Зміст
  • Розділ 1 Ой на Йвана, на Купала
  • Розділ 2 Новий вартовий
  • Розділ 3 Нелюд
  • Розділ 4 Перший крок у невідоме
  • Розділ 5 Наставник
  • Розділ 6 Спроба перша
  • Розділ 7 Змиритися не можна відступити
  • Розділ 8 Наставник у дії
  • Розділ 9 Спроба друга
  • Розділ 10 Котик в лісі до Блуду
  • Розділ 11 Лихо не біда
  • Розділ 12 Потонути, згоріти, воскреснути
  • Розділ 13 Знак вартової
  • Розділ 14 Подарунки в дії
  • Розділ 15 Довіряй, але перевіряй
  • Розділ 16 Вирити собі яму і не впасти
  • Розділ 17 Монстр по сусідству
  • Розділ 18 Привідкрити секрети
  • Розділ 19 Пробачити не можна придушити
  • Розділ 20 Нова робота
  • Розділ 21 Незнайомець
  • Розділ 22 Таємниця в річці
  • Розділ 23 Несподівано
  • Розділ 24 Дурна голова
  • Розділ 25 Мир, дружба... до дідька
  • Розділ 26 Хто така Ирка?
  • Розділ 27 Біль для душі, любов для тіла
  • Розділ 28 Секрети із шафи Менея
  • Розділ 29 Викрадення нареченого
  • Розділ 30 Переможець буде один
  • Післямова
  • Розділ 28 Секрети із шафи Менея

    –Менею, відпусти, куди ти мене тягнеш? Віддай ковдру!

    –Займатися вправами, сонько.

    –Але ж зараз п’ята ранку і неділя. І я ображена досі, йди сам, нелюд. – моє втомлене тіло скрутилося клубочком і заховало носа під ковдру.

    Меней лукаво посміхнувся та безсоромно запустив свої руки під ковдру.

    –Зеленоока моя, я втрачаю контроль і дуже тебе хочу. Вправи сьогодні точно будуть, але я ще не вирішив які саме.

    Все ж руханка в ліжку приємніша, ніж на вулиці, і від неї теж з'являється звіриний апетит. Тому поніжитися мені не дав шлунок, зрадник.

    –А тепер, риба моя, йди до мене і готуйся до серйозної розмови, бо від твоїх недомовок одні проблеми, – я похлопала по дивану поруч із собою, після того як чоловік поснідав. – У мене на разі три головних питання: Марина, Амелі і Юрко.

    Меней сів, зігнувши одну ногу, та обернувся до мене, щоб наші обличчя були навпроти.

    –Варю, вчора між нами з Мариною нічого не було. Так, я попросив її приїхати, щоб повідомити, що у мене є інша жінка. Марина ж подумала про інше. А тут ти… Я вперше так злякався і зовсім не знав, що робити. Залишив би Марину саму, вона б наробила дурниць. Пробач, що прибіг так пізно, ледь не втратив тебе. Просив же не заходь у воду сама. – чоловік взяв мене за руку і поцілував долоню, – Варю, я не знаю, що означає кохати, ніколи не хотів сім’ю чи тривалих стосунків, хотів бути вартовим, залишити якийсь слід після себе, бути більше, ніж просто русалка. Але ти змінила мій світогляд, змусила постійно думати про тебе, переживати, піклуватися. Ти подобаєшся мені і я хочу, щоб ти була поруч. Однак, чи взаємно це? Щораз як я хотів зблизитися, ти віддалялася і була ближчою до Юрка.

    –Менею, – дідько, з боку це дійсно виглядало не так, – все так заплутано. Того разу я не хотіла говорити при бабусі про діда, не хотіла злити тебе, що так необережно вчинила. А з Ирками… також думала, що Юрко причетний, тому бажала поговорити тет-а-тет, знов таки, щоб ти його не вбив. І так, боялась залишитись із тобою на одинці, – я ганебно зашарілась й опустила очі.

    –Знову я крайній. Знаєш, а він тебе досі кохає, і якщо ти...

    –А я ні. – швидко перебила Менея доки він не придумав лишнього, – Юрко був моїм першим хлопцем і від цього не втекти. Не хочу більше про це згадувати. Зараз в мене є ти і я зовсім не знаю, що з тобою робити.

    –Бути поруч і слухатись, – чоловік потягнувся за поцілунком.

