Післямова
–Ну чому я постійно знаходжу тебе напівживу? Вартова – це не твоє, – десь там, в невідомості, я почула знайомий і такий рідний голос. Чиїсь руки гладили мене по голові.
–Чому так рибою тхне? Фу, я стала русалкою?
–Фу? Це велика честь для людинки.
–Та до сраки такі ігри, вбий мене і розвій попіл над лісом.
–Тільки коли постарієш, розплющуй вже очі.
–Ні, інакше я тебе вб'ю.
А у відповідь смішок і ніжний поцілунок в скроню. Відчуття реальні, невже… Розплющую очі, яскраве світло відразу змушує їх сльозитися. Нестерпно болить голова, затекло тіло і чешеться рука. Дідько, я ще й з крапельницею. Ненавиджу голки.
–Обережно, ти ще заслабка, – знову вривається голос Менея.
–Для чого прийшов? Я в лікарні чи таки померла?
–Жива, богині неймовірно ревно оберігають своє нерозумне дитя.
–Пішов ти, – говорити важко, в горлі пересохло і зовсім немає сил, але так хочеться вліпити добрячого ляпаса, ні, з кулака заїхати, щоб не посміхався так.
–Бити, сварити будеш потім, зараз набирайся сил, я прийду завтра.
–Не хочу тебе бачити.
–А я хочу. Отже, буду за дверима, щоб не дратувати тебе. Бувай, кохана, – ніжна посмішка з'являється на обличчі Менея і чоловік зникає за дверима.
Кохана? Це в мене струс чи в нього?
Я пролежала в лікарні тиждень. Струс мозку, рана на нозі, численні синці і забої – лікарі думали я бомж і жила з собаками. Але Меней вміє переконувати, тому мене таки прийняли й інтенсивно лікували. Чоловік приходив щодня, та я вперто надувала щоки і виганяла його, хоча насправді страшенно рада була бачити і хотіла дізнатися, як він посмів так вчинити. Але всі запитання потім...
–Слухай, що ти зі мною носишся, я вже не твоя учениця, – я стояла перед автівкою Менея і не розуміла чому саме він забирає мене з лікарні, – де Юрко? Ми...ми не справилися?
–Варю, дома про все поговоримо, я маю так багато розповісти і ти теж, – чоловік підійшов занадто близько, торкнувся правою рукою моєї, серце пропустило удар, а я знову захотіла відчути міцні обійми і солодкий поцілунок, от тільки…
–Що, русалки каблучок не носять? – намагаюся посміхатись, а душу знову вивертає. – Відпусти, мені чужого не треба, як і проблем.
–Каблучки? Які проблеми, ти про що?
–Я бачила твоє весілля, досить вже цих ігор. Невже я здаюся такою дурепою, що мені постійно можна брехати? Що ти так дивишся? Сам же обіцяв показати це чарівне дійство, ну от і показав, хоч і не ти.
–Як ти це зробила? Ні, брехня, якби бачила, то зараз би таких дурниць не казала.
–Що, то це я обманюю? Мій мозок досі пам'ятає рожеву арку, купу русалок із дивними прикрасами, милі обітниці, красуню наречену із довгим зеленим волоссям і… – сльози підступають до горла, стримую їх і відвертаюся, ще не вистачало показати свою слабкість цьому карасю.
Меней стиснув руки в кулаки і мовчки всадив мене в автівку. Напружене обличчя, косий погляд на мене і ні звуку. Ну точно вчергове хотів навішати на вуха якісь дурниці, а я зі своєю правдою всі плани зруйнувала. Але то його проблеми, тепер я точно впевнена, що це кінець дружбі, відносинам, спілкуванню. Не хочу поки бачити його, занадто свіжі рани, занадто боляче. З часом це все минеться, звісно, от тоді й поговоримо.
–Стоп, ти куди мене привіз? Ей, для чого заблокував двері? – ми зупинилися в місті біля якогось будинку, а Меней уважно на мене поглянув.
–А тепер сиди і слухай, будеш перебивати, буду затуляти рота, поцілунком.
–Ти взагалі знахабнів? Відпусти негайно, пришелепкуватий!
Ага, відпустив, тричі бляха! Просто заламав мені руки і таки поцілував, щоправда, відлип від мене вкушений.
–Ще щось хочеш сказати? Ні? Молодець. А тепер слухай. У світі русалок планування весілля своїх дітей звична річ, особливо, якщо ти зі знатного роду. У моїй родині це обов'язкова річ. Я не хотів одружуватися, але й не відмовлявся категорично, і все ж надіявся, що оберуть Марата, адже він по вуха закоханий в Амелі.
–Щось не дуже він противився вашому союзу.
–Марат довго сперечався з мамою, та знав, що вона не відступить від задуму. А тоді з'явилась ти і все перевернулося догори дриґом. Я не знав, що він захоче використати тебе, ділився з братом своїми думками і переживаннями. Варю, пробач, що так сталося. Інколи речі не залежать від нас чи нашого бажання.
–Міг би відразу це розповісти, а не свої казочки.
–Я знав, що ти віддалишся від мене, тому хотів розв'язати цю ситуацію тихо й непомітно.
–Ага, пішов по-англійськи, тихо і непомітно.
–Людинко моя, мене банально залишили без свідомості на кілька днів, а тоді поїли зіллями, щоб я забув минуле життя. От тільки прорахувалися, бо не знали, що бабуся наділила мене можливістю протистояти отруті і таким от настоянкам. Невеликий подарунок для майже вартового.
–Тобто одружувався ти при свідомості й чітко усвідомлював, що робиш. Дякую, це важлива для мене інформація.
–Весілля скасовано. Що останнє ти бачила?
