У полоні Фонду

 Схоже, Емі у цих коридорах орієнтувалася краще, ніж 1048. Вона так поспішала, що вибігаючи з кімнати вдарилася головою. Залізний сказав: Вухастику погано, ми в операційну, захочеш нас знайти, іди слідами з крові". Тоді це здавалося постим завданням, та зараз він зрозумів, що кров тут була усюди.

На цьому рівні було так порожньо... Аж занадто. Раптом у коридорі з'явився якийсь чоловік. Побачивши його, ведмедик одразу заховався. Незнайомець спинився та увімкнув рацію.

— Берсерки, якого дідька двері на вищі рівні закриті, прийом?!

— Пробачте, лікарю Картер, нам майже вдалося евакуювати вчених та безпечних об'єктів, але тут вирвався Старий і...

— Якщо вже вирвався, нащо перекривати двері, прийом?

— Щоб решта на повиривалася, прийом.

— Ваша робота  — їх затримувати, як вийдуть то спіймаєте, з цим не має бути проблем, прийом.

— Ви праві. Добре, ми разблокуємо двері, але відкрити їх можна буде лише карткою.

— Як він це зробить, якщо світла немає?  — Втрутився спецпризначенець по той бік.

— Живлення на четвертому рівні було відновлено пів години тому. Прийом.

— Тобто ви... але ж ви не електрик. Прийом.

— Я психіатр. Навіть якщо ви забуваєте, що деякі хвороби лікуються струмом, ви маєте здогадуватися, якими непердбачуваними бувають хворі. Прийом.

— Тобто оті психи, замкнені у власних палатах, могли зіпсувати проводку? Прийом.

— Це ще дібниці. Вони усі там були не від світу цього, особливо чотири ікси. Прийом.

— Ви могли б навести конкретніші приклади, а не просто вимагати, аби усе зробили по-вашому. Прийом.

— Усе це було викладено у моєму рапорті, у мене немає часу повторювати, а ваша робота ще не скінчилася, тож годі патякати, кінець зв'язку!

Коли цей дивак нарешті пішов, 1048 почав шукати матеріали для ремонту Марка, і, назбиравши повну сумку усякої всячини, поліз у операційну вентиляцією.

"О ні, тільки не знову"  — подумав Плюшевий, коли відчув, що до нього підбирається чергова галюцинація.

***

Один з цих бугаїв добряче вдарив її. Навіть у темряві вони примудрялися ловити втікачів. Як це було складно: зламати замок голкою, яка застрягла у руці після процедури, попросити Артиста викрасти у сторожа ключі, зламати електрощиток. Добре, що охоронець спав, та лікарі зреагували миттєво.

Соломку, ту дівчину, що розмовляє з відображенням, спіймали. Історика теж, і Тринадцятого схопили. Рудоволоса медсестра стоїть перед входом, що ж, план треба змінювати, крутити, наче кубик Рубіка.

Звертаючи праворуч, дівчина знову наштовхується на медсестру, на цей раз чорняву, вона хапає Емі та вводить снодійне, але тінь кидає нахабну дівчину до стінки. Знову коридор, попереду вікно. Колись тут була каталка, тепер довелося бігти, та результат не змінився: усе почало пливти перед очима, позаду чулися крики лікарів, та раптом лікарня зникла, перетворилася в один з коридорів зони.

***

Перед нею стояв чоловік у фраці з деформованими кінцівками. Він був лисим, за вийнятком декількох волосин, що були більш схожі на голки. Попри свою зовнішність S.C.P. поводився доволі ввічливо.

— Я чув, як сюди йшли люди, багато людей, та нікого не бачив. Це добре, що хтось все ж вирішив зайти до мене у гості.

— У гості...  — Емі пам'ятала уривки слів, щось  про здорованя у фраці, та що саме, забула.

— Ти ж не пройдеш повз? Це було б не ввічливо.

— Гаразд.  — Відповіла дівчина, намагаючись пригадати, за чим сюди прийшла.

Він жив у камері, що нагадувала будинок, а предмети декору наче вкрали з палацу. Господар точно полюбляв світське суспільство, елегантність, а ще касети з усіма можливими фільмами.

— Тобі тут щось сподобалося?

— Просто фільми знайомі, деякі з них батьки дивилися на вихідних.

— Це класика, тут зібрані усі шедеври, проте перлина моєї колекції, звісно ж "Мовчання ягнят".

— Ніколи про такий не чула.

— Як так? Не хвилюйся, матимеш час його подивитися, проте я раджу почати з іншого, "Непрохані гості", там знімався один дуже талановитий актор, був би дуже вдячний, якби ти порівняла його з героєм вищезгаданого "Мовчання ягнят".

