Зміст
  • Розділ 1 Ой на Йвана, на Купала
  • Розділ 2 Новий вартовий
  • Розділ 3 Нелюд
  • Розділ 4 Перший крок у невідоме
  • Розділ 5 Наставник
  • Розділ 6 Спроба перша
  • Розділ 7 Змиритися не можна відступити
  • Розділ 8 Наставник у дії
  • Розділ 9 Спроба друга
  • Розділ 10 Котик в лісі до Блуду
  • Розділ 11 Лихо не біда
  • Розділ 12 Потонути, згоріти, воскреснути
  • Розділ 13 Знак вартової
  • Розділ 14 Подарунки в дії
  • Розділ 15 Довіряй, але перевіряй
  • Розділ 16 Вирити собі яму і не впасти
  • Розділ 17 Монстр по сусідству
  • Розділ 18 Привідкрити секрети
  • Розділ 19 Пробачити не можна придушити
  • Розділ 20 Нова робота
  • Розділ 21 Незнайомець
  • Розділ 22 Таємниця в річці
  • Розділ 23 Несподівано
  • Розділ 24 Дурна голова
  • Розділ 25 Мир, дружба... до дідька
  • Розділ 26 Хто така Ирка?
  • Розділ 27 Біль для душі, любов для тіла
  • Розділ 28 Секрети із шафи Менея
  • Розділ 29 Викрадення нареченого
  • Розділ 30 Переможець буде один
  • Післямова
  • Розділ 23 Несподівано

    –Ти що їй встиг розповісти? Для чого взагалі з'явився? Просив же не наближатися!

    –Спокійно, нічого не казав, не хвилюйся. Пробач, не стримався, вона була така зажурена, не зміг пропливти повз. Тепер я розумію тебе, брате, справді цікава дівчина. Зовсім не схожа на твоїх попередніх.

    –І яка ж вона?

    –Справжня. Ні, справжній вогонь. Знаю, що ти зараз скажеш, але я кілька разів спостерігав за вашими тренуваннями, бачив Варю на березі, і якби не знав, що вона людина, то подумав би, що русалка, так вже чарує своєю щирістю. І вмінням відправити старшого брата до дідька. Лупцює вона тебе знатно.

    –Невже сподобалась? – я відпустив брата і встиг помітити як в кімнаті згасло світло.

    Дивно спостерігати здаля за своїм будинком, розуміти, що там є ще хтось, крім тебе. І цей хтось не лежить в твоїх обіймах, не проводить з тобою ночі в пристрасному коханні. Ні, цей хтось щоранку смішно бурчить, бо не хоче тренуватися, червоніє від твоїх дотиків, намагається показати, що все добре, коли має купу проблем і засинає за стіною, доводячи мою сутність до сказу.

    –Сподобалась, але я б радше захищав її від тебе. Я б не зміг так знущатися над дівчиною.

    –Варя – вартова, як ще тренувати воїна? По голівці гладити?

    –Але ж не битися щоранку. Менею, я хочу познайомитися з нею ближче. Чари на дівчину не діють, шкоди не заподію, варті теж не завадимо, якщо дівчина проявить симпатію.

    –Ні.

    –Ти ж сам сказав, що не маєш почуттів, до того ж, через місяць будеш законним чоловіком іншій. Чому ні?

    –Марате, як твій майбутній правитель і, як наставник вартової, я забороняю вам спілкуватися і тим паче мати стосунки. Доброї ночі.

    –Слухаюся мій справедливий майбутній володарю. Хоча, знаєш… буду слухатися, коли матимеш корону, а зараз так просто не відступлю. Одну ти в мене вже забрав...

    ***

    –Захищайся, давай, сильніше тримай палицю. Тепер наступ! Та сильніше бий, ну!

    Сьогоднішній ранок дав зрозуміти мені, що означає літати як сраний віник. Меней так вночі розлютився, що я сама сиділа біля води, думала прикопає в пісочку. Добре, що русал встиг втекти, ато і його підсмажив би на грилі. Та вчорашнє бурчання було лише квіточками. Чоловік вирішив покарати мене в досить екстравагантний спосіб – дубасив палицею. Ні, не переживайте, не забивав, як скотиняку. Просто посилив тренування. Двометрова дерев'яшка крутилася в моїх руках, як божевільна. Я забула половину прийомів і чисто інстинктивно, як вжалена, махала нею для захисту. А от удари чоловіка були чіткими і досить сильними. Різкі випади вперед з палицею над головою, підсічки знизу, замах зверху, але удар по ногам.

