Світло старого маяка

Розділ 3

Наступний день настав тихо і спокійно, з яскравими променями сонця і смаком самого моря. Олена проснулась першою, а за нею інстинктивно і її чоловік Максим, захотівши чогось попити і подихати свіжим повітрям. Вийшовши на двір і опинившись під красивим навісом де вчора проходила їхня вечеря вона побачила свого батька, який встав раніше за всіх, а це означало, що не вона проснулась першою. Приємний вітерець повіював з моря, наче море навмисно його послало, щоб красиво розвіювати шовкове волосся Олени, яка зустрілась із ним в саду.

- Добрий ранок татусю! - привіталась вона, ще трішки сонна.

- Добрий ранок моя дівчинко! - обійняв він її.

- А я подумала, що прокинулась першою! - усміхнулась вона.

- Та ні моя дівчинко, я тут ось готую сніданок! - Тимофій порався біля власноруч зробленої печі, що стояла за навісом. - Але ти не ображайся, що я встав раніше! - усміхнувся їй батько.

- Так люблю коли ти жартуєш, мені не вистачало тебе останні дев'ять місяців! - вона обійняла свого батька, як маленька дівчинка, незважаючи, що сама вже була мамою.

- Моя красунечко, мені теж тебе не вистачало і твоєї сім'ї, мені надзвичайно прикро і боляче з того, що тобі прийшлось пережити. Тобі, Максиму, Аарончику прийшлось жахливо майже останній рік, сказати розумію і зрозуміти, це мій обов'язок батька і дідуся, але признаюсь чесно, я ніколи не зрозумію цієї болі і важкості, яку вона спричиняє у твоєму серці! - Тмофій завжди був відвертим і щирим зі своєю дочкою.

- Татусю мені страшенно важко, я не знаходжу більше в собі сил, я стараюсь посміхатись, але в середині мене пустота, яка заповнила мою душу! Я давно вже втратила мир у своєму серці, я навіть відчуваю, як втрачаю Бога, і те як наші з Ним відносини руйнуються. Мої молитви не приносять втіхи і спокою, вони розбиваються хвилями об міцні скелі берега, який зветься - сумнів! Я б хотіла здатись, але я не можу у мене є Аарон і малюк, якого Господь нам дав! - вона поклала руки на свій живіт і ніжно доторкнувшись, погладила його.

- Моя донечко, не дозволяй невірству проникати в свою душу, я знаю, що тобі важко, але ти маєш розуміти, що це не могло статись без волі Бога. Якщо це сталось, то Господь це дозволив, це означає, що уся ця подія з Аароном не сталось тому, що Він відволікся контролюючи ваше життя, чи тому, що розлюбив вас, а тому, що Він дозволив цьому статись. Усі думки, які виникають у твоїй голові це не Боже відкриття на ситуацію, а отруєні стріли диявола, який хоче завоювати твоє серце і витіснити Бога звідти, користуючись неправдивими аргументами по відношенню до того, що сталось у твоєму житті! - пояснював Тимофій.

- Я розумію, але так важко триматись здорового розуму, і вірити в Його любов коли бачиш свою дитину в інвалідному візочку, яка ще вчора ходила, а сьогодні вона втратила не тільки частину себе, своїх можливостей, але й частину твого серця, яке не виходить із болю! - Олена дивилась на свого батька, своїми очима кольору моря і прагнула отримати хоч якусь відповідь, щоб заспокоїти своє серце.

- Це не твоя вина, і не вина Макса, взагалі не ваша вина і тим паче це не Господня провина, що твоє дитя в інвалідному візку, тобі потрібно зрозуміти, що неможливо пояснити справжню причину наших страждань і вони не приходять тому, що ми їх заслужили, зовсім ні. Є величезне закулісся духовного світу, якого нащастя ми не бачимо, але воно має величезний вплив на нас, так само як і ми маємо певний вплив на нього! - говорив тимофій, смаживши морських мідій.

- Я вже почала схилятись до того, що усе це нам за наші гріхи і провини, ми отримали таке покрання, що наше дитя сіло у візок! - промовила ледь не плачучи Олена.

- Моє дитя не вини себе, ніколи, ти прекрасна мати і твій чоловік прекрасний батько. Вам слід розуміти, що дозволивши цьому статись, Господь хоче щось сказати вам занадто важливе, те чого просто так не зрозуміти коли все у нашому житті прекрасно, хоче щось показати, відкрити, щоб ви зрозуміли наскільки Він всемогутній і люблячий Господь саме до вас! - усміхнувся її батько.

- Хочу щоб це було саме так мій батьку, хочу вірити, а не сумніватись, хочу щоб Аарон став на свої ноги і пішов, а потім побіг і не зупинявся, щоб він не ображався на Бога і нас, адже ти бачиш що з ним стало, а я і мій Макс нічого не можемо зробити! - промовивши це вона похилила свою голову від незнання, як бути далі.

