Світло старого маяка

Розділ 7

Після того, як Филипа забрала швидка допомога, Тимофій ніяк не зміг заснути. Ця ситуація давила його зсередини, як добре, що він зайшов до нього так вчасно і викликав швидку. Тимофій дуже сильно хотів поїхати з Филипом, але не міг залишити свого Аарона самого в чужій хаті тому відправивши того в лікарню, він вирішив почекати до ранку і вже тоді навідатись до друга.

Аарон заснув не дивлячись на усі обставини, адже був змучений після яскравого і втомленого дня. Поки його онук бачив свій звичний сон, Тимофій сидів на ганку невеликого будиночку і споглядав на небесні нічні простори, навіть маленький собака заснув, який попрощався зі своїм господарем, сподіваючись побачити його знову.

Тимофій молився до Бога і ділився з Ним своїми переживаннями, адже втрачати друга йому не хотілось. Він знаходив усі можливі слова, щоб вблагати Господа дарувати життя Филипу, і щиро вірив у те про що молив. Попереду була довга ніч, а кожна ніч буває надзвичайно довгою, коли так сильно очікуєш на світанок.

Тимофій згадував картини своєї молодості, в яких вони разом з Филипом були ще такими молодими і непосидливими, красивими і сильними, а ще закоханими. Разом навчались в морехідному училищі, разом відправились у перше плавання, разом бешкетували, разом досягали цілей і разом закохались в чарівних дівчат. Вони одночасно познайомились зі своїми єдиними коханнями на все життя, яких любили до цього часу, хоча вже обох їхніх перлинок не стало, а зараз може й не стати друга, що залишився.

Чи то я такий вже старий, чи то час так швидко пливе, що здатен лишити позаду будь який швидкісний корабели, думав про себе Тимофій. Наш час минає, дуже швидко, залишаються тільки спогади, а після нашого відходу немає і спогадів, лише можливо старі фото, які нагадують про нас.

Ми не вічні, хочемо ми цього чи ні, але наше земне життя короткочасне, не встигнеш заплющити очі, як воно минуло. І що ти зробив у цьому житті, що ти встиг зробити, чи зумів ти пізнати вічність? До якої потрапиш після життя.

Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем? Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть! І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно. Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер... Всі потоки до моря пливуть, але море воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти!

(Біблія, книга Екклезіяст 1:3-7)

Справді ми як сонце, подумав Тимофій згадавши слова з Біблії, адже наше життя, як один сонячний день. Наше народження – це світанок, це радість для ти хто на нього чекає, а наша подорож чистим небом – протяжність життя, де нас деколи затуляють хмари, щоб ми не світили для інших коли так потрібні, а наш захід, як захід сонця, красивий, яскравий даруючий надію для когось хто вірить. Коли Тимофій побув наодинці він заснув, щоб трохи набратись сил, для невідомого завтрашнього дня.

***

Сонячне проміння ніжно розбудило Тимофія, на яке він так чекав, воно розбудило його і сповістило, що вже можна діяти.

- Аарончику, просинайся! - торкнувся хлопця дідусь.

- Уже ранок? - запитав він ще зовсім сонний.

- Так вже ранок, потрібно вставати!

- Ще трішки! - намагався він випросити ще пів годинки для сну.

- Іншим разом Аароне, а зараз потрібно вставати! - наголосив дідусь.

- Ти хочеш в лікарню?

- Безсумнівно! - кивнув головою Тимофій.

- Тоді я вже дідусю! - відповів Аарон розуміючи переживання свого дідуся, що було б неможливим ще тиждень тому.

Маленький собака породи Коікерхондьє скиглив, тому Тимофію прийшлось шукати корм і дати йому сніданок. Він був таким милим і хорошим, що сподобався Аарону і дідусю, але часу нього у них не було. Поки собака куштував свій сніданок, Тимофій спробував завести старенький позашляховик, на якому їздив його друг, на що той відповів згодою і завівся після кількох умовлянь повертанням ключа.

Посадивши Аарона біля себе і закинувши візок до багажника, автомобіль рушив зі свого місця і проїхавши кілька метрів зупинився. Аарон поглянув на дідуся, а дідусь на нього, і видавши тонку посмішку своїми вустами відчинив двері.

Маленький собачка біг слідом за ними не бажавши залишатись один, тому вони зупинились. Добігши до відчинених дверей він притиснув свою голову до літньої запашної трави, а потім присів з сумною мордочкою, наче просив їх взяти його з собою.

- Як тебе залишити? - запитав розчулений Тимофій його очами.

Він лише наставив свої вуха вверх і тихо гавкнув, очевидною стала його відповідь.

- Сюди, до мене! - кликнув його Аарон, на що той швидко звівся на свої чотири лапки і підбіг до відчинених дверей Аарона.

Уважно подивившись на Аарона він заскочив до хлопця і старенький позашляховий знову рушив зі свого місця! Наблизившись до села, Тимофій звернув не до дому, а в іншу вулицю, щоб залишити онука іпоїхати до лікарні.

