Проєкт Лазар 2

Другого добити мені не дали. Георгій кричав, прикривав своїм тілом, але врятував молодого хлопця від безболісної загибелі.

- Чому ти так чиниш? Вони ж беззахисні!

- Це вороги, - я роздумував залучити Гуру до вбивства фіренців. Так священик не встигне відреагувати. Тим паче, ще двійка валялася в лісі. - І щойно прокинуться, спробують вбити мене.

- Це діти, вони просто виконують свій обов'язок!

- А я свій.

- Дай мені з ними поговорити, - благально попросив Георгій, мабуть відчувши мої наміри. - Я зв'яжу їх, вони не зможуть заподіяти тобі шкоди.

- Добре, але якщо я відчую небезпеку - уб'ю.

Поки священик перетягував бранців і зв'язував їх, я стягнув мерців в одну купу з кіньми. Дивлячись на обличчя фіренців і їх обладнання, зміг доповнити склад лицарського загону. У зброєносців теж була ієрархія, судячи з нашивок: один старший і два молодих для навчання. Проте старших я прикінчив.

Звісно, не забув зняти речі з супротивників. Оголяти їх не став, а ось обладунки, зброю, гроші та біжутерію зі священика відклав убік. Гура зжерла частину коня, і я відрізав шматки м'яса зі стегна і попереку тварини, попросивши монстрика притримати їх поки що в себе. Як і думав, тиск на ядро не збільшився, якщо предмет ховала Гура. Але водночас підсвідомо зрозумів, що покликана істота не зможе довго утримувати інші предмети, якщо це не їжа. Схоже, тут більше справа у свавіллі тіні, ніж якісь магічні обмеження.

Озирнувшись на всі боки й не побачивши священика, прислухався до оточення. Чотири живі істоти неподалік у лісі. Георгій вирішив влаштувати осторонь невеликий табір? Гаразд, скоро почне темніти, не завадить відпочити, але для початку треба позбутися тіл.

Полум'я спрацювало як треба, підживившись моєю магічною силою, воно перетворило мерців на попіл. Так, а тепер час розібратися з трофеями. Для початку запхав обладунки в мішки з ремінцями, які були в сумках у зброєносців. Провозившись з десяток хвилин, у мене вийшло зменшити багаж до двох мішків і однієї великої сумки забитої різним дріб'язком. Звичайні ножі та мечі, а також деталі броні зброєносців, залишив валятися в загальній купі. Не так вони мені й потрібні.

Хоча варто визнати, набрав непогані речі. Навіть металевий баклер зняв з руки старшого зброєносця і тут же підв'язав ременями собі на руку.

Поки складав речі зрозумів, що поставивши мітку на загиблих людей, я не відчув сильних змін, хоча раніше з'являлися нові тіні, проте зараз було щось інше. Але для більшого розуміння, треба буде заглибитися в себе.

А тепер думки геть, можна почати експеримент.

Для початку опустив у тінь сумку. Стало важче за відчуттями, немов натиснули на нутрощі, але терпимо. Випустив невелику хмару темряви в кущі - чаклувати міг, але обсяг мани зменшився. Схоже, вага об'єктів безпосередньо впливає на займаний обсяг мани в ядрі. Точно! Це ж як тоді, коли я закликав перших тіней! Такий самий принцип утримання мани.

Взявши мішок, частково занурив його в тінь і тут же потягнув назад, завалившись обличчям у траву. Дідько! Я насилу перекинувся на спину. Усі сили пішли в нікуди і з'явилося сильне виснаження. Схоже, коли мені не вистачило мани, використовувалася життєва сила. Ще помру з цими експериментами!

Повалявшись з десяток хвилин, зміг піднятися. Судячи з того, що руху в таборі Георгія немає, принаймні ніхто не намагається втекти.