- Я все бачу і навіть більше ніж ти моя дівчинко, саме тому ви тут. Хочу щоб ти згадала одну історію з Біблії. Пам'ятаєш що трапилось з праведним Йовом, який маючи достаток, багатство, друзів, господарство, родину в один день втратив усе? - подивився на неї батько.

"І сталось одного дня, коли сини його та дочки його їли та вино пили в домі свого первородженого брата, то прибіг до Йова посланець та й сказав: Худоба велика орала, а ослиці паслися при них. Аж тут напали сабеї й позабирали їх, а слуг повбивали вістрям меча. І втік тільки я сам, щоб донести тобі... Він ще говорив, аж прибігає інший та й каже: Халдеї поділились на три відділи, і напали на верблюдів, та й позабирали їх, а слуг повбивали вістрям меча... І втік тільки я сам, щоб донести тобі... Поки він говорив, аж набігає ще інший та й каже: Сини твої та дочки твої їли та вино пили в домі свого первородженого брата. Аж раптово надійшов великий вітер з боку пустині, та й ударив на чотири роги дому, і він упав на юнаків, і вони повмирали... І втік тільки я сам, щоб донести тобі... І встав Йов, і роздер плаща свого, й обстриг свою голову, та й упав на землю, і плклонився, та й сказав: Я вийшов нагий із утроби матері своєї, і нагий повернусь туди, в землю! Господь дав, і Господь узяв... Нехай буде благословенне Господнє Ім'я! При всьому цьому Йов не згрішив, і не сказав на Бога нічого безумного!"

(Біблія, книга Йова 1:13-22)

- Пам'ятаю татусю! - кивнула вона головою, даючи зрозуміти, що пам'ятає цю історію.

- Найголовніше, що він сказав моя люба донечко, звучало так: "Я вийшов нагий із утроби матері своєї, і нагий повернусь туди, в землю! Господь дав, і Господь узяв... Нехай буде благословенне Господнє Ім'я!"...Головним була його реакція на катастрофу у власному житті, а не катастрофа, адже у Йова було правильне розуміння Бога, і самого себе, своє положення у всесвіті і всесильність Бога, це важливо розуміти, що не ми володарі своєї долі, не ми тримаємо у своїх руках життя, долю і світ, а Бог і ми не належимо собі, але належимо Богові! Усе що Він нам дає і що навколо нас це все Його і належить Йому, навіть ми, ми нічого не маємо, ми голі, ми не можемо Його докоряти і звинувачувати, правильне розуміння Бога, дає відповідді на безліч запитань, яких у нас людей занадто багато! - усміхнувся Тимофій і погладив свою донечку, як маленьку дівчинку по голові.

- Татусю мені важко це зрозуміти у цій ситуації! - промовила сумно Олена.

- Розумію донечко, але ти мусеш це прийняти, адже від цього залежить твоє життя і життя твоїх дітей! - наголосив на цьому її батько.

- Я постараюсь! - промовила вона ледь не плачучи.

- А пам'ятаєш, що він тоді сказав, коли навіть хвороба почала його вбивати? - знову запитав її він.

"І вийшов сатана від лиця Господнього, та й ударив Йова злим гнояком від стопи ноги його аж до його черепа... А той узяв собі черепка, щоб шкребти себе. І він сидів серед попелу... І сказала йому його жінка: Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога і помреш!... А він до неї відказав: Ти говориш отак, як говорить яка з божевільних!... Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем? При всьому тому Йов не згрішив своїми устами..."

(Біблія, книга Йова 2:7-10)

- Так пригадую батьку! - відповіла вона.

"Чи ж ми будемо приймати від Бога добре, а злого не приймем?"

- Чому ми хочемо приймати леше добро, благодать і благословіння, ми хочемо отримувати лише найкраще від Батька якого любимо, а коли приходять страждання то обурюємось і не хочемо цього прийняти дорікаючи Господа за це. Але деколи найкраще для нас це і є страждння, після яких ми отримаємо набагато більше за те, що мали до приходу страждань, тому, що Він любить нас і випробовує нашу віру, наше життя, нашу відданість Його слову, хоче показати вихід і світло в кінці темряви. Моя доню проблема не в Бозі, проблема у нас, у нашому серці і у відношені до Бога, адже якщо наше серце буде Його любити, то ми будемо вдячні за все що Він дає і чому дозволяє статись з нами у нашому житті. Бог не дає нам більше ніж ми можемо знести, і пережити, але в міру наших сил!

"Досягла вас спроба не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її."

(Біблія, Перше послання до Коринтян 10:13)

- Мабуть я вже не знайду цих сил, які потрібні, щоб пережити усе це! - засмутилась вона через зневіру.

- Я допоможу тобі їх знайти! - промовив з підтримкою батько Олени.

- Татусю я навіть не знаю, що нам з Максимом робити!

- Просто залишити мені Аарона і все, більш нічого донечко! 

- Я не впевнена, що це хороший вчинок з нашого боку! 