    –Перше можливо, друге – не факт. І останнє – Амелі. Ти всіх русалок знаєш по імені чи вона якась особлива?

    Меней занепокоєно подивився мені в очі, видихнув і видав таке від чого я зрозуміла – мені кінець:

    –Варю, все, що я зараз скажу, ніяк не відобразиться на моїх почуттях до тебе, прошу не роби поспішних висновків. Мабуть, почнемо з того, що устрій життя під водою схожий на ваш, людський. У нас є держава, свої закони і правила, правитель, вірніше зараз правителька – володарка Маара і за сумісництвом моя мама. Нас в родині двоє: я і брат. Варю?

    Правителька… володарка… моя мама… Всратись і не встати!

    –Скажи, що це якийсь прикол, будь ласка. Сон, невдалий жарт, ну хоча б збреши… – зараз в когось буде істерика і точно не в чоловіка. – А, може, я головою вдарилася і це марення?

    –Ні, все справжнє. І ми з тобою теж, і те, що я до тебе відчуваю. І надіюсь твої почуття...

    –Стоп, які почуття? Переді мною русал, ну з цим я ще якось живу. Але він внук якоїсь богині ще й син правительки. Нежить-принц-напівбожество Меней власною персоною. Тепер зрозуміло чому в тебе так багато привілеїв і чому твої родичі не в захваті від людської дівчинки, до якої ти бігав колись, а тепер ще й спиш з нею.

    Я встала з дивану і почала ходити по вітальні. Чоловік не чіпав, проте занепокоєно спостерігав за моїми метаннями. Мені, звісно, приємно, що така титулована особа зізналася у симпатії, товаришує зі мною, навчає, допомагає. Але я не маленька дівчинка, поруч має бути не принц із казки, а працьовитий, розумний чоловік, який зможе забезпечити нашу родину. Я маю бути впевненою в майбутньому і титули цього гарантувати ніяк не можуть. А шлюб як братимемо? Скажу своїм родичам, що Меней сирота чи батьки за кордоном і такі бідні, що не можуть нашкребти на квитки? А він як повідомить про нас? Стривайно… Я зупинилася перед чоловіком та схрестила пальці на руках і ногах:

    –Менею, а хто з вас старший син? – Господи, хоч би не він, благаю…

    –Варю, тільки не хвилюйся, – ох даремно він сказав цю фатальну фразу.

    На мене, ніби окріп вилили, враз стало неймовірно спекотно, руки спітніли, а серце почало готуватися до втечі, або принаймні вибити ребра одній вартовій.

    –Дідько лисий! Чорнявий, красивий і зеленоока русалка… Яка ж я дурепа.

    –Варю, стій, – Меней зорієнтувався швидше, ніж я встигла втекти, і схопив за передпліччя, – не відпущу, чуєш? Ти неправильно зрозуміла, це… це не моє весілля. Так, я старший, але союз буде між моїм братом і… і Амелі. Я хочу бути з тобою.

    –Що ти верзеш? Хіба є таке слово "хочу"? Це ж політика, вирішується доля народів, світів, ніхто не звертає увагу на бажання чи тобі цього не знати. – я спробувала вирватися з полону, та чоловік лиш міцніше притис мене до себе. – І як весілля брата, то чому ти казав, що свята не буде? Щось не сходиться.

    –Чоловіки, і русали теж, не дуже спішать ставати заручниками однієї, коли навколо так багато красунь. Брат хотів ще почекати, тому твоя новина мене дуже здивувала. – чоловічі руки ослабли і наставник змусив поглянути на нього. – Людинко моя, божевільна, смішна, нестерпна, хіба після тебе я зможу знайти іншу таку? Ні, тільки ти. А Марат давно закоханий в Амелі, вони будуть чудовою парою.

    –Амелі… зачаровує красою, приваблює, розпалює бажання… витончена принцеса, як раз для такого як ти. – очі наповнилися вологою і я відвела погляд.

    –Марату вона пасує більше. Я сьогодні ж розберуся з цією ситуацією, Амелі не мала права випливати на поверхню без охорони, вона гостя і важлива персона, і, звісно, не повинна була розмовляти з людиною. – Меней, по-батьківськи, поцілував у лоба й посміхнувся. – І не смій водити до русалок людських чоловіків.

    –Отакої, тобі можна робити це зі мною, а їм не можна нормального чоловіка?