Прислухався до себе, схоже, я можу ще взяти кілограм десять, не більше, але тоді позбавлю себе можливості чаклувати, чого не хотілося б. Подивився на мішки. Хм... закопати їх чи що? Заржавіють у землі, шкода. Але й тягати тяжкості не хотілося. Можна, звісно, повернутися в селище і віддати все Мирону, але це занадто довго. Гаразд, зранку вирішу.

Піднявши трофеї, покрокував до табору. Було важко, кожен комплект обладунків важив під тридцять кілограмів, а до них ще деякі речі зброєносців і частина пристойної зброї. Я думаю, там і всі п’ятдесят кілограм на мішок буде. Ще й не відновився до кінця, після експерименту...

Поки допер до табору, дихання збилося: хрипів, як загнаний кінь. Скинувши мішки на краю невеликої галявини, спробував віддихатися. Георгій лише здивовано подивився на мене і повернувся до казанка, продовживши помішувати вариво.

- Що робиш? - віддихавшись, нарешті можу запитати.

- Відвар для послушників, заспокоїть їхню свідомість.

- Краще б для нас щось корисне зробив, - проворчав я, підходячи до бранців і перевіряючи мотузку. Усі троє прив'язані до дерева і зі зв'язаними руками, священик постарався на славу. А ще я відчув сліди мани. - Ти зачарував їх?

- Трохи, - обличчя Георгія, що стояв над вируючим казанком, мало зловісний вигляд. - Що із загиблими?

- Цінні речі тут, - кивнув у бік мішків. - Тіла спалив.

На цьому розмова припинилася. Колишній найманець, знявши казанок, взявся відпоювати полонених, а я, витягнувши з тіні сумку, дістав невелику сковороду без ручки. Спочатку не зрозумів, що за збочення, потім здогадався, що в спеціальну виїмку вставляється палиця, щоб перемістити пательню. Фіренці були підготовлені до походів, тому начиння в них вистачало. Хоча частину я все одно викинув...

Струмок протікав недалеко, навіть біля багаття я чув дзюрчання води. Поки споліскував сковорідку і наповнював флягу, попросив Гуру помити м'ясо. І тієї ж миті ляснув себе хвостом по лобі. Це ж я міг її попросити тягнути мішки, а не самому надриватися!

Тінь впоралася чудово, дрібна моторика в неї розвинена, як треба. Навіть доручив їй нарізати на шматки, відправивши подумки, яку товщину потрібно. Вона впоралася, хоча думав, будуть із цим складнощі.

Повернувшись, поставив сковорідку на вогонь. Георгій усе продовжував потроху вливати в людей свій відвар. Я б навіть подумав, що він їх хоче отруїти, але сенсу в цьому ніякого немає.

- Простіше було добити, - пробурчав я, розігріваючи олію й обмазуючи спеціями м'ясо.

- Ти даремно настільки жорстокий, - священик підняв голову фіренця, акуратно з кухля вливаючи відвар. Молодий хлопець слухняно ковтав, так і не прокинувшись. - Якби вони були дівчатами, твоя думка змінилася б?

Я тільки хмикнув на це, закинувши конину в гаряче масло. У сумках зброєносців були і овочі, і зачерствілий хліб, тож сьогодні можна не економити й наїстися. Краєм ока помітив рух, один із хлопців прийшов до тями. Він тут же спробував піднятися, але мотузка міцно тримала. Максимум, що міг зробити бранець - озирнутися.

- Не виривайся, - тихо попросив Георгій. - Чекай поки всі прокинуться. Інакше він тебе вб'є.

І кивок у мій бік. Я зустрівся поглядом із хлопцем і бачив там лише побоювання. Але коли він помітив тінь, що сколихнулася піді мною, очі розширилися від жаху. Кмітливий малий. Хм... а якщо так подумати, я не сильно старший за них. А знаючи вплив цього світу - може навіть молодший.

Перевернувши м'ясо, сів на колоду біля багаття і почав протирати ножі. Якщо мій меч не потребував обслуговування, то інше спорядження краще берегти. Броню протерти і змазати м’ятним розчином, а зброю наточити. Добре, що Мирон підточив метальні ножі, мені ж залишалося тільки пройтися кілька разів точильним каменем і протерти. Все-таки ці малюки багато разів мене виручали.

