Проєкт Лазар 2

Я настільки розслабився, що навіть не відреагував на удар.

«Вбий її!» - шепіт вторив моїм почуттям, розпалюючи мою ненависть.

Боляче не було. Скоріш дуже неприємно і принизливою. Я не розумів за що мене вдарили, особливо, коли нічого поганого не зробив.

«Вбий її!!!» - це був вже не шепіт, а крик.

Може дійсно вбити її? Чи відрізати руку за це приниження? Від емоцій, які бурлили в мені, тінь піді мною захиталась і звідти почала вилазити Гура, щоб наказати кривдника. Від жаху Неллі відсахнулася назад, а деякі з найманців подіставали зброю. А коли давала мені ляпас, страшно не було?! Я роздавлю вас всіх, як комах!..

Але перш ніж я зробив крок вперед, краєм ока побачив, як щось білосніжне промайнуло збоку і в мене уткнулася вухата дівчинка, обіймаючи зі всією силою. Сайла…

Злість відійшла на другий план. Гура сховалась назад в тінь, хоча продовжувала стежити за людьми. Я ж присівши, погладив дівчину по голові і подивився в її заплакані очі.

- Не плач, я повернувся, як і обіцяв, - я витер сльозу на її щоці. Сайла радісно посміхнулася, обхопивши своїми долоньками мою руку. Я перевів погляд на господарку готелю. - Але оскільки мені тут не раді, піду в інше місце.

Сайла замахала головою, відмовляючись мене пускати.

- Зустрінемось на площі опівдні, там і поговоримо.

- Вона нікуди не піде! - все ж таки Неллі набралась хоробрості і вставила свою думку.

Я хотів заткнути її, проте це зробила Сайла. Магеса одним поглядом зупинила свою зведену мати. В повітрі коливалась мана, ще трішки і полетить якесь закляття. Ого, а крихітка розвинула свій талант до чаклування.

Коли я попрямував до виходу, дівчина схопивши мене під руку, пішла поруч. І судячи по погляду, відпускати мене найближчим часом вона не планувала.

- Добре, ходімо поснідаємо.

Під гнітючу атмосферу ми вийшли у двір, де я зіткнувся з Бафом, який стояв біля кузні і пильно дивився в нашу сторону. Кивнувши йому, попрямував до ринкової площі, пам’ятаю, там можна було купити смачну випічку. Можливо Баф хотів щось сказати, та я проігнорував його. Дістали, не витримаю ще однієї образи.

Сайла весь час мовчки йшла біля мене. Хоча чого це я - вона і так звуку видати не може. На ринку було людно і в пекарню навіть черга утворилась. Поки чекали, я відчував на собі погляди декількох людей. Моє маскування пішло коту під хвіст, як тільки я потрапив у готель, проте гравців не було навколо. Схоже, Георгій був правий і за моїм найближчим оточенням пильно слідкували. Заплатити місцевим не так й важко, щоб вони повідомили про одного карашця, якщо він з'явиться.

Гура заспокоїлась і знову погрузилась в стан стазиса. Як я зрозумів, вона відчувала мої емоції та аналізувала небезпеку навколо, проте не випромінювала еманації пітьми навколо. Думаю, її зараз зможуть помітити тільки дуже досвідчені чи могутні люди.

Єдине що я хотів зараз, це сісти на лавку і спокійно поснідати. Хоча ванну мені теж не завадить прийняти. Як і ремонт та новий одяг. Я важко зітхнув і побачив стурбований погляд Сайли.

- Нічого важливого, просто накопилось, - я потріпав волосся дівчини, пригладивши вушка. А в неї завжди вони були такі м’які?

На мій подив, з випічкою продавали і напої, чого я не пам’ятав до цього. І ще й столики додали, як в сучасних кафе. А багато чого змінилось. Про всяк скупив велику кількість випічки, якщо не з’їм, то сховаю в сховище чи віддам біднякам. Проте судячи по голодному погляду Сайли, є сумніви, що щось залишиться. Коли вмостився за столик, ще раз важко зітхнув. Ці погляди… бісять.

Вирішив спробувати нову ідею. Подивившись в сторону одного з наглядачів і коли ми зіткнулися поглядами, одними губами промовив:

- Зникни.

