Зміст
  • Розділ 1 Ой на Йвана, на Купала
  • Розділ 2 Новий вартовий
  • Розділ 3 Нелюд
  • Розділ 4 Перший крок у невідоме
  • Розділ 5 Наставник
  • Розділ 6 Спроба перша
  • Розділ 7 Змиритися не можна відступити
  • Розділ 8 Наставник у дії
  • Розділ 9 Спроба друга
  • Розділ 10 Котик в лісі до Блуду
  • Розділ 11 Лихо не біда
  • Розділ 12 Потонути, згоріти, воскреснути
  • Розділ 13 Знак вартової
  • Розділ 14 Подарунки в дії
  • Розділ 15 Довіряй, але перевіряй
  • Розділ 16 Вирити собі яму і не впасти
  • Розділ 17 Монстр по сусідству
  • Розділ 18 Привідкрити секрети
  • Розділ 19 Пробачити не можна придушити
  • Розділ 20 Нова робота
  • Розділ 21 Незнайомець
  • Розділ 22 Таємниця в річці
  • Розділ 23 Несподівано
  • Розділ 24 Дурна голова
  • Розділ 25 Мир, дружба... до дідька
  • Розділ 26 Хто така Ирка?
  • Розділ 27 Біль для душі, любов для тіла
  • Розділ 28 Секрети із шафи Менея
  • Розділ 29 Викрадення нареченого
  • Розділ 30 Переможець буде один
  • Післямова
  • Післямова

    –Ну чому я постійно знаходжу тебе напівживу? Вартова – це не твоє, – десь там, в невідомості, я почула знайомий і такий рідний голос. Чиїсь руки гладили мене по голові.

    –Чому так рибою тхне? Фу, я стала русалкою?

    –Фу? Це велика честь для людинки.

    –Та до сраки такі ігри, вбий мене і розвій попіл над лісом.

    –Тільки коли постарієш, розплющуй вже очі.

    –Ні, інакше я тебе вб'ю.

    А у відповідь смішок і ніжний поцілунок в скроню. Відчуття реальні, невже… Розплющую очі, яскраве світло відразу змушує їх сльозитися. Нестерпно болить голова, затекло тіло і чешеться рука. Дідько, я ще й з крапельницею. Ненавиджу голки.

    –Обережно, ти ще заслабка, – знову вривається голос Менея.

    –Для чого прийшов? Я в лікарні чи таки померла?

    –Жива, богині неймовірно ревно оберігають своє нерозумне дитя.

    –Пішов ти, – говорити важко, в горлі пересохло і зовсім немає сил, але так хочеться вліпити добрячого ляпаса, ні, з кулака заїхати, щоб не посміхався так.

    –Бити, сварити будеш потім, зараз набирайся сил, я прийду завтра.

    –Не хочу тебе бачити.

    –А я хочу. Отже, буду за дверима, щоб не дратувати тебе. Бувай, кохана, – ніжна посмішка з'являється на обличчі Менея і чоловік зникає за дверима.

    Кохана? Це в мене струс чи в нього?

    Я пролежала в лікарні тиждень. Струс мозку, рана на нозі, численні синці і забої – лікарі думали я бомж і жила з собаками. Але Меней вміє переконувати, тому мене таки прийняли й інтенсивно лікували. Чоловік приходив щодня, та я вперто надувала щоки і виганяла його, хоча насправді страшенно рада була бачити і хотіла дізнатися, як він посмів так вчинити. Але всі запитання потім...

    –Слухай, що ти зі мною носишся, я вже не твоя учениця, – я стояла перед автівкою Менея і не розуміла чому саме він забирає мене з лікарні, – де Юрко? Ми...ми не справилися?

    –Варю, дома про все поговоримо, я маю так багато розповісти і ти теж, – чоловік підійшов занадто близько, торкнувся правою рукою моєї, серце пропустило удар, а я знову захотіла відчути міцні обійми і солодкий поцілунок, от тільки…

    –Що, русалки каблучок не носять? – намагаюся посміхатись, а душу знову вивертає. – Відпусти, мені чужого не треба, як і проблем.

    –Каблучки? Які проблеми, ти про що?

    –Я бачила твоє весілля, досить вже цих ігор. Невже я здаюся такою дурепою, що мені постійно можна брехати? Що ти так дивишся? Сам же обіцяв показати це чарівне дійство, ну от і показав, хоч і не ти.

