Зміст
  • Розділ 1 Ой на Йвана, на Купала
  • Розділ 2 Новий вартовий
  • Розділ 3 Нелюд
  • Розділ 4 Перший крок у невідоме
  • Розділ 5 Наставник
  • Розділ 6 Спроба перша
  • Розділ 7 Змиритися не можна відступити
  • Розділ 8 Наставник у дії
  • Розділ 9 Спроба друга
  • Розділ 10 Котик в лісі до Блуду
  • Розділ 11 Лихо не біда
  • Розділ 12 Потонути, згоріти, воскреснути
  • Розділ 13 Знак вартової
  • Розділ 14 Подарунки в дії
  • Розділ 15 Довіряй, але перевіряй
  • Розділ 16 Вирити собі яму і не впасти
  • Розділ 17 Монстр по сусідству
  • Розділ 18 Привідкрити секрети
  • Розділ 19 Пробачити не можна придушити
  • Розділ 20 Нова робота
  • Розділ 21 Незнайомець
  • Розділ 22 Таємниця в річці
  • Розділ 23 Несподівано
  • Розділ 24 Дурна голова
  • Розділ 25 Мир, дружба... до дідька
  • Розділ 26 Хто така Ирка?
  • Розділ 27 Біль для душі, любов для тіла
  • Розділ 28 Секрети із шафи Менея
  • Розділ 29 Викрадення нареченого
  • Розділ 30 Переможець буде один
  • Післямова
  • Розділ 12 Потонути, згоріти, воскреснути

    –Мало отримати зброю, потрібно, щоб Всесвіт прийняв тебе, щоб твоя душа дала згоду на таку дивну, безкорисливу і віддану роботу. Буде чотири етапи – чотири стихії. Треба вимовити клятву і дозволити стихіям прийняти твою душу, очиститися.

    –Ем, померти чи що? Як це прийняти душу? Я не хочу!

    –Ні, – Меней відчинив мені дверцята і посміхнувся. – Вартовим може стати лише чистий душею, сміливий, відданий своїй справі, щирий, той хто вміє віддавати. Якщо кинджал прийняв тебе, то ти підходиш, але вирішальне слово буде за Всесвітом.

    –Тобто я можу не підійти? І все буде, як раніше? – надія в мені засяяла з новою силою. Невже зможу повернутися до нормального життя?

    –Пробач, та вибору в тебе немає. Під час посвяти ти, ніби поєднаєшся з природою, а богині Мокоша з Мораною наділять тебе даром, зроблять сильнішою і дадуть захист.

    Ми знову опинилися в лісі, точніше в іншій його частині. Почало темніти, коли наша дивна пара вийшла до річки. Сонце вже сховало свій яскравий диск за дерева, лиш де-не-де миготіли останні промінчики. Від води віяло прохолодою і спокоєм. Що ж, вороття, мабуть, немає. Звісно, завжди є вихід, якщо ти не в труні. Я можу відмовитися і просто пошукати собі заміну, теоретично. Та чи варто? Життя дало мені шанс щось змінити, гріх ним не скористатися.

    В принципі нічого страшного: я маю потонути у своїх страхах, згоріти в заздрості і гніві, прорости оновленим паростком і розвіятись зерном умиротворення, смирення та покори. Миленько так звучить, а от на ділі…

    –Менею, я ж не вмію плавати, – почала панікувати я, – може, без води? Благаю!

    –Варю, не заходь глибоко, ну хоча б по груди, щоб можна було зануритися. Ніхто не каже, що треба плавати. – Меней підійшов до мене і взяв за руки. Великі пальці ніжно погладили кисті. Гаряче тепло, мов розряд струму, пройшлося моїм тілом,– зараз буде важливий етап у твоєму житті і складний, брехати не буду. В тебе все вийде, головне не здавайся, якби важко не було. Все буде в твоїй голові, фізично ти не постраждаєш. Я буду на березі, але вмішуватися не маю права.