І до команди додав всю свою ненависть, яка досі бурлила всередині мене. Це було схоже на направлену емпатію, яку я використовував з Гурою. Результат перевершив все - чоловік втратив свідомість, впавши на дорогу, до нього одразу підбігли люди. Слабак. Зрозумівши, що це працює, почав шукати інших шпигунів, але ті зникли. Чи відчули щось, чи зрозуміли.

«Ти змінився,» - побачив я напис на дощечці, коли повернувся до Сайли. Але на це я підпер кулаком щоку, продовжуючи дивитись на дівчину. - «Став страшніше.»

- Ти боїшся мене?

На запитання, Сайла помахала головою, посміхаючись. Ось і добре. Наступні десять хвилини, я насолоджувався спокоєм і їжею. А також компанією гарненької дівчини. За час поки мене не було, магеса витягнулась та набрала ваги, ставши виглядати більше жіночною, ніж по-дівчачі. Схоже, фізичні тренування вона не ігнорувала.

На неї було приємно дивитись: білі вушка та довге волосся до поясу. Глибокі блакитні очі затягували в себе не гірше зоряного неба. Наче білосніжна принцеса казкового королівства. Що мене тішило, так те що попри моє нестримне бажання до жінок, я не відчував нічого подібного до Сайли. Хотілося її тільки захистити і погладити по голові, як молодшу сестру. Не більше.

Помітивши вивчаючий погляд, дівчина підняла брови, мовчки питаючи мене.

- Ти гарненька, - вона зашарілась і спробувала сховати своє обличчя за чашкою з напоєм. – Хлопця ще не знайшла?

Почувши це, Сайла поперхнулася і окропила мене чаєм.

- Мда-а-а… - протягнув я, витираючи обличчя. – Чого ти так бурхливо реагуєш. Симпатична дівчина і нікого поряд, напевно хтось увивається за тобою.

Судячи, як магеса зашарілась і притиснула вуха – я потрапив точно в ціль. Ревності не відчував, було навіть цікаво, що за хлопак знайшовся. А взагалі, ні з того я почав.

- Як ти поживала?

Через неможливість говорити її розповідь була дуже стислою і лаконічною. Після нашого розставання, десь місяць займалася магічним самовдосконаленням і своїм спорядженням. Вона дістала короткий жезл, демонструючи його: тоненька металева паличка та навершя з темного магічного каменю. Як я зрозумів, саме з нього вона черпала ману для заклять. А дорогий то артефакт.

Потім ходила на місії, проте не сама: батьки допомогли знайти надійних найманців, які прикривали її і допомагали виконувати завдання. За цей час, Сайла вирішила розвиватись тільки в одному стихійному напрямку, а саме в крижану магію. Я лиш похвалив її. Розбиратись у всьому це чудово, проте коли ти зосереджуєшся на чомусь одному – це завжди призводить до кращих результатів.

Ще, червоніючи, Сайла розповіла про одну людину, яка мандрувала з нею з самого початку, як тільки вона повернулась в Ламар – молодий паладин з загону Град. Я напряг пам'ять і ледь згадав цього хлопця.

Як раз настала моя черга розповідати, але цікавило мене дещо інше.

- Ти не знаєш, куди подівся пристрій, що я вирвав із себе? - Сайла показала знак питання, не розуміючи про що мова. - Маленький такий артефакт, прямокутної форми.

«Лукіс сховав його, бо він просочився темрявою. А що?»

- Він мені потрібен, щоб дізнатися що коїться в моєму світі, - дівчина посмутніла почувши про мій рідний світ. - Не переймайся, повертатися туди я не планую. Та і вирішити проблему з прибулими звідти теж треба, Кайл повинен був вас попередити…

Я задумливо потер щоку, яка давно перестала боліти від принизливого ляпасу. Можливо, причина образи якраз через це. І розпитавши Сайлу, зрозумів, що частково, я був правий. Магесу декілька разів намагались викрасти. Спочатку люди Веланда, але тут втрутився юний паладин, врятувавши дівчину. Потім невідомі нікому найманці розпитували про мене і вийшли на Сайлу. Останній напад був декілька днів назад, проте Сайла вже була готова до цього і дала відсіч. Дивність ще була в тому, що нападники просто зникли після смерті, не залишаючи ні тіла, ні спорядження.