    –Як ти це зробила? Ні, брехня, якби бачила, то зараз би таких дурниць не казала.

    –Що, то це я обманюю? Мій мозок досі пам'ятає рожеву арку, купу русалок із дивними прикрасами, милі обітниці, красуню наречену із довгим зеленим волоссям і… – сльози підступають до горла, стримую їх і відвертаюся, ще не вистачало показати свою слабкість цьому карасю.

    Меней стиснув руки в кулаки і мовчки всадив мене в автівку. Напружене обличчя, косий погляд на мене і ні звуку. Ну точно вчергове хотів навішати на вуха якісь дурниці, а я зі своєю правдою всі плани зруйнувала. Але то його проблеми, тепер я точно впевнена, що це кінець дружбі, відносинам, спілкуванню. Не хочу поки бачити його, занадто свіжі рани, занадто боляче. З часом це все минеться, звісно, от тоді й поговоримо.

    –Стоп, ти куди мене привіз? Ей, для чого заблокував двері? – ми зупинилися в місті біля якогось будинку, а Меней уважно на мене поглянув.

    –А тепер сиди і слухай, будеш перебивати, буду затуляти рота, поцілунком.

    –Ти взагалі знахабнів? Відпусти негайно, пришелепкуватий!

    Ага, відпустив, тричі бляха! Просто заламав мені руки і таки поцілував, щоправда, відлип від мене вкушений.

    –Ще щось хочеш сказати? Ні? Молодець. А тепер слухай. У світі русалок планування весілля своїх дітей звична річ, особливо, якщо ти зі знатного роду. У моїй родині це обов'язкова річ. Я не хотів одружуватися, але й не відмовлявся категорично, і все ж надіявся, що оберуть Марата, адже він по вуха закоханий в Амелі.

    –Щось не дуже він противився вашому союзу.

    –Марат довго сперечався з мамою, та знав, що вона не відступить від задуму. А тоді з'явилась ти і все перевернулося догори дриґом. Я не знав, що він захоче використати тебе, ділився з братом своїми думками і переживаннями. Варю, пробач, що так сталося. Інколи речі не залежать від нас чи нашого бажання.

    –Міг би відразу це розповісти, а не свої казочки.

    –Я знав, що ти віддалишся від мене, тому хотів розв'язати цю ситуацію тихо й непомітно.

    –Ага, пішов по-англійськи, тихо і непомітно.

    –Людинко моя, мене банально залишили без свідомості на кілька днів, а тоді поїли зіллями, щоб я забув минуле життя. От тільки прорахувалися, бо не знали, що бабуся наділила мене можливістю протистояти отруті і таким от настоянкам. Невеликий подарунок для майже вартового.

    –Тобто одружувався ти при свідомості й чітко усвідомлював, що робиш. Дякую, це важлива для мене інформація.

    –Весілля скасовано. Що останнє ти бачила?

    –Як ви мали поцілуватися, – пам'ять подала чітку картинку усміхненого Менея, що ніжно притискає тендітну русалку до себе.

    –Ти пропустила найцікавіше, – чоловік торкнувся моєї ноги і заглянув у вічі, – я сказав, що передумав і не буду брати собі за дружину русалку, що ледь не вбила мене, поївши отрутою, знехтувала правилами безпеки, розмовляла з людиною і брехала володарці.

    –Не в'їхала.

    –Амелі підступне стерво, як і більшість русалок, але вона особа блакитної крові і має слідувати певним правилам. Володарка скасувала весілля, зараз ідуть перемовини між нашими родинами, але мене вони вже не стосуються.

    –Даремно ти так, ато оберуть чергову неадекватну наречену і знову будеш ворочати носа.

    –Варю, я відмовився від престолу. А наречену вже обрав. Залишилось вибити з неї згоду.

    –А я тут до чого?

    –Скажеш мені "так"? По-хорошому прошу, – а очі то сміються, ці безсовісно красиві сині очі.

    –Біжу аж падаю, – я демонстративно скинула чоловічу руку зі своєї ноги і склала руки на грудях.

    –Бігти можеш тільки ось в цей будиночок, – мені вказали на двоповерхову споруду, – і тільки тоді, коли скажеш "так".

    Я здивувалася і уважніше придивилася до синьої вивіски.

