Світло старого маяка

Розділ 9

- То як ти тут опинився? - запитала Анелія в Аарона.

- Батьки привезли до дідуся!

- А самі кудись поїхали! - закінчила дівчинка.

- Точнісінько так, але в моїх вагома причина! - пояснив Аарон.

- Що може бути важливішим за власну дитину? - емоційно запитувала Анелія.

- Теж власна дитина! - відповів він абсолютно спокійно.

- Оу я все зрозуміла, в мене теж те саме, моя сестра закінчила школу і батьки залишивши мене у бабусі, поїхали з нею влаштовувати її у доросле життя! - говорила дівчинка з досадою в тоні.

- Ну це ж нормально, нічого такого не сталось, щоб ти так розчаровувалася у їхньому вчинку. Коли ти закінчиш школу, їм прийдеться так само піклуватись про твоє становлення у житті, навчання, місто, місце проживання і безпеки, усе добре!

- Так, але хочеться бути разом!

- В мене не те саме, якщо що!

- А що в тебе? - з цікавістю запитала дівчинка.

- Їм би такі турботи, як твоїм. Адже вони зараз переживають про стан малюка, який в черві моєї матері, тобто мій братик, чи сестричка!

- Оу, вибач я є не знала! - вибачилась Анелія.

- Та все добре, сподіваюсь все буде добре! - промовив з надією Аарон.

- І я сподіваюсь, я молитимусь за них! - промовила співчутливо дівчинка.

- Ти справді в це віриш? - здивовано глянув на неї хлопець.

- В що саме? В молитву чи в Бога, Який її чує? -

- І в те, і в інше!

- Звісно я вірю в Бога і силу молитви, а ти що не віриш? - відповіла Анелія без жодних сумнівів.

- Я вже занадто дорослий для таких казочок! - гордо брикнув Аарон, намагаючись показати свою гордість.

- Яких казочок? Не говори дурниць, і взагалі ніколи так не говори, Бог це не казка! Тому будь обережний зі своїми словами! - промовила насторожливо дівчинка, намагаючись вгомонити Ааронові зайзнайсьво і наглість.

- Ну гаразд, гаразд не казка, а міф! - продовжив діставати її Аарон.

- Ну все годі, а то ми посваримось! - продовжила зупиняти його Анелія.

- Гаразд, гаразд не ображайся тільки, цього мені ще не вистачало!

- Не говори так більше, не смій! - поглянула на нього з усією своєю серйозністю тринадцяти літня красунечка.

- Чого ж ти так сильно заступаєшся за Бога?

- Бо я Його люблю і не дозволю тобі отак просто і необдумано молоти своїм язиком, ти ж ображаєш Його, тому краще замовчи!

- Кого того кого немає?

- Зараз тебе вдарю от ченсно ти дограєшся! - суворо попередила вона Аарона.

- Не треба, я вже й так побитий життям! - посміхнувся він.

- Ой поглянь на нього, я зараз скажу тобі образливу річ, а ти подумай про це. Ти не в тому положенні, щоб отак говорити про Бога, подивись на сабе і задумайся хіба не Його милість, що ти живий я не знаю, що з тобою сталось і ти пробач мене від усього серця, але якщо б ти не мав життя втративши його, це було б краще? - промовила Анелія.

- Однозначно було б краще, адже це не те життя, яке бажають люди і яке б я побажав кому небуття із усіх людей! Розумієш? - спокійно відповів Аарон.

Анелія мовчала дивлячись на Аарона, а потім присіла не зводячи з хлопця очей і промовила:

- Пробач, пробач, я навіть не знаю, що змусило тебе сидіти в цьому візкові, а я отак легковажно говорю про те чого не знаю і не відчуваю, пробач мене я не мала так говорити мені дуже соромно! - промовила з великим жалем на обличчі і в голосі дівчинка, ледь не плачучи своїми гарними очима.

- Усе гаразд, усе добре, облиш, не плач. Я не ображаюсь, я ж теж колись був як ти, вірив у доброго дідуся на Небі, тобто Бога. Молився до нього, думав що він ось десь, там і спостерігає за мною, бачить мене, але потім я зрозумів що все це не так, тому я звільнився від цього! - Аарон намагався усе пояснити доволі філософсько і по-дорослому.

