У полоні Фонду

Вони зайшли до однієї з кімнат класса D і тут довелося загальмувати.

  — Це Берсерк Чотири, усьому підрозділу, прийом.

  — Берсерк Чотири, це Берсерк Вісім, як чути, прийом?

  — Чую вас дуже чітко, прийом.

  — Докладуйте ситуацію, прийом.

  — Ми знешкодили майже усіх кеторів, не можемо знайти Старого, Маску Одержимості та Рептилію.Прийом.

  — Не поспішай зі Старим, йому треба підготувати нову камеру, а от інших двох знайти негайно, прийом.

  — Усе зробимо, сер! Тільки почекайте трохи, більшість наших наводить порядок у столовій, там обвалилася підлога і...

  — Якщо не спіймаєте, увесь ваш ремонт надарма. Прийом.

  — Вас зрозумів. Прийом.

  — Виконувати, Берсерк Чотири, ніякого власнодумства!.Кінець зв'язку.

Голоси у рації затихли.

"От чорт, вони шукають мене. Добре, що інші на свободі і можуть відволікти увагу."

  — Шукають тебе?!   — Здивовано спитала Емі.   — А як щодо Марка, того... 049, Залізного, Вухастика і Плюшового?

"Якщо будуть обережними, нічого не станеться."

  — А як всеж таки зустрінуться? Ти ж навіть не знаєш, де вони зараз, ці Берсерки!

"Слухай, вони не психи, яких сюди випадково запроторили, у них є здібності і усі вони, навіть цей Марк, можуть постояти за себе. Звісно, я знайду їх, точніше, відшукаю свого друга, а ти сиди тут."

  — Чому? Я та мої друзі, ми можемо допомогти.

"Не роби вигляд, що ти хоч на щось здатна, я сам впораюся. А ти, якщо забула, поранена, тільки заважатимеш. Сиди і не рипайся, потім повернуся."

Не даваючи Емі нічого сказати, він зачинив двері і пішов.

  — Заважатиму, а як же! Просто хотів позбутися мене...

Вона всілася на ліжко і подивилася на руки: свіжі опіки закривали мітку, та колись вони загояться і минуле повернеться.

Як вона могла переплутати близнюків Гарлоу? Так, вони схожі, та характери абсолютно різні, і навіть якщо обоє були Хранителями, Джордж ніколи не сказав би їй зробити того, і не стояв би мовчки під дверима, коли вона стікала кров'ю... Тоді боротися зовсім не хотілося і навіть те, що у кабінеті їй пускали кров, аби принести у жертву Червоному Богу, не змусило втекти. І коли за день до того її друг лежав ледь живий вона помилилася, після чого на кладовищі з'явилася нова могила...

  — Ні, цього разу я не сидітиму склавши руки!

Скочивши на ноги вона роздивилася: двері були зачинені на замок, а у малій кімнатці не було нічого підходящого для зламу. Тоді дівчина оглянула ліжко і знайшла там потріпаний зошит. Такі вони використовували у Червоній Могилі... крали з кабінетів лікарів і так само ховали у матрасі.

  — Матрац, точно! Пружиною можна зламати замок!

Тіні не відповідали, може, образилися на неї, та вони помиряться раніше чи пізніше. Захоплена новою ідеєю, вона залізла під ліжко і виявила там діру, біля якої лежала записка.

"Так, я вже майже на свободі, впираюсь у залізну стіну. Якщо виберуся свідси, ні, коли я виберуся, ці записки лежатимуть там. Ха-ха, і чому інші піддослідні не додумалися до цього?"

  — І справді, чому ні?   — Спитала у себе дівчина. Це було б набагато простіше ніш чекати повернення 035, який міг і не повернутися.

Не довго думаючи вона полізла тунелем. Краї були нерівні і Емі постійно наштовхувалася на камені, та це було краще, ніж дивитися у стіну. В решті решт вона теж вперлася у залізну стіну, нехай і пом'яту.

  — Ну, подивимося що міцніше.   — З уими словами вона з усієї сили вдарила ногою у перешкоду.

***

1048 отямився на підлозі. Кімната, у яку він впав, була дуже великою. У правому дальньому куті була купа уламків, з яких його витягли. Лікар та Вухастик розмовляли неподалік.

  — Старі травми у тебе швидко заживають, а ті, що отримав від падіння, не такі серйозні.

  — Дякую, що допомогли.   — Побачивши свого сородича з перебинтованою лапою та вухом, ведмедик здригнувся. І хоча Вухастик виглядав спокійним, Плюшевий знову відчув дикий страх.   — Пощастило 1048, він не постраждав і... гей, отямився!   — Від хвилювання Вухастик підстрибнув.