Чомусь раптово згадалися хлопці, які мені подарували їх і навчили кидати. Ех... гарного вам переродження.

- Що відбувається?! Відпустіть мене!

Раптово закричав один із бранців. Георгій спробував заспокоїти зброєносця, але він розбушувався ще більше, вимагаючи звільнення. Я задумливо розглядав ніж у руці, хлопця рятувало тільки те, що він не був у зоні видимості. А ось перший, хто прийшов до тями, мене прекрасно бачив.

- Ларат заткнися або нас зараз прикінчать! - прошипів фіренець.

- Хто? Пілігрим? Хах! Та цей старий нічого не може зробити!..

- Гура налякай його.

Істота, що вилізла з моєї тіні, попрямувала до дерева з бранцями. Найближчий хлопець до мене стиснувся від жаху, ставши молитися своєму богу.

- Єдиний спаси і збережи...

- Нір, ти чого? - не на жарт стривожився фіренець. - Мені не видно, що...

Гура швидко наблизилася до обличчя галасливого хлопця, клацнувши зубами.

- А-а-а-а-а!

Крик перервався раптово, схоже, від страху хлопець знепритомнів. Зате прокинувся третій.

- Що відбувається... ох, Єдиний допоможи!

- Заткнулися всі! - не витримавши, гаркнув я. Георгій докірливо дивився на мене, але було плювати. - Хто зараз відкриє рот без дозволу, здохне.

Нарешті настала тиша. Зітхнувши, повернув Гуру в тінь і зняв сковорідку з вогню, поставивши невелику каструлю для майбутнього чаю.

- Навіщо ти так, вони всього лише діти...

- Слухай, святеннику, - нерви й так на межі після цих криків, а тут він зі своїми моралями. - Ти не вчиш мене життя, а я не лізу в твої проповіді. Інакше, хтось не прокинеться на світанку.

- Злий ти, - буркнув священик.

- Зате живий, - підчепив ножем м'ясо, відправив собі до рота і вже прожовуючи, додав: - І ситий.

Поки я набивав собі шлунок і робив чай, Георгій тихо спілкувався зі зброєносцями. Навіть галасливий не кричав, коли його розбудили. Я їв і слухав. Хлопці заливалися солов'єм, щоб вижити, особливо бачачи, що за їхні життя відповідає пілігрим.

Загалом, їхня місія не стала для мене сюрпризом. Розворошити гнізда гулів за допомогою артефакту і направити їх на найближчі околиці. Ми якраз їх спіймали, коли вони поверталися перевірити свої результати з одним із гнізд. І це все заради того, щоб створити хаос у Намії. Уже можна було прикінчити фіренців без докорів сумління. Якби не одне «але».

Зброєносці повністю підкоряються лицареві, приносячи клятву вірності в храмі. І це не якісь прості слова, а магічна печатка, що зв'язує людей. Прямо рабство якесь. Нашкодити людям зі святою міткою вони ніяк не можуть, а це поголовно всі жерці, лицарі й аристократи.

- Дві зими мене не було, а стільки всього змінилося, - приголомшено вимовив Георгій, досі не вірячи в те, що відбувається. - А як ви на службу потрапили?

І тут відкривається інша картина, ще страшніша. Простих людей змушували йти на службу, тавруючи їх, як рабів. «Усі повинні приносити користь в ім'я Єдиного!» - це слова одного з верховних жерців.

Ці молоді хлопці були призвані з одного міста. І встигли прослужити лише рік, як були відправлені з місією. Схоже, останньою для них.

- І що збираєшся робити? - раптово звернувся до мене Георгій.

- Я? Це ти вирішуй, - відхлебнувши чай, скривився. Гаряче. - На них стоїть печатка, якщо її не зняти, вони будуть рабами священиків. І хто знає, як промили їхні мізки...