    –Нормального? – Меней повисив на мене свою брову, а я зрозуміла, що ляпнула, – тобто я гірший, ніж людські чоловіки?

    –Ооо, ти нестерпне дитинисько, а не русал. На скільки ти там старший за мене? На два, на п'ять років? Я не те мала на увазі, пробач. І взагалі, за тебе жінки билися, а ти ображаєшся.

    –Ніколи більше так не роби, видовище не для слабкодухих. А різниця між нами тридцять п’ять років, по міркам русалок.

    –Не в'їхала.. тобі шістдесят п’ять? А на вигляд ну тридцять п’ять. Як це, чари? То ти старий дідуган?

    –Ні, просто русалки живуть до двохсот років.

    Тобто, коли я помру, він буде жити і кохати іншу? Чи взагалі пів життя проіснує одинаком? Стоп, він буде молодим і гарним, а я старою зморшкуватою бабкою?

    –Менею, а як нам жити? Ми ж не одружимось, не матимемо дітей. І я помру в тебе на руках старою каргою.

    –Нічого, як будеш негарною, я тебе втоплю, – абсолютно буденно повідомили мені й подарували чергову посмішку, – Варю, я чоловік і вирішу будь-яку проблему. А ти займайся вартуванням і завжди будь поруч.

    –А як ми змож… – здається розмова на сьогодні завершена, принаймні черговий поцілунок тонко про це натякає.

    Що ж, деяку інформацію ми прояснили і вже добре. За мого діда Меней обіцяв бабусі не розповідати, не хочу її травмувати, нехай думає, що він помер, поки що. З медовухою обіцяв допомогти, бражку прийдеться виганяти самій. А от до води тепер зась! Мама Менея все ще бажає мені смерті. Мда, мила свекруха.

    ***

    Після наших довгих откровень, я нарешті змогла видихнути, частково. Якщо весілля дійсно буде у брата Менея, то нас можуть залишити в спокої, адже союз буде укладено. Але це не полегшувалого нашого життя, все ж русалка і людина не та пара, яка житиме довго і щасливо. А ще в мене виникла, чи бак повернулася, одна маленька і злюча проблема – Мариночка, яка щодня намагалася підставити мене, знайти помилку в звіті, придумати нове завдання. Я мовчала й зціпленими зубами виконувала її забаганки. Могла б посваритися, відправити до дідька, пожалітися накінець, та набагато цікавіше дивитися як коситься обличчя Мариночки, коли кожна її ахінея виконується швидко і бездоганно, а на будь–яке зауваження є чітка відповідь.

    А ще я знову не послухалась дорослих і розумних й знову попросила допомогу в лісовика. То Вальд виявляється ще той затійник! Оцінив моє прохання ще й розповів купу цікавинок на майбутнє. А завдання було по–дитячому милим: натравила на зміюку білочок, які час від часу скидають на неї та її автівку бомбочки. Ото мені розрада, коли злюща Мариночка влітає в офіс і жаліється, що білка кинула на неї горіхи, сміття чи голуби обробили авто. Веселиться весь офіс, крім Менея, звісно. Та вдома в моїх обіймах він пробачає дитячі витівки.

    До речі, гризуни, білки і зайці, дійсно стали моїми помічниками. Ми навіть придумали шифр: один удар лапкою – все тихо в лісі, два удари – люди шкодять, три удари – лісовик кличе. От і зараз, прогулюючись своїми, смішно сказати, володіннями час від часу чую стукіт. Сьогодні все тихо і спокійно, щоправда, небо сіре, тужливе. Я вийшла до річки й вирішила пройтися вздовж берега, як раптом відчула чиюсь присутність і булькотіння у воді. Невже варто не завершиться спокійно? Зробила вигляд, що нічого не відчула, але кроки сповільнила.

    –Вартова, який сюрприз, чарівно виглядаєш, – визирнув на середині річки знайомий русал.

    –Тебе ще не вистачало. Не хочу здатися не вихованою, але пливи звідси, а?

    Чоловік натомість підплив до самого берега так, що я розгледіла все ті ж загострені вилиці, бліде обличчя з синіми прожилками, мабуть, вен, і таке ж чорне волосся, як у Менея, щоправда, коротше, по вуха. А от очі русала були блакитні, як небо.

    –Слухай, а брата в тебе випадково немає? – щось таке паскудненьке завурчало всередині.