  — Не підходь!   — Показав його творець тремтячими лапами.

  — Тихо, ти чого? Я ж твоє творіння і ніколи не зроблю тобі шкоди.

  — Не підходь.   — Повторив він, забувши інші слова, настільки був наляканий галюцинаціями.

  — Що це з ним?   — Бідолашний Вухастик дивився то на творця, то на 049.

  — Не знаю. Нажаль, я не розбираюся у душевних хворобаз і не вмію їх лікувати.

  — Гаразд, Плюшевий, головне зберігай спокій і не роби різких...

Та він не послухав своє творіння, йому у голову вдарив черговий спогад.

Він повз вентиляцією. Спочатку прямо, потім вгору, а потім випав у холі. Позаду були сходи, ліворуч та праворуч   — коридори з кімнатами. У правому відчинилися двері, хтось вийшов. Сам не розуміючи чому, 1048 побіг уперед, повз промайнули ще кілька дверей. Він зупинився біля четвертих з написом "склад", дістав звідкілясь голки та швидко зламав замок. Ведмедик увійшов всередину, його лапи трусилися. Він схопив якусь пляшку з незрозумілим написом.

  — ХТО ТУТ? ФЕДІР, ЗНОВУ КРАДЕШ БОРЯРИШНИК? Гей, куди біжиш, навіщо?   — Голоси злилися в один і він, узявши наступний флакон, кинув його у бік дверей, та промазав.

***

Видіння пройшло і Емі з жахом усвідомила, що знаходиться у морзі. Незрозуміла кістлява істота, що встала з кушетки, потягнулася до неї, а слідом ще декілька.

  — Допоможіть, хто небудь!   — Закричала дівчина, та тіні її не чули. Маска був правий: не варто було покладатися лише на їхню допомогу. Вона відчувала, щомогла зробити щось, та не могла пригадати, що саме.

***

  — Як це сталося, ви бачили те саме, що і я?   — Вухастик стояв у здивуванні і дивився на дзеркало, якого раніше не помічав.

  — Так. Раніше мені не доводилося зіштовхуватися з хворобами розуму, я не знав, що вони можуь давати такий ефект.

Під час чергової галюцинації Плюшевий підбіг до уламків, а коли Лікар до нього підійшов кинув у його бік якийсь дивний камінь червоного кольору. І як так вийшло, що він узяв саме цей камінь і потрапив ним у дзеркало? Воно поглинуло камінець, а потім ведмедик побіг прямо на скло і пройшов наскрізь. Поверхня дзеркала змінилася: тепер за нею була дорога, що проходила крізь ліс.

  — Ну що, йдемо за ним?   — Вухастика наслідки не лякали.

  — Немає сенсу. Я не можу йому допомогти.

  — Давайте для початку просто його знайдемо, щоб він не покалічив себе, а потім подивимося, що можна зробити.

Світ по той бік скла був дуже схожим на ліс, та навіть 1048 А, що жодного разу не був на вулиці, відчував, що це не свобода. Дорога була асфальтованою, проте безлюдною. Йдучи далі вони виявили сіру пошарпану будівлю, відмежовану від решти світу парканом. Поруч з трохи відкритими іржавими воротами була прибита дерев'яна табличка з написом "-р--атн- --кар-я но--р 6", а нижче був намальований червоний хрест та схил. У цілому цей малюнок нагадував могилу.

  — Дивний малюнок, я ніколи не бачив такої блідої фарби.

  — Це не фарба, це кров.

Діалог урвав звук шаркання: на зустріч Лікарю та Вухастику повзли незрозумілі істоти без обличь та задніх ніг.

  — Як гадаєте, це хворі чи просто галюцинації?

  — У цих істот немає оранів та обличчя, я не розумію, живі вони чи ні.   — На диво 049 теж перейшов на жести, бо привертати увагу гуманоїдів нікому не хотілося.

Ведмедик вбіг у будівлю першим, Чумний слідом. Вони зачинили двері на замок сподіваючись, що на першому поверсі немає розбитих вікон.

  — Навіть якщо ми знайдемо твого творця, як нам вибратися звідси?

  — Дзеркало. Як прийшли, так і підемо, тільки треба знайти Плюшового і якесь дзеркальце.

Будівля мала форму хреста. У кінці коридору були сходи, праворуч   — крило з написоп "палати пацієнтів", ліворуч табличка стерлася, тож неможливо було нічого прочитати.