–Як ви мали поцілуватися, – пам'ять подала чітку картинку усміхненого Менея, що ніжно притискає тендітну русалку до себе.
–Ти пропустила найцікавіше, – чоловік торкнувся моєї ноги і заглянув у вічі, – я сказав, що передумав і не буду брати собі за дружину русалку, що ледь не вбила мене, поївши отрутою, знехтувала правилами безпеки, розмовляла з людиною і брехала володарці.
–Не в'їхала.
–Амелі підступне стерво, як і більшість русалок, але вона особа блакитної крові і має слідувати певним правилам. Володарка скасувала весілля, зараз ідуть перемовини між нашими родинами, але мене вони вже не стосуються.
–Даремно ти так, ато оберуть чергову неадекватну наречену і знову будеш ворочати носа.
–Варю, я відмовився від престолу. А наречену вже обрав. Залишилось вибити з неї згоду.
–А я тут до чого?
–Скажеш мені "так"? По-хорошому прошу, – а очі то сміються, ці безсовісно красиві сині очі.
–Біжу аж падаю, – я демонстративно скинула чоловічу руку зі своєї ноги і склала руки на грудях.
–Бігти можеш тільки ось в цей будиночок, – мені вказали на двоповерхову споруду, – і тільки тоді, коли скажеш "так".
Я здивувалася і уважніше придивилася до синьої вивіски.
–РАЦС? Це такий жарт? Людина, яка не хоче одружуватися, втекла з власного весілля, пропонує мені піти до РАЦСу? А тебе там добряче приклали по голові. Дякую, але ні. Пошукаю собі нормального когось.
–Людинко моя, у тебе немає варіантів. Хто терпітиме твій характер і витягатиме із різних проблем? Кому ти зможеш відкрити свій секрет?
От бісова дитина, знає, куди бити!
–Ну то бути мені самій. Хоча, Юрко в мене є, дам йому другий шанс. До речі, як він?
–Живий.
–І? Мені вдалося? – ну що ж так тягнути із відповіддю, це найважливіше питання зараз.
–Ні, – дідько, невже все дарма? – Мені вдалося. Ти розірвала не той ланцюжок. У нього на шиї була мотузочка із зачарованими вузлами. І в нього вже є об’єкт для обожнювання. Так що в тебе тільки один варіант, і поміть, найкращий, найсильніший, найсміливіший і до нестями в тебе закоханий.
–Русалки не вірять в кохання. І нам ніколи не бути разом. – прошепотіла я, виштовхуючи із серця надію на наш щасливий кінець. – Я маю контролювати тебе, а не заміж виходити. І хіба в нас є майбутнє? Як нам батьків знайомити, друзів? А діти? Не знаю, як ти, а я надіялася мати повноцінну сім’ю. Хоча, яка тепер сім’я… Ти правий, у мене немає варіантів і вибору в цілому. Прошу, облиш цю розмову, мені й так погано.
–Варю, ти маєш повне право злитися, ображатися і не довіряти мені. Так, люди не змінюються так, як би того хотілося, і я не виключення, іншим не буду. Так, у мене було багато жінок, я розважався і задовольняв свою сутність, і від цього нікуди не дітися. Але тільки ти вже стільки років живеш у серці. Випадковість? Не думаю. Тільки ти змусила по-іншому подивитися на стосунки, замислитися над майбутнім. Так, ми різні і не помремо, тримаючись за руки, в один день, як пишуть у ваших книгах. Якщо, звісно, щось не вб’є нас під час варти. Я не знаю скільки часу нам відведено, чи буде легким наше життя і чи впораюся з новою відповідальність. Але чи варто себе обмежувати в тому, щоб бути щасливим? Чи варто відмовлятися від бажаного? Спробуймо. Якщо ти не захочеш цих стосунків, я відпущу.
–А що з вартою? Ти не будеш ображатися, що саме я обрана, не будеш злитися, скандалити?
–Знаєш, тобі ще вчитися і вчитися, а з мене виходить непоганий вчитель. А взагалі, життя мінливе, не варто прив'язуватися до ідей, речей, людей. Потрібно відпускати – те, що твоє, завжди буде твоїм.
О так, ніколи не знаєш, що тебе чекає завтра, тому:
–Добре, пішли до РАЦСу. У тебе буде кілька місяців, щоб переконати мене і правильності вибору.
Меней підозріло поглянув на мене, але розблокував дверцята. Я впевнено вилізла з авто і попрямувала до будівлі. Ну а що, не кожен день кличуть заміж такі привабливі, сильні, розумні, нестерпні, противні русали.
Після післямова
Весілля було два. Класичне людське, в ресторані, із сватами, п'янкою і збиранням грошей на дітей – це для моїх родичів. Тихе, романтичне свято в лісі з Вальдом, Степаном Івановичем, білками, зайцями і русалками – для нас. Менеєва мама не сприйняла мене, як невістку, і не прийшла, але я не засмутилася. А от замість неї з'явився дід, не привітати, ні, подивитися на нашу божевільну пару. З бабусею вони таки поговорили, але відновити стосунки, бодай дружні, через стільки років самотності й образ, зовсім не просто. Та чи й варто? Кожен з них обрав свій шлях і пізно щось змінювати.
Юрко здивував мене ще більше, адже прийшов на весілля з Лесею. Так, нашою спільною подругою, на яку він ніколи не звертав увагу. Але спільне обговорення моєї персони зблизило їх і я страшенно цьому рада.
Що ж, свято святом, а роботу ніхто не скасовував. Проте зараз вона стала набагато приємнішою і цікавішою, адже я точно знаю, що мене прикриють, врятують, пожурять і подарують міцні обійми.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!