- Аароне я залишу тебе у Світлани, до якої зараз заїдемо і побудеш трохи там. Що ти на це скажеш? - запитав він у нього.

- Ну як знаєш? Але що я там робитиму, чи не краще мене залишити вдома? - відповів він запитанням на запитання.

- В тебе ж уже з'явився друг, тому думаю сумувати не будеш! - усміхнувся дідусь, а сабака гавкнув підтвердивши слова Тимофія.

- Цікаво, як його звати? - запитав Аарон погладжуючи густу шерсть малюка.

- Я запитаю у Филипа, а потім скажу!

- Спитай чи можна за ним доглянути!

- Ти хочеш?

- Я спробую, думаю в мене вийде! - промовив впевнено хлопець.

- Якщо візьмеш відповідальність за нього на себе і піклування у свої руки, то вийде!

- Я хочу дідусю!

- Гаразд, я лише радий таке чути!

Вони підїхали до будинку Світлани і зупинились.

- Ти впевнений, що вона не відмовить, адже такі як я лише створюють проблеми?

- Не всі люди у всьому вбачають проблеми, тому відповідь - ні. Ти знаєш, що вона хороша, та і можливо її внучка теж приїхала, тому тобі тут буде весело і я буду спокійний!

- Добре, я довіряю тобі! - промовив Аарон.

- Це дуже добре, дякую за неї! - усміхнувся дідусь і поспішаючи вийшов з авто.

Гарний будиночок був навколо прикрашений квітами різних сортів, розпилюючи свої аромати на всю вулицю і двір господині.

- Світлано, привіт! - привітався Тимофій.

- Ранок добрий Тіма, боюсь щось сталося, що ти так рано прийшов! - промовила Світлана.

- Не питай, я розповім усе сам! - і він почав пояснювати.

Світлана добре знала Филипа, адже хто його не знав у цім селі, дотого ж вони всі відвідували одну й ту саму церкву, тому вона прийняла це досить глибоко співпереживаючи за свого друга.

- Можна я залишу Аарона у тебе? - попросив її він.

- Звісно можна, тим паче до мене теж приїхала моя онучка з міста тому, їм буде чим зайнятись і гарно провести час разом! - усміхнулась вона.

- Тоді я тобі буду невимовно вдячний за твою доброту! - подякував він.

- Біжи до Филипа, а я передам усім, щоб знали і молились про це! Може яка інша допомога буде потрібна ти теж скажеш! - говорила Світлана.

- Гаразд, добре, тоді я за Аароном!

- Так давай я його побачу! - радісно промовила вона і вирушила на вулицю слідом за Тимофієм.

- Ми вчора впіймали рибини тому я залишаю їх тобі, приготуй все що збагнеш і залишок залиши собі!

- Оу чудово, я приготою обід, тому будемо чекати на тебе, а з тобою і добрих новин!

Він віддав їй рибу і висадивши Аарона з автомобіля разом із собачкою залишив у Світлани, а сам поїхав у міську лікарню.

***

- Привіт Аарончику, ти вже такий дорослий! - привіталась вона.

- Привіт тітко Світлана, теж радий вас бачити! - відповів він.

- Так давно тебе не бачила, востаннє бачила тебе таким маленьким, а зараз ти справжній парубок!

- Востаннє я ходив своїми ногами! - пробурмотів він, так щоб не образити її.

Запала маленька тиша, але собака гавкнувши прогнав її геть, не давши їй підступити ближче, давши ожити розмові.

- Який хороший собачка, це твій? - запитала вона у хлопця.

- Дядька Филипа, але мені він дуже сподобався! - Аарон погладив його своєю рукою, а той лише припідняв голову і помахав задоволено своїм хвостиком.

- Хороший, ну що ж проходь дорогий гостю! - запросила вона до свого двору Аарона зі своїм малим другом.

- Дякую, я проїду! - усміхнувся хлопчина.

- Будь ласка золотий! - усміхнулась вона у відповідь, пропустивши його перед собою.

Коли він заїхав на візку вона зачинила хвіртку і провела його в глибину двору, який увесь був наповнений ароматами літніх квітів і морських хвиль, які доносив аж сюди вітер.

- Ти снідав сьогодні? - запитала вона.

- Взагалі то ні, але якщо ви щось запропонуєте то я погоджусь, бо щось вже відчуваю голод! - Аарон поклав свою руку на живіт і проковтнув свою слюну.

- Звісно запропоную, але спершу позбудусь вашої риби, яку твій дідусь мені залишив!

- Так звісно, найбільшу впіймав я! - не втратив моменту Аарон, щоб похвалитись своїм досягненням.

- Який ти молодець, видно, що ти онук свого діда, я зараз прийду! - наголосила вона і зникла за рогом своєї хатини.