- Нам не промили! - втрутився зброєносець, але тут же затих під моїм поглядом. І тихіше додав: - Якби не печатка, я б утік давно.

- І я.

- Я теж.

Георгій важко зітхнув. Уся трійка бажала свободи, але чи не обман це? Залишається дізнатися на практиці.

- Можу спробувати зняти печатку, але нічого не обіцяю.

Поки священик готувався до якогось ритуалу, я привалився спиною до дерева, проводячи оцінку внутрішніх ресурсів. Мене цікавило, чому ж після накладення печатки, я не відчув нову тінь, яку міг закликати, адже я затаврував людину.

І що більше я вивчав себе, то більше схилявся до того, що фіренців захищав їхній бог. Точніше збочена рабська печатка. І так думав, доки не потягнувся до Гури, яка задоволено бурчала. Її сила зросла на чверть, це відчувалося за ментальною аурою, яку вона випромінювала. Не зрозумів...

Вирішивши нічого не вигадувати, подумки запитав у Гури, коли і як вона стала сильнішою. У відповідь же мені прийшов момент, коли тінь билася з небезпечним яскравим ворогом, постійно уникаючи ударів іншої великої і яскравої істоти. Поміркувавши, впізнав у цьому жреця і лицаря. Схоже, посилення відбулося під час мого першого вбивства з міткою. А другий спосіб отримання сили - моє вбивство нерухомого ворога. Це тепер так заклинання працюватиме, посилюючи Гуру? Загалом, я не проти мати одного розумного і сильного союзника, ніж десяток тупих тварюк.

Шкода, звичайно, я на всіх не ставив прокляті мітки, це в гарячці бою просто вилетіло з голови.

І ще було одне, бачення Гури дало мені змогу зрозуміти, чому коня вперше я зміг убити, а з вершником - ні. Уся справа в їхньому спільному підживленні: лицар насичував силою світла тварину, захищаючи її, а кінь же... розумів вершника? Однак, другого я розбив досить швидко, а це не так уже й важливо.

- А-а-а-а! - раптово закричав один зі зв'язаних бранців, над якими схилився Георгій.

- Добити вирішив? - з цікавості, піднявся і підійшов до хлопців. Усі були у відключці й живі. Хіба, що одного з них зараз били легкі конвульсії, немов від розряду струмом.

- Не можу зняти, варто почати розплутувати - страждає тіло.

- Так просто зруйнуй або заміни.

Бачачи золотисту печатку на шиї у зброєносця, я підніс пальці до неї і поставив магічну мітку, проте вливаючи в неї більше сил, ніж потрібно.

- СТІЙ!!!

Але було пізно. Зброєносця з диким криком вивернуло дугою, я навіть почув тріск мотузок, які натягнулися. Георгій став швидко читати молитву, а я ж просто втупився на фіренця. І в глибині душі мені було зовсім їх не шкода.

Що-небудь зробити ми не встигли, хлопець затих. Я наблизився, мацаючи пульс, підсвідомо очікуючи отримати мерця, але ні. Живий, пульс хоч прискорений, проте головне, що він є. А от печатка із золотистої перетворилася на маслянисто чорну - вона пульсувала в такт серцебиттю.

- Що ти наробив...

Тихо прошепотів Георгій. На його слова зброєносець різко розплющив очі, втупившись на священика. А потім повільно перевів погляд на мене. В нього була потемніла зіниця, де на манер печатки пульсували відгомони темряви. Через кілька секунд вивчення, хлопець прохрипів:

- Наказуйте, хазяїне.

Що? Якого дідька відбулося? Я ж просто перебив магічну печатку своєю і вона не повинна контролювати свідомість. Хоча, якщо функціонал залишився тим самим…

Поки я думав, Георгій кричав. Насамперед на мене, потім на округу і схоже на свого бога. На мій подив, не почув жодного мата. Ми з наверненим зброєносцем мовчки дивилися за словесним концертом священика. Паралельно, я планував, що робити далі. Все-таки хлопця зі мною зв'язало міцно - тонка нитка контролю йшла через печатку на його нервову систему. Найменше бажання - і фіренець скрутиться від найсильнішого болю. Або помре.