S.C.P. з гордістю дістав касету і вставив її у приймач. Події відбувалися у цьому "домі", та телевізор працював з перебоями, тож розгледіти обличчя було важко. Спочатку когось штовхнули у двері і він намагався сховатися, та господар швидко йогознайшов. Потім гість чкурнув кудись і на цьому фільм скінчився.

— Я не вловлюю сенс...

— Більшість фільму довелося вирізати, через погану гру актора.

— То як щодо того, аби показати його повністю?

— Не люблю відмовляти, та нажаль це неможливо. Скажи, а ти не зголодніла?

— Нічого не їла з самого ранку...  — Судячи з відчуття голоду, бо з усіма цими галюцинаціями вона почала втрачати лік часу.

— Тоді перепрошую, але мушу тебе ненадовго залишити. Невічливо лишати гостів голодними, ти поки що сідай за стіл, зараз зготую вечерю.

Емі так і зробила, а господар пішов на кухню.

— З усіх камер, які я памятаю, ця найнормальніша.

— БУДЬ ОБЕРЕЖНОЮ, МАЛЕНЬКА ПОДРУЖКА.  — Мовила тінь, з'явившись за іншим стільцем.

— Ну, тут доволі гарно, і господар гостинний.

— А ТЕБЕ НЕ ДИВУЮТЬ ЦІ РОЗВОДИ НА СТОЛІ? ХТОСЬ ДУЖЕ РЕТЕЛЬНО ТУТ ПРИБИРАВ.

— Трохи занадто акуратист, нічого критичного.

— І СПРАВДІ НІЧОГО. ШКОДА, ЩО КРОВ НЕ ВІДМИЄШ. СТІЛ ЧЕРВОНИЙ. ГАДАЄШ, ЦЕ ФАРБА ЧИ ТАКА ДЕРЕВИНА?

— М'ясо у мене закінчується, та я усе одно зготую тобі щось смачне! — Крикнув господар з кухні.

— Нічого, я почекаю. — Вже не так певна у своїй безпеці, відповіла дівчина.

Вона згадала, що їй нічого не розповідали про цього типа, але саме його номер був вказаний на табличці Марка як останній. Марк! Точно, вона пішла його шукати, а тоді голова розболілася і стався черговий напад галюцинацій.

— ВІН ПІШОВ ПЕРЕВДЯГАТИСЯ, САМЕ ЧАС ЗАЙТИ НА КУХНЮ, ЯКЩО ТОБІ ЦЕ ВСЕ ЩЕ ТРЕБА.

Емі дослухалася до тіні і тихенько увійшла на кухню. Від дверей до столу вів кривавий слід, якого ніхто не витер, а на столі лежали шматки кісток та м'яса.

— Йому б свиней різати... — Пожартувала гостя, але швидко заткнулася: у купі цього скривавлиного місива лежав уламок порцелянової чашки.

***

Вони сидять за столом, та цього разу її друг не хоче просто їсти. Він наполягає на тому, що може навчити подругу гарним манерам, бо вона й справді схожа на якогось відлюдькуватого звіра. Взагалі, у неї є причини бути такою — після того, як Картер викрив її зі Штейном працю і погрожував запхати їх до божевільні (зрештою, так і сталося) чекаєш підстави від кожного дня. Втім, спілкуватися лише з тінями і жити від усіх осторонь це не те, чого вона хоче. Може, час вже вибратися з цієї клітки?

— Замість того, аби брати чашку у кулак, спробуй як я. — Марк тендітно тримає ручку трьома пальцями, виставивши мізинчик.

Емі пробує повторити, їй легко давалося зламувати замки і розв'язувати ремені на гамівній сорочці, проте ця справа йде не за планом. Дуже швидко рука втрачає рівновагу і тоді...

— Розбила. Пробач, я завжди усе псую.

— Нічого страшного, навчишся. — Всміхається до неї Марк.

Колись вона теж була такою. Веселила усіх пацієнтів у В'язниці Свідомості, сміливо йшла наперекір лікарям. Так було до того, як Червоний Бог вирішив вбити Штейна, проте тепер вона знову почуває себе сильною, здатною на щось, навіть без тіней.

— Дивися, візерунок серця на чашці розколовся, точно навпіл. Можемо узяти по уламку і носити на знак нашої дружби.

— Уламок чашки?

— Знаю, це дурна ідея, та нічого іншого у нас немає.

— Чому дурна? Незвична. І, чесно кажучи, мені подобається.

***

На костюмі Емі була кишенька, яку вона пришила сама. Увесь цей час щось звідти кололо її, і це був той самий уламок. Він і той, що тепер лежав у крові, ідеально підійшли одне одному.

