Світло старого маяка

Розділ 2

Цілий сонячний день вони провели в автомобілі, що мчав по дорозі з розумною швидкістю. Спека відчувалась, але кондиціонер справлявся зі своїм прямим обов'язком, відганяючи тепле повітря з консервної банки, на яку перетворюється кожен автомобіль спекотного літа. Прохолодний чай і морозиво допомагали не зійти з глузду спекотною дорогою, тому кожна зупинка на авто заправці не обходилась без смачного морозива. Були і вимушені зупинки, адже вагітна Олена їх потребувала, але дорога для неї склалась добре, що для Максима стало справжнім благословінням, він менше переживав за дружину, адже все було гаразд.

Дістатись дідуся до вечора родині таки вдалось з Божою допомогою, хоч подорож і була далекою, та попри усе вони дістались за визначений час, що тішило їх. Максим старався робити менше зупинок, хоч і всидіти довгий час на одному місці було важко, але вони старались, щоб доставити Аарона чим скоріш. 

Дорогою Аарон встиг розмавлювати кілька сторінок свого блокноту, основний напрямок його думок був спрямований на небо і зорі, що він власне і відображав у своїх малюнкових творах. То люди що літають, то хмари на яких живуть люди, завжди його персонажі були необмеженими у своїх можливостях і просторі. Ні, вони не були героями кміксів чи книг, вони були глибоким відображенням його болю і бажання, які він старанно завуальовував у простий малюнок з кричущою душею.

- Вже майже приїхали! - промовив стомлений від керма і дороги Максим.

- Слава Богу, нарешті ми вдома! - зітхнула Олена, побачивши на горизонті будинок свого батька.

- Невже сьогодні буде щось окрім дороги, спеки і морозива? - не менше зітхнув Аарон, прагнучи скоріше вже покинути нудне авто.

- Звичайно буде! - усміхнувся Максим.

- Хіба, що дині і кавуни! 

- І кавуни і дині, усе буде любий, ти знаєш як дідусь вміє смачно готувати! - зазначила Олена.

- Знаю, це правда. - погодився Аарон. - Давайте я вгадаю, що він нам приготував, запечена риба з грибами в сметанному соусі, баклажани і кабачки в соусі карі, ну або курячі стейки! - прогнозував голодний Аарон страву сьогоднішньої вечері у дідуся.

- Мені здається, що буде курка, соковиті стейки ммм, що може бути краще? - озвучив свій прогноз батько.

- Це просто тобі хочеться стейків! - усміхнулась його дружина.

- Так ти мене розкусила! - усміхнувся Максим.

- А що б хотіла ти люба і наш малюк? - запитав він.

- Відпочинку любий, просто відпочинку! - посміхнулась вона стомлено.

- Ще трішки люба і відпочинеш! - Максим потиснув її долонню на знак рзуміння, як їй не легко в цьому стані.

- А я б хотів запечену рибу грибами в сметанному соусі із сиром! - прозвучало від Аарона.

- Впевнена буде все, що ти перерахував! - усміхнулась мама і машина зупинилась.

- Приїхали, слава Богу! - промовив Максим зупинивши автомобіль.

Маленьке село було не зовсім селом, скоріше хутором, зате красивим, неподалік моря, так що можна було чути його хвилі і відчувати його запах. Дороги тут були не найкращі, але затишні, по обидві їх сторони росли яблоні, черешні і сливи, смачні і соковиті. Тут було справжнє місце віддалене від міста і його зручностей, але затишніше і спокійніше, смачне і свіже, чого ще потрібно для насолоди душі і тіла?

Батько Олени одразу ж вибіг на вулицю, почувши шум двигуна і звук щебня, який вилітав із під якісних шин автомобіля. Чоловічок високого зросту із сивою бородою, яка була гарно вистрижена, Тимофій завжди полюбляв виглядати гарно, особливо щоб його борода була підстрижена і неважливо, що він жив сам у селі де майже нікого немає. Він зняв очки і побачив своїх рідних на яких так довго чекав.

- Моя доню, це ти? - усміхнувся він на усі свої чудові зуби, радісно крокуючи їй на зустріч.