    –РАЦС? Це такий жарт? Людина, яка не хоче одружуватися, втекла з власного весілля, пропонує мені піти до РАЦСу? А тебе там добряче приклали по голові. Дякую, але ні. Пошукаю собі нормального когось.

    –Людинко моя, у тебе немає варіантів. Хто терпітиме твій характер і витягатиме із різних проблем? Кому ти зможеш відкрити свій секрет?

    От бісова дитина, знає, куди бити!

    –Ну то бути мені самій. Хоча, Юрко в мене є, дам йому другий шанс. До речі, як він?

    –Живий.

    –І? Мені вдалося? – ну що ж так тягнути із відповіддю, це найважливіше питання зараз.

    –Ні, – дідько, невже все дарма? – Мені вдалося. Ти розірвала не той ланцюжок. У нього на шиї була мотузочка із зачарованими вузлами. І в нього вже є об’єкт для обожнювання. Так що в тебе тільки один варіант, і поміть, найкращий, найсильніший, найсміливіший і до нестями в тебе закоханий.

    –Русалки не вірять в кохання. І нам ніколи не бути разом. – прошепотіла я, виштовхуючи із серця надію на наш щасливий кінець. – Я маю контролювати тебе, а не заміж виходити. І хіба в нас є майбутнє? Як нам батьків знайомити, друзів? А діти? Не знаю, як ти, а я надіялася мати повноцінну сім’ю. Хоча, яка тепер сім’я… Ти правий, у мене немає варіантів і вибору в цілому. Прошу, облиш цю розмову, мені й так погано.

    –Варю, ти маєш повне право злитися, ображатися і не довіряти мені. Так, люди не змінюються так, як би того хотілося, і я не виключення, іншим не буду. Так, у мене було багато жінок, я розважався і задовольняв свою сутність, і від цього нікуди не дітися. Але тільки ти вже стільки років живеш у серці. Випадковість? Не думаю. Тільки ти змусила по-іншому подивитися на стосунки, замислитися над майбутнім. Так, ми різні і не помремо, тримаючись за руки, в один день, як пишуть у ваших книгах. Якщо, звісно, щось не вб’є нас під час варти. Я не знаю скільки часу нам відведено, чи буде легким наше життя і чи впораюся з новою відповідальність. Але чи варто себе обмежувати в тому, щоб бути щасливим? Чи варто відмовлятися від бажаного? Спробуймо. Якщо ти не захочеш цих стосунків, я відпущу.

    –А що з вартою? Ти не будеш ображатися, що саме я обрана, не будеш злитися, скандалити?

    –Знаєш, тобі ще вчитися і вчитися, а з мене виходить непоганий вчитель. А взагалі, життя мінливе, не варто прив'язуватися до ідей, речей, людей. Потрібно відпускати – те, що твоє, завжди буде твоїм.

    О так, ніколи не знаєш, що тебе чекає завтра, тому:

    –Добре, пішли до РАЦСу. У тебе буде кілька місяців, щоб переконати мене і правильності вибору.

    Меней підозріло поглянув на мене, але розблокував дверцята. Я впевнено вилізла з авто і попрямувала до будівлі. Ну а що, не кожен день кличуть заміж такі привабливі, сильні, розумні, нестерпні, противні русали.

    Після післямова

    Весілля було два. Класичне людське, в ресторані, із сватами, п'янкою і збиранням грошей на дітей – це для моїх родичів. Тихе, романтичне свято в лісі з Вальдом, Степаном Івановичем, білками, зайцями і русалками – для нас. Менеєва мама не сприйняла мене, як невістку, і не прийшла, але я не засмутилася. А от замість неї з'явився дід, не привітати, ні, подивитися на нашу божевільну пару. З бабусею вони таки поговорили, але відновити стосунки, бодай дружні, через стільки років самотності й образ, зовсім не просто. Та чи й варто? Кожен з них обрав свій шлях і пізно щось змінювати.

    Юрко здивував мене ще більше, адже прийшов на весілля з Лесею. Так, нашою спільною подругою, на яку він ніколи не звертав увагу. Але спільне обговорення моєї персони зблизило їх і я страшенно цьому рада.

    Що ж, свято святом, а роботу ніхто не скасовував. Проте зараз вона стала набагато приємнішою і цікавішою, адже я точно знаю, що мене прикриють, врятують, пожурять і подарують міцні обійми.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.