    А на додачу наставник змусив принести кинджал. Я вперше взяла його до рук на тренуванні і страшенно боялася поранити. Зазвичай холодну зброю ми замінювали невеликою палицею. Махач вийшов знатний – я нападала, а чоловік захищався.

    –Менею досить, що ти робиш? – з останніх сил я зробила випад і кинула зброю на траву. – Не буду з тобою битися, що за цирк ти влаштував? Я вже зрозуміла – ніякої річки вночі, без тебе.

    –Ні, ану вставай! Доки не виб’ю безвідповідальність і дурощі з голови не зупинюсь. Підіймайся негайно! Твої напади схожі на гру в пісочниці з лопаткою.

    Та він зовсім здурів! Що ж я такого зробила? Не купалася ж, просто сиділа. А від його тренування завтра все тіло в синцях буде, відчуваю себе відбивною. Невже так злякався за мене?

    –Все, ти мене дістав! – я зриваюся на ноги і впевненою ходою підступаю впритул. Задираю голову і демонстративно тицяю пальцем в чоловічі груди. – Ти нестерпний катюга, нелюд, карась доморощений! Знаєш, що я зараз з тобою зроблю?

    Ідеально було б дати добрячого ляпаса, образитися і втекти. А він, як доблесний приц, падав би мені в ноги і вимолював прощення. Але… доки наставник здивовано кліпає на мене і думає як реагувати... Я встаю навшпиньки, обіймаю Менея за обличчя і цілую. Шалений стукіт серця пульсує десь в горлі, руки тремтять, я розплющую очі і спускаюсь на землю. Зараз мене точно обізвуть дурепою і відправлять до бабусі. Та відступити мені не дають. Меней притискає до свого тіла, чоловічі губи захоплюють у полон, дарують насолоду, пристрасть, шаленство. Сироти табунами бігають по шкірі та намагаються загасити полум’я, що от–от спалить мене, розчинить, змусить забути про все на світі, крім цих палких, міцних обіймів.

    –Тобто я весь цей час робив неправильно? Варто було не залицятися, а кричати чи ігнорувати? – насилу відірвавшись від моїх губ, шепоче Меней.

    –Ага, ми ж дівчата несповна розуму – байдужі королеви для тих, хто бігає за нами і рабині тих, хто не звертає уваги.

    –А хочеш бути королевою підводного царства?

    –Ммм, роздавати накази коропам і керувати військом черепашок?

    Меней лиш посміхнувся, та в очах читався біль чи смуток, не розібрала. Що ж з ним відбувається останнім часом?

    ***

    Щаслива дівка – страшне створіння. Вона не бачить перепон і пробачає ворогів. Після довгого прощання, мене таки відпустили до бабусі на вихідні, і я, мов дика коза, попригала роздавати своє щастя оточуючим. Такою загадковою я влетіла в будинок, ще раз поснідала, хоча й не хотіла, але бабусині млинці, то святе.

    –Варічко, дитинко, він не пара тобі. Не роби собі гірше, повертайся додому. Закохані так боляче падають.

    –Ти про що? Все чудово, я вже стільки всього вмію і навіть почала вести свій щоденник. І не переживай, на роботі ми тільки колеги, а вдома тренування та окремі кімнати.

    –Бачу я ваші окремі кімнати, світишся, як синець під оком.

    –Ба, про що ти думаєш?! Ми не спимо разом. Я що не можу просто порадіти життю?

    –Радій, люба, тільки знайди іншого собі. Вам так важко буде разом.

    –Тобі ж ніби подобався Меней.

    –І зараз скажу, що він толковий, розумний чоловік, за таким, хоч край світу. Та є речі, яким ми не підвладні. От що ти про нього знаєш? А про русалок?

    А й справді, я за стільки часу навіть не поцікавилась скільки йому років, що це за дивні родичі, як влаштований його світ. Все розповідала про себе та бідкалась, яка несправедлива мені відведена роль. Невже я така егоїстка? А він завжди слухає і мовчить, уникає розмов про себе… Я просто звикла жити сама для себе…

    Так, стоп, не грузнути, Варю, вирішуємо справи з випивкою і мерщій до Менея – слухати історії про підводний світ.

    –Бабусю, а як робити брагу?