- Тому Неллі винить мене в тому, що я вплутав тебе у свої проблеми?

На запитання дівчина відвела погляд, понуро схиливши голову. Без хтивих думок, потягнувся до неї, щоб погладити по голові.

- Не переймайся, я зрозумів, - Сайла завмерла і з надією в очах подивилась на мене. Навіть без слів зрозуміло, що вона хотіла сказати. - Але я не повернусь до готелю. Не хочу.

Коли я хотів прибрати руку, магеса схватила мене і притримала біля мою долонь біля свого обличчя. Щось якась дивна звичка в неї з’явилась. І не знаю, що вона хотіла сказати, але нас безцеремонно перебили:

- Забери свої руки від неї, темний!

Хто там померти хоче? Погляд ковзнув по людині, що це сказала. Коротке світле волосся, панцирна броня, ще й так наполірована, що аж очам боляче. І символ Аркхи на грудях. А-а-а, молодий паладин. Чудово, на стрільця і звір біжить.

- Ти спочатку присядь, а потім гарячкуй, хлопче, - я миролюбно вказав на вільний стілець в нас за столиком, при цьому відчуваючи, як сильно стискає мою руку Сайла. Вона нервувала, і схоже, переймалась більше за мене.

- Я не буду сидіти з темним за одним столом! - гордовито промовив молодий паладин.

- А з нею? - я кивнув на дівчину і побачив, як хлопець почав пихтіти, борючись з собою. - Сідай-сідай, і пригощайся. В мене якраз запитання є до тебе.

Паладин все ж таки сів, свердлячи мене поглядом. Я теж відчував інстинктивну ворожість до нього, проте після пережитого взагалі не звертав на таке уваги.

- Мені потрібно зустрітися з Лукісом, ти знаєш де він?

- З чого б це майстру мати з тобою справи?

Я здивовано подивився на паладина. Майстер? То Лукіс його вчитель? Тоді як він відпустив свого учня до Сайли? Хоча, це може спосіб навчання такий…

- В нього є те, що належить мені, - хлопець хотів відкрити рота, проте я перебив його. - Думаю, Лукіс і сам не проти зустрітися зі мною.

- З чого б мені тобі вірити? - процідив крізь зуби паладин.

Схоже його дуже бісило те, що моя долонь досі була в руках Сайли, бо весь час коситься на дівчину. Я б міг зрозуміти і пробачити ворожість хлопця до мене, але і грати в добряка набридло дуже швидко.

- Слухай сюди, - я випустив злобу як нещодавно, направляючи всю на учня Лукіса. Той зблід, проте тримався. - Ти цілий зараз тільки тому, що вона того бажає, - я кивнув на Сайлу. - Так що підняв свою металеву дупу і повідом свого майстра про мене.

Коли прибрав тиск, паладин вскочив, хапаючись за меч. Та зі сторони виглядало так, наче він зараз кинеться на беззбройного карашця, який йому просто щось сказав. Це розумів не тільки я, а і він. Лайнувшись, хлопець розвернувся, кинувши тільки стурбований погляд на Сайлу. Все ж таки він дійсно за неї переймається.

- Паладин, - кликнув я, коли хлопець вже хотів йти. Не обертаючись він зупинився, повернувши голову в бік. - Дякую, що врятував її.

Схоже мої слова ошелешили його, раз він аж сіпнувся. Та все ж, він швидко покинув нас. Сайла на мене дивилась докірливо, але руку не відпускала.

- Засуджуєш? - дівчина кивнула. - І правильно. Але прогинатися під них я не буду. Ходімо.

Зібравши залишки випічки в корзину, кликнув робітника пекарні, попросивши роздати дітям чи нужденним. Отримавши два здивований погляди: від пекаря і Сайли, я, муркочучи під ніс, пішов в сторону магазину одягу. Пора скуплятись. А паладин… сам нас знайде.

Поки неквапливо йшли, розповідав про свої походження. Дівчина уважно слухала з беземоційним обличчям, проте хвіст видавав її з головою – хвилювалася так, наче сама через це проходила.

Перервав свою розповідь, коли підходили до крамниці одягу і на порозі вже стояв знайомий старий вейрі. Кивнувши, він відкрив двері пропускаючи вперед. Наче очікував на мене.