- Це мабуть сталось після того, як ти опинився в цій металевій штукенції! - вона вказала своїми очима на його візок в якому той сидів.

- Так, саме після цього!

- І що тобі стало краще?

- Що? Ні, але ж...

- Ото ж бо! - Анелія перервала його намагання виправдати своєбачення Бога. - Якщо твоє серце не знайшло спокій, значить усе це самообман і неправда. Бо Бог є і він чує наші молитви, Він бачить наше серце і любить нас навіть тоді коли ми не віримо в Нього!

Аарон мовчав, лишалось лише здогадуватись чи він задумався, чи сердився на свою юну співрозмовницею, але його очі дивились в очі Анелії

- Давай більше не говори так принаймні в моїй присутності про Бога! - попросила його дівчинка.

- Гаразд, я не буду! - пообіцяв їй Аарон.

- А я намагатимусь довести, що твоє життя не страшне і важке, а щасливе і радісне, але це можливо лише коли ти зустрінешся з Богом особисто!

- Особисто, ну що ти говориш, як можна зустрітись з Богом, якщо Він навіть є?

- Я доведу тобі, що Він існує і познайомлю тебе з ним, у нас є на це ціле літо! - твердо заявила Анелія.

- Не трать свої канікули на неможливе!

- "Бо для Бога нема неможливої жодної речі!"

Біблія, Євангелія від Луки, 1:37) - відповіла дівчинка.

На що Аарон лише усміхнувся.

- Давай дізнаємось більше одне про одного! - запропонувала Анелія.

- Давай! - усміхнувся Аарон.

- То ж ти дитина з сім'ї християн?

- Ну майже, хоча мої батьки не такі тверді у своїй вірі, як от мій дідусь. Він справді твердо стоїть на своїх поглядах, що заслуговує на повагу. Мої батьки не настільки сильно віруючі, як він! А ти от із тієї сім'ї, що справно відвідує храм чи церкву протягом кожного тижня?

- Так, ти вгадав, я саме з такої сім'ї! - відповіла дівчинка.

- Не це було не важко! - усміхнувся хлопець.

- Я рада, що це помітно!

- Тобі там не нудно?

- Я вже звикла до довгих проповідей стареньких дідусів, але в нас багато і молодих служителів, тому церква велика і цікава! - пояснила Анелія.

- Зрозуміло!

- То що ти полюбляєш? - запитала Анелія в Аарона.

- Зорі! - відповів він

- Подобається астрономія?

- Дуже!

- Зорі завжди чарують, усіх людей на всіх континентах! - промовила дівчинка.

- Вони прекрасні! - відповів захоплено Аарон.

- Але вони лише невиразне світіння в порівнянні зі своїм Творцем! - усміхнулась Анелія.

- Хто зна! Краще розкажи, що подобається тобі? - тепер він поцікавився у Анелії.

- Багато чого, мені подобається!

- То розповідай, я послухаю! - попросив він.

- Люблю книги, деколи грати на фортепіано, також подобається писати маленькі історії, а ще малювати! - закінчила Анелія.

- Я теж люблю малювати! - додав Аарон.

- Чому одразу не сказав? - скривила своє обличчя дівчинка.

- Не знаю чому! - виправдався він

- Що малюєш?

- Зорі!

- Та що ж тобі ці зорі, а щось інше?

- Ніколи не пробував, щось інше!

- А даремно, можеш мені показати хоч щось? - попросила вона.

- Так, але з собою немає, вдома в дідуся є!

- Ну сподіваюсь, що ти мені їх покажеш як найскоріше!

- Вони вдома, і якщо ти прийдеш в гості то я покажу тобі свої малюнки!

- Якщо ти запросиш, буду лише рада трохи вирватись з цього будинку! - пояснила Анелія.

- Тоді домовились!

- Згадала, планувала сьогодні піти в поле і наловити метеликів, що скажеш га? Класна ідея!?

- Так, мабуть класна!

- Ти що зануда?

- Анітрохи! - виправдався Аарон.

- Тоді підем по метеликів!

- А це недалеко?