У лівому крилі розташовувалися туалети, душові, кухня та столова, не було ніяких пошкоджень, тільки шар пилу.

Праворуч лишилися сліди від вдерей, яких зараз не було. Далі вузікий коридор з чотирнадцятьма палатами, там стояло кілька канап довкола маленького столу. На столі валялися шахмати, шахи і карти. Доречі, карт було лише вісімнадцять і вони мали дві масті: червоний хрест і чорна чаша зі змаєю.

  — Дуже дивно.   — Сказав 049, оглянувши палати.   — Серед цих хворих чомусь жило двоє лікарів.

  — Ну, це місце доволі далеко від цивілізації, де б їм ще бути?

  — Та ж не у палатах.

  — А у мене таке відчуття, що тут узагалі лікарів не було.   — Показуючи це однією лапою іншою він тримав двох джокерів: на червоній масті блазень у чорній гамівній сорочці, на чорній масті такий самий. Ці дві карти валялися біля колоди, наче не були гральними.   — Тут усі якісь божевільні, і тепер 1048 застряг у цьому божевіллі, а якщо він лишився на вулиці...

  — Подивимося на другому поверсі. У мене погане передчуття щодо цього місця.

Другий поверх було побудовано як перший, тільки виглядав він акуратніше. На табличках були вже інші написи "кім--ти дл- пер--н-л-" та "кі-н-а-а ві-по---ку"".

Майже одразу вони знайшли Вухастика: сидів навпроти залізних дверей з навісним замком і дивився у підлогу.

  — Як ти себе почуваєш?   — Почувши голос ведмедик здригнувся і підвів голову.

  — Ти прийшов вбити мене?   — Лапки тремтіли, а очі від видінь потемнішали.

  — Я прийшов допомогти, навіть якщо поки що не знаю як. Знайдемо спосіб, це мій обов'язок.

  — Ви усі кажете, що хочете допомогти, ви гадаєте, що робите ще для добра, навіть якщо хтось стікає кров'ю у вас на очах.

  — Ков, гнилі органи, люди, приречені на смерть. Так, я справді це бачив, і не один раз, завжди є ризик, що пацієнт загине. Та скільки крові б не пролилося і якою б безнадійною не була б ситуація, неможна полишати роботи. Якщо я не наважуся кинути виклик хворобі, цього ніхто не зробить.

Вухастик не дуже розумів, про що вони говорять, він не розумів, чим марить 1048 і чому його розуміє 049, мабуть, Плюшевий був не перший, хто казав йому про це.

  — У підвалі... знаєш, що це? Я теж не знаю, за що твої колеги приносили людей у жертву. Навіть не певен, чи були хворими ті, хто тут перебував.

  — Були, тільки лікарі вчиняли неправильно. Усе це місце   — одна велика помилка.

  — Чому я маю тобі вірити?

  — Плюшевий,   — Вухастик підійшов до свого творця, поки той говорив, і тепер стояв поруч.   — Він врятував мені життя, пам'ятаєш? Відволічися від своїх видінь і згадай, що сталося на твоїх очах кілька годин тому! Люди та інші істоти вчиняють погано не тому, що вони лікарі або пацієнти, це їхній вибір.

Він обережно зняв з себе бинт під яким тепер лишилися тільки невеликі шрами, і спокійно помахав лапою.   — Бачиш, я не вмер, усе загоїлося.

  — Я все ще не довіряю йому, але довіряю тобі. Давай покинемо це місце, тут маї галюцинації стають реальними.

  — Нам потрібне дзеркало, щоб піти.

  — Я знаю, де можна відшукати одне.

  — Як, звідки?

  — Останнім часом дуже часто бачу видіння, знаю кожну кімнату у В'язниці для Свідомості окрім цієї.   — Він показав лапою на замкнені двері.

Вухастик допоміг Плюшевому встати і той побіг до однієї з кімнат персоналу. Ця кімната належала дівчині, і там стояло дхеркало у повний зріст, у якому виднілися обриси коридору, з якого гості прийшли до цього світу.

  — Як мило.   — Вухастик вказав на подушку у формі серця.

  — Я б не поспішав з висновками.   — Відповів 1048.

На столі лежала купа ампул, підписана латиною. Деякі з них були розбитими.

  — І що це?   — Здивувався 1048 А.

  — Снодійне, знеболювальне і отрута.   — Відповів йому 049.

Ще одна хвилина і лікарня лишилася позаду. Ведмедики мовчали, просто раді, що пішли звідти.

  — Добре, що це місце існує тільки у дзеркалі і воно закинуте. Там усе не так, як має бути.   — Сказав за них 049.