- Тентій замовив слово за вас, - відповів продавець на мій здивований погляд.

Мені вже цікаво, що за людина третій радник Тентій Наглядач, я впевнений, що він не з’являвся в Ламарі, але вплинув на багатьох людей.

За півгодини я витратив третину своїх грошей, купуючи весь одяг і білизну, а також спорядження, яке було тут доступне. По факту, хотів змінити все, що було на мені і набрати на заміну. Сайла бачачи скільки я купив одягу тільки сиділа з шокованим обличчям. І чого вона дивується, коли її сюди перший раз приводили було десь така ж сама ситуація.

Все сховав в кільце, виглядало зі сторони ефектно: я підносив руку до речі і вона зникла за мить. Вейрі лиш свердлив мене поглядом не ставлячи якихось запитань. А ось Сайла вже щось нашкрябала на дощечці, проте чекала, коли ми вийдемо назовні. Попрощавшись з господарем магазину, вийшов на вулиці.

В лице мені одразу ткнулась дощечка:

«Що це за магія?»

Не відчуваючи нікого навколо, я пояснив про кільце і принцип його дії. Щоб зачарувати таке кільце, треба глибоке розуміння магії простору. А це знання було неймовірно рідким навіть серед магів. Тому почувши про чаклунку, яка може володіти цим направленням, Сайла загорілася і попросила мене познайомити з нею.

- Буде можливість, познайомлю, - посміхнувшись, пішов до наступної крамниці. На цей раз мене чекала зброярня.

Моя розповідь продовжилась, як і некваплива хода. Я встиг розповісти, як потрапив до Намії, перед тим як підійти до зброярні. Знав цю кузню по чуткам від найманців і більше хвалили, ніж лаяли. Всередині було темно, проте це не завадило мені розглянути магазин і майстерню водночас. Стенди зі зброєю і бронею займали майже все приміщення, тільки навпроти входу стояла стійка, за якою спала дівчина.

Я постукав об одвірок, щоб привернути увагу. Дівчина підскочила і спробувала швидко привести себе в порядок хлопнувши себе по щокам, але від цього вона тільки стала червонішою.

- Привіт, чого бажаєш? - бадьорий голос ніяк не в’язався з її сном хвилину назад. Її очі сяяли, як смарагдові камінчики: не чистокровна людина? - Якщо є якісь запитання, я з радістю допоможу!

Енергія так і б’є через край, аж заздрісно. Хто ж її так вимуштрував? Але відкинувши свої думки в сторону, замовив комплект броні на заміну своєї. А також віддав все, що підлягає ремонту. Дівчина швидко оглянула мої речі, зацепившись поглядом за самий перший кольчужний рукав і похитала головою.

- Тільки на переплавку.

Зрозуміло. Рукав стільки разів латали і ремонтували, що він вже був на останньому диханні. Я попросив просто відновити наскільки можливо і зробити ще такі ж на обидві руки.

Майстриня радісно кивнула, записуючи у книгу всю мою зброю та броню, а також те, що я хотів купити. А потім озвучила суму. Вийшло… дорого. Я майже без грошей залишаюсь. Сайла сіпнулася, потягнувшись в свою сумку, проте я зупинив її.

- А ви трофейне спорядження купляєте?

- Якщо воно в нормальному стані, - щасливо посміхаючись, відповіла дівчина. Авжеж вона радіє, такий клієнт прийшов.

Тоді я почав витягувати всі трофеї, що були, викладаючи на стійці. Не здивувавшись, майстриня швидко перевіряла їх стан, відкладала в сторону і робила якісь помітки у себе. Через деякий час трофеї розділились на три категорії: нормальні, пошкоджені і непридатні. Останніх було небагато. Після недовгого підрахунку моя сума виплати зменшилася майже наполовину. Непогано.

Мене порадувало, що ніхто не ставив запитань про кров на броні, звідки я її взяв і подібне. Сайла та майстриня дивились на такі речі байдуже.

Коли я заплатив аванс, мені пообіцяли все зробити на завтрашній день. Швидкість пояснили тим, що я мав звичайне та просте спорядження, а те що треба ремонтувати - не забере багато часу.