- Не зовсім, там якщо ще трішки пройтись, то видно маяк, старий такий, але гарний, він мені дуже подобається, мабуть як і всім іншим, хто його бачить!

- Пройтись трішки і все!... - засміявся Аарон

- Що тебе так насмішило?

- Я ж на колесах, забула? - він стукнув по своєму візку.

- Тю та хіба то така проблема?

- Ну знаєш тобі легко говорити зі своїми ніжками, а я от так не можу!

- Та все в тебе тут ось, тут, а не тут! - вона спочатку вказала пальцем на голову, а потім на ноги Аарона.

- Ти серйозно? Бачиш я сиджу і встати просто так не можу, а ти говориш, що все отут! - Аарон теж приклав свого пальця до своєї голови.

- Поки ти не повіриш в свої ноги тут, то оце так і залишиться!

- Та що ти знаєш!?

- Ей заспокойся, я не для того познайомилась з тобою, щоб сваритись, а щоб дружити. Тому давай триматись одне одного і все буде добре. Нам потрібні незабутні канікули і чудовий відпочинок!

- Згоден!

- Тому давай допомагати одне одному в цьому!

- Вибач! - промовив Аарон і тут одразу ж почувся гав від Промінчика, який сховався від сонця в садовій прохолоді.

- Вибач за таке пряме питання, але давно ти так?...

- На колесах? - закінчив хлопчина

- Ну, або можна й так сказати!

- Ще немає і року! - відповів він навпрочуд спокійно.

- Я зрозуміла, ти вибач, що питаю таке, але мені хочеться знати, що з тобою сталось?

- Так я розумію, але дуже не люблю цю тему, тому зараз не хочу про неї говорити, можливо потім, колись, я тобі розповім!

- Вибач!

- Добре, усе добре!

- Тоді давай я покажу тобі свої малюнки! - запропонувала Анелія

- Залюбки подивлюся на них! - усміхнувся Аарон і Анелія пішла до будинку по свої малюнки.

***Позашляховик зупинився біля будинку Світлани, Тимофій встигнув повернутись до обіду. Увійшовши до її двору він побачив свого онука разом із Світланиною онукою, вони переглядали малюнки і щось активно обговорювали.

Аарон був радісним, легка усмішка на його вустах була щирою, його очі світились і горіли життям. Як добре, що в нього з'явився друг його віку, справді це піде йому на користь і допоможе у вликих змінах, подумав про себе Тимофій.

- Привіт юні і усміхнені Аарон і...

- Анелія! - продовжила дівчинка.

- Анелія, яке гарне у вас ім'я, я пам'ятаю вас ще зовсім маленькою разом із старшою сестрою, ви проводили канікули у бабусі!

- А от я вас нажаль не пам'ятаю, ви дідусь Аарона? - запитала Анелія.

- Так я дідусь Аарона, Тимофій!

- Ааа так ви той самий, бабуся розповідала про вас, і з усього я дізналась, що ви дуже хороша людина! - усміхнулась дівчинка.

Тимофій засміявся не втримавшись від таких відвертих щиростей Анелії, і дивився на неї своїм поглядом.

- Цікаво що вона розповідала? Дякую за такі слова, але про вас вона теж багато розповідала, бабуся страшенно вас любить і пишається вами, але я вам нічого не казав юна леді! - закінчив він шепотом, щоб Світлана нічого не почула.

- Ой та дякую, це ж бабуся, я теж ї люблю. Мабуть я скажу вам теж щось таємне... - продовжила Анелія, вказавши Тимофію, щоб він нахилився бо інформація вкрай секретна.

- І що ж, це таке? - він нахилився, до дівчинки, щоб почути, що вона скаже.

- Здається ви їй подобаєтесь. Вона частенько говорить про вас і коли говорить то її очі світяться, а посмішка сяє. Але прошу вас мене не видавати, щоб зберегти мені безтурботні канікули! - закінчивши вона усміхнулась.

- Оу звичайно я збережу цей секрет, але думаю, що усе це вам лише здається юна леді! - посміхнувся дідусь Аарона.

- Як би не так пане Тимофію, як би не так, попрошу вас довіритись моєму жіночому чуттю! - запевнила його Анелія.