Невже він справді помер? Той, хто кілька років жив у Фонді, зустрічаючи купу об'єктів, став жертвою цього канібала? Цього б не сталося, якби Картер не знав, що вони друзі, вона готова була усім на світі заприсягтися, що саме він поставив Марка на таке завдання. Її роздуми урвав голос господаря камери:

— Вже йду, пробач за затримку.

— Допоможіть мені... — Ледь вичавила з себе Емі, подивившись на тінь.

— ЗАЛИШ ЦЕ ТУТ, ВІН ЗАГИНУВ ТАК ЧИ ІНАК. УСІ ВОНИ ВМИРАЮТЬ АБО ЗРАДЖУЮТЬ, ХІБА ТОБІ НЕ ВИСТАЧАЄ НАС?

— Допоможіть. — Повторила дівчина, стискаючи серце у руці. — Інакше ми більше не друзі.

— НАСТУПНОГО РАЗУ ВИКРУЧУЙСЯ БЕЗ НАС, ТОДІ ПОБАЧИМО, ХТО ТУТ ВАРТИЙ ДРУЖБИ.

Та все ж вони допомогли їй, телепортувавши у витяжку. Через решітку дівчина бачила, як Ганібал кидає м'ясо до каструлі, тепер він був вдягнений як кухар. Вона гадала, гірше бути не може, коли позаду почувся голос:

— Він хоче зготувати людину, але тебе я волію з'їсти сирою!

Вона не могла обернутися та побачити його, але знала, що Рептилія тут. Хвіст Ящура повільно, наче змія, заплів ноги і почав тягнути, тільки тихо, аби не тривожити Ганібала.

У паніці Емі схопилася за решітку, що почала нагріватися. Дівчина навіть не зрозуміла, що їй боляче у перші секунди, а тоді рука сама собою відпустила рятівні грати.

***

Те, що Вухастик не вмів говорити, ще не значило, що він не міг видавати звуків.

— Тихіше ти, це лише другий. — Гаркнув на нього Залізний, видираючи зуб зі шматками вуха. — Я тут з тобою до вечора буду сидіти, якби ж то інструмент кращий...

— Накшталт цього? — Спитав хтось позаду них.

Це створіння теж було одним з об'єктів, а вони або нападали на ведмедиків, або ігнорували їх. Та все ж, він мав щось, схоже на клешні, такими виривати зуби було набагато легше. Залізний не хотів підпускати цього... ким би він не був до собрата, проте... Скільки ж крові вже вилилося з 1048 А, він не міг полагодити органіку, тільки гірше робив! Тож 1048 С довелося відступитися.

— Як давно він захворів?

— Не дуже. Кілька годин тому зіштовхнувся з зубними феями. — Залізний усе ніяк не міг зрозуміти, нащо комусь допомагати, та це було точно краще, ніж калічити сородича скальпелем, ніяк не допомагаючи.

— Інфекція більше не поширюється?

— Та наче зупинилася.

— Отже, просто ліквідувати наслідки, це нескладно.

Поки Лікар ліквідував наслідки зіткнення з зубними феями, Маска знайшов майже усі інгредієнти, окрім останнього. На його місці була записка: на отримання подавати запит до Картера.

"Нам терміново потрібно на перший рівень!" — 035 почули усі, коли він підбіг до них. Тіло носія майже не згнило, а це значило, що сама собою здатність розчиняти органіку не повернеться.

— Стривай, рану треба зашити, не відволікай мене.

Оскільки розмовляти з 049 зараз не мало сенсу, увагу Маски привернув 1048, що звалився з вентиляції йому під ноги.

"Хто порозбрасував тут дурнуваті іграшки?"

— Ти кого іграшкою назвав? Між іншим, у нас, на відміну від тебе, є усі шанси звалити звідси. — Заступився Залізний.

"Тому, що ви маєте ВІП картку і начеб то знаєте мапу? Я й без цього здатен покинути Фонд."

— Тоді чому усе ще тут?

"Тому що, на відміну від деяких, я вмію чекати підходящого моменту, може, тому мене не било струмом чеез невдалі досліди?"

— Головне, що я розмовляю, експеремент був вдалим.

"А навіщо тобі говорити, якщо потенційні співрозмовники, тобто люди, будуть вбити тобою ж, а ця дрібнота не може відповісти? Стільки часу на це витратив, а ніякої користі. Ти усього лише маленька зла іграшка."

— А ось і неправда... я...я...

"Мені і надалі позбавляти твоє існування сенсу, чи ви троє просто підете звідси?"

— Вони нікуди не підуть. Я ще ніколи не бачив організма, схожого на цей, за... Як ви його звете, Вухастиком? Треба прослідкувати, доки йому не стане краще,це мій обов'язок.

"Добре, вони підуть з нами." — З досадою відповів Маска. — "Але лише до тих пір, поки я не відновив сили і мені потрібна ця клятка картка."