Коли ми вийшли, відчував себе роздягнутим. Вся зброя крім меча пішла на обслуговування. А з броні залишилась стара куртка з металевими бляхами. Але я усвідомлював свою силу, тому швидко заспокоївся. А ще в мене є найкраща броня у вигляді Гури, правда ж? У відповідь відчув хвилю впевненості мого духа в тому, що вона мене захистить.

«Чому ти не пішов до батька?» - дощечка з’явилась в мене перед лицем, майже одразу.

- В світі є багато ковалів, щоб зациклюватись на ньому одному, - задумливо відповів я, але дівчина дивилась на мене з сумнівом, схиливши голову на бік. – Не впевнений, що він відреагує не так, як Неллі і я зможу стриматися, - побачивши як посмутніла Сайла, додав: - Але це твій дім і якщо мені прийдеться туди йти, то тільки заради тебе.

Вона радісно кивнула та спитала, що робимо далі? Я стояв на місці, обдумуючи, що мені ще потрібно. На думку спадала тільки одна річ, яку я ігнорував всю свою подорож, при цьому стикався з нею постійно.

- Ти не знаєш де купити перевірені зілля?

Дівчина схопила мене за руку і потягнула по провулкам десь на околиці Ламару. Я не просто так спитав, бо раніше з зіллями не мав справи, але чув, що вистачає підробок, які коштують так само, а діють гірше. Все ж таки, алхімія в Намії не була популярною справою і дозволити цілющі зілля могли собі тільки заможні люди. Особливо це стосувалося тих, хто не мав під боком цілителя, наприклад, таких як я.

Наш шлях проходив через широку вулицю, яку найчастіше використовували торговці дрібничок чи дрібні ремісники. В цей час тут завжди було багато людей, тому взяв дівчину за руку, щоб не загубити її. Вона авжеж здивувалась, проте лише міцніше за мене схопилась. Я оглядався, бо можна щось цікаве знайти серед звичайних речей. Сайла робила теж саме, тому ми не поспішали з кінцевою метою. Але проходячи повз однієї з крамниць, я відчув аномалію посеред натовпу – гравець. Чоловік розмовляв з торговцем, про щось спорячи. Я направився до нього, та коли наші погляди зустрілись, чоловіка перекосило від страху і він одразу зник. Торговець розгублено оглядався по сторонам, не розуміючи що сталось.

А я всього лиш хотів задати декілька питань…

Так нічого не купивши, ми минули торгову вулицю і підійшли дому, який стояв відособлено від інших. Я помітив невеличку оранжерею позаду будівлі. Там вирощуються трави? Поки розглядав територію, до нас вийшла хазяйка: стара жінка в вільному одязі. Вона спиралася на тростину і зараз пильно вивчала мене. Нагадує на відьму з казок, якими лякають дітей. Але я помітив дитину за її спиною, він одразу сховався, як наші погляди зустрілись. Онук?

- І що ж посланця темних богів привело до мене?

Я напружився. Не так то й просто зрозуміти хто я, якщо ти ніякого відношення до богів не маєш. А стара була звичайною жінкою зі слабким магічним даром.

- Не переймайся, - алхімікиня посміхнулась і я побачив загострені ікла. - Якщо ця дитина привела тебе сюди, то ти заслуговуєш на довіру. Що хотів?

- По два зілля на регенерацію і зміцнювального, та одне повного відновлення.

- Ти що на війну зібрався? - здивовано вигукнула бабця. - Чекай тут, зараз принесу.

Стара зайшла в будинок звідки виглядав малий. І погляд був дуже допитливий, тільки побоювання перед незнайомцем зупиняло його від того, щоб вибігти на ганок. Витягнувши мідяк, клацанням пальців відправив монету на поріг будинка. Наче зачарований мідяк встромився в щілину між одвірком і дерев’яною підлогою. Хлопець зачаровано дивився на монету, а потім ошаліло подивився на мене.

- Магія, - з посмішкою відповів я.

Ага, магія. З моїм тілом і розвинутими відчуттями, я міг творити багато дивовижних речей, які простим людям навіть не снилися. Поки малий намагався витягнути монетку, я розпитав Сайлу про це місце. Вона дізналась про алхімікиню від гільдії, коли здавала трави. А так, як багато людей знали про дочку Бафа, їй запропонували свої послуги в алхімії. Від тоді, Сайла скупляється тут.