- Доню моя, я хочу допомогти, я знаю, що вам це зараз потрібно, тому дозволь мені це зробити. За мене не переживай, я ще в силах справитись з Аароном, і його станом теж, тому це взагалі не має тебе турбувати. Просто залиши його мені, а я вже впораюсь з Божою допомогою, адже без Бога тут ніяк не обійтись, як і взагалі в житті людини не обійтись без Бога. Він може без нас, а ми без Нього не можемо!

- Дякую татусю, що ти викликався допомогти, але я переживаю, як це все пройде. Боюсь залишити його самого на тебе, боюсь і за тебе, щоб не лишити тебе з ним на одинці! - говорила трохи розгублено Олена від незнання чи хороша це ідея, залити Аарона в дідуся на канікули.

- Доню усе буде гаразд, ти думай про маленьке творіння, що дав тобі Господь у твою утробу, це зараз найважливіше, що може бути, а з Аароном потрібно витерпіти чи мало всього, поки він зміниться. Ти зараз цього зробити не можеш, а я можу, у мене є час і сили дякуючи Богу ще дозволяють, так от поки вони є, потрібно діяти, а не чекати коли діяти буде запізно! - запевнив її батько.

- Мабуть ти правий татусю, я переживаю за малюка і бажаю, щоб він був здоровий, а з Ароном це дається мені важко. Я люблю Аарона, просто зараз я справді безсила і боюсь втратити дитину яка в мені, хай Бог збереже народити її нездорову через постійні нерви, переживання і стреси! 

- Взагалі, що там у тебе з малюком, можна мені знати? Вибач можливо лізу не у свої справи, але так як ти моє серце я повинен знати правду, якою б вона не була, щоб знати про що молити Бога у молитах за своє кохане дитя! - поглянув на неї серйозно, але з глибокими синіми очима любові її батько.

- Є ризик, що дитинка народиться з вадами! - Олена ледь стримала свої сльози, що набігли в таких самих синіх очах як і у її батька, тримаючи руку на животі, ніби захищаючи маля від усього злого.

- Невже це можливо? - запитав Тимофій із повною серйозністю.

- Можливо, тому потрібний серйозний медичний огляд, і звісно лікування, але все це і Аарон несумісне, тому те що ти запропонував, єдиний справжній вихід із ситуації! - зітхнула вона.

- Нарешті ти мене чуєш доню! - усміхнувся Тимофій.

- Але це не означатиме для Аарона, що я погана мама, яка кинула його, рятуючи себе?

- Ти навіть його не запитала, а вже надумала собі у своїй голові. Упередження не відповідають дійсності, це неправдива інформація, придумана нами доню. Упередження не дозволяють нам бачити людей справжніми, які вони є наспрвді, як і все інше дочого ми їх застосуємо. Твій хлопчина в непростому стані, дотого ж він підліток, в якого почався процес формуваня молодої людини, але повір його серце любить вас, щоб він там тобі не казав!

- Просто я люблю його!

- Знаю, що любиш, але зараз потрібно любити себе і маля більше, адже це життя, тим самим зберегти сім'ю, яка в тебе є, а я буду Ааронові за маму і тата! - знову усміхнувся він своєю доброю усмішкою.

- Дякую мій татусю, що ти в мене є, щоб я робила без тебе? 

- Ти краще спитай, щоб я робив без тебе моя дівчинко? Ти мій скарб як і твоя сім'я, тому я повинен берегти скарб, який подарував мені Господь, тому, що все що ми маємо отримуємо від Нього для того, щоб повернути Йому це знову і закінчити свою місію на землі!

- Дякую Богу за тебе, що ти досі є в мене, що ти поруч хоч і був далеко відправляючись в рейси коли я вже стала дорослою. Пам'ятаєш, як мені було завжди сумно за мамою, часто не вистачало її, я плакала вночі і сумувала, а ти приходив і втішав мене. Ти ніколи не говориа мені, що вона померла, ти завжди говорив, що вона жива і зараз найщасливіша за усіх нас, що вона з Богом. Ти виконував батьківські обов'язки за двох, стараючись з усіх сил замінити маму, ти не одружився на іншій жінці, ти був поряд і завжди був найкращим, таким і є по сьогоднішній день. Ти найкращий тато у світі, я люблю тебе! - вона накинулась і обійняла його з усіх своїх сил.

- Я теж люблю тебе доню, я все життя сумую за Надею, але моя надія живе, і я вірю, що зустріну її на Небесах! - промовив ледь усміхнувшь від давніх спогадів її батько. - Давай почнемо ранок знову, але не так сумно, давай спочатку поснідаємо! - запропонував Тимофій поцілувавши свою дочку Олену.

- Давай мій любий татусю, бо ми вже хочемо їсти! - натякнула вона на малюка, що штовхався в її животі, нагадуючи, що розмови розмовами, а їжа повинна бути вчасно.

- Піду подивлюсь, чи проснувся Аарон! - промовила вона, думаючи про свого сина.

- Давай моя люба, а я поки накрию стіл, сніданок готовий, час починати новий день нашого життя! - усміхнувся Тимофій від щастя, що приймав у себе свою сім'ю - невід'ємну частину свого серця і життя.