- Це я татусю! - вона підійшла до нього поцілувала і ніжно обійняла.

- Привіт моя дівчинко! - обійняв її теплими батьківськими обіймами Тимофій.

- То бачу, що на пенсії мені сумувати не прийдеться! - поклав він руку на вагітний живіт своєї дочки Олени.

- Дай Боже татусю! - промовила вона зітхнувши.

- Усе буде добре! Чуєш мене? Усе буде добре, Бог не залишає своїх дітей! - обійняв він її ще раз і поцілував!

- Хочу вірити в це! - відповіла вона.

- Привіт тату! - привітався Максим.

- Здоров сину! - потиснув його руку Тимофій. - Як доїхали?

- Та дякувати Богу усе гаразд! - відзвітував його зять.

- Я молився за вашу дорогу і ваш приїзд, щасливий, що ви тут!

- Ми теж раді бути у вас! 

- А де мій Аарон? - запитав він.

- У машині! - відповіла Олена, кивнувши, щоб він підійшов до нього.

Тимофій зрозумів, що заабувся і підійшов до авто в якому сидів його улюлений внук.

- Я думав про мене вже й забули! - сказав Аарон побачивши дідуся.

- Привіт капітан, радий тебе бачити Аароне, я чекав на твій приїзд! - тепло промовив дідусь Тимофій, простягнувши до нього свою стару, але ще таку міцну руку.

- Привіт дідусю, я теж радий тебе бачити, але я не хотів їхати до тебе! - привітно, але щиро відповів Аарон, простягнувши дідусеві свою ще дитячу руку.

- Я розумію про що ти Аароне, але я чекав тебе! - Тимофій поглянув в Ааронові очі, так що тому здалось, що дідусь намагається заглянути йому просто в душу.

- Добре, що ти не сказав: "Я знав, що ти приїдеш"! Це було б мега смішно! - промовив він з іронічною усмішкою.

- Ні ти що, я не знав! Я був впевнений у цьому! - усміхнувся йому дідусь, щоб розвеселити хлопця і не концентрувати увагу на його стані.

- Ти як завжди діду, доречі якщо ти приготував до нашого приїзду рибу з грибами, то я повертаюсь, ця дорога не варта того! 

- Звісно ти повернешся, коли прийде час повертатись до школи, в кінці літа! - спростував усе Тимофій.

- Чому я маю провести з тобою отут усі свої канікули? - подивився на нього Аарон, очікуючи від дідуся вагомого аргументу, щоб йому тут сподобалось.

- Хоча б тому, що я тебе люблю, мій Аароне! - усіхнувся дідусь Тимофій своєму онукові, в очах якого проблиснула іскра.

- Ну гаразд, але я страшенно голодний, тому витягуйте вже мене звідси! - промовив Аарон.

Максим відкрив багажник і дістав Ааронів візок, Тимофій взяв свого онука, міцно обійнявши переклав із занудного заднього сидіння авто в якому йому довелось промучитись цілий день в його вже нажаль звичний, але неосяжний розумом візок. 

- Ну як ти? - спитав дідусь.

- Нарешті я покинув це важке авто, воно тиснуло мене увесь цей час! - видихнув з полегшенням Аарон.

- Я радий! - промовив Тимофій.

- Ну що мої рідні, запрошую вас до столу, я готувався до вашого приїзду, тому залишайте своє авто просто так, тут немає жодних крадіїв, як власне і немає людей, тому до столу!

- Дякуємо татусю! - промовила Олена.

Максим дістав найнеобхіднішу сумку, залишивши все інше на завтра, сьогодні вечеря і сон, на сьогодні вистачить.

- То хто там хотів запечену рибу з грибами? 

- Усі ми! - відповів Аарон, відчуваючи смак печеної риби в повітрі.

- Тоді до столу! - Тимофій взяв Аарона і вони пішли на святкову вечерю.