- Не копирсайся в землі, дурник, - давши запотиличник малому, на ганок вийшла бабка, несучі в руках ремінець з петлями, де висіли п’ять маленьких колб. - З тебе три золотих і двадцять срібла.

Мда, оце я витрачу…

- Зроблю тобі знижку на першу покупку, давай просто три золотих, але надалі приходь тільки до мене.

- Обіцяю, - щиро посміхаючись, віддав гроші алхімікині. - Бережіть себе.

Ремінець одразу начепив на пояс, потім подумаю, чи можна сховати в кільце. Все ж таки, я до кінця ще не розібрався з ним. Та і не хотілось світити артефактом перед такою… жінкою. Я відчував від неї щось небезпечне, проте не для мене. Важке почуття, незрозуміле.

Коли відходили від будівлі, помітив вивчаючий погляд на собі. Хай дивиться, головне, щоб нічого не робила. Ламар мене сьогодні дивує, не знав, що він так багато приховує.

Наступний пункт нашого призначення лежав до гільдії найманців. І знову маршрут по вузьким вуличками, щоб скоротити час. Але на цей раз я відчув наглядачів. Четверо людей йшли позаду і двоє чекали нас попереду. Я пригальмував, оцінюючи ситуацію: вікон немає, рухатись тільки вперед чи назад. Випустити Гуру? Чи використати медальйон?

Кинув погляд на Сайлу, судячи по примруженими очима і те, як вона стискає свій жезл – небезпеку вона теж відчула. А фон магії то піднявся, схоже, вже готує якесь закляття.

Щось зробити не встиг, нарешті показались переслідувачі. Звичайний одяг, звичайна зовнішність. В одного ножі, в іншого арбалет.

- А хто в нас тут ходить?

Що за банальщина?

- Твої знайомі? – пошепки запитав дівчину, готуючись атакувати.

Проте замість відповіді у бандитів полетіло декілька льодяних списів, нанизуючи їх як комах. Швидко. Підкріплення ворогів ще не встигло вибігти, а двійка чоловіків вже були мертві. Я обернувся, та Сайла вже і там поспіла: крижана хвиля рвонула по бруківці, атакуючи бандитів. Висота хвилі була на рівні колін, тому нападаючи відбулися ще легко - втративши нижні кінцівки по коліно. Крики болю пролунали по вулиці і я почув як до нас поспішають патрульні. Дідько, це останнє, на що я хотів витрачати час! Але і тих придурків треба допитати…

- Тікаємо?

На моє запитання Сайла здивовано на мене подивилась і дістала медальйон на видне місце. А потім пішла до поранених бандитів, щоб їх зв’язати. Добре, чекаємо, так чекаємо. Поки магеса була зайнята, оглянув на два трупи. Списи вже зникли: з закляття вичерпалась магія. Чисте вбивство: крові немає, бо магія підморозила тіло, залишаючи акуратну діру. З точки зору сили – Сайла виросла на голову з минулого разу. І не тільки в магії, а я й в характері. Особливо, бачачи, як вона без жалю і страху зв’язує безногих бандитів з замороженими ногами.

- Ані руш! – крикнув один з стражників, оглядаючи побоїще.

Прямо дежавю…

Штаб-квартира «Ігрис»

- Лазар помічений в Ламарі, підготуйтеся до спецоперації! Нікому з ним не контактувати! І зв’яжіться з Веландом, попередьте його!

Джонатан поспішав до капсули, роздаючи накази своїм підлеглим та колегам. На такий випадок в нього були всі повноваження, щоб віддавати прикази.

Повторна зустріч з новими союзниками авжеж нервувала, особливо знаючи про можливу смерть. Проте він не відчував ніякого трепету перед їх силою і богом. Щоб то не була за сила, але Джонатану вдалося домовитися з лицарями про допомогу проти «брудного темного». А якщо підключити до цього бургомістра, то Лазарю не довго залишилось.

Чоловік посміхнувся, коли кришка капсули над ним зачинилась. Ці бовдури йдучи на поводі своїй віри та гордості стають простими маріонетками в їх руках. І хай так буде надалі.