- Ти себе усвідомлюєш? - не звертаючи уваги на Георгія, присів поруч зі зброєносцем.

- Так, - із затримкою, але він відповів.

- Як тебе звати? - імена інших я знав із розмов: Нір і Ларат, а цей тільки наприкінці прокинувся. І одразу потрапив під експеримент із печаткою.

- Балот, хазяїне...

Я поморщився, якщо Гура фактично створена істота з моєї сили, то тут... повне підпорядкування.

- Виходить так, хлопче, контролювати вас, як святенники, я не планую, мислити й думати, дивлюсь, ти здатен самостійно. Єдина умова твоєї свободи - не шкодити мені. Зрозуміло?

- Ти й інших хочеш навернути?!

- А ти знайшов ще один спосіб зняти печатку? - у відповідь тільки пихтіння. - Відправлю їх у селище, нехай там відпочинуть і оговтуються, а потім най котяться на всі чотири сторони.

- Але... їм же боляче. Треба в них запитати!

- Вони погодяться, пілігриме, - вставив своє слово Балот. - Якщо темний не зрадить свого слова.

- Я вже за цим простежу, - Георгій процідив крізь зуби, примружившись дивлячись на мене.

Я знизав плечима, теж налякав мене. Ці хлопці взагалі мені не здалися, навіть священик може з ними піти. А так, позбавлю себе проблем у майбутньому і святенника заспокою. Підійшовши до Ніра, начебто його так звали, влив ману з міткою в його печатку. Знову хлопця стало крутити і знову дикі крики на всю округу. Якщо так подумати, почуй нас хто, подумають, що тут катують людей.

Коли крик затих, помацав його пульс. Живий, але без свідомості. Зв'язок також виник, отже, все як треба. Будити Ніра не став, як і розв'язувати, варто спочатку закінчити з останнім.

А ось балакучий фіренець не пережив звернення. Почав кричати від болю і різко заткнувся, переставши дихати. Як підозрюю, його серце не витримало навантаження і просто зупинилося. Травматичний шок штука страшна, якось я відразу про це не подумав. Георгій знову почав гарчати на мене, але вистачило погляду, щоб заткнути святенника. Не до його проповіді, тим паче, він сам нічого зробити не міг.

І було ще одне, я відчув різкий стрибок сил. У голові з'явилося знання, як ставити подібні печатки самому, використовуючи свою мітку. Проте болю такого сильного не буде, як зараз. Бррр… це я вже можу підкоряти іншу людину своїй волі? І навіть якщо вони загинуть, я все одно порцію сили для розвитку. З'явилася думка, прирізати когось із фіренців, щоб перевірити теорію, але глянувши на хлопців, відкинув цю ідею. Не настільки ж я монстр. Та і Георгій ляже кістками, але не дасть когось вбити.

Був ще один момент: зараз я ввібрав життєві сили загиблого від мітки, а раніше, в бою, порцію сили отримала Гура. В чому тоді різниця? Відповідь прийшла ніби сама собою - печатка. Пряма прив'язка на мене. Ця нитка не просто так зв’язувала нас, даючи мені повний контроль.

Роздуми не заважали розв'язати бранців і залишити їх Георгію. Потім, взявши казан, пішов по воду, все ж таки в нашому загоні прибуло. Священик сам зголосився поховати мерця, мені ж було без різниці. Хлопці мають прийти до тями, перш ніж обговорювати що-небудь, тому їх посадили біля багаття. Те, що вони не зможуть нашкодити мені - відчував крізь зв'язок. А ось втекти... сумніваюся. Сил після навернення у них майже не залишилося, бо енергія на зміну стихії бралось з їхнього організму напряму.