Цегляний будинок пофарбований у білий колір, що з часом перетворився у кремовий гостинно приймав сьогоднішніх гостей у свої володіння. Красивий навіс, такого ж самого кремового кольору, що продовжував комфорт дому світився жовтими лапочками, які нагадували велетенських світлячків. Під навісом був стіл і лавочки, де можна було чудово проводити свій час. На столі красувалась їжа, точніше вечеря, які Тимофій приготував власноруч до приїзду своїх рідних.

Коли всі всілись за стіл, Тимофій помолився дякуючи за їжу і приїзд свої рідних, благословивши їхнє вечірнє спілкування. А потім усіх обслужив, щоб ніхто не залишився без його уваги і турботи, а головне без соковитого шматка запеченої риби.

- Яка вона смачна, це варто того, що ми перлись через усю країну до тебе! - заявив смакуючи рибу Аарон.

- Аароне, я ж просила тебе бути вихованим! - поглянула на нього мама.

- Усе добре доню, не переймайся, хай смакує їжею і насолоджується моментом з вами, а поьім ми зробимо з нього справжнього моряка! - промовив їй тихенько Тимофій.

- Сподіваюсь татусю, бо вже немає жодних сил, я люблю його більше себе, але після того що сталось, я наче втратила контроль над ним, ми втратили контроль і свою зону віжповідальності, я вже не знаю що нам робити, мабуть я просто погана мама! - промлвила вона відклавши вилку і переставши жувати, на її очах ледь не набігли сльози, та Тимофій швидко її притиснув до себе і відвернув набігаючи сльози.

- І не таких виховували, а твій синочок, просто зламався, я зроблю усе щоб він був здоровим! - втішив її батько.

- Господи, татусю як це важко, коли це звучить у всіх сенсах! - Олену почали брати емоці жалю і безпорадності, але батько знову її втішив!

- Ти втомлена моя дівчинко, тобі потрібне повітря, прогуляйся в саду, а потім в ліжко!

- Так це правда, я втомлена, я піду, дякую татусю! - вона обережо підвелась із за столу і пішла пройтись садом, щоб заспокоїтись перед сном.

- Люба чекай, не хочу щоб ти замерзла! - гукнув її Максим і побіг за нею, щоб дати свою куртку.

За столом залишився Аарон з дідусем Тимофієм, смакуючи вечерею незважаючи ні на що.

- Ну як тобі вечеря? - запитав дідусь.

- Смачно, дуже смачно! - відповів Аарон витирючи серветкою рот.

- То ти вже не шкодуєш, що приїхав?

- А я і не шкодував, просто хотілось вибрати більш підходящий спосіб щоб провести канікули!

- Залишитись вдома? - посміхнувся дідусь.

- Хоч би й так! А що в цьому такого? Таким як я не потрібне море, ні гори, ні подорожі, мені потрібен спокій і все! - зазначив зітхаючи підліток.

- А якщо ти помиляєшся? Саме таким як ти, все це не просто потрібно, а необхідно! Усе, що ти назвав якраз таки й дарує спокій, спочатку тіла, а потім і усієї душі, повільно проникаючи глибше і глибше з кожним подихом і хвилиною прожитою в місцях моря, гір чи рівнин, головне подалі від міста і людей з поганими поглядами! 

Аарон завмер, слухаючи слова дідуся, а потім промовив:

- Якщо хочеш, щоб ми подружились, і мирно провели разом час, облиш спроби навіяти мені свою віру і свого Бога! - зазначив підліток із сердитим поглядом. - А коли ти дідусю захочеш мені щось таке розповісти, то просто поглянь на мене, і запитай себе: "чи існує мій Бог, який дозволив, щоб таке сталось із моїм онуком?"! - закінчив сердито ображений Аарон.

- Люблю тебе мій хлопчику! Тобі час відпочити, бо дорога і справді важка! - усміхнувся дідусь, не ставши вступати в дилему зі своїм внуком, який був і справді не в найкращому емоційному стані.

- Дякую за вечерю, вона справді була дуже смачною!

- Дякую, що був щирий зі мною! - Тимофій поклав свою руку на плече Аарона, а потім підвівся.

- Давай допоможу тобі, і відведу до твоєї каюти, де ти поселишся на час нашої літньої подорожі!

- Вперед! - відповів Аарон і дідусь відвіз його до будинку.