Світлана подалась кудись за будинок, залишивши Аарона наодинці з собакою, з якою він почав гратись. Вони знайшли спільну мову невидиму для людей, часто тварини замінюють людям друзів, але справжнє щастя мати друзів людей, які зустрічаються лишень раз в житті і хто зна де ти їх можеш зутріти, інколи они занадто близько і занадто незнайомі тобі, але усе змінює не випадковий випадок.

Поки Аарон грався зі своїм дружком, він відчув що хтось дивиться на нього. Доволі дивне відчуття, але ти наче відчуваєш, що хтось тримає на тобі свій погляд, тому він підняв свою голову і побачив світловолосу дівчинку, яка пильно і обережно дивилась на нього своїми зеленими очима. Вона стояла у двірному отворі, за москітною шторою, пильно дивлячись на Аарона, який грався зі своїм собакою. Дівчинка була такого ж віку, як і Аарон, вона була красивою і милою, що одразу ж кинулось до його очей. Коли Аарон побачив її то завмер хоч і був на візку, але щось пробігло по його ногах і серцю, щось особливе і тепле.

- Привіт! - промовила незнайомка, відчинивши москітну шторку, що прикривала двірний отвір будинку.

- Привіт! - відповів Аарон втиснувшись у свій візок від неочікуваної зустрічі.

- Гарний в тебе собака! - промовила дівчинка.

- Так він, ще й дуже розумний!

- Але ще маленький, щоб бути дуже розумним! - поглянула вона з підозрінням на собаку.

- Ти родичка Світлани? - одразу ж запитав він у дівчинки на яку дивились його очі.

- Світлана моя бабуся, то виходить що я її онучка! - відповіла вона.

- Тоді все зрозуміло!

- Що саме? - перепитаа дівчинка.

- Що ти стоїш в її будику і ховаєшся за шторою! Чи можливо ти ніколи не бачила людей на візку і тобі ніяково?

- До чого тут ти і твій візок, я просто боюсь щоб твій собака мене не вкусив! - одразу спростувала дівчинка слова Аарона.

- А що вже був такий досвід?

- Ти не повіриш, але був! - вона випрямила свою ніжку і трішки повернула її, щоб Аарон побачив величезного знака на ній.

- Добряче тобі дісталось! - хитнув головою хлопчина пожалкувавши дівчинку.

- Не те слово! - сховала вона ногу.

- Вибач, що я так, я ж не знав, не хотів тебе образити, гаразд? - вибачився Аарон.

- Звісно не хотів, тому не переймайся! - заспокола його дівчинка.

Аарон посміхнувся їй.

- А хто ти?- запитала вона ступивши кілька кроків до Аарона.

- Я я тут на кілька годин до поки мене не забере мій дідусь!

- Теж приїхав на канікули? - усміхнулсь вона.

- До дідуся!

- А я до бабусі!

- Зрозуміло!

- Я Анелія! - підійшла вона ближче і простягнула свою руку до Аарона.

- Я Аарон! - промовив він, ніжно потиснувши їх руку.

- Приємно Аароне, зустріти такого ж прибульця у цих краях! - зазначила Анелія.

- Це точно! - погодився Аарон з лекою посмішкою.

- Як звати твого пухнастого друга?

- Він не зовсім мій, це так би мовити мого знайомого, він лише тимчасово у мене! - подивився він на собаку, який уважно слухав розмову дітей.

- Зрозуміло, тоді давай вигадаємо йому ім'я щоб тимчасово його якось кликати, бо бути безіменним не зовсім практично!

- Це правда, як так взагалі можуть жити люди, які не мають імен? - запитав Аарон.

- Гадки немаю, адже навіть в далеких амазонських і африканських племенах, носять свої імена позацивілізовані люди!

- В тебе доволі гарне ім'я! - промовив Аарон.

- Дякую, але в тебе батьки теж підійшли до цього серйозно! - посміхнулась Анелія.

- І що означає - Анелія? - запитав він.

- "Світла"!

Аарон лише посміхнувся.

- Я заю чому ти посміхаєшся! -подивилась на нього своїми зеленими очима дівчинка.

- І чому ж?

- Бо Аарон теж означає те саме - "світлий"!

- О це так нас звело разом! - усміхнувся Аарон.

- Я знаю як назвати твого собаку! - промовила вона погладивши того обережно.

- Чекаю на твою ідею!

- Промінчик! - промовила Анелія.

- Мені подобається! - погодився Аарон.

- Що це за порода така?

- Вочевидь це Коікерхондьє, його батьківщиною є Нідерланди! - пояснив Аарон.

- Йому підходить бути Промінчиком, чи не так? - запитала Анелія.

- Підходить!

- Ну що вже познайомились? - спитала тітка Світлана з'явившись із за рогу свого красивого будиночку.

- Так бабусю! - відповіла Анелія.

- Ну давайте швиденько їсти! - вона поставила на стіл у своєму садку смачні вареники, і запросила підлітків до сніданку, на що вони радо чекали і смачно погодились.