- Ну гаразд, дозволю собі довіритись вам!

- Що ж, дякую що довіритись мені! - усміхнулась вона задоволено.

- Ахах, що? - розсміявся Аарон - Прийшов на канікули, а тут такі повороти, літо обіцяє бути цікавим!

- Ей заспокойся, не галасуй, це ж секрет! - нагадала йому Анелія.

- Аароне, бачу ти теж не сумуєш! - звернувся до нього дідусь.

- Та ні не сумую, доречі дідусю, наші імена схожі!

- Бо починаються на однакову букву?

- Набагато цікавіше, їхнє значення однакове, вони обидва означають "світло", а точніше "світлих людей" чи особистостей. Чи це не цікавий факт дідусю? - промовив він погладжуючи Промінчика.

- Безсумнівно дуже цікавий факт!

- Саме так, що є досить цікавим! - додала Анелія.

- Дивлячись на вас по-іншому і не скажеш, а знаючи вас то взагалі жодних сумнівів виникнути не може, стосовно значення ваших імен!

- Який ти молодець, ти якраз встигнув до обіду! - озвалась Світлана.

- Воно само якось так вийшло! - відповів він.

- Що там з Филипом? - запитала Світлана.

- Слава Богу, зараз все добре, але взагалі в цілому не дуже! - відповів він.

- Ой Господи, дай йому сил і підкріпи його, так а що діти? Вони знають, що з ним, що він у лікарні зараз?

- Сьогодні після візиту до Филипа, я зателефонував його сину Ігорю!...

- І що? - з величезною цікавістю і турботою запитала вона.

- Та нічого, сказав, що зателефонує сестрі!

- І все? То вони хоч приїдуть? Він хоч занепокоївся? - не припиняла засипати його питаннями Світлана.

- Я думаю що приїдуть! - відповів Тимофій присівши на лавочку, що була в саду.

- Ти так говориш, бо віриш у це!

- Вірю, завжди потрібно вірити, бо інакше в цьому світі не можна, віра допомагає знаходити найкраще там де його немає! - промовив він.

- Давай будемо обідати! - промовила господиня.

- Залюбки! - усміхнувся Тимофій.

Світлана пішла за їжею, поки усі чекали на неї, а Анелія пішла вслід за бабусею, щоб їй допомогти, так що Аарон і дідусь залишились без них.

- Дідусю, ми хочемо сьогодні, сходити по метеликів, на широке поле!

- Чудова ідея!

- Ти підвезеш нас? - попросив він питаючись у дідуся.

- Підвезу, тим паче мені по дорозі, їду до маяка!

- Чудово, нам буде легше дістатись! - зрадів Аарон.

- Филип ще не дав йому ім'я, не встигнув! - промовив дідусь, дивлячись на онука, що пестив собачку у своїх ніг.

- Доречі, забув сказати, ми дали йому ім'я!

- От ви шустрі, і яке воно?

- Промінчик, його запропонувала Анелія, адже наші імена, як ти вже знаєш означають - світлі, то він буде Промінчиком!

- Гарна ідея і чудове ім'я для цього малого красунчика! Бачу ви подружились?

- З Промінчиком, ще вчора!

- Я про Анелію! - зробив уточнення дідусь.

- Анелія, цікава особистість! - промовив Аарон.

- І не тільки особистість! - додав дідусь.

- І не тільки особистість дідусю, а потенційний друг! - промовив хлопець.

- Я радий за тебе!

- Юшка з вашої риби панове! - втрутилась ненавмисно Світлана, несучи до в своїх руках каструлю з якої точився пар.

- Який аромат! - промовив Тимофій.

- Щось надзвичайне у цій каструлі! - додав Аарон.

- Гав - гав! - Промінчик теж не залишився без коментаря.

Слідом за бабусею йшла її внучка, несучи головну страву, таку знайому Ааронові, запечену рибу під сметанним соусом, аромат якої досягав будинків усієї їхньої вулиці.

Після усіх приготувань, всі вони всілись за обідній стіл, Тимофій звершив молитву і після молитви вони приступили до смачнющої трапези, приготовленої Світланиними руками.