    –Хм, тільки помітила схожість? Нам кажуть, що ми близнюки.

    –Ну пробачте, очей, як у кота, не маю, вночі не можу розпізнати хто кому брат, – невже це Марат? Чому ж він відразу не сказав, що брат?

    –Нічого, люди… що з вас взяти. Щось ти не дуже зажурена, як на покинуту закохану. Чи ти теж не віриш у любов?

    –Покинута? Ким? Про що ти? – мене розводять зараз, як дівчисько, і точно брешуть. От тільки в чому саме неправда? Ми ж з Менеєм про все поговорили… чи ні? – Ну, говори, бачу вам там страшенно нудно, раз ви лізете на суходіл.

    –Та ти сама ніби все знаєш і добровільно відпустила, адже обов’язки понад усе. Всі людські жінки такі сильні духом чи тільки вартові? Вражає. Тепер я розумію брата, теж не хотів би покидати таку назавжди.

    Як назавжди? Тихо, Варю, тримаємо обличчя, не показуємо, що зараз комусь натовчуть писок...

    –Боже, чоловіки ще ті пліткарки! Не встиг випливти, як розпатякав усе, що міг. Не дивно, що Меней від вас утік.

    –Гаряча на язик, люблю таких. Нащо тобі Меней, коли до твоїх послуг красивий, сміливий, палкий. І поміть, тільки другий в черзі на престол, можу й відмовитися. Подумай, втретє не пропонуватиму.

    –Слухай, йди ти… готуйся до весілля.

    Тихо, Варю, без істерик! Вдих-видих, зливаємося з природою, заспокоюємося, йдемо додому і все питаємо. Для чого накручувати себе, вірно?

    –Менею, карасику мій, ти де? Молися бабусі, хоча ні, зараз ти з нею воз'єднаєшся, – двері відлетіли до стіни, а я впевненим кроком зайшла до порожнього будинку.

    Меней

    –Мамо? О, Амелі, мила, як чудово, що ти ще тут. Поговоримо? – русалка поглянула на мою маму з острахом, але за мить посміхнулася і защебетала.

    –Звісно, як забажаєш. Прогуляємося?

    –Ні-ні, краще при володарці. Поясни мені, люба госте, кронпринцесо, майбутня дружино принца, чому ти виходила за межі замку без супроводу? Як осмілилася говорити із людиною? А якби з тобою щось трапилося? Ти спеціально хочеш роздмухати конфлікт? Ваші правителі хочуть війни з нами? Що за ігри, кронпринцесо Амелі?

    Русалка не очікувала такого повороту подій і, звісно, не знайшла, що відповісти, проте втрутилася мама.

    –Менею, що за жарти? Амелі завжди була поруч зі мною і біля неї двоє охоронців. Яка війна? Дівчинко моя, про що він? – мама відставила горянтко з чаєм і підвелася. Отакої, Амелі грає без неї? А це цікаво.

    –Я просто збирала квіти, людина мене помітила і змусила відповідати на її питання. Я злякалася і не хотіла її провокувати.

    –Правильно зробила, адже вартова могла і вбити.

    –Вартова? Ти бачила саму вартову? Як вона посміла так поводитися з тобою? Нестерпні люди, ненавиджу.

    –Мамо, вартова нічого не змушувала робити. Проте люба Амелі сказала, що вона служниця в замку і розповіла про весілля все-все. Дивно, чому це таку важливу новину повідомляють якійсь людині, а не нареченому? Що мовчите? – я хотів поговорити спокійно, запропонувати альтернативу, але оця подвійна гра і постійна брехня, просто дістали. – Нареченим буде Марат або весілля не буде взагалі. З мене досить. Якщо потрібно, я і від престолу відмовлюся аби мені дали спокій.

    –Менею, але я кохаю тебе. Зачекай, – Амелі кинулася до мене, але я відштовхнув русалку.

    –Люба моя, яка любов у русалок? Пристрасть, потяг тіла, влада, політика, взаємовигода – так, але не кохання. Не сміши.

    Я розвернувся й поплив до виходу. Цей раунд за мною, подивимося, що тепер вони скажуть. От тільки марно сподівався, що все буде легко й зовсім забув за жіночу підступність. Це остання фраза, яка прийшла до дурної голови, перед тим, як свідомість покинула мене.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.