих драконів, які ставали небезпечними для людей.

Слова старости лягли важким тягарем на присутніх. Рада зрозуміла: питання захисту острова і драконів тепер стало питанням виживання.

— Ми повинні захистити наших друзів і не дати їм загинути, — ледве вимовив Дем’ян. Голос його обірвався, і він заснув просто в кріслі, залишивши залу у важкому розпачі.

— Батьку? — обережно промовив Іларіон, торкаючись його плеча. — Він спить… — додав із сумом, опускаючи голову.

— Якщо слова Дем’яна правдиві, — суворо промовив Рагнар, уважно дивлячись на карту, — потрібно негайно повідомити всіх дракенів, щоб вони повернулися.

— Кораблям потрібно тиждень, щоб залишити материк і Фалгар, — рішуче сказав Айрін, розуміючи, що від кожної миті залежить життя.

— Потрібно знайти Саліма. Він вирушив на материк, бо знайшов записи у старих книгах, — занепокоєно додала Мілена. — Де зараз Міра і Глен?

— Треба перевірити книгу записів, щоб дізнатися, куди вони вирушили, — мовив Рагнар. Він бачив, як тривога Мілени наростала, особливо через звички Саліма, який останні роки часто залишав острів без попередження.

Книги записів дракенів, створені ще з моменту, коли налагоджували постійні маршрути між островом і материком, зберігали докладну інформацію про всі подорожі. Вони дозволяли дізнатися, де знаходиться кожен дракен, коли вирушав і коли повертався.

— Я займуся цим, — рішуче сказала Мілена. — Треба передати всім звістку і негайно закликати їх повернутися. Дракони дракенів, які служать на кораблях, сповістять своїх дракенів дуже швидко.

— Після повернення наших кораблів морські дракони змінять дно навколо острова, зробивши його скелястим. Жоден корабель не зможе пройти, — додав Айрін, плануючи оборону острова.

Через годину староста прокинувся. Його син Іларіон, що весь час турбувався про батька, пояснив йому всі ухвалені рішення.

— Це правильно, — тихо промовив Дем’ян, опускаючи голову. — Острів треба захистити… Але я хочу попрощатися з усіма. Сили швидко покидають мене, і мій розум уже не такий ясний. Я не зможу більше нічого підказати.

— Друже, ти був найкращим старостою, який у нас був, — поклав руку на плече Дем’яна Рагнар, не приховуючи щирості.

— Я просто був найдовше на цьому посту, — тихо усміхнувся старий, поклавши руку на руку друга.

— Ці століття принесли острову процвітання, — додав Айрін, присівши навпроти. — Ти захистив драконів і врятував їх, очолюючи нас.

Старий чоловік розчулився. Сльози, яких він не проливав навіть у день народження сина, тепер котилися по його зморшкуватому обличчю.

До зали увійшли Дір та Інгрід. Дракони повідомили, що всіх чекають у великій залі. Дем’яна обережно перенесли на диван у сусідній кімнаті, де він провів час до вечора.

На площі перед Великою залою розпалили величезне багаття. Зібралися всі дракени острова. Вперше вони прощалися з дракеном, який був їм за батька і друга.

Коли всі попрощалися, найближчі друзі й сім’я Дем’яна супроводили його до глибини лісу. Там, у чащі, його вже чекала Бріт.

Дракониха важко дихала, очі її заплющувалися, але вона чекала свого дракенa. Дем’ян, опираючись на палицю, дійшов до неї і сів поруч, спираючись на її лапу. Закривши очі, він відчув, як хвиля енергії світу огортає його, зливаючи їх у єдине.

Цього дня ще один дракон і його дракен залишили цей світ. Чаща, де вони пішли, заросла вічнозеленими деревами, які Бріт так любила. Навіть через століття ці дерева залишалися зеленими, не скидаючи листя навіть узимку — мов знак того, що пам’ять про їхню відданість і любов ніколи не зникне.