    Вислухала настанову, звісно, не усвідомила, що роблю, та в одному спідньому, залізла у воду. Соромно, страшно, але впевнений погляд Менея заспокоював. Що ж, почалося. Спочатку я зайшла по груди і спробувала вгамувати паніку на пару з холодом. Далі занурилася з головою, винирнула та пошепки почала проговорювати слова "Я, Варвара, прийшла на поклик богині родючості Мокоші, що стоїть між небом і землею, та богині смерті Морани, що стоїть на межі життя і смерті, щоб тримати рівновагу між темним і світлим. Обіцяю захищати безневинних і карати тих, хто на це заслуговує. Обіцяю нести мир і любов".

    Нічого. Жодного руху чи голосів. Ще раз пірнула та, коли хотіла винирнути, мене щось схопило. Паніка підступила до горла, інстинкти самозбереження змушували бовтати кінцівками, щоб вхопити таке бажане повітря, та все марно. Здавалося, що моє тіло зв’язали мотузками і приєднали до каменюки, що осіла десь на дні.

    А в голові закрутилися думки, що мені страшно, що я нездара, слабка дівчинка, ні, стара діва, що ніяк не знайде собі місце, це все не для мене, жалюгідна потвора… Все перебираю чоловіками, хочу всього і відразу. Чого я досягла за ці роки? Ні сім’ї, ні роботи. Що хорошого зробила людям, чим допомагала? Нічим, все думала про себе і свої блага. Хіба така людина гідна бути вартовою? Точно ні. Але ж я не напрошувалася! Всесвіт чи природа, чи що воно там, саме мене знайшло, отже, я гідна і буду виконувати покладені на мене обов’язки. В іншому випадку для чого це все? Як невдаха я, то відпускайте мене, богині, чуєте? Нема чого морочити голову. І коли вже відчай майже захопив душу, щось виштовхнуло мене на поверхню.

    Мить на усвідомлення, що мої легені знову хапають повітря, мить на переконання того, що мої очі знову можуть бачити і шторм в чоловічих очах, чорний, дикий, але такий красивий.

    –Менею, а можна якось по-іншому пройти посвяту? – не втрималась і розревілася. Випльовуючи воду, кричала, скручувалася в позу ембріона від жалощів до себе. Мене трусило і я навіть не звертала увагу на те, як жалюгідно зараз виглядаю. Це божевілля якесь, не хочу більше, не зможу.

    Чоловік вкрив мене рушником, але не торкався. Скільки лежала, обіймаючи коліна, не пам’ятаю. А тоді в одну мить прийшов спокій, дивне відчуття легкості, здавалося зі слізьми пішли всі страхи, які я накопичувала все своє життя. Так би і хлюпала носом, скручена на землі, якби не тихий голос Менея:

    –Вставай, ученице, потрібно продовжувати. Ти молодець.

    Чоловік допоміг сісти і щільніше закутав мене в рушника. Доки я приходила в себе, він кинув у багаття, яке встиг розпалити, духм’яні трави, від чого ліс огорнули дивні запахи.

    Ну ви вже, думаю, здогадалися, що наступним був вогонь? Змерзла? Зараз зігрієшся, якщо не згориш.

    Ви колись стояли в полум’ї? Ні? От і я теж, до сьогодні. Зробити крок в багаття виявилося неймовірно складно, хто ж хоче самовільно згоріти. Тому мене прийшлося підштовхнути чарівним пендалем. Ногу обпекло, я закричала і надіялась, що просто перелечу на інший бік, та помаранчеві язики схопили мене в свої обійми і вмить окутали з головою. Ох бідні відьми, яких колись спалювали. Не знаю чи кричала в голос, чи подумки про те як ненавиджу Менея за те, що змушує страждати. Обливала брудом всіх і кожного за образи, підлість, зраду. Волала про те, як заздрю дівчатам, котрі давно заміжні за багатіями і плавають десь на Кіпрі, коли я так страждаю. Не знаю скільки часу лаялася, як зечка. Злість поглинала мене, мов сипучі піски пустелі. Здавалося я суцільний оголений нерв, торкнись мене і вибухну, розгачу пів лісу і змету з лиця землі всіх, хто опиниться поруч. Тіло зовсім не відчувало болю, проте душа розривалася від всіх тих отруйних емоцій, саме вона палала у вогні.