Коли повернувся, біля багаття панувала затишна атмосфера. Фіренці тихо сиділи, втуплячись в полум'я, вони спробували встати, побачивши мене, але зупинив їх жестом. Закип'ятивши воду і заваривши чай, роздав наверненим. Хоч і насторожено, але хлопці прийняли кухлі. Так і сиділи в тиші, поки не повернувся Георгій. Його поглядом можна було пропалювати наскрізь, але я навіть вухом не смикнув.

- Що далі? - священик був напружений, фіренці теж напружились, намагаючись не дивитися на мене.

- Як що? Ночуємо, вранці вони, - я кивнув на зброєносців. - Хапають мішки зі спорядженням і тягнуть їх у селище. Можете озброїтися тим, що там є або на полі битви знайдете.

- Спасибі, хо...

- Лазар! - з риком поправив Балота. - Звертайтеся до мене на ім'я. Продасте здобич Мирону, поділіть гроші. Якщо вийде, мою частину відправте в гільдію Ламара, ні - залиште собі. Також розкажіть Мілі про ваше завдання й обставини, нічого не приховуйте. До речі...

Я схаменувся і витягнув амулет. Який там при сутичці з лицарями? Червоний, начебто. Стиснувши його, я відчув, як магічний імпульс вирушив у бік селища. Подивившись на два інших, натрапив поглядом на загоновий медальйон. Де зараз Химера? Прислухався: на північному сході відчувався велелюдний галас. Хм, досі в місті? Треба буде спробувати почаклувати над амулетом, може вийде щось змінити в ньому.

Поки я розбирався з амулетами, решта мовчки пили чай. Тому спокійно продовжив:

- Далі, робіть, що хочете: можете також вирушити в Ламар, де зустрінемося. Можете залишитися в селищі або повертатися у Фірен, - хлопці здригнулися, почувши назву своєї держави. Точно не підуть туди.

- Ось так просто?.. - здивовано запитав Нір. - Ви нас відпустите?

- Вибач, мітку прибрати не можна, - священик похмуро кивнув на це. - А няньчитися з вами бажання в мене немає. Мені й пілігрима з головою вистачає.

- Гей! Я ж врятував їх!

- Бачите, - свою усмішку прикрив кухлем. - Можна сказати, завдяки йому ви зараз страждаєте. Я хотів одразу вас прирізати.

На цьому розмова припинилася. Зброєносці залишилися думати під наглядом Георгія, я ж, взявши до рук амулет, занурився в медитацію. Відстежувати напрямок, це звичайно, добре, але хотілося б і поспілкуватися. Схоже, знаючи мене, Шакра спеціально залишив медальйон відкритим до змін. Наче пропонуючи мені втілити свої ідеї.

Розуміння, як відправити повідомлення – було. Та сама передача думок між тінями в підпросторі, залишилося тільки сформувати і відправити, як сигнал. Чим я і займався майже всю ніч. Після підзарядки від смерті фіренця, енергії було повно, звісно, завтра може бути гірше, але одну ніч переживу.

Уся складність виявилася в конвертації емоції в енергетичний конструкт. Та-а-ак, ось зараз би стала в пригоді теорія від Шакри, із задоволенням би послухав. Довелося надавати відтінок магії, роблячи його теплим, ніжним і приємним. Думаю, на тому боці зрозуміють. Закінчивши формувати сигнал, відправив його по сліду. Мана пішла в амулет і більше нічого. Хм, сподіваюся, спрацювало.

Залишивши медальйон в сторону, вирішив подивитись вікно характеристик. І воно мене здивувало:

«Раса: Карашець. Вік: 24

Професія: молодший жрець

Клас: бойовий маг

Сила: ???? (взяв і зламав, як тепер це виправити?)

Спритність: ти вже не людина

Розум: прислужник бога

Обсяг мани: високий

Ядро магії: розвинене

Магічна сила: висока (твоя теорія правильна, смертний)»

З цього виходить, що Загрей читає мої думки і... щось пішло не так.