Світло старого маяка

Розділ 16

Ранок після розмови настав дуже швидко, проміння сонця мерехтіло на листочках яблуні, яка справді заглядала у вікно кімнати де спав Аарон, його перша зустріч із дивом про яке говорив вчора дідусь, у цьому дні відбулась.

Аарон прокинувся з задоволенням у собі, воно було досить відчутним навіть для нього. Майже цілий останній рік, кожен ранок був для нього чимось похмурим і небажаним, а тут щось інше, якесь бажання скоріше побачити на власні очі кожне диво, що творить Бог. Він зустрівся своїми очима з мерехтінням на листі яблуні, дав зігріти себе промінню сонця і посміхнувся чекаючи у своєму ліжку на дідуся.

***

Тимофій з Аароном були наповнені чудовим настроєм і альтруїстичним бажанням зробити щось прекрасне. Одразу по сніданку вони вирушили до Анелії, щоб взяти її з собою, дівчинка була готовою і сповненою такими ж відчуттям і бажанням, як і її друзі. Після усі разом зробили ще одну зупинку в магазині, щоб придбати усе потрібне для покраски і розмальовки стін у лікарні. І вже після швидкої та цікавої закупки відправились до лікарні.

***

- Привіт мій друже! - усміхнувся привітно Тимофій.

- Привіт Тімка, ти знову тут, чого я ще тобі не набрид? - усміхнувся Филип.

- Бачу тобі краще, слава Богу, радий бачити тебе таким!

- Ну звісно, причетний до моєї усмішки, тому краще!

- А що ти хотів? Щоб я бачив це все, як тебе болить душа більше за серцевий м'яз? Ну ні, краще не питати твоєї згоди, бо коли людина при смерті і їй необхідна операція то в людини не питають дозволу, а роблять операцію, щоб врятувати їй життя!

- Відколи ти записався в лікарі?

- Відколи моєму другові знадобилась допомога!

- Я дякую тобі! Насправді я тобі дякую!

- Я не вважаю, що зробив щось велике, а тільки те що мав зробити, щоб допомогти своєму другу!

- Не очікував, якщо чесно, я ніяк не думав побачити їх, хоча дуже цього хотів!

- От і чудово! Краще розповіси, як у вас все пройшло?

- Насправді це довгоґа розповідь, сам розумієш роки минули було багато всього, а з тим усім було і багато слів!

- І сліз!

- І сліз! - повторив Филип.

- То скільки ти ще тут плануєш перебувати? Маяк потребує господаря!

- Маю тобі сказати щось!

- Так так, що вже в тебе тут сталося?

- Завтра мене перевозять до обласної лікарні!

- Як? Хто? Чому? - здивовано видав Тимофій.

- Мої діти забирають мене до себе, так би мовити під свою опіку!

- Це ж чудово Филипе, але для мене це неочікувана новина!

- Та не кажи, для мене теж, там буде більше обстеження, і якщо що то повезуть до столиці, але сподіваюсь що обійдемось обласними спеціалістами!

- Чудово, але стій все ж потрібно робити операцію?

- Скоріше всього, що так!

- Думав, що все обійдеться без неї!

- Та бачиш, як воно буває! Найцікавіше, що ще вчора з ранку я не бачив себе здоровим, не відчував в собі радість, не хотів виздоролювати, щоб жити, а вже цього ранку, все навпаки, і все це завдячуючи тобі!

- Ей, ну це все зрозуміло, але не припусуй мені ніяких заслуг, от прошу тебе. Я знаю, що ти зробив би так само на моєму місці, тому я дуже радий, що не помилився!

- Навіть я зневірився у всій цій ситуації, а ти ні, ти продовжував вірити!

- Бо деколи лише віра здатна втримати наше життя від краху!

- Це правда, що ж я хочу сказати тобі головне, маяк залишається тобі!

- Отакої, ну це ж усе твоє життя!

- В тому і справа, я не можу залишити його отак просто аби кому, я можу довірити його лише тобі!

- Постій, ну ти ж повернешся, вже здоровим і повним сил!