    І коли я думала, що виказала все, підсвідомість підступно підсовувала нові пекельні згадки із життя. Шкільні образи, злість на батьків, несправедливість долі, заздрощі подругам – якісь нікчемні, давно забуті сварки, вилазили з мене, мов гній із рани. Невже я така гнила людина? Сама не усвідомлювала скільки лайна зберігала в собі. І для чого? Чому не відпустила це все? Зараз заздрість за новенькі туфлі чи чергового красеня здається смішною. Адже взуття однокласниці страшенно натирало їй, а хлопець подруги виявився нарцисом і прозустрічались вони не більше місяця.

    Як опинилася на землі не пам'ятаю, відчула лише полегшення. Невже це все? Я лежала на спині, в голові жодних думок, в серці жодних емоцій. Заплющую очі… таке дивне тепло огортає, проводжу руками по м'якій траві, а вона, ніби пеститься до мене, лоскоче, обіймає. Чую шум дерев, стукіт дятла, біля руки пролетіла бджола, ображена, що я зім'яла її квітку, ось шишка впала в воду… Дивина, скільки звуків навколо. Ніби я вже не я, а сама природа. Тепер точно можу сказати, що вона жива. Не знаю, хто нас створив: бог чи таки пішли від мавп, та одне знаю точно – ми з природою одне ціле, ми в симбіозі, якби того не хотіли. І ніколи нам не розірвати цієї пуповини.

    Раптово відчуваю неприродну легкість в тілі, невагомість. Розплющую очі і розумію, що я в повітрі, мов на невидимій подушці лежу. Та страху немає, лиш спокій і чарівне, таємниче мерехтіння зірок. Десь там, далеко в небі горять вогні надії, мрій, рятівні компаси для загублених душ. А дерева своїми тонкими гілками колишуть їх, намагаються й собі дістати хоча б одну зірочку.

    –Дякую, Мокоша, Морана, Ісусе, Шива – у тебе безліч імен, та сутність одна. Дякую за можливість жити, за пізнання істини, за шанс стати сильнішою і допомагати. Я не ідеальна, та зроблю все можливе, щоб бути гідною твого дару.

    –Варю, дівчинко, прокидайся, – чийсь голос вривається в думки, відволікає від споглядання недосяжних небесних тіл. – Варю, я починаю переживати.

    Трушу головою і розумію, що лежу закутана в рушник, а поруч Меней.

    –Що це було? Я пройшла чи вмерла? Дивні відчуття.

    –Пройшла, ти офіційно вартова, – чоловік, здається, витирає піт з чола, втомлено посміхається, – а твій спокій у душі це стан, якого має досягти кожен. Стан рівноваги між хорошим і поганим, між емоціями і раціональністю, мріями і реальністю.

    –Я тепер завжди буду така? Невже більше нічого не зможу відчувати?

    –Все буде як раніше, таке у нас життя, обов’язково якісь важелі вагів перетягнуть на себе. Проте тепер ти будеш намагатися досягнути цього стану і розумітимеш природу своїх вчинків.

    Меней

    –Бабусю, допоможи їй, вона ж палає, зовсім слабка, дарма привіз її, зарано дуже.

    –Наставник, що не вірить в успіх учениці? Ти мав тренувати її душу, а не тіло. Та дівчинка сильна й без твого втручання, це ти слабкий, раз допустив зневіру в серце.

    Я розплющив очі і Богиня Морана зникла, ніби й не було розмови. Бабуся права, як завжди. Якщо зараз зупиню процес, то ніколи собі не пробачу, все ж знаю, що буде далі. Але як нестерпно бачити ніжне дівоче тіло, що викручує, ніби ганчірку. Здається, я переоцінив свої сили наставництва. Треба серйозніше взятися за свою підготовку, а тоді Варі щось казати. Лісовик правий – дівчина сильна розумом, але слабка духом, як і більшість людей.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.