    Ні, ну що за день сьогодні? Вдруге літаю сраним віником і відбиваюся, цього разу від рушника. Ну хто ж знав, що домовлятися з Лісовиком небезпечно, бо і душу забере, і до себе в рабство візьме. І що барило це 20 літрів. Двадцять літрів медовухи в місяць! А ще бочка браги, тобто 40 літрів.

    Врятував мене від смерті Юрко: подзвонив та сказав, що чекатиме з новинами під моїми ворітьми. Я так зраділа, що прожогом вискочила, забувши зброю і до кого біжу.

    –Не заперечуєш, якщо ми прогуляємося? Я контролюю себе, не бійся. Далеко не будемо йти.

    –Добре, тільки не довго, маю ще справи. Що дізнався?

    Ми неспішно крокували вулицею до основної дороги.

    –Варю, у мене для тебе дві новини. З якої почнемо?

    –З хорошої.

    –Як скажеш. Відсотків вісімдесят на те, що я не зможу тебе вбити.

    –Миленько. Чому? – підозріло глянула я на чоловіка.

    –Він має певні здогадки, але поки не ділиться зі мною. Єдине, що сказав, мій звір, ніби запрограмований, щоб не чіпати тебе.

    –Хм, яка ж тоді погана новина?

    –Він хоче познайомитися з тобою.

    –А раніше таке траплялося? Ти можеш назвати його ім'я, професію, описати якось? Для чого я йому знадобилася?

    –Тихо, все по черзі. А краще спочатку. Якщо пам’ятаєш, то я завжди прагнув більшого, шукав різні методи заробітку, ув’язувався в різні махінації а, коли наші відносини зайшли в глухий кут, не знаходив собі місця, все думав, як дати тобі те, що хочеш. І якось з пивом сидів біля річки у сусідньому селі. Там до мене підсів чоловік, вивів на розмову, при чому досі не розумію як так вийшло, сказав, що може допомогти, тільки для цього треба допомагати йому – шукати хлопців і дівчат, які зникли. Дурниці, звісно, та тоді, на нетверезу голову, думав, що він коп чи детектив. Усвідомлення всього жаху прийшло лиш тоді, коли я корчився від болю на підлозі якоїсь хижки. Декілька тижнів тіло звикало до змін, вчилося існувати в двох сутностях, він вчив мене, вихожував, як пса, давав якісь зілля від яких нудило. І тільки потім зізнався, що я повинен не просто шукати, а й убивати.

    –То он куди ти зникав… – пам’ять знову поверула мене в студентські роки, коли я спала на мокрій подушці і на зло Юрку бігала в клуби, виставляючи яскраві світлини нічного життя. – Чому не розповів?

    Ми якраз дійшли до кінця вулиці і зупинилися біля дороги, за якою виднівся мій ліс.

    –Що? Що я став монстром? Ти б повірила? – скептично хмикнув чоловік.

    –Ну… Невже не можна було відмовитися, втекти?

    –Варю, хіба можна втекти від себе? Я б здичавів і просто вбивав би всіх підряд, щоб вижити. Та й без його відома не можу обертатися назад в людину.

    Залицяння Юрка колись сприймала як належне, адже ми змалечку разом. Мене кохали більше, ніж я, і тільки зараз, дізнавшись правду, зрозуміла, що йому треба була підтримка, допомога, банальне "я з тобою". Це ж скільки має вистраждати людина, в якому пеклі побувати, і яку мати силу волі, щоб не зійти з розуму, а навчитися жити зі своїм монстром. Якби я тільки знала… Та моя гордість поправила корону на голові, переступила через зранену душу чоловіка й ображена пішла геть. Якби ж він тоді розповів, чим заплатив за різкий зліт по кар'єрі, якби ж сказав відразу, що з нього якась сволота зробила бездушного монстра… І що? Ні, я б не повірила у вісімнадцять в ці казки. Тоді здавалося, що обійдуся й без нього, світ лежить у моїх ніг, а я з легкістю отримаю, що забажаю, і кого… Дійсно, всьому свій час. Що ж, назад не повернутись, та й не варто. Тоді я б, можливо, не прийшла на свято, не отримала б дар, не знайшла б загадкового русала.

    –Пробач, я навіть уявити не могла, що з тобою відбувається.

    –Це ти пробач, та я не можу інакше, – не встигла й слова мовити, як чоловік кинув мені в обличчя порошок і моє тіло плавно перетекло в Юркові руки. Останнє, що пам’ятаю, сухі чоловічі губи, що цілують мої.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.