- Признаюсь тобі, що я в цьому сумніваюсь, я розумію усю складність моєї ситуації, тому не плекаю надій, хоча після примирення з дітьми мені б хотілось ще трішки пожити! - зізнався з сумом в очах Филип.

- Мабуть ти зарано себе хорониш, думаю ти просто себе накрутив!

- Знаю тебе і твою здатність розвіювати хмари смутку, тому бажаю щоб ти знав, що маяк залишиться тобі, за всі питання не переймайся, попрошу сина, щоб він їх владнав!

- Я обіцяв тобі про нього подбати, тому будь спокійним, усе буде добре!

- Звісно що все буде добре, я тобі довіряю!

***

Після навідування до Филипа дідусь Аарона зустрів головного лікаря в коридорі, який приязно розмовляв з дітьми. Треба ж і не потрібно його шукати, подумав про себе Тимофій.

- Добрий ранок Михайло Михайлович!

- Добрий, пане Тимофій, а ми тут трохи розговорились!

- Так це мій онучок Аарон, а це внучка моєї подруги можна сказати, що рідна!

- Ми вже познайомились!

- То вони вже розповіли вам навіщо ми тут?

- Ні, але я здогадуюсь! - відповів лікар.

- Чудово, то шо там стосовно нашої розмови? - запитав усміхнено Тимофій.

- Бачу ви грунтовно підійшли до своєї пропозиції з усією відповідальністю, власне як і слід підходити до всіх справ!

- Ми намагаємось бути відповідальними, хто як не лікар розуміє це краще за інших!

- Дозвольте вас запросити до свого кабінету! - промовив Михайло Михайлович.

- Якщо це потрібно, будь ласка!

Вони залишили дітлахів в коридорі. Аарон і Анелія відверто бажали вже почати, щось творити, але їм довелось ще трішки почекати.

- Сідайте будь ласка!

Тимофій присів.

- Я не знав, що це ваша дитина!

- Абсолютно не дивно, ми знайомі кілька днів! - відповів усміхнено Тимофій.

- Перелом?

- Так! - знову спокійно відповів він!

- Вибачте, я просто як лікар запитую!

- Я розумію!

- Давно?

- Майже рік!

- Зрозумів! - промовив лікар.

- Бачу ви чимось збентежений?

- Правду кажучи так!

- То чим саме?

- Чому таке стається з невинними дітьми?

- А чому вирішили, що я знаю відповідь?

- Не знаю, просто мене непокоїть таке питання, чесно кажучи мене болить це! - зізнався лікар.

- Думаєте що мене не болить, чи не болить мою дочку, чи мого зятя, чи не боляче Аарону? Хлопчина бажає всього лише бути як інші і не відчувати себе вантажем, хоча він ніколи для нас ним не стане!

- Я відчуваю як це, я знаю що це коли твоя дитина немічна! - неочікувано зізнався Михайло.

- То ви знаєте як це? - запитав розгублено Тимофій.

- Рік тому в моєї шестирічної дочки виявили рак!

- Вибачте мене! - Тимофій відчув себе ніяково.

- Ні не вибачайтесь, я сам викликав вас на таку розмову, якщо так можна сказати!

- В житті не без страждань!

- Так оце пане Тимофій мене і турбує, ви зараз влучно сказали, що в житті не без цього!

- Не без страждань! - повторив Тимофій.

- Але чому вони є, чому так? - запитав з відчаєм на обличчі лікар.

На заміну серйозному і поважному лікарю прийшов чоловік повний розпачу, чуйний батько, у якого рвалось серце за долю рідного дитяти. Перед Тимофієм сидів чоловік, який знав що таке мати немічну дитину, що таке відчувати її біль і переживати його кожного дня, навть тоді коли це дитя спить, а ти залишаєшся щоб подивитись як воно спить і задаєшся питанням: "чому воно страждає?"

- Михайло Михайлович, я прожив доволі не просте життя, відверто скажу, що бачив майже все в житті і не буду приховувати, що багато чого дізнався за цей коротки час, але все ж залишаються питання на які ні я ні будь хто інший не знаємо відповіді! Моя сива борода зовсім нічого не говорить, вона не показник, що я знаю відповіді на такі важкі питання, вона лише натякає, що людина яка її носить задавла їх собі швидше за вас!

- Просто вчора ви скзали, що ви християнин, а сьогодні я зустрів вашого внука, тому вирішив поговорити з вами і можливо отримати хоч якесь пояснення всьому цьому?

- Може, є ще дещо, що наштовхнуло вас звернутись до мене? - подивився на нього Тимофій.

- Гаразд, вчора після нашої розмови мене майже одразу викликали до операційної, у мене видалась надважка операція, я ледь не втратив людину на операційному столі. Звісно таке трапляється в житті хірурга але такого в моєму житті ще не було, це перший такий випадок, тому я завжди був впевнений, що будь яка моя операція пройде успішно. Мабуть вчора я виглядав занадто самовпевненим почувши від вас слова: "хай Бог допомагає"!

- Слава Богу, що ви справились, але я правда не маю чіткої відповіді ви ж зрозумійте мене!

- Але може хоч щось у вас є? - обнадійливо запитував лікар.

- Якщо я скажу вам, що знаю особистість яка може відповісти вам на ваші питання, ви повірите мені?

- Звучить як сюрреалізм!

- Я відвертий з вами як і ви зі мною пане лікарю! - серйозно запевнив його Тимофій.

- Гаразд!

- Ця особистість - Бог!

- Ви насправді стосовно Бога?

- Абсолютно, хіба, що ви не вірите в Його існування!

- Ну не те щоб я був атеїстом, але точно що не набожна людина!

- Потрібно це виправляти! - усміхнувся Тимофій до лікаря.

- А якщо у мене немає часу для знайомства з ним?

- Не сприйміть це за образу, але будь ласка не будьте зухвалим, це справді не на користь людині, знайте, що Він вже зазначив вашу зустріч, вона лише питання часу!

- Ви знаєте, щось більше ніж інші?

- Знаю, що Господь любить нас від початку віків, а ми Його любимо лише коли бажаємо від Нього отримати диво. Коли отримуємо те чого прагнемо то знову забуваємо про Нього, а Він тим часом продовжує нас любити, хоча має повне право відректись від нас через нашу зраду. Але Він цього ніколи не зробить, бо полюбив нас ще до того, як ми полюбили Його!

"Ми любимо Його, бо Він перше нас полюбив."

(Біблія, перше послання Апостола Івана 4:19)

- Ви справді думаєте, що це Бог допоміг мені не втратити пацієнта і не згубити людського життя?

- Думаю, що так, це Бог!

- Довести це неможливо! - заперчив лікар.

- Але й спростувати важко чи не так?

- Можливо, я ще цього не знаю!

- На все свій час! - промовив свою улюблену фразу Тимофій.

- Тоді дочекаємось прояснення!

- Ви маєте для нас новину?

- Я мушу вибачитись, але я не підіймав вашого питання вчора на лікарському зборі!

- Що ж я зрозумів, тоді справді чекатимемо на прояснення!

- Сподіваюсь ви не образитесь на мене!

- Звісно що ні, я чекатиму на вашу позитивну відповідь!

- Дякую, я памя'таю про це і думаю, що сьогодні ми з колегами обговоримо вашу запропоновану ідею, а зараз мені вже пора йти!

- Дякую вам!

- Це я вам дякую за розмову, але питання страждань для мене залишилось відкритим!

- Я впевнений, що ви знайдете для себе відповідь!

- Головне, щоб донечка була здорова!

- Як звати вашу донечку?

- Ліза, її звати Ліза! - відповів лікар з усмішкою щастя на обличчі.

- Дуже гарне ім'я!

Попрощавшись з лікарем Тимофій покинув кабінет і розповів сумну новину для дітей, очі яких горіли бажанням малювати і фарбувати. Діти були засмученими, але просто так здавтись вони не хотіли, тому порадившись з дідусем який хотів зайнятись обновленням маяка, вусі разом відправиись до узережжя моря, щоб поскоріше вже зайнятись ділом.