«Тіні Вулиць»

Ніч, як горілка — гірка до блювоти,

Пил і сморід вгризаються в груди.

Вулиця матом плює: «Сука, здохни!» —

Тут кожен — хижак, або просто паскуда.

У барах горілка тече по столах,

Хрипить у кутку пісня пʼяного барда.

Повії сміються, а в поглядах — крига,

В їх рухах спокуса, розпуста й принада.

І знову повільно заходить Вона,

Крізь дим сигарет, п’яний гамір і бруд.

Її силует — як лезо під ребра,

А очі шепочуть: «Мене ти забудь…»

Весь світ цей туман й гнила маячня,

І сміх тут смердить, як з канави сміття.

Я знову тону в її грішних очах,

Мов у склянку, розбиту об мокрий асфальт.

Я п’ю за печаль, за свій біль і за втому,

За місто, що шанс не дарує нікому.

Вся правда — у вині, у багні й диму,

А істина — в